Демократична Республіка Вірменія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Դեմոկրատական Հայաստանի Հանրապետություն
Демократична Республіка Вірменія
1918 – 1920
Прапор Герб
Прапор Герб
Гімн
«Наша Батьківщина»
Столиця Єреван
40°10′ пн. ш. 44°31′ сх. д. / 40.167° пн. ш. 44.517° сх. д. / 40.167; 44.517
Мови Вірменська
Форма правління Республіка
Прем’єр-міністр Вірменії Симон Врацян
Історичний період Перша світова війна
 - Проголошення незалежності 28 травня 1918
 - Більшовицька агресія 29 листопада 1920
Валюта вірменський рубль
Попередник
Наступник
Flag of Administration of Western Armenia.svg Адміністрація Західної Вірменії
Flag of the Transcaucasian Federation.svg Закавказька демократична федеративна республіка
Вірменська РСР Flag of SSRA.png
Туреччина Flag of Turkey.svg
Zvartnots img 6965.jpg

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія
Етнічна мапа Західної Вірменії перед Геноцидом вірмен.


Демократична Республіка Вірменія — (вірм. Դեմոկրատական Հայաստանի Հանրապետություն) — незалежна держава, проголошена в Закавказзі, на території Східної Вірменії, 28 травня (10 червня) 1918 року після розпаду Закавказької Демократичної Федеральної Республіки (ЗДФР). Включала території Ериванської губернії і Карської області Російської імперії.

На 1919 рік її площа становила 58 тисяч км², населення — 961,7 тисяч осіб.

29 листопада 1920 року на території Вірменії, зайнятою Червоною Армією, була проголошена Вірменська Радянська Соціалістична Республіка і створений Революційний комітет Вірменії. 2 грудня 1920 в Єревані було підписано угоду між РРФСР і Республікою Вірменією, по якому вся влада перейшла до Ревкому.

Утворення Республіки Вірменії ознаменувало собою відновлення вірменської державності через п'ять з половиною століть після падіння Кілікійської вірменської держави (1375). Республіка Вірменія утворилася в умовах складного міжнародного становища, обумовленого відривом Закавказзя від Радянської Росії, агресією Туреччини проти краю.

У момент розпаду ЗДФР її делегація вела в Батумі переговори з Туреччиною, виходячи зі своїх інтересів, наполягала на поділі Закавказзя на три самостійних держави. Під час переговорів виявилися серйозні протиріччя між делегаціями, що представляли народи, що входили до ЗДФР. Протиріччя виявилися нездоланними, і 26 травня 1918 р. сейм ЗДФР ухвалив: «Через те, що з питанню про війну і мир виявилися корінні розбіжності між народами, що створили Закавказьку незалежну республіку, і тому стало неможливим існування однієї авторитетної влади, яка говорить від імені Закавказзя, сейм констатує факт розпаду Закавказзя і складає свої повноваження».

Мапа Демократичної Республіки Вірменія

Після того, як 26 травня 1918 р. свою незалежність проголосила Грузія, а 27 травня — Азербайджан, Вірменська національна рада, що знаходилася в Тифлісі, прийняла 28 травня декларацію, у якій йшлося: «У новій ситуації, що виникла з розпадом політичної цілісності Закавказзя і проголошенням незалежності Грузії й Азербайджану, Вірменська національна рада проголошує себе верховною і єдиною владою вірменських повітів».

Відновлення вірменської державності стало можливим завдяки тому, що в травні 1918 вірменський народ зумів у ряді боїв (Сардарапатська битва, Каракліська битва, Башапаранська битва 1918 року) завдати поразки турецьким агресорам, запобігти їхньому вторгненню в Араратську долину, врятувати Єреван.

У Єревані в цей час містилась організована військова і цивільна адміністрація, яку очолював представник Вірменської Національної ради в Єревані Арам Манукян. Після проголошення незалежності, у Тифлисі між вірменськими політичними партіями й угрупованнями почалися переговори щодо утворення уряду Республіки Вірменія. У створеному в липні уряді більшість міністерських посад зайняли представники партії Дашнакцутюн.

Прем'єр-міністром був призначений О. Качазнуні. 1 серпня 1918 р. почав свою роботу парламент Республіки Вірменія, що був утворений переважно з членів Тифліської і Єреванської національних рад. У перший склад парламенту входили 45 депутатів (від партії Дашнакцутюн — 18, від есерів — 6, від соціал-демократів — 6, від Вірменської народної партії — 6, безпартійних — 9). Пізніше, у червні 1919 р., у республіці, на основі прямого і загального виборчого права, був обраний новий склад парламенту з 80 депутатів (від партії Дашнакцутюн — 72, від есерів — 4, безпартійних — 1; три депутати представляли місцеве тюркське населення). О. Качазнуні очолював уряд до серпня 1919; потім прем'єр-міністрами Республіки Вірменії були А. Хатісян (до травня 1920). А. Оганджанян (до 28 листопада 1920), С. Врацян (з 28 листопада по 2 грудня 1920). Наступного дня після утворення Республіки Вірменії її делегація прибула в Батум і почала переговори з турецькою делегацією. 4 червня був підписаний Батумський договір 1918, за якому Туреччина визнала незалежність Вірменії в межах тієї території, що залишалася до того часу в розпорядженні уряду Республіки Вірменія.

Турецька наступальна операція

Зовнішня політика Вірменії[ред.ред. код]

Головною задачею зовнішньої політики Республіки Вірменії було, насамперед, звільнення територій, окупованих турецькими агресорами. З цією метою делегація Вірменії (А. Хатісян, А Агаронян, М. Пападжанян) наприкінці червня 1918 вирушила до Стамбулу, де до жовтня 1918 вела безуспішні переговори. Становище змінилося після поразки Німеччини і її союзників у Першій світовій війні. У листопаді 1918 р. турецький уряд повідомив уряд Республіки Вірменія, що турецькі війська залишають ті території, що розташовані поза кордонами, позначених Брестським мирним договором 1918 р. Внаслідок цього вірменські війська в листопаді вступили в Каракліс, на початку грудня — в Александрополь. Подолавши значні труднощі, у тому числі протидію командування англійських військ у Закавказзі, уряд зумів в квітні-травні 1919 звільнити Карс, Олті, Кагізван. У травні 1919 до Республіки Вірменія були приєднані Шарур і Нахічевань. Таким чином, майже цілком були відновлені кордони 1914 р. Після відходу турецьких військ загострилися відносини Республіки Вірменія із сусідніми Грузією й Азербайджаном. Грузія прагнула зайняти Борчалинський повіт цілком, а Азербайджан — Карабах і Зангезур. Ускладнення відносин із Грузією привело до збройного конфлікту з нею в грудні 1918 р. У січні 1919 р. за посередництвом союзників у Тифлісі був укладений договір, відповідно до якого середня смуга Борчалинского повіту була оголошена «нейтральною зоною», після чого взаємини з Грузією були урегульовані. У цей же час вірменське населення Зангезура і Карабаху, що прагнуло до возз'єднання з Вірменією, непохитно обороняло свої краї від турецько-азербайджанських загарбників.

28 травня 1919, у першу річницю проголошення Республіки Вірменія, уряд республіки оголосив Вірменію соборною і незалежною республікою. У прийнятій з цього приводу заяві йшлося, що «для відновлення цілісності Вірменії і забезпечення повної волі і добробуту народу Уряд Вірменії, відповідно до єдиної волі і бажанню усього вірменського народу, заявляє, що із сьогоднішнього дня розрізнені частини назавжди об'єднані в незалежний державний союз». Це рішення уряду Республіки Вірменія свідчило про його намір вирішити Вірменське питання, оскільки під «розрізненими частинами» Вірменії малася на увазі, насамперед, Західна Вірменія. Крім того, проголошення «об'єднаної і незалежної республіки» було важливо для одержання підтримки з боку західних вірменів, залишки яких знаходилися в Східній Вірменії й інших країнах. Слідом за цим до складу парламенту Республіки Вірменії були додатково введені 12 депутатів — представники західних вірменів. Сподіваючись вирішити Вірменське питання за допомогою Антанти, уряд Республіки Вірменія прийняв рішення направити свою делегацію на Паризьку мирну конференцію 1919-20 рр., покликану визначити післявоєнний устрій світу. До складу делегації, що прибула в Париж у лютому 1919 р., ввійшли А. Агаронян (голова), М. Пападжанян і А. Оганджанян. Оскільки в цей час у Парижі знаходилася вірменська національна делегація на чолі з Погос Нубаром, то уряд доручив А. Агароняну почати переговори з вірменською національною делегацією і спільно взяти участь у Паризькій конференції. Однак домовленості з вірменською національною делегацією не було досягнуто, і на Паризькій мирній конференції в захист Вірменського питання виступали дві вірменські делегації. 14 травня 1919 р.

Паризька конференція прийняла рішення про передачу США мандату на Вірменію. Це рішення було підтверджено новоствореною Лігою Націй. Уряд Республіки Вірменія орієнтувався на Західні держави, було згоден з рішенням про передачу мандату на Вірменію Сполученим Штатам Америки. З цією метою уряд підготував необхідні матеріали, що були вручені представнику президента США генералу Дж. Харборду. Однак Сенат США, після тривалого обговорення питання, у силу ряду причин внутрішньо і зовнішньополітичного характеру, відхилив пропозицію президента США Вудро Вільсона про прийняття мандату на Вірменію. 19 січня 1920 р. Верховна рада союзників визнала уряд Республіки Вірменія де-факто. Після цього уряд республіки направив своїх вповноважених представників у ряд іноземних держав (Німеччина, Франція, США, Італія, Іран, Грузія, Азербайджан й ін.). У квітні 1920 у Сан-Ремо (Італія) була скликана конференція союзних країн, що повинна була виробити умови мирного договору з Туреччиною. У конференції взяла участь делегація Республіки Вірменії на чолі з А. Агароняном. Мирний договір з Туреччиною був укладений 10 серпня 1920 р. у Севрі (Франція). Згідно з Севрським мирним договором 1920 р., Туреччина визнавала Вірменію в якості «вільної і незалежної держави», Вірменія одержувала вихід до Чорного моря. Уряд США одержав право визначити кордони Туреччини і Вірменії. Загальна площа території майбутньої Вірменії досягала 160 тис. км². Однак Севрський договір не був ратифікований Туреччиною. Кемалісти, що прийшли до влади в Туреччині не тільки не визнали Севрський договір і розгорнули боротьбу за його скасування, але і продовжили націоналістичну, загарбницьку політику своїх попередників — младотурок — по відношенню до Вірменії. Уряд Республіки Вірменія не міг примусити Туреччину виконати умови Севрського договору, і тому покладав надії на європейські держави, що підписали Севрський договір. Однак міжнародна ситуація мінялася не на користь Вірменії. Зближення між Радянською Росією і кемалістскою Туреччиною стривожило європейські держави, що, побоюючись, що Туреччина може цілком опинитися під впливом Радянської Росії, були готові піти на поступки, зокрема в питаннях перегляду Севрського договору і збереження територіальної цілісності Туреччини.

Складно розвивалися взаємини Республіки Вірменія і Радянської Росії. Керівництво Радянської Росії було зацікавлено в збереженні Закавказзя, у тому числі і Вірменії, у складі країни. Воно докладало зусиль, щоб відірвати Вірменію від Антанти. Уряд Радянської Росії неодноразово пропонувало своє посередництво у врегулюванні вірмено-турецьких відносин. У травні 1920 р. у Москві почалися переговори між делегаціями Радянської Росії і Республікою Вірменія; вірменську делегацію очолював Л. Шант. Одночасно в Москві велися переговори між Радянською Росією і кемалістською Туреччиною. Незабаром переговори зайшли в безвихідь. З травня 1920, після встановлення радянської влади в Азербайджані, становище в Республіці Вірменія ще більш погіршилося. Надаючи допомогу Радянському Азербайджану, частини Червоної Армії, власне кажучи, вели воєнні дії проти Республіки Вірменія, у ході яких зайняли територію Карабаху, Нахічевані, Зангезура. 10 серпня в Тифлісі представники урядів Радянської Росії і Республіки Вірменія підписали угоду про перемир'я, за якому ці території тимчасово залишалися під контролем Червоної Армії. Переговори між Республікою Вірменія і Радянською Росією були продовжені в Єревані, для чого сюди прибула делегація Радянської Росії на чолі з Б. Лєграном, призначеним повноважним представником РСФСР у Республіці Вірменія. У вересні 1920 р. кемалістська Туреччина напала на Вірменію; почалася турецько-вірменська війна 1920 р.

Розмежування Туреччини за Севрським договором
Радянсько-турецький кордон

Орієнтація на Антанту та її крах[ред.ред. код]

Республіка Вірменія знаходилася у важкому становищі: її економіка була виснажена, Травневе повстання, що спалахнуло навесні 1920 р. під керівництвом більшовиків і бунти місцевого тюркського населення, хоча і були придушені, але завдали значної шкоди, дестабілізували ситуацію в країні. Під ударами турецької регулярної армії вірменські війська відступали, залишаючи супротивнику щойно придбані землі. Уряд Республіки Вірменія неодноразово зверталося з проханням про допомогу до урядів Великобританії, Франції, Італії, США. Наприкінці вересня 1920 р. уряд звернувся до Ліги Націй із проханням про прийом Вірменії до цього міжнародне співтовариства. Питання було передано на розгляд Ради Ліги Націй. У жовтні уряд знову звернувся до Ліги Націй, повідомивши про важке становище, що виникло в зв’язку з війною, і просячи посередництва. У відповіді, надісланій урядові Республіки Вірменія, йшлося, що Севрський договір ще не ратифікований і не набув чинності закону. Після довгого обговорення, Ліга Націй 15 грудня 1920 відмовила Вірменії в прийомі до членів Ліги Націй. Однак до того часу Республіка Вірменія зазнала поразки, турецькі війська окупували понад половину її території. 2 грудня 1920 р. у Єревані була підписана угода між РСФСР і Республікою Вірменія, за яким Вірменія була проголошена радянською республікою. Уряд, що очолював С. Врацян, заявив про складання своїх повноважень. У той же день Туреччина, що одержала перемогу у війні, змусила уряд Республіки Вірменія підписати Александропольський договір 1920 р., відповідно до якого Вірменія повинна була мати ті кордони, що у свій час були передбачені Батумським договором; Вірменія роззброювалася, відзивала своїх представників з європейських країн і відмовлялася від Севрського договору. Спроби Республіки Вірменії вирішити Вірменське питання за допомогою європейських держав не увінчалися успіхом.

Джерела[ред.ред. код]

  • Anahide Ter Minassian, 1918-1920 La République d'Arménie, Éditions complexe, Bruxelles, 2006
  • Richard G. Hovannisian, The Armenian people from Ancient to Modern Times, Londres, Mac Millan, 1996