Вірмено-азербайджанська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вірмено-Азербайджанська Війна (1918 - 1920)
Дата: Березень 1918-1920
Місце: Вірменія і Азербайджан
Привід: Територіальні суперечки
Результат: Конфлікт навколо Нагірного Карабаху вирішений на користь Азербайджану
Сторони
Flag of the Democratic Republic of Armenia.svg  Демократична Республіка Вірменія
Flag of Nagorno-Karabakh.svg   Повстанці Нагірного Карабаху

Тільки у Битві за Баку:
Flag of the United Kingdom.svg Британія
Flag of the Centrocaspian Dictatorship.svg Диктатура Центрокаспій
Flag of Azerbaijan.svg  Азербайджанська Демократична Республіка
Ottoman flag.svgОттоманська Імперія

Пізніше: Flag of Azerbaijan SSR (1920-1921).svg  Азербайджанська РСР
Flag of Russian SFSR (1918-1937).svg  РРФСР
Командувачі
Flag of the Democratic Republic of Armenia.svg Андарнік Озанян
Великобританія Лайонель Дунстервіль
Flag of Azerbaijan.svg Самад Мехмандаров
Військові сили
1 000 000 Війська 3 100 000 Війська
Втрати
15-20 тис. мирного населення 12-15 тис. мирного населення

Вірмено-Азербайджанська війна — конфлікт між Азербайджанською Демократичною республікою та Оттоманською Імперією з однієї сторони та Демократичною Республікою Вірменія з іншої. В конфлікт були втягнуті мирні жителі Зангезуру, Нахічевані та Нагірного Карабаху. Чисельні партизанські операції були причиною високих жертв серед місцевого мирного населення.

Передумови[ред.ред. код]

Вірмено-азербайджанські конфлікти мали місце протягом всієї історії цих країн. Чисельні погроми та вбивства, пограбування та спалення будинків призвели до погіршення стосунків між вірменами та азербайджанцями.

Хід війни[ред.ред. код]

Різанина в Баку[ред.ред. код]

Арест генерала Талушинського та його доправлення до Баку 9 березня призвело до посилення анти-радянських настроїв серед азербайджанського населення. 30 березня спираючись на рапорти про активізацію анти-радянського руху в Баку, більшовики влаштували 3-денну різанину, в ході якої загинуло близько 12 тисяч азербайджанців.[1][2]

Бій за Баку та Карабах, 1918—1919[ред.ред. код]

Вірменські бійці під час битви за Баку

В той же час російські війська були втягнуті у війну з Оттоманською імперією. Енвер Паша, імператор Оттоманської імперії, почав рухатись вглиб Кавказу разом із Армією Ісламу. Найбільші бої відбулися в Євлаху та Агдаші, в ході яких турецькі війська перемогли російські.

Оттоманська Армія Ісламу та її азербайджанські союзники під керівництвом Нурі-паші увійшли до Баку і вбили близько 15 тисяч вірмен як відплату за вбивство вірменами мусульман.[3][4][5][6] Столиця Азербайджанської Демократичної Республіки нарешті була повернена азербайджанцям.

Конфлікти в Шуші, початок 1920[ред.ред. код]

Жителі Карабаху

Найбільші конфлікти між азербайджанцями та вірменами в Шуші відбулися в березні-квітні 1920 року. Тоді, під час азербайджанського свята Новруз Байрам (весневе рівнодення), карабахські вірмени організували несподівану атаку на мирних жителів.

В березні того ж року, відбулися конфлікти між татарами та вірменами. В ході погромів, більшість етнічних вірмен, що проживали в Шуші, вимушені були покинути свої домівки. Парламент в Баку відмовився провести суд над участинакми етнічних чисток в Шуші. Рішення парламенту спровокувало вірменське населення Карабаху взяти до рук зброю і розпочати війну в Карабасі.

Радянізація Азербайджану, Квітень 1920[ред.ред. код]

На початку квітня 1920 року Республіка Азербайджан опинилася в складному становищі. На заході вірмени все ще утримували окуповані ними території, на сході повстали азербайджанські комуністи, а на півночі Червона Армія розгромила Добровольчу Армію А. Денікіна, і рухалася в сторону Азербайджану.

27 квітня, 1920 року уряд Азербайджанської Демократичної Республіки отримав звістку про те, що радянські війська зупинились біля північного кордону Азербайджану. В такій важкій ситуації, азербайджанський уряд офіційно здався радянському командуванню, однак деякі генерали та солдати азербайджанських військових сил продовжували партизанську боротьбу проти новоствореного уряду Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки, що на той час була під керівництвом Нарімана Наріманова.

Поки азербайджанський уряд і армія потерпали від Червоної армії, вірменські війська захопили деякі азербайджанські території, включаючи Шушу, Ханкенді та деякі інші міста. Наприкінці квітня вірменські війська контролювали Карабах, з усіма навколишніми територіями.

Наступ Червоної армії, Травень 1920[ред.ред. код]

Місця дислокації британських військ у 1918—1919

Після отримання формального контролю над Азербайджаном, Червона Армія почала наступати на позиції вірменських військ на заході Азербайджану. Азербайджансько-радянські війська, що діяли в регіоні, були реорганізовані та отримали радянську зброю.

Радянсько-азербайджанська офензива почалася на початку червня, і закінчилася швидкою перемогою над вірменськими військами. 5 червня вірменські війська були вибиті з Шуші, а пізніше і з Татева. 28 червня об'єднані радянсько-турецько-азербайджанські війська зайняли Нахічевань, встановивши таким чином повний контроль над провінцією. На початку серпня, вірменські війська спробували зробити контр-удар і захопити Нахічевань, однак вони були розбиті в Шахт-Тактах. Це була остання вірменська операція в Азербайджані. Після цього, Червнона армія готувалася почати операцію по оккупації Вірменії. 10 Серпня було підписано перемир'я між Вірменською Демократичною Республікою та радянськими військами. За цим договором Вірменія визнавала контроль Азербайджану над Карабахом. Після підписання договору про припинення вогню, деякі вірменські ватажки партизан в Карабасі відмовились скласти зброю, і продовжили воювати.

Встановлення більшовицього режиму у Вірменії, грудень 1920[ред.ред. код]

Після 6 років виснажливої боротьби із азербайджанськими, турецькими та раяднськими військами, Вірменський національний ліберальний рух був більше не в змозі організувати активне протистояння ворогу.

4 грудня 1920 року, керівництво Червоної Армії скористалася виснаженням вірменських військ, захопивши Єреван та заарештувавши уряд Демократичної Республіки Вірменії. Була проголошена Вірменська радянська соціалістична республіка під керівництвом Олександра Міаснікяна. Проголошення Вірменської РСР поклало край існуванню Демократичної Республіки Вірменія.[7]

Закінчення війни, 23 жовтня 1921 року[ред.ред. код]

Кровопролиття на Кавказі було зупинине укладанням союзного договору між Туреччиною та новоствореним СРСР. Цей договір був підписаний Російською РФСР, Азербайджанською РСР, Грузинською РСР та Вірменською РСР з одного боку, та Туреччиною з іншого.

За цим договором, Нахічевань отримала формальний статус автономної республіки в складі Азербайджану. Туреччина та СРСР виступили гарантами статусу Нахічевані. Туреччина зобов'язалась повернути Олександропіль Вірменії, і Батумі Грузії

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.sakharov-center.ru/publications/azrus/az_004.htm
  2. Michael Smith. «Anatomy of Rumor: Murder Scandal, the Musavat Party and Narrative of the Russian Revolution in Baku, 1917—1920», Journal of Contemporary History, Vol 36, No. 2, (Apr. 2001), p. 228
  3. "The British administrator of Karabakh Colonel Chatelword did not prevent the discrimination of Armenians by the Tatar administration of Governor Saltanov. The ethnic clashes ended with the terrible massacres in which the most of Armenians in Shusha town perished. The Parliament in Baku refused to even condemn those responsible of the massacres in Shusha and the war started in Karabakh. A. Zubov (in Russian) А.Зубов Политическое будущее Кавказа: опыт ретроспективно-сравнительного анализа, журнал «Знамья», 2000, #4, http://magazines.russ.ru/znamia/2000/4/zubov.html
  4. «massacre of the Armenians of Nagorno-Karabakh's capital, Shushi (called Shusha by the Azerbaijanis)», Kalli Raptis, «Nagorno-Karabakh and the Eurasian Transport Corridor», http://72.14.235.104/search?q=cache:MSbXaimmyAcJ:www.eliamep.gr/eliamep/files/op9803.PDF
  5. «A month ago after the massacres of Shushi, in April 19, 1920, prime-ministers of England, France and Italy with participation of the representatives of Japan and USA collected in San-Remo…» Giovanni Guaita (in Russian) Джованни ГУАЙТА, Армения между кемалистским молотом и большевистской наковальней // «ГРАЖДАНИН», M., # 4, 2004 http://www.grazhdanin.com/grazhdanin.phtml?var=Vipuski/2004/4/statya17&number=%B94
  6. Armenia in Crisis: The 1988 Earthquake — Page 6 by Pierre Verluise
  7. Robert H. Hewsen. Armenia: A Historical Atlas, p. 237. ISBN 0-226-33228-4

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]