Угро-фінські мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Угро-фінські мови (або фіно-угорські мови) — група мов, яка входить до уральської мовної сім'ї і поширена частково на своїй прабатьківщині — на Уралі та Поволжі, а частково — у Прибалтиці й Подунав'ї.

У всіх північних областях Європи ці мови є доіндоєвропейськими. Угорську мову принесли з собою до центральної Європи давні угри 1000 років тому з приуральських степів; найближчі мовні родичі їх — ханти й мансі — живуть тепер понад річкою Об на схід від Уралу. Три найбільші мови — угорська (мадярська, 15 млн.), фінська (суомі, 5 млн.) і естонська (1 млн.) мають статус державних відповідно в Угорщині, Фінляндії та Естонії. Чимало інших — статус парціальних мов у суб'єктах Російської Федерації.

Генеалогічно сучасні угрофінські мови поділяються на 5 груп:

  1. прибалтійсько-фінські (фінська, іжорська, карельська, вепська, водська, естонська, лівська мови);
  2. волзько-фінські (мордовська мова, спільна назва двох мов — ерзянської та мокшанської і марійська з двома варіантами — луговим та гірським);
  3. пермсько-фінські (комі-зирянська, комі-перм'яцька, удмуртська);
  4. угорські (хантська, мансійська, угорська);
  5. окрема саамська мова в Лапландії.

Ступінь близькості між мовами в межах кожної групи неоднаковий. Саамська з численними діалектами тяжіє до прибалтійсько-фінської групи, однак не включається до неї. Волзько-фінські досить відмінні одна від одної. Угорська (мадярська) дуже відрізняється від ханти й мансі. Взаємне розуміння при спілкуванні кожного своєю мовою неможливе між удмуртом і комі. Деякі хантийські діалекти являють собою швидше окремі хантийські мови (Б. Серебренников).

Чимало спільних рис угрофінських мов свідчать про їхнє походження з однієї прамови: спільна частка словникового запасу, матеріальний збіг словотвірних і словозмінних морфем, присвійні афікси тощо. Разом з тим очевидна і яскрава своєрідність груп і окремих мов. Географічно східні угрофінські мови — типово аглютинативні; західні — переважно флективні. Поширені різні типи фіксованого наголосу — на останньому, передостанньому або першому складі слова (такий, зокрема, у фінській мові); трапляються також мови з рухомим наголосом. У пермсько-фінських численні приголосні й мало дифтонгів, у прибалтійсько-фінських, навпаки, приголосних мало, а дифтонги численні. Кількість відмінків вагається від 3 у хантийській мові до 15 у фінській і 20 й більше у мадярській. Особливістю угрофінських мов є брак дієслова «мати» (замість нього вживають добре відому слов'янам конструкцію типу «в мене є» або спеціальні суфікси, наприклад в угорській: pénzem van «гроші-мої є»), а також наявність спеціального заперечного дієслова. Проте в угорській та естонській мовах, очевидно, під сильнішим і тривалішим впливом сусідніх індоєвропейських мов, заперечення при дієслові виражається заперечною часткою. Система вказівних займенників тричленна: tä mä, tuo, se.

Чималі розбіжності в синтаксисі: географічно східні угрофінські мови тяжіють до давнього синтаксису тюркського типу, в західних - сильний вплив індоєвропейських мов (шведської, німецької, російської). До інновацій (нових структурних рис), вироблених упродовж власного історичного розвитку мови, відносять розгалуженість відмінкової системи у мадярській та скорочення числа приголосних у фінській (суомі): за даними історії мови видно, що в угрофінській прамові було мало відмінків, а система приголосних була багатша.

Під порівняно пізніми шарами запозичених слів з тюркських і слов'янських мов виявлені давні індоєвропейські запозичення з балтійських, германських, іранських і навіть тохарських мов. Мадярська, фінська й естонська мови мають багатовікову писемну традицію і високорозвинені літературні мови.

Словникова система, зокрема, фінської мови, побудована на власному запасі коренів, є самодостатньою і справляє на носіїв індоєвропейських мов враження «герметичної» системи (справді, лише в 5% словника можна без спеціальної підготовки впізнати європейські запозичення або християнські імена власні). Порівняно невелика частка словника досі впізнавана як спільна між фінською та мадярською мовами. Помічено субстратний вплив фінських мов на синтаксис пізніших індоєвропейських мов (французької, слов'янських); можливим протофінським субстратом можна пояснити й спрощення у вимові початкових груп приголосних в англійській, шведській та норвезькій мовах: англ. (k)now, (k)nee, (k)nife, ()luck, шв. Lycka (пор. нім. Glück).

Запозичення до української мови[ред.ред. код]

Фінські запозичення в українській: щука, щупак, сом, сани, ярус, сауна, лайба, хміль, половина, камбала (В. Топоров, О. Трубачов); пельмені (з комі); рясний, журитися, чекати, шукати (з мордовських).

Угрофінське походження мають очевидно назви: Сейм; за межами України - Белз, оз. Ільмень, р. Кама, Карелія, Коломна, Холмогори, Курськ, Куршська коса, оз. Ладога, оз. Онега, Мурманськ, гори Хібіни і частина їх - гори Кейви, Кийські острови в Білому морі, р. Нара, р. Нева, Перм, Рязань, Арзамас, оз. Селігер, Сизрань, Тамбов, Вологда, Вороніж, Уральські гори, р. Київський Юган (Зах. Сибір), історична назва Кийські гори (тепер -Кузнецький Алатау).

З угорської походять такі українські слова як: гайдук, ґазда, гайдамак, гусар, гуляш, глевкий, чота, черінь; назви річок: Вись, Лозоватка, Сироватка і численні інші з коренем -ват- «берег».

З іншого боку, мадярська також засвоїла з української чимало слів, найдавніші з яких: barazda (перша згадка 1086 рік), szer(е)da а і cseret (очерет) — {1231 рік, moh (мох) — 1270, csin — 1273, ritka (редька) — 1338, burjan — 1343, szoknya, abrosz і szamsztril (XIV ст.), eszterha (стріха) і haluska (XV ст), а також dosztig (досить), kiszil, patics, kocserha та багато інших (І. Kniezsa).

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]