Транспорт Італії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Італії M:
Транспортна система Італії (англ.)
Транспортна система Італії (англ.)
Територія
Площа 301,3 тис. км² (72-ге)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Монблан (4748 м)
Повітряний
Аеропортів 129 (45-те)
Наземний
Автошляхів 487,7 тис. км (15-те)
Залізниць 20,2 тис. км (15-те)
Водний
Узбережжя 7600 км
Водних шляхів 2,4 тис. км (36-те)
Трубопровідний
Трубопроводів 23,2 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту та інфраструктури
Голова міністр Гарціано Дельріо

Транспорт Італії представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським, річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 301 340 км² (72-ге місце у світі)[1]. Форма території країни — видовжена в субмеридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 1140 км, зі сходу на захід — 515 км[2][3]. Географічне положення Італії дозволяє країні контролювати морські та повітряні транспортні шляхи в Південній Європі та Середземномор'ї; сухопутні коридори через перевали в Альпах та Паданською низовиною між країнами Південної, Західної та Східної Європи[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Італії, станом на 2007 рік, дорівнює 487 700 км, з яких 487 700 км із твердим покриттям (6 700 км швидкісних автомагістралей) (15-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 20 182 км (15-те місце у світі), з яких 18 7701 км стандартної 1435-мм колії (12 8936 км електрифіковано), 1223 км вузької 1000-мм колії (1223 км електрифіковано); 1 2893 км вузької 950-мм колії (1513 км електрифіковано)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 129 аеропортів (45-те місце у світі), з них 98 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 31 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 9 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 31 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 18 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 29 (10);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 11 (20)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 9 авіапідприємств, які оперують 382 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 26,0 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 945,4 млн тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 5 гелікоптерних майданчиків[1].

Італія є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — I, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Італії мають літерний код ІКАО, що починається з — LI[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Ауґуста, Кальярі, Генуя, Ліворно, Спеція, Таранто, Трієст, Венеція. Нафтові термінали: Меліллі (Санта-Панагія), Сароччі. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Генуя — 1,85 млн, Джіоя-Тауро — 2,27 млн, Спеція — 1,31 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють у портах: Спеція, Панігаглія, Порто-Леванте.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 681 морського судна з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (17-те місце у світі), з яких: балкерів — 105, суховантажів — 42, інших вантажних суден — 1, танкерів для хімічної продукції — 164, контейнеровозів — 21, газовозів — 28, пасажирських суден — 25, вантажно-пасажирських суден — 154, нафтових танкерів — 59, рефрижераторів — 4, ролкерів — 39, спеціалізованих танкерів — 9, автовозів — 30[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 90 (Данії — 4, Франції — 2, Греції — 7, Люксембургу — 14, Нідерландів — 2, Нігерії — 1, Норвегії — 6, Сінгапуру — 1, Швеції — 1, Швейцарії — 13, Тайваню — 10, Туреччини — 4, Великої Британії — 2, Сполучених Штатів Америки — 23); зареєстровані під прапорами інших країн — 201 (Багамських Островів — 1, Белізу — 3, Кайманових Островів — 7, Кіпру — 6, Грузії — 2, Гібралтару — 4, Греції — 5, Ліберії — 47, Мальти — 45, Маршаллових Островів — 1, Марокко — 1, Нідерландів — 6, Панами — 25, Португалії — 12, Російської Федерації — 14, Сент-Вінсенту і Гренадин — 4, Сінгапуру — 5, Словаччини — 2, Іспанії — 1, Швеції — 5, Туреччини — 1, Великої Британії — 3, невстановленої приналежності — 1)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2012 року становила 2 400 км (36-те місце у світі)[1]. Головна водна транспортна артерія країни — річка По. Використання водних шляхів досить обмежене широкою мережею автошляхів і залізниць.

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів у Італії, станом на 2013 рік, становила 20 223 км; нафтогонів — 1 393 км; продуктогонів — 1 574 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту та інфраструктури. Станом на 20 грудня 2016 року міністерство в уряді Паоло Джентілоні очолював Гарціано Дельріо[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т Italy : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 17 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Italy : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 17 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]