Лабрадор (море)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Лабрадорське море)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Море Лабрадор
Labrador-sea-paamiut.jpg
Захід сонця на Лабрадорському морі біля узбережжя Пааміуту (Гренландія, липень 2009 року).
Координати: 61°00′00″ пн. ш. 56°00′00″ зх. д. / 61.00000° пн. ш. 56.00000° зх. д. / 61.00000; -56.00000
Область Атлантичний океан
Льодовитий океан
Розташування Північ Атлантичного океану,
(між Канадою та Ґренландією)
Довжина 1 000 км
Ширина 900 км
Площа 841 000 км²
Найбільша глибина 4 316 м
Середня глибина 1 898 м
CS: Море Лабрадор у Вікісховищі
Labradorseamap.png

Море Лабрадо́р[1][2] (англ. Labrador Sea, фр. mer du Labrador) — море, частина Атлантичного океану, між півостровом Лабрадор, островом Ньюфаундленд та Ґренландією; площа 840 тис. км²; найбільша глибина 4316 м; поклади природного газу; рибальство. Оточено континентальним шельфом з південного заходу, північного заходу, північного сходу. З'єднано на півночі з Баффіновою затокою через Дейвісову протоку[3]. Є окраїнним морем Атлантичного океану[4][5]

У період між 500 р до Р. Х. і 1300 р по Р. Х., вздовж південного узбережжя моря розташовувались поселення палеоескімосів Дорсетської культури, беотуків і інуїтів; Дорсетська культура пізніше була замінена культурою туле[6]

Назва моря пов'язано з ім'ям португальського мореплавця Жоау Фернандеша Леврадура[en], який в 1498 році першим з європейців (не рахуючи скандинавських мешканців Гренландії) відвідав ці води.

Геологія[ред. | ред. код]

Море утворилося через поділ Північно-Американської і Гренландської плит, що почалася близько 60 мільйонів років тому (палеоцен) і сформувалося близько 40 мільйонів років тому[7]. Осадовий басейн, який в даний час похований під континентальним шельфом, утворився в крейді[8].

Географія і батиметрія[ред. | ред. код]

Головні течії Північної Атлантики

Найглибша точка моря близько 3400 м, ширина — 1000 км на межі з Атлантичним океаном. Стає мілководнішим (менш ніж 700 м) ближче до затоки Баффіна і має 300 км завширшки на межі з Девісовою протокою. Один з найбільших у світі турбідітових каналів проходить з півночі на південь посередині моря — Північно-Західний Атлантичний Серединно-Океанічний канал (англ. Northwest Atlantic Mid-Ocean Channel (NAMOC) (має параметри: близько 100—200 м завглибшки, 2-5 км завширшки і 3800 км завдовжки), що прямує на тисячі кілометрів уздовж морського дна від центру Гудзонової протоки в бік Атлантичного океану.[9][10] і є одним з найдовших у світі дренажних систем плейстоцену[11]. Щось на кшталт, підводного русла річки з численними притоками і підтримує високу щільності каламутності струмів порогами[12]

Море Лабрадор є значним джерелом Північноатлантичної глибинної води (англ. North Atlantic Deep Water (NADW) ), холодної маси води, яка тече на великій глибині уздовж західного краю Північної Атлантики, поширюючись, щоб сформувати велику ідентифіковану масу води в Світовому океані.[13]. NADW складається з трьох частин різного походження та солоності, і верхній шар, Лабрадорська морська вода[en] (англ. Labrador Sea Water (LSW)), формується в морі Лабрадор. Цей шар залягає на середній глибині і має відносно низьку солоність (34.84-34.89 проміле), знижену температуру (3,3-3,4 °C) і високий вміст кисню в порівнянні з шарами вище і нижче нього, LSW також має відносно низьку завихореність, тобто схильність до утворення вихорів, ніж будь-яка інша вода в Північній Атлантиці, що підкреслює її високу однорідність. Має потенціальну щільність в 27.76-27.78 мг/см³ щодо поверхневих шарів, тобто вона щільніша, і, таким чином занурюється під поверхнею і залишається однорідною і не залежить від коливань поверхні[14]

Температура води коливається між -1 °C взимку і 5-6 °C влітку. Солоність відносно низька, в 31-34.9 проміле. Дві третини моря покрита льодом в зимовий період. Припливи півдобові (тобто відбувається два рази на день), сягають 4 м[15]

Існує з циркуляція води проти годинникової стрілки в море. Вона утворюється Східно-Гренландською течією і дочірнєю від неї Західно-Гренландською течією, яка приносить теплі, солоніші води на північ, уздовж узбереж Гренландії до Баффінової затоки і далі Течією Баффінової Землі і Лабрадорською течією транспортує холоднішу і менш солону воду на південь вздовж узбережжя Канади. Ці течії переносять численні айсберги і, отже, перешкоджають навігації і розвідці газових родовищ під морським дном.[3][16] Швидкість Лабрадорської течії, як правило, 0,3-0,5 м/с, але може досягати 1 м/с в деяких областях,[17] в той час як течія Баффінової Землі дещо повільніше близько 0,2 м/сек[18] Середня температура Лабрадорської течії — 0 °С і солоність між 30 і 34 проміле[19]

Межі[ред. | ред. код]

Міжнародна гідрографічна організація визначає межі моря Лабрадор наступним чином:[20]

Клімат[ред. | ред. код]

Кліматичні умови моря Лабрадор через його фізико-географічне положення й режим морських течій досить складний. Акваторія моря на півночі лежить в субарктичному кліматичному поясі, а на півдні — в помірному[21]. На півдні панують помірні повітряні маси. Переважає західний перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Зволоження надмірне. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми. Відносно тепла волога зима з нестійкою погодою, прохолодне літо. Поблизу узбережжя півострова Лабрадор, південно-західна акваторія моря, через вплив континенту зима холодна, а влітку перезволоження, постійні тумани[22]. Над північчю акваторії моря влітку теж переважають помірні повітряні маси, але взимку — полярні. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів. Досить великі річні амплітуди температури повітря. Цілий рік зустрічається багато морської криги, айсбергів. Літо прохолодне й сире з частими туманами; зима волога й вітряна[22].

Біологія[ред. | ред. код]

Акваторія моря поділяєтья на 3 морських екорегіони: Західногренландський шельф, Північний Лабрадор, Південний Лабрадор і прилеглі морські банки арктичної зоогеографічної провінції[23]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до переіхдної зони між арктичною циркумполярною областю арктичної зони і атлантичною областю бореальної зони[24].

Фауна[ред. | ред. код]

Дельфін і айсберг у Лабрадорському морі

Північна і західна частини Лабрадорского моря скуті льодом у період з грудня по червень. Дрейфуючий лід служить оселищем ластоногим ранньою весною. Море також є місцем харчування атлантичного лосося і декількох видів морських ссавців. Промисел креветок почався в 1978 році і посилився до 2000 року, як і вилов тріски. Однак вилов тріски швидко виснажив популяцію риб біля берегів Лабрадору і Західної Гренландії в 1990-х роках і тому був зупинений у 1992 році. Діючі промисли включають пікшу, атлантичного оселедця, лобстерів, кілька видів камбал і пелагічних риб, таких як піщанка і мойва. Вони найбільш поширені в південних частинах моря.[25]

Білухи, хоча і численні на півночі, у Баффіновій затоці, де їх чисельність сягає 20 000, у Лабрадорському море зустрічаються рідко, особливо з 1950-х років.[26] У море мешкає один з двох основних видів смугача сейвала, на шельфі Нової Шотландії — інший вид. Також поширені малі смугачі і пляшконоси.[27]

Лабрадорська качка (Camptorhynchus labradorius) була звичайним птахом на канадському узбережжі, але вона вимерла у кінці 19-го століття.[28] Інші прибережні тварини: лабрадорський вовк (Canis lupus labradorius),[29][30] карибу, лось, ведмідь барибал, лисиця звичайна, песець, росомаха, Lepus americanus, тетерук, скопа, крук та інші.[31][32]

Флора[ред. | ред. код]

Квітка лабрадорського чаю

Берегова рослинність включає Picea mariana, модрину американську, ялину канадську, березу карликову, тополю, вербу, пухівку, осоку, вересові, лишайники та мохи. Вічнозелені кущі лабрадорського чаю (Rhododendron tomentosum, Rhododendron groenlandicum, Rhododendron columbianum), який використовується для приготування трав'яних чаїв, поширені в цьому регіоні, як на берегах Гренландії, так і на канадському узбережжі.[33]

Порти[ред. | ред. код]

Готгоб (Ґренландія), Сент-Джонс (острів Ньюфаундленд).


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Атлантичний океан // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  2. Атлас світу, 2005
  3. а б Encyclopædia Britannica. Labrador Sea. Процитовано 2008-02-03. 
  4. Peter Calow (12 July 1999). Blackwell's concise encyclopedia of environmental management. Wiley-Blackwell. с. 7. ISBN 978-0-632-04951-6. Процитовано 29 November 2010. 
  5. Spall, Michael A. (2004). Boundary Currents and Watermass Transformation in Marginal Seas. J. Phys. Oceanogr. 34 (5): 1197–1213. doi:10.1175/1520-0485(2004)034<1197:BCAWTI>2.0.CO;2. 
  6. Grønlands forhistorie, ed. Hans Christian Gulløv, Gyldendal 2005, ISBN 87-02-01724-5
  7. Wilson, R. C. L; London, Geological Society of (2001). Non-volcanic rifting of continental margins: a comparison of evidence from land and sea. Geological Society, London, Special Publications 187: 77. ISBN 978-1-86239-091-1. doi:10.1144/GSL.SP.2001.187.01.05. 
  8. За палеоцену відбувся спрединг морського дна що супроводжувалося вулканічними виверженнями пікритів і базальтів у протоці Дейвіса і морі Баффіна
  9. Ice-sheet sourced juxtaposed turbidite systems in Labrador Sea. Geoscience Canada 24 (1): 3. 
  10. Reinhard Hesse And Allan Rakofsky (1992). Deep-Sea Channel/Submarine-Yazoo System of the Labrador Sea: A New Deep-Water Facies Model (1). AAPG Bulletin 76. doi:10.1306/BDFF88A8-1718-11D7-8645000102C1865D. 
  11. Hesse, R., Klauck, I., Khodabakhsh, S. & Ryan, W. B. F. (1997). Glaciated continental margins: an atlas of acoustic images. У Thomas A. Davies. Glacimarine drainage systems in the deep-sea: the NAMOC system of the Labrador Sea and its sibling (Springer). с. 286. ISBN 0-412-79340-7. 
  12. Gerhard Einsele (2000). Sedimentary basins: evolution, facies, and sediment budget. Springer. с. 234. ISBN 3-540-66193-X. 
  13. Wallace Gary Ernst (2000). Earth systems: processes and issues. Cambridge University Press. с. 179. ISBN 0-521-47895-2. 
  14. Talley, L.D.; McCartney, M.S. (1982). Distribution and Circulation of Labrador Sea Water. Journal of Physical Oceanography 12 (11): 1189. ISSN 1520-0485. doi:10.1175/1520-0485(1982)012<1189:DACOLS>2.0.CO;2. [недоступне посилання з квітень 2019]
  15. Labrador (Russian). Велика Радянська енциклопедія. 
  16. The Canadian Encyclopedia. Labrador Sea. Процитовано 2008-02-03. 
  17. Petrie, B., and A. Isenor (1985). The near-surface circulation and exchange in the Newfoundland Grand Banks region. Atmosphere-Ocean 23 (3): 209–227. doi:10.1080/07055900.1985.9649225. 
  18. Encyclopædia Britannica. Baffin Current. Процитовано 2010-02-03. 
  19. Encyclopædia Britannica. Labrador Current. Процитовано 2010-02-03. 
  20. Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 8 жовтень 2011. Процитовано 6 February 2010. 
  21. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  22. а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  23. (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
  24. (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
  25. National Research Council (U.S.) (1981). Maritime services to support polar resource development. с. 6–7. 
  26. COSEWIC Assessment and Update Status Report on the Beluga Whale. Dsp-psd.pwgsc.gc.ca (2012-07-31). Retrieved on 2013-03-20.
  27. Anthony Bertram Dickinson; Chesley W. Sanger (2005). Twentieth-century shore-station whaling in Newfoundland and Labrador. McGill-Queen's Press – MQUP. с. 16–17. ISBN 0-7735-2881-4. 
  28. Ducher, William (1894). The Labrador Duck – another specimen, with additional data respecting extant specimens. Auk 11 (1): 4–12. doi:10.2307/4067622. 
  29. E. A. Goldman (1937). The Wolves of North America. Journal of Mammalogy 18 (1): 37–45. JSTOR 1374306. doi:10.2307/1374306. 
  30. G.R. Parker; S. Luttich (1986). Characteristics of the Wolf (Canis lupus lubrudorius Goldman) in Northern Quebec and Labrador. Arctic 39 (2): 145–149. doi:10.14430/arctic2062. 
  31. Anonymous, (2006). The Moravians in Labrador. с. 9–11. ISBN 1-4068-0512-2. 
  32. Шаблон:WWF ecoregion
  33. Ledum groenlandicum Oeder — Labrador Tea. (PDF) . Retrieved on 2013-03-20.

Література[ред. | ред. код]

  • Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
  • Clarke, R.A. & J.-C. Gascard. The Formation of Labrador Sea Water. Part I: Large-Scale Processes // Journal of Physical Oceanography, Volume 13, Issue 10 (October 1983), pp. 1764–1778.
  • Clarke, R.A. & J.-C. Gascard. The Formation of Labrador Sea Water. Part II: Mesoscale and Smaller-Scale Processes // Journal of Physical Oceanography, Volume 13, Issue 10 (October 1983), pp. 1779–1797.
  • Dickson, R. From the Labrador Sea to global change // Nature, Vol. 386 (1997), pp. 649–650.
  • Talley, L.D. & M.S. McCartney. Distribution and Circulation of Labrador Sea Water // Journal of Physical Oceanography, Volume 12, Issue 11 (November 1982), pp. 1189–1205. [1]