Айвар Джайєвер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Айвар Джайєвер
Ivar Giæver.jpg
Народився 5 квітня 1929(1929-04-05) (88 років)
Берген, Норвегія Норвегія
Громадянство Flag of the United States.svg США
Alma mater Норвезький технологічний інститут, Політехнічний інститут Ренсселера
Галузь наукових інтересів фізика
Заклад Політехнічний інститут Ренсселера
Член Норвезька академія наук, Національна академія наук США, Royal Swedish Academy of Engineering Sciences[d], Royal Norwegian Society of Sciences and Letters[d], Американська академія мистецтв і наук і Американське фізичне товариство[1]
Відомий завдяки: надпровідність
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (1973)

CMNS: Айвар Джайєвер на Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Айвар Джайєвер (Ivar Giaever (Івар Йєвер), *5 квітня 1929, Берген, Норвегія) — американський фізик норвезького походження, лауреат Нобелівської премії з фізики 1973 року (разом з Лео Есакі та Браяном Джозефсоном) за відкриття, що стосуються тунелювання в надпровідниках, явища відомого як ефект Джозефсона.

Біографія[ред.ред. код]

Джайєвер вивчав машинобудування в Норвезькому технологічному інституті, який закінчив в 1952 році. В 1954 році він емігрував в Канаду, де працював в компанії «General Electric». Через два роки він переїхав до США, де працював в тій самій компанії прикладним математиком та завершив інженерні курси. З 1958 р. працював у Центрі досліджень і розробок компанії «General Electric» у Скенектаді, штат Нью-Йорк та одночасно навчався у Політехнічному інституті Ренсселера (Трой, штат Нью-Йорк), де здобув ступінь доктора філософії в 1964 році. В тому ж році він набув громадянства США. Від 1958 до 1969 року Джайєвер працював в галузі тонких плівок, надпровідності та тунелювання. Пізніше Джайєвер в основному займався дослідженнями в галузі біофізики. Під час свого перебування в Кембриджському університеті завдяки стипендії Гуггенхейма (1969) він винайшов методику для доведення імунних реакцій. З 1970 року провів більшу частину свого часу у вивченні поведінки білкових молекул на поверхні твердих тіл. У 1988 році він залишив компанію та став професором-емерітом в Політехнічному інституті Ренсселера та почесним професором (professor-at-large) в Інституті фізики Університету Осло.

Крім Нобелівської премії він був нагороджений Призом Олівера Баклі від Американського фізичного товариства (1965) та Нагородою Зворикіна від Національної академії інженерії (1974).

Посилання[ред.ред. код]

  1. NNDB — 2002.