Перейти до вмісту

Пітер Хіггс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пітер Хіггс
англ. Peter Ware Higgs Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився29 травня 1929(1929-05-29)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Ньюкасл-апон-Тайн, Нортамберленд, Англія, Велика Британія[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер8 квітня 2024(2024-04-08)[5] (94 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Единбург, Шотландія, Велика Британія[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Велика Британія[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьфізик-теоретик, дослідник, particle physicist, фізик, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materCotham Schoold (1946)[1]
Школа Лондонського Сіті (1947)[1]
Кінґс-коледж (1950)[1]
Кінґс-коледж (1951)[1]
Кінґс-коледж (1954)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьтеоретична фізика
ЗакладЕдинбурзький університет
Імперський коледж Лондона
Кінгс-коледж
Університетський коледж Лондона
Науковий керівникCharles Coulsond[6] і Г'ю Крістофер Лонґет-Гіґґінсd[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиLewis Ryderd
John Murrough Goldend
David Wallaced
Крістофер Бішопd
David Stephensond
Nick Doreyd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЛондонське королівське товариство (8 квітня 2024)[1]
Королівське товариство Единбурга (8 квітня 2024)[1]
Інститут фізики (8 квітня 2024)[1]
Кінґс-коледж (8 квітня 2024)[1]
Swansea Universityd (8 квітня 2024)[1]
Royal Scottish Society of Artsd (8 квітня 2024)[1]
Saltire Societyd (8 квітня 2024)[1]
Музей науки (Лондон) (8 квітня 2024)[1]
James Clerk Maxwell Foundationd (8 квітня 2024)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:механізм Хіггса
Нагороди

член Королівського товариства Единбургаd (1974)

медаль Г'юза (1981)

член Лондонського королівського товариства (1983)

медаль і премія Резерфорда (1984)

Fellow of the Institute of Physicsd (1991)

James Scott Prize Lectureshipd (1993)

Премія в галузі фізики частинок і фізики високих енергій (1997)

медаль і премія Дірака (IOP) (1997)

honorary doctor of the University of Bristold (1997)

honorary doctor of the University of Edinburghd (1998)

Honorary Fellow of the Institute of Physicsd (1999)

почесний доктор Університету Глазгоd (2002)

премія Вольфа з фізики (2004)

медаль Оскара Клейна (2009)

премія Сакураї (2010)

honorary doctor of University College Londond (2010)

почесний доктор Кембриджського університетуd (2012)

honorary doctor of Heriot-Watt Universityd (2012)

 Кавалер Пошани

Thomson Reuters Citation Laureates (2013)

Edinburgh Medald (2013)

 Премія принцеси Астурійської за технічні та наукові дослідження Нобелівська премія з фізики

honorary doctor of Durham Universityd (2013)

honorary doctor of the University of Manchesterd (2013)

citizen of Edinburghd (2014)

почесний доктор Університету Сент-Ендрюсаd (2014)

почесний доктор Брюссельського вільного університетуd (2014)

 медаль Коплі

honorary doctor of Queen's University Belfastd (2015)

почесний доктор Трініті Коледжу (Дублін)d (2016)

Автограф
Особ. сторінкаph.ed.ac.uk/higgs Редагувати інформацію у Вікіданих
Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Пітер Хіггс у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Пітер Хіггс (англ. Peter Ware Higgs; 29 травня 1929, Ньюкасл-апон-Тайн, Велика Британія — 8 квітня 2024[7]) — британський фізик-теоретик, який передбачив названий на його честь бозон Хіггса як пояснення наявності мас у субатомних частинок. Лауреат Нобелівської премії (2013)[8][9].

У 1960-х роках Хіггс припустив, що порушення симетрії в електрослабкій теорії може пояснити походження маси елементарних частинок. Цей так званий механізм Хіггса, який майже одночасно запропонував Хіггс та ще кілька фізиків, передбачає існування нової частинки, бозона Хіггса, пошук якої став однією з важливих цілей фундаментальної фізики[10][11]. 4 липня 2012 року CERN оголосив про відкриття бозона Хіггса на Великому адронному колайдері[12], а наступного року Хіггсу була присуджена Нобелівська премія з фізики. Механізм Хіггса є загальновизнаним важливим компонентом Стандартної моделі фізики елементарних частинок, без якого багато масивних частинок були б безмасовими[13].

Біографія

[ред. | ред. код]

Молодість і освіта

[ред. | ред. код]

Хіггс народився в районі Елсвік[en] міста Ньюкасл-апон-Тайн в Англії, у сім'ї Томаса Вера Хіггса (1898—1962) та його дружини Гертруди Мод, уродженої Когілл (1895—1969)[14][15][16][17][18]. Його батько працював звукорежисером на BBC. Через перенесену в дитинстві астму, часті переїзди у зв'язку з роботою батька, а потім через Другу світову війну, Хіггс в дитинстві багато пропускав школу та навчався вдома[19]. Коли його батько переїхав до Бедфорда, Хіггс залишився з матір'ю в Бристолі. У 1941—1946 роках він відвідував в Бристолі Котемську школу грамоти[en][14][20], надихаючись тим фактом, що її випускником був Поль Дірак, один із засновників квантової механіки[17].

У 1946 році, у віці 17 років, Хіггс перейшов до школи Лондонського Сіті, де він спеціалізувався на математиці. Потім у 1947 році він вступив до Королівського коледжу Лондона, який закінчив з відзнакою з фізики в 1950 році та здобув ступінь магістра в 1952 році[21]. У він був нагороджений науковою стипендією 1851[en] від Королівської комісії для виставки 1851 року[en][22] та виконав аспірантські дослідження з молекулярної фізики під керівництвом Чарльза Коулсона[en] та Крістофера Лонгет-Гіггінса[en][23]. 1954 року він здобув ступінь доктора філософії з дисертацією під назвою «Деякі проблеми теорії молекулярних коливань» у Королівському коледжі Лондона[23][24][25].

Наукова кар'єра

[ред. | ред. код]

Після захисту дисертації Хіггс працював старшим дослідником в Единбурзькому університеті (1954—1956). Потім він займав різні посади в Імперському коледжі Лондона та Університетському коледжі Лондона. Він повернувся до Единбурзького університету в 1960 році, обійнявши посаду викладача в Інституті математичної фізики Тейта, що дозволило йому оселитися в місті, яке він полюбив, ще подорожуючи через нього автостопом у 1949 році, під час свого навчання в університеті[26].

В 1964 році Хіггс опублікував свою найважливішу статтю з передбаченням бозона Хіггса[27][28].

В 1980 році Хіггс обійняв кафедру теоретичної фізики в Единбурзькому університеті. Він був обраний членом Королівського товариства Единбурга в 1974 році, членом Королівського товариства у 1983 році та членом Інституту фізики у 1991 році.

Приватне й громадське життя

[ред. | ред. код]

У 1963 році Хіггс одружився з Джоді Вільямсон, активісткою Кампанії за ядерне роззброєння. У серпні 1965 року у них народився перший син[29]. Всього у Хіггса було двоє синів: Кріса, комп'ютерник, і Джонні, джазовий музикант[30]. Вся родина жила в Единбурзі[31].

В Лондоні, а потім в Единбурзі, Хіггс був активістом Кампанії за ядерне роззброєння, але вийшов з організації, коли вона на додачу до боротьби проти ядерної зброї сталда також боротись проти ядерної енергетики[17][32]. Він був членом Грінпіс, поки ця оргація не виступила проти генетично модифікованих організмів[32].

В 2004 році Хіггс був нагороджений премією Вольфа з фізики (розділивши її з Робертом Браутом[en] і Франсуа Англером), але відмовився летіти до Єрусалиму на вручення нагороди на знак протесту проти відношення Ізраїлю до палестинців[33].

Хіггс був атеїстом[34]. Він висловлював невдоволення прізвиськом «частинка Бога», яку в популярній літературі давали бозону Хіггса[35], вважаючи цю назву такою, що заплутує людей і дає хибне уявлення, ніби відкриття цієї частинки якось доводить існування Бога[36]. Зазвичай це прізвисько бозона Хіггса приписують Леону Ледерману, автору книги «Частинка Бога» (англ. God particle), але назва була ідеєю видавця книги, а сам Ледерман хотів називати бозон Хіггса «проклятою частинкою» (англ. goddamn particle)[37].

Останні роки

[ред. | ред. код]

Хіггс вийшов на пенсію в 1996 році, ставши професором-емеритом Единбурзького університету[38].

4 липня 2012 року CERN оголосив про експериментальне підтвердження існування бозона Хіггса[39]. Хіггс, відомий своєю сором'язливістю, сказав журналістам про це відкриття: «Дуже приємно інколи мати рацію»[40].

Наступного року, 8 жовтня 2013 року було оголошено, що Хіггс і Франсуа Англер розділять Нобелівську премію з фізики 2013 року «за теоретичне відкриття механізму, який сприяє нашому розумінню походження маси субатомних частинок»[41]. Хіггс не дивився оголошення результатів премії, щоб уникнути уваги ЗМІ[42], і не мав мобільного телефону, тому дізнався про присудження йому нагороди від колишнього сусіда по дорозі додому[43][44].

Хіггс помер у себе вдома 8 квітня 2024 у віці 94 років року після нетривалої хвороби[45][46][47].

Наукові результати

[ред. | ред. код]

В Единбурзі Хіггс вперше зацікавився питанням походження маси, розвинувши ідею про те, що частинки були безмасовими на початку існування Всесвіту, а набули масу на частку секунди пізніше в результаті взаємодії з певним полем, яке пізніше отримало назву поле Хіггса. Хіггс постулював, що це поле пронизує простір, надаючи масу всім елементарним субатомним частинкам, які з ним взаємодіють[17][48].

Механізм Хіггса передбачає саме поле Хіггса надає масу кваркам і лептонам[49]. Однак воно дає лише незначний внесок у масу таких субатомних частинок, як протони та нейтрони, в яких основна маса припадає на глюони, що зв'язують кварки разом.

Підвалини досліджень Хіггса заклав теоретик японського походження й лауреат Нобелівської премії Йоїтіро Намбу з Чиказького університету. Намбу запропонував теорію спонтанного порушення симетрії, яка, однак, передбачала безмасові частинки (теорема Голдстоуна), і це передбачення явно було неправильним[50].

Хіггс згадував, що розробив основи своєї теорії після того, як повернувся до своєї единбурзької квартири після невдалої поїздки у гори на вихідних[51][52][53]. Він казав, що в розвитку теорії не було «моменту еврики»[54]. Він написав коротку статтю, використовуючи лазівку в теоремі Ґолдстоуна (безмасові частинки Ґолдстоуна не обов'язково виникають, коли локальна симетрія спонтанно порушується в релятивістській теорії[55]) і в 1964 році опублікував її у «Physics Letters»[en], європейському фізичному журналі, який редагувався в CERN[56].

Кіббл, Гуральник, Гаген, Англер і Браут[en] (зліва направо), які відкрили механізм Хіггса майже одночасно з Хіггсом. Фотографія зроблена на врученні премії Сакураї, яку вони розділили з Хіггсом.

Хіггс написав другу статтю, в якій описував теоретичну модель (яку зараз називають механізмом Хіггса), але статтю було відхилено (редакція «Physics Letters» вирішила, що вона «не має очевидного відношення до фізики»)[17]. Хіггс написав додатковий абзац і надіслав цю статтю до «Physical Review Letters», іншого провідного фізичного журналу, який опублікував її в 1964 році. У цій статті було передбачено новий масивний бозон із нульовим спіном (тепер знаний як бозон Хіггса)[27][28]. Інші фізики, Роберт Браут[en] і Франсуа Англер[57] і Джеральд Гуральник, Карл Гаген і Том Кіббл[58] дійшли подібних висновків приблизно в той самий час. В опублікованій версії Хіггс цитує Браута та Енглерта, а третя стаття (Гуральника, Гагена й Кіббла) цитує дві попередні. Три статті, написані Хіггсом, Гуральником, Гагеном, Кібблом, Браутом і Енглертом про це відкриття бозона, були визнані визначною віхою на святкуванні 50-річчя «Physical Review Letters»[59]. Ці три статті у «Physical Review Letters» про порушення симетрії[en] використовували подібні підходи, хоча й містили важливі відмінності. Багато престижних нагород було вручено співавторам цих статей в різних комбінаціях: наприклад, в 2010 році всі 6 співавторів були нагороджені премією Сакураї, а в 2013 році Англер розділив з Хіггсом Нобелівську премію. Першу версію використаного в статтях механізму запропонував Філіп Андерсон ще в 1962 році, хоча він не врахував необхідну для роботи механізму релятивістську модель[27][60].

4 липня 2012 року CERN оголосив, що експерименти ATLAS і CMS виявили значущі ознаки присутності нової частинки, яка може бути бозоном Хіггса, в області мас близько 126 ГеВ[39]. Виступаючи на семінарі в Женеві, Хіггс прокоментував: «Це справді неймовірна річ, що це сталося протягом мого життя»[61]. За іронією долі, це ймовірне підтвердження бозона Хіггса було зроблено в CERN, — саме там, де редактор «Physics Letters» колись відхилив статтю Хіггса[62].

Відзнаки

[ред. | ред. код]
Відбиток рук Хіггса, знятий у зв'язку з нагородженням Единбурзькою премією

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • 6 липня 2012 року, за два дні після оголошення про відкриття бозона Хіггса, Единбурзький університет оголосив про створення нового центру імені професора Хіггса для підтримки досліджень у теоретичній фізиці та «глибшого розуміння того, як працює Всесвіт»[68].
  • Единбурзький університет також заснував кафедру теоретичної фізики імені Пітера Хіггса[69][70].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Peter Higgs: Curriculum Vitae — University of Edinburgh, 2019.
  2. ↑ Gregersen E. Encyclopædia Britannica
  3. ↑ Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ а б в Catalog of the German National Library
  5. ↑ Peter Higgs, who proposed existence of Higgs boson particle, has died at 94, university says — Вашингтон пост.
  6. ↑ а б Peter Higgs: Curriculum Vitae — 2019.
  7. ↑ Помер найавторитетніший фізик сучасності Пітер Гіггс, УНІАН, 10.04.2024
  8. ↑ Overbye, Dennis. A Pioneer as Elusive as His Particle [Архівовано 23 липня 2016 у Wayback Machine.], The New York Times website, 15 September 2014. Also published in print on 16 September 2014, on page D1 of the New York edition.
  9. ↑ Blum, Deborah (15 липня 2022). The Recluse Who Confronted the Mystery of the Universe – Frank Close's "Elusive" looks at the life and work of the man who changed our ideas about the basis of matter. The New York Times. Процитовано 25 вересня 2022.
  10. ↑ Griffiths, Martin (1 травня 2007). The tale of the blogs' boson. Physics World. Процитовано 5 березня 2020.
  11. ↑ Fermilab Today (16 June 2005) Fermilab Results of the Week.
  12. ↑ Higgs boson-like particle discovery claimed at LHC. BBC. 4 липня 2012. Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 20 червня 2018.
  13. ↑ Rincon, Paul (10 March 2004) Fermilab 'God Particle' may have been seen [Архівовано 19 липня 2008 у Wayback Machine.] Retrieved on 27 May 2008
  14. ↑ а б Staff (29 November 2012) Peter Higgs: Curriculum Vitae [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] The University of Edinburgh, School of Physics and Astronomy, Retrieved 9 January 2012
  15. ↑ GRO Register of Births: Peter W Higgs, Jun 1929 10b 72 Newcastle T., mmn = Coghill
  16. ↑ GRO Register of Marriages: Thomas W Higgs = Gertrude M Coghill, Sep 1924 6a 197 Bristol
  17. ↑ а б в г д Sample, Ian. «The god of small things», The Guardian, 17 November 2007, weekend section.
  18. ↑ Macdonald, Kenneth (10 April 2013) Peter Higgs: Behind the scenes at the Universe [Архівовано 15 жовтня 2018 у Wayback Machine.].
  19. ↑ Peter Higgs. The Nobel Prize. Процитовано 9 квітня 2024.
  20. ↑ The Cotham Grammar School, a High-Performing Specialist Co-operative Academy The Dirac-Higgs Science Centre [Архівовано 23 травня 2013 у Wayback Machine.] Retrieved 10 January 2013
  21. ↑ Peter Higgs. King's College London. Процитовано 9 квітня 2024.
  22. ↑ 1851 Royal Commission Archives
  23. ↑ а б Higgs, Peter Ware (1954). Some problems in the theory of molecular vibrations. ethos.bl.uk (Дипломна робота PhD). King's College London (University of London). OCLC 731205676. uk.bl.ethos.572829. Архів оригіналу за 14 листопада 2017. Процитовано 13 листопада 2017.
  24. ↑ Staff (29 November 2012) Peter Higgs: Curriculum Vitae [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] The University of Edinburgh, School of Physics and Astronomy, Retrieved 9 January 2012
  25. ↑ King's College London. Professor Peter Higgs. Архів оригіналу за 11 жовтня 2013. Процитовано 8 жовтня 2013.
  26. ↑ Mackenzie, Kate (2012) «It Was Worth The Wait» The Interview, The University of Edinburgh Alumni Magazine, Winter 2012/13
  27. ↑ а б в Staff (5 January 2012) Brief History of the Higgs Mechanism [Архівовано 12 листопада 2012 у Wayback Machine.] The Edinburgh University School of Physics and Astronomy, Retrieved 10 January 2013
  28. ↑ а б Higgs, P. (1964). Broken Symmetries and the Masses of Gauge Bosons. Physical Review Letters. 13 (16): 508—509. Bibcode:1964PhRvL..13..508H. doi:10.1103/PhysRevLett.13.508.
  29. ↑ Baggot, Jim (2012). Higgs The invention and discovery of the 'God Particle' (вид. First). Fountaindale Public Library: Oxford University Press. с. 90—91. ISBN 978-0-19-960349-7.
  30. ↑ «Interview: the man behind the 'God particle'», New Scientist 13 September 2008, pp. 44–45 (необхідна підписка) [Архівовано 13 вересня 2008 у Wayback Machine.]
  31. ↑ 'They'll find the God particle by summer.' And Peter Higgs should know. The Scotsman. 25 лютого 2012. Архів оригіналу за 6 липня 2012. Процитовано 3 липня 2012.
  32. ↑ а б Highfield, Roger (7 квітня 2008). Prof Peter Higgs profile. The Telegraph. London. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 16 травня 2011.
  33. ↑ Rodgers, Peter (1 вересня 2004). The heart of the matter. The Independent. London. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 16 травня 2011.
  34. ↑ Sample, Ian (17 листопада 2007). The god of small things. The Guardian. London. Архів оригіналу за 1 жовтня 2013. Процитовано 21 березня 2013. The name has stuck, but makes Higgs wince and raises the hackles of other theorists. "I wish he hadn't done it," he says. "I have to explain to people it was a joke. I'm an atheist, but I have an uneasy feeling that playing around with names like that could be unnecessarily offensive to people who are religious."
  35. ↑ Key scientist sure «God particle» will be found soon Reuters news story.
  36. ↑ Aitkenhead, Decca (6 грудня 2013). Peter Higgs interview: 'I have this kind of underlying incompetence'. the Guardian (англ.). Процитовано 26 травня 2022.
  37. ↑ Randerson, James (30 червня 2008). Father of the 'God Particle'. The Guardian. London. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 16 грудня 2016.
  38. ↑ Griggs, Jessica (Summer 2008) The Missing Piece [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] Edit the University of Edinburgh Alumni Magazine, p. 17
  39. ↑ а б Higgs within reach. CERN. 4 липня 2012. Архів оригіналу за 13 грудня 2012. Процитовано 6 липня 2012.
  40. ↑ Теоретик "частинки Бога". Чоловік, який змінив наше розуміння Всесвіту. BBC Україна. 10 квітня 2024. Процитовано 10 квітня 2024.
  41. ↑ Press release from Royal Swedish Academy of Sciences (PDF). 8 жовтня 2013. Архів (PDF) оригіналу за 8 жовтня 2013. Процитовано 8 жовтня 2013.
  42. ↑ Boucle, Anna (18 лютого 2014). The Life Scientific. BBC RADIO4. Архів оригіналу за 23 травня 2015. Процитовано 20 квітня 2015.
  43. ↑ Peter Higgs was told about Nobel Prize by passing motorist. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 3 квітня 2018.
  44. ↑ Prof Peter Higgs did not know he had won Nobel Prize. BBC News. 11 жовтня 2013. Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 20 червня 2018.
  45. ↑ Теоретик «частинки бога»: помер видатний фізик Пітер Хіггс. Факти. 9 квітня 2024. Процитовано 9 квітня 2024.
  46. ↑ Помер видатний фізик і лауреат Нобелівської премії Пітер Хіггс: що відомо про його життя й досягнення. РБК-Украина (укр.). Процитовано 24 квітня 2024.
  47. ↑ Statement on the death of Professor Peter Higgs. The University of Edinburgh. 9 квітня 2024. Процитовано 8 квітня 2024.
  48. ↑ «Higgs particle» [Архівовано 21 листопада 2007 у Wayback Machine.], Encyclopædia Britannica, 2007.
  49. ↑ Rajasekaran, G. (2012). Standard model, Higgs Boson and what next?. Resonance. 17 (10): 956—973. doi:10.1007/s12045-012-0110-z.
  50. ↑ Griggs, Jessica (Summer 2008) The Missing Piece [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] Edit the University of Edinburgh Alumni Magazine, p. 17
  51. ↑ Martin, Victoria (14 December 2011) Soon we'll be able to pinpoint that particle [Архівовано 14 квітня 2013 у Wayback Machine.] The Scotsman, Retrieved 10 January 2013
  52. ↑ Collins, Nick (4 July 2012) Higgs boson: Prof Stephen Hawking loses $100 bet [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.] The Telegraph.
  53. ↑ Staff (4 July 2012) Scientists discover 'God' particle [Архівовано 3 червня 2013 у Wayback Machine.] The Herald.
  54. ↑ Meeting the Boson Man: Professor Peter Higgs. BBC News. 24 лютого 2012. Архів оригіналу за 20 червня 2016. Процитовано 20 червня 2018.
  55. ↑ Staff (5 January 2012) Brief History of the Higgs Mechanism [Архівовано 12 листопада 2012 у Wayback Machine.] The Edinburgh University School of Physics and Astronomy, Retrieved 10 January 2013
  56. ↑ Higgs, P. W. (1964). Broken symmetries, massless particles and gauge fields. Physics Letters. 12 (2): 132—201. Bibcode:1964PhL....12..132H. doi:10.1016/0031-9163(64)91136-9.
  57. ↑ Englert, F.; Brout, R. (1964). Broken Symmetry and the Mass of Gauge Vector Mesons. Physical Review Letters. 13 (9): 321. Bibcode:1964PhRvL..13..321E. doi:10.1103/PhysRevLett.13.321.
  58. ↑ Guralnik, G.; Hagen, C.; Kibble, T. (1964). Global Conservation Laws and Massless Particles. Physical Review Letters. 13 (20): 585. Bibcode:1964PhRvL..13..585G. doi:10.1103/PhysRevLett.13.585.
  59. ↑ Physical Review Letters – 50th Anniversary Milestone Papers. Prl.aps.org. Архів оригіналу за 10 січня 2010. Процитовано 5 липня 2012.
  60. ↑ Anderson, P. (1963). Plasmons, Gauge Invariance, and Mass. Physical Review. 130 (1): 439—442. Bibcode:1963PhRv..130..439A. doi:10.1103/PhysRev.130.439.
  61. ↑ Higgs boson-like particle discovery claimed at LHC. BBC. 4 липня 2012. Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 20 червня 2018.
  62. ↑ Griggs, Jessica (Summer 2008) The Missing Piece [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] Edit the University of Edinburgh Alumni Magazine, p. 17
  63. ↑ а б в г д е ж и Staff (29 November 2012) Peter Higgs: Curriculum Vitae [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] The University of Edinburgh, School of Physics and Astronomy, Retrieved 9 January 2012
  64. ↑ The Edinburgh Award. The City of Edinburgh Council. Архів оригіналу за 29 липня 2012. Процитовано 3 липня 2012.
  65. ↑ The Nobel Prize in Physics 2013 (англ.)
  66. ↑ Rincon, Paul (28 грудня 2012). Peter Higgs: honour for physicist who proposed particle. BBC News website. Архів оригіналу за 29 грудня 2012. Процитовано 29 грудня 2012.
  67. ↑ Prof Peter Higgs wins the Royal Society's Copley Medal. BBC News. 20 липня 2015. Архів оригіналу за 23 липня 2015. Процитовано 22 липня 2015.
  68. ↑ Higgs Centre for Theoretical Physics. The University of Edinburgh. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 17 листопада 2018.
  69. ↑ Prof Higgs: nice to be right about boson. The Guardian. London. 6 липня 2012. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 6 липня 2012.
  70. ↑ University to support new physics research. The University of Edinburgh. 6 липня 2012. Архів оригіналу за 9 липня 2012. Процитовано 6 липня 2012.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пітер_Хіггс&oldid=43722496