Джон Дуглас Кокрофт
| Сер Джон Дуглас Кокрофт | |
|---|---|
| Sir John Douglas Cockcroft | |
 Англійський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики | |
| Народився |
27 травня 1897 Тодморден, Англія |
| Помер |
18 вересня 1967 (70 років) Кембридж, Англія |
| Поховання | Ascension Parish Burial Ground, Cambridge[d] |
| Громадянство |
 Велика Британія |
| Діяльність | фізик, фізик-ядерник[d], викладач університету |
| Сфера роботи | фізика |
| Alma mater |
Манчестерський університет Вікторії[d] University of Manchester Institute of Science and Technology[d] коледж Святого Джона[d] |
| Науковий керівник | Ернест Резерфорд |
| Мова творів | англійська[1] |
| Заклад |
Atomic Energy Research Establishment[d] Ministry of Supply[d] Montreal Laboratory[d] Chalk River Laboratories[d] Австралійський національний університет |
| Учасник | Перша світова війна |
| Членство |
Лондонське королівське товариство Шведська королівська академія наук Американська академія мистецтв і наук |
| Конфесія | Apostasy in Catholicism[d] |
| Нагороди |
 Нобелівська премія з фізики (1951) |
| |
Сер Джон Дуглас Кокрофт (англ. Sir John Douglas Cockcroft; нар. 27 травня 1897) — англійський фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики за 1951 «за дослідницьку роботу з перетворення атомних ядер за допомогою штучно прискорених атом них часток», спільно з Ернестом Уолтоном.
Кокрофт був старшим сином власника млина. Здобув освіту в граматичній школі Тодмордена (1909–1914). Вивчав математику в Манчестерському університеті (1914–1915) і Манчестерському технологічному коледжі (1919–1920). Під час першої світової війни служив сигнальником в артилерійських військах Британії (1915–1918). У 1924 р. отримує докторську ступінь по математики і починає дослідницьку роботу в Кавендішської лабораторії під керівництвом Ернеста Резерфорда. У 1929 р. стає членом Коледжу Св. Джона в Кембріджському університеті.
Перший час Кокрофт працює разом з Петром Капіцею над створенням сильних магнітних полів. Починаючи з 1928 року працює спільно з Ернестом Волтоном над прискоренням протонів. У 1932 р. вони бомбардують літій пучком високоенергетичних протонів і перетворюють його в гелій та інші хімічні елементи. Це було перше у світі успішне штучне перетворення (трансмутація) хімічних елементів (практично одночасно такий же експеримент вперше в СРСР було проведено в ХФТІ).
З початком Другої світової війни Кокрофт займає пост заступника директора наукових досліджень у міністерстві тилу і працює над радаром. У 1944 р. його приписують до канадського проекту з атомної енергії і він стає директором лабораторії Chalk River. У 1946 р. Кокрофт повертається до Британії щоб заснувати в Харвелл установа з досліджень атомної енергії (AERE), яке веде британську атомну програму. Призначений першим директором AERE. Після відходу з поста директора продовжує брати участь в атомній програмі. У 1944 р. посвячений у командори британської імперії, став лицарем в 1948 р. і присвячений в лицарі-командори Бані в 1953 р.
У 1951 у удостоєний Нобелівської премії з фізики спільно з Ернстом Уолтоном за дослідження по трансмутації атомних Адере. У 1959 р. стає першим майстром Коледжу Черчілля в Кембриджському Університеті. Був президентом Британського Інституту Фізики, Фізичного суспільства і Британської асоціації сприяння науці. Кокрофт служив канцлером Австралійського національного університету з 1961 по 1965 рр..
У 1925 р. Кокрофт одружився на Елізабет Крабтрі. У них народилося чотири дочки і два сина.
На честь Кокрофта названо будівлю в Кембриджському університеті, що містить лекційний зал і кілька лабораторій. Також саме стара будівля у Дослідницькій школі фізичних наук і конструювання Австралійського національного університету названо на його честь.
У 2006 році у Великій Британії був відкритий інститут Кокрофта. В інституті ведуться дослідженням в області прискорювальної фізики і прискорювальних технологій.
Джерела[ред. | ред. код]
- Храмов Ю. А. Кокрофт Джон Дуглас (Cockroft John Douglas) // Физики: Биографический справочник / Под ред. А. И. Ахиезера. — Изд. 2-е, испр. и дополн. — М.: Наука, 1983. — С. 137. — 400 с.
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія з Кембриджської бібліотеки рукописів (англ.)
- Інформація з сайту Нобелівського комітету (англ.)
- Мова в імперському клубі Канади (англ.)
- Бібліографія праць Кокрофта в цифровій бібліотеці Alsos з атомних питань (англ.)
- Інститут Кокрофта (англ.)
|
- ↑ data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
