Шелдон Лі Ґлешоу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шелдон Лі Ґлешоу
англ. Sheldon Lee Glashow
Sheldon Glashow at Harvard.jpg
Шелдон Лі Ґлешоу в Гарварді
Народився 5 грудня 1932(1932-12-05) (81 рік)
Нью-Йорк, США
Громадянство США США
Галузь наукових інтересів фізика
Заклад Бостонський університет
Гарвардський університет
Alma mater Корнельський університет
Гарвардський університет
Відомий завдяки: Електрослабка взаємодія
критика теорії суперструн
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (1979)
Nobel prize medal.svg

Шелдон Лі Ґлешоу (англ. Sheldon Lee Glashow, 5 грудня, 1932) — американський фізик, лауреат Нобелівської премії, професор математики і фізики Бостонського університету. Нобелівську премію Ґлешоу отримав у 1979 році разом із Абдусом Саламом та Стівеном Вайнбергом за побудову теорії електрослабкої взаємодії.

Народження та освіта[ред.ред. код]

Шелдон Лі Ґлешоу народився у Нью-Йорку в родині єврейських робочих іммігрантів із Росії. [1] Він відвідував Вищу школу науки Бронкса в Нью-Йорку. Його другом був Стівена Вайнберга. [1]. Він отримав диплом бакалавра мистецтв у Корнельському університеті в 1954 році і ступінь доктора наук у галузі фізики Гарвардського університету у 1959 році під керівництвом лауреата Нобелівської премії з фізики Джуліана Швінгера (тема роботи: «Векторний мезон у розпадах елементарних частинок»). Професор Стенфордського університету (1961—1962), Каліфорнійського університету у Берклі (1962—1966) і Гарвардського (з 1966 р.) університетів. Він був запрошеним професором в MIT у 1974 році [2].

Дослідження[ред.ред. код]

У 1961 році Ґлешоу доповнив електрослабку модель об'єднання Швінгера шляхом включення короткодіючого нейтрального струму, Z0. Результатуюча симетрична структура, що запропонована Ґлешоу, SU(2) × U(1), лежить в основі загальноприйнятої теорії електрослабих взаємодій. За це відкриття, він поряд зі Стівеном Вайнбергом та Абдусом Саламом, був удостоєний в 1979 році Нобелівської премії з фізики. [3].

У співпраці з en:James Bjorken, Глешоу першим передбачив c кварк, який він спочатку назвав «зачарований кварк», в 1964 році. Ця робота показала, що пари кварків в значній мірі будуть скорочуватися зі зміною аромата нейтральними струмами. Також вона зняла технічну катастрофу, що виникала в будь-якій теорії квантового поля з неоднаковою кількістю кварків та лептонів.

у 1973 році Глешоу і Говард Дьєрдь запропонували перший варіант теорії Великого Об'єднання. Вони виявили, як підігнати калібровочні сили в стандартній моделі в рамки SU (5) групи, а кварки та лептони описати в рамках двох простих концепцій. Їх теорія якісно передбачала загальний патерн константи зв'язку. Запущена з правдоподібними припущеннями, вона давала грубе співвідношення між значеннями маси третього покоління кварків і лептонів. Це була перша вказівка на те, що закон збереження баріонного числа неточний, що протон є нестабільною частинкою. Ця робота стала основою для всіх майбутніх об'єднувальних робіт.

Теорія суперструн[ред.ред. код]

Ґлешоу відомий своєю скептичною позицією щодо суперструнної теорії, що пояснюється браком її експериментально перевіряємих прогнозів. Він проводив кампанію недопущення теоретиків суперструнної теорії на фізичний факультет Гарвардського університету. Коли ж вона була визнана — він покинув факультет [2] Приблизно десять хвилин в телевізійній програмі «Strings the Thing» (друга частина телевізійної програми Елегантний Всесвіт), він описує її як дисцпліну відмінну від фізики, та відкидає, «… ви можете назвати це пухлиною, якщо хочете…».[3] Він також є членом Ради Авторів Бюлетеня вчених-атомників[4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Шелдон Лі Ґлешоу - енциклопедія Britannica
  2. Jim Holt, "Unstrung", The New Yorker, October 2, 2006
  3. «there ain't no experiment that could be done nor is there any observation that could be made that would say, `You guys are wrong.' The theory is safe, permanently safe.» He also said, «Is this a theory of Physics or Philosophy? I ask you» NOVA interview)
  4. Bulletin of the Atomic Scientists


Література[ред.ред. код]

  • Шарм фізики(1991) ISBN 0-88318-708-6
  • Від алхімії до кварків: вивчення фізики як вільні мистецтва(1994) ISBN 0-534-16656-3
  • Взаємодія: подорож розумом фізика, що займається елементарними частинками і питаннями цього світу(1988) ISBN 0-446-51315-6
  • Перша робоча нарада з приводу Великого об'єднання: New England Center , Університету Нью-Гемпширу, квітень 10-12, 1980 під редакцією Paul H. Frampton та Asim Yildiz(1980) ISBN 0-915692-31-7
  • Третій семінар з Великого об'єднання, Університет Північної Кароліни, Chapel Hill, квітень 15-17, 1982 під редакцією Paul H. Frampton та Hendrik van Dam (1982) ISBN 3-7643-3105-4
  • «Відчайдушно шукаючи суперструни?» з Полом Гінзпаргом в Riffing on Strings: Creative Writing Inspired by String Theory (2008) ISBN 978-0-9802114-0-5

Посилання[ред.ред. код]


Ейнштейн Це незавершена стаття про фізика.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.