Вулиця Банківська (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Банківська вулиця
Львів
Вигляд на вул. Банківську з вул. Дорошенка

Вигляд на вул. Банківську з вул. Дорошенка
Місцевість Центр
Район Галицький
Назва на честь Державного банку СРСР
Історичні відомості: колишні назви
Сикстуська бічна, Шайнохи, Юльмондштрассе
польського періоду (польською) Szajnochy
Загальні відомості
Протяжність 92 м
Координати початку 49°50′20″ пн. ш. 24°01′38″ сх. д. / 49.839111° пн. ш. 24.027444° сх. д. / 49.839111; 24.027444Координати: 49°50′20″ пн. ш. 24°01′38″ сх. д. / 49.839111° пн. ш. 24.027444° сх. д. / 49.839111; 24.027444
Координати кінця 49°50′23″ пн. ш. 24°01′35″ сх. д. / 49.839861° пн. ш. 24.026583° сх. д. / 49.839861; 24.026583
Поштові індекси 79005
Транспорт
Рух односторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі №№ 1, 3, 5
Забудова класицизм, історизм
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim

Ву́лиця Ба́нківська — вулиця у Галицького району міста Львів, в центрі Львова. Пролягає від вулиці Коперника до вулиці Петра Дорошенка.

Історія[ред.ред. код]

Вулиця виникла приблизно у середині XIX століття під назвою Сикстуська бічна (інша назва — Широка поперечниця). У 1871 році отримала назву вулиця Шайнохи, на честь польського історика та політичного діяча Кароля Шайнохи. З листопада 1941 року по липень 1944 року мала назву Юльмондштрассе, після звільнення Львова від німецьких військ вулиці повернули стару назву. Сучасна назва — з 1945 року, на честь Держбанку СРСР (тепер — Національний банк України), який розмістився у будинку на розі Банківської та Коперника.

Забудова[ред.ред. код]

Банківська вулиця забудована типовими прибутковими будинками другої половини XIX століття у стилях класицизм та історизм.

У будинку № 1 у 1950-х роках розташовувалася майстерня з ремонту меблів. У будинку № 2 (тепер це південне крило будинку № 4 по вулиці Коперника) у 1920-х1930-х роках містилася Спілка землевласників Східної Малопольщі, Народне видавниче товариство, «Народна книгарня», польська торговельна спілка «Польсот», магазин електротехнічних товарів Вішнєвського і друкарня Зимного.

У будинку № 5 з початку XX століття до 1930-х років діяла низка кінотеатрів: у 19061907 роках — «Сінефон» (володар — Герман Опат), у 1907 році та в 19261930 роках — «Люна» (володар — Мельхіор Майблюм), у 19301931 роках — «Полонія». Також за польських часів тут розташовувався готель «Сан-Сусі», у 1950-х1960-х роках — склад консервної продукції і ремонт взуття, у 1970-х1980-х — майстерня з ремонту магнітофонів та приймальний пункт хімчистки.

На пустирі з парного боку вулиці до Другої світової війни стояла синагога «Осе Тов» (у перекладі з івр. «твори добро»‎), зведена у 1857 році за проектом архітектора Вільгельма Шміда. Цікаво, що на момент зведення синагоги євреї не мали права вільно жити у цій частині міста, це право вони отримали лише в 1867 році. У 1909 році синагогу разом із бет-мідрашем (приміщенням для вивчення релігійних книг) перебудували за проектом архітектора А. Корнблюта. З 1930 року рабином тут був Давид Кагане, а у вересні 1939 року синагогу знищила німецька авіабомба. У листопаді 2013 року пустир, який залишився після синагоги, впорядкували, замостили бруківкою, встановили смітники та лавочки[1].

На розі сучасних вулиць Банківської та Дорошенка у 1930-х роках був ресторан «Адрія» Соломона Роттенберга. 26 листопада 1932 року тут сталася скандальна подія: пізно ввечері група польських студентів, вийшовши з ресторану, затіяла бійку з кількома єврейськими молодиками. В результаті від ножового поранення загинув студент-ветеринар Ян Ґродковський. Ця подія потрапила на перші шпальти польських газет та викликала великий суспільний резонанс.

Рух транспорту[ред.ред. код]

Вулиця Банківська має односторонній рух транспорту в напрямку вулиці Дорошенка. Вулиця не використовується для руху громадського транспорту

Згадки у мистецтві[ред.ред. код]

Банківська вулиця під своєю старою назвою (Шайнохи) та кінотеатр у будинку № 5 згадуються в автобіографічному романі польського письменника Яна Парандовського «Небо пломеніє» (пол. «Niebo w płomieniach»).

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]