Вулиця Устияновича (Львів)
| Вулиця Устияновича Львів | |
|---|---|
.jpg) Вулиця Устияновича у Львові | |
| Місцевість | Історичний центр Львова |
| Район | Галицький |
| Назва на честь | Миколи Устияновича |
| Колишні назви | |
| Марії Маґдалени, Липова, Уєйського, Цвілінґштрассе, Уєйського, Бородіна | |
| польського періоду (польською) | Marii Magdaleny (cz.), Lipowa, Ujejskiego |
| радянського періоду (українською) | Уєйського, Бородіна |
| радянського періоду (російською) | Уейского, Бородина |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 150 |
| Координати початку | 49°50′13″ пн. ш. 24°00′53″ сх. д. / 49.8369639° пн. ш. 24.0148472° сх. д.Координати: 49°50′13″ пн. ш. 24°00′53″ сх. д. / 49.8369639° пн. ш. 24.0148472° сх. д. |
| Координати кінця | 49°50′08″ пн. ш. 24°01′01″ сх. д. / 49.8358306° пн. ш. 24.0171583° сх. д. |
| поштові індекси | 79000[1] |
| Транспорт | |
| Автобуси | № 2А, 2Н[2] |
| Тролейбуси | № 22, 29, 30, 32[2] |
| Маршрутні таксі | № 33, 38; приміські — № 138[2] |
| Зупинки громадського транспорту | «вул. Устияновича»[2] |
| Рух | односторонній |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Архітектурні пам'ятки | № 5, 8, 8а, 8б[3] |
| Пам'ятники | меморіальні таблиці Леопольду Левицькому, П. А. Поважному |
| Навчальні заклади | механічний факультет НУ «Львівська політехніка» |
| Заклади культури | меморіально-художній музей Леопольда Левицького |
| Поштові відділення | ВПЗ № 1 (вул. Словацького, 1)[1] |
| Забудова | класицизм, віденська сецесія |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r2636321 |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Устияновича у Вікісховищі | |
Вулиця Устияновича — вулиця у Галицькому районі міста Львова, неподалік від історичного центру. Сполучає вулиці Технічну та Бібліотечну з площею Святого Юра, а також є уявним продовженням вулиці Бібліотечної. Утворює перехрестя з вулицями Професорською та Рилєєва.
Історія і назва[ред. | ред. код]
Початково сполучала площу Святого Юра із нинішньою вулицею Дорошенка, однак тепер останній її відрізок виокремлений у вулицю Бібліотечну. Через це нумерація починається з четвертого номера. Першу відому назву Марії Маґдалени мала ще на початку XVIII століття. 1871 року перейменована на Липову, а 1893 — на честь польського поета Корнеля Уєйського. За часів німецької окупації перейменована на Цвілінгштрассе. У радянський період, від 1945 року мала назву на честь російського композитора Олександра Бородіна, який однак до Львова жодного стосунку не мав. 1946 року перейменована на пошану руського письменника і громадського діяча Миколи Устияновича[4], але деякі джерела стверджують, що йдеться про його сина — живописця і письменника Корнила Устияновича[5].
Забудова[ред. | ред. код]
В архітектурному ансамблі вулиці Устияновича переважають класицизм та віденська сецесія[6]. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.
№ 4 — будинок споруджений 1906 року проєктно-будівельним бюро Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича на замовлення Марії Бадені зі Скшинських. Одним із мешканців був віце-президент Львова, юрист, професор Марцелій Хламтач. До 1939 року в цьому будинку працювало консульство Чехословацької республіки[7]. Після закриття посольства, пов'язане з окупацією Гітлером Чехословацької республіки у 1938 році, це приміщення винайняв під свою адвокатську контору львівський адвокат Володимир Старосольський, якого однак 1940 року було заарештовано. У радянські часи тут знаходився дитячий садок для дітей працівників Облспоживспілки, контора якої містилася в будинку при вул. Технічній, 1. За часів незалежності тут працює бібліотека-філія № 8 ЦБС для дорослих м. Львова, що 2015 року стала першою URBAN-бібліотекою у Львові[8]. Попередником цього будинку був невеликий палац родини Скшинських, збудований у 1800—1810 роках.
№ 5 — корпус механічного факультету Національного університету «Львівська політехніка», збудований у стилі модернізованого, дещо гротескового класицизму у 1913—1924 роках. Початково корпус планувався за містом. Первинний проєкт Відтольда Мінкевича, Владислава Дердацького за участі Богдана Стефановського передбачав споруду з нетинькованої цегли, стилізовану під промислове будівництво. Однак виникли проблеми із придбанням ділянки, і будівництво розпочато на теренах, що вже віддавна належали Політехніці — за головним корпусом (нинішнє розташування). Через вибух першої світової війни завершити будівництво не вдалось. Пізніше, під час українсько-польської війни у сутеренах облаштовано тимчасовий морг та каплицю. Будівництво поновлено лише 1922 року та завершилося за три роки. При цьому початковий вистрій фасадів було змінено на неокласицистичний з метою достосувати його до оточення. Модернізований проєкт виконав архітектор Вітольд Мінкевич, скульптурні деталі авторства Яніни Райхерт-Тот[9][10]. Будинок внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 309-м[3].
№ 6 — будинок споруджений 1896 року за проєктом Яна Шульца. Одним із мешканців будинку був критик та літературознавець Михайло Рудницький. За Польщі тут містилася майстерня Мечислава Шиманського з виготовлення лабораторних приладів[11], також мешкав доктор медицини Генрік Длугош.
№ 8, 8а, 8б — комплекс сецесійних житлових будинків, споруджених за проєктом Мавриция Зильберштайна на початку XX століття. У будинку № 8 мешкав доктор філологічних наук Антон Залеський, у будинку № 8а мешкав кандидат медичних наук, головний лікар львівської обласної туберкульозної лікарні Володимир Кишакевич, а також багатолітній викладач Львівської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату імені Соломії Крушельницької Лідія Веніамінівна Голембо. В будинку під № 8б мешкав кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови, живописець Степан Михайлович Криворучко. Нині в будинку № 8 міститься хостел «Жоржхаус». Будинки внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронними № 1049-м, 1050-м та 310-м[3].
№ 10 — будинок споруджено 1890 року за проєктом архітектора Густава Бізанца на замовлення Александра Биковського[12]. Набув сучасного вигляду після реконструкції 1968 року. У 1946—1972 роках тут мешкав український графік Леопольд Левицький[13], про що сповіщає меморіальна таблиця авторства скульптора Еммануїла Миська та архітектора Мирона Вендзиловича[14], встановлена 1979 року на фасаді будинку. Меморіальна таблиця була відлита у бронзі на львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці[15]. У 1984 році заходами дружини художника Гені Левицької та стараннями громадськості міста у квартирі митця було засновано меморіально-художній музей його імені. Нині музей входить до структури Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького[13].
№ 14 — до 1939 року будинок перебував у приватній власності Мар'яна Панчишина. Тут він організував протитуберкульозний диспансер — перший лікувальний заклад такого типу у Львові. На фасаді встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає про те, що у 1944—1972 роках головним лікарем тут працював П. А. Поважний. Від радянських часів й до 2017 року тут були розташовані фізіопедіатричне та пульмонологічне відділення львівського протитуберкульозного диспансеру. У зв'язку з реорганізацією львівського протитуберкульозного диспансеру ці приміщення були вивільнені, а згодом виставлені на аукціон, виручені кошти від якого скеровані на розвиток медичної галузі[16]. Будівлю колишнього диспансеру на вул. Устияновича, 14 придбало львівське ПП «Біола», що спеціалізується на торгівлі фармацевтичними товарами. Через те, що касаційний суд скасував право Львівської облради на це приміщення, через його незаконне привласнення та подальший продаж, тепер прокуратура подала позови про витребування їх з приватної власності. Тепер приватні власники, які придбали спірне майно, можуть його втратити[17].
-
Будинок № 4 -
Будинок № 5 -
Будинок № 8 -
Будинок № 8а -
Будинок № 8б -
Будинок № 10 -
Меморіальна таблиця Леопольдові Левицькому на будинку № 10
.jpg)
.jpg)
Транспорт[ред. | ред. код]
На вулиці організовано односторонній рух транспорту у напрямку від площі Святого Юра. Вулицею курсують тролейбусні маршрути № 22, 29, 30, 32, а також низка автобусних маршрутів[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 15 липня 2021.
- ↑ а б в г д Маршрути громадського транспорту м. Львова. eway.in.ua. EasyWay. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 16 серпня 2019.
- ↑ а б в Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 18 серпня 2019.
- ↑ Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 133.
- ↑ Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 65.
- ↑ 1243 вулиці Львова, 2009, с. 98.
- ↑ Ilustrowany informator miasta Lwowa… — S. 13.
- ↑ Офіційна сторінка URBAN-бібліотеки. urbanoteka.lviv.ua. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 17 серпня 2019.
- ↑ Cielątkowska R. Architektura i urbanistyka Lwowa II Rzeczypospolitej. — Gdańsk: Art-Styl, 1998. — S. 61—65. — ISBN 83-905682-7-6. (пол.)
- ↑ Stefanowski B. Projekt laboratoryum maszynowego Politechniki we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 28. — S. 325—330, tabl. XXXIV—XLI. (пол.)
- ↑ Ilustrowany informator miasta Lwowa… — S. 59.
- ↑ Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa… — S. 50.
- ↑ а б Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького. nml.com.ua. Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
- ↑ Атлас туриста, 1989, с. 54.
- ↑ ЛКСФ, 1980, с. 27.
- ↑ Вивільнені приміщення мають бути продані на аукціоні, — Володимир Гірняк. galinfo.com.ua. Агенція інформації та аналітики «ГалІнфо». 13 березня 2017. Архів оригіналу за 17 серпня 2019. Процитовано 18 серпня 2019.
- ↑ Продані облрадою лікарні можуть повернути громаді Львова. lmn.in.ua. Львівська мануфактура новин. 1 травня 2020. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
Джерела[ред. | ред. код]
- Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 81. — ISBN 978-617-629-077-3.
- Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Устияновича вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 98. — ISBN 978-966-2154-24-5.
- Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. — Київ : Реклама, 1980. — С. 27.
- Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 65, 76, 94, 111. — ISBN 966-603-115-9.
- Мельник І. В. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 507, 508. — 750 прим. — ISBN 978-966-03-7863-6.
- Нестайко М. Уєйського-Устияновича. З історії однієї львівської вулички та її мешканців // Галицька брама. — 2010. — № 11—12 (191–192). — С. 4—7.
- Сосса Р. Львов. Атлас туриста. — Москва : ГУКГ СССР, 1989. — С. 54. (рос.)
- Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s. (пол.)
- Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916 [Архівовано 2 жовтня 2020 у Wayback Machine.]. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1915. — 440 s. (пол.)
- Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów: Centrum Europy, 2003. — S. 100. — ISBN 966-7022-26-9. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Устияновича M. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 18 серпня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - З історії однієї львівської вулички і її мешканців. Вулиця Миколи Устияновича. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. 27 квітня 2018. Архів оригіналу за 19 грудня 2020. Процитовано 24 жовтня 2020.