Вулиця Устияновича (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Устияновича
Львів
Ustyianovycha Street, Lviv (01).jpg
Район Залізничний
Назва на честь Миколи Устияновича
Загальні відомості
Протяжність 200
Координати початку 49°50′13″ пн. ш. 24°00′53″ сх. д. / 49.8369639° пн. ш. 24.0148472° сх. д. / 49.8369639; 24.0148472
Координати кінця 49°50′08″ пн. ш. 24°01′01″ сх. д. / 49.8358306° пн. ш. 24.0171583° сх. д. / 49.8358306; 24.0171583
Транспорт
Тролейбуси 2, 9, 10, 12
Рух односторонній
Покриття бруківка
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Будинок № 4

Вулиця Устияновича — вулиця у Залізничному районі Львова. Простягається від перехрестя вулиць Бібліотечної та Технічної до площі Святого Юра.

Історія і назва[ред.ред. код]

Початково сполучала площу Святого Юра із нинішньою вулицею Дорошенка, однак тепер останній її відрізок виокремлений у вулицю Бібліотечну. Через це нумерація починається з четвертого номера. Першу відому назву Марії Магдалини мала ще на початку XVIII ст. 1871 року перейменована на Липову, а 1893 — на честь польського поета Корнеля Уєйського. За часів німецької окупації перейменована на Цвілінгштрассе. У радянський період, від 1945 року звалась на честь російського композитора Олександра Бородіна, який однак до Львова жодного стосунку не мав. 1946 року перейменована на пошану руського письменника і громадського діяча Миколи Устияновича. Деякі джерела стверджують, що йдеться про його сина — живописця і письменника Корнила Устияновича). На вулиці організовано односторонній рух транспорту у напрямку від площі Святого Юра. Тут проходять маршрути тролейбусів № 2, 9, 10, 12.

Будівлі[ред.ред. код]

№ 4. Збудований 1906 року фірмою Юзефа Сосновського і Альфреда Захаревича на замовлення Марії Бадені зі Скшинських. Одним із мешканців був віце-президент Львова, юрист, професор Марцелій Хламтач. До 1939 року в цьому будинку працювало консульство Чехословаччини. Потім приміщення винайняв адвокат Володимир Старосольський, якого однак незабаром заарештовано. У радянські часи тут знаходився дитячий садок для дітей працівників Облспоживспілки. Тепер тут працює 8-й філіал Центральної бібліотечної системи для дорослих. Попередником цього будинку був невеликий палац родини Скшинських, збудований у 18001810 роках.

№ 5. Корпус механічного факультету Львівської політехніки. Збудований у стилі модернізованого, дещо гротескового класицизму у 19131924 роках. Початково корпус планувався за містом. Первинний проект Відтольда Мінкевича, Владислава Дердацького за участі Богдана Стефановського передбачав споруду з нетинькованої цегли, стилізовану під промислове будівництво. Однак виникли проблеми із придбанням ділянки, і будівництво розпочато на теренах, що вже віддавна належали Політехніці — за головним корпусом (нинішнє місце). До початку Першої світової війни завершити не вдалось. Пізніше, під час Українсько-польської війни у сутеренах влаштовано тимчасовий морг і каплицю. Будівництво поновлено лише 1922 року і завершено через два роки. При цьому початковий вистрій фасадів було змінено на неокласицистичний з метою достосувати його до оточення. Модернізований проект виконав Вітольд Мінкевич, скульптурні деталі Яніни Райхерт-Тот.[1]

№ 6. Збудований 1896 року за проектом Яна Шульца. Одним із мешканців будинку був критик та літературознавець Михайло Рудницький.

№ 8, 8а, 8б. Низка сецесійних житлових будинків, споруджених за проектом Мавриция Зильберштайна. У будинку № 8 проживав філолог Антон Залеський, у № 8б — філолог і живописець Степан Криворучко.

№ 10. У 19441972 роках тут проживав український графік Леопольд Левицький. Тепер у квартирі Левицького розміщено художньо-меморіальний музей його імені. 1979 року на фасаді встановлено таблицю авторства Еммануїла Миська, відлиту на Львівській кераміко-скульптурній фабриці.[2] Дім споруджено 1890 року за проектом Густава Бізанца.

№ 14. До 1939 року будинок був приватною власністю Мар'яна Панчишина. Тут він організував протитуберкульозний диспансер — перший такого типу заклад у Львові. Тепер тут розміщено фізіопедіатричне та пульмонологічне відділення лікарні. На фасаді уміщено меморіальну дошку про те, що у 19441972 роках головним лікарем тут працював П. А. Поважний.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Cielątkowska R. Architektura i urbanistyka Lwowa II Rzeczypospolitej. — Gdańsk: Art-Styl, 1998. — S. 61—65. — ISBN 83-905682-7-6; Stefanowski B. Projekt laboratoryum maszynowego Politechniki we Lwowie // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 28. — S. 325—330, tabl. XXXIV—XLI.
  2. Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. — К. : Реклама, 1980. — С. 27.

Джерела[ред.ред. код]

  • Нестайко М. Уєйського-Устияновича. З історії однієї львівської вулички та її мешканців // Галицька брама. — 2010. — № 11—12 (191–192). — С. 4—7.
  • Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów : Centrum Europy, 2003. — S. 100. — ISBN 966-7022-26-9.