Вулиця Устияновича (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Устияновича
Львів
Вулиця Устияновича у Львові
Вулиця Устияновича у Львові
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький
Назва на честь Миколи Устияновича
Колишні назви
Марії Маґдалени, Липова, Уєйського, Цвілінґштрассе, Уєйського, Бородіна
польського періоду (польською) Marii Magdaleny (cz.), Lipowa, Ujejskiego
радянського періоду (українською) Уєйського, Бородіна
радянського періоду (російською) Уейского, Бородина
Загальні відомості
Протяжність 150
Координати початку 49°50′13″ пн. ш. 24°00′53″ сх. д. / 49.8369639° пн. ш. 24.0148472° сх. д. / 49.8369639; 24.0148472
Координати кінця 49°50′08″ пн. ш. 24°01′01″ сх. д. / 49.8358306° пн. ш. 24.0171583° сх. д. / 49.8358306; 24.0171583
Поштові індекси 79000[1]
Транспорт
Автобуси № 2А, 2Н[2]
Тролейбуси № 22,29,32[2]
Маршрутні таксі № 33,38; приміські — № 138[2]
Зупинки громадського транспорту «вул. Устияновича»[2]
Рух односторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 5,8,8а,8б[3]
Навчальні заклади механічний факультет НУ «Львівська політехніка»
Заклади культури меморіально-художній музей Леопольда Левицького
Поштові відділення ВПЗ № 1 (вул. Словацького, 1)[1]
Забудова класицизм, сецесія
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Устияновича (Львів) на Вікісховищі

Вулиця Устияновича — вулиця у Галицькому районі міста Львова, неподалік від історичного центру. Сполучає вулиці Технічну та Бібліотечну з площею Святого Юра, а також є уявним продовженням вулиці Бібліотечної. Утворює перехрестя з вулицями Професорською та Рилєєва.

Історія і назва[ред. | ред. код]

Початково сполучала площу Святого Юра із нинішньою вулицею Дорошенка, однак тепер останній її відрізок виокремлений у вулицю Бібліотечну. Через це нумерація починається з четвертого номера. Першу відому назву Марії Маґдалени мала ще на початку XVIII століття. 1871 року перейменована на Липову, а 1893 — на честь польського поета Корнеля Уєйського. За часів німецької окупації перейменована на Цвілінгштрассе. У радянський період, від 1945 року мала назву на честь російського композитора Олександра Бородіна, який однак до Львова жодного стосунку не мав. 1946 року перейменована на пошану руського письменника і громадського діяча Миколи Устияновича,[4] але деякі джерела стверджують, що йдеться про його сина — живописця і письменника Корнила Устияновича.[5]

Забудова[ред. | ред. код]

В забудові вулиці Устияновича переважають класицизм, сецесія.[6] Більщість будинків є пам'ятками архітектури місцевого значення:[3]

№ 4. Будинок споруджений 1906 року проектно-будівельною фірмою Юзефа Сосновського та Альфреда Захаревича на замовлення Марії Бадені зі Скшинських. Одним із мешканців був віце-президент Львова, юрист, професор Марцелій Хламтач. До 1939 року в цьому будинку працювало консульство Чехословаччини.[7] Після закриття посольства, пов'язане з окупацією Гітлером Чехословацької республіки, це приміщення винайняв під свою адвокатську контору львівський адвокат Володимир Старосольський, якого однак 1940 року було заарештовано. У радянські часи тут знаходився дитячий садок для дітей працівників Облспоживспілки, контора якої містилася в будинку при вул. Технічній, 1. За часів незалежності тут працює бібліотека-філія № 8 ЦБС для дорослих м. Львова, що 2015 року стала першою URBAN-бібліотекою у Львові.[8] Попередником цього будинку був невеликий палац родини Скшинських, збудований у 18001810 роках.

№ 5. Корпус механічного факультету Львівської політехніки. Збудований у стилі модернізованого, дещо гротескового класицизму у 19131924 роках. Початково корпус планувався за містом. Первинний проект Відтольда Мінкевича, Владислава Дердацького за участі Богдана Стефановського передбачав споруду з нетинькованої цегли, стилізовану під промислове будівництво. Однак виникли проблеми із придбанням ділянки, і будівництво розпочато на теренах, що вже віддавна належали Політехніці — за головним корпусом (нинішнє розташування). Через вибух першої світової війни завершити будівництво не вдалось. Пізніше, під час українсько-польської війни у сутеренах j,лаштовано тимчасовий морг та каплицю. Будівництво поновлено лише 1922 року та завершилося за три роки. При цьому початковий вистрій фасадів було змінено на неокласицистичний з метою достосувати його до оточення. Модернізований проект виконав архітектор Вітольд Мінкевич, скульптурні деталі Яніни Райхерт-Тот.[9] Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 309-м.[3]

№ 6. Збудований 1896 року за проектом Яна Шульца. Одним із мешканців будинку був критик та літературознавець Михайло Рудницький. За Польщі тут містилася майстерня Мечислава Шиманського з виготовлення лабораторних приладів,[10] також мешкав доктор медицини Хенрік Длугош.

№ 8, 8а, 8б. Низка сецесійних житлових будинків, споруджених за проектом Мавриция Зильберштайна на початку ХХ століття. У будинку № 8 мешкав доктор філологічних наук Антон Залеський, у будинку № 8а мешкав головний лікар львівської обласної туберкульозної лікарні Володимир Кишакевич, у № 8б — філолог та живописець Степан Криворучко. Нині в будинку № 8 міститься хостел «Жоржхаус». Будинки є пам'ятками архітектури місцевого значення № 1049-м, 1050-м та 310-м.[3]

№ 10. Будинок споруджено 1890 року за проектом архітектора Густава Бізанца на замовлення Александра Биковського.[11] У 19441972 роках тут мешкав український графік Леопольд Левицький. Нині у квартирі Левицького функціонує меморіально-художній музей його імені. 1979 року на фасаді встановлено меморіальну таблицю авторства скульптора Еммануїла Миська та архітектора Мирона Вендзиловича[12] і відлиту у бронзі на львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці.[13]

№ 14. До 1939 року будинок перебував у приватній власності Мар'яна Панчишина. Тут він організував протитуберкульозний диспансер — перший лікувальний заклад такого типу у Львові. На фасаді встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає про те, що у 19441972 роках головним лікарем тут працював П. А. Поважний. Від радянських часів й до 2017 року тут були розташовані фізіопедіатричне та пульмонологічне відділення львівського протитуберкульозного диспансеру. У зв'язку з реорганізацією львівського протитуберкульозного диспансеру ці приміщення були вивільнені, а згодом виставлені на аукціон, виручені кошти від якого скеровані на розвиток медичної галузі.[14]

Транспорт[ред. | ред. код]

На вулиці організовано односторонній рух транспорту у напрямку від площі Святого Юра. Вулицею курсують тролейбусні маршрути № 22, 29, 32, а також низка автобусних маршрутів.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 81. — ISBN 978-617-629-077-3.
  • Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Устияновича вул. // 1243 вулиці Львова. — Львів : Апріорі, 2009. — С. 98. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  • Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. — Київ : Реклама, 1980. — С. 27.
  • Мельник Б. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 65, 76, 94, 111. — ISBN 966-603-115-9.
  • Нестайко М. Уєйського-Устияновича. З історії однієї львівської вулички та її мешканців // Галицька брама. — 2010. — № 11—12 (191–192). — С. 4—7.
  • Сосса Р. Львов. Атлас туриста. — Москва : ГУКГ СССР, 1989. — С. 54. (рос.)
  • Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s. (пол.)
  • Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916. — Lwów: wydawca Franciszek Reicman, 1915. — 440 s. (пол.)
  • Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów: Centrum Europy, 2003. — S. 100. — ISBN 966-7022-26-9. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]