Гасин Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олекса Гасин
Олекса Гасин
Flag of Ukraine.svg Заступник Міністра Оборони УДП
30 червня 1941 — липень 1941
Попередник: посада запроваджена
Наступник: посада скасована
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 9-й крайовий провідник ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
вересень 1934 — лютий 1935
Попередник: Осип Мащак
Наступник: Лев Ребет
Керівник Головного військового штабу УПА
січень 1946 — 31 січня 1949
Попередник: Дмитро Грицай-Перебийніс
 
Партія: УВО (до 3 лютого 1929)
ОУН (3 лютого 192910 лютого 1940
ОУНР (10 лютого 19409 вересня 2007)
Національність: Українець
Віросповідання: Українська греко-католицька церква
Народження: 8 липня 1907(1907-07-08)
с. Конюхів, Стрийський повіт, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть: 31 січня 1949(1949-01-31) (41 рік)
Львів, Українська РСР,
СРСР СРСР
Дружина: Ольга Гасин
Діти: Олег, Оксана, Дарина
 
Військова служба
Роки служби: 19391946
Приналежність: UPA-Zaslugy1.png УПА
Звання: УПА погон 13 - Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий
Битви: Друга Світова війна

Оле́кса Га́син (Олександр Іванович Гасин, псевдо: — «Лицар», «Дор», «Чорнота», «Сук», «Тур») (8 липня 1907, с. Конюхів, нині Стрийський район, Львівська область — 31 січня 1949, м. Львів) — український політичний і військовий діяч, учасник визвольних змагань 1940-х років, заступник військового міністра в Українському державному правлінні (07.1941), керівник групи УПА-Захід (на початку 1944), начальник Головного військового штабу УПА (01.1946—01.1949). Полковник УПА.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в родині заможного селянина, інженера-землевпорядника за фахом. Його братами були Йосип, Матій та Юрій.

Становлення[ред.ред. код]

У Стрийській гімназії, яку закінчив 1928 року, познайомився та потоваришував зі Степаном Охримовичем та молодшим від себе на півтора року Степаном Бандерою.

В молоді роки, попри навчання, Олекса Гасин належав до нелегальної «Групи Української Державницької Молоді», брав активну участь в діяльності товариств «Сокіл» та «Просвіта», входив у пластовий курінь «Червона Калина», був членом УВО, працював у націоналістичних гуртках до створення ОУН, куди вступив 1930 року.

Всі можливості для навчання Олекса Гасин використовував для збагачення й удосконалення своїх знань. Закінчив чотири курси Львівської політехніки. Поряд з прагненням отримати вищу освіту ґрунтовно вивчав військову справу. Зокрема, у 1929 р. закінчив польську школу підхорунжих зі званням чотового-підхорунжого, зайнявши друге місце серед всієї школи, що було нечуваним досягненням для українця. У 1937 р. — скорочений курс Баварської воєнної академії.

Польські тюрми — «кузня» свідомих кадрів[ред.ред. код]

Не раз був заарештований польською владою (1931, 1933, 1937), а в 19341935 рр. перебував у сумнозвісному «політичному» концтаборі Береза-Картузька на Берестейщині. До того часу брав участь у виданні «Бюлетеня Крайової екзекутиви» ОУН на Західно-Українських Землях (ЗУЗ).

У в'язницях українські націоналісти систематично вели виховну роботу зі своїми менш освіченими і підготовленими однодумцями, також з особами, не залученими до організаційної праці. Дуже ефективно в тому плані працював Олекса Гасин, завдяки чому польські в'язниці українськими націоналістами були перетворені на своєрідні осередки підготовки кадрів для визвольної боротьби. Про це О.Гасин говорить у передмові до першого числа рукописного тюремного часопису «Крати»:

« „Обов’язком кожного з нас є посвятити всяку вільну хвилину самовихованню. Бо лише вповні свідома одиниця може доцільно й корисно працювати для добра Нації”.  »

Ця невелика за обсягом праця містить настільки вагомі й оригінальні міркування, що дає поряд з іншими джерелами повну підставу вважати О.Гасина одним з найобдарованіших ідеологів українського націоналізму.

Ось що пише Гасин в розділі «дещо про мораль націоналіста» :

« .„Мусимо перевиховувати та виховувати українські маси на гідних горожан Української Нації, свідомих свого „я”... Націоналісти мають бути першими рядами новітнього, справжнього аристократизму. Тому найперше самі мусять досконалитися, щоб осягнути найвищий ступінь совершенства… Націоналістом – аристократом духа може стати кожний, хто здобудеться на ці духовні цінності-прикмети свого характеру… Треба стреміти, щоб увесь Український Нарід піднісся до цієї висоти духа... Одначе все треба мати на увазі якість, а не кількість. І тоді Український Нарід буде зрілий до відігравання великої ролі в історії, коли при найвищій якости буде більша кількість українців – духовних аристократів.  »

Кар'єрне зростання в ОУН[ред.ред. код]

Фах військовика був його справжнім покликанням. Досить швидко ввійшов до керівництва Крайової екзекутиви, де формувалися кадри радикалів націоналістичного руху, що заявлять про себе на повен голос у 19391940 рр. Крайовий провідник ОУН протягом другої половини 1934 — початку 1935.

Переслідування режиму змусили О.Гасина у вересні 1938 р. виїхати до Австрії, згодом до Німеччини. Там його помітив провідник ОУН полковник Євген Коновалець — Гасин був введений до складу військової референтури Проводу. Разом з Є.Коновальцем написав «Військовий підручник».

Незабаром в ОУН стався розлам на «революційну», бандерівську і помірковану, мельниківську течії. Видана мельниківцями «Біла книга» про «бунт Яри — Бандери» ставить Гасина на 15-те місце в переліку ініціаторів «диверсії» проти єдності руху націоналістів.

Того ж, 1939 р. він обійняв посаду військового референта Краківської екзекутиви ОУН(Б). II-й Великий збір ОУНР в квітні 1941 р. включив його до Проводу організації як шефа військової референтури.

У березні — травні 1941 р. Гасин викладав на вищих старшинських (офіцерських) курсах ОУН, які діяли в Кракові на вул. Стефана Баторія, 14. Слухачі, що розглядалися як ядро Збройних Сил майбутньої Української Соборної Самостійної Держави, опановували там військові знання і здобували навички на оперативно-тактичному рівні.

Краківська екзекутива тим часом енергійно готувала збройне антирадянське повстання на західноукраїнських землях, населення яких уже сповна спізнало «докорінних переваг радянського ладу». У регіоні формується мережа підпільних проводів ОУН до повітових і станичних включно, призбирується зброя. 10 березня 1940 р. створюється Повстанський штаб, виробляється «Єдиний генеральний план» збройного повстання. Через кордон перекидаються групи організаторів підпільної боротьби.

5 березня 1941 р. за безпосередньою участю Гасина складено розгорнутий план повстанських дій і творення національної армії. Зміст плану свідчив про високий рівень військово-теоретичного мислення військового референта Проводу.

Заступник військового міністра в УДП[ред.ред. код]

Початок радянсько-німецької війни Олекса Гасин зустрів на посаді організаційно-мобілізаційного референта Головного військового штабу ОУН. Після проголошення 30 червня 1941 р. у Львові членами ОУН (Б) Акту відновлення державної самостійності України був обраний на посаду заступника військового міністра в Українському державному правлінні під головуванням Ярослава Стецька.

Нацистське ув'язнення[ред.ред. код]

До арешту гітлерівцями в 1942 р. працював заступником військового референта Центрального проводу (ЦП) ОУН (Б). 9 квітня 1943 р. йому вдалося звільнитися з Дрогобицької в'язниці. За однією версією, його звільнив загін УПА, за іншою, Служба безпеки (СБ) ОУН дала гестапівцям хабаря золотом за його вихід на волю. Згідно з останніми науковими дослідженнями цю ризиковану акцію під носом у окружного гестапо Крайсгауптманшафту за наказом Дрогобицького обласного проводу ОУН здійснило місцеве підпілля. Його члени Богдан Ковцун та Ярослав Максимів, які за завданням організації вступили в українську допоміжну поліцію, змогли передати провіднику рідину, від якої в Гасина почалась гарячка. Побоюючись заразитись від в'язня якоюсь інфекційною хворобою, фашисти перевели його під охорону поліції до лікарняного ізолятора на вулиці Трускавецькій, звідки ці два підпільники Олексу викрали[1].

Після звільнення «Дор» (тодішнє псевдо О.Гасина) очолив підпільну мережу в Галичині. На III Великому зборі ОУН (серпень 1943 р.) він рішуче підтримав лінію Романа Шухевича — Дмитра Клячківського на створення повстанських формувань (УПА) і відкриту збройну боротьбу проти «двох окупантів-імперіалістів» — III Рейху і СРСР.

Створення УНС[ред.ред. код]

Окремою сторінкою бойової біографії «Дора» стала участь у формуванні в Галичині Української Народної Самооборони (УНС, з грудня 1943 р. — Група УПА-Захід).

29 січня 1945 р. оперативна група капітана НКДБ Петра Форманчука в селі Бабин Середній Войнилівського району Станіславської області(тепер Калуський район Івано-Франківська область) затримала члена Центрального Проводу (ЦП) ОУН Олександра Луцького — «Беркута» та його дружину Юлію. «Беркут» (пізніше, 1946 р. — розстріляний) на допитах докладно розповів про історію творення УНС.

За його словами, з наближенням до Карпатського краю рейдуючого з'єднання партизанів Сидора Ковпака (червень 1943 р.) Р.Шухевич віддає наказ створити загони самооборони. Обласні проводи ОУН отримують завдання провести мобілізацію своїх членів, забезпечити їх зброєю, обмундируванням і харчуванням. До 15 серпня УНС налічувала 5 куренів (до 2000 багнетів).

Групою УНС Карпатського краю (Станіславська й Дрогобицька обл.) командував сотник Гасин. Однак необстріляні, погано озброєні вояки самооборони не могли протистояти досвідченим партизанам Ковпака, що мали артилерію та інше важке озброєння. За словами Остапа Луцького, після кількох сутичок курені самооборони дістали команду не вступати в бої, а підрозділ «Чорних чортів» взагалі розбігся.

УНС намагалася захистити місцеве населення від терору німецьких окупантів, протидіючи їм збройно. Сталося кілька боїв. Однак 2 жовтня 1943 р. окупаційна влада запроваджує драконівські заходи — за кожного вбитого німця розстрілювали 10 цивільних мешканців. Щоб запобігти жертвам, підлеглі О.Гасина переходять до оборонної тактики. До того ж відкривається новий «фронт», точаться запеклі бої з загонами польської Армії Крайової, яка намагалася встановити контроль над краєм напередодні приходу радянських військ.

УПА-Захід та Головний військовий штаб УПА[ред.ред. код]

З початку 1944 р. О.Гасин очолив Групу УПА «Захід», однак ненадовго. Цінуючи талант військовика, Р.Шухевич призначає його уповноваженим Центрального проводу (ЦП) і Головного військового штабу УПА в Карпатах. Тут «Іван Чорнота» (Гасин) сповна використав свої організаторські здібності, а водночас показав себе як розважлива, справедлива людина. Він заперечував проти невиправданих покарань і розстрілів в УПА, які практикувала всесильна СБ.

У тій складній ситуації Гасин виявив і дипломатичний хист. Розуміючи, що німці невдовзі відступлять на Захід, і готуючись до повернення радянської влади, він уживає заходів до збереження сил і підвищення боєздатності карпатських повстанців. Як засвідчив на допитах у НКДБ перекладач ГВШ «Кармелюк», Гасин провів переговори з місцевими німецькими воєначальниками. В обмін на нейтралітет вони передали йому 40 ручних кулеметів, 3 гармати, 20 автоматів, 400 гвинтівок і боєприпаси, якими озброїли сотні «Славка», «Благого» і «Яструба».

За це Р.Шухевич наказав шефу СБ Миколі Арсеничу провести слідство й віддати «Чорноту» під «революційний суд». На той час, оповідає О.Луцький, командувач УПА формально виступав проти контактів з вермахтом, аби не псувати репутації перед державами Заходу, чия майбутня перемога вже не викликала сумнівів. Через це і В.Кук — «Леміш», і сам «Беркут» ледве не втратили життя, ведучи переговори з німцями з кон'юнктурних міркувань.

Реалії боротьби з радянським режимом врешті примирили Гасина й Шухевича. З січня 1946 р. «Лицар» стає керівником ГВШ УПА. Очевидці відзначали, що багато з ідей «Чупринка» запозичив у свого начальника штабу.

6 червня 1948 р. О.Гасину було присвоєно звання полковника УПА. У 19451948 pp. він брав активну участь в організаційних нарадах лідерів підпілля в Їловському й Рогатинському лісах, де були вироблені засади стратегії і тактики руху опору в післявоєнний період.

Сам О.Гасин у той час переховувався у важкоприступних місцях Станіславської і Дрогобицької областей. Його криївки убезпечували особистий ад'ютант «Махмед» (односельчанин Василь Барабаш) та охоронна боївка «Крука» (Михайла Штурмака). Щонайменше двічі його помилково впізнавали серед загиблих підпільників, припиняли розшук, аж поки «Лицар» знову нагадував про себе.

Про одну з таких «смертей» 20 січня 1947 року при проведенні чекістсько-військової операції біля села Лани-Соколівські Стрийського району Дрогобицької області Міністр внутрішніх справ СРСР С.Круглов письмово доповів Сталіну, Молотову і Берії[2]

Останні дні[ред.ред. код]

Органи ҐБ, які вели масштабну операцію «Омут», що ставила за мету виявлення Крайового проводу «Карпати — Захід» і Львівського обласного проводу, поступово наближалися до «Лицаря», на якого 27 січня 1945 р. управління (контррозвідка) НКДБ УРСР завело справу-формуляр. З 15 грудня 1948 до березня 1949 р. було ліквідовано 15 зв'язкових і утримувачів бункерів зв'язку Центрального Проводу ОУН. У січні 1949-го ліквідовано й лінію зв'язку між Центральним Проводом і «Лицарем», який з 5 січня і до своєї загибелі перебував у Львові.

Саме у Львові під час оперативно-розшукових заходів чекісти вийшли на доньку священика села Конюхів Б., яка мешкала на вул. Богуславській, 14. Та змушена була зізнатися, що переховує дітей «Лицаря», який намагається їх відвідувати, і черговий раз прийде 31 січня.

Того дня, близько 19:00 в під'їзд будинку ввійшов чоловік у тілогрійці. Це був Гасин. До квартири він не заходив — почув голоси чужих людей (до господині прийшли гості-студенти).

На виході «Лицаря» впізнали співробітники зовнішнього спостереження 5-го відділу УМДБ і попрямували за ним вулицею Богуславською до вулиці Коперника. Коли старший лейтенант С. намагався обігнати Гасина, щоб придивитися до його обличчя, «Лицар» (один з найкращих конспіраторів підпілля, за визнанням самих чекістів) вихопив револьвер, зробив два постріли (не влучивши в переслідувача) і кинувся бігти в напрямку Головпошти.

Він уже був ускочив на приступку трамвая, однак міліціонер, що стояв у салоні, відіпхнув його. Наближалася погоня, Гасин устиг поранити міліціонера, який опинився поблизу, вистрілив собі у рот і помер на місці.

У тому місці — на розі теперішніх вулиць Стефаника та Коперника у Львові — знаходиться пам'ятний знак Олексі Гасину.

У загиблого знайшли записку («грипс») на клаптику цигаркового паперу. У ній Олекса Гасин пише дружині, що дуже стурбований небезпекою її викриття. «Кохана, — писав „Лицар“, — будемо разом і тоді стільки будемо думати про нашу дальшу долю…». Але побачити свого, вже мертвого чоловіка їй судилося тільки під час процедури офіційного упізнання тіла провідника.

Доля родини[ред.ред. код]

У 1941 р. його батько, матір, брат Йосип із сім'єю були заслані на спецпоселення до Архангельської області. Удруге їх заслано в 1947 р., цього разу — до Омської області.

Двоє інших Олексиних братів розділили з ним долю підпільника. Старший — Матій — загинув у 1939 р., воюючи проти угорських агресорів у лавах «Карпатської Січі» на Закарпатті. Юрій Гайсин — «Строюк», керівник Стрийського окружного проводу ОУН — загинув наприкінці 1946 р.

Ольга та Олекса Гасини, 1937 рік

Дружина провідника Ольга Гасин (дівоче прізвище Пеленичка) — народилася із майбутнім чоловіком в одному селі. Закінчила Стрийську жіночу гімназію, вчителювала. Як член ОУН діяла під псевдом «Леся», добирала конспіративні квартири у Львові для Романа Шухевича та чоловіка.

У січні 1949 р. співробітники органів держбезпеки отримали інформацію про те, що в с. Добряни Щирецького району (тепер Миколаївський район) Львівської області в мешканки Дарії Ф. перебувають син і донька одного з керівників ОУН, за прикметами схожого на Гасина. Тут вистежили й затримали Ольгу Гасин, хоч вона і встигла переправити дітей до Львова.

1950 року Ольгу Гасин Особлива нарада МДБ СРСР засудила до десяти років таборів. Звільнившись 1957 року, вона оселилася у Броварах під Києвом.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Ім'я та роки життя Олекси Гасина на могилі його дружини Ольги, Бровари

1952 року з нагоди 10-річчя УПА постановою Української Головної Визвольної Ради Олексі Гасину посмертно надано звання генерал-хорунжого.

У рідному селі Конюхів споруджено меморіал пам'яті славетного українця.

На місці його смерті — на розі теперішніх вулиць Стефаника та Коперника у Львові — встановили пам'ятний знак Олексі Гасину.

30 травня 2013 на місці загибелі діяча — на розі вулиць Стефаника та Коперника у Львові — назвали площу Олекси Гасина.[3]

25 грудня 2015 року у Броварах також вшанували дружину Олекси — Ольгу Гасин — назвавши на її честь вулицю.

На могилі Ольги Гасин у Броварах на пам'ять про її визначного чоловіка написали ім'я та роки життя Олекси Гасина.[4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.).— Дрогобич: Коло, 2009.— С. 208. ISBN 978-966-7996-46-8
  2. Державний архів РФ.— Фонд 9401,опис 2, справа 168, арк. 242—243. Машинопис
  3. У Львові з'явиться площа Олекси Гасина. Львівська газета. 31.05.2013
  4. Карпій Дмитро. «Ольга Гасин. Історія зв'язкової генерала Шухевича, що мешкала у Броварах». Маєш право знати. 02.03.2016.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Попередник
Осип Мащак
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 9-й Крайовий провідник ОУН
вересень? 1934- лютий? 1935
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Лев Ребет