Гобіт (книга)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Гобіт, або Туди і звідти
Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори»
Hobbit Ukr.png
Ліворуч видання «Астролябії» в перекладі Мокровольського, праворуч — у перекладі О'Лір
Автор Дж. Р. Р. Толкін
Назва мовою оригіналу The Hobbit or There and back again
Мова англійська
Тема легендаріум Толкінаd
Жанр дитяча література, фентезі
Місце Велика Британія
Видавництво George Allen & Unwin
Видано 1937
Видано українською 1985
Перекладач(і) О. Мокровольський (1985)
Олена О'Лір (2007)
Сторінок 310
Наступний твір Володар перснів

«Гобіт, або Туди і звідти» чи «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори» (англ. The Hobbit or There and back again) — дитячий фентезійний роман-казка англійського письменника і філолога Джона Толкіна, один з основоположних творів жанру фентезі. Книга видана 21 вересня 1937 року. Роман оповідає про подорож домувальника Більбо в компанії гномів та чарівника Ґандальфа до гори Еребор. Дорогою вони потрапляють у різні пригоди, щоб врешті перемогти дракона Смоґа, котрий прогнав гномів з батьківщини, і повернути привласнені ним скарби. Продовженням казки є трилогія «Володар перснів».

Книга отримала Carnegie Medal[en], премію від New York Herald Tribune[en] та від дитячого журналу «Books for Keeps» — «Найважливіший твір ХХ сторіччя для старших читачів». Всього по світу видано понад сто мільйонів примірників цієї книги.

Українською роман вперше був перекладений Олександром Мокровольським та виданий у видавництві «Веселка» у 1985 році. Через 36 років, 24 грудня 2021 року видавництво «Астролябія» перевидало переклад Мокровольського, але без ілюстрацій Біломлинського; натомість було використано ілюстрації самого Джона Толкіна[К 1][1]. У 2007 році роман вдруге було перекладено українською Оленою О'Лір та виданий у видавництві «Астролябія».

Сюжет[ред. | ред. код]

Зміст


  • І. Неждана гостина[К 2]
  • II. Смажена баранина
  • III. Короткий перепочинок
  • IV. Через гору та попід горою[К 2]
  • V. Загадки в темряві
  • VI. З вогню та в полум'я
  • VII. Чудернацька оселя
  • VIII. Мухи та павуки
  • IX. У діжках — на волю
  • X. Гостинний прийом
  • XI. На порозі
  • XII. Вивідування секретів[К 2]
  • XIII. Доки господаря нема вдома[К 2]
  • XIV. Вогонь і вода
  • XV. Хмари збираються
  • XVI. Нічний злодій
  • XVII. Грянула гроза
  • XVIII. Дорога назад
  • XIX. Кінцева зупинка

Казка починається з опису житла та побуту добропорядного Більбо Торбина — одного з народу коротунів, званих гобітами. Одного разу чарівник Ґандальф приходить до Більбо, пропонуючи покинути затишну домівку заради пригод і великої винагороди. Однак, Більбо не бажає куди-небудь вирушати. Ґандальф позначає його помешкання символом, який означає, що тут мешкає досвідчений викрадач, який шукає роботу. Через цей знак до гобіта згодом один за одним прибувають гноми: Торін Дубощит, Балін, Двалін, Філі, Кілі, Біфур, Бофур, Бомбур, Дорі, Норі, Орі, Оїн і Глоїн. Вони розповідають, що вирушають за скарбом діда й батька Торіна — Трора і Траїна, захованим у горі Еребор під охороною дракона Смоґа. Ґандальф володіє картою шляху до гори, але скарб не повернути без вправного злодія. Гномам і чарівникові все ж вдається вмовити Більбо піти з ними, хоч він не бажає того і переконує, що нічого не вміє.

Уп'ятнадцятьох вони вирушають у довгу подорож. Дорогою їм зустрічаються ельфи Елронда, і їхній правитель підказує мандрівникам шлях. Але попереду на них чекає багато небезпек. Спершу вони потрапляють у полон до трьох тролів: Берта, Тома і Вілла. Тролі збираються з'їсти мандрівників, але Ґандальф завдяки своїй кмітливості рятує їх. Втікаючи згодом від розлючених грозою велетнів, мандрівники ховаються в печері. Там їх захоплюють у полон ґобліни, але гноми вбивають ватажка своїх ворогів, Великого Ґобліна. У печерах Більбо відстає від компанії і знаходить Перстень із чудовою властивістю: надівши його, можна ставати невидимим. В темряві печери він зустрічає дивну істоту — Ґолума, яка хоче його зжерти. Готуючись до нападу, Ґолум розпочинає гру в загадки з Більбо, але Більбо виграє, вдавшись до хитрощів і ставши невидимим. Ґолум, — а це саме він загубив Перстень, здогадується, що той у Більбо, і починає гонитву за гобітом. Більбо щастить утекти, як від Ґолума, так і від ґоблінів, і врешті відшукати гномів. Це підносить його в очах супутників, які раніше йому не вельми довіряли. Однак гонитва за мандрівниками продовжується — до ґоблінів приєднуються злі вовки варги. Врятуватися вдається тільки з допомогою велетенських орлів, котрі переносять мандрівників на безпечну відстань. Ґандальф приводить шукачів до перевертня-ведмедя Беорна, у якого вони дістають коней, щоб доїхати до Морок-лісу. Тут Ґандальф їх полишає та їде у своїх справах, на поєдинок з іншим чаклуном, злим Некромантом.

У повному небезпек Морок-лісі водяться величезні павуки, і гобіту доводиться рятувати гномів від них. Бомбур падає в Чорну річку і засинає, а Більбо втрачає друзів з виду. Подорожуючи, він натрапляє на табір лісових ельфів короля Трандуїла, які захопили гномів. Користуючись Перснем, Більбо проникає в покої ельфів, визволяє гномів і влаштовує втечу.

Всі разом нарешті дістаються до Озерного міста поблизу Еребору, де їх спершу приймають як героїв. Знайшовши вхід до печери під горою, гноми спершу посилають Більбо всередину як найбільш непомітного. Там Більбо пробирається до скарбниці й заводить розмову з драконом. Смоґ, підозрюючи, що його багатства хочуть відібрати, вилітає з гори, щоб знищити Озерне місто. Його вбиває лучник Бард, а гноми потрапляють у скарбницю. Більбо отримує свою частку: кольчугу з мітрилу та золото. Також він знаходить великий коштовний камінь Аркенстон (англ. Arkenstone), який являє собою огранений сяйливий діамант. Торін саме шукає діамант, не бажаючи нікому віддавати його, гобіт вирішує лишити цей камінь собі.

Дізнавшись, що дракона подолано, гору беруть в облогу люди Озерного міста і лісові ельфи, які теж прагнуть частини скарбів. Гноми з гобітом барикадуються в Ереборі. Торін викликає на допомогу свого родича Даїна. Щоб запобігти війні, Більбо потай віддає Аркенстон людям і зустрічає Ґандальфа. Той прибув, щоб попередити всіх про навалу ґоблінів та варгів. Торін, дізнавшись про вчинок Більбо, дуже сердиться на гобіта. Розпочинається фінальний бій. На допомогу гномам прибувають гноми Даїна, Беорн та орли. Більбо пропускає битву, бо йому в голову поцілює камінь. У бою гинуть Торін, Філі та Кілі, але ґоблінів та їхніх спільників вдається перемогти.

Скарб ділять чесно, Більбо відмовляється від великої частини мотивуючи це тим, що він не зможе його довезти до дому. Йому видають дві скрині (одна з золотом інша зі сріблом), і всі повертаються додому. Тут на гобіта чекає несподіванка — скориставшись зникненням Більбо, його родичі Лякошель-Беґінзи відкрили аукціон з продажу його майна. Після повернення гобіта додому його вважають дивакуватим, але Більбо лишається при багатстві й досвіді. Одними з небагатьох хто лишається близьким до Більбо виявляються його племінники. Книга закінчується візитом до оселі Більбо Ґандальфа та Баліна. Повечерявши, вони закурюють люльки, і Більбо вимовляє: «Ось і добре».

Основні персонажі[ред. | ред. код]

  • Більбо з Ґандальфом
    Більбо Торбин (англ. Bilbo Baggins) — поважний гобіт, на початках цілком задоволений своїм тихим і розміреним життям. Ґандальф обирає його на роль викрадача, хоча Більбо й сам не підозрює про свої вправність та кмітливість. Після року подорожей він повертається додому і продовжує колишнє життя, але з багатствами і досвідом. Однак, інші гобіти після цього вважають його диваком за такі «негідні» для гобіта заняття як подорожі
  • Ґандальф (англ. Gandalf) — дивакуватий чарівник в образі старого. Саме він домовляється з Торіном та іншими гномами організувати похід до гори Еребор і повернути відібрані драконом Смоґом скарби. Впродовж подорожі Ґандальф неодноразово допомагає мандрівникам, рятує їх і просто дає поради. Чарівник чудово знає місцевість і її жителів, однак зайнятий і іншими справами, тому час від часу покидає Більбо з гномами.
  • Торін Дубощит (англ. Thorin Oakenshield) — очільник гномів, що разом з іншими гномами був вигнаний з батьківщини — підземель під Еребором — драконом Смоґом. За порадою Ґандальфа він зібрав невеликий загін однодумців, який і вирушив до Еребору.
  • Балін, Двалін, Філі, Кілі, Дорі, Норі, Орі, Оїн, Глоїн, Біфур, Бофур, Бомбур — гноми, набрані Торіном у похід.
  • Елронд (англ. Elrond) — ельф, правитель Рівенделлу, в якого мандрівники зупиняються перепочити і отримують хороший прийом.
  • Трандуїл (англ. Thranduil) — високомірний король лісових ельфів, котрі беруть у полон гномів у Морок-лісі. Трандуїл полюбляє влаштовувати бенкети, а з жителями Озерного міста веде торгівлю, сплавляючи їм по річці дерево.
  • Бард (англ. Bard) — влучний і прозорливий лучник з Озерного міста. Саме він убив дракона Смоґа, влучивши в його єдине вразливе місце. Після цього був щедро винагороджений, а отримане багатство витратив на відбудову міста та став його правителем.
  • Беорн (англ. Beorn) — добрий, проте відлюдькуватий перевертень. В образі людини є високим дужим чоловіком, але здатний перетворюватися на ведмедя. В його оселі мандрівники гостюють перед подорожжю крізь Морок-ліс.
  • Ґолум (англ. Gollum) — в цій казці — істота, що живе в підземеллі та дуже дорожить своїм Перснем. Більбо знаходить Перстень і відбирає його хитрощами, давши Ґолуму нерозв'язну загадку.
  • Смоґ (англ. Smaug) — жадібний до золота дракон, що захопив підземелля гори Еребор, приманений накопиченим там багатством. Прогнавши звідти гномів, Смоґ оселився в підземеллях, прагнучи володіти золотом і знищувати кожного, хто насмілиться його відібрати. Розгніваний мовою Більбо, вирішив, що жителі Озерного міста задумали обікрасти його і був убитий Бардом при нападі на місто.

Історія написання та публікації[ред. | ред. код]

«Гобіт». Перше видання 1937 року

За легендою, написання «Гобіта» почалося з того, що Джон Толкін, стомившись перевіряти екзаменаційні роботи, написав на звороті однієї з них «В норі під землею жив гобіт…» За його власними спогадами, робота над казкою почалася в 1930 році, після того як у 1925 Джон з сім'єю переїхав з Лідсу до Оксфорду. Проте діти Джона Толкіна, Майкл і Джон, згадували, що чули фрагменти казки від батька і до того, в 1928 чи 1929. Кілька разів Джон Толкін оповідав її частини, додаючи нові подробиці. Як розповідав Майкл, третій син Джона, Крістофер, одного разу зауважив, що минулого разу батько інакше розповідав про житло гобіта. Тоді письменник і філолог вирішив записати казку, вірогідно почавши її словами, виведеними на парах в університеті. Як зізнавався сам Толкін в листі поетові Вістену Одену, можливо, «несвідомим джерелом натхнення» для нього стала книга Едварда Августина Вайк-Сміта[en] «Чудесна країна снергів[en]» (1927). Іншим джерелом натхнення стали дві літературні пам'ятки старовини: «Беовульф» та «Старша Едда».

Толкін писав, що створював «Гобіта», наче йшов навпомацки, поступово відшукуючи правильний шлях, часто звертаючи не туди. Справа стосувалася як сюжету, так і імен — останні для Толкіна завжди були вкрай важливі. Так, дракона Смоґа спершу звали Пріфтан, а чарівника — Бладортін. Ім'я Ґандальфа спочатку носив ватажок гномів, а Беорн мав схоже на запозичене зі слов'янських мов ім'я Мідвед. Від цієї версії залишилося всього шість сторінок з першого розділу. Далі пішов змішаний (рукописний і машинописний) варіант, який завершувався на 14-му розділі (13-й при цьому не було, його Толкін написав і додав пізніше). Ця версія в 167 сторінок спершу містила все ті ж варіанти імен (Бладортін, Пріфтан), проте потім Толкін вже вручну виправив їх на звичні тепер. Для Толкіна, професійного мовознавця, імена були особливо важливими. Якщо спершу він грав з коренями відомих йому мов, то з часом став використовувати самостійно винайдені. Врешті вони лягли в основу вигаданих мов світу Арди і Середзем'я.

Спочатку Толкін задумував, що Смоґа повинен був убити Більбо, оскільки саме він головний герой казки. Викрадати гномів повинні були не лісові, а морські ельфи — і вже після прибуття до озера. Першу, умовно завершену версію казки, Толкін дописав до початку 1933 року. Саме тоді його друг і колега, Клайв Льюїс, в одному зі своїх листів згадує про «дійсно хорошу дитячу книгу, яку Толкін тільки-но закінчив». Однак та історія не мала чіткого фіналу і обривалася на смерті дракона Смоґа. В якийсь момент Толкін втратив до казки інтерес і вона залишилася машинописним текстом для сімейного читання. Відомо, що між 1933 і 1936 роками «Гобіта» прочитали також кілька друзів і знайомих Толкіна. Врешті в 1936-му по допомогу до Толкіна звернулися з лондонського видавництва «Allen & Unwin»[en], де хотіли перевидати виправлену редакцію «Беовульфа» і «Битви за Фіннесбурзі». Представниця видавництва, Сьюзен Дагналл, приїхала в Оксфорд, щоб обговорити деталі роботи, і дізналася від колишньої студенки Толкіна, Елейн Гріффітс, про існування дитячої казки «Гобіт». Дагналл поцікавилася чи може письменник завершити казку і той взявся за її завершення.

У перший тиждень жовтня 1936 рукопис було відправлено до видавництва. Його директор, Стенлі Анвін, спершу прочитав книгу сам, потім дав на рецензію дитячій письменниці Роуз Філмен. Втім, Анвін завжди давав дитячі книги також «на пробу» своїм дітям. І рецензенти і діти добре відгукнулися про казку, проте сам автор вирішив, що текст має надто багато стилістичних вад. Оскільки переверстка тексту була в ті часи доволі тривалим процесом, Джон Толкін взявся заміняти слова і фрази, дотримуючись колишньої кількості знаків і погодився взяти на себе додаткові витрати, якщо такі будуть. Додатково він вирішив додати ілюстрацій і карт, які створював паралельно до тексту. Робота з Толкіном настільки захопила Стенлі Анвіна, що той доручив письменнику дизайн обкладинки і суперобкладинки. Таким чином Толкін фактично став одним з перших британських авторів, які самі ілюстрували власні книги.

Перше американське видання з ілюстраціями автора. 1938 рік

Зусилля видавців виправдалися і книга отримала приголомшливий успіх. Її випустили 21 вересня 1937 року невеликим накладом в 1500 примірників, однак вже до початку грудня видавництво змушене було зробити додатковий тираж в 2300 екземплярів. «Гобіт» зібрав досить схвальні відгуки в пресі, а права на публікацію були куплені американським видавництвом «Houghton Miffl in Company», для якого Толкін зробив ще п'ять повнокольорових ілюстрацій. При цьому Толкін залишив за собою право накаласти вето на публікацію «Гобіта» з будь-якими додатками, навіяними студією Волта Діснея. Джон Толкін вважав твори цієї америнканської кіностудії квінтесенцією несмаку. Підставою для цього був вихід того ж року анімаційного фільму «Білосніжка і семеро гномів», тож порівняння двох казок про гномів було неминучим.

Після успіху «Гобіта» в Британії та США книга отримала премію «New York Herald Tribune», тривали переговори про видання іншими мовами. Однак Друга світова війна завадила подальшому поширенню казки. У Британії ввели жорсткі обмеження на використання паперу, а склад паперу «Аллена і Анвін» було розбомблено. Майже на десять років «Гобіт» зник з ринку, інтерес до казки пожвавився лише з виходом нового твору Толкіна під назвою «Фермер Джайлс з Гема» (1949).

Працюючи над «Володарем перснів», у вересні 1947 року Толкін вніс виправлення до тексту «Гобіта», щоб пов'зати цей більш похмурий твір з казковим «Гобітом». Автор вислав виправлений варіант Стенлі Анвіну аби той лише висловив свою думку. Той, однак, сприйняв це як остаточні правки і незабаром випустив перероблену казку. Цей варіант надалі публікувався з передмовою Джона Толкіна, де пояснювалися причини відмінностей. Але навіть і в такому вигляді казка бентежила автора своєю казковістю. В 1960 році він знову взявся за переробку, щоб казка гармонічно передувала «Володарю перснів» і вписувалася в його історико-міфологічний контекст. Толкін переробив кілька глав, але згодом припинив роботу, побачивши, що «Гобіт» втрачає свою казковість. Натомість він написав «Похід до Еребору» — своєрідне доповнення до «Володаря перснів», де Ґандальф вже після перемоги над Сауроном, розповідає вцілілим членам Братства про події «Гобіта» — але зі своєї точки зору. Цей твір лишався неопублікованим багато років, поки син Крістофер не помістив його до збірки «Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я».[2]

Джерела натхнення[ред. | ред. код]

Деякі характерні особливості Ґандальфа походять від скандинавського бога Одіна

Образ Ґандальфа був навіяний Толкіну швейцарською поштовою листівкою з репродукцією картини «Гірський дух», на якій зображено старого бородатого чоловіка в червоному плащі й крислатому капелюсі. Малюнок виконаний німецьким художником Йозефом Мадленером[3][4] і ймовірно зображує Рюбецаля, персонажа німецького та чеського фольклору[5]. Перехід компанії Торіна через Імлисті Гори заснований на спогадах Толкіна про поїздку в швейцарські Альпи 1911 року[6].

Одним з основних джерел натхнення при написанні повісті «Гобіт» послужила скандинавська міфологія, до якої письменник виявляв великий інтерес. Чарівник і більшість гномів отримали імена, перераховані в Dvergatal — списку гномів зі «Старшої Едди». Крім того, прізвисько Торіна «Дубощит» (англ. Oakenshield) є перекладом імені «Ейкінск’яльді» (давньоскан. Eikinskjaldi) з того ж джерела[7][8]. Чимало рис, властивих гномам у «Гобіті», зустрічаються в скандинавських міфах, зокрема життя під землею, ковальське ремесло, багатство і зв'язок зі скарбами[9].

В одному з листів Толкін назвав Ґандальфа «мандрівником у дусі Одіна» — верховного бога в скандинавській міфології. Дослідник творчості письменника Мерджорі Бернс звертає увагу на паралелі між цими персонажами. Зовні Ґандальф нагадує Одіна, коли той подорожує — сивобородий старий чоловік із посохом і в крислатому капелюсі[10]. Спільним мотивом для них є протистояння вовкам — під час Рагнарока на Одіна чекає загибель у бою з вовком Фенріром, а Ґандальф б'ється з варгами під час подорожі до Самотньої Гори[11]. Епізод, у якому Ґандальф уводить в оману тролів, щоб світанок перетворив їх у камінь, відсилає до «Старшої Едди», де Тор так само вчиняє з гномом Альвісом[12].

Образ Імлистих Гір запозичено з пісні «Поїздка Скірніра» в «Старшій Едді», у якій згадуються «імлисті гори, де живуть племена орків»»[13]. Назва «Морок-ліс» («Мірквуд») походить від міфологічного лісу Мюрквіду (давньоскан. Myrkviðr — «похмурий або темний ліс»), що розділяє землі готів і гунів[14]. Варги, союзні гоблінам злісні вовки, отримали свою назву від давньоскандинавського vargr («вовк») і давньоанглійського wearh («вигнанець»)[15]. Ім'я чарівника Радаґаста, ймовірно, походить від бога Радегаста зі слов'янської міфології[16].

Прообрази гри в загадки між Більбо і Ґолумом зустрічаються в різних середньовічних творах[17]. У «Старшій Едді» й «Сазі про короля Гейдрека Мудрого» присутні сюжети за участю Одіна, який виграє аналогічну гру завдяки питанню, правильну відповідь на яке знає лише він[18]. Так само вчиняє і Більбо в «Гобіті». Загадки Ґолума своїм похмурим змістом відповідають його світогляду й засновані на стародавніх джерелах. Зокрема, загадки про час і темряву походять з давньоанглійської поеми «Соломон і Сатурн», у якій відомий своєю мудрістю єврейський цар змагається в загадках із язичницьких богом. Загадки Більбо, у свою чергу, походять з англійського дитячого фольклору — Толкін уважав, що за ним цілком може стояти багатовікова поетична традиція, згодом зведена до рівня простих дитячих віршиків. На відміну від багатьох сучасників письменника, Більбо не втрачає зв'язку зі своєю старою традицією, тому він і представник стародавнього світу — Ґолум — під час гри в загадки добре розуміють один одного[19].

Розмова Більбо і Смоґа створювалася Толкіном під впливом пісні «Мова Фафніра» зі «Старшої Едди». У розмові з умираючим драконом Фафніром герой Сіґурд, побоюючись прокляття, не розкриває йому своє ім'я і відповідає загадками. Фафнір, зі свого боку, намагається викликати у співрозмовника недовіру до його товаришів. У «Гобіті» Більбо Торбин подібним чином не називає своє ім'я, розповідаючи про себе загадками, а дракон переконує його в нещирості намірів гномів[20].

Епізод із викраденням чаші зі скарбниці дракона є прямим відсиланням до «Беовульфа»

Одним із найбільш цінних джерел своєї творчості Толкін називав англосаксонський епос «Беовульф». Із сюжетом «Гобіта» перегукується епізод «Беовульфа», у якому злодій краде чашу з драконячої скарбниці, після чого розлючений дракон спалює поселення людей[21]. Згодом чоловік, який украв чашу, стає тринадцятим учасником походу проти дракона — для порівняння, Більбо Торбин у «Гобіті» приєднується до компанії Торіна чотирнадцятим, «задля щасливого числа»[22]. З давньоанглійської поеми походить мотив зачарованих драконівських скарбів, які викликають жадібність[23]. Дослідники також відзначають схожість Ґолума з чудовиськом Ґренделем із «Беовульфа», якого характеризують світіння очей і зв'язок із водою[24][25].

Як і личить філологічно орієнтованій творчості Толкіна, про здатність Беорна до зміни подоби свідчить його ім'я — у давньоанглійській поезії під словом beorn малася на увазі людина, але початковим його значенням було «ведмідь»[26][27]. Літературознавці відзначають схожість Беорна зі скандинавським героєм Бьодваром Б'яркі (давньоскан. Bǫthvarr Bjarki — «войовниче ведмежа»), який у вирішальній битві воював у образі величезного ведмедя, тоді як його людське тіло перебувало у своєрідному трансі[28][29]. Нагадує Беорна й батько Бьодвара, Бйорн (давньоскан. Bjorn — «ведмідь»), який через прокляття вдень ставав ведмедем, а вночі повертав собі людську подобу[30]. Несамовитість і величезна сила, яку Беорн виявляє під час Битви П'ятьох Воїнств, є відсиланням до войовничих берсерків зі скандинавських саг[31]. Ще одним прототипом персонажа став давньоанглійський герой Беовульф, чиє ім'я перекладається як «бджолиний вовк», тобто «ведмідь», і який має неабияку фізичну силу, вважає за краще битися без зброї і здатний убивати ворогів «ведмежою хваткою»[32].

Події у Морок-лісі, пов'язані з ельфами та їх чарами, відповідають традиційному образу ельфів із середньовічних творів і чарівних казок. Перетинаючи зачарований потік, Більбо і гноми опиняються в таємничому й повному небезпек чарівному королівстві, жителі якого — ельфи — несхвально сприймають подорожніх, які вторглися в їх володіння. Невиразні звуки ріжків і гавкіт хортів з великого ельфійського полювання, які доносяться до гобіта і гномів, нагадують подібний епізод із поеми XIV століття «Сер Орфео» — англійської версії міфа про Орфея і Еврідіку, яку Толкін переклав зі середньоанглійської мови. Герой поеми мандрує в лісах чарівної країни, де час від часу зустрічає полювання короля ельфів: «не раз у спеку полудневу, / що лист в’ялила і дерева, / король ельфійський серед лав / своїх ловців ген-ген скакав, / сурмління й гамір чулись наче, / а також гавкання собаче, / та не вбивали звірини / й дівались хтозна-де вони»[33][34][35].

Значний вплив на Толкіна справили твори одного з фундаторів жанру фентезі, англійського письменника Вільяма Морріса[36]. Різні обставини пригод Більбо Торбина в «Гобіті» мають паралелі з подорожами Морріса в Ісландію, які описані ним у «Ісландських щоденниках»[37]. З творчості цього письменника запозичені ідея пусток, що виникали навколо лігва дракона, і образ «коренів гір», який зустрічається в «Гобіті» й «Володарі Перснів». В описі ж людей, що населяють різні куточки Дикого Краю, Толкін створював своєрідну передісторію роману Морріса «Дім Вольфінгів». У лісовиках, що будували свої поселення в розчищених від лісу місцинах, поряд із якими згодом поселилися нащадки Беорна, помітні відгомони моррісівських вольфінгів та їх сусідів-беарінгів — «ведмежих дітей». Люди Долу (англ. Dale) і Озерного міста, на яких після подій «Гобіта» очікує війна зі східнянами, нагадують миролюбних жителів торгово-ремісничого міста Боргдейла, вимушених стримувати натиск «похмурих» — фентезійного еквівалента гунів. І люди півночі Середзем'я, і вольфінги зберігають пам'ять про перемогу героя над драконом — Барда і Сіґурда відповідно[38]. Гобліни з «Гобіта», які мешкають у печерах і побоюються сонячного світла, зобов'язані своїм походженням казкам ще одного основоположника сучасного фентезі — Джорджа Макдональда[39].

Толкін говорив, що «гобіти — це просто сільські англійці. Вони зображені малими на зріст, тому що це відображає властиву їм здебільшого обмеженість уяви — але аж ніяк не нестачу сміливості й прихованої сили»[40]. Він також указував на зв'язок слова «гобіт» (англ. hobbit) із назвою роману Сінклера Льюїса «Беббіт» (англ. Babbitt). Історія головного героя цієї книги нагадує життєпис Більбо Торбина — самовдоволений американський бізнесмен змінює звичний спосіб життя, завдяки чому знаходить самого себе, але втрачає становище в суспільстві. Прізвище Більбо (англ. Baggins) походить від діалектизму baggins, яким у північних графствах Англії називають їжу, вживану між регулярними прийомами їжі, а також післяобіднє чаювання[41][42]. Садиба гобіта, Беґ-Енд (англ. Bag End — «глухий кут торби»), отримала назву від ферми тітки Толкіна у Вустерширі[43]. Літературознавець Том Шиппі зазначає, що «Беґ-Енд» є перекладом на англійську мову напису Cul-de-sac («глухий кут»), який зустрічається на покажчиках у кінці невеликих англійських доріг. Це слово, за висловом дослідника, з'явилося в результаті снобістського бажання «ушляхетнити» англійські назви, надавши їм французької подоби. У цьому сенсі Беґ-Енд є відповіддю на Cul-de-sac від «істинного англійця»[41].

Сприйняття[ред. | ред. код]

Невдовзі після публікації «Гобіт» отримав переважно схвальні відгуки критиків. Дві перші рецензії були опубліковані в жовтні 1937 року в газеті «Таймс» і в журналі The Times Literary Supplement. Обидва відгуки написав Клайв С. Льюїс. Він відзначив властиве авторові «поєднання наукового і поетичного розуміння міфології» та звернув увагу на розвиток оповіді від побутових описів на початку книги до наближеної до скандинавських саг стилістики останніх розділів. На думку Льюїса, під час читання повісті дитина може не здогадуватися, з якої глибокої традиції походять казкові персонажі «Гобіта»[44][45]:

Треба розуміти, що книга ця дитяча лише в тому сенсі, що вперше може бути прочитана ще в дитячій. «Алісу» діти читають серйозно, дорослі — зі сміхом; «Гобіт», навпаки, дуже повеселить найменших читачів, і лише через роки, прочитавши його вдесяте чи вдванадцяте, вони почнуть усвідомлювати, що лише висока вченість і глибокі роздуми роблять книгу такою зрілою, такою дружньою, такою по-своєму правдивою. Прогнозувати небезпечно, але «Гобіт» цілком може виявитися класикою[46].
Оригінальний текст (англ.)
It must be understood that this is a children's book only in the sense that the first of many readings can be undertaken in the nursery. Alice is read gravely by children and with laughter by grown-ups; The Hobbit, on the other hand, will be funniest to its youngest readers, and only years later, at a tenth or twentieth reading, will they begin to realize what deft scholarship and profound reflection have gone to make everything in it so ripe, so friendly, and in its own way so true. Prediction is dangerous: but The Hobbit may well prove a classic.

У рекламному оголошенні, випущеному видавництвом Allen & Unwin, «Гобіт» порівнювався з «Алісою у Дивокраї» — зверталася увага на те, що обидві книги написані оксфордськими професорами[47]. Деякі критики не погодилися з цим твердженням. На думку Енн Керролл Мур, оглядача американського літературного журналу The Horn Book, порівняння з «Алісою» або «Вітром у вербах» Кеннета Грема є помилковими — «Гобіт» не схожий на жодну іншу книгу, хоча авторський стиль загалом нагадує «Скарб острова Туману» Вільяма Тарна та деякі твори Вільяма Морріса. Пригодницька історія Толкіна, у якій беруть участь гноми, гобліни, ельфи, дракони, тролі й інші казкові істоти, написана в дусі скандинавських саг і заснована на «Беовульфі» та «справжній саксонській традиції»[48].

У Великій Британії «Гобіт» був номінований на медаль Карнегі[en] за визначну дитячу книгу року, але поступився книзі Єви Гарнетт «Сім'я з однієї вулиці»[49]. У квітні 1938 року американська газета New York Herald Tribune нагородила повість Толкіна премією у 250 доларів як найкращу книгу сезону для дітей молодшого віку[50][51].

Ситуація зі сприйняттям повісті істотно змінилася після публікації її продовження, роману «Володар Перснів». Деякі критики почали розцінювати «Гобіта» як «вступ» до «Володаря Перснів», що перебуває в тіні свого знаменитого продовження. Відповідно до цієї точки зору літературознавець Рендел Гелмс назвав «Гобіта» «необхідним етапом у розвитку Толкіна як письменника», чиїм найвищим літературним досягненням є «Володар Перснів» — той самий «Гобіт», але розвинений і складніший. На думку Гелмса, окремо взята дитяча книга Толкіна «заслуговує на невелику кількість серйозної, суто літературної критики»[52].

Натомість дослідник дитячої литератури К. В. Салліван переконаний, що критики, які розглядають «Гобіта» лише як «вступ» до «Володаря Перснів», ігнорують літературну цінність повісті як дитячої книги та твору в жанрі високого фентезі[53]. Джон Рейтліфф уважає ставлення до «Гобіта» як лише прологу до «Володаря Перснів» безпідставним, оскільки «Гобіт» із самого початку створювався як самостійний літературний твір[54]. На думку літературознавця Пола Кочера, контраст між двома творами занадто разючий, щоб їх можна було сприймати як єдине ціле. «Гобіт» — історія для дітей про похід за скарбами дракона, натомість «Володар Перснів» характеризується більш серйозною тематикою та призначений для дорослої аудиторії. Така фундаментальна різниця між «прологом» і продовженням може викликати в читача здивування: «Гобіт» може не виправдати його очікувань, здавшись занадто простим у порівнянні з «Володарем Перснів». Пол Кочер уважає, що кожна з цих книг має свої переваги, але рекомендує читати їх незалежно одну від іншої, як значно відмінні між собою зразки мистецтва в жанрі фентезі[55].

Повість прийнято відносити до категорії творів класичної дитячої литератури[56][57]. Англо-американський поет Вістен Г'ю Оден у своїй рецензії на «Братство Персня» назвав «Гобіта» одним із найкращих дитячих творів XX століття[58]. Відповідно до опитування «Дитячі книги століття», проведеного інтернет-журналом Books for Keeps, «Гобіта» було визнано найважливішим романом ХХ століття в категорії творів для дітей старшого віку[59][60]. Письменник Роджер Ланселін Грін у своїй книзі «Оповідачі казок: дитячі книги та їхні автори з 1800 по 1964» дав йому таку характеристику:

Ця книга захоплює дух як своїми пригодами, так і своєю здатністю переносити нас у ясний, пронизливий світ легенди, що ожила і, читаючи її, ми ніби відчуваємо холодний, підбадьорливий вітер Півночі, що здуває всю павутину цивілізації, яка заважає нам вирушити в цей яскравий ранковий світ високої пригоди[61].
Оригінальний текст (англ.)
It is a breathtaking book both for its adventures and for its power of transporting us into a clear, keen world of legend come to life, where, as we read, we seem to feel the cold invigorating wind of the North blowing away all the cobwebs of civilization that keep us from venturing out into that bright morning world of high adventure.

Теми й аналіз твору[ред. | ред. код]

Більбо як сучасний анахронізм. Зіткнення стилів[ред. | ред. код]

Толкін створював повість, у якій фігурували герої епосу й міфів, проте в сучасності подвиги героїв легенд часто прийнято сприймати радше з іронією. Вирішується ця проблема завдяки введенню в повість постаті Більбо Торбина, який являє собою сучасний анахронізм у стародавньому світі, «вікторіанця у Вальгаллі», й виступає посередником між епохами. Йому властиві численні риси сучасної людини — Більбо «втілює і часто висловлює сучасні думки, страждає сучасними слабкостями, його ніколи не тягне на помсту чи героїзм, він не може „пугукнути двічі совою та один раз пугачем“, як пропонують йому гноми», відправляючи його на розвідку[62][63]. З огляду на це виникає питання, яке місце зайняла б сучасна людина, представлена Більбо Торбином, у світі героїв епосу та саг? На початку Більбо відіграє, по суті, роль «багажу», який гноми вимушені тягати за собою, коли він не встигає за ними під час утечі від ворогів, але ситуація змінюється, коли він знаходить чарівний перстень, що робить власника невидимим. Перстень стає для гобіта своєрідним «вирівнювачем»[К 3], надаючи йому рівні можливості з героями. Однак саме тільки володіння таким предметом не робить нікого героєм, і Більбо доведеться проявити мужність і винахідливість. Це помітно, наприклад, в епізоді з Ґолумом, коли Більбо наперекір страху вирішує не вбивати беззахисного ворога. Особливе значення приділяється епізоду, коли Більбо, зібравши всю свою мужність, наважується увійти до печери з драконом. На питання про співвідношення людини сучасної культури з давніми героями читач «Гобіта» отримує «тверезу й утім відносно оптимістичну» відповідь[64].

Взаємодія Більбо зі світом героїв відображена в «зіткненні» стародавнього і сучасного стандартів поведінки, що є однією з головних особливостей повісті. Цей контраст проявляється переважно через стилістику мови персонажів. У початкових розділах «Гобіта» пародується низка сучасних виразів, які не мають конкретного сенсу, на кшталт «вибачте»: «— Вибачте ласкаво, але я нічого не просив! — Ні, просив! Тепер уже двічі. Мого вибачення. Я даю його тобі». Фраза «добрий ранок», використана кілька разів Більбо в розмові з Ґандальфом, може мати різні значення — висловлене співрозмовнику побажання, об'єктивне чи суб'єктивне твердження, або навіть прояв неприязні: «Як же багато всього ти вкладаєш у цей „Добрий ранок“! — протягнув Ґандальф. — Тепер ти маєш на увазі, що хочеш відкараскатися від мене і що найліпше для тебе, щоб я забрався звідси». Комічно зображена ситуація, коли Більбо в діловій манері цікавиться умовами своєї участі в поході в ролі зломщика — «ризиками, непередбачуваними витратами, скільки це забере часу, яка буде винагорода тощо». Усі ці терміни є абстракціями, і оповідач зазначає, що справжнім значенням питання Більбо було: «Що з того матиму я і чи повернусь я живим?». Торін, що представляє стародавній світ, навпаки, говорить про реальні речі, а не про обчислення — у пісні гномів ідеться про гори, коштовності, золото. Протистояння цих стилів триває протягом усієї оповіді, причому в деяких випадках поведінка «архаїчних» персонажів виставляється не в кращому світлі, а в діях «сучасного» Більбо під час суперечки за скарби проявляється його моральна перевага над сторонами конфлікту. Єдність між стилями досягається в останніх словах Торіна й при прощанні Більбо з гномами:

— Якщо навідаєшся до нас, коли наші чертоги знову почепурнішають, — ну й бучну ж учту ми утнемо!
— Якщо колись проходитимете повз мій дім, — відказав Більбо, — заходьте без стуку! Чай — о четвертій, але ласкаво прошу і в будь-який час!
Оригінальний текст (англ.)
«If ever you visit us again, when our halls are made fair once more, then the feast shall indeed be splendid!»
«If ever you are passing my way», said Bilbo, «don't wait to knock! Tea is at four; but any of you are welcome at any time!»

Незважаючи на різницю в стилістиці, і Більбо, і гном кажуть, по суті, одне й те саме[65][66].

Розвиток головного героя[ред. | ред. код]

Центральне місце в сюжеті «Гобіта» займає тема розвитку головного героя. Дослідники характеризують повість як історію про його особистісне зростання[67][68]. Як випливає з оповіді, Більбо належить до шанованої серед гобітів сім'ї Торбинів, представники якої цінують спокій і благополуччя та відзначаються цілком передбачуваною поведінкою: «можна було заздалегідь знати, як Торбин відповість на те чи інше запитання, тож і не завдавати собі клопоту ставити його». На початку історії Більбо є типовим представником «торбинівського» укладу й не відрізняється широким кругозором — коли Ґандальф у розмові з ним згадує про пригоду, то чує у відповідь, що від пригод «лише прикрі клопоти і невигоди! Через них запізнюєшся на обід!». Однак у характері Більбо є й інший бік. По материнській лінії він походить із сім'ї Туків, окремі представники якої були відомі своєю схильністю до ризикованих авантюр, що для гобітів було надзвичайним явищем. Відповідно, на дії Більбо впливають дві сторони його характеру — респектабельна «торбинівська» і авантюрна «туківська»[69].

Зустріч із неочікуваними гостями проходить для гобіта в коливаннях між цими сторонами. Коли він чує пісню гномів, у ньому часом прокидається «щось туківське»: Більбо переймається любов'ю до скарбів, створених руками гномів, і в нього виникає бажання вирушити в подорож. Однак від однієї думки про драконів йому стає моторошно, і він одразу повертається до свого звичного стану. Справжнє пробудження «туківської» сторони відбувається після того, як Більбо випадково чує від гнома Ґлоїна зневажливу характеристику на свою адресу. Тепер він уже вголос заявляє про готовність взяти участь у поході та зустрітися з можливими небезпеками. Втім, про остаточне перетворення Більбо на хороброго нащадка Туків ще не йдеться — у ньому, як і раніше, залишається чимало «торбинівських» рис, і в подальшому він ще не раз пошкодує про свій «безрозсудний вчинок»[70].

У складі загону Торіна Більбо проходить шлях від «бакалійника» (відповідно до характеристики одного з гномів) до персонажа, що виглядає «своїм» у товаристві героїв і який неодноразово виручає гномів. Він здобуває повагу своїх супутників, які звертаються до нього за допомогою в складних ситуаціях. Деякий час гобіт навіть виконує роль ватажка загону[71][72]. У результаті розвитку в його характері відкриваються невідомі досі якості: додому Більбо повертається поетом[73][74]. Розвиток персонажа відбувається за взаємодії обох сторін його характеру. «Туківська» сторона штовхає його на ризиковані вчинки, а «торбинівська» складова визначає тверезий погляд на речі: в Озерному Місті він не приєднується до загальних радощів із нагоди повернення короля Під Горою, пам'ятаючи про майбутню зустріч із драконом. Водночас Більбо не піддається зневірі, що охопила гномів біля Самотньої Гори, — він єдиний із загону вчиняє практичні дії для виходу із ситуації, що склалася[75]. З розвитком історії стає очевидним, що Більбо необхідні обидві сторони його характеру, але вони повинні взаємно стримувати одна одну, бо «туківська» складова сама по собі перетворюється на зайву самовпевненість і нерозсудливість, а «торбинівська» обертається лінощами й боязкістю. Суть розвитку Більбо полягає не в перемозі однієї з цих сторін, а в їх примиренні — завдяки правильному поєднанню «туківського» і «торбинівського» він набуває, згідно з характеристикою Торіна, «трохи хоробрості, трохи мудрості, сполучених у гармонії»[76].

Жадібність[ред. | ред. код]

У повісті неодноразово повторюється тема жадібності[77]. 1923 року було опубліковано вірш Толкіна «Iúmonna Gold Galdre Bewunden», назва якого є 3052-м рядком давньоанглійської поеми «Беовульф», і перекладається як «золото стародавніх людей, огорнуте чарами». У «Беовульфі» сказано, що на скарбах, які охоронялися драконом, лежало прокляття, під дію якого підпадали ті, хто забажає ними заволодіти. У вірші Толкіна цей мотив отримує подальший розвиток — у ньому володіння проклятим скарбом поступово призводить до деградації всіх його власників. «спочатку вони веселі, хоробрі й сповнені життя, у кінці — немічні, багаті та нікчемні. Причина їхньої деградації — золото»[78].

У «Гобіті» внаслідок смерті дракона Смоґа звільняються величезні скарби, на які одразу з'являється безліч претендентів. Водночас прагнення заволодіти коштовностями в героїв формується не тільки під зовнішнім впливом закляття, що лежить на драконячих скарбах, а й унаслідок прояву внутрішньої слабкості. Саме тому на різних персонажів «Гобіта» золото впливає по-різному. Король ельфів піддається йому в незначній мірі, тому що цінує коштовності за їхню красу, а не за високу вартість. Відносно несприйнятливий до них Більбо — при остаточному поділі скарбів він погоджується взяти собі лише дві невеликі скрині із золотом та сріблом. Натомість на гномів золото справляє значно сильніший вплив. Після загибелі дракона їхній король Торін перебуває в «непереборній владі» скарбів. Він не бажає виконувати жодних вимог Барда із зруйнованого драконом Озерного Міста й ледве не порушує власне слово, що невластиво гномам. Коли Більбо передає воєначальникам людей і ельфів Дорог-камінь, сподіваючись змусити Торіна вирішити конфлікт миром, Торін проганяє його геть, забувши про всі заслуги гобіта перед ним. Як відзначає Том Шиппі, на цій стадії сюжету «Гобіт» нагадує дидактичний роман чи навіть алегорію, в якій Сучасна Людина, у ролі якої виступає Більбо, прямує у фентезійну реальність лише для того, щоб у самому серці казкового світу зустрітися з «втіленням найгірших сторін своєї власної природи, втіленням жадібності чи навіть самого Капіталізму»[79][80].

Спроба Більбо вирішити протистояння мирним шляхом зазнає невдачі — Торін роздумує над можливістю порушити власну обіцянку та спробувати повернути дорогоцінний камінь за допомогою союзної армії гномів. Серед лідерів ворогуючих сторін єдиним, хто намагається не доводити ситуацію до війни, виявляється король ельфів — на пропозицію Барда атакувати армію гномів першими він не погоджується зі словами «довго ж вам доведеться чекати, щоб я розпочав цю війну заради золота!». Єдність і примирення між сторонами досягаються завдяки вимушеному союзу проти спільних ворогів — гоблінів, раптова поява яких зупиняє наступаючі армії від взаємного кровопролиття. У розпал битви відбувається переродження Торіна, який разом зі своїми соратниками приходить на допомогу людям, ельфам і своїм родичам-гномам. Торін зцілюється від жадібності, «драконової хвороби», і змінює свої погляди на значущість золота й срібла. Перед смертю він примиряється з Більбо, визнаючи свою неправоту. Від впливу «драконової хвороби» звільняються й інші герої. Даїн, новий король Під Горою, виділяє значну частку зі скарбів для того, щоб обдарувати ними своїх союзників, забезпечивши дружні відносини з ними[81].

Удача та евкатастрофа[ред. | ред. код]

Протягом сюжету повісті оповідач цілеспрямовано звертає увагу читача на низку неймовірних збігів обставин, що відбуваються з учасниками походу. На цьому акцентується увага в епізоді, коли Ельронд розшифровує напис на мапі Трора, виконаний місячними літерами. Ельронд каже, що ці письмена можна побачити при місячному сяйві лише в день, що відповідає даті їх створення. Водночас місяць повинен бути в тій же фазі, що й під час нанесення літер на мапу. Такий збіг може статися один раз на десятиліття, й саме в такий день гноми показують свою мапу Ельронду. Зміст напису вказує на необхідність дивовижного збігу обставин — для того, щоб відкрити потайні двері в Самотній Горі, потрібно в Дарінів день, який припадає на час, коли «останній молодик осені зустрічається в небі з сонцем», стати «при сірому камені … щойно заклацає дрізд … і призахідне сонце промінням останнім осяє шпарину замка»[82][83]. Проте в результаті всі ці події відбуваються, і гноми отримують можливість увійти у своє підземне королівство[84].

Удача неодноразово супроводжує Більбо і гномів: втікши від гоблінів, вони опиняються занадто далеко від дороги, якою планували перетнути Морок-ліс, проте в розмові з Беорном з'ясовується, що та дорога у своїй східній частині стала непридатною для подорожей і закінчується непрохідними болотами, до того ж її часто використовують гобліни[85]. Потрапляння в полон до лісових ельфів на перший погляд виглядає нещастям, але в результаті виявляється, що єдиний безпечний шлях із північної частини Морок-лісу до Довгого озера пролягає річкою — якби подорожні не потрапили в полон і продовжили йти стежкою, то могли б загинути[86].

У своїх творах Толкін часто звертає увагу на «не випадковість випадку», який, очевидно, відбувається за чиїмось задумом — «за всіма цими випадками, які супроводжують подорож Більбо від самого початку, приховано чи то вищий задум, чи Божественний промисел». На думку Тома Шиппі, успіх, який супроводжує героїв Толкіна, є результатом взаємодії Промислу та їхньої волі. Подібна ідея зустрічається в перекладі трактату «Розрада від філософії» Боеція, виконаному давньоанглійським королем Альфредом Великим[87][88]. Наприкінці оповіді Ґандальф підтверджує, що випадки везіння Більбо не були простими випадковостями: «Ти ж не думаєш насправді, що всі твої пригоди і втечі закінчувалися щасливо завдяки чистісінькій фортуні й тільки для твоєї власної користі?». Здійснюючи вільні та обдумані вчинки, Більбо водночас відіграє роль одного з «інструментів» Провидіння, чиї дії призводять до значно вагоміших результатів, аніж просте збагачення гобіта за підсумками подорожі[89][90].

У несподіваному прибутті на поле бою орлів, яке змінює перебіг битви на користь ельфів, людей та гномів, проявляється розроблена Толкіном концепція евкатастрофи[91]. Термін походить від давньогрецьких слів εὖ — «добре» і καταστροφή — «розв'язка», і означає раптовий поворот на краще, коли герої одержують порятунок від неминучого лиха. Оповідання, у якому присутній даний сюжетний прийом, письменник вважав «істинною формою казки, найвищою реалізацією її можливостей»[92]. Толкін також пов'язував це поняття з ЄвангеліємРіздво Христове він називав «евкатастрофою людської історії». У «Гобіті» орли з'являються, коли ситуація на полі бою виглядає безнадійною. Суть ідеї про евкатастрофу виразно ілюструється у сцені, коли воїни підхоплюють крик Більбо: «Орли! Орли летять!»[93][94].

Відображення воєнного досвіду автора[ред. | ред. код]

Досвід участі Толкіна у Першій світовій війні справив значний вплив на його творчість[95]. Подорож Більбо Торбина може розглядатися як парабола цих подій, у якій герой залишив свій сільський будинок і був відправлений на війну в далекій країні, де традиційні види героїзму втрачають сенс[96]. На відміну від багатьох авторів міжвоєнного періоду, Толкін не вдається до іронічного стилю при описі війни, воліючи вести оповідь у міфологізованій і фантастичній формі та приділяючи увагу проявам героїзму[97]. На думку Тома Шиппі, перемога над драконом у «Гобіті» була досягнута завдяки невластивій давнім часам дисципліні, а вся сцена нападу на Озерне Місто витримана в дусі Першої світової війни. Побачивши наближення дракона, Бард, на відміну від стародавнього героя Беовульфа, не готує до бою власну зброю, а організовує оборону міста і віддає накази, демонструючи якості піхотного офіцера XX століття. Під його керівництвом жителі міста руйнують міст, заготовляють посудини з водою і готують до бою стріли та дротики, що служить середземським еквівалентом збору боєприпасів і копання траншей. Оповідаючи під час битви з драконом про загін лучників, які «зайняли оборону», і про наказ захищати місто «до останньої стріли», Толкін використав порівняно пізні висловлювання з англійської мови — «битися до останнього» (англ. fighting to the last round, набуло поширення після появи у Європі мушкетерів) та «тримати оборону» (англ. holding one's ground, відоме з 1856 року). За словами Шиппі, «Толкін переніс у давнину етику Ватерлоо та Альбуери»[98][99].

Руйнівна дія війни на природу, яку письменник спостерігав на полях битв у Франції, відображена в описі Пустки Смоґа біля Самотньої Гори, яка є похмурою і спустошеною місцевістю[100]. В описі діяльності гоблінів з «Гобіта» відображається думка автора про індустріалізацію та науково-технічний прогрес, що призводять до створення нових видів озброєння: «Нема нічого дивного, що саме гобліни винайшли деякі з тих машин, через які світ і досі здригається, особливо ж оті хитромудрі пристрої для вбивства великої кількості людей, бо колеса, механізми та вибухи завжди були їм до вподоби, а ще вони охочі не докладати ні до чого рук без великої потреби, — але в ті часи й у тих диких краях вони ще не просунули, як то кажуть, прогрес аж так далеко»[101][102]. Ставлення до війни Толкіна, ветерана бойових дій, можна резюмувати словами Більбо, сказаними після битви[103]:

« І все-таки гадаю, що це перемога! Та й сумна це, виявляється, штука. «

Художні особливості[ред. | ред. код]

Стиль[ред. | ред. код]

Загальна стилістика «Гобіта» зазнає змін протягом розповіді, відображаючи розвиток головного героя[104][105]. Значна частина повісті витримана у легкому тоні, з безліччю комічних ситуаций[106][107]. Характерною особливістю твору є часте використання пісень. Поетична складова книги включає такі жанри, як усна історія, сатира, робоча або стройова пісня, колискова пісня, плач та елегія[108]. «Гобіт» був призначений насамперед для дитячої аудиторії, тому автор послідовно вдається до пом'якшення опису страшних подій та небезпек за рахунок гумористичного тону. Ця особливість характерна переважно для ранніх етапів історії, у яких відбувається знайомство читача з казковим світом. Перший розділ розповідає про похмурі і трагічні події — наводяться спогади гномів про напад дракона і зникнення батька Торіна, а запланований похід до Самотньої Гори є «безнадійним за суттю заміром». Проте автор активно застосовує у тексті гумористичні вставки, щоб пом'якшити похмурість оповідання[109]. Цей прийом продовжує використовуватись у наступних розділах. Найяскравішим прикладом є епізод, у якому кровожерливі тролі хапають гномів з наміром їх з'їсти. Напруженість сцени розбавляється гумористичним ефектом, який викликає опис тролів та їхньої поведінки — вони представлені в образі пародійних персонажів, які п'ють пиво, розмовляють на лондонському діалекті кокні та обзивають один одного «найрізноманітнішими прізвиськами, цілком справедливими й доречними»[110][111].

В останніх розділах історія набуває більш серйозного і похмурого відтінку. У розповіді про долю жителів спаленого Озерного Міста прямо говориться, що багатьом з них доведеться померти від голоду і хвороб. Гноми, які на початковому етапі пригод нагадують «трупу комедіантів», під час Битви П'яти Воїнств стають суворими воїнами[94][112]. В цілому стилістика останніх розділів повісті стає наближеною до скандинавських саг[113]. Розповідаючи про перебіг битви, оповідач лаконічно повідомляє, що, оскільки Торін загинув, то його племінники, Філі та Кілі, зрозуміло, загинули теж. Ці відомості відсилають до стародавнього мотиву, згідно з яким герой повинен був захищати в бою своїх старших родичів[114][112]. Як відзначає професор-медієвіст Корі Олсен, після загибелі дракона «історія наближається до щасливого кінця, але тепер сум стане її постійним супутником. Як і завжди в книгах Толкіна, радість буде затьмарена нагадуванням про реальність людського страждання»[115].

Роль оповідача[ред. | ред. код]

Літературознавці звертають увагу на роль, яку відіграє у творі оповідач: «його голос чутний у „Гобіті“ дуже виразно». Оповідач часто використовує слова «звісно» і «зрозуміло», які супроводжуються непередбачуваними твердженнями, наприклад: «так, власне, і слід розмовляти з драконами». Повідомляючи про чутки, згідно з якими один із представників сім'ї Туків взяв собі за дружину ельфійку, оповідач коментує: «це, звісно, дурниці». Завдяки подібним фразам у читача формується враження, що за межами оповіді залишається ще багато недомовленого і що розвиток історії підпорядковується певним правилам, про існування яких, однак, відомо лише за непрямими згадками. Завдяки характеристикам на кшталт «знаменита Беладонна Тук» чи «сам Торін Дубощит» створюється враження історичної глибини[116][117]. Іноді звернення до читачів набувають гумористичного характеру. Наприклад, коли під час підготовки втечі гномів у діжках Більбо розуміє, що забув подбати про себе, оповідач зазначає: «Ви, мабуть, помітили це ще рашіше й уже посміялися з гобіта, але не думаю, щоб на його місці ви впоралися бодай наполовину так добре»[118][119].

Оповідач знайомить читача з характерними рисами представників різних народів, які з'являються у розповіді. Коментуючи поведінку троля, який їсть м'ясо, витираючи губи рукавом, оповідач каже: «Так-так, боюся, що тролі завжди поводяться саме так, навіть якщо в них лише по одній голові». Про орлів говориться, що їх не можна назвати добрими, проте вони приходять на допомогу компанії Торіна. Гобліни охарактеризовані як злі істоти, які відчувають особливу ненависть до гномів, ельфи — як «Добрий Народ»[120][121]. Таким чином оповідач створює уявлення про моральні рамки оповіді — ельфи є безумовно «хорошими», гобліни — «поганими», а гноми, люди, орли, дракони та Беорн розташовані десь посередині між цими крайнощами[122].

Жанр[ред. | ред. код]

Повість «Гобіт» має особливості, що дозволяють розглядати її як літературну чарівну казку. Твір сформовано на основі поширеної фольклорної структури: існує затишний та безпечний «свій» світ, де живе головний герой, і сповнений небезпек «чужий», куди він відправляється у подорож. «Чужу» землю характеризують відповідні атрибути — темний ліс, річка, яка є перепоною для мандрівників, гора, підземне царство та «рай», роль якого виконує Рівенділ. Оповідь включає два основних мотива, властивих архетиповому квесту: вбивство дракона і добування скарбу, причому Більбо має до цих подій прямий чи опосередкований стосунок. Якщо головний герой не має змоги самостійно впоратися зі своєю роллю, його функцію виконує «заступник»: Більбо помічає незахищене місце в броні Смоґа, а Бард Лучник, користуючись цими відомостями, вбиває дракона[123][74].

Тим не менш, у «Гобіті» порушуються теми, нехарактерні для жанру чарівної казки. Протягом повісті в абсолютно «неказковому» Більбо Торбині відбувається ряд змін, які роблять для нього подорож шляхом пізнання себе. Набуваючи репутації серед гномів своєю сміливістю та винахідливістю, Більбо не стає просто «везучим авантюристом», зберігаючи здатність виявляти мудрість та милосердя. Завдяки цим особливостям повість стає набагато ближчою до «великої літератури», ніж до звичайної казки[123].

Дослідники відзначають слідування «Гобіта» традиційним зразкам англійської дитячої літератури. Серед характерних для цього жанру елементів, що присутні у повісті Толкіна, виділяються: наявність оповідача, який звертається безпосередньо до читача; присутність персонажа, з яким діти можуть ідентифікувати себе («маленький гобіт» Більбо); виразна різниця між «небезпечними» і «безпечними» місцями у географії казкового світу[124][125]. Сюжет «Гобіта» включає елементи роману виховання — літературного твору, основною темою якого є розвиток і формування особистості головного героя[67].

Поширеним є сприйняття повісті як твору в жанрі фентезі[126]. Творчість Толкіна справила ключовий вплив на розвиток цього літературного напряму. В рамках цього жанру «Гобіт» відноситься до напряму високого фентезі, про що свідчить, зокрема, наявність у творі детально опрацьованого «вторинного світу». Публікації книг Толкіна стали важливими етапами у розвитку високого фентезі — «Гобіт» та «Володар Перснів» започаткували стандарти, виходячи з яких оцінюються інші твори цього жанру[127].

Композиція[ред. | ред. код]

Базовою структурою сюжету «Гобіта» є квест — похід із метою добування скарбів, після завершення якого головний герой повертається додому[128]. Вільям Говард Грін виділяє в композиції повісті 4 складові, кожна з яких є відповідною стадією розвитку головного героя, — шлях з країни гобітів до Дикого Краю (розділи 1—3), Імлисті Гори (4—8), Морок-ліс (8—10) і Самотня Гора (11—19). Кожна частина починається з підготовки до подорожі в дику місцевість, що супроводжується нуждою та небезпеками, і закінчується порятунком героїв та прибуттям їх у безпечне місце, де вони отримують відпочинок (Рівенділ, будинок Беорна, Озерне Місто та Беґ-Енд). У кожній із цих пригод герої потрапляють у полон до ворогів або в пастку, а Більбо вимушено відокремлюється від загону. Гобіт на всіх етапах стикається з певними випробуваннями, а також отримує своєрідну нагороду, якою служать, наприклад, ельфійський меч, чарівний перстень або статус лідера загону[129].

На думку Джейн Ченс, спеціаліста із середньовічної літератури, композиція «Гобіта» зазнала впливу поглядів письменника на структуру «Беовульфа». Згідно з Толкіном, у давньоанглійській поемі протиставлено два моменти з життя героя — підйом і занепад. Перший епізод пов'язаний із протистоянням Беовульфа з чудовиськом Ґренделем та його матір'ю, яке завершується успіхом героя. В іншому випадку Беовульф бореться з драконом і гине. Відповідно, поема поділяється на дві протилежні частини. Подібним чином у «Гобіті» Більбо по черзі зустрічає Ґолума і дракона Смоґа, що дозволяє визначити у структурі повісті дві складові, пов'язані з цими подіями. Однак, на відміну від Беовульфа, для Більбо обидва ці епізоди характеризуються підйомом, оскільки «Гобіт» є «історією духовного дозрівання, а не духовної смерті»[130].

Адаптації[ред. | ред. код]

Театральні постановки[ред. | ред. код]

Першу сценічну версію «Гобіта» було поставлено з дозволу автора в березні 1953 року в единбурзькій школі Св. Маргарити. Інший проект сценічної адаптації, запропонований у 1959 році, був розкритикований письменником: він охарактеризував його як «помилкову спробу перетворити певні епізоди … на фарс для досить нерозумних дітей, що наслідує Діснею». Толкін ставився з упередженням до інсценування і «дитячого театру», але був готовий погодитися на постановку, якщо вона була «хорошою у своєму роді» або якщо її виконання було частиною звичайної діяльності в драматичній школі; але він був проти публікації такої п'єси або її постановки для ширшої аудиторії[131][132].

У 1967 році в Оксфорді відбулася прем'єра вистави по «Гобіту», адаптованої Полом Дрейтоном та Хамфрі Карпентером. Ролі грали актори віком від 11 до 13 років. Під час роботи над сценарієм адаптації Карпентер поставив завдання зберегти стиль і характер повісті, використовуючи якнайбільше діалогів із книги. Для надання історії драматичної форми він вважав за можливе виключити елементи, що не відіграють життєво важливої ​​ролі для сюжету — тролів, варгів, орлів і Беорна. Толкін був присутній на завершальній постановці вистави. За спогадами Карпентера, «він часто посміхався» — особливо завдяки актору, який зіграв Більбо Торбина як «метушливого холостяка середніх років». Толкіну, однак, не сподобалися значні зміни в сюжеті ближче до завершення історії[131][133].

Наступні сценічні адаптації включають роботи Експериментального театрального клубу Оксфордського університету (1971), лестерського театру Phoenix Arts (1984) і Дитячого театру Міннеаполісу (1990). У 1968 році американською компанією з Чикаго було опубліковано сценарій театральної постановки за авторством Патрісії Грей. Публікація позиціонувалася як авторизована Толкіном. Тим не менш, сама адаптація письменнику не подобалася, а дозвіл знадобилося внаслідок проблем з авторськими правами на «Гобіта» в США. Через свого видавця Толкін попросив зробити у сценарії деякі зміни — у тих випадках, коли відхилення від першоджерела, на його думку, не були необхідними. В американській компанії вважали, що вони краще знають, що потрібно для якісної сценічної постановки, але частина пропозицій Толкіна була прийнята[134].

Екранізації[ред. | ред. код]

У 1966 році вийшов короткометражний мультфільм Джина Дейча, спільного виробництва США та Чехословаччини. Спочатку режисер задумував зняти повнометражний анімаційний фільм та підготував сценарій. Однак цей проект не вдалося реалізувати, оскільки продюсер Вільям Снайдер, який мав права на екранізацію «Гобіта», не забезпечив фінансування. Відповідно до умов контракту, права Снайдера на «Гобіта» закінчувалися 30 червня 1966 року у разі, якщо за його сприяння не була здійснена «кольорова» екранізація повісті. Подібний перебіг подій не входив до планів продюсера, оскільки він мав намір вигідно продати права на екранізацію. Тому Снайдер доручив Дейчеві зняти 12-хвилинний мультфільм за мотивами повісті. Як результат, у мультфільмі, який було створено за місяць, події «Гобіта» були значно скорочені та змінені: у сюжеті відсутні гноми, зате є якісь принцеса, сторож і генерал Торін. Анімація дуже схематична, персонажі не розмовляють, а всю розповідь веде оповідач. Єдиний показ роботи Дейча відбувся 30 червня 1966 року в Нью-Йорку — за спогадами режисера, він особисто зупиняв людей на вулиці з пропозицією відвідати кінотеатр і вручав їм гроші для оплати перегляду[135][136]. У 2012 році мультфільм було опубліковано на YouTube[136][137].

У 1977 році вийшов повнометражний мультфільм «Гобіт» американських режисерів Артура Ранкіна та Жюля Бесса. Мультфільм отримав премію Пібоді і був номінований на премію «Г'юго» за найкращу постановку[138][139]. Над анімацією працювала японська студія Topcraft, що виявилося у незвичайному стилі зображення персонажів: лісові ельфи, наприклад, мають зелену шкіру, а Ґолум нагадує каппу з японської міфології. В цілому сюжет мультфільму досить близько слідує оригінальному твору, але деякі сцени були скорочені. Також у екранізації відсутні такі персонажі, як Беорн та голова Озерного Міста. Фільм ігнорує деякі теми, розвинені Толкіном, — якщо в повісті Більбо залишає в живих Ґолума, керуючись жалем і співчуттям, то в мультфільмі він перестрибує через істоту, що перегородила йому шлях, із зловтішним вигуком «Та-та!». В результаті властивий книжному епізоду настрій у мультфільмі втрачається. Також у екранізації виражена принципова антивоєнна позиція, яка суперечить відношенню Толкіна до військових дій як до небажаних, але іноді необхідних. У повісті Більбо займає оборону разом із ельфами, тоді як у мультфільмі він перебуває осторонь, дивлячись на битву з осудом[138][136].

У Радянському Союзі було зроблено дві спроби екранізувати повість. У 1985 році на Ленінградському телебаченні вийшла телевистава «Казкова подорож містера Більбо Беггінса, гобіта» із Зіновієм Гердтом у ролі професора, який розповідає історію. Більбо зіграв Михайло Данилов, Торіна – Анатолій Равикович, Ґолума — Ігор Дмитрієв. Технічні можливості творців фільму були обмежені, тому для зображення дракона Смоґа та гігантських павуків були використані ляльки. Лише в деяких випадках були використані ефекти перспективи та кутів камери, щоб створити враження низького росту певних персонажів. Діалоги в картині дуже близько дотримуються тексту повісті. Відсутні в екранізації ельфи, Беорн, орли та тролі. У 1991 році в СРСР компанією «Аргус» розпочато зйомки мультфільму «Скарби під Горою» з Миколою Караченцовим у ролі Ґандальфа. Від фільму зберігся лише вступ, зйомки не було закінчено[136][140].

Новозеландський режисер Пітер Джексон екранізував «Гобіта» у вигляді кінотрилогії, котра позиціонувалася як приквел до його фільмів за «Володарем Перснів»[141][142]. Роль Більбо Торбина зіграв Мартін Фрімен, Торіна — Річард Армітедж, Ґандальфа — Ієн Маккеллен[143]. Прем'єра першого фільму, «Хоббіт: Несподівана подорож», відбулася у 2012 році[144]. Друга частина, «Хоббіт: Пустка Смога», вийшла в прокат у 2013 році, третя частина, «Хоббіт: Битва п'яти воїнств» — у 2014 році[145][146].

Більбо у виконанні Мартіна Фрімена.png

Мартіну Фрімену, який зіграв роль Більбо Торбина, вдалося показати розвиток гобіта від «злегка прискіпливого холостяка» до хороброго шукача пригод, який зберіг при цьому свої найкращі якості: «доброту, … здатність до вічної дружби та любов до простих радощів»[147]

Аналізуючи перший фільм трилогії, «Несподівану подорож», дослідники відзначили, що його стилістика помітно відрізняється від казково-гумористичного тону, властивого першій половині повісті. Незважаючи на те, що в картині збережена частина комічних моментів із книги, її загальна тональність більш наближена до середньовічного епосу. Персонажі були переосмислені — якщо у Толкіна перехід від комічного до героїчного представлення гномів відбувається під час битви наприкінці книги, то у фільмі вони виглядають епічними воїнами вже на початковому етапі історії. Процес становлення Більбо, який у книзі проходить розвиток від невмілого зломщика до визнаного гномами лідера, у фільмі починається раніше і є більш вагомим — гобіт вирішує приєднатися до компанії гномів без жодної допомоги з боку Ґандальфа, а згодом убиває орка, рятуючи тим самим життя Торіну[148]. Другий фільм трилогії, «Пустка Смога», характеризується істотнішим відходом від оригіналу порівняно з «Несподіваною подорожжю»[149][150]. У сценарій додані відсутні у книзі епізоди, сюжетні лінії та персонажі[151]. Так, важливу роль у сюжеті фільму відіграє ельфійка Тауріель, яка відсутня у творах Толкіна[152]. Загалом, заснований на першоджерелі матеріал займає у фільмі менше половини екранного часу — оригінальна історія слугує для екранізації швидше за «контур» оповіді[153]. Настрій картини стає похмурішим: у ній «залишилося мало від іронії та світлої ностальгії „Несподіваної подорожі“. Барви потьмяніли, зелень лісів і полів витісняють знайомі зі старої кінотрилогії сірі тони»[151]. Третій фільм, «Битва п'яти воїнств», присвячений насамперед битвам, що відбуваються в Озерному Місті та біля Самотньої Гори[154]. Приділено увагу темі жадібності — деспотична лють Торіна, який бажає володіти скарбами, надала картині психологічного характеру[155]. Стилістично фільм виявляється близьким до кінотрилогії «Володар Перснів», однак йому бракує пригодницького духу, який мали його попередники, засновані на «Гобіті». На тлі інших героїв губиться Більбо, а фінал фільму відрізняється недомовленістю сюжетних ліній[154].

Екранізація враховує більш розвинений образ Середзем'я, який сформувався в роботах, опублікованих після «Гобіта». У сценарії були використані матеріали додатків до «Володаря Перснів» — уведено сюжетну лінію Білої Ради, показано битву гномів з орками при Азанулбізарі, яка відбулася до подій «Гобіта»[148]. При цьому, на відміну від книг, ватажок орків Азог не гине у битві та переслідує компанію Торіна під час походу до Самотньої Гори, виконуючи роль головного антагоніста першого фільму[156][157]. У роботі Джексона пригоди гобіта і гномів поміщені у контекст протистояння з Темним Володарем Сауроном, розширюючи відносно обмежену сюжетну основу повісті до масштабів великої війни, що насувається на Середзем'я[158].

Радіопостановки[ред. | ред. код]

У 1961 році було створено адаптації «Гобіта» для радіопрограм BBC Children's Hour та Adventures in English[159]. У 1968 році на BBC Radio 4 транслювалася радіопостановка повісті, режисером якої виступив Майкл Кілгарріфф. Сценарій близький до книги і містить повний склад персонажів. Голоси акторів доповнені звуковими ефектами – передані, зокрема, грім, блискавка та бризки води. У 1988 році цю адаптацію було видано у форматі аудіокасети, а у 1997 році відбувся її випуск на компакт-дисках[160][161]. Інші постановки «Гобіта» для радіо включають версії 1975 і 1979 років. У 1981 році на BBC Radio транслювалася скорочена версія повісті, підготовлена ​​Брайаном Сіблі[159].

Графічний роман[ред. | ред. код]

У 1989 році була опублікована версія «Гобіта» у форматі графічного роману, адаптована Чарльзом Діксоном та Шоном Демінгом. Ілюстрації були виконані художником Девідом Вензелом[159][162]. Адаптація близько слідує першоджерелу і спочатку була опублікована в трьох частинах. Перша частина закінчується на зустрічі Більбо з Ґолумом, друга — на втечі від лісових ельфів. У 1990 році графічний роман було опубліковано в однотомному издании[162][163]. Перевидання 2001 року включає ілюстрацію на обкладинці, виконану художником Донато Джанкола, якого було нагороджено за свою роботу премією Chesley Awards[164].

Ігри[ред. | ред. код]

У 1982 році вийшла комп'ютерна гра The Hobbit у жанрі text adventure[165]. До кожного видання гри додавався екземпляр повісті Толкіна[166]. The Hobbit мав великий комерційний успіх — протягом перших двох років було продано більше 100 тис. копій[167]. У 1983 гра отримала нагороду Golden Joystick Awards як найкраща стратегія року[165]. У 2003 році компанією Vivendi Universal була випущена гра The Hobbit: The Prelude to The Lord of the Rings, що поєднує елементи платформера та пригодницького бойовика[168][169].

Музичні твори[ред. | ред. код]

У 1964 році до Толкіна звернувся англійський композитор Кері Блайтон із проханням надати йому дозвіл на створення увертюри на основі «Гобіта». Толкіну сподобалася ця ідея. У відповідь він написав: «Я безумовно даю вам дозвіл складати будь-який твір на основі „Гобіта“… Як автору, мені дуже втішно чути, що я надихнув композитора. Я давно на це сподівався, і сподівався також, що, можливо, зможу оцінити результати або хоча б відчую, що вони схожі на моє власне натхнення». У своєму творі Блайтон коротко адаптував події «Гобіта», звівши їх у фрагмент оркестрової музики тривалістю 4,5 хвилини. Окремими темами представлені Більбо, Ґандальф, Торін, Ґолум, перстень, скарби гномів та Смоґ[170][171].

У 2001 році у Фінській національній опері було представлено балет «Гобіт», музику до якого написав композитор Ауліс Саллінен[172]. Канадський композитор Дін Баррі створив оперу на основі «Гобіта». Вперше твір було виконано Канадським дитячим оперним хором у 2004 році в Торонто[173].

Українські переклади[ред. | ред. код]

Українською роман вперше був перекладений Олександром Мокровольським та виданий у видавництві «Веселка» у 1985 році (у 2021 році видавництво «Астролябія» перевидасть переклад Мокровольського 24 грудня 2021 року;[К 1][1] про нове перевидання перекладу Мокровольського видавництво оголосило на Book Forum Lviv 2021[174]).[175][176] У 2007 році роман вдруге було перекладено українською поетесою Оленою О'Лір та видано у видавництві «Астролябія» (та в подальшому неодноразово перевидано, як-от у 2011, 2012, 2013, 2014, 2017, 2020, 2021 роках).[177]

  • Переклад Олександра Мокровольського
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори». Пер. з англійської: Олександр Мокровольський; малюнки: Міхаіл Бєломлінскій. Київ: Веселка. 1985. 303 стор. (Бібліотечна серія)
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори». Пер. з англійської: Олександр Мокровольський; малюнки: Міхаіл Бєломлінскій. Київ: Веселка. 1992. 303 стор. ISBN 5-301-01224-X (2-е вид)
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або мандрівка за Імлисті гори». Пер. з англійської: Олександр Мокровольський; малюнки: Світлана Фесенко. Київ: Школа. 2002. 348 стор. ISBN 966-661-065-5[К 4] (Золота бібліотека)
    • Толкін, Дж. Р. Р. «Гобіт, або мандрівка за Імлисті гори». Пер. з англійської: Олександр Мокровольський; малюнки: Дж. Р. Р. Толкін; післяслово: Володимир Аренєв. Львів: Астролябія. 2021. TBA стор. ISBN 978-617-664-242-8 (готується до друку)[1][К 4][К 5]

Також існує частковий переклад кількох розділів Ганни Хомечко зроблений у 2000—2001 роках під час «Перекладацької Майстерні у Львові».[179]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. а б однак за твердженням деяких українських фанатів Толкіна переклад Мокровольського для Леґендаріуму Толкіна залишиться не канонічним, оскільки додатки «Володаря Перснів» посилаються на «Гобіта» у перекладі Олени О'Лір
  2. а б в г Нова редакція перекладу Олени О'Лір від «Астролябії», назви розділів з 2020 року. У виданнях «Астролябії» 2007-2019 рр. розділи мали назву I. Неочікувана гостина, IV. Через гору та під горою, XII. Про що стало відомо за дверима, XIII. Доки господаря не було вдома
  3. «Вирівнювачем» називали шестизарядний револьвер Семюела Кольта.
  4. а б в У новій редакції.
  5. а б в г д е ж и к Переклад ліцензійний. Астролябія має ексклюзивне право від правовласників видавати твори Джона Рональда Руела Толкіна українською мовою

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в ПЕРЕДЗАМОВЛЕННЯ: Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори. Ювілейне ілюстроване видання. astrolabium.com.ua. 2021
  2. John D. Rateliff (2015). A Brief History of The Hobbit. London: HarperCollins. ISBN 978-0-00-755725-7.  (англ.)
  3. Алексеев, 2013, с. 29.
  4. Anderson, 2002, с. 36—38.
  5. Anderson, 2002, с. 189.
  6. Anderson, 2002, с. 101.
  7. Anderson, 2002, с. 77—78.
  8. Drout, 2006, с. 473.
  9. Drout, 2006, с. 135.
  10. Burns, 2005, с. 95—97.
  11. Burns, 2005, с. 103—104.
  12. Rateliff, 2011, с. 104.
  13. Shippey, 1992, с. 65.
  14. Drout, 2006, с. 430.
  15. Shippey, 1992, с. 60.
  16. Orr R.. Some Slavic Echoes in J. R. R. Tolkien's Middle-earth // Germano-Slavica : journal. — University of Waterloo, 1994. — No. 8. — P. 23—34. — ISSN 0317-4956.
  17. Rateliff, 2011, с. 168—169.
  18. Anderson, 2002, с. 202.
  19. Shippey, 2001, с. 23—27.
  20. Shippey, 2001, с. 36—37.
  21. Anderson, 2002, с. 272—274.
  22. Rateliff, 2011, с. 533.
  23. Shippey, 1992, с. 79—82.
  24. Anderson, 2002, с. 132—133.
  25. Tolkien et le Moyen Âge / réd. L. M. Carruthers. — P. : CNRS Éditions, 2007. — P. 110. — ISBN 978-2-271-06568-1.
  26. Shippey, 2001, с. 30—32.
  27. Hammond & Scull, 2005, с. 207.
  28. Shippey, 2001, с. 31.
  29. Rateliff, 2011, с. 257.
  30. Anderson, 2002, с. 165.
  31. Anderson, 2002, с. 349.
  32. Shippey, 2018, с. 63.
  33. Shippey, 1992, с. 58—37.
  34. Olsen, 2012, с. 147—166.
  35. Толкін Дж. Р. Р. Сер Ґавейн і Зелений Лицар, а також Перлина і Сер Орфео = Sir Gawain and the Green Knight. With Pearl and Sir Orfeo / за ред. К. Толкіна; пер. з англ. Олени О'Лір. — Л. : Астролябія, 2021. — С. 285. — ISBN 978-617-664-238-1.
  36. Алексеев, 2013, с. 288.
  37. Amison A.. An Unexpected Guest // Mythlore: A Journal of J. R. R. Tolkien, C. S. Lewis, Charles Williams, and Mythopoeic Literature : journal. — Mythopoeic Society, 2006. — Vol. 25, no. 95/96. — P. 127—136. — ISSN 0146-9339.
  38. Алексеев, 2013, с. 293—297.
  39. Алексеев, 2013, с. 279—280.
  40. Carpenter, 2000, с. 180.
  41. а б Shippey, 1992, с. 66.
  42. Anderson, 2002, с. 30—31.
  43. Anderson, 2002, с. 46.
  44. Hammond & Scull, 2006, с. 398—399.
  45. Anderson, 2002, с. 17—18, 362.
  46. Anderson, 2002, с. 17—18.
  47. Hammond & Scull, 2006, с. 398.
  48. Anderson, 2002, с. 20—21.
  49. Hammond & Scull, 2006, с. 399.
  50. Anderson, 2002, с. 21.
  51. Карпентер, 2019, с. 54.
  52. Hammond & Scull, 2006, с. 400—401.
  53. Sullivan C. W. High Fantasy // International Companion Encyclopedia of Children's Literature / ed. P. Hunt, S. Ray. — L.; N. Y. : Routledge, 1996. — P. 306. — ISBN 978-0-415-08856-5.
  54. Rateliff, 2011, с. xi.
  55. Kocher, 1977, с. 17—18.
  56. Hammond & Scull, 2006, с. 399—400.
  57. Drout, 2006, с. 96.
  58. Auden W. H. (31 жовтня 1954). The Hero Is a Hobbit (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 9 лютого 2018. Процитовано 10 березня 2017. 
  59. FAQ: Did J. R. R. Tolkien win any awards for his books? (англ.). The Tolkien Society. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 10 березня 2017. 
  60. Stones R. The Children’s Books of the Century (англ.). Books for Keeps. Архів оригіналу за 30 липня 2016. Процитовано 10 березня 2017. 
  61. Hammond & Scull, 2006, с. 400.
  62. Shippey, 1992, с. 64—66.
  63. Eden, 2014, с. 152.
  64. Shippey, 1992, с. 70—73.
  65. Шиппи, 2003, с. 142—144.
  66. Shippey, 2001, с. 41—45.
  67. а б Drout, 2006, с. 660.
  68. Grenby M. O. Children's Literature. — Edinburgh : Edinburgh University Press, 2008. — P. 162. — (Edinburgh critical guides to literature) — ISBN 978-0-7486-2274-0.
  69. Olsen, 2012, с. 18—23.
  70. Olsen, 2012, с. 23—26.
  71. Olsen, 2012, с. 166—182.
  72. Shippey, 1992, с. 66—67.
  73. Olsen, 2012, с. 300—301.
  74. а б Штейнман М. А. (28 січня 2013). «Хоббит»: конфликт интерпретаций (рос.). ПостНаука. Архів оригіналу за 27 грудня 2021. Процитовано 18 березня 2017. 
  75. Olsen, 2012, с. 183—205.
  76. Olsen, 2012, с. 275—287.
  77. Hammond & Scull, 2005, с. 146.
  78. Shippey, 1992, с. 79—80.
  79. Shippey, 1992, с. 80—84.
  80. Eden, 2014, с. 85.
  81. Olsen, 2012, с. 265—287.
  82. Olsen, 2012, с. 64—68.
  83. Толкін, 2021, с. 59.
  84. Olsen, 2012, с. 202—204.
  85. Olsen, 2012, с. 140.
  86. Olsen, 2012, с. 183—184.
  87. Shippey, 1992, с. 135—137.
  88. Olsen, 2012, с. 147—165.
  89. Olsen, 2012, с. 304.
  90. Толкін, 2021, с. 296.
  91. Anderson, 2002, с. 345.
  92. Шиппи, 2003, с. 348, 633.
  93. Hammond & Scull, 2006, с. 268.
  94. а б Олсен, 2013, Глава 17.
  95. Алексеев, 2013, с. 195—196.
  96. Carpenter H.. Review: Cover book: Tolkien and the Great War by John Garth // The Sunday Times : newspaper. — Times Newspapers Limited, 2003. — 11. — ISSN 0956-1382.
  97. Croft, 2004, с. 27—31.
  98. Шиппи, 2003, с. 157—160.
  99. Shippey, 2001, с. 39—41.
  100. Croft, 2004, с. 34.
  101. Олсен, 2013, Глава 4.
  102. Drout, 2006, с. 78.
  103. Croft, 2004, с. 66.
  104. Anderson, 2002, с. 361.
  105. Олсен, 2013, с. 28—29.
  106. Kocher, 1977, с. 30.
  107. Eden, 2014, с. 209.
  108. Drout, 2006, с. 520.
  109. Олсен, 2013, с. 27—28.
  110. Олсен, 2013, с. 37.
  111. Толкін, 2021, с. 44.
  112. а б Толкин Дж. Р. Р. Комментарий к с. 297 // Хоббит, или Туда и обратно = The Hobbit, or There and Back Again / пер. с англ. М. Каменкович, С. Степанова. — М. : АСТ, 2014. — С. 334—382. — 14 000 прим. — ISBN 978-5-17-083891-2.
  113. Anderson, 2002, с. 362.
  114. Шиппи, 2003, с. 154.
  115. Олсен, 2013, Глава 14.
  116. Шиппи, 2003, с. 144—145.
  117. Толкін, 2021, с. 10, 17, 220.
  118. Kocher, 1977, с. 18—19.
  119. Толкін, 2021, с. 183.
  120. Kocher, 1977, с. 19—20.
  121. Толкін, 2021, с. 42, 168.
  122. Шиппи, 2003, с. 144.
  123. а б Штейнман М. А. «Хоббит, или Туда и обратно». Словарная статья // Энциклопедия литературных произведений / сост. и научный редактор С. В. Стахорский. — М. : Вагриус, 1998. — С. 530—531. — ISBN 5-7027-0825-3.
  124. Kuznets L. R. The Hobbit Is Rooted in the Tradition of Classic British Children's Novels // Readings on J. R. R. Tolkien / ed. K. D. Koster. — San Diego : Greenhaven Press, 2000. — P. 31—33. — ISBN 0-7377-0245-1.
  125. Poveda J. A.. Narrative Models in Tolkien's Stories of Middle-earth // Journal of English Studies : journal. — University of La Rioja, 2004. — Vol. 4. — P. 7—9. — ISSN 1576-6357.
  126. Hunt P. Children's Literature. — Oxf.; Malden : John Wiley & Sons, 2001. — P. 173. — ISBN 0-631-21141-1.
  127. Sullivan C. W. High Fantasy // International Companion Encyclopedia of Children's Literature / ed. P. Hunt, S. Ray. — L.; N. Y. : Routledge, 1996. — P. 300—308. — ISBN 0-415-08856-9.
  128. Drout, 2006, с. 277.
  129. Green W. H.. «The Hobbit» and Other Fiction by J. R. R. Tolkien: Their Roots in Medieval Heroic Literature and Language // LSU Historical Dissertations and Theses. — Louisiana State University, 1969. — P. 22—38.
  130. Chance J. Tolkien's Art: a Mythology for England. — Lexington : University Press of Kentucky, 2001. — P. 51—52. — ISBN 0-8131-9020-7.
  131. а б Hammond & Scull, 2006, с. 8.
  132. Anderson, 2002, с. 23.
  133. The Hobbit, the Musical (англ.). BBC Radio 4. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 30 березня 2017. 
  134. Hammond & Scull, 2006, с. 9.
  135. Hammond & Scull, 2006, с. 21.
  136. а б в г Караев Н. (10 грудня 2016). Экранизации Толкина, забытые и неснятые (рос.). Мир фантастики. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 29 березня 2017. 
  137. YouTube full-color icon (2017).svg First Animated Hobbit — directed by Gene Deitch, produced by Rembrandt Films на YouTube
  138. а б Drout, 2006, с. 559.
  139. 1978 Hugo Awards (англ.). The Hugo Awards. Архів оригіналу за 7 травня 2011. Процитовано 29 березня 2017. 
  140. Robb B. J., Simpson P. Middle-earth Envisioned: The Hobbit and The Lord of the Rings: On Screen, On Stage, and Beyond. — N. Y. : MBI Publishing Company, 2013. — P. 27—28. — ISBN 9781627880787.
  141. Peter Jackson to produce «The Hobbit» (англ.). CNN. 18 грудня 2007. Процитовано 31 березня 2017. 
  142. Zakarin J. Third «Hobbit» Film Confirmed (англ.). The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 27 березня 2021. Процитовано 31 березня 2017. 
  143. Goodwyn H. The Hobbit's Sir Ian McKellen, Richard Armitage and Martin Freeman Talk Tolkien, Faith and Bilbo's Story (англ.). CBN. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 31 березня 2017. 
  144. Премьера фильма «Хоббит: Нежданное путешествие». Газета.Ru. 28 листопада 2012. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 31 березня 2017. 
  145. Мировая премьера фильма «Хоббит: Пустошь Смауга» в Лос-Анджелесе. Film.ru. 4 грудня 2013. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 31 березня 2017. 
  146. The Hobbit: The Battle of the Five Armies world premiere (англ.). BBC. 1 грудня 2014. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 31 березня 2017. 
  147. Gilsdorf E. Bests and worsts of «The Hobbit» on film (англ.). The Boston Globe. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2017. 
  148. а б Eden, 2014, с. 208—217.
  149. Gilsdorf E. (13 грудня 2013). The Desolation of Tolkien (англ.). Boing Boing. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 28 березня 2017. 
  150. Labrecque J. (13 грудня 2013). «The Hobbit»: Is «Smaug» better than «An Unexpected Journey»? (англ.). Entertainment Weekly. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 28 березня 2017. 
  151. а б Гагинский А. (25 січня 2014). «Хоббит: Пустошь Смауга» (рос.). Мир фантастики. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 28 березня 2017. 
  152. Иванов Б. (10 грудня 2013). «За» и «против» Тауриэль (рос.). Film.ru. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 28 березня 2017. 
  153. Berardinelli J. (11 грудня 2013). Hobbit, The: The Desolation of Smaug (United States/New Zealand, 2013). A movie review (англ.). Reelviews.net. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 28 березня 2017. 
  154. а б Злотницкий Д. (5 січня 2015). «Хоббит: Битва пяти воинств»: ничего, кроме битв. Мир фантастики. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 31 березня 2017. 
  155. Foundas S. (1 грудня 2014). Film Review: «The Hobbit: The Battle of the Five Armies» (англ.). Variety. Архів оригіналу за 28 листопада 2021. Процитовано 31 березня 2017. 
  156. Eden, 2014, с. 215—219.
  157. Jolin D. The Hobbit: An Unexpected Journey (англ.). Empire. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 27 березня 2017. 
  158. Eden, 2014, с. 210—215.
  159. а б в Hammond & Scull, 2006, с. 10.
  160. Drout, 2006, с. 131.
  161. Collier P. (10 листопада 2008). Review: The Hobbit Dramatization re-released by BBC AudioBooks America (англ.). Tolkien Library. Архів оригіналу за 24 лютого 2011. Процитовано 1 квітня 2017. 
  162. а б Злотницкий Д. Чарльз Диксон, Шон Деминг «Хоббит, или Туда и обратно» // Мир фантастики : журнал. — М. : ТехноМир, 2015. — № 140. — С. 36.
  163. Collier P. (13 жовтня 2013). The Hobbit Comics adapted by Chuck Dixon and illustrated by David Wenzel (англ.). Tolkien Library. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 1 квітня 2017. 
  164. 2002 Chesley Awards (англ.). Locus Online. Процитовано 1 квітня 2017. 
  165. а б The Hobbit (англ.). World of Spectrum. Архів оригіналу за 30 вересня 2020. Процитовано 1 квітня 2017. 
  166. Moore P. Using Computers in English: A Practical Guide. — Methuen, 1986. — P. 44. — ISBN 0416361803.
  167. Gerrard M.. Adventuring into an Unknown World // The Guardian : newspaper. — 1984. — 08. — P. 13. — ISSN 0261-3077.
  168. The Hobbit Interview (англ.). IGN. 24 лютого 2003. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 1 квітня 2017. 
  169. Cassamassina M. (12 листопада 2003). The Hobbit Review (англ.). IGN. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 1 квітня 2017. 
  170. Bratman D. Liquid Tolkien: Music, Tolkien, Middle-earth and More Music // Middle-earth Minstrel: Essays on Music in Tolkien / ed. B. L. Eden. — Jefferson; L. : McFarland & Company, 2010. — P. 155—156. — ISBN 978-0-7864-4814-2.
  171. Карпентер, 2019, с. 512.
  172. Drout, 2006, с. 208.
  173. Hoile C. (16 травня 2004). Review — The Hobbit — Canadian Children’s Opera Chorus, Toronto (англ.). Stage Door. Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 1 квітня 2017. 
  174. «У норі під землею жив собі гобіт»: розмова із Олександром Мокровольським про історію створення «Гобіта» та його українського перекладу. bookforum.ua. 18 вересня 2021
  175. Gololo Hobbit: Ukrainian. hobbit.gololo.es. 2011 (англ.)
  176. Translations of Tolkien all over the world: Ukrainian. elrondslibrary.fr. 2013 (англ.)
  177. Видавництво «Астролябія» поставило собі за мету видати українською мовою всі твори Джона Рональда Руела Толкіна. astrolabium.com.ua. 2021
  178. Гобіт або Туди і Звідти (Джон Рональд Руел Толкін) - Видавництво Астролябія. astrolabium.com.ua. Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 23 вересня 2016. 
  179. Толкін Дж. Р. Р. Гобіт (фрагменти) / Переклад з англійської: Ганна Хомечко // Альманах Перекладацької Майстерні 2000—2001. Т. 1.— Дрогобич: Видавництво «Коло», 2002.— С. 27 — 48

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]