Візантійський обряд

Візантійський обряд
Названо на честь	Візантій і Константинополь
Протилежне	римський обряд
Візантійський обряд у Вікісховищі

Частина з серії про
Східне Православ'я
Мозаїка Христос Пантократор, Собор Святої Софії
Огляд Структура Богослов'я Літургія Історія Православ'я Таїнства Обоження Богородиця Ікони
Основи Розп'яття / Воскреміння / Вознесіння Християнство Християнська церква Святе передання Чотири знаки Церкви Православ'я
Організація Автокефалія Патріархат Вселенський патріарх Права Єпископа Духовенство Єпископи Священики Диякони Чернецтво Ступені чернецтва
Автокефальні православні церкви Константинополя Александрії Антіохії Єрусалиму Росії Сербії Румунії Болгарії Грузії Кіпру Греції Польщі Албанії Чеських земель і Словаччини України Автономні церкви Фінляндії Естонії Гори Синай Японії Китаю Охриду Бессарабії Двох Америк Західної та Південної Європи Напівавтономні церкви Криту Гори Атос Північної Америки Океанії Російська православна церква закордоном Латвії
Вселенські собори Сім Вселенських соборів: Перший Другий Третій Четвертий П'ятий Шостий Сьомий Інші важливі собори: Трулльський собор Константинопольський IV Константинопольський V Ясський Єрусалимський Критський Синод Вселенського патріархату Константинополя
Історія Отці Церкви Пентархія Візантійська імперія Хрещення Болгарії Хрещення Київської Русі Велика схизма Росія Османська імперія Північна Америка Московсько-Константинопольські схизми XV-XVI ст. 1996 2018
Теологія Історія східно-православної теології (XX століття (неопаламізм)) Апофатизм Хрещення Ісихазм Свята Трійця Іпостасне з'єднання Ікони Нікейський символ віри Непсис Паламізм Філокалія Фронема Гріх Теозис Богородиця Відмінності від Католицької церкви Опозиція до Filioque Протидія папській зверхності
Літургія та богослужіння Божественна літургія Божественна літургія Акатист Аполитик Артос Єктенія Євхологій Свята вода Іконостас Ісусова молитва Кондак Літургійний вхід Рипіда Панахида Вічная пам'ять Омофор Православні поклони Православне вінчання Праксис Паракласис Великоднє привітання Великодня проповідь Великодній тропар Вервиця Проскура Російський дзвін Било Стихира Тропар
Літургійний календар Пасхальний цикл Дванадесяті свята Інші свята: Торжество Православ'я Покрова Пресвятої Богородиці Чотири періоди посту: Різдвяний піст Великий піст Петрів піст Успінський піст
Головні особи Атанасій Великий Єфрем Сирин Василій Великий Кирило Єрусалимський Григорій Богослов Григорій Ніський Іван Золотоустий Кирило Александрійський Іван Ліствичник Максим Сповідник Іван Дамаскин Теодор Студит Касія Константинопольська Кирило і Методій Фотій I Великий Григорій Палама

Стаття із серії:
Католицька церква
Організація Папа Римський – Франциск Святий Престол Римська курія Колегія кардиналів - Кардинали Єпископальна система управління Вселенські собори Синод Ватикан Латинська церква Східні католицькі церкви
Витоки й історія Ісус Христос Євангеліє Апостольська спадковість Отці Церкви Християнство Велика схизма Західна схизма Реформація Контрреформація
Богослів'я Один Триєдиний Бог: Отець, Син, і Святий Дух Апологетика Богородиця Маріологія Благодать Душа Спасіння Рай Пекло Чистилище Перворідний гріх Святі Біблійний канон Догмат Апостольський символ віри Таїнство
Літургія Диякон Священик Єпископ Миряни Меса Novus Ordo Missae Тридентська меса Літургія годин Літургічний рік
Обряди Римський Візантійський Александрійський Вірменський Антіохійський Західно-сирійський Східно-сирійський
Портал «Католицтво»

Візанті́йський обря́д, гре́цький обря́д — один із східних літургійних обрядів. Використовується різними православними та східними католицькими церквами. Зазвичай, коли говорять про «православне богослужіння», мають на увазі саме візантійський обряд, хоча існують православні громади, що використовують іншу літургійну традицію; і навпаки — греко-католики проводять богослужіння за візантійським (грецьким) обрядом.

Іконостас відокремлює святиню від нефу у церквах візантійського обряду. Тут показана частина шестирядного іконостасу в Углицькому соборі. Двері північного диякона (ліворуч) і Святі двері (праворуч).

Візантійський обряд розвинувся в давнину в Константинопольському патріархаті, надалі поширився і на Александрійський та Антіохійський патріархат. Слов'яни та румуни взяли візантійський обряд з Константинополя. Усі богослужіння візантійського обряду здійснюються в рамках добового (денного) кола, седмичного кола та річного кола. Іконостас, перегородка, вкрита іконами, відокремлює територію навколо вівтаря від нави. Хрестовий знак, що супроводжується поклоном, робиться дуже часто, наприклад, більше ста разів під час божественної літургії, є помітне шанування ікон, загальне прийняття конгрегантів вільно пересуватися в церкві та взаємодіяти з один одного, відмінні традиції літургійного співу та існування автономних чернечих спільнот.

У візантійському обряді практикується чин Божественної Літургії:

• Літургія Івана Золотоустого
• Літургія Василія Великого
• Літургія передосвячених дарів — відправляється по середах і п'ятницях Великого посту.

Деякі традиційні практики в наш час виходять з ужитку в різноманітних церквах та в діаспорі, наприклад, вірні стоять під час богослужінь, часто кланяються та кланяються, а священики, диякони та чернечі завжди носять сутану та інший канцелярський одяг, навіть у повсякденному житті (чернецтво також спить у сутані), і не голить і не стрижте волосся чи бороду.

На додаток до численних псалмів, що читаються щодня, весь псалтир читається щотижня і двічі на тиждень під час Великого посту, і щодня читаються інші писання; також у багатьох гімнах містяться цитати з Писань та посилання на них. У численні дні посту передбачається утримання від м'яса та молочних продуктів, а в багато днів посту також від риби, вина та використання олії в кулінарії. Призначено чотири пори: Великий піст, Різдвяний піст, Апостольський піст та Успенський піст. Крім того, протягом року більшість середи та п'ятниці, а також понеділка у монастирях є пісними днями.

Ні «грецькі», ні «візантійські» не приймаються як дескриптори в самій Східній православній церкві, яка не визначає власні, часто різні форми поклоніння, як особливий обряд. Термін «обряд», скоріше, був створений для розмежування практики греко-католицьких церков як виразного літургійного обряду в ширшій Католицькій церкві. Незважаючи на назву «грецький обряд», він використовує різноманітні лінгвістичні традиції, найбільш видно слов'янську та грузинську, в регіонах, де грецька мова ніколи не використовувалась літургійно, незважаючи на те, що історично пов'язана з Константинопольською церквою.

Історія

У своєму теперішньому вигляді обряд є продуктом тривалого культурного синтезу, що склався в роки після іконоборства VIII–IX століть, у якому вирішальну роль відігравали синтез монастирів та їх культурні контакти зі Святою землею. З IX по XIV століття палестинський обряд справляв домінуючий вплив. І обряд називали «гібридом» між попередніми церемоніальними вченими, які називали соборний обряд Константинополя, який називався asmatiki akolouthia («співані служби») та палестинського обряду Єрусалима, агіополіта (гр. «Святого міста») грецькою мовою, головним чином через монастирський типікон монастиря Мар Саба поблизу Єрусалима. Пізніші розробки зазвичай були пов'язані з монастирями в Константинополі та на горі Афон, якому протегував імператорський двір, такий як Студіон, правило якого формувало ядро ​​ранніх монастирських общин в Болгарії та Русі. На початку сучасного періоду традиції обряду отримали подальше доопрацювання через інтерфейс християнських та ісламських містичних традицій, пропагуваних на османському дворі.

До середини XVII століття практика Московської церкви, відносно віддаленої від великих церковних та культурних центрів грецького та російського християнства (остання історично базувалася в сучасній Україні), показала значні місцеві та текстові відмінності від решти християнського світу. Практика Російської церкви була жорстоко приведена у відповідність із сучасним грецьким звичаєм під час реформ патріарха Никона, що призвело до відносної однорідності Східної православної церкви. Отриманий в результаті розкол розділив російське християнство на сучасних російських православних та історично переслідуваних старообрядців, які підтримували багато архаїчних практик поклонінь.

Календар

Фіксована частина літургійного року (індикт) починається 1 вересня. Існує також рухомий пасхальний цикл, зафіксований відповідно до дати Великодня, яка на сьогоднішній день є найважливішим днем у цілому році. Взаємодія цих двох циклів, а також інших менших циклів впливає на спосіб святкування служб щоденно протягом усього року.

Для обчислення днів свят до ХХ століття східні православні церкви застосовували юліанський календар. Після Константинопольського собору 1923 року більшість автокефальних православних церков, а сьогодні їх десять з шістнадцяти, прийняли новоюліанський календар, який співпадає з григоріанським календарем до 2800 року; проте Пасхальний цикл продовжуває обчислюватися згідно Александрійським методотом як у юліанському календарі. Сьогодні деякі церкви, а саме шість, та частини деяких церков продовжують дотримуватися юліанського календаря. Серед східних православних лише Православна церква Фінляндії прийняла західний розрахунок дати Великодня; усі інші православні церкви та чотири східно-католицькі церки, а також Українська лютеранська церква святкують Пасху за Александрійським методом визначення.

Щодо чотирнадцяти греко-католицьких церков (а східних католицьких церков двадцять три), то десять з них живе за григоріанським календарем, чотири, а саме Болгарська, Румунська, Українська греко-католицькі церкви та Греко-візантійська католицька церква, за новоюліанським календарем.

Літургійні цикли

Різні цикли літургійного року впливають на те, як матеріали з богослужбових книг (вгорі) вставляються в щоденні служби:

Тижневий цикл

Кожен день тижня має своє власне вшанування:

Неділя — Воскресіння Христа

Понеділок — Святі Ангели

Вівторок — св. Йоан Предтеча

Середа — Хрест і Богородиця

Четвер — Святі Апостоли та Святий Миколай

П'ятниця — Хрест

Субота — Всі святі та померлі

Більшість текстів походить від «Октоехосу», який має велику колекцію гімнів на кожен робочий день для кожного з восьми тонів; під час великого посту і, в меншій мірі, передпосного сезону, Великий піст Тріодіон доповнює це гімнами на кожен день тижня на кожен тиждень цього сезону, як це робить П'ятидесятниця в сезон паскалів. Крім того, існують фіксовані тексти для кожного дня тижня, які містяться в Книзі служб Хорологіона та священника (наприклад, звільнення), а Катісмати (вибори з Псалтиря) регулюються щотижневим циклом разом із сезоном.

Фіксований цикл

Поминання за фіксованим циклом залежать від дня календарного року, а також, іноді, від конкретних днів тижня, які припадають на певні календарні дати, наприклад, неділю перед Хрестовоздвиженням. Тексти цього циклу містяться у Менайоні.

Пасхальний цикл

Відзначення Пасхального циклу («Рухомий цикл») залежать від дати Пасхи (Великодня). Тексти цього циклу містяться у Великому пісті Тріоді, П'ятидесятниці та Октоехосі, а також у Книзі Євангелія та Апостолах, оскільки щоденне читання Послання та Євангелія визначається цим циклом. Цикл Октоехос триває через наступну велику оренду, тому змінні частини пісних послуг визначаються як датами Пасхи попереднього року, так і поточного року.

8 тижневий цикл октоехосу

Цикл восьми тонів зустрічається в Октоехосі і залежить від дати Великодня і починається з неділі після (восьмого дня) Великодня, цього тижня з використанням першого тону, наступного тижня з використанням другого тону, і так далі , повторюючись протягом тижня, що передував наступній Вербній неділі.

11 тижневий цикл утреннього Євангелія

Частини кожного з Євангелій від розповіді про Воскресіння до кінця розділені на одинадцять читань, які читаються в послідовні неділі на утрені; на Утрені співаються гімни, які відповідають Євангелію Утрені того дня.

Список церков візантійської літургійної традиції

Східні православні церкви

Перераховані лише автокефальні (самокеровані) церкви; автономні церкви вважаються церквами, які є частиною автокефальних церков. Ті церкви, які продовжують слідувати за юліанським календарем, позначені зірочкою (*), тоді як ті, що дотримуються новоліанського календаря, не мають позначень.

• Вселенський патріархат Константинополя
• Грецька православна церква Александрії
• Грецька православна церква Антіохії
• Грецька православна церква Єрусалиму*
• Російська православна церква*
• Сербська православна церква*
• Румунська православна церква
• Болгарська православна церква
• Грузинська апостольська автокефальна православна церква*
• Церква Кіпру
• Церква Греції
• Автокефальна православна церква Албанії
• Польська православна церква*
• Православна церква Чеських земель і Словаччини
• Православна церква України

Греко-католицькі церкви

Історія

Історія греко-католицької церкви, яка вперше визначила грецький обряд у межах західного християнства, пов'язана з появою Литви, згодом об'єднаної з Польщею-Литвою, як католицької держави, яка завоювала переважно православні землі русів на сході Європа. Те, що історично називалося уніатською церквою, було створено для розміщення місцевих християн та їх церковного керівництва під католицькою парасолькою в державі, відомій своєю релігійною терпимістю. На той час релігійні межі розколу були порівняно нестабільними, і князі (королі) Русі (Галицько-Волинського князівства) з XIII по XIV століття неодноразово коливалося між Сходом та Заходом. Берестейська унія 1595 року завершила перехід православного керівництва землями Білої Русі та Русі-України (сучасна Білорусь та Україна) на уніатський статус. Населення цих країн стало греко-католиком без перерви в адміністрації. Пізніше, коли Московщина завоювала те саме, церковне керівництво знову змінило свою вірність. Сучасна українська, русинська та угорська греко-католицькі церкви (понад 5 мільйонів загалом) сьогодні складають переважну більшість греко-католиків, але є лише частиною ранньомодерного греко-католицького чи уніатського населення.

Остання греко-католицька громада будь-якого розміру, арабомовна грецько-католицька церква Мелкітів (приблизно 1,5 мільйона), яка переважно проживає в Сирії та має велику діаспору, походить від розколу в значно численнішому Східному православному Антіохійському патріархаті (приблизно в 4,3 млн.), коли в 1729 р. претендент на Антіохійський престол, усунутий з посади османською владою, отримав визнання Папством як законного діючого президента. Зараз Мелкітський патріарх проживає в Дамаску, втікши з міста Антіохії після його анексії Туреччиною в 1939 році, що було оскаржено Сирією.

Грецький обряд відрізняється від інших східних обрядів, що використовуються окремими церквами католицької церкви, вони самі використовують арамейсько-сирійську, вірменську та коптську літургії східних православних церков, які відокремлювались як від грецького, так і від латинського світу до Великого схизми.

Візантійські католицькі церкви sui iuris

Візантійські католицькі церкви вважаються церквами sui iuris (автономними) у повному спілкуванні зі Святим Престолом, латинською церквою та іншими дев'ятьма східними католицькими церквами.

• Албанська греко-католицька церква
• Білоруська греко-католицька церква
• Болгарська греко-католицька церква
• Греко-католицька церква Хорватії та Сербії
• Греко-візантійська католицька церква
• Мелькітська греко-католицька церква
• Угорська греко-католицька церква
• Італо-албанська католицька церква
• Македонська греко-католицька церква
• Румунська греко-католицька церква
• Російська греко-католицька церква
• Русинська греко-католицька церква
• Словацька греко-католицька церква
• Українська греко-католицька церква

Примітка: Грузинські католики візантійського обряду не визнаються sui iuris церквою (пор. Канон 27 Кодексу канонів Східних Церков).

Лютеранство візантійського обряду

• Українська лютеранська церква використовує літургійні формули візантійського обряду, щоб сформувати базовий текст для Ордену Служби в Українській Євангельській службовій книзі, а також новоюліанський календар.
• Він також використовувався Німецькою громадою східного обряду (Ostkirchlicher Konvent), Лютеранською громадою св. Валентина Синоду Великого каньйону (ELCA) та Євангелічно-лютеранською церквою Аугсбургської конфесії в Словенії.
• Кілька інших лютеранських спільнот також використовують візантійський обряд, адаптований до лютеранської теології.

Товариство англіканства східного обряду

Він також застосовувався, хоча і рідше, в Англіканському спілкуванні, наприклад, його використовує Товариство англіканства східного обряду.

Література

• Тафт Роберт «Візантійський обряд. Коротка історія» пер. з англ. Р. Скакун, передмова М. Петровича. — Львів: Видавництво УКУ, 2011. — 136 с.