Фрігг (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фрігг
Frigg
FriggSpinning.jpg
Фрігг тче хмари
Скандинавська богиня любові, шлюбу, домашнього вогнища
Місцевість Скандинавія
Батько Нат
Мати Фйорґюн
Чоловік Одін
Діти Бальдр, Гед, Гермод
Атрибути прядка й пояс із ключами
Частина від скандинавська міфологія
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Фрігг (давньосканд. Frigg) — в скандинавській міфології дружина Одіна, верховна богиня. Є покровителькою кохання, шлюбу, домашнього вогнища, народження дітей; є провидицею, якій відома доля будь-якої людини, але яка не ділиться цими знаннями ні з ким[1].

Матір'ю Фрігг уважають Фйорґюн (імовірно — богиня землі), а батьком — Нат з роду велетнів.

Сини Фрігг і Одіна: Бальдр, Гед, Гермод.

Фрігг мешкає в Фенсалірі (болотний будинок, іноді перекладається як водний або океанічний). Її помічники — сестра й служниця Фулла, посланниця Ґна і Глін — захисниця людей. Невідомо достеменно, є вони самостійними особистостями чи втіленнями Фрігг.

Символами Фрігг є прядка й пояс із ключами. У деяких джерелах Фрігг іменують Єленою, що означає «вогонь».

Міфи про Фрігг[ред. | ред. код]

Коли Бальдра, її улюбленого сина, мучили тривожні сни, Фрігг узяла клятву в усіх речей та істот, що вони не завдадуть йому шкоди. Винятком стала лише омела, не взята нею до уваги. Це виявилося помилкою, тому що сліпий Гед з намови бога вогню Локі метнув у Бальдра спис з омели й ненавмисно вбив його. Фрігг намагалася визволити сина з царства мертвих, але зазнала невдачі, оскільки підступний Локі відмовився оплакати Бальдра[1].

Цікавий факт[ред. | ред. код]

  • На честь богині отримав назву окремий випадок трискаїдекафобії — «фріггатрискаїдекафобія». Вона полягає в патологічній боязні «п'ятниці, 13-го».

Див. також[ред. | ред. код]

  • Фрігг — газове родовище у Норвегії.
  • 77 Фріґґа — астероїд, названий на честь божества[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Скандинавська богиня Фрігг — богиня шлюбу, любові, сімейного вогнища. Германо-скандинавська міфологія. web.archive.org. 2018-06-05. Процитовано 2021-02-13. 
  2. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.