Кеннінґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кеннінґ (ісл. kenningar від «kenna» знати, відати, натякати) — поетичний прийом, що замінював звичайне зрозуміле слово красивою метафорою. Наприклад, слово англ. wallflower, буквально «стінна квітка», означає даму, яка залишилася без кавалера на балу і змушена стояти одна біля стіни. Характерний для поезії скальдів, а також для англосаксонської та кельтської поезії. В «Молодшій Едді» кеннінґи разом з гейті є головними стилістичними засобами, саме тут вперше вводяться ці поняття.

Класифікація[ред. | ред. код]

Кеннінґ складається, як мінімум, з двох іменників. Існують також надзвичайно складні багаторівневі кеннінґи, є й такі, що утворюють словосполучення.

Варто зазначити, що метод кеннінґів застосовувався і класиками і сучасними авторами. Підставляючи різні гейті замість складових частин Кеннінґа, можна було варіювати його, а підставляючи цілі кеннінґи замість його складових частин, можна було зробити його багаточленним і тим самим нескінченно збільшити можливість його варіювання. Трьох-і чотиричленові кеннінґи є звичними для скальдичної поезії. Зустрічаються іноді навіть семичленові кеннінґи, наприклад «метальник вогню хуртовини відьми місяця коня корабельних сараїв», де «кінь корабельних сараїв» — це корабель, «місяць корабля» — щит, «відьма щита» — спис, «хуртовина копій» — битва, «вогонь битви» — меч, «метальник меча» — воїн. Для того щоб розшифрувати такий кенінг, доводилося «перекладати» його складові частини і таким чином зводити його до елементарної схеми.[1]

Як вказує Стеблін-Каменський, кенінги «давали можливість нагромаджувати іменники в такій кількості, яка не засвідчена ні в якій іншій поезії, і це робило мову поезії надзвичайно багатою і пишною. Кеннінґи підкреслювали поетичну форму, вони здавалися тим гарнішими, чим більш винахідливо і хитромудро вони були розроблені».[1]

А. Хойслер вважає кенінг «метафорою з відхиленням». Інший учений Б. Ярхо також підтрримував це припущення, однак пізніше зазначив, що кенінги — це двочленові речення, які мають в своїй основі гейті та другого многочлена, що зазвичай є метонімією. В «Лекції по давньоскандинавській поезії» він вказує на гейті, як перейменування, що може бути синонімом, метонімією, синекдохою та метафорою.[2] Якщо, усунувши кеннінґи, викласти зміст окремої віси в прозі, то він зазвичай виявляється вкрай мізерним і зводиться до констатації якихось невигаданих фактів, які повідомляються як пояснення причини вчинку, попередження, порада, загроза, похвала чи просто інформація.

Еддичні та скальдичні кенінги[ред. | ред. код]

Основною властивістю еддичного кеннінґа — те, що він не придумувався при створенні твору, в якому він був вжитий; і укладений в нього образ, і його словесний вираз черпалися з традицій.[3]

На противагу еддичним гейті, скальдичні гейті аж ніяк не обов'язково черпалися з традицією. Вони могли бути і продуктом індивідуальної вигадки, так як очевидно, що гейті, подібні щойно наведеним, не були результатом стихійного семантичного розвитку.[3]

Період християнізації[ред. | ред. код]

Безпосереднім наслідком християнізації (Ісландію християнізували близько 1000 р) було зменшення кількості кенінгів, що містять імена язичницьких божеств, в драпах, складених на честь норвезьких королів. Але в міру того, як християнство зміцнювалось і язичницька міфологія втрачала свій релігійний зміст, перетворюючись на умовну поетичну фразеологію, міфологічні кеннінґи знову ставали звичайними. Вже через сто років після християнізації вони так само вживались в драпах, як і до неї.[1]

Кеннінґи з іменами язичницьких богів могли вживатися для опису християнських персонажів.

Після християнізації Скандинавії, поетична метафора, тобто кенінги втратили свій міфологічний сенс: норною могла вважатись проста дівчина, а одне з імен Одіна носити звичайний чоловік, що особливо не був відомим своїми доблестями. Конунг Олав — християнський святий — міг носити ім’я «Бальдр битви» або «Одін виття стріл», що характеризувало його як воєначальника, командира в битві («виття стріл»). Поезія, що виросла з міфології, стала надгробним пам’ятником язичницького міфу.[4]

Приклади[ред. | ред. код]

Класичні (скандинавські) кеннінґи[ред. | ред. код]

дах кита море
земля лебедя
шлях вітрил
ланцюг островів
поле вікінґа
асамблея мечів битва
ураган мечів
політ списів
пісня списів
свято орлів
жеребець хвилі корабель
плуг моря
кінь пірата
насолода круків воїн
фарбувальник крукового дзьоба
дерево шолома

Сучасні кеннінґи[ред. | ред. код]

Яскравим прикладом сучасного кеннінґа можна вважати вислів «залізний кінь», що в СРСР асоціювався з трактором, а сьогодні переважно з будь-яким транспортним засобом.

Багато германських неоязичників при поклонінні тому чи іншому богу вживають гейті, наприклад, Локі прийнято називати «Богом тисячі облич», «Батьком чудовиськ», «Ковалем брехні» та ін.[5]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Борхес Х.Л. Переклад з ісп./Шовкун В.Й. Борщевський С.Ю. Алеф: Прозові твори. — Фоліо. — С. 572. — ISBN 978-966-03-4422-8.

Примітки[ред. | ред. код]