Часткова похідна
Вибрані статті із |
Числення |
---|
|
Спеціалізоване |
Часткова похідна (частинна похідна) функції кількох змінних — це похідна по одній із змінних, причому інші змінні приймаються як константи. Часткові похідні використовуються у векторному численні та диференційній геометрії.
Часткова похідна функції від змінної може мати різні позначення:
Іноді, для функції часткові похідні по позначають як Оскільки часткова похідна взагалі має ті ж самі аргументи, що і початкова функція, то її функціональна залежність має явне позначення, таке як:
Символ, яким позначають часткову похідну, — ∂. Це заокруглена форма літери d, що використовується для запису повної похідної. Перше використання цього символу приписують Марі Кондорсе — він використав цей символ для позначення часткових похідних у 1770 році[1]. Сучасне позначення часткових похідних було запропоноване Лежандром у 1786 році, хоча згодом він відмовився від нього. Повторно використання символу запровадив у своїх працях Карл Якобі починаючи з 1841 року. [2]
Означення[ред. | ред. код]
Нехай f — функція, що залежить більш ніж від однієї змінної. Наприклад,
Тут f можна інтерпретувати як родину функцій від однієї змінної при заіндексованій іншій:
Іншими словами, при виборі нового значення x утворюється нова функція fx, котра є функцією від одного дійсного аргументу. Тобто,
Припустимо, що значення x вибрано, покладемо його a, тоді f(x, y) визначає функцію fa, залежну тільки від y: a² + ay + y²:
В цьому виразі, a — константа, а не змінна, отже fa — функція від одного дійсного аргументу — y. Відповідно до означення похідної функції одного аргументу:
Наведену процедуру можна здійснити для довільного вибору a. Узагальнивши всю сім'ю функцій, отримаємо похідну функції f по змінній y:
Тут використовується символ ∂, котрий називають символом часткової похідної.
В загальному випадку, часткову похідну функції f(x1,…,xn) за змінною xi в точці (a1,…,an) записують так:
У цьому різницевому відношенні усі змінні, крім xi, зафіксовані. Іншими словами, різний вибір індексу a приводить до утворення родини функцій як у наведеному прикладі. Цей приклад також показує, що обчислення часткової похідної, в обчислювальному сенсі, простіше, ніж повної похідної.
Важливим прикладом функції кількох змінних є випадок скалярної функції f(x1,…xn) в евклідовому просторі Rn (наприклад, R² або R³). В цьому випадку f має часткову похідну ∂f/∂xj по кожній змінній xj. У точці a ці часткові похідні визначають вектор
Цей вектор називають градієнтом f в точці a. Якщо f диференційовна в кожній точці певної області, то градієнт — векторна функція ∇f, котра в точці a перетворюється у вектор ∇f(a). Відповідно градієнт визначений у векторному полі.
Приклади[ред. | ред. код]
Рівняння, що містять часткові похідні, називають рівняннями в часткових похідних, і вони часто використовуються у фізиці, інженерії та інших науках і прикладних дисциплінах.
Геометрія[ред. | ред. код]

Об'єм конуса V залежить від висоти h та радіусу r за формулою
Часткова похідна об'єму V за радіусом r буде
Вона описує, як змінюється об'єм конуса від зміни радіуса при сталій висоті.
Часткова похідна за висотою h
показує, як змінюється об'єм конуса при зміні висоти, коли радіус є сталим.
Тепер для порівняння знайдемо повні похідні V за змінними r та h. Вони, відповідно, мають вигляд
та
Бачимо, що різниця між повною та частковою похідними полягає у виключенні непрямих залежностей між змінними в останній.
Тепер припустимо, що з певних причин пропорції конуса мають залишитись сталими, і відношення між висотою та радіусом буде сталим числом k:
Це дає повну похідну:
яка спрощується до:
Аналогічно, повна похідна по h буде:
Повна похідна відносно обох змінних r та h від об'єму, як від скалярної функції цих двох змінних, задається вектором градієнта
- .
Термодинаміка і математична фізика[ред. | ред. код]
Часткові похідні застосовуються в рівняннях термодинаміки, таких як рівняння Гіббса-Дюгема[en], а також в інших рівняннях математичної фізики.
Масштабування зображення[ред. | ред. код]
Часткові похідні є одним із ключовим елементів в алгоритмах масштабування зображень до бажаного розміру. Широко відомий алгоритм, який називається англ. seam carving[en], потребує аби кожному пікселю зображення було приписане деяке числове значення 'енергії', яке описує їх відмінність від ортогонально суміжних пікселів. Алгоритм поступово убирає рядки або стовпці з найменшою енергією. Формула, що обирається для визначення енергії пікселя (величина градієнта в пікселі) здебільшого використовує для побудови часткові похідні.
Нотація[ред. | ред. код]
Нехай надалі f — функція, залежна від x, y та z.
Часткові похідні першого порядку мають вигляд:
Часткові похідні другого порядку:
Мішані похідні другого порядку:
Часткові та мішані похідні вищих порядків:
Коли йдеться про функції багатьох змінних, варто звернути увагу на те, що деякі з них можуть залежати від інших, і може виникнути потреба в уточненні змінних, котрі є сталими. У таких дисциплінах, як статистична механіка, часткова похідна функції f за змінною x, при зафіксованих y та z, часто записується так:
Формальне означення та властивості[ред. | ред. код]
Як і звичайні похідні, часткова похідна позначається як границя. Нехай U — відкрита підмножина функції Rn та f: U → R. Частковою похідною функції f в точці a = (a1, …, an) ∈ U за i-ю змінною xi є
Навіть якщо всі часткові похідні ∂f/∂xi(a) в точці a існують, функція не обов'язково є в ній неперервною. Та якщо всі часткові похідні існують в околі точки a і є в ньому неперервними, то f є диференційовною в цьому околі і повна похідна є неперервною. В такому разі кажуть, що f належить простору функцій C1. Цей факт можна використати для узагальнення в простір векторних функцій (f : U → Rm), по компонентам вибираючи аргумент.
Часткову похідну можна розглядати як іншу функцію на області U і частково диференціювати ще раз. Якщо всі мішані часткові похідні другого порядку неперервні в точці (чи проміжку), кажуть, що f в точці (або на проміжку) належить простору функцій C2; за таких умов часткова похідна може бути замінена за теоремою Клеро:
Джерела[ред. | ред. код]
- Григорій Михайлович Фіхтенгольц. Курс диференціального та інтегрального числення. — 2023. — 1400+ с.(укр.)
- Фихтенгольц Г. М. Курс дифференциального и интегрального исчисления. — Москва : Наука, 1966. — Т. 3. — 656 с.(рос.)
- ↑ Cajori, Florian (1952). A History of Mathematical Notations (англ.) 2 (вид. 3). с. 396.
- ↑ Miller, Jeff (14 червня 2009). Earliest Uses of Symbols of Calculus. Earliest Uses of Various Mathematical Symbols. Архів оригіналу за 1 травня 2015. Процитовано 20 лютого 2009.