Коновалець Євген Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Євген Коновалець)
Перейти до: навігація, пошук
Євген Михайлович Коновалець
Євген Михайлович Коновалець
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й голова ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
3 лютого 1929 — 23 травня 1938
Попередник: посада запроваджена; він сам як голова УВО
Наступник: Андрій Мельник
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg голова УВО
1920 — 3 лютого 1929
Наступник: посада скасована; він сам як голова ОУН
 
Партія: УВО (19203 лютого 1929)
ОУН (3 лютого 192923 травня 1938)
Національність: Українець
Віросповідання: УГКЦ
Народження: 14 червня 1891(1891-06-14)
Австро-Угорщина Зашків
Смерть: 23 травня 1938(1938-05-23) (46 років)
Нідерланди Нідерланди, Роттердам
 
Військова служба
Роки служби: 19181938
Приналежність: Армія УНР
Звання: 11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

Російсько-українська війна

Євге́н Мих́айлович Конова́лець (лит. Jevhenas Konovalecis, * 14 червня 1891, Зашків, Жовківський район, Львівська область — † 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів1927), перший голова ОУН.

Життєпис

Народився у вчительській родині[1].

У 19011909 навчався в Академічній гімназії у Львові.

З 1909 вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету.

Початок громадської діяльності

Konovalets forma.jpg
Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

У 1912 став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Із 1913 як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. як представник від студентства входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали Іван Боберський (відомий західноукраїнський педагог та пропагандист спорту), акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

Війна і полон

На початку Першої світової війни 2 серпня 1914 мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони Львова). В червні 1915 під час боїв на Маківці Коновалець потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916 перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині (тепер Волгоград).

Після Лютневої революції 1917 в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А.Мельником, І.Чмолою, Р.Сушком, В.Кучабським, М.Матчаком, Ф.Черником розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно в кінці липня 1917 приїжджає до Києва. Його поява в Києві характеризується вступом до Комітету допомоги українцям виселенцям (Галицько-Буковинський комітет допомоги жертвам війни) і популяризацією в середовищі Центральної Ради та УГВК ідеї створення окремої західноукраїнської військової одиниці. Діяльність у Києві Є. Коновалець проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем Є. Коновалець в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету згадується 28 грудня 1917 р.[2]

Розбудова української армії

Євген Коновалець — полковник Корпусу Січових стрільців. Київ, 1918
Sichovyky.jpg
Petlura konovalets.jpg

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р.Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На­родної Республіки.

В січні 1918 Коновальця після проведення реорганізації Галицько-Буковинського Куреня Січових Стрільців було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — початку лютого 1918 рр. частини Січових Стрільців відзначились у ході придушення антидержавного заколоту в Києві та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. В період діяльності Української Центральної Ради Січові Стрільці на чолі з Коновальцем фактично виконували функції національної гвардії, забезпечуючи роботу уряду в найскладніші часи української державності. 1-2 березня 1918 стрілецькі частини під командуванням Коновальця спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким Кошем Слобідської України визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Є.Коновалець, залишившись у Києві, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від гетьмана П.Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада 1918 Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. В листопаді 1918 Січові Стрільці під командуванням Коновальця підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади П.Скоропадського і в Мотовилівському бою 1918 розбили гетьманські частини.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 19181919 Коновалець командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ.

Після поразки визвольних змагань

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив у польський табір для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що знаходились в Чехословаччині, (дане військове формування визнавало владу Євгена Петрушевича) і українських полонених з таборів у Італії військове формування (ця ідея було малоздісненна, тому що більшість галичан хотіли повернутись додому) та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Поразка національно-визвольних змагань 19171921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 Коновалець здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньою участю Коновальця було створено Українську Військову Організацію (хоча сама організація як єдине ціле утворилась лише восени 1921 року. До того часу діяли розрізнені групи в Галичині (колишні старшини УГА та інші військовики) та Коновалець, що був тоді за кордоном.

20 липня 1921 Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, розуміючи його безперспективність.

Еміграція

Литовський паспорт Євгена Коновальця. Музей УНР
Перша шпальта газети «Свобода» про вбивство Євгена Коновальця
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк»

Із грудня 1922 року Коновалець мусив жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927 за ініціативою Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на першому Конгресі українських націоналістів у Відні було створено Організацію українських націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

Загибель

23 травня 1938 Коновалець загинув у Роттердамі (Нідерланди) в результаті спецоперації проведеної органами НКВС СРСР. Вбивство Коновальця виконав співробітник НКВС Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й «представляв», за придуманою НКВД легендою Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».

Про це інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937 Судоплатова прийняв особисто Сталін й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. Через тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесений смертний вирок.

23 травня 1938 Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелю «Атланта» вибухівку, закамуфльовану підривниками НКВС під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Похований на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі.

Почесний громадянин

Мапа почесних звань

Коновалець Євген Михайлович (Україна)
Тернопіль
Тернопіль
Борислав
Борислав
Мапа міст, у яких Євгена Коновальця визнано почесним громадянином. Легенда позначок:
  • більшого розміру — міста (з підписом, якщо населення понад 25 тис. осіб);
  • меншого розміру — села, селища і смт

Вшанування пам'яті

Україна

Особисті речі Євгена Коновальця у Музеї УНР

Литва

  • 6 грудня 2012 року у місті Каунас (Литва) на будинку по алеї Свободи (лит. Laisvės al. 34), у якому часто бував Коновалець, відкрито меморіальну дошку[4].

Примітки

  1. Життєпис на сторінці Українського народного фронту
  2. ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72)
  3. Сторінка фестивалю
  4. У Каунасі відкрили пам'ятну дошку Євгену Коновальцю // УНІАН

Література

  • Ковальчук М. На чолі січових стрільців: військово-політична діяльність Євгена Коновальця в 1917–1921 рр. — К., 2010. — 288 с.
  • Коновалець Є. Я б'ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки… — К.: Видавництво «Темпора». — 272 с.
  • Сватко Я. Євген Коновалець — творець ОУН. — Л., 2006. — 64 с.
  • Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9
  • Дерев'яний Ігор. Сила волі. Євген Коновалець. — Львів: Центр досліджень визвольного руху; Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»; Часопис, 2013.

Посилання

Див. також

Попередник
 —
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й Голова ОУН
1929-1938
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Андрій Мельник