Коновалець Євген Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Євген Коновалець)
Перейти до: навігація, пошук
Євген Михайлович Коновалець
Євген Михайлович Коновалець
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й голова ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
3 лютого 1929 — 23 травня 1938
Попередник: посада запроваджена; він сам як голова УВО
Наступник: Андрій Мельник
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg голова УВО
1920 — 3 лютого 1929
Наступник: посада скасована; він сам як голова ОУН
 
Партія: УВО (1920 — 3 лютого 1929)
ОУН (3 лютого 1929 — 23 травня 1938)
Національність: Українець
Віросповідання: УГКЦ
Народження: 14 червня 1891(1891-06-14)
Австро-Угорщина Зашків (Нині Жовківський район, Львівська область)
Смерть: 23 травня 1938(1938-05-23) (46 років)
Нідерланди Нідерланди, Роттердам
 
Військова служба
Роки служби: 1918–1938
Приналежність: Армія УНР
Звання: 11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

Перші визвольні змагання

Євге́н Мих́айлович Конова́лець (лит. Jevhenas Konovalecis, * 14 червня 1891(18910614) Зашків — 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН.

Життєпис

Народився у вчительській родині. У 1901-1909-му навчався в Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету.

Початок громадської діяльності

Головна Рада Студентського Союзу 1912 р. 1-й ряд від ліва: Дарія Білинська-Навроцька, Василь Косаренко-Косаревич, А. Павлусевич, Осип Когут, М. Жила, Марія Твердохліб, Євген Коновалець; 2-й ряд: Степан Індишевський, нерозпізнаний, Іван Бабій, Юрій Полянський, В. Котецький, Олена Степанів, Роман Дашкевич, Петро Дідушок, Юліян Охримович

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

У 1912 став секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Від 1913-го як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

Війна і полон

Konovalets forma.jpg

На початку I-СВ 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова (нім. k.k. Landwehr Infanterie Regiment «Lemberg» Nr. 19). В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.

Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) А.Мельником, І.Чмолою, Р.Сушком, В.Кучабським, М.Матчаком, Ф.Черником розгорнув широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно в кінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни і популяризацією в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті Є. Коновалець проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету[1].

Формація СС

Sichovyky.jpg
Симон Петлюра та Євген Коновалець на присязі січовиків.

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Р. Дашкевичем та іншими членами ГБК сформував Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

В січні 1918-го Коновальця, після проведення реорганізації, було обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — початку лютого 1918 рр. ці частини, разом з Гайдамацьким кошем, відзначились у ході протидії січневому повстанню та в боях проти більшовицьких військ на підступах до міста. 1-2 березня 1918-го стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом та Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Михайлович, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві[Джерело?]. На початку листопада Коновалець через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію СС підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму, та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918–1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Проте склав повноваження після заключення Симоном союзу з Пілсудським.

Після поразки визвольних змагань

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин[Джерело?] Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що знаходились в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Поразка національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р., за безпосередньою участю Коновальця, було створено Українську Військову Організацію.

20 липня 1921-го Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.

Еміграція

Литовський паспорт Євгена Коновальця. Музей УНР
Перша шпальта газети «Свобода» про вбивство Євгена Коновальця
Могила Євгена Коновальця на цвинтарі «Кросвейк»

Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929-го на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

Загибель

23 травня 1938-го Коновалець загинув у Роттердамі в результаті спецоперації проведеної органами НКВС СРСР. Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВС СРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно «легенди»Судоплатов під псевдонімом '«Павлусь Валюх».

Про це інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв особисто Іосиф Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у Кремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.

23 травня 1938-го Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелі «Атланта» вибухівку, закамуфльовану підривниками під коробку цукерок з українським орнаментом як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.

Почесний громадянин

Вшанування пам'яті

Україна

Особисті речі Євгена Коновальця у Музеї УНР

Литва

  • 6 грудня 2012 року у місті Каунас на будинку по алеї Свободи (лит. Laisvės al. 34), у котрому часто бував Коновалець, відкрито меморіальну дошку[4].

Примітки

  1. ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72)
  2. Сторінка фестивалю
  3. Історико-меморіальний музей Євгена Коновальця
  4. У Каунасі відкрили пам'ятну дошку Євгену Коновальцю // УНІАН

Література

Посилання

Див. також

Попередник
 —
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 1-й Голова ОУН
1929-1938
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg Наступник
Андрій Мельник