Користувач:Oleksandr Tahayev/Дієго Марадона

Дієго Армандо Марадона (ісп. Diego Armando Maradona; 30 жовтня 1960, Ланус, провінція Буенос-Айрес, Аргентина) — Легендарний аргентинський футболіст, який завершив кар'єру, грав на позиціях атакувального півзахисника і нападника. Виступав за клуби «Архентінос Хуніорс», «Бока Хуніорс», «Барселона», «Наполі», «Севілья» і «Ньюеллс Олд Бойз». Провів 91 матч і забив 34 голи у складі збірної Аргентини.

Чемпіон світу 1986 року. Віце-чемпіон світу 1990 року. Учасник чотирьох чемпіонатів світу. Чемпіон світу серед молодіжних команд 1979 року. Найкращий гравець чемпіонату світу 1986 року. Футболіст року в Південній Америці 1979 і 1980 років. Двічі член символічних збірних чемпіонатів світу. Чемпіон Аргентини у складі клубу «Бока Хуніорс». Дворазовий чемпіон Італії у складі клубу «Наполі».

Найкращий футболіст XX століття за результатами голосування на офіційному сайті ФІФА, де він набрав 53,6 % голосів; за версією футбольної Комісії ФІФА, Марадона — 3-й футболіст у XX столітті. За опитуванням МФФІІС посідає 5-те місце серед найкращих футболістів світу XX століття. Посідає 2-ге місце серед найкращих гравців XX століття за версією журналу World Soccer. Посідає друге місце серед найкращих гравців XX століття за версією журналу France Football. Посідає 2-ге місце серед найкращих гравців XX століття за версією Guerin Sportivo. Посідає 2-ге місце серед найкращих гравців за всю історію футболу за версією журналу Placar. Є найкращим футболістом в історії чемпіонатів світу за версією газети The Times. Входить у ФІФА 100. Перший володар почесного «Золотого м'яча». Член Зали слави італійського футболу в номінації «найкращий іноземний гравець».

Член символічної збірної найкращих гравців на всіх чемпіонатах світу за версією ФІФА. Член символічної збірної найкращих гравців в історії Південної Америки. 1999 року Марадону визнано найкращим спортсменом XX століття в Аргентині. Автор голу у ворота збірної Англії, який дістав назву «Гол століття», і визнаного найкращим голом в історії чемпіонатів світу; в тій самій грі забив м'яч рукою, цей випадок відомий як «Рука Бога».

Марадона є почесним громадянином Буенос-Айреса. Ім'ям Дієго названий стадіон клубу «Архентінос Хуніорс», відкритий 26 грудня 2003 року, в день його дебюту в складі команди. У червні 2005 року Марадона отримав премію Фаустіно Сарміенто від аргентинського сенату. Пізніше Дальма Сальвадора казала: «Він мені дався легше за інших. В суботу я весь день прекрасно себе почувала, а вночі мене відвезли до клініки. Він дуже швидко з'явився на світ. В той момент я молилася тільки про одне: щоб народився здоровим і став хорошою людиною. Все це, на щастя, здається, збулося, і навіть я б сказала, з лишком».

Родинні корені Марадони походили з Італії, зокрема, він є нащадком Марко Поло. Також Дієго має хорватські корені: бабуся Сальвадори в дівоцтві мала прізвище Каріоліч, а її батько був вихідцем з острова Корчула.

У 10 місяців Дієго навчився ходити. Як і більшість дітей в Аргентині, Марадона з малих років почав ганяти м'яча. Те, у що грали діти, було важко назвати футболом, малюки просто бігали і били по м'ячу, подарував йому найперший у житті м'яч. Дієго так зрадів подарунку, що заснув з ним в обіймах у першу ж ніч. Потім Дієго виніс м'яч на вулицю, щоб похвалитися ним перед двором, але, вирішивши не давати м'яч нікому, забрав його додому. Всю зиму м'яч пролежав у кімнаті Дієго, лише зрідка він ганяв його по хаті зі своїми сестрами. Навесні Дієго все ж наважився винести його у двір: батько показав йому, як треба бити, а син довго тренувався біля стіни, просто наносячи удари лівою ногою.

Коли Дієго після тренувань навчився добре бити по м'ячу, він почав грати зі старшими хлопцями в повноцінний футбол. У грі маленький Дієго не досяг успіху, більш дорослі гравці проскакували повз або обводили його, а ображений Марадона хапав м'яч руками і притискав до себе. Поступово Марадона звикав до футболу і став грати, як і всі на полі. Він міг грати годинами на пустирі, званому «Сім Полян», де проходили дворові матчі. Дієго вважав за краще виступати на позиції ліберо, лише в більш пізньому віці він перейшов у напад. Поступово Марадона став одним з найтехнічніших футболістів двору, і команди школярів завжди хотіли, щоб Дієго грав за них. Після того, як Марадона пішов до школи «Ремедіос де Эскалада Сан-Мартін», його майже відразу включили у футбольну команду Ескалади, де грали учні молодших класів. 1999 року у своїй книзі Дієго написав: «Я завжди кажу, що став професіоналом, починаючи з найменшого віку: я грав за команду, яка запрошувала мене першою, іноді мене не відпускали з дому, і тоді я ревів як божевільний. І все-таки за п'ять хвилин до початку матчу Тота завжди давала мені дозвіл. Ну а для того, щоб переконати дона Дієго, мого батька, зусиль було потрібно значно більше. Я розумів свого старого, і як було не зрозуміти, якщо він буквально вибивався з сил, для того щоб ми могли їсти і вчитися? І він дуже хотів, щоб я навчався».

Родина Дієго проживала в районі Вілья Фіоріто на перетині вулиць Асамор і Маріо Браво у трикімнатному будинку, який лежав на південній околиці Буенос-Айреса і був одним з найбідніших у місті. Бідувала і сім'я Марадони, а тому діти, щоб допомогти батькам, ліпили глиняні глеки для квітів, які продавали на місцевому ринку і віддавали всі зароблені гроші матері. Займався цим і Дієго. Пізніше він сказав: «Якщо мої батьки попросять у мене Місяць, я зроблю все, щоб його дістати. Але це дрібниця порівняно з тим, що вони зробили для мене».

«Цибулинки»

Коли Марадоні було 8 років, він познайомився з Гойо Каррісо, 10-річним хлопчиком, що грав у дитячій команді клубу «Архентінос Хуніорс». Каррісо дуже сильно захоплювався футболом, на цьому ґрунті хлопці й здружилися - більш досвідчений Каррісо розповідав Марадоні про великих футболістів минулого, якими Марадона цікавився.

В середині 1969 року Каррісо познайомив Марадону з Франсіско Корнехо, скаутом «Архентінос Хуніорс» і тренером команди до 14-ти років. На першому перегляді в команду Дієго грав так добре, що Корнехо не повірив у вік Марадони, вирішивши, що той є карликом. Корнехо запросив Марадону відвідувати тренування дорослої команди клубу, де Дієго, як і інші юні гравці, подавав м'ячі футболістам. З цих хлопців Корнехо створив команду «Лос Себольїтас» («Цибулинки»), що була молодіжною командою «Архентінос Хуніорс». Він забезпечив їх формою і полем, де регулярно проходили тренування. Команда підібралася досить сильна: молоді футболісти перемагали всі місцеві юнацькі команди. Лідером «Цибулинок» був Марадона, який володів відмінною технікою, умінням приймати правильні рішення на полі і чудовою фізичною формою, завдяки якій він міг бігати обидва тайми майже не втомлюючись. Ще однією цінною якістю Дієго було те, що після ударів по ногах він не падав. Франсіско Корнехо казав: «Уже тоді Дієго Марадона вмів робити з м'ячем майже все. Він був схожий на дерев'яну ляльку-неваляшку: скільки його ні штовхай, він завжди залишається на ногах». При цьому, Дієго був молодшим за інших гравців команди на три роки.

З кожним матчем «Цибулинки» прогресували, регулярними стали перемоги з двозначним рахунком. Апофеозом їхньої гри став матч, що пройшов 28 вересня 1971 року, в якому команда Марадони здобула перемогу над молодіжним складом «Рівер Плейта» з рахунком 7:1. У цій грі Дієго, якому на той момент було лише 10 років, забив 5 голів. При цьому, до початку гри він пообіцяв своєму травмованому партнеру по команді, що заб'є 2 голи за себе і три за нього: «На полі ми нагадували машину. Обігрували всіх навіть з рахунком 20:0. Ми мріяли зіграти проти знаменитих юніорів з „Рівер-Плейта“, які були чемпіонами Аргентини. Нарешті цей матч відбувся. Ми виграли 7:1, і мені вдався приголомшливий гол, а всього я їх забив, як і обіцяв, п'ять. Треба було бачити, як противник злився і ганяв за мною по всьому полю». Після того матчу про Марадону стали говорити як про майбутню зірку аргентинського футболу, а газета Clarín написала про Дієго замітку, в якій помилково назвала його Карадоною. Команда грала настільки сильно, що досягла показника 136 ігор поспіль без поразок. Перед грою з молодіжною командою «Банфілда» Дієго серйозно поранив руку, йому наклали сім швів, Корнехо не хотів випускати його на поле, але Марадона умовив тренера і зміг зіграти у матчі, де забив 5 голів, а його клуб переміг 7:1. Разом з виступами у внутрішніх змаганнях, команда брала участь у турнірах в Перу та Уругваї. Крім гри за «Цибулинок» Марадона виступав у перервах матчів «Архентінос Хуніорс», карбуючи м'яч. За це вміння його викликали на телебачення в телепрограму «Sabados Circulares».

Від 12 років Марадона грав за молодіжний склад «Архентінос Хуніорс». Для того, щоб Дієго міг виступати за «Хуніорс», головний тренер команди був змушений приховувати вік Дієго, який був нижче мінімально допустимого. Тому Марадона виступав за «Червоних жуків» під чужим ім'ям. У 1973 році молодіжна команда «Архентінос» перемогла у фіналі Кубка Евіти «Рівер Плейт» з рахунком 5:4, в цій грі Марадона забив гол, обігравши сім осіб. Через тиждень після гри, Вільям Кейт, який був президентом «Рівер Плейта», запропонував батькові купити Дієго Марадону, але той відмовив. Наступного року команда виграла чемпіонат дев'ятої ліги Аргентини, вийшовши у восьму лігу. 1975 року клуб домігся відриву від найближчого переслідувача в чемпіонаті на 10 очок, і Дієго був відправлений у сьому команду «Архентінос». В сьомий команді він зіграв лише дві гри, і його відразу перевели в п'яту команду. У п'ятій команді Марадона зіграв 4 матчі і був переведений у третю команду. У третій команді Дієго провів три гри. Після цього Марадону перевели в основний склад «Архентінос Хуніорс».

Попри ці досягнення, сім'я Марадони як і раніше бідувала. У Дієго народилися брати Рауль і Уго, а потім сестра Клаудія. Батько заохочував захоплення сина, кожен день після роботи відводячи його в клуб на тренування, сподіваючись, що він зможе стати знаменитим футболістом і вивести сім'ю з убогості: «Батько продовжував працювати на млині. Він завжди приходив з роботи втомлений. Працював у дві зміни — вранці і ввечері. Зерно привозили майже цілу добу, і свіже мливо одразу ж повертали господареві. Однак вдень, пообідавши, він брав мене за руку і відводив у клуб...».

Кар'єра в Аргентині

«Архентинос Хуніорс»

1976

20 жовтня 1976 року Марадона за 10 днів до свого 16-річчя дебютував в основному складі «Архентінос Хуніорс», вийшовши за 10 хвилин до кінця зустрічі під номером 16 у матчі чемпіонату Аргентини. Попри те, що «Червоні жуки» програли той матч клубу «Тальєрес», Марадона відразу показав себе, зробивши кілька проходів, а також організував гольовий момент, не реалізований Хорхе Лопесом, після якого захисникові «Тальєреса» Хуанові Кабрері тренер доручив персонально опікати 16-річного футболіста. Увечері після матчу Марадона сказав: «У цей день я торкнувся неба руками». Після гри Марадона отримав навіть невеликий гонорар, але найбільшою нагородою стала повага вболівальників, а також відгуки преси:

Молодий гравець Марадона (через десять днів йому виповнюється шістнадцять років), що вийшов на поле наприкінці матчу, помітно посилив атаку. Його вміння володіти м'ячем виділяється навіть на тлі гри футболістів з Кордоби, яких справедливо вважають найкращими «технарями» в аргентинському футболі. Однак навіть цей спритник не зміг протаранити залізний захист «Тальєрес», і «Архентінос» змушений був поступитися 0: 1.

У наступній грі з клубом «Ньюеллс Олд Бойз» Марадона вийшов у стартовому складі. Однак матч вийшов невдалим як для Марадони, так і для клубу, який програв 2:4. Після цього молодого гравця на кілька місяців відправили грати за другий склад «Хуніорс». Лише 14 листопада він знову вийшов на поле в матчі основи з клубом «Сан-Лоренсо», замінивши наприкінці другого тайму Гьякобетті. І тут Марадона проявив свій талант, за короткий час забивши два м'ячі. Після цього матчу Дієго вже став гравцем основи «Червоних жуків», провівши 11 матчів і забивши 2 голи. Преса давала позитивні відгуки про гру молодого футболіста, але сам він казав, що він ще багато чому має навчитися.

1977 і 1978

1977 року Сесар Луїс Менотті, головний тренер збірної Аргентини, викликав Марадону на товариський матч зі збірною Угорщини, який проходив 27 лютого. Марадона вийшов за 20 хвилин до кінця зустрічі, замінивши Леопольдо Луке, але нічим особливим себе не проявив. Сам Дієго залишився незадоволений своєю грою в цьому матчі. Дзвінок був несподіваним: до того моменту Марадона провів за основний склад «Хуніорс» лише 12 ігор.

У лютому (тоді мені було шістнадцять років) я дебютував у збірній у грі на знайомому стадіоні «Бока Хуніорс» проти угорської збірної. Мене запросив сам Менотті. Він зателефонував мені: «Марадона, Марадона, це ти? - Перепитав він двічі. - Я включив тебе в склад на гру з угорцями. Ти приїдеш? »Менотті лукавив, ставлячи це питання. Він знав, що якщо він покличе в збірну будь-якого аргентинського футболіста, то той відразу прибіжить на збори.

3 квітня того самого року Марадона дебютував у складі молодіжної збірної Аргентини, в складі якої грав на юнацькому чемпіонаті Південної Америки, що відбувся у того самого року у Венесуелі. Там Дієго зіграв усі 3 матчі національної команди. За «Червоних жуків» Марадона також провів хороший сезон, зігравши в 49 матчах і забивши 19 голів. За молодим аргентинським талантом почали «полювати» провідні американські та європейські клуби, але Дієго всім відмовляв, вважаючи за краще в спокійній обстановці готуватися до чемпіонату світу, на поїздку куди Марадона був одним з кандидатів.

Але на чемпіонат світу Дієго не поїхав: за 13 днів до старту турніру його останнього викреслили з попередньої заявки збірної. Це оголошення викликало в молодого Дієго істерику. Через три дні він навіть зателефонував Менотті додому і благав узяти його на мундіаль, але той відповів відмовою. Марадона казав: «Це була найважча поразка в моєму житті. Бути у відмінній формі, згоряти від бажання виступити за свою команду і опинитися поза справами — таке неможливо пережити».

Я так і не пробачив Менотті і не пробачу - я дотепер думаю, що він упустив свій шанс, - але ненависті до нього я ніколи не почував. Ненавидіти - не те саме, що не прощати. [...] Вдома було жахливо. Це було схоже на похорони. Мама плакала, тато плакав, плакали брати і сестри. Вони говорили мені, що я найкращий, що мені нема чого турбуватися, бо я встигну зіграти ще на п'яти чемпіонатах. Але всі вони плакали. І це було найгірше. У той день, найсумніший в моїй кар'єрі, я поклявся, що візьму своє. Ногами, серцем, думками я відчував, що я їм всім ще покажу. Я зіграю ще на багатьох чемпіонатах світу.

Можливо Менотті не запросив Марадону на турнір через те, що йому не подобався надзвичайно вибуховий характер гравця. Головний тренер називав його «дикуном» і звинувачував у тому, що він дає інтерв'ю тільки за гроші, за порадою свого імпресаріо. Іншою причиною називали те, що лідер команди Данієль Пассарелла не хотів бачити у складі молодих футболістів, а особливо Дієго. Повернувшись в «Архентінос» з табору збірної, Марадона зіграв матч з клубом «Чакаріта Хуніорс», у якому забив 2 голи і зробив 2 гольові передачі; його клуб виграв матч 5:0. Загалом у сезоні Марадона забив 25 голів у 35 проведених матчах, з них 22 голи в Метрополітано, ставши найкращим бомбардиром першості. Після чемпіонату світу, на якому Аргентина виграла свій перший в історії титул, Менотті викликав до табору головної аргентинської команди кількох гравців молодіжної збірної, серед яких був і Марадона. У Насьонале чемпіонату Аргентини Марадона провів 4 гри і забив у них 4 голи.

1979

У 1979 році Марадона в складі молодіжної збірної взяв участь у чемпіонаті Південної Америки. Там аргентинці посіли друге місце, поступившись лише господарям турніру, збірній Уругваю. На турнірі Дієго провів 5 з 6 ігор своєї команди. Того ж року він, як капітан команди, поїхав на молодіжний чемпіонат світу в Японії. Дебютував на першості 26 серпня в матчі проти Індонезії, який аргентинці виграли 5:0, а два м'ячі забив Дієго. На турнірі аргентинці виграли всі матчі, пропустивши лише 2 голи, ставши найкращою збірною світу, а сам Марадона, який не зіграв лише в 1/4 фіналу з Алжиром, був визнаний найкращим гравцем чемпіонату і забив в кожній із зіграних зустрічей, крім матчу з Югославією. До того ж у фіналі зі збірною СРСР Марадона забив останній у матчі гол, який остаточно «затвердив» рахунок у грі. На думку Дієго, молодіжна збірна зразка 1979 року була найкращою командою за всю його кар'єру, в якій він грав.

На клубному рівні Марадона в складі «Архентінос Хуніорс» став найкращим бомбардиром Метрополітана і Насьоналя, забивши 14 і 12 голів відповідно. Після закінчення сезону, в якому його клуб виступив не надто вдало, Марадона був визнаний Найкращим гравцем і найкращим спортсменом Аргентини, забивши загалом 26 голів у 27 проведених матчах. У складі збірної Аргентини в 1979 році Дієго забив перший гол, вразивши 2 червня ворота Шотландії в товариській грі. Того самого року в складі збірної він поїхав на Кубок Америки, де провів 2 гри і забив 1 гол, вразивши ворота Болівії. На цьому турнірі «Альбіселеста» виступила невдало, посівши останнє місце у своїй групі.

Після завершення кар'єри гравця Марадона працював телекоментатором на каналах Аргентини та Італії. З червня 2005 по серпень 2006 року був віце-президентом футбольної комісії клубу «Бока Хуніорс». Знявся в кількох фільмах.

1980

Наступного року Марадона знову виявився найкращим бомбардиром обох першостей Аргентини з 25 і 18 голами, що дозволило йому стати єдиним гравцем в історії чемпіонату Аргентини, який 5 разів ставав найкращим бомбардиром чемпіонатів країни.

Того самого 1981 року в Марадони стався конфлікт з головним тренером Сільвіо Марсоліні, який не давав тієї свободи в грі, яку форвард мав в «Архентінос». До того ж Марсоліні був дуже вимогливим наставником у всьому, що стосувалося дисципліни і тренувань, що не подобалося Дієго. На думку Марадони, Марсоліні боявся того, що Дієго міг вийти з під контролю. Крім того, команда постраждала від фанатського угруповання «12», яке, після чотирьох ігор поспіль без перемог, вломилося зі зброєю на базу команди, вимагаючи поліпшення результатів.

Марадона виграв з «Бокою» турнір Метрополітано, зігравши в останньому турі внічию 1:1 з «Расінгом»; гол у цій грі забив сам Дієго, реалізувавши пенальті. Після гри з «Рівер Плейт» головний суперник «генуезців» таємно запропонував Марадоні надвигідний контракт, але той відмовив. Турнір Насьональ вийшов у «Боки» невдалим: клуб поступився в 1/4 фіналу «Велес Сарсфілду», при цьому Марадона був вилучений у першій грі з цією командою, а в другій не брав участі через дискваліфікацію, викликану цим вилученням. Матч проти «Велеса» став останнім, який Марадона провів у складі «Боки» в чемпіонаті Аргентини під час його першого перебування в клубі. Програш пояснювали великою кількістю товариських матчів, які «Бока» змушена була грати через незадовільне фінансове становище клубу. Після однієї з поразок у роздягальню «Боки» зайшов Пабло Аббатанджело, член ради директорів клубу. Він натякнув, що гравці не повністю викладаються на футбольному полі. На це Дієго, в ефірі телепередачі «60 хвилин», назвав Аббатанджело дурнем. У складі збірної Дієго провів кілька хороших матчів у Європі і Південній Америці, але трохи пізніше через занадто щільний графік ігор пропустив кілька тренувань, і Менотті відрахував його з команди. Після негативної оцінки цієї події в пресі футболіст і тренер помирилися, хоча ніде крім поля більше не спілкувалися.

Взимку 1982 року Марадона на турнірі Верано провів останні ігри за «Бокіту», оскільки мав зосередитися на підготовці до чемпіонату світу в Іспанії. Останній матч у складі «Боки Хуніорс» футболіст провів 6 лютого 1982 року з «Рівер Плейт», і в ньому «Бока» зазнала поразки. Загалом за клуб він зіграв 40 матчів і забив 28 голів.

Чемпіонат світу 1982

Підготовка Аргентини до чемпіонату світу зайняла 4 місяці. Вся Аргентина, натхненна перемогою збірної на минулому мундіалі і успіхом юнацької збірної в 1979 році, вимагала від команди перемоги. Чемпіонат для Аргентини стартував 13 червня в матчі з Бельгією; у цій грі аргентинці зазнали поразки з рахунком 0:1. Цей матч став першим для Дієго на чемпіонатах світу. У ньому він потрапив у поперечину ударом зі штрафного. У другій грі Аргентина обіграла Угорщину 4:1; Марадона був найкращим на полі і забив двічі, на 28-й і 57-й хвилинах. У 3-й грі Аргентина обіграла Сальвадор з рахунком 2:0 і вийшла з групи в другий раунд з 2-го місця.

Другий раунд також складався з групової стадії, в ній було 12 команд, які склали 4 групи, переможці груп потрапляли до півфіналу, решта команд завершували виступи. Аргентина потрапила в групу 3, разом з Італією і Бразилією. У першому матчі другого групового турніру Аргентина зустрілася з Італією і програла 1:2. Проти Марадони персонально діяв Клаудіо Джентіле, який впорався з опікою аргентинця за винятком випадку, коли Дієго потрапив у поперечину. На думку деяких експертів, головний арбітр зустрічі повинен був видалити Клаудіо, який діяв дуже жорстко з аргентинцем, який всю гру ображав захисника: «Марадона образив мене, мою матір і взагалі сказав мені все». У другому матчі Аргентина програла Бразилії 1:3, а Марадона, який був найактивнішим у складі «Альбіселести», був вилучений на 85-й хвилині з поля після того, як ударив Батісту. Таким чином, Аргентина не виправдала сподівань, покладених на неї до турніру.

Однією з причин невдалого виступу називають пильну увагу з боку захисників, які жорстко, а іноді грубо грали проти Дієго. Саме через це арбітр вилучив Марадону в останній грі з Бразилією, коли той вдарив Батісту, який порушив проти нього правила. На думку Дієго, причиною невдалого виступу команди стала погана фізична підготовка збірної, яка була дуже інтенсивною, тож на турнір аргентинські футболісти приїхали дуже втомленими.

Карьера в Европе

«Барселона»

1982/1983

Футболка Марадоны в клубном музее «Барселоны»

1982 року Марадона перейшов у каталонську «Барселону», яка заплатила самому Дієго 3 млн доларів «підйомних» та 200 тис. доларів на рік заробітної платні; контракт підписали на 6 років. Сума трансферу склала 1,2 млрд песет (8 млн доларів), при цьому 66 % цієї суми пішли «Архентінос Хуніорс», а решта — «Боке Хуніорс». Цей трансфер став найдорожчим в історії футболу на той момент.

Каталонія зустріла Марадону як справжню зірку футболу: всі газети розмістили на перших шпальтах репортаж про приліт Дієго. Його дебютною грою став матч 4 вересня 1982 року з «Валенсією», в якому «Барса» програла 1:2. Після перших матчів футболіст став справжнім ідолом іспанської публіки, і часто місцеві коментатори, характеризуючи вдалі індивідуальні дії гравців, говорили: «зіграв, як Марадона». Він провів у чемпіонаті Іспанії 15 матчів і забив 6 голів, перш ніж у грудні в нього виявили гепатит. Через цю хворобу Марадона на 3 місяці залишився без футболу. Без Марадони «Барселона» провела 14 матчів у чемпіонаті і кілька ігор в Кубку Кубків, де «синьо-гранатові» вилетіли на стадії 1/4 фіналу.

12 березня 1983 року Марадона знову вийшов на поле у матчі з «Бетісом». У цьому матчі «Барселоною» уперше керував новий головний тренер «Барселони» і колишній наставник Марадони у збірній Аргентини, Сесар Луїс Менотті. Його прихід на тренерський місток «синьо-гранатових» Дієго підтримав: колишній головний тренер клубу, Удо Латтек, займався на тренуваннях винятково біговими вправами на витривалість, що зовсім не подобалося Марадоні. У другій грі після повернення Дієго забив три голи у ворота «Лас-Пальмаса». Незабаром після одужання Марадони і призначення Менотті головним тренером «Барселони», клуб добився перемоги в Кубку Іспанії. Загалом у своєму першому сезоні в Європі Марадона провів 35 матчів і забив 23 голи. У чемпіонаті «Барса» посіла четверте місце. У тому самому сезоні Дієго допоміг своєму клубові виграти Кубок іспанської ліги, де забив по голу в кожному з двох матчів у ворота суперника, мадридського «Реала»; при цьому гол, забитий на «Сантьяго Бернабеу», викликав овацію з боку шанувальників «Реала», які оцінили красу моменту, коли Марадона, обігравши двох захисників та воротаря, зробив паузу, в результаті якої захисник «Королівського клубу» врізався в штангу, і лише після цього забив гол.

1984/1985

Сезон 1983/1984 стартував для Марадони невдало. 24 вересня 1983 року «Барселона» зустрілася в 4-му турі чемпіонату Іспанії з клубом «Атлетік»; у цій грі, яку «Барса» виграла 4:0, футболіст зазнав дуже важкої травми: гравець «Атлетіка» Андоні Гойкоечеа, який весь матч бив Дієго по ногах, на 59-й хвилині зустрічі зламав йому ногу і завдав низки дрібніших травм. Через цей епізод на полі почалася бійка, в якій взяли участь усі представники команд. Марадоні зробили операцію в клініці Барселони в доктора Гонсалеса Адріо, який сказав, що Дієго зможе повернутися на поле тільки через 6 місяців. Потім Дієго проходив період реабілітації в спортивного медика, Рубена Даріо Оліви. Завдяки курсу лікування цього лікаря, 8 січня 1984 року в матчі з «Севільєю» Марадона знову повернувся на поле, і, зробивши два гольових паси, допоміг своєму клубові виграти 3:1. Попри вдале повернення, після кількох невиразних матчів публіка, яка пам'ятала гру до травми, почала його освистувати, у відповідь на це Дієго погрозив їй кулаком, що дуже не сподобалося фанатам «синьо-гранатових». Загалом у сезоні 1983/1984 Дієго провів на полі 23 матчі і забив 15 голів, а «Барселона» посіла лише 3-тє місце в чемпіонаті.

Також «Барса» вийшла у фінал Кубка Іспанії, де їй протистояв «Атлетик», який став чемпіоном Іспанії, з Гойкоечеа в складі, і програла 0:1. Відразу після гри Марадона напав з кулаками на гравця «Атлетика» Солу, в результаті на полі зав'язалася бійка за участю майже всіх гравців команд. Після гри декількох гравців обох клубів дискваліфікували, Марадона як один з призвідників бійки був дискваліфікований на 3 місяці.

Крім футбольних виступів Марадони, дуже велику увагу преса надавала його зарплаті й поведінці поза футболом. До того ж, президент команди, Хосеп Нуньєс, критикував свого гравця за часті відвідини нічних клубів, що дуже злило Дієго. Одного разу Нуньєс навіть забрав паспорт Марадони, щоб не дозволити йому поїхати на прощальний матч Пауля Брайтнера. Паспорт Дієго повернули лише тоді, коли він прийшов в офіс клубу, де влаштував скандал і розбив Кубок Тереси Еррери. Але на прощальний матч Брайтнера Марадону не відпустили. Внаслідок всіх цих обставин, травм, хвороб і нерозуміння з Нуньєсом Марадона, порадившись з цивільною дружиною Клаудією, прийняв рішення покинути «Барселону». Дієго навіть був готовий викупити у клубу свій контракт. Незабаром каталонській команді прийшла пропозиція з Італії: клуб «Наполі» запропонував викупити трансфер футболіста.

Загалом за два сезони в «Барселоні» Марадона провів 58 матчів і забив 38 голів. У 1999 році на честь сторіччя «Барси» на каталонському телебаченні проведено опитування серед уболівальників, згідно з яким Марадона — третій гравець в історії клубу; його випередили лише Ладислав Кубала і Йохан Кройф. Попри загалом непоганий виступ у складі «синьо-гранатових», Марадона пізніше сказав, що перехід в «Барселону» був помилкою.

«Наполи»

29 червня 1984 року колишній футболіст і тодішній менеджер клубу «Наполі» Антоніо Юліано почав переговори з «Барселоною» на предмет переходу Марадони. І вже наступного дня операція була здійснена, клуби домовилися про трансфер на суму 14 млрд лір (близько 7,6 млн доларів), найбільшу на той момент сплачену футбольними клубами за перехід гравця, і 800 тисяч самому Марадоні, який підписав контракт до червня 1989 року.

У перший приліт Марадони до Неаполя його зустрічав величезний натовп уболівальників. Фанати клубу підняли Марадону на руки і так пронесли його до міста. 5 липня відбулася офіційна презентація Марадони як гравця «Наполі». Вона проходила на стадіоні Сан-Паоло, де зібралося 70 тисяч глядачів, щоб побачити нового гравця, який, стоячи в білій футболці і синіх брюках (офіційні кольори «Наполі»), спочатку виголосив свої перші слова італійською: «Добрий вечір, жителі Неаполя, я щасливий бути з вами», а потім зробив коло пошани, вітаючи фанатів на всіх трибунах: «Це був незабутній прийом і незабутній для мене день. Я наче відкривав нову сторінку своєї біографії, а заодно відкривав новий для мене світ».

Попри те, що Марадоні дали дозвіл на виступ, він через травму, якої зазнав у грі Суперкубка Лібертадорес з «Коло-Коло», не міг виступати протягом місяця. Дієго знову вийшов на поле 25 жовтня 1997 року в грі, в якій «Бока» перемогла принципового суперника, «Рівер Плейт», з рахунком 2:1. У цій грі тренер замінив Марадону після перерви на Хуана Рікельме через рецидив травми. Цей матч став останнім для Марадони, який він провів на професійному рівні. 30 жовтня, на свій 37-й день народження, Марадона оголосив про завершення кар'єри.

Марадона дебютував у складі «Наполі» 16 вересня, в гостьовому матчі з «Вероною», який завершився з рахунком 1:3. У другій грі у складі «аззурри» Марадона вразив ворота клубу «Сампдорія» і першим ділом взяв м'яч з сітки і поцілував його, що згодом стало традицією — так Марадона святкував усі свої м'ячі. 19 листопада на 84-й хвилині гостьової зустрічі з «Асколі», за рахунку 1:1 Марадона отримав свою першу червону картку у складі неаполітанського клубу. Він штовхнув футболіста «біло-чорних» Енріко Ніколіні, який після цього епізоду впав на газон, схопившись за обличчя, в результаті арбітр вилучив з поля обох футболістів. Загалом у першому сезоні з Марадоною «Наполі» грав не дуже вдало: у середині сезону клуб навіть перебував у зоні вильоту із серії A, але після серії вдалих матчів неаполітанська команда виправила становище і посіла 8-ме місце. У тому сезоні Марадона вразив ворота 14 разів, ставши найрезультативнішим у команді, що забила загалом 34 голи. Після закінчення сезону Марадона сказав, що це була його перша перемога в Італії.

Також Дієго вирізнявся надзвичайною здатністю утримувати рівновагу й добре розвиненими м'язами ноги, що дозволяло йому залишатися на ногах після ударів по них. Вирізняла Дієго і координованість тіла.

У першій грі після скасування дискваліфікації Марадона забив гол, вразивши ворота «Ньюеллс Олд Бойз» з пенальті. Восени 1997 року, на свій день народження, Марадона оголосив, що остаточно покидає футбол. Вивчення ДНК^{[уточнити]} Дієго не було завершено через невелику кількість генетичного матеріалу, який AFA направила в Primer Centro Argentino de Inmunogenética (Перший аргентинський центр імуногенетики). Через неможливість перевірки, а також через то, що у Дієго не вперше виявили наркотик, Бонадіо дав дозвіл на застосування до Марадони відповідних порушенню санкцій, попри те що до моменту прийняття рішення Марадона завершив професійну кар'єру.

Перед початком сезону-1985/1986 «Наполі» почав зміцнювати склад новими гравцями, в клуб прийшли голкіпер Гарелла, чемпіон Італії у складі «Верони» форвард Джордано і півзахисник Реніка. Двоє останніх потрапили в команду за рекомендацією Марадони. Клуб посів у чемпіонаті 3-тє місце, а також переміг в домашній грі «Ювентус» (який програв у чемпіонаті лише тричі) завдяки єдиному голу Марадони. Того ж року Марадона забив один з найзнаменитіших своїх голів, вразивши ворота «Верони», чемпіона минулого сезону: підкинувши м'яч у повітря, Марадона пробив з 40 метрів, перекинувши через голкіпера веронської команди Джуліано Джуліані, який вийшов далеко з воріт.

Чемпионат мира 1986

Отборочные матчи

За збірну Аргентини Марадона не грав від часів чемпіонату світу 1982. У 1983 році національну команду Аргентини очолив Карлос Білардо. Першим його кроком стало призначення Дієго на посаду капітана команди, для чого він особисто приїхав в Іспанію: «Капітан національної збірної. Те, про що я завжди мріяв. Представляти всіх аргентинських футболістів — так-так, всіх. У всіх інтерв'ю я говорив, що хочу закінчити свою кар'єру капітаном збірної Аргентини». Спочатку новий наставник аргентинців хотів створити команду тільки з гравців чемпіонату країни, а Дієго покликати лише на фінальні ігри. Однак незабаром змінив свою думку і запросив Марадону на товариський матч 10 травня 1985 року з Парагваєм, який закінчився внічию 1:1; у цій грі Дієго забив єдиний м'яч в аргентинців.

Відбірковий етап до чемпіонату світу складався з групового турніру. У групі, до якої потрапила Аргентина, також були Венесуела, Колумбія та Перу. Аргентинці почали з матчу з Венесуелою в Сан-Крістобалі, під час прильоту туди один з венесуельців підбіг до Дієго і вдарив його ногою в праве коліно, тож Марадона всю ніч пролежав з льодом на нозі, але потім вийшов на матч і забив два голи, а його команда перемогла 3:2. Потім була серія з 3 перемог, яка завершилася поразкою від Перу 0:1. В останній грі, з тим самим Перу, Аргентина зіграла внічию 2:2 і вийшла у фінальну частину чемпіонату світу.

Подготовка

Підготовчі матчі аргентинців до першості світу вийшли невдалими: збірна зіграла внічию з Мексикою, програла Франції 0:2, виграла з рахунком 1:0 у «Грассгоппера», обіграла Ізраїль 7:2 і зіграла в нульову нічию з клубом «Атлетіко Хуніор».

Після цієї серії ігор Білардо прийняв рішення «побудувати» гру аргентинців навколо Марадони. Це далося йому непросто, Білардо критикували всі, навіть президент країни, здебільшого за відмову від традицій аргентинського футболу і закриття «дверей» у збірну ветеранам. Дійшло до того, що готувалося рішення про зняття Білардо з посади тренера національної команди, і лише після втручання Марадони, який сказав «якщо Білардо піде — піду і я», рішення було скасовано. Для побудови гри навколо Дієго Білардо особисто приїхав в Італію, де грав Марадона: «Я міг би поштою направити Марадоні офіційне запрошення в збірну і квиток до Мехіко, але тоді отримав би чужого мені „італійського“ Марадону, а мені потрібен був справжній аргентинець, захоплений моєю ідеєю, гравець моєї команди». Під час особистої розмови з Марадоною, Білардо сказав, що це буде його чемпіонат, і запропонував йому капітанську пов'язку. Він сказав Марадоні, що його місце не в центрі поля, а за спинами нападників, де той зможе розвивати атаки в будь-якому напрямку. Але все це Білардо пообіцяв за однієї умови: Марадона на 30 днів забуде про все, про свої захоплення і звички заради футболу. Білардо навіть попросив Марадону дати клятву, що він не порушить режиму: «Раніше, до того як я став капітаном, для мене було головним показати у грі те, на що я здатний. Тепер головне — гра всієї команди». Сам Білардо повністю довіряв Дієго: зокрема за його бажанням не взяв до складу національної команди Рамона Діаса, який конфліктував з Марадоною; сам Дієго відкинув ці звинувачення, сказавши, що він сам просив Білардо взяти Діаса, однак той відмовив.

Багато гравців збірної, зокрема Даніель Пассарелла, єдиний у складі чемпіон світу 1978 року, були проти передачі капітанства Марадоні, як і деякі чиновники футбольної федерації. Сам Пассарелла вважав, що капітаном збірної повинен стати він. Дійшло до того, що коли Даніель отримав розлад шлунку, він не приймав ліки, побоюючись, що Марадона підсипне йому допінг. Після матчу з «Атлетіко Хуніор», у Марадони з Пассареллою сталася сварка, що вилилася у взаємні звинувачення. Однак після того як Дієго розповів, що Пассарелла зустрічається з дружиною одного з гравців збірної, вся команда стала на бік Марадони. Пассарелла виїхав з табору національної команди, хоча і залишився в заявці збірної на першості світу.

Підготовку до мундіалю Марадона почав у римському Інституті спорту під керівництвом професора Антоніо дель Монте, спеціаліста з адаптації спортсменів до високогір'я, який працював з Марадоною на прохання Білардо. Упродовж 5 тижнів по понеділках Дієго їздив до дель Монте, де здавав тести, а в інші дні проводив тренування на витривалість.

Під час підготовки Марадона присвячував весь свій час футболу, не ходив на вечірки, навіть уникав зустрічей з друзями. За графіком вставав о 8-й і лягав о 10-й, а також виконував щоденний капітанський ритуал: перед сном обходив своїх партнерів по команді і бажав їм доброї ночі, вважаючи, що капітан повинен бути душею команди.

Финальный турнир

Перед самим фінальним турніром Марадона сказав: «Цей чемпіонат буде мій!». Перший матч збірна Аргентини проводила в Мехіко. Спочатку аргентинські футболісти більше відпочивали, ніж тренувалися, вони відвідували місцеві музеї, каталися на верблюдах, поступово аккліматизуючись на високогір'ї. Гра відбулася 2 червня, в ній Аргентина досить легко обіграла Південну Корею з рахунком 3:1. Після матчу Дієго звинуватив ФІФА в тому, що ті недостатньо бережуть технічних футболістів і в тому, що ігри починалися о 12-й дня, коли було дуже жарко. У другій грі аргентинцям протистояла Італія, чемпіон світу. Рахунок у матчі відкрили італійці, але на 34-й хвилині Марадона забив гол, який сам Дієго назвав одним з кращих своїх м'ячів за кар'єру; в результаті гра завершилася внічию 1:1. У третій грі Аргентина перемогла Болгарію з рахунком 2:0 (Марадона зробив гольову передачу) і вийшла в 1/8 фіналу. В 1/8 фіналу Аргентина зустрічалася з Уругваєм, матч проходив 16 червня у місті Пуебла. У цій грі Аргентина перемогла 1:0, завдяки голу Педро Паскульї. Ця перемога стала першою, здобутої Аргентиною над Уругваєм у фінальних частинах чемпіонатів світу.

Матч с Англией

В 1/4 фіналу Аргентина зустрічалася з Англією. Гра мала не лише спортивний підтекст: за 4 роки до чемпіонату світу Аргентина і Велика Британія воювали за Фолклендські (Мальвінські) острови, тому на трибунах і за їхніми межами відбулися зіткнення уболівальників, які пам'ятали ці події. Матч проходив 22 червня на стадіоні «Ацтека» в Мехіко. На 51-й хвилині Марадона відкрив рахунок. Стів Годж невдало відбив м'яч на свого воротаря Пітера Шилтона, і Марадона, який поступався голкіперу в зрості на 20 см, своєю лівою рукою, випередивши воротаря, забив його у ворота. Арбітр зустрічі порушення правил не зафіксував. Цей гол викликав бійку на трибунах: англійці напали на аргентинців. Після гри Дієго сказав: «Я не торкнувся м'яча, це була рука Бога».

В Італії, вже після закінчення матчу, цей гол Марадони назвали «Ручкою Піоли», на честь голу, який забив Сільвіо Піола у ворота англійців 13 травня 1939 року. Після голу англійці стали буквально «полювати» за Марадоною, особливо старалися центральні захисники Террі Бутчер і Террі Фенвік. Через кілька хвилин після першого голу Дієго забив гол, обігравши послідовно 6 англійських гравців: Гері Стівенса, Пітера Ріда, Стіва Годжа, Террі Бутчера, голкіпера Пітера Шилтона і Террі Фенвіка. Пізніше, у 2002 році, цей гол назвали найкращим в історії чемпіонатів світу. Головний тренер збірної Англії Боббі Робсон після гри сказав: «Це був гол з області фантастики». Сам Марадона повідомив: «Мені сподобався цей гол. Але це був лише один гол. Їм не завоюєш чемпіонат...». В кінці гри англійці відіграли один м'яч, а гра завершилася на користь Аргентини 2:1. Марадону за гру в цьому матчі охрестили «Мікеланджело від футболу».

Файл:Manodedios.jpg

«Рука Бога», юмористический фотомонтаж на основе фрески «Сотворение Адама»

Через рік після чемпіонату світу, 8 серпня 1987 року, Марадона взяв участь у матчі, присвяченому сторіччю англійської футбольної ліги у складі збірної решти світу. За цей матч Дієго заробив 100 тис. фунтів стерлінгів. Гра проходила на Уемблі, і коли Марадона отримував м'яч, на трибунах проносився незадоволений гул. Після гри Марадона сказав: «Я не звинувачую публіку. Те, що часом відбувалося, результат недобросовісної роботи низки журналістів...». Ще через 20 років Дієго сказав: «Руки Бога ніколи не існувало. Бог дійсно тоді допоміг нам, але той м'яч я забив рукою». Через 22 роки після голу Марадона вибачився за свій вчинок: «якби я міг повернутися в минуле і змінити історію, я б це зробив. Зараз я можу тільки попросити вибачення за свій вчинок. Що сталося, те сталося, Аргентина стала чемпіоном світу, а я став найкращим футболістом планети».

Полуфинал и финал

Перед півфінальними матчами майже всі газети писали, що переможцем може стати одна з двох збірних: або Аргентина, ведена Марадоною, або Франція, чемпіон Європи, де виблискував Мішель Платіні. Перед півфінальній грою Марадона сказав, що сподівається, що захисники бельгійців не стануть застосовувати проти нього заборонені правилами прийоми. Гра завершилася з рахунком 2:0, а Марадона, який став найкращим гравцем зустрічі, забив обидва голи своєї команди, другий з яких він забив після проходу, обігравши 4 гравців команди Бельгії. Відразу після фінального свистка голкіпер бельгійців Жан-Марі Пфафф швидко добіг до центру поля, де перебував Марадона, і обмінявся з ним футболками. Гі Тіс, головний тренер збірної Бельгії, сказав: «Якби Марадона грав за нашу команду — то ми б вийшли у фінал. Але про таке доводиться тільки мріяти».

Марадона і Рікардо Бочині

Фінал чемпіонату світу проходив, як і матч з Англією, на стадіоні «Ацтека», на висоті 2350 метрів над рівнем моря. Тренер німців Франц Бекенбауер доручив персональну опіку Марадони Лотарові Маттеусу, який вже на 21 хвилині 5 разів збив свого підопічного, а зі штрафного, заробленого на 5-му фолі, коли арбітр показав Маттеусу жовту картку, було відкрито рахунок: з пасу Батісти забив Браун. На початку другого тайму аргентинці повели з рахунком 2:0 — відзначився Вальдано, який завершив атаку, розпочату Марадоною. Німці змогли знайти в собі сили зрівняти рахунок, двічі вразивши ворота Пумпідо після кутових, проте потім на 85-й хвилині забив Бурручага, якому пас в один дотик з центрального кола на вихід на ворота віддав Марадона. Гра завершилася з рахунком 3:2, а в післяматчевому інтерв'ю Марадона сказав, що перемогу в цій грі завоювали всі 11 футболістів, і що він, навіть за рахунку 2:2, був упевнений у перемозі своєї команди. Відразу після фіналу вболівальники аргентинців прийшли до матері Дієго і закидали її будинок квітами, всю ніч танцюючи танго під вікнами і підносячи хвалебні гасла на адресу Марадони і його сім'ї. Коли на святкуванні перемоги Аргентини в Білардо спитали: «чи могла Аргентина вийти у фінал без Марадони», то він сказав:

Хорхе Вальдано, партнер Марадони по збірній, казав: «А знаєте, чому ми перемогли в Мексиці? Тому що у нас в команді було 20 нормальних гравців і один — ненормальний. Цей ненормальний і виграв нам чемпіонат». Сам Дієго казав: «Перед початком чемпіонату світу 1986 року стан команди був катастрофічним. Ми програвали товариські матчі не найсильнішим клубам. Білардо давав настанови, яких ніхто не розумів. Після його настанов доводилося комусь ще перекладати нам його слова. Запитайте у Вальдано, якщо не вірите. Він виходив на поле і не знав, що має робити. Те саме стосується і Буруччаги. Тож заслуги Білардо в тому, що альбіселесте завоювали титул чемпіонів світу, немає. Все робили гравці, а я сам грав так, як вважав за потрібне».

Повернувшись зі збірною до Буенос-Айреса, Дієго зустрівся з президентом країни Раулем Альфонсином. Вони вдвох вийшли на балкон «Рожевого будинку» і вітали тисячі людей, які заповнили Травневу площу. Завдяки своїй грі Марадона отримав «Золотий м'яч» як найкращий гравець чемпіонату світу (1989 року сам трофей викрадено з будинку Дієго в Неаполі). Він також став найкращим за кількістю гольових пасів і показником «гол+пас».

1986/1987

Марадона и Джанни Ди Марсио

Влітку 1986 року Марадону хотів купити новий президент клубу «Мілан» Сільвіо Берлусконі, який запропонував заробітну плату вдвічі вищу, ніж платили в «Наполі», а також шикарну машину, квартиру в найпрестижнішій частині Мілана й частку в компанії Берлусконі, «Фінінвесте», однак Дієго відмовив «россонері», перепідписавши контракт з «Наполі» з підвищенням заробітної плати до 5 млн доларів на рік. Також президент «Наполі» йому подарував автомобіль Феррарі F-40, на той момент був єдиним у світі. У те саме міжсезоння в склад «аззурри» перейшов півзахисник збірної Італії Фернандо Де Наполі. У першому турі чемпіонату 1986/1987 «Наполі» завдяки єдиному голу Марадони переміг «Брешіа», але вже в наступному турі програв «Удінезе», команді, позбавленій 9 очок на старті турніру за участь у договірних матчах. Перед 7-м туром чемпіонату «Наполі» перебував на другому місці в турнірній таблиці й грав у гостях з «Ромою», єдиний гол у матчі забив Марадона, пробивши з 10 метрів після пасу Джордано. Після цієї перемоги, а також завдяки нічиїй «Ювентуса», який поділив очки з «Інтером», неаполітанський клуб вийшов на перше місце в серії A: «Ця перемога зняла з нас психологічний вантаж. Ми відчули себе в змозі обіграти будь-якого суперника».

11 листопада «Наполі» зустрічався в Турині з «Ювентусом», чемпіоном Італії і своїм головним переслідувачем, і переміг 3:1, програючи в ході матчу. Після цього матчу «аззуррі» стали лідерами чемпіонату Італії. У передостанньому матчі першого кола «Наполі» програв «Фіорентині» 2:3 (Марадона забив другий гол своєї команди) через помилку на останніх хвилинах голкіпера Гарелли, але в наступному матчі обіграв «Асколі» і став зимовим чемпіоном серії A. У середині сезону у «аззурри» відбувся спад, який збігся зі спадом Марадони в грі: аргентинець не міг протягом 620 хвилин (6 матчів) вразити ворота суперників. У 22-му турі, в матчі з «Ромою», зіграному внічию, Марадона зазнав невеликої травми, через що кілька днів не тренувався. У 23-му турі неаполітанський клуб програв «Інтеру» 0:1, а Марадона не зміг реалізувати вихід один на один. Потім була нічия з «Емполі» і розгром від «Верони», у матчі, де Марадона, який виступав з травмою, не забив пенальті. Однак після матчу з «Вероною» Марадона сказав: «Саме зараз, після цієї поразки, я як ніколи впевнений — чемпіоном стане „Наполі“! У кожної команди в чемпіонаті повинен бути найгірший матч! Ми його зіграли сьогодні. Але такого більше не станеться. І зрештою, у нас в запасі цілих два очки!».

Однак вболівальники продовжували висловлювати невдоволення. За 4 тури до фінішу Дієго повідомив: «За останній час я зрозумів, що Неаполь більше мене не любить. Що ж, коли вичерпується любов, значить, очікує розлучення». Після цього неаполітанська публіка розділилася: одні підтримували Дієго, інші йому дорікали в «дитячості». 26 квітня «Наполі» переміг «Мілан» (2:1), вирішальний м'яч забив Марадона, ця перемога практично відкрила дорогу неаполітанському клубу до «скудетто», який вони виграли два матчі по тому після нічиї з «Фіорентиною». Після закінчення сезону Марадона продовжив контракт з «аззуррі» на 5 років.

1987/1988

Летом «Наполи» играл товарищеский матч на домашнем стадионе с аргентинским клубом «Росарио Сентраль» и проиграл 0:1, а Марадона за 3 минуты до конца встречи не забил пенальти, после чего его до финального свистка освистывали неаполитанские тиффози. После игры Марадона сказал:

Однак кілька днів по тому футболіст зазначив, що його думка була імпульсивною і поспішною, а в першій офіційній грі сезону на трибунах «Наполі» вболівальники вивісили величезний банер з написом: «Марадона! Ми тебе любимо! Ти вічно наш!». У те саме міжсезоння в клуб прийшов новий нападник, бразилець Карека, і відразу знайшов взаєморозуміння на полі з Марадоною, ці два гравці разом з італійцем Джордано сформували знамениту трійку нападу «MaGiCa» (Maradona, Giordano і Careca).

Після 12 турів клуб набрав 21 очко, програвши лише «Пізі», але в 13-му турі їх розгромив головний переслідувач, «Мілан», з рахунком 1:4. А в наступному матчі в Кубку Італії «Наполі» програв «Фіорентині» з рахунком 2:3. В наступних матчах «аззуррі» почали вигравати. У перших 19 турах «Наполі» набрав 87 % очок. Лише у 26-му турі клуб програв «Ювентусу», а потім зіграв внічию з «Вероною». 1 травня «Наполі» зустрічався з «Міланом», який відставав від суперника на 1 очко і програв 2:3, а один з м'ячів ударом зі штрафного забив Марадона. А потім Дієго зазнав травму і в останніх матчах не грав. «Наполі» завершив чемпіонат на 2-му місці. Однак самого Дієго звинувачували менше за всіх: аргентинець став найкращим бомбардиром чемпіонату з 15 голами. Попри це, у пресі з'явилися звинувачення, що неаполітанський клуб «здав» кілька ігор через тиск з боку структур, які контролювали тоталізатор, однак це не було доведено.

1988/1989

Сезон 1988/1989 став не надто вдалим для Марадони — він пропустив кілька матчів через травму коліна і хворобу спини. Вперше він вийшов на поле в третьому турі, і з ним у складі «Наполі» переміг «Пескару» з рахунком 8:2, а два з восьми голів забив сам Дієго. Однак і без нього клуб, який радикально змінив склад, поповнившись гравцями Алемао, Джуліано Джуліані і Лукою Фузі, знову посів 2-ге місце, на 11 очок відставши від чемпіона, міланського «Інтера». У чемпіонаті Марадона забив лише 9 голів і тричі відзначився в Кубку УЄФА, який клуб виграв, частіше підігруючи партнерам, ніж забиваючи самостійно. У тому ж сезоні неаполітанський клуб вийшов у фінал Кубка Італії, але програв у ньому «Сампдорії» з загальним рахунком 1:4, а Марадона з 7 голами став найкращим бомбардиром своєї команди в турнірі.

У середині сезону контракт Дієго запропонував марсельський «Олімпік», чий президент, Бернар Тапі, запропонував Марадоні заробітну платню вдвічі вищу, ніж той отримував у «Наполі», і віллу з парком розміром 6000 квадратних метрів. Напередодні фіналу Кубка УЄФА президент «Наполі», Коррадо Ферлаїно, погодився відпустити Дієго в Марсель, якщо клуб виграє цей турнір. Після перемоги в турнірі, Ферлаїно підійшов до Марадони і сказав: «Ти не продаєшся. Я просто хотів тебе мотивувати».

1989/1990

У сезоні 1989/1990 Б'янкі на тренерському посту «Наполі» замінив Альберто Бігон. Марадона через травму не міг грати на початку сезону, і його місце у складі зайняв Джанфранко Дзола. Без Дієго в складі неаполітанський клуб у перших трьох матчах здобув лише 1 очко. Проте пізніше футболіст відновився від травми і повернувся в склад, чим допоміг клубу виграти друге за 5 років скудетто. Марадона забив у турнірі 16 голів, ставши третім снайпером після Марко ван Бастена і Роберто Баджо. Дзола згодом згадував, що якби він не стикнувся з Марадоною, то точно не став би згодом таким футболістом. Для юного Джанфранко Дієго виконував роль старшого брата, від якого він багато чому навчився.

У тому ж сезоні клуб виграв Суперкубок Італії, у фіналі якого команда Марадони обіграла з рахунком 5:1 «Ювентус».

Чемпионат мира 1990

Після переможного чемпіонату світу 1986 року збірна Аргентини перестала показувати високі результати. На Кубку Америки 1987 року команда посіла лише 4-те місце, попри гру Марадони, який, виступаючи з тендинітом привідних м'язів, забив 3 з 5 голів національної команди, включаючи перший м'яч турніру, 27 червня на 47-й хвилині матчу з Перу. У списку найкращих бомбардирів Марадона лише одним м'ячем поступився найкращому снайперу Кубка, колумбійцеві Арнольду Ігуарану. У 1989 році Аргентина посіла 3-тє місце, а сам Марадона, сильно стомлений (за сезон він провів 50 ігор) і мав проблеми із задньою поверхнею стегна, не забив жодного гола. За кілька місяців до мундіалю Марадона навіть повідомив, що відмовиться від участі у світовій першості, якщо не буде добре підготовлений.

Финальный турнир

За кілька днів до турніру у Марадони відшарувався ніготь на правій нозі. Через це він не міг бігати і тренуватися. 3 червня в інституті Даль Монте у Римі на ніготь Дієго накладено захисний лубок з карбонового волокна. Вже наступного дня Марадона провів повноцінне тренування.

Фінальний турнір чемпіонату світу 1990 почався для Аргентини 8 червня матчем з Камеруном на стадіоні Сан-Сіро, і в першій грі Аргентина програла 0:1. На думку Марадони, причиною поразки став той факт, що Клаудіо Каніджа не вийшов у стартовому складі національної команди, а інші форварди були «незабивними». Іншою причиною поразки Дієго назвав грубу гру камерунців, особливо Бенжаміна Массінга, що діяв персонально проти Марадони. Другий матч проти збірної СРСР, що проходив у Неаполі, в рідному місті клубу Дієго. Аргентина перемогла 2:0, причому після удару Олега Протасова Марадона вибив м'яч з лінії воріт рукою, однак арбітр зустрічі не помітив епізоду. У третій грі, яка також проходила в Неаполі, Аргентина зіграла внічию з Румунією 1:1 (Дієго зробив гольову передачу) і вийшла з групи з третього місця завдяки більшій кількості набраних очок у порівнянні з іншими командами, що посіли треті місця в своїх групах. У грі з Румунією Марадона отримав болючий удар по щиколотці лівої ноги, тож в останніх матчах грав на знеболювальних уколах.

В 1/8 фіналу Аргентина зустрічалася з Бразилією, за яку грали партнери Дієго по «Наполі» — Карека і Алемао. Більшу частину матчу бразильці мали колосальну перевагу і тільки завдяки везінню і другому воротареві аргентинців Гойкоечеа їхні ворота залишилися недоторканними (неодноразово м'яч після ударів бразильців потрапляв у каркас воріт), але на 81-й хвилині Марадона зробив свій фірмовий прохід, обігравши кількох гравців збірної Бразилії, перебуваючи в оточенні трьох суперників, Дієго зміг, падаючи, вивернути ногу і віддати точну передачу між ніг супротивника на Клаудіо Каніджу, який, у свою чергу, забив переможний гол. На стадії 1/4 фіналу Аргентина перемогла в серії післяматчевих пенальті Югославію, при цьому Марадона свій пенальті не забив.

У півфіналі аргентинці зустрічалися з господарями турніру, італійцями, які до цього виграли всі матчі на турнірі. Гра проходила в Неаполі. Напередодні матчу Дієго дав інтерв'ю, в якому сказав: «Мені не подобається, як тепер закликають неаполітанців бути італійцями і підтримувати збірну. Неаполь завжди був відірваний від решти Італії. Це місто завжди страждало від несправедливого расизму». Після інтерв'ю глава вболівальників «Наполі», Дженнаро Монтуорі сказав: «Ми будемо підтримувати Італію, поважаючи при цьому Аргентину і аплодуючи їй». На самій грі висіли плакати з написами: «Дієго в серцях, Італія в наших піснях», «Марадона, Неаполь любить тебе, але Італія — наша Батьківщина». Гра завершилася внічию 1:1, а в серії післяматчевих пенальті виграли аргентинці. Переможний пенальті забив Марадона. Після гри, в місці базування команди, невідомий зірвав прапор Аргентини, що привело Дієго в лють.

У фіналі Аргентина програла команді ФРН з рахунком 0:1 після небезсуперечного пенальті, забитого німцями. У цій грі Марадона запам'ятався тим, що отримав останню жовту картку на турнірі. Причиною невдалого виступу Дієго у фіналі називали гру Лотара Маттеуса, який персонально діяв проти Марадони. Коли матч закінчився, Марадона розплакався на полі. Післяматчеве нагородження закінчилося скандалом: Марадона відмовився потиснути руку президентові ФІФА, бразильцеві Жоао Авеланжу, вважаючи, що той спеціально підлаштував так, щоб аргентинці не виграли. За свою гру на мундіалі Дієго отримав «Бронзовий м'яч» як третій гравець чемпіонату світу.

11 октября, через несколько месяцев после завершения чемпионата мира, Марадона объявил:

1990/1991

Після чемпіонату світу 1990 Марадона звільнив свого агента Гільєрмо Копполу і призначив нового, Маркоса Франкі. Футбольний сезон розпочався позитивно — «Наполі» виграв Суперкубок Італії. Після цього Марадона провів 24 матчі, в яких забив 10 голів. У Лізі чемпіонів неаполітанська команда зіграла невдало, програвши московському «Спартаку»; при цьому на вирішальну гру Дієго не прилетів разом з командою, а на день пізніше на приватному літаку. 17 березня 1991 року після матчу 25-го туру чемпіонату Італії з «Барі», який виграли 1:0, футболіста обрано до числа гравців, які повинні пройти тест на допінг. Перевірка показала наявність у Дієго в організмі кокаїну. Італійська федерація футболу прийняла рішення про дискваліфікацію Марадони на строк 15 місяців. Адвокати спробували оскаржити дискваліфікацію, проте апеляційний комітет залишив рішення в силі. 24 березня, за кілька днів до дискваліфікації, Марадона провів свій останній матч за «Наполі»: його клуб програв з рахунком 1:4 «Сампдорії»; єдиний м'яч неаполітанців забив Дієго з пенальті.

На думку Марадони, аналізи були підроблені завдяки втручанню президента італійської федерації футболу, Антоніо Маттаррезе, який помстився Дієго за поразку збірної Італії від збірної Аргентини на чемпіонаті світу 1990. Сам Марадона стверджував, що хоча і вживав наркотики, але завжди самостійно проводив допінг-тести, щоб напередодні ігор у нього в організмі не залишалося жодного сліду від прийнятих препаратів.

1 квітня Марадона прийняв рішення повернутися в Аргентину, заявивши, що хоче присвятити весь свій час сім'ї, і що він втомився від футболу. 26 квітня в будинку Дієго на вулиці Франклін в районі Кабальїто Марадона з двома своїми друзями був заарештований за зберігання наркотиків: у нього виявили 36 грам кокаїну. На наступний день після сплати застави в 20 тис. песо Марадону звільнили з-під варти. До початку судового процесу суддя Амелія Беррас де Відаль наказала Дієго пройти курс реабілітації. На думку Дієго, всю процедуру затримання інсценізувала влада Аргентини. У вересні 1991 року Марадона був заочно засуджений в Італії на 14 місяців умовного ув'язнення за виявлений в підвалі його будинку кокаїн.

Під час процесу реабілітації, який повинен був допомогти Дієго позбутися тривалої залежності (вперше він спробував наркотики ще під час гри за «Барселону»), Марадона прийняв рішення брати участь у різноманітних благодійних матчах. 3 серпня 1991 року Дієго провів матч на користь лікарні Фернандеса. Він повинен був грати в матчі, присвяченому пам'яті Хуана Хільберто Фунеса, футболіста, який помер 11 січня; у хвилину смерті Марадона був з ним. Однак 15 квітня ФІФА надіслала факс президенту AFA Хуліо Грондоне, в якому не схвалювала можливість гри Марадони в матчі і вказала, що через його участь до інших гравців можуть бути застосовані певні санкції, згідно чинних правил. Однак футболісти, які взяли участь у цій грі, прийняли одноголосне рішення про присутність Дієго на полі, для чого обслуговувати матч запросили арбітрів, які не є членами AFA, а сама організація, таким чином, самоусунулася від організації матчу. Щодо поведінки ФІФА Марадона сказав: «Ніхто в Аргентині не буде плакати за Блаттером, Авеланжем та іншими чиновникам після їх смерті». 27 лютого 1992 року Марадона зіграв матч, всі збори від якого пішли дітям-інвалідам. У місті Посадас Дієго провів гру, збори від якої пішли місцевій лікарні. Також Марадона грав у міні-футбол у телепрограмі «Ритми ночі».

«Севилья»

1 липня 1992 року завершилася 15-місячна дискваліфікація Марадони. «Наполі» хотів знову бачити гравця у своєму складі, однак Дієго бажав залишити Італію та зіграти в клубі, який би не ставив перед собою великих завдань у турнірах. Він сказав: «Мій час у „Наполі“ безумовно пройшов, і неаполітанці навряд чи так вже зрадіють моєму поверненню». А після приходу на пост головного тренера команди Клаудіо Раньєрі, який сказав, що поки він тренує «Наполі», Марадона не приїде в Неаполь навіть туристом, Дієго твердо вирішив покинути команду. Пішли переговори про перехід Марадони в «Севілью» або марсельський «Олімпік». У результаті справа вирішилась на користь іспанського клубу, який першим запропонував 7,5 млн доларів за перехід форварда. 22 вересня Марадона став гравцем «Севільї». Марадона перейшов у «Севілью» багато в чому завдяки головному тренерові клубу, Карлосу Білардо, який дуже хотів бачити Дієго в складі своєї команди. Президент «Севільї» сказав: «Я розумів, що Марадона вже не той і до того ж перебуває не в найкращій формі, але запросив його заради вболівальників. І нехай це влетіло в копієчку, зате я вважав себе найщасливішим з людей. Збулася мрія — у моїй команді грав Марадона».

У складі клубу футболіст дебютував 28 вересня в товариському матчі з «Баварією», в якому його клуб переміг 3:1, а Дієго зробив гольову передачу. 4 жовтня 1992 року Марадона зіграв перший офіційний матч за «біло-червоних» у 5-му турі чемпіонату Іспанії з «Атлетіком», проти якого аргентинець, за 8 років до цього, виступаючи у складі «Барселони» зіграв останній матч в іспанській футбольній першості; у цій грі Дієго віддав гольовий пас, а його клуб виграв 2:1. Під час виступу за «Севілью» Дієго страждав від старої травми коліна, тому кілька матчів йому довелося провести на знеболювальних уколах.

Напередодні гри 13 червня 1993 року з клубом «Реал Бургос» до Дієго підійшли керівники клубу і сказали, що хочуть звільнити Білардо і призначити на його місце Марадону як граючого тренера, але Дієго відмовив їм: «Ні! Ви з глузду з'їхали. Білардо привів мене в команду, я тут через нього. Я можу бути ким завгодно, але не зрадником, сеньйори». Також він розповів Білардо про цю розмову. У перерві матчу з «Бургосом» Дієго, який грав травмованим, попросив замінити його, однак Білардо наполіг на продовженні гри — лікар команди зробив йому 3 протизапальних уколи. На 53-й хвилині Білардо замінив Марадону, що викликало гнів аргентинця, який публічно образив тренера, а потім влаштував розгром в роздягальні команди. Наступного дня Білардо прийшов до Марадони, який плакав другий день поспіль, і сказав, що Дієго не повинен був так робити, після чого почався скандал, який закінчився тим, що Білардо штовхнув Марадону, який у відповідь одним ударом збив його з ніг. Через кілька днів Дієго приїхав до Білардо, і тренер вибачився. Попри це, керівництво «Севільї» прийняло рішення вилучити Марадону з команди. На думку Дієго, Білардо взяв у цьому участь. Матч з «Бургосом» став останнім для Марадони у біло-червоній футболці «Севільї». Загалом за андалусців він зіграв 29 матчів і забив 7 голів. Команда Марадони закінчила чемпіонат на 7-му місці.

Последние годы карьеры

«Ньюеллс Олд Бойз»

1993 року Марадона повернувся в аргентинський футбол, 9 вересня підписавши контракт з клубом «Ньюеллс Олд Бойз». Спочатку він хотів повернутися в «Архентінос Хуніорс», однак після погроз від уболівальників клубу з вимогою виплатити 50 тис. доларів Дієго вважав за краще переїхати в більш спокійний Росаріо. 13 вересня 1993 року пройшло перше тренування Марадони у складі «червоно-чорних»; на нього зібралося понад 40 тисяч осіб. 10 жовтня він дебютував у складі клубу в матчі з «Індепендьєнте», в якому його клуб програв 1:3; Дієго забив єдиний гол своєї команди, вразивши ворота ударом п'ятою. 2 грудня 1993 року в матчі з «Ураканом» Марадона зазнав невеликого розриву м'яза на лівій нозі, через який був на 2 тижні звільнений від тренувань. Під час відсутності Дієго тренер «Ньюеллс» Хорхе Рауль Соларі, який запросив Марадону, був звільнений. Його місце зайняв Хорхе Кастельї, стосунки якого з Дієго не склалися. Причиною цього стали домовленості футболіста з Соларі, на які Кастельї не погодився. Останнім матчем Марадони за клуб стала гра з «Васко да Гама» 26 січня 1994 року. 1 лютого контракт футболіста з клубом було розірвано. Всього за «Прокажених» Дієго провів 5 офіційних матчів.

2 лютого 1994 року Марадона напав з пневматичною гвинтівкою на журналістів і фотокореспондентів, які робили репортаж біля його будинку в Морено. За це він був засуджений на 2 роки умовно, і був змушений відшкодувати моральний і фізичний збиток постраждалим журналістам.

Чемпионат мира 1994

Отборочные матчи

Після свого повернення у футбол Марадона зіграв 2 матчі за збірну Аргентини. Головний тренер Альфіо Басіле не довіряв Дієго, який не провів жодного матчу у відбірковому турнірі до чемпіонату світу 1994, граючи лише в товариських матчах. Без нього аргентинська команда виступала невдало. Після поразки з рахунком 0:5 Колумбії Басіле, 23 вересня 1993 року, офіційно попросив Марадону повернутися до табору національної команди, яка готувалася до вирішальних матчів відбірного етапу з Австралією. З допомогою Марадони, який у першій грі зробив гольову передачу, Аргентина виграла із загальним рахунком 2:1 і кваліфікувалася у фінальний турнір. Через 18 років після цих двох зустрічей, Дієго заявив, що за велінням президента асоціації футболу Аргентини Хуліо Грондони, напередодні другої гри гравцям збірної дали спеціальну каву, що містила допінг, після чого ті «бігали набагато більше»; ба більше, Грондона зміг зробити так, що після закінчення зустрічі не було допінг-тесту.

На стадії підготовчих матчів Марадона знову потрапив у неприємну історію: Японія, куди полетіла збірна на товариську гру, відмовила Дієго у візі через проблеми з наркотиками. 20 квітня, в товариському матчі з Марокко, Марадона забив гол за збірну, вперше з 21 травня 1990 року.

Финальный турнир

Перша гра збірної Аргентини у фінальному турнірі першості світу відбулася 21 червня з Грецією. У ній аргентинці виграли з рахунком 4:0, а Марадона, зігравши в «стінку» з Фернандо Редондо, забив у цій грі свій останній м'яч на чемпіонатах світу. Після гри він сказав: «Присвячую цей матч скептикам, які стверджували, що я вже ні на що не здатний. Хотів би почути, що вони скажуть сьогодні». Другу гру Аргентина знову виграла, перемігши Нігерію з рахунком 2:1, при цьому вирішальний м'яч був забитий з пасу Марадони. Після гри Дієго пройшов тест на допінг. Перед останньою грою в групі з Болгарією Марадоні повідомили, що його тест дав позитивний результат на 5 речовин: ефедрин, норефедрин, псевдоефедрин, норпсевдоефедрин і метилефедрин. Дискваліфікація Марадони становила 15 місяців.

Без Дієго Аргентина програла два матчі, що залишилися. Після гри з Болгарією Редондо сказав Марадоні: «Я шукав тебе, шукав тебе на полі і не міг знайти... Я шукав тебе весь матч». Стосовно допінгу Дієго сказав, що ці речовини перебували в його ліках від грипу і краплях у ніс, які йому купив у США його особистий лікар, Даніель Серріні, і що самостійно заборонені препарати він не приймав. Після дискваліфікації Дієго сказав свою знамениту фразу: «У мене відрізали ноги». Матч з Нігерією в Бостоні став останнім матчем Марадони у складі збірної Аргентини. Загалом у футболці національної команди він провів 91 матч і забив 34 голи.

Тренерская карьера

Марадона був дискваліфікований на 15 місяців, аж до 15 вересня 1995 року. Дискваліфікація поширювалася тільки на футбольні виступи Дієго, а тому він почав шукати собі клуб, де міг проявити свої адміністративні здібності. 3 жовтня 1994 року Марадону призначено, разом з Карлосом Френом, головним тренером клубу «Мандію». У дебютному матчі під керівництвом Дієго «Мандію» програв клубові «Росаріо Сентраль» з рахунком 1:2; при цьому сам Дієго керував клубом з ложі почесних гостей, бо на той момент не мав тренерської ліцензії. Через два місяці після початку роботи Освальдо Крус, один з власників клубу, прийшов в роздягальню і образив гравців. Марадона прогнав його, сказавши, що тільки тренери можуть перебувати в роздягальні. Крус його запитав: «А ти хто такий»? Після цього Дієго побив Круса і 6 грудня подав заяву про свою відставку. За час роботи Марадони клуб провів 12 зустрічей, з яких виграв одну, 6 звів унічию і 5 програв. Найкращим результатом клубу в той період стала нічия з «Рівер Плейт». Відразу після звільнення з «Мандію» Марадона змінив свого представника Маркоса Франкі на Гільєрмо Копполу, з якими вже працював за кілька років до цього. 6 січня 1995 року Марадону з Френом найняв клуб «Расінг» з Авельянеди. У цьому клубі Дієго пропрацював 4 місяці, за цей час «Расінг» провів 11 матчів, з яких виграв два, 6 звів внічию і 3 програв.

«Бока Хуниорс»

Після невдалого тренерського дебюту Марадона висловив бажання розпочати роботу граючим тренером клубу «Бока Хуніорс». Але проти цього існувало дві обставини: перша — головним тренером клубу був Сільвіо Марсоліні, якого керівництво клубу не хотіло звільняти, друга — «генуезці» не могли дати Марадоні заробітну платню, до якої він звик під час своїх виступів. Обидві ці обставини Дієго вирішив сам: він відмовився від спроб перейти на посаду тренера команди, а також погодився на те, що його заробітну платню оплачуватимуть кілька бізнесменів-шанувальників «Боки» на чолі з Едуардо Еурнекяном. Марадона віддав перевагу контрактові з «Бокою» перед контрактом з бразильським «Сантосом», куди його кликав Пеле, який запропонував Дієго посаду граючого тренера. Також керівництво клубу пішло назустріч Дієго і, на його прохання, купило Клаудіо Каніджу. Після підписання контракту Марадона почав старанно займатися, щоб набрати форму. Одночасно він зіграв невелику роль у фільмі «El día que Maradona conoció a Gardel». Також 18 вересня 1995 року Марадона в Парижі організував «Міжнародну асоціацію футболістів-професіоналів», куди увійшли Ерік Кантона, Джордж Веа, Джанлука Віаллі, Джанфранко Дзола, Лоран Блан, Томас Бролін, Раї, Чіро Феррара і Мішель Прюдомм.

Офіційне повернення Марадони у футбол відбулося 30 вересня в Сеулі, де «Бока Хуніорс» зустрічалася з Південною Кореєю і перемогла 2:1. Того самого тижня Марадона провів конференцію в Оксфордському університеті, розповів студентам про своє життя і новостворену асоціацію професійних футболістів. 15 жовтня 1995 року Марадона забив свій перший гол після дискваліфікації, принісши «генуезцям» перемогу з рахунком 1:0 над своєю колишньою командою, «Архентінос Хуніорс». Першу Апертуру після повернення Марадони «Бока» провела невдало: клуб посів лише 4-те місце, а сам Дієго забив лише 3 голи в 11 іграх. При цьому частину матчів він пропустив через травму, а за відсутності Дієго клуб набрав лише 1 очко з 12 можливих. Лише після повернення Марадони в гру «Бокіта» стала вигравати. Після невдалого виступу в клубі змінився і президент, і тренер. Попри це, Марадона висловив бажання повернутися до складу збірної Аргентини, за яку він раніше відмовився виступати, тому що «про це просить народ». Його підтримав і президент Аргентини Карлос Менем. 1996 року керівництво команди прийняло рішення призначити на пост головного тренера Карлоса Білардо, колишнього наставника Марадони у збірній. Спочатку Марадона погрожував піти з клубу, якщо його очолить Білардо, але потім підтримав наставника. У тому ж сезоні в клуб прийшов новий президент, Маурісіо Макрі, з яким у Дієго сталося кілька сутичок, включаючи публічну суперечку на радіо. В Апертурі «Бока Хуніорс» посіла 5-те місце, а в загальній таблиці — 4-ту позицію. Сам Марадона в тому сезоні не демонстрував високого рівня гри: він провів 13 матчів і забив 2 голи, а в грі з «Расінгом» не забив пенальті, який став 5-м поспіль 11-метровим, який він не реалізував. Він сказав: «Я знищений... Хочу померти». Після цього Дієго зіграв ще один матч, 11 серпня з «Естудіантесом», і потім сам відмовився виступати за клуб. Він не виходив на поле протягом 11 місяців. У серпні, вже після завершення виступів, Марадону виправдав судом після звинувачень у тому, що той підмінив свою баночку з сечею баночкою Альберто Варгаса, у якого був виявлений допінг.

Влітку 1996 року Гільєрмо Коппола повідомив, що гравець уклав контракт на суму 20 мільйонів доларів з одним з японських клубів, однак угода не відбулася через законодавство країни, яке забороняє в'їзд у неї будь-якій особі, викритій у зберіганні, використанні чи перевезенні наркотичних засобів.

Того самого року Марадона був активним учасником кампанії «Сонячне світло без наркотиків», організованій урядом Аргентини: «Я зробив це для дітей. Наркотики існують скрізь, і я не хочу, щоб вони захопили дітей». У серпні 1996 року Марадона вирушив у Швейцарію, в клініку Беллеле, де хотів пройти курс лікування від кокаїнової залежності: «Я хочу повністю очиститися від цього зла. Я повинен зробити це заради моїх доньок. Лікарню в Швейцарії рекомендував мені мій приятель. Лікуватися в Аргентині собі дорожче: лікарі тільки вимагають гроші і не приносять жодної користі». Там Дієго провів 10 днів. Після цього Марадона повернувся на батьківщину, по дорозі взявши участь у виставковій грі в Канаді.

Восени 1996 року Марадона створив фонд, який повинен був фінансово підтримувати «Боку Хуніорс». У жовтні в будинку Марадони виявлено 500 грам кокаїну. У грудні Марадона висловив бажання змінити Карлоса Білардо на посаді тренера «генуезців». Також 29 грудня він взяв участь у благодійній грі, всі кошти від якої пішли паралізованому гравцеві Пабло Форлану. У січні 1997 року Дієго провів переговори з клубом «Барселона» (Ґуаякіль), де збирався виконувати роль граючого тренера. Того ж місяця він заявив, що можливо виступатиме за уругвайський «Пеньяроль». Однак клуб з Монтевідео відмовився від ідеї запрошення аргентинця.

У лютому 1997 року Дієго відкрив мережу ресторанів громадського харчування «Maradona Sports Cafes». 7 квітня 1997 року Дієго потрапив до лікарні з дуже високим артеріальним тиском, який піднявся під час його участі в чилійській телевізійній програмі «Viva el Lunes» (Живемо в понеділок) на Canal 13.

22 квітня 1997 року Марадона підписав новий контракт з «Бока Хуніорс» попри те, що за кілька місяців до цього відмовився його продовжувати. Для того, щоб набрати форму, Дієго найняв тренером відомого легкоатлета Бена Джонсона, якому виплачував по 1000 доларів на день. 9 липня Марадона, вперше після довгої перерви вийшов на поле в товариському матчі з клубом «Ньюеллс Олд Бойз» і забив гол ударом зі штрафного. 13 липня Дієго вперше після тривалої перерви вийшов в офіційній грі, в якій «Бока» перемогла «Расінг» з рахунком 3:2, а Дієго взяв участь у всіх трьох голах своєї команди. Цей матч почався з 20-хвилинним запізненням через фотокореспондентів, які не бажали йти з поля, щоб сфотографувати Дієго. У липні почався страйк футболістів-професіоналів Аргентини, який Дієго не тільки не підтримав, але й назвав «ідіотським», принісши вибачення від імені всіх гравців чемпіонату країни. У тому ж сезоні Марадона наполіг на купівлі «Бокою» Мартіна Палермо, який згодом став найкращим бомбардиром в історії команди.

24 серпня він зіграв у матчі, в якому «Бокіта» перемогла «Архентінос Хуніорс» 4:2, а сам Дієго, реалізувавши пенальті, забив 150-й гол у чемпіонатах Аргентини. Після цієї гри Марадона здав аналіз на допінг, який дав позитивний результат на метилекгонін і бензоїлекгонін, метаболіти кокаїну. Його дискваліфікували до повторного аналізу, який, пізніше, також дав позитивний результат. У червні Дієго звернувся в поліцію, з твердженням, що він сам нічого не брав і його спеціально отруїли. Ба більше, за місяць до матчу, в якому був виявлений допінг, Марадоні почали надходити дзвінки, з погрозами «підкинути йому наркотики. Пізніше Дієго поклявся своїми доньками, що не вживав допінг. Суддя Клаудіо Бонадіо підтвердив, що такі погрози щодо Марадони мали місце, і постановив не вводити санкцій щодо Дієго, аж до перевірки ДНК^{[уточнити]}, які дали позитивний результат аналізів. Також він наказав Марадоні здавати аналіз на допінг після кожного матчу.

29 червня 1984 року колишній футболіст і тодішній менеджер клубу «Наполі» Антоніо Юліано почав переговори з «Барселоною» на предмет переходу Марадони. І вже наступного дня операція була здійснена, клуби домовилися про трансфер на суму 14 млрд лір (близько 7,6 млн доларів), найбільшу на той момент сплачену футбольними клубами за перехід гравця, і 800 тисяч самому Марадоні, який підписав контракт до червня 1989 року.

У перший приліт Марадони до Неаполя його зустрічав величезний натовп уболівальників. Фанати клубу підняли Марадону на руки і так пронесли його до міста. 5 липня відбулася офіційна презентація Марадони як гравця «Наполі». Вона проходила на стадіоні Сан-Паоло, де зібралося 70 тисяч глядачів, щоб побачити нового гравця, який, стоячи в білій футболці і синіх брюках (офіційні кольори «Наполі»), спочатку виголосив свої перші слова італійською: «Добрий вечір, жителі Неаполя, я щасливий бути з вами», а потім зробив коло пошани, вітаючи фанатів на всіх трибунах: «Це був незабутній прийом і незабутній для мене день. Я наче відкривав нову сторінку своєї біографії, а заодно відкривав новий для мене світ».

Попри те, що Марадоні дали дозвіл на виступ, він через травму, якої зазнав у грі Суперкубка Лібертадорес з «Коло-Коло», не міг виступати протягом місяця. Дієго знову вийшов на поле 25 жовтня 1997 року в грі, в якій «Бока» перемогла принципового суперника, «Рівер Плейт», з рахунком 2:1. У цій грі тренер замінив Марадону після перерви на Хуана Рікельме через рецидив травми. Цей матч став останнім для Марадони, який він провів на професійному рівні. 30 жовтня, на свій 37-й день народження, Марадона оголосив про завершення кар'єри.

Стиль игры

Техніка Марадони стала прообразом дриблінгу Роналдінью, який був «зачарований усім, що той робив».

Марадона володів відмінною технікою, застосовував різні нефутбольні прийоми: підкиданнями, перекиданнями, катаннями м'яча, які виконував на дуже високій швидкості, завдяки чому обводив багатьох суперників. Також Дієго мав дуже точний пас і відмінний удар з лівої ноги з гри і зі штрафних, який він тренував з дитинства. При цьому Дієго міг бити з будь-яких положень і забивати голи на будь-який смак.

Марадона мав дуже добре бачення поля, завдяки чому міг віддавати гольові паси нападникам у клубі та збірній. Він виділявся своєю спрямованістю на боротьбу: навіть втративши м'яч він «патронував» суперника, поки м'яч не повернеться до його команди.

Також Дієго вирізнявся надзвичайною здатністю утримувати рівновагу й добре розвиненими м'язами ноги, що дозволяло йому залишатися на ногах після ударів по них. Вирізняла Дієго і координованість тіла.

Перед початком сезону-1985/1986 «Наполі» почав зміцнювати склад новими гравцями, в клуб прийшли голкіпер Гарелла, чемпіон Італії у складі «Верони» форвард Джордано і півзахисник Реніка. Двоє останніх потрапили в команду за рекомендацією Марадони. Клуб посів у чемпіонаті 3-тє місце, а також переміг в домашній грі «Ювентус» (який програв у чемпіонаті лише тричі) завдяки єдиному голу Марадони. Того ж року Марадона забив один з найзнаменитіших своїх голів, вразивши ворота «Верони», чемпіона минулого сезону: підкинувши м'яч у повітря, Марадона пробив з 40 метрів, перекинувши через голкіпера веронської команди Джуліано Джуліані, який вийшов далеко з воріт.

На думку Арріго Саккі, завдяки Дієго всі команди, в яких він виступав, починали грати у футбол набагато вищого рівня.

Жизнь и деятельность (1998—2008)

Марадона на чемпионате мира 2006

У лютому 1998 року Марадона взяв участь у виставковому матчі клубу «Карека», який створив його колишній партнер по «Наполі». У березні 1998 року, вже завершивши футбольну кар'єру, Марадона одержав пропозицію підписати контракт з клубом «Ньюеллс Олд Бойз», який тренував його друг Серхіо Батіста. Однак Дієго відмовився через фінансові проблеми з позашлюбним сином. Також сподівалася залучити до свого складу Марадону парагвайська «Олімпія». Остаточно завершивши кар'єру гравця, Марадона зайнявся іншою діяльністю, працюючи спортивним коментатором, зокрема коментував матчі чемпіонату світу 1998 для каналу Tele America, віце-президентом Комісії клубу «Бока Хуніорс» і експертом у спортивних програмах. Цей етап його життя був затьмарений проблемами зі здоров'ям, пов'язаними з вживанням наркотиків. При цьому Дієго прагнув вилікуватись від наркотичної залежності, відвідуючи клініки в Аргентині та на Кубі.

Влітку 1998 року Марадона провів переговори з англійським клубом «Крістал Пелес», претендуючи на посаду тренера команди. Того самого року він провів переговори з іспанським клубом «Бадахос».

У лютому 1999 року Марадона пообіцяв Дієго Латорре, що поб'є його, після того, як футболіст показав непристойний жест шанувальникам «Боки Хуніорс», за яку він грав. У грудні 1999 року Марадона став радником збірної Лівії, відмовившись одноосібно очолити команду. У вересні 2000 року Марадона надрукував книгу «Yo soy el Diego» («Я Дієго»), в якій розглянув всю свою біографію і кар'єру, а також зізнався у витоках його наркотичної залежності.

Марадона в матчі Showbol'у

У січні 2000 року Марадону помістили в санаторій Кантегріль під час перебування в уругвайському місті Пунта-дель-Есте, де він проводив вечірку в компанії торговця наркотиками. Він потрапив у лікарню з гіпертензивним кризом і серцевою аритмією. Його представник, Гільєрмо Коппола заявив, що це було пов'язано не з наркотиками, а через нервове перенапруження. Проте в його крові і сечі виявили сліди кокаїну, за що Дієго постав перед уругвайським правосуддям. Оскільки наркотиків особисто у нього знайдено не було, то обвинувачення не було пред'явлено. Після виходу з клініки 18 січня, Дієго поїхав на Кубу, оселившись у закритій клініці Ель-Квінке за 700 км від Гавани, де пройшов курс лікування та реабілітації.

10 листопада 2001 року Марадона, вперше після тривалої перерви, вийшов на поле в матчі між збірною Аргентини і збірною світу, в складі якої виступали Енцо Франческолі, Ерік Кантона, Давор Шукер, Хуан Роман Рікельме, Карлос Вальдеррама, Рене Ігіта та інші гравці. Цей матч став прощальним для Дієго, який перший тайм провів за збірну країни, а другий за збірну світу. Гра завершилася на користь Аргентини 6:3, а Марадона забив 2 голи. Після гри він виголосив одну зі своїх найвідоміших фраз: «Я помилився і заплатив за помилку. Але м'яч бруднити не можна!». На честь Дієго з ротації номерів збірної навічно був вилучений номер 10. Пізніше ФІФА змінила це рішення. Того самого року він підписав контракт на участь у виставковій грі ветеранів і артистів у Москві, але порушив умови договору і не приїхав на гру.

2002 року Дієго знову коментував матчі чемпіонату світу для мексиканського каналу Televisia і транснаціонального Direct TV. Керівництво Японії навіть зняло заборону на в'їзд Дієго. Влітку 2002 року Дієго випустив диск, головний хіт на якому називався «Рука Бога», всі доходи від якого пішли в лікарню для знедолених дітей Педро Елісальде.

У квітні 2004 року Марадона знову потрапив до лікарні з діагнозом серцевий напад. Проблеми з серцем були посилені його підвищеною вагою та наркозалежністю, тому після виписки з лікарні його 9 травня помістили в клініку, де він пройшов курс дезінтоксикації. Вилікувавшись Дієго сказав: «Я пам'ятаю, в одному фільмі — „Небеса можуть зачекати“ — людина вмирає, виявляється в якомусь тунелі, але там починає протестувати, вважаючи, що її смертний час ще не прийшов. Ось в такому тунелі побував і я. І побачив у ньому вболівальників „Рівер Плейт“, „Сан-Лоренсо“, „Расінга“, „Уракана“, „Індепендьєнте“...». Через 3 місяці Марадона попросив через суд дати йому можливість переїхати на Кубу. Це було пов'язано з тим, що Дієго не міг залишити лікарню без згоди родини, яка здійснювала опіку над ним, згідно з рішенням суду. Крім цього, Елена Бортірі, адвокат сім'ї Марадони, скористалася статтею 152 Цивільного кодексу Аргентини, і частково позбавила Дієго правоздатності через його наркоманію; відповідно до цієї статті, сім'я повинна була стати опікуном хворого на наркоманію і піклуватися про нього. Дієго був змушений звернутися до президента країни, Нестора Кіршнера, щоб той допоміг йому вилетіти на Кубу. Зважаючи на те, що його прохання не було виконано, Марадона продовжив курс лікування на батьківщині. У грудні 2004 року Марадона, спізнившись на літак, влаштував разом з друзями погром у залі для VIP-персон аеропорту Ріо-де-Жанейро.

Марадона в матчі Showbol'у

Через довге перебування в лікарні Марадона сильно набрав вагу: до лютого 2005 року він важив близько 120 кг. У березні того ж року, в клініці міста Картахена йому поставили скобу, що зменшує пропускну здатність шлунка і усуває з процесу травлення частину тонкого кишечнику. Завдяки операції й суворій дієті Марадона за кілька місяців скинув понад 50 кг.

Влітку 2005 року Марадоні запропоновано вести ток-шоу «Ніч десяти» на Каналі 13. Дієго провів у ролі ведучого перший ефір 15 серпня. На цю програму Марадона запросив Пеле. Також у програмі було кілька інтерв'ю, включаючи кубинського лідера Фіделя Кастро, і чемпіона світу з шахів Анатолія Карпова, який зіграв з Дієго «живими шахами». 7 листопада вийшла остання програма; її учасником був боксер Майк Тайсон. Телепрограма здобула премії Clarín Espectáculos 2005, як «Найкраща розважальна програма»; Дієго отримав приз як «Персона року». Крім цього Марадона взяв участь у танцювальній програмі для італійського каналу RAI, від якої відмовився через давні проблеми з італійським законодавством і необхідність двічі на тиждень літати в Італію.

28 березня 2007 року Марадона потрапив у клініку Гюэмес через надмірне вживання алкогольних напоїв. Йому був поставлений діагноз — сильна інтоксикація організму. Він перебував у клініці до 11 квітня. За іншою версією, Дієго лікувався від гепатиту, викликаного вживанням алкоголю. Через два дні після виписки, у Дієго стався рецидив, і він був госпіталізований в лікарню Матері Терези де Калькути в провінції Есейса з дуже низьким артеріальним тиском і болями в області живота. Пізніше його перевезли в Санаторій де лос Аркос у Буенос-Айресі, де йому поставили діагноз — цироз печінки. Там Дієго перебував до 21 квітня, поки не прийняв рішення лягти в психіатричну клініку Авріль. Після двох тижнів перебування в клініці, 6 травня він вийшов з лікарні. При цьому, поки Дієго перебував у Аврілі, почали поширюватися чутки про його смерть.

Файл:Manodedios.jpg

«Рука Бога», юмористический фотомонтаж на основе фрески «Сотворение Адама»

Від 22 червня 2005 року до 26 серпня 2006 року Марадона займав пост віце-президента ради клубу «Бока Хуніорс». Однією з його дій стало лобіювання на пост головного тренера команди Альфіо Басіле. Також Марадона грав у команді ветеранів «Боки» та благодійних матчах Soccer Aid, які були турніром з варіації міні-футболу Showbol. Влітку 2006 року Марадона знову, як і за 4 роки до цього, працював телекоментатором, коментуючи матчі чемпіонату світу для каналу Telefe.

17 березня 2007 року багато аргентинських ЗМІ повідомили про смерть Марадони, нібито загиблого в автокатастрофі, але інформація не підтвердилася.

Марадона после матча со сборной России 12 августа 2009 года

Марадона і Рікардо Бочині

У вересні 2008 року Марадоні запропонували посаду представника міланського «Інтера» в Південній Америці, однак до реального контракту справа не дійшла.

Во главе сборной Аргентины

Своє бажання очолити збірну Аргентини Марадона висловлював ще 1998 року. У 2002 році він знову повторив своє прохання, при цьому погодившись працювати безкоштовно, але йому знову відмовили.

Повернувшись зі збірною до Буенос-Айреса, Дієго зустрівся з президентом країни Раулем Альфонсином. Вони вдвох вийшли на балкон «Рожевого будинку» і вітали тисячі людей, які заповнили Травневу площу. Завдяки своїй грі Марадона отримав «Золотий м'яч» як найкращий гравець чемпіонату світу (1989 року сам трофей викрадено з будинку Дієго в Неаполі). Він також став найкращим за кількістю гольових пасів і показником «гол+пас».

17 жовтня 2008 року, після того як Альфіо Басіле подав у відставку через особисті мотиви, Марадона знову висловився про своє бажання очолити збірну Аргентини. 28 жовтня він зустрівся з Хуліо Грондоною, президентом аргентинської футбольної асоціації, який запропонував йому очолити національну команду. 4 листопада Марадона офіційно став тренером збірної. Його помічниками стали Карлос Білардо, який офіційно обіймав посаду технічного директора, Педро Трольйо, Серхіо Батіста і Алехандро Манкусо, які займалися безпосередньо тренуваннями команди, а також Фернандо Сіньйоріні, яка займалася фізичною підготовкою збірної на чемпіонатах світу 1986 і 1990 років. Тактику на матчі розробляв сам Марадона, а також Ектор Енріке, партнер Дієго по збірній 1986 року. Першим рішенням Марадони на посаді тренера національної команди стало призначення на посаду капітана Хав'єра Маскерано.

Марадона во время матча со сборной России 12 августа 2009 года

Син Альфіо Басіле, Альфіто, висловився, що Дієго організував змову проти його батька, щоб змістити того з поста тренера національної команди. За його словами, Марадона зустрічався з гравцями збірної Аргентини, обіцяючи їм місце в складі збірної у разі його призначення: «Ці зустрічі відбувалися майже перед кожним матчем збірної. Цей сеньйор зустрічався з гравцями національної команди і говорив їм, що саме він буде їх наступним тренером. Тому він є змовником». Марадона всі звинувачення відкидає: «Все, що сказав Альфіто, далеке від реальності. Це не в моєму стилі. Моє схвалення і моя критика збірної завжди була публічною. І я завжди хотів, щоб збірна грала добре. Я знаю Альфіто, ми перегукувалися кілька разів, і я можу зрозуміти, що він сказав ці речі, тому що він дуже засмутився через те, що його батько втратив своє місце. Місце, яке для всіх нас, хто любить футбол в Аргентині, є дуже важливим. Але я жодним чином не можу прийняти те, про що він говорить. Він розчарував мене, засмутив мене. І це боляче, дуже боляче для мене». Капітан національної команди, Хав'єр Маскерано, сказав, що не бачив змови проти Басіле.

Перший матч під керівництвом Дієго Аргентина провела 19 листопада проти Шотландії, вигравши 1:0. 12 лютого 2009 року Аргентина зіграла зі збірною Франції, віце-чемпіоном світу, і перемогла 2:0. 28 березня «Альбіселеста» провела перший офіційний матч під керівництвом Марадони, у якому аргентинці перемогли Венесуелу з рахунком 4:0. 1 квітня Аргентина несподівано з рахунком 1:6 програла Болівії; після гри Дієго сказав: «Кожен гол болівійців — скалка в моєму серці. До гри ніколи б не подумав, що така поразка можлива». В кількох наступних матчах команда виглядала не дуже добре, Дієго пояснював це відсутністю мотивації. Після цих ігор, Марадона прийняв рішення змінити склад національної команди.

Марадона на тренерской скамье сборной Аргентины

26 червня 2009 року Дієго уклав контракт зі збірною до 2011 року, до цього він працював безкоштовно, за ним він отримував 139 000 євро на місяць (за іншими даними 110 000 доларів на місяць). 6 вересня Аргентина поступилася Бразилії з рахунком 1:3, а потім програла Парагваю. 15 жовтня, після перемоги над Уругваєм, Аргентина вийшла у фінальну частину чемпіонату світу. Після гри Дієго сказав:

За фактом цього висловлювання комісія ФІФА провела розслідування, після закінчення якого дискваліфікувала Дієго на 2 місяці і оштрафувала на 25 тис. швейцарських франків. Через свої слова Дієго пропустив церемонію жеребкування фінальної стадії чемпіонату світу, оскільки дискваліфікація поширювалася на офіційні заходи ФІФА.

У травні 2010 року Марадона розкритикував аргентинську футбольну асоціацію та її президента, Хуліо Грондону, за скасування товариського матчу зі збірною ОАЕ. На це звинувачення син Грондони, Умберто, сказав, що за батька він «готовий розтоптати кого завгодно».

Конфлікт з Рікельме

На матч зі збірною Болівії, який аргентинці програли з рахунком 1:6, Дієго викликав у збірну Хуана Романа Рікельме, однак той, в інтерв'ю телеканалу Canal 13, оголосив, що покидає лави збірної з-за особистих протиріч з Марадоною і з-за різних поглядів на футбол; Дієго сказав, що не розуміє дій Рікельме, і що у нього не було суперечностей з гравцем. Через кілька місяців в країні розгорнулася кампанія по залученню Рікельме в збірну, однак Дієго повідомив, що гравця не буде у складі національної команди, незважаючи на те, що він раніше висловлювався про готовність повернути Хуана Романа в збірну, якщо той вибачиться перед ним. Рікельме на це знову повідомив, що у збірної немає майбутнього з Марадоною на чолі, проте побажав йому удачі.

Існує версія, що причиною конфлікту було негативне ставлення колективу до збірної Хуану Роману. А Марадона в цій суперечці встав на бік інших гравців національної команди.

Чемпіонат світу 2010

12 травня 2010 року Марадона назвав попередній склад збірної, яка візьме участь на чемпіонаті світу. У список команди не потрапили гравці, регулярно вызывавшиеся до складу «Альбиселесты» у попередніх тренерів національної команди: Естебан Камбьяссо і Хав'єр Санетти, сказавши, що вони «стара історія для збірної, а команді потрібна нова». Дієго зазначив, що, складаючи список гравців, які поїхали на мундіаль, він був гранично об'єктивним. 19 травня Марадона оголосив остаточний список футболістів, які візьмуть участь у чемпіонаті світу. Причиною невиклику цих футболістів називалося те, що вони розкладали атмосферу товариства в національній команді, маючи великий вплив на колектив збірної.

Колишній партнер Марадони по збірній, Освальдо Арділес, піддав Дієго критиці з-за того, що до складу збірної на турнірі не потрапили Камбьяссо, Санетти і Рікельме і з-за того, що збірна поїхала на турнір, не маючи номінального правого захисника. Він сказав, що Марадона і його асистент в національній команді, Карлос Билардо, перебувають у стані конфлікту, прагнучи позбавитися один від одного. Також Арділес висловив думку, що Марадона в прийнятті рішень щодо складу і тактики на гру керується виключно внутрішнім голосом.

Перед початком турніру Марадона сказав, що вірить у цю команду більше ніж ту, що перемогла на чемпіонаті світу в 1986 році і висловив упевненість, що гравці, як і сам Дієго, «готові померти на полі заради футболки збірної Аргентини». Також Марадона пообіцяв, що в разі перемоги збірної, пробігти голим навколо Обеліска в Буенос-Айресі. Під час турніру, Марадона дозволив гравцям збірної займатися сексом і випивати келих вина в день.

На першому етапі фінальної частини чемпіонату світу Аргентина потрапила до групи B, разом з командами Нігерії, Південної Кореї та Греції. У першому матчі з Нігерією, Аргентина домоглася перемоги з рахунком 1:0, продемонструвавши хорошу гру в атаці і проблеми в обороні команди. Після гри Дієго сказав: «Я хотів би, щоб у мене був кришталевий кулю, і тоді б я міг бути чарівником, але я не чарівник, а всього лише тренер. Належить багато чого покращити в нашій грі, щоб зіграти сім матчів. Безумовно, перемога в першому матчі на чемпіонаті світу заспокоює вас, і ви спокійно продовжуєте готуватися до наступного матчу. У футболі немає місця страху. Якщо Ви чогось боїтеся, то сидіть вдома». У другому матчі на турнірі Аргентина обіграла збірну Південної Кореї з рахунком 4:1; форвард Гонсало Ігуаїн забив у грі три м'ячі, ставши третім гравцем в історії національної команди, який зробив хет-трик на чемпіонатах світу. У третій грі Аргентина перемогла Грецію з рахунком 2:0, вийшовши до 1/8 фіналу турніру з першого місця.

В 1/8 фіналу Аргентина перемогла збірну Мексики з рахунком 3:1, при цьому перший гол у матчі аргентинці забили з очевидного офсайду. Сам Дієго сказав, що його команда перемогла заслужено. Одним з нововведень в цьому матчі в грі аргентинців стало включення в стартовий склад Ніколаса Отаменді, який замінив на місці правого захисника Хонаса Гутьєрреса, який до цього грав у всіх попередніх матчах збірної на турнірі і діяв невдало, з-за слабкої гри в оборонних діях. Після матчу Clarin повідомила, що кілька гравців збірної незадоволені тим, що їм надають мало ігрового часу, однак Марадона відповів, що відносини у збірній, як і раніше прекрасні. 30 червня Марадона сказав: «Відчуваю себе так, немов сам одягаю футболку збірної і виходжу на поле. Це прекрасно — тренувати таку групу футболістів. Я пишаюся тим, що ділю ці миті з ними. Про мене говорили, що у мене немає уявлення про те, як тренувати. Несподівано виявилося, що я виграю матчі і при цьому залишився незмінним».

Напередодні 1/4 фіналу, в якій Аргентина зустрічалася з Німеччиною, Дієго пообіцяв: «За хвилину до початку чвертьфінального матчу я скажу гравцям, що вони повинні залишити на полі свої життя. Що за ними — ціла країна, яка заслужила щасливі хвилини. Що від них залежить, чи прокинеться вся Аргентина на наступний ранок з посмішкою на вустах — чи буде плакати. У нас в країні люди залежні від футболу. Наші перемоги здатні допомогти цим людям подолати найважчі моменти в житті», також Марадона повідомив, що у нього немає сумнівів в результаті матчу його команди з Німеччиною. У самій грі аргентинці зазнали поразки з рахунком 0:4 і вибули з розіграшу турніру. Ця поразка стала найбільшою для збірної Аргентини на чемпіонатах світу за 36 років. Після матчу Марадона сказав: «Якщо завтра піду у відставку, хочу, щоб ці футболісти продовжували грати в тому ж стилі. Я пишаюся своїми гравцями. Хто б не прийшов на цю посаду, йому доведеться слідувати моєму шляху. Я помітив, що людям подобається такий футбол, ця команда завжди прагне грати і бути попереду суперників. Що стосується можливого відходу, я повинен подумати про це. Потрібно поговорити на цю тему з сім'єю, гравцями, федерацією. Є багато нюансів. Результат матчу з Німеччиною не відображає того, що відбувалося на полі. Німці використовували свої моменти, а ми — ні. Ми віддали м'яч німцям, і вони добре скористалися своїми шансами. Ми ж зіграли добре, але нам не вистачало свіжості для ривка». Також Марадона сказав, що не збирається переглядати матч з Німеччиною, прагнучи оцінити виступи збірної за підсумками всього турніру, а не однієї гри.

Після вильоту збірної з турніру Марадона сказав: «Я розчарований. Важко повертатися на батьківщину після такого. Ми повинні все обговорити з хлопцями. Суперник забив, а ми не змогли, хоча мали моменти. Ми не могли дозволити собі програти з таким великим рахунком. Я пережив наш виліт в півфіналі в 1982 році, але тоді я був молодий. Тепер мені майже 50 років, і це найважчий час в моєму житті. Це як удар в обличчя. У мене немає сил, щоб робити щось далі». Незважаючи на цю заяву, Хуліо Грондона попросив Марадону залишитися головним тренером національної команди до 11 серпня. По прильоту команди у Буенос-Айрес, зустрічають їх вболівальники нагородили гравців оплесками, а Дієго проханнями залишитися в збірній. 5 липня Дієго сказав: «Так, мій час у збірній завершено. Я дав їй усе, що міг». 26 липня Марадона заявив, що залишиться в збірній, тільки якщо весь його тренерський штаб також збереже свої пости. 27 липня Марадона залишив посаду головного тренера національної команди. Причиною цього стала відмова керівництва федерації футболу Аргентини в можливості помічників Дієго зберегти свої посади, зокрема, президент федерації, Хуліо Грондона вимагав звільнити Алехандро Манкусо; при цьому керівництво футболу Аргентини хотіло зберегти Марадону в якості головного тренера збірної, пропонуючи йому контракт на 4 роки. Грондона сказав, що вони з Дієго «не змогли прийти до спільного знаменника».

Після відходу зі збірної Дієго сказав:

На ці звинувачення Грондона відповів, що Марадона неправильно інтерпретувала його слова.

Жизнь и деятельность (с 2010)

Марадона в Караме

Після відходу зі збірної Аргентини Марадона хотів продовжити тренерську кар'єру. Він розраховував зайняти пост головного тренера збірної Португалії або англійського клубу Астон Вілла. У вересні 2010 року Дієго побажав повернутися на пост головного тренера збірної, погодившись навіть звільнити своїх помічників. За опитуванням журналів «Clarin» і «La Nacion» більше 90 % опитаних респондентів висловилися проти повернення Дієго на пост головного тренера національної команди.

Також Дієго регулярно брав участь у благодійних заходах. 29 вересня 2010 року він відвідав Москву представляв годинник марки Hublot; там же він брав участь в конкурсі, всі призові від якого, 500 тис. доларів, пішли на створення першого в Росії регістра донорів кісткового мозку для допомоги дітям, які страждають від онкологічних захворювань, створюється інститутом дитячої гематології та трансплантології імені Раїси Горбачової: «Я із задоволенням прийняв запрошення. Я дуже хотів виграти більше грошей, тому що розумію, наскільки хворі діти в них потребують. Я сам дідусь, і розумію, що діти-наше майбутнє, мені дуже хотілося їм допомогти, сподіваюся, що мені вдалося». 16 жовтня Дієго організував благодійний матч між збірними ветеранів Уругваю і Аргентини, всі збори від якого пішли на лікування колишнього гравця збірної Аргентини, Фернандо Касереса, серйозно постраждав в результаті збройного бандитського нападу.

У грудні 2010 року Марадона став кандидатом на пост головного тренера клубу «Блекберн Роверс», а також збірної Ірану; проте обидві команди Дієго так і не прийняв. Щоб продовжити тренерську кар'єру в лютому 2011 року Марадона уклав контракт з агентською компанією Хорхе Мендеса, що займається справами відомих діячів з футбольного світу. В квітні 2011 року Марадона став кандидатом на пост головного тренера клубу «Сан Лоренсо».

Марадона на посту головного тренера клубу «Аль-Васл»

У травні Дієго досяг домовленості про роботу їм в еміратському клубі «Аль-Васл». 17 травня Марадона уклав контракт з цією командою на два роки із заробітної платою в 3,5 млн євро за сезон. 29 серпня він дебютував в якості головного тренера цього клубу в товариському матчі з «Аль-Іттіхад», в якому його команда перемогла 3:1. 22 вересня, перед матчем з «Емірейтс», Дієго копнув ногою вболівальника, який намагався підняти банер, підготовленої його онукою. Пізніше за свою поведінку аргентинець вибачився. 8 жовтня «Аль-Васл» програв з рахунком 0:5 клубу «Дубай» в кубку ОАЕ. У тому ж місяці тренер був звинувачений президентом клубу в невмінні вести трансферні справи; Марадона ж в свою чергу заявив, що просив зміцнити склад новими гравцями, чого зроблено не було. Також він сказав про своєму клубі:: «„Аль-Васлу“ не вистачає професіоналізму. Деякі гравці є студентами, інші служать в поліції. Є футболісти, які є військовослужбовцями. У результаті багато гравці приїжджають на тренування втомленими і не можуть працювати нормально. Крім того, на тренування можуть бути не всі. Іноді в моєму розпорядженні 16, а іноді 24 гравця». 13 грудня Марадона був оштрафований на 2700 доларів і дискваліфікований на 3 гри за конфлікт після матчу з головним тренером команди суперника «Аль-Васла», клубу «Аль-Айн»; Дієго був незадоволений тим, як Космін Олару, головний тренер команди суперника відсвяткував перемогу над клубом. Також на 2 гри був дискваліфікований стадіон «Аль-Васла», після чого Дієго звинуватив федерацію футболу ОАЕ в упередженому ставленні до його команди.

У вересні 2011 року Марадона сказав, що колишній гравець збірної, Карлос Макаллістер, пропонував Дієго хабара, щоб той брав гравців у національну команду. Також Марадона сказав, що Карлос домовився про це з Батистой і Хосе Луїсом Брауном, що в разі, якщо ті очолять збірну, вони будуть брати за гроші до її складу тих гравців, яких порекомендує Маккалістер. Браун на це звинувачення сказав: «Моя любов до Марадони перетворилася на співчуття. Дієго є кращим футболістом світу, але на це не можна закривати очі. Нехай він пред'явить докази. Якщо це дійсно так, то я покину країну». Батіста пообіцяв подати на Марадону в суд, що і зробив у листопаді.

14 січня 2012 року Марадона був госпіталізований з сечокам'яною хворобою. На наступний день він був прооперований.

У лютому 2012 року Дієго сказав, що він є персоною нон грата на батьківщині в Аргентині з-за того, що не підтримував вищих спортивних чиновників в країні; також він заявив про те, що коли-небудь очолить «Боку Хуніорс». У тому ж місяці він сказав, що якщо «Аль-Васл» не надасть грошових коштів на купівлю нових гравців, то він залишить посаду наставника команди. У березні Дієго посварився з уболівальниками з ВІП-трибуни суперника «Аль-Васла», «Аль-Шебаба», які образили подругу Марадони, Вероніку Охеду.

У квітні 2012 року у Дієго виник конфлікт з керівництвом клубу з-за того, що не були придбані обіцяні йому гравці. 11 липня 2012 року керівництво «Аль-Васл» звільнив аргентинця з поста головного тренера. Як було повідомлено на офіційній сторінці команди в мікроблозі в Твіттер, таке рішення було прийнято у вівторок, 10 липня, на засіданні правління клубу. Причиною звільнення Марадони стало те, що за сезон «Аль-Васл» не тільки не зміг завоювати ніяких нагород, але і опустився з шостого на восьме місце в чемпіонаті країни, при тому, що в ньому грають 12 команд.

У липні 2013 року Марадона переніс операцію з корекції вікової пресбіопії.

Особисте життя

Марадона був одружений. Дружина — Клавдія Вільяфанья, колишня, старше його на 2 роки, з нею він прожив 25 років. Вони жили в одному будинку з жовтня 1976 року, але Марадона довгий час соромився підійти до дівчини. Лише 28 червня 1977 року Дієго запросив її на танці в парк Сосьяль-і-Депортиво в районі Ла Патерналь. Після знайомства Дієго і Клаудія всю ніч танцювали диско, а вже на наступний день Дієго познайомив її зі своїми батьками. Незважаючи на довгі стосунки, Дієго не поспішав одружитися на ній. Однак це не завадило їх життя. Коли Дієго вже став відомим футболістом і часто роз'їжджав з клубами і збірною по всьому світу, Клаудія завжди чекала його вдома, а сам Марадона по приїзду в нове місто телефонував їй з аеропорту. Клаудія стала першою людиною, який порадив Марадоні стати професійним футболістом.

Незважаючи на стосунки з Клаудією, у Марадони було кілька романів, включаючи зустрічі з аргентинської кінодівою Адріаною Бродські, яка була одружена з послом Аргентини в Панамі і відомими італійськими киноактрисами Лореданой Берті і Хізер Парізі. Також йому приписувалися численні зради в Італії, зокрема з призершами конкурсу «Міс Фантастична груди», Мімі, «мадам Батерфляй» з Токіо, з бразильської балериною Сюзі, яка стверджувала, що Дієго «дуже ніжний коханець і йому невідомо почуття сорому», а також з кількома італійками. Проте його дружина завжди прощала Дієго.

Марадона під час відвідування Калькутти. На його лівій руці можна побачити татуювання з ім'ям його дочки і матері, Дальми

У 1987 році неаполітанка Крістіана Синагра заявила в пресі, що вона народила сина від Марадони. Після цього почався галас в ЗМІ, а сам Марадона не давав з цього приводу жодних коментарів. Батьківство так доведено і не було, так як аргентинець не з'являвся в суд і відмовився проходити тест ДНК. Цей «син», Дієго Синагра (англ.)рос., став професійним футболістом і виступав за збірну Італії з пляжного футболу. Лише в 2016 році Дієго визнав Синагру своєю дитиною і сказав, що любить його. В результаті цього епізоду Марадона почав рідше з'являтися в суспільстві, він відвідував лише закриті ресторани і кафе, де бував тільки з близькими друзями. Ще одним з епізодів, який призвів до подібної поведінки став камінь, кинутий з натовпу в Марадону. За словами Хорхе Вальдано, «життя Марадони — це його особиста драма. Все людство йому заздрило, а він заздрив всьому людству. Всі хотіли жити, як Марадона, а він хотів жити, як усі. Він хотів вставати о восьмій ранку і вести своїх дітей до школи. На зворотному шляху зайти в магазин за продуктами, а ввечері прогулятися разом з дружиною і дітьми на вулиці або повечеряти в ресторані».

2 квітня 1988 року народилася дочка Марадони і подруги Клаудії, дівчинку назвали Дальмою Нерея, на честь матері Дієго. Незважаючи на те, що вони офіційно не складалися в шлюбі, вони були заручені і вважали один одного чоловіком і дружиною.

Відразу після цього Марадоні запропонували 2 млн за рекламу з Дальмою, але футболіст відмовив. У тому ж році мати з дочкою перебралися в Неаполь.

Дочка Дієго, Дальма

16 травня 1989 року народилася друга дочка Марадони, яку назвали італійським ім'ям Джанніні Дінора.

Марадона одружився на Клаудії 7 листопада 1989 року в Буенос-Айресі. Церемонія одруження проходила на стадіоні Луна Парк у присутності півтори тисячі гостей. На урочистості було витрачено близько 2 млн доларів: «Клаудія так довго чекала цього, що я не міг не порадувати її».

7 березня 2003 року Клаудія подала на розлучення з причини догляду Дієго з дому в 1998 році. Незважаючи на розлучення, колишнє подружжя залишилися в добрих стосунках. Пізніше Клаудія стала агентом Марадони.

З 2005 року Марадона зустрічався з вчителькою фізичної праці Веронікою Охеда (народилася 9 грудня 1977 року або 1980 року), яка родом з рідного району Дієго, Вільї Фьоріто; яка познайомилася з ним 13 лютого 2005 року на весіллі сина його двоюрідного брата. Вероніка двічі була вагітна від Марадони, але двічі у неї траплявся викидень. Також Дієго приписували роман з моделлю Сильвиной Місяцем.

Дочка Марадони, Джанніні, в 2008 році вийшла заміж за футболіста Серхіо Агуеро. 20 лютого 2009 року у них народився син, Бенхамін; хрещеним батьком хлопчика став футболіст Ліонель Мессі. Друга дочка Дальма, заручена з Фернандо Моліною, який був прес-секретарем збірної Аргентини.

19 листопада 2011 року на 82-му році життя мати Дієго, Дальма Сальвадора Франка, померла в лікарні Буенос-Айреса. Останні дні перед смертю, Марадона провів разом з нею. В честь пам'яті матері гравця матч між «Індепендьєнте» і «Олімпо» розпочався з хвилини мовчання.

У лютому 2013 року Агуеро розлучився з дочкою Дієго, Джанниной, яка забрала дитину і поїхала до Аргентини. При цьому вона нікого не звинуватила: «Коли пара розлучається, то винуваті завжди обидва». З приводу розставання молодих людей Марадона сказав: «Агуеро — слабак! Мені гидко навіть згадувати це ім'я, не те, щоб вимовити його вголос. Більше не відпущу свою дочку одну на судові розгляди з цією людиною. Слава Богу, що вона його більше не побачить. Тому що він — не мужик!». Дієго так возненавидил Куна, що у вересні 2014 року, перебуваючи в місті Дубровнику, напав на відвідувача місцевого бару, який розмовляв про Агуеро.

7 лютого 2013 року у Марадони і Вероніка Охеда народився син, якого назвали Дієго Фернандо. Цікаво, що на той момент батьки вже не зустрічалися, а сам колишній футболіст тільки через місяць визнав сина своїм. Через рік, Вероніка заявила, що чекає другу дитину від Дієго, що сталося від випадкової зв'язку її і Марадони в готелі. Сам футболіст заявив, що дитина не його. У березні 2014 року у Охеди трапився викидень.

14 лютого 2014 року в Римі Марадона зробив пропозицію 23 річної футболістці і моделі, Росіо Оліві. У квітні 2014 року пара розлучилася: Дієго звинуватив її в крадіжці годинника і ювелірних виробів, коли вони знаходилися у нього вдома в Дубаї. Сама дівчина всі звинувачення відкидала. Пізніше вони помирилися і Марадона забрав заяву про крадіжку, хоча колишній футболіст став, за її словами, часто бити дівчину. У тому ж році він визнав свою позашлюбну дочку Яну, результат короткочасного роману з офіціанткою боулінгу «Ла Діоб», Валерією Салабаин.

25 червня 2015 року в Буенос-Айресі помер батько Марадони, дон Дієго, довгий час випробовував проблеми з серцем і легенями.

Особисте життя в Неаполі

З перших днів Марадони в місті, він став одним із найбільш упізнаваних осіб. Плакати з його зображенням висіли в безлічі районів Неаполя. Фанати Дієго кожен день чекали кумира на місцях можливої появи. А «скуньицци» (хлопці з бідних кварталів Неаполя) були готові всюди переслідувати Марадону в надії отримати автограф, який можна було вигідно продати. У будинку в Позиллипо, де оселився Марадона, його завжди чекала юрба вболівальників.

Всі дії Марадони обговорювалися в місцевій пресі, і перші спагетті, з'їдені Дієго, і кількість обслуговуючого персоналу, яке, за чутками, досягало 100 осіб, і навіть можливі зв'язки Марадони з мафією: Дієго пішов, на прохання друга, на хрестини одного іноземця, а той виявився боса сицилійської мафії. Його ім'я навіть фігурувало у справі про підпільному тоталізаторі, який тримав мафіозний керівник, Джуліано. Наступного дня газети вийшли із заголовками: «Марадона в гостях у каморри». Пізніше один з босів неаполітанської мафії Сальваторе Ло Руссо, допомагав знайти вкрадений у Дієго «Золотий м'яч» кращому гравцеві чемпіонату світу 1986 і кілька дорогих годин, проте запізнився на кілька годин і в результаті його приз був переплавлений в золотий злиток, годинник ж вдалося повернути.

В Неаполі у Дієго трапився роман з відомою танцівницею Хізер Парізі, яких відобразили на балконі будинку Дієго, хоча сам Марадона заперечував їх любовний зв'язок, кажучи, що вони лише друзі. У 1989 році він був звинувачений у пособництві появи в Італії повій з Південної Америки, які йому нібито поставляла Кармела Чинкуэграна, керівниця борделю. За словами учасника цих поставок, Феліче Піци, у Дієго за період життя в Неаполі було 12 тисяч жінок (4,69 в день).

Наркотики

Файл:Milano - zona san siro - italy - diego armando maradona.JPG

Колаж Марадони, що вживає наркотики, біля стадіону Сан-Сіро

За словами самого Марадони, наркотики вплинули на всі його здібності, крім пам'яті.

Вперше наркотики Дієго спробував під час виступу за «Барселону». Він використав їх для того, щоб відчути себе добре в незнайомій обстановці: «Спочатку я відчував емоційний шок: всі навколо мене ставало дуже світлим, веселим, розважливим. Чудові відчуття, які, на жаль, продовжувалися недовго. І тоді я відчував потребу починати це ще і ще раз і не знав, як вийти з цього стану». Прийом наркотиків супроводжувався у Дієго тривалими депресіями, а також періодами агресії до близьких йому людей: «Я з жахом згадую про те, як мої дочки приходили до мене з проханням пограти з ними, а я не міг, тому що був під кайфом. Під вічним кайфом. Думаю, якщо б не моя дружина, зараз би мене не було на цьому світі. Це борг, з яким я ніколи не розплачуся». При цьому, для нього наркотики не були допінгом, не покращували його фізичний стан.

Пристрасть до наркотиків, на думку його матері позашлюбної дитини, Крістіани Синагры, сталося через те, що Марадона володів тонкою душевною організацією і дуже тендітною психікою. На думку деяких, головною причиною пристрасті до наркотиків стали близькі стосунки з його агентом, Гільєрмо Копполою, які звинувачувались у наркоторгівлі і снабжавшего Дієго кокаїном. За словами Марадони, у травні 2004 року він остаточно перестав вживати наркотики.

Оточення Марадони

Крім постійної уваги преси, у Марадони був дуже напружений розпорядок дня, пов'язаний з постійними зустрічами, роз'їздами і зйомками в рекламі. Зрештою Марадона навіть найняв особистого секретаря, подругу нареченої Клаудії, Чечилию, отвечавшую на дзвінки.

Довгий час першою людиною в оточенні Дієго був Хорхе Ситерспилер, його кращий друг з самого дитинства. Вони познайомилися, коли Дієго було 14, а Хорхе 16 років. Футболісти «Цибулинок» часто заходили в будинок Ситерспилера, де обідали. Завдяки Марадоні Ситерспилер в 19 років став наймолодшим агентом в Аргентині. Він допомагав Дієго вести фінансові і юридичні справи: зокрема, він був одним з організаторів переходу Дієго в «Боку Хуніорс» і створив фірму «Марадона продакшнс». Ситерспилер навіть в 1977 році, коли Дієго вперше виїхав за кордон у складі юнацької збірної Аргентини, був з ним у номері, допомагаючи йому пережити розлуку з рідними. Тоді ж Дієго попросив: «Я ще багато чого не знаю, Кабесон, допомагай мені». Ситерспилер заради ведення справ Дієго кинув коледж. Вони працювали разом, аж до жовтня 1985 року, коли Ситерспилера, не тільки втратив частину грошей Дієго в невдалих угодах, але і насчитавшего йому 300 млрд лір боргів, змінив Гільєрмо Коппола.

Коппола пропрацював у Марадони до 2003 року. Вони розлучилися зі скандалом: Дієго звинуватив Копполу в тому, що той не видавав йому 2 млн доларів за прощальний матч. Дієго подав заяву в суд. У квітні 2008 року сторони дійшли примирительному вирішення справи.

Крім співробітників, які працювали на нього, часто Дієго оточували люди, які бажали отримати від нього якісь привілеї. Деякі гравці бравірували знайомством з Марадоною, бажаючи отримувати від цього якісь вигідні контракти з клубами.

Інше

Культ особистості і популярність

Як в Аргентині, так і в Неаполі, Марадона перетворився в кумира, «спортивного ідола». Насамперед, Дієго був популярний у простих жителів цих регіонів. В Неаполі він був символом міфічного протистояння «пригноблених» бідних клубів півдня Італії і «могутніх» північних клубів, які нібито керували футболом в країні.

Файл:Statutes of Gardel - Peron - Maradona in La Boca - Buenos Aires - Argentina.JPG

Статуя Марадони (праворуч), разом зі співаком Карлосом Гарделем (ліворуч) і першої леді Аргентини Євою Перон (по центру)

У червні 2006 року колишній партнер Марадони по збірній Аргентини Хорхе Вальдано заявив в інтерв'ю німецькій газеті Süddeutsche Zeitung, що коли Дієго пішов з футболу, він травмував всю Аргентину. Що Марадона — більше, ніж геніальний футболіст. Він є компенсацією для країни, яка пережила кілька військових диктатур і роки соціально-громадських невдач.

Файл:Maradona-212369675 3c30adbbb4 o.jpg

Ідолопоклонство в Неаполі

Соціолог Елісео Верон заявив, що Марадона є необхідним для найбільш малозабезпечених верств населення Аргентини, які потребують Бога, і тому ідентифікують з ним Дієго, як раніше робили з Евітою Перон. Сам Марадона підтримував любов до Аргентини і аргентинського народу, так у 1987 році він відмовився від контракту на мільйон доларів з компанією IMG, з-за того, що для проведення операції йому б довелося взяти подвійне аргентинсько-американське громадянство: «Моя національність безцінна. Ніхто не може мені заплатити стільки, щоб я перестав відчувати себе аргентинцем, ніхто! Всі інші — навіть Генрі Кіссінджер — погодилися і продали себе за мільйон доларів. Але для мене це не питання грошей: бути аргентинцем безцінне».

Одним з головних прикладів ідолопоклонства Марадоні є «Церква марадонианы», заснована в 1988 році. Ця жартівлива релігія поширена здебільшого в Південній Америці, в число її прихильників входять близько 60 тисяч чоловік. Для прихожан» першим роком є 1960-й, рік народження Дієго. 22 червня, день коли Дієго забив два голи англійців на чемпіонаті світу, є Великоднем. В даний час Церква побудувала пам'ятник Марадони в музеї «Боки Хуніорс» і статую в затоці Байя Бланка.

Популярність Марадони виражена в піснях, звернених до нього. Співак Родріго Буено написав пісню «La mano de Dios» («Рука Бога»). Рок-гурт Los Piojos — пісню Maradó, Фіто Паес — пісню «Y dale alegría a mi corazón» («Ти веселишь моє серце»), група Los Calzones — пісню «Yo te sigo» («Я йду за тобою»), Mano Negra — пісню «Santa Maradona» («Святий Марадона»), Андрес Каламаро — пісню «Марадона», Чарлі Гарсія — пісню «Maradona blues» («Блюз Марадони»), Los Ratones Paranoicos — пісню «Para siempre» («Назавжди»), Attaque 77 — пісню «Francotirador» («Вільний стрілець»), Los Cafres — пісню «Capitán Pelusa» («Капітан Пушок»), група Las Pastillas del Abuelo — пісню «¿Qué es Dios?» («Що Бог»?), Bersuit Vergarabat — пісню «Maradona», Beangrowers — пісню «Maradona», Hurtmold — пісню «Música Política Para Maradona Cantar», «Спіймані мурахоїди» — пісню «Мільйони, Марадона». Пісня композитора Руслана Горобця на вірші поета Михайла Таніча «Самба з Марадоною» у виконанні радянської співачки Анне Вескі стала лауреатом всесоюзного фестивалю «Пісня-87».

У 2004 році був зіграний театральний спектакль на Кубі, названий «Футболка номер 10: між раєм і пеклом, де головним героєм є Марадона. 30 березня 2007 року вийшов біографічний фільм про Марадону італійського режисера Марко Різі, «Maradona, la mano di Dio». В 2008 році вийшов фільм «Марадона» режисера Еміра Кустуріци; значна частина фільму присвячена «Церкви Марадони».

У 2016 році аргентинська телекомпанія Telefe почала роботу над серіалом про життя Марадони.

Відносини з пресою

Марадона, з часу переходу в «Боку Хуніорс», завжди викликав дуже пильну увагу ЗМІ, що поступово «вилилося» у ненависть Дієго до представників цієї професії. Найбільше неприйняття у нього викликали постійні питання, що задаються корреспондентками журналів для жінок. На думку його друга, журналіста Даніеля Аркуччи, «Марадона потребує журналістів, а журналісти потребують Марадоні».

Марадона з начальником кабінету міністрів Альберто Фернандесом і директором Canal 7 Росаріо Луфрано

Іноді через преси Марадона впадав у довготривалі депресії, внаслідок чого страждала його гра:

Під час лікування від наркозалежності на Кубі, Марадона розбив скло автомобіля, в якому представники агентства Reuters вели зйомку Дієго. У 2001 році Дієго побив кореспондента та фоторепортера газети El Panama America. 6 березня 2007 року Марадона напав на фотокореспондента, сфотографировавшего його в нічному клубі. 19 травня 2010 року Марадона на автомобілі наїхав на ногу телеоператора, що зустрічав його біля будівлі федерації футболу Аргентини; за свої дії Дієго вибачився.

Політичні погляди

Марадона з Нестором Киршнером

Марадона протягом декількох років підтримував дружні стосунки з екс-президентом Аргентини, Карлосом Менемом. У 1999 році він разом з ним святкував перемогу на президентських виборах «радикала» Фернандо де ла Руа, який здобув перемогу над Едуардо Дуальде. Крім цього, в 2001 році він відвідував його під час домашнього арешту, коли Менем звинувачувався в поставках зброї в Еквадор і Хорватію. За рік до цього, в 2000 році, Менем був присутній на презентації автобіографічної книги Марадони, «Yo soy el Diego».

Марадона і Крістіна Фернандес

У 2000-х Дієго почав висловлювати свої політичні симпатії до політики лівого спрямування. Це почалося під час періоду реабілітації на Кубі, де він почав дружити з лідером країни, Фіделем Кастро, якого він підтримував публічно: «Кастро є єдиним політиком, якого я поважаю. Він завжди ризикував своїм життям. Фідель є батьком всіх революцій, які роблять люди, бажаючи змінити ситуацію і домогтися прогресу. Куба не живе розкішно, але там немає голодуючих». Також Марадона висловив захоплення Ернесто Че Геварою у фразі, що відноситься до правителя Аргентини 80-х Хорхе Виделе: «Такі типи, як Бачила, сприяють тому, що ім'я Аргентини брудниться ззовні; натомість Чє змушує нас відчувати гордість». Для того, щоб висловити повагу лівим політикам, Марадона має татуювання особи Че Гевари на правій руці та особи Кастро — на нозі.

Також Марадона схвалював роботу президента країни, Нестора Кіршнера. У жовтні 2007 року Марадона публічно підтримав кандидата в президенти країни, Крістіну Кіршнер, чоловіка Нестора Кіршнера, що стала за підсумками виборів президентом Аргентини. У 2010 році, після поразки збірної Аргентини у чвертьфіналі чемпіонату світу, Крістіна Кіршнер публічно заявила, що хотіла б, щоб Дієго залишився на чолі збірної, а також сказала: «Мої двері для нього і гравців відкриті в будь-який момент». Після відставки Марадони, Христина сказала, що вона дуже засмучена. Восени 2010 року Нестор і Христина підтримали Дієго в його бажанні повернутися на пост головного тренера національної команди. У жовтні 2011 року Марадона, під час передвиборної кампанії підтримував Кіршнер, публічно привітав Христину, яка була переобрана на другий термін.

Марадона з Киршнером у серпні 2004 року

У листопаді 2005 року Марадона був однією з головних персон конференції «Кумбре де лос Пуеблос» («Зустрічі Народів»), створеного на противагу IV саміту Америк. На цій конференції він неофіційно представляв кубинського лідера Фіделя Кастро. Дієго був в якості гостя на поїзді «Експрес Альба», выехавшем з Буенос-Айреса, в якому було 160 осіб — учасників конференції. На цій конференції були присутні президент Венесуели Уго Чавес, кубинський музикант Сільвіо Родрігес, лауреат Нобелівської премії Адольфо Перес, кандидат, на той момент, на пост президента Болівії Ево Моралес і представники руху Матері Травневої площі. Сам Марадона з'явився на цьому заході у футболці з написом «Stop Bush», при цьому літери sh у прізвища президента США були стилизованны під свастику. Участь Дієго викликало роздратування кількох політичних керівників, серед яких був президент Мексики Вісенте Фокс.

Марадона і Хосе Луїс Гойя

20 серпня 2007 року Марадона взяв участь у ток-шоу президента Венесуели Уго Чавеса, в ньому він сказав.:

Я вірю в Чавеса, можете називати мене „чавістом“. Все, що роблять Чавес і Кастро — це найкраще, що тільки здатні зробити сучасні політики. Я ненавиджу все, що приходить із США, все, що з ними пов'язано. Я ненавиджу США від усієї душі!

У грудні 2007 року Марадона подарував футболку зі своїм автографом міністерству закордонних справ Ірану, сказавши, що він «всім серцем з іранським народом».

14 березня 2008 року Марадона підтримав прагнення Болівії грати футбольні матчі на висоті 2700 метрів вище рівня моря. Крім підтримки країни, Дієго звинуватив ФІФА і її президента, Йозефа Блаттера, про якого він сказав, що той навіть «ніколи не бив пенальті», висловлюючи думку про те, що керівники федерації не мають уявлення про футбол.

Влітку 2010 року Марадона зустрічався з Уго Чавесом, якого назвав своїм другом. Він сказав: «Для мене є великою честю бути поруч з президентом, який бореться за людей, країну і свої ідеали. Я буду поруч з ним до кінця свого життя; завжди стежу за тим, як він захищає свою позицію. Все це просто фантастика». І через рік Дієго відвідав Чавеса, що проходить курс лікування від ракового захворювання (через кілька років той помер).

Марадона з Крістіною Фернандес і Ево Моралесом

3 вересня 2012 року Марадона став спортивним послом емірату Дубай.

У 2015 році Дієго назвав президента ФІФА Йозефа Блаттера, некомпетентним: «79-річний хитрий лис все-таки йде на п'ятий термін? Його дружки вкрали все, крім меблів в своїх кабінетах, а Блаттер каже, що нічого не знає. Може, ми повинні називати його Святий Зепп Сама Невинність? Блаттер некомпетентний», а Хуліо Грондону звинуватив, що той купував для нього голоси.

Судові тяжби

Крім зберігання кокаїну в 1991 році, Марадона часто мав проблеми з законом. Так, у 1994 році він стріляв з пневматичної гвинтівки у журналістів, четверо з яких були легко поранені. Прокурор хотів дати йому 4 роки в'язниці, адвокат висловлював бажання замінити в'язницю громадськими роботами. У червні його засудили до 2 років і 10 місяців умовно, з можливістю виїзду з країни.

Італійка Христина Синагра подала заяву в суд, щоб Дієго визнав її сина, якого вона назвала Дієго. Марадона відмовився пройти тест на батьківство і суддя Марія Лідія де Лука постановила, що дитина може носити прізвище батька, а також зобов'язала Марадони щомісяця виплачувати 3100 доларів аліментів. Незважаючи на рішення суду, Марадона довгий час не виплачував гроші Христині, заборгувавши до 1998 році 221 тисячу доларів. У травні 2003 року батько почав грати в гольф в італійському місті Фьюджі. Туди ж приїхав Дієго-молодший. Марадона спочатку поїхав від своєї дитини на міні-каре, але потім розвернувся і близько 40 хвилин спілкувався з сином. Незважаючи на цю зустріч і підтвердження рішення суду в 1995 році, Марадона ніколи не визнавав своє батьківство. У жовтні 2005 року він заявив в телевізійному ефірі: «Погоджуватися — не значить визнавати. У мене є дві дочки — плід моєї любові. Їх звуть Дальма і Джаніна. Я грошима оплачую свої помилки минулого. Суддя змусив давати йому гроші, але він не може змусити мене відчувати любов до нього». З-за затримок в оплаті, у 2005 році Христина Синагра початку судове стягнення, що позбавляло Дієго будинку у Морено, яким він володів. Після переговорів між сторонами, аукціон на будинок був скасований.

У 1996 році народився другий позашлюбна дитина Дієго, Жана, плід зв'язку з 20-річною дівчиною, Валерією Сабалаин. Марадона, як і в першому випадку, відмовився пройти тест на батьківство. В результаті дівчинці дозволили носити прізвище батька. У 2001 році суд постановив виплачувати аліменти в розмірі 2 тис. песо в місяць. 29 червня 2001 року це рішення було підтверджено I Залом палати апеляцій. У 2004 році Дієго домовився з матір'ю дівчинки сплатити 400 тис. песо і поступився третім особам права на підприємство Aceites y Esencias Patagónicas, які зобов'язалися виплачувати 2,4 тис. песо щомісяця, аж до досягнення Жаной 21 року. З-за того, що підприємство відмовилося виплачувати грошові кошти, почалася судова тяганина. Противні сторони домовились, що підприємство буде виплачувати 2,7 тис. песо щомісяця. Судом було підтверджено, що Дієго уповноважив стеження за виплатою грошових коштів дочки своєму агенту, Гільєрмо Копполі, не выполнившем доручення.

Третім позашлюбною дитиною Дієго став син Сантьяго, що підтвердила експертиза ДНК. Бабуся, що доглядала за дитиною, просила, щоб Дієго забезпечував їх продуктами харчування. Матір'ю Сантьяго стала Наталія Гарат, померла в листопаді 2005 року з-за раку. При цьому, під час перебування Марадони на Кубі, він регулярно виплачував гроші Наталії, за допомогою доктора Альфредо Кає і Гільєрмо Копполи; однак після його повернення в Аргентину, Клаудія Вільяфанья заборонила висилати гроші.

У серпні 1998 року дружина аргентинського нападника Клаудіо Каниджи, Маріана Наннис, назвала Марадону «блакитним». Приводом для цього називалося те, що дружина ревнувала гравців, міцно товаришують один з одним, а також те, що Марадона міцно цілував Каніджу в губи, святкуючи гол. Дієго подав на неї в суд.

Іншою проблемою Дієго стали відносини з податковою інспекцією Італії, за даними якої він був повинен італійської скарбниці понад 25 млн доларів, пізніше ця сума зросла до 38,5 млн доларів. Згідно з версією звинувачення, Марадона в останні 2 роки в «Наполі» не сплачував податки. Це сталося через те, що президент команди Коррадо Ферлаино, повідомив йому і кільком іншим футболістам, що склав два контракту, один за використання образу гравця, а інший за футбольні виступи, виплачуючи податки за обома договорами, однак на ділі цього не робив. Поступово на суму нараховувалися відсотки. Під час перебування Дієго в Італії, поліція конфіскувала двоє годин фірми Rolex, що належать Дієго і оцінених в 10 тис. євро. За кілька років до цього, у Марадони були конфісковані всі кошти, отримані ним за участь в італійській телевізійній програмі. У вересні 2009 року у Марадони судовими приставами, була конфіскована сережка вартістю 4 тис. євро. 14 січня 2010 року сережка була продана на аукціоні за 25 тис. євро. Її купив шанувальник Марадони, італійський футболіст Фабріціо Мікколі. У 2012 році судові тяжби продовжилися: Дієго инкримировалось ухилення від сплати податків на суму в 40 млн євро. Сам Марадона сказав, що його адвокат вже довів, що аргентинець не ухилявся від сплати податків.

У лютому 2003 року Дієго визнали співучасником аварії, що сталася в 1998 році. В ній його рекламний агент, Ферро Виэрра, проїхавши на червоне світло, врізався в інший автомобіль. Суд постановив, що Дієго повинен виплатити штраф у розмірі 12 500 євро.

У січні 2006 року, під час відпустки в Полінезії, Марадона був звинувачений в тому, що розбив склянку про голову жінки, яка була королевою краси Полінезії, коли вона посперечалася з дочкою Дієго, Джаниной. Жінці наклали 8 швів. Цей інцидент був дозволений в судовому порядку.

У 2006 році Дієго був звинувачений у нанесенні легких тілесних ушкоджень парі, коли він 10 лютого 2006 року за кермом автомобіля Mitsubishi Montero в'їхав в телефонну будку, отлетевшие скла якої порізали людей. Сам Дієго повідомив, що він не здійснював ніяких правопорушень і взагалі на цьому місці ніколи не бував. Після 5 викликів в суд, на який Марадона не з'явився, суддя Гонсало Руа примусив силою його привести його в будівлю суду. На момент рішення Марадони не було в країні. Лише 7 жовтня 2008 року, коли Дієго повернувся з Італії, його привели в суд. Звинувачення хотіло дати Дієго 1 рік та 1 місяць тюрми, а також наклало арешт на майно гравця у розмірі 17,6 тис. песо. Рішення по справі ще не винесено.

У червні 2011 року Дієго подав в суд на компанію The9 Limited, яка незаконно використовувала образ футболіста в грі Winning Goal. У серпні 2012 року Дієго почав судитися з китайськими компаніями Beijing Sina Internet Information Service Co Ltd і Shanghai No. 9 City Information Technology Co Ltd, які працюють у сфері інтернет-покеру, з приводу незаконного розміщення фотографій Марадони на своїх сайтах.

Досягнення

Командні

• «Бока Хуниорс»

  Чемпион Аргентины: Метрополитано 1981

• «Барселона»

  Обладатель Кубка Испании: 1982/83

  Обладатель Кубка лиги Испании: 1983

  Обладатель Суперкубка Испании: 1984

• «Наполи»

  Чемпион Италии: 1986/87, 1989/90

  Обладатель Кубка Италии: 1986/87

  Обладатель Кубка УЕФА: 1988/89

  Обладатель Суперкубка Италии: 1990

• Сборная Аргентины

  Чемпион мира (в возрасте до 20 лет): 1979

  Чемпион мира: 1986

  Серебряный призёр чемпионата мира: 1990

  Обладатель Кубка Артемио Франки: 1993

Особисті

Лучший бомбардир чемпионата Аргентины (5): Мет. 1978, Мет. 1979, Нас. 1979, Мет. 1980, Нас. 1980 Лучший игрок молодёжного чемпионата мира: 1979 Обладатель приза «Золотая Олимпия» (Спортсмен года в Аргентине по версии спортивных журналистов): 1979, 1980, 1986 Обладатель приза «Серебряная Олимпия» (Спортсмен года в Аргентине по версии спортивных журналистов): 1979, 1980, 1981, 1986 Футболист года в Аргентине: 1979, 1980, 1981 Футболист года в Америке по версии El Mundo: 1979, 1980, 1986, 1989, 1990, 1992 Футболист года в Южной Америке: 1979, 1980 Обладатель премии Комекс «за заслуги»: 1980, 1990 Обладатель трофея Гандулья: 1981 Футболист года в Италии по версии Guerin Sportivo: 1985 Специальный посол ЮНИСЕФ: 1985 Лучший игрок чемпионата мира 1986 Обладатель «Серебряной бутсы» чемпионата мира 1986 Обладатель премии Pluma de Oro: 1986 Почётный гражданин Буэнос-Айреса: 1986 Лучший футболист Европы по версии Onze d'Or: 1986, 1987 Член «Семи великолепных людей спорта» по версии Guerin Sportivo: 1986 Лучший футболист мира по версии World Soccer: 1986 Почётный житель Буэнос-Айреса: 1986 Лучший спортсмен года по версии L'Équipe: 1986 Лучший бомбардир чемпионата Италии: 1987

Лучший бомбардир Кубка Италии: 1988 Спортивный посол президента Аргентины: 1990 «Бронзовый мяч» (Третий игрок чемпионата мира): 1990 Обладатель «Бриллиантовой» премии Комекс: 1990 Обладатель «Платиновой» премии Комекс: 1990 Лучший аргентинский футболист всех времён по версии АФА: 1993 Избранный «Мастер вдохновляющий на мечты» оксфордского университета: 1995 Обладатель почётного «Золотого мяча»: 1995 Обладатель трофея «Легенда» по версии читателей газеты «Marca» Второй футболист мира всех времён по версии обладателей «Золотого мяча»: 1999 Автор лучшего гола в истории футбола: 1999 Член символической сборной игроков Южной Америки всех времён: 1999 Лучший спортсмен XX века в Аргентине по версии спортивных журналистов: 1999 Лучший спортсмен XX века по версии Clarín: 1999 Игрок столетия по версии ФИФА: 2000 Член сборной ФИФА всех времён: 2002 Вошёл в список лучших латиноамериканских спортсменов по версии Латинской прессе в Гаване: 2003 Член аллеи славы в Монте-Карло (премия Golden Foot): 2003 Владелец «ключей от города» Картахена: 2005 Обладатель премии Фаустино Сармиэнто от аргентинского сената: 2005 Посол доброй воли МИМСН: 2006 Обладатель премии Дельфо Кабреры: 2010

Література

• Выборнов Ю. В., Горанский И. В. Марадона, Марадона…. — Физкультура и спорт, 1989. — Т. 1. — 192 с. — (Звезды зарубежного спорта). — ISBN 5278001860.
• Марадона Д. А., перевод Юнгер М. Диего Армандо Марадона. О себе о футболе и не только = Yo soy el Diego. — Москва: АСТ и У-Фактория, 2010. — Т. 1. — 320 с. — 4000 экз. — ISBN 9785170592685.
• Dini, Vittorio, Oscar, Nicolaus. Te Diegum. — Leonardo, 1991. — ISBN 9788835510598.
• Burns, Jimmy. La mano de Dios. — Неаполь: El País — Aguilar, 1996. — ISBN 9788441321021.
• Sergio Levinsky. Diego Armando Maradona. Una vita presa a calci. — Ареццо: Limina, 1997. — ISBN 88-86713-32-0.
• Maradona, Diego Armando. Yo soy el Diego. — Planeta, 2001. — ISBN 9871144628.
• Dini, Vittorio, Oscar, Nicolaus. Te Diegum. — Sudamericana, 2001. — ISBN 9500720159.
• Massimo Mauro, Luca Argentieri. Ho giocato con tre geni. Zico, Platini, Maradona. — Милан: Baldini Castoldi Dalai, 2001. — ISBN 9788884900807.
• Francisco Cornejo. Ho scoperto Maradona. Il giovane Diego raccontato dal suo primo allenatore. — Ареццо: Limina, 2004. — ISBN 88-88551-37-9.
• Emanuela Audisio. Il ventre di Maradona. Storie di campioni che hanno prestato il corpo allo sport. — Милан: Mondadori, 2007. — ISBN 9788804568490.
• Manuel Parlato. Da Maradona a De Laurentiis. — Ареццо: Limina, 2009. — ISBN 9788860410306.

Ссылки

• Официальный сайт. Архів оригіналу за 1 лютого 2011. (ісп.)(ісп.) (англ.)(англ.)
• Марадона, Дієго — стаття в Лентапедии. 2012 рік.
• Статистика выступлений за сборную Аргентины. Архів оригіналу за 1 лютого 2011. (англ.)(англ.)
• Все матчи Марадоны за «Боку Хуниорс». Архів оригіналу за 1 лютого 2011. (ісп.)(ісп.)

[[Категорія:Футболісти «Архентінос Хуніорс»]] [[Категорія:Футболісти «Барселони»]] [[Категорія:Футболісти «Бока Хуніорс»]] [[Категорія:Футболісти «Наполі»]] [[Категорія:Футболісти «Ньюеллс Олд Бойз»]] [[Категорія:Футболісти «Севільї»]] [[Категорія:Гравці збірної Аргентини з футболу]] [[Категорія:Тренери ФК «Расинг» (Авельянеда)]] [[Категорія:Тренери збірної Аргентини з футболу]] [[Категорія:ФІФА 100]] [[Категорія:Аргентинські футболісти]] [[Категорія:Аргентинські футбольні тренери]]