Інтенсивність відмов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Залежність інтенсивності відмов від часу експлуатації: I — період припрацювання; II — період нормальної експлуатації; III — період старіння

Інтенси́вність відмо́в (рос. интенсивность отказов; англ. instantaneous failure rate; failure rate; fault rate; нім. Ausfallrate f) — умовна густина імовірності виникнення відмови об'єкта, яка визначається за умови, що до цього моменту відмова не виникла[1]. Інтенсивність відмов є показником безвідмовності неремонтованих і невідновлюваних об'єктів.

Середня інтенсивність відмов — середнє значення інтенсивності відмов у заданому інтервалі часу[1].

Інтенсивність відмов може бути обчислена як відношення числа об'єктів (апаратури, виробів, деталей, механізмів, пристроїв, вузлів тощо), що відмовили за одиницю часу до середнього числа об'єктів, що справно працювали у даному проміжку часу за умови, що об'єкти, які відмовили не відновлюються і не замінюються справними. Іншими словами, інтенсивність відмов чисельно дорівнює числу відмов за одиницю часу, віднесеному до середнього числа вузлів, що безвідмовно працювали до цього часу.

де N — загальне число виробів, що розглядаються;

f(t) — частота відмов вузлів (деталей);
P(t) — імовірність безвідмовної роботи;
n(t) — число зразків, що відмовили в інтервалі часу від до ;
 — інтервал часу;
 — середнє число зразків, що справно працювали в інтервалі :

де  — число зразків, що справно працювали на початку інтервалу ;

 — число зразків, що справно працювали в кінці інтервалу .

Наприклад, середні значення інтенсивностей відмов складають:

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б ДСТУ 2860-94 Надійність техніки. Терміни та визначення

Джерела[ред.ред. код]