Опитування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Опи́тування — це метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) або опосередкованого (анкетування) спілкування соціолога з респондентом. Також використовується для вимірювання громадської думки з різних питань.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Опитування можна розглядати як один з найпоширеніших методів отримання інформації про суб’єктів — респонденти опиту. Опитування полягає в задаванні людям спеціальних запитань, відповіді на які дозволяють дослідникові отримати необхідні відомості залежно від завдань дослідження. До особливостей опитування можна зарахувати його масовість, що викликане специфікою завдань, які їм вирішуються.

Опитування поділяються на стандартизовані і нестандартизовані. Стандартизовані опитування можна розглядати як суворі опитування, що дають перш за все загальне уявлення про досліджувану проблему. Нестандартизовані опитування менш суворі порівняно з стандартизованими, в них відсутні жорсткі рамки. Вони дозволяють левітувати поведінку дослідника, залежно від реакції респондентів на питання.

При створенні опитувань спочатку формулюють програмні питання, відповідні рішенню задачі, але які доступні для розуміння лише фахівцям. Потім ці питання переводяться в анкетні, які сформульовані доступною неспеціалістові мовою.

Види опитувань[ред.ред. код]

Питання[ред.ред. код]

Правила складання питань[ред.ред. код]

  • Кожне питання має бути логічним, окремим і суміщати окремі підпитання.
  • Заборонено вживання малопоширені, малозрозумілі слова і спеціальні терміни.
  • Питання мають бути короткими.
  • При необхідності питання може супроводитися поясненням, але саме формулювання повинне залишатися лаконічним.
  • Питання мають бути конкретними, а не абстрактними.
  • Питання не повинні містити підказку. Якщо в ньому згадані можливі варіанти відповідей, то їх список слід дати повним.
  • Формулювання питання повинне запобігти отриманню шаблонних відповідей.
  • Питання не повинне примушувати респондентів до неприемних для них відповідей.
  • Мова питань не повинна викликати огиду (наприклад, бути дуже експресивним).
  • Недопустимі суггестимні питання [1].

Послідовність питань[ред.ред. код]

  • Скрінінгові (або фільтраційні) питання.
  • Легкі (розігрівальні, мотиваційні) питання.
  • Питання щодо віку та статі.
  • Логічний порядок – від загального до специфічного.
  • Решта демографічних та персональні питання – наприкінці [2].

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Никандров В. В. Вербально-коммуникативные методы в психологии. — СПб.: Речь, 2002. ISBN 5-9268-0140-0

Примітки[ред.ред. код]

  1. В. Никандров Вербально-коммуникативные методы в психологии
  2. Д. Губенко. Методологія медіа-досліджень