Габрієль Гарсія Маркес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Габрієль Гарсія Маркес
Gabriel García Márquez
Габрієль Гарсія Маркес, 2002 рік

Габрієль Гарсія Маркес, 2002 рік
Псевдоніми, криптоніми Габо (Gabo)
Народження 6 березня 1927(1927-03-06)
  Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія
Смерть 17 квітня 2014(2014-04-17) (87 років)
  Мехіко, Мексика
злоякісна пухлина і пневмонія
Громадянство Колумбія
Мова творів іспанська[1]
Рід діяльності романіст, журналіст
Роки активності: 1955 — 2014
Напрямок «магічний реалізм»
Жанр роман
Magnum opus: Сто років самотності
Нагороди та премії
Кавалер ордена Ацтекського орла
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1982)
Автограф: Автограф
Сайт: themodernword.com/gabo/
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Габрієль Гарсія Маркес на Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Габріє́ль Хосе́ де ла Конкордія Гарсі́я Ма́ркес (повне ім'я: ісп. Gabriel José de la Concordia García Márquez, шанувальники доброзичливо називали його Габо; 6 березня 1927[2], Аракатака, Колумбія — 17 квітня 2014, Мехіко, Мексика) — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нейштадтської літературної премії 1972 року, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року.

Представник літературного напрямку «магічного реалізму».

Його ім'я стоїть поряд з іменами Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси, Хуліо Кортасара як одного з найвизначніших письменників Латинської Америки ХХ століття[3].

Життєпис[ред.ред. код]

Габрієль Гарсія Маркес з сином Гонсаліо (Гонзаліо) і дружиною Мерседес. 1982 рік, Париж.

Габрієль Гарсія Маркес народився в місті Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія. Він став людиною світу — жив і творив в Колумбії, у Мексиці та Європі, перед смертю переважно жив в Мехіко.

Дитинство[ред.ред. код]

Габрієль Гарсія Маркес народився в місті Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія, жив у Мексиці та Європі, перед смертю переважно жив в Мехіко.

У дитинстві його виховували батьки матері. Саме вони познайомили майбутнього письменника з мовними особливостями, що в подальшому стали важливою частиною його творчості.[4][5]

У 1940 році, у 12-річному віці, Габрієль отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30 км на північ від Боготи[6]. У 1946 році він вступив у Національний університет Колумбії на юридичний факультет.

Перше оповідання Гарсії Маркеса було опубліковане 1947 року, але його автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера в столиці ускладнилася, і Гарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар'єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.

1951 р. вийшла повість «Опале листя» (La hojarasca), у якій вперше з'являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Гарсії Маркеса.

З 1954 року Маркес працював у газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент цієї газети він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США. У 1959 році в Нью-Йорку в нього народився син.[7]

Поряд із кореспондентською діяльністю Маркес почав писати оповідання і кіносценарії. У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише» (ісп. El coronel no tiene quien le escriba), у 1962 році — роман «Лиха година» (La mala hora, 1966). Світове визнання йому приніс роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad, 1967). Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей роман найкращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота.

У 1982 році Маркесу було присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту».

У 1989 році у письменника виявили ракову пухлину в легенях, яка, імовірно, розвинулась через його багаторічну звичку курити під час роботи. Після операції 1992 року розвиток пухлини призупинився. Проте медичне обстеження у 1999 році виявило в нього іншу форму раку — лімфому. Його довелося двічі оперувати в США і Мексиці.

2002 року вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі.

У серпні 2004 року Маркес продав права на екранізацію свого роману «Кохання в час холери» голлівудській кінокомпанії «Stone Village Pictures». Бюджет кінострічки склав 40 млн. доларів США. Фільмування відбувалося в 2006 році в Картахені, що на карибському узбережжі Колумбії.

Останні роки та смерть письменника[ред.ред. код]

На схилі літ Габрієля Маркеса почали переслідувати хвороби, давалися взнаки: невтомна праця, переїзди-мандрівки та життєві звички письменника. Так під час роботи Маркес нерідко викурював по три пачки цигарок на день, ймовірно, це стало причиною виникнення ракової пухлини у легенях, яку виявили у 1989 році. Йому відводили жити лише кілька місяців чи рік … Але лікування і невідступна, після операції у 1992 році, вірна турбота Мерседес допомогли знову. На першій же прес-конференції, даної після одужання, Габріель Гарсія Маркес повідомив, що більше не писатиме: «Тепер я тільки чоловік Мерседес … я належу їй повністю»[8].

У 1999 році Маркесу поставили новий діагноз — рак лімфатичної системи. Йому довелося перенести дві складні операції в США і Мексиці і довгий курс лікування[9]. Відтак це призвело до чималої кількості слухів та поголосів про здоров'я відомого письменника та його смерть. Спершу це його та родину дратувало, але, з роками, він уже жартував на цими вигадками. Хоча таки останні роки давалися йому все важче та важче. Оскільки до звичних болячок добавилася хвороба Альцгеймера: бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата. І тільки Мерседес він впізнавав завжди[10].

На початку березня 2014 року, в день свого народження, Габрієль Маркес вийшов зі свого будинку для спілкування з журналістами та шанувальниками. Вони спільно відзначили його уродини, як виявилося, це була остання публічна поява письменника.

Помер Габрієль Гарсія Маркес 17 квітня 2014 на 88-му році життя у своєму будинку в Мехіко[11][12][13] від пневмонії. Тіло Габріеля Маркеса було піддано кремації в п'ятницю 18 квітня в ході закритої церемонії за бажанням сім'ї[14]. У зв'язку зі смертю письменника влади Колумбії оголосила в країні триденний траур, а президент Колумбії Хуан Мануель Сантос висловив свої співчуття в Twitter:

«

Тисяча років самотності та смутку через смерть найвеличнішого колумбійця всіх часів, висловлюю свою солідарність та співчуття родині.[15][16]

Оригінальний текст (ісп.)

Mil años de soledad y tristeza por la muerte del más grande colombiano de todos los tiempos! Solidaridad y condolencias a la Gaba y familia.

 »

Родина та сім'я Маркеса[ред.ред. код]

Габрієль народився на півночі Колумбії, в крихітному, старовинному провінційному містечку Аракатака. Відтак консервативні устої провінції повинні були поглинути юнака. До того ж його батько, будучи телеграфістом, іноді, щоб прогодувати сім'ю, працював у дві зміни і вдома бував рідко й дуже рідко спілкувався та опікувався дітьми. Маму Габрієль обожнював, але у неї було крім нього ще десять дітей, і хлопчикові завжди не вистачало її уваги. Габо пощастило, що за його виховання взялися дід і бабуся, вони ж надали основний вплив на його духовне формування. Бабуся Транкіліна — жінка XIX століття, горда, цнотлива, заправляла усім в домі (вона стала прототипом і з'являлася у багатьох романах Маркеса в образах жінок, що стоять біля витоків роду), а дід — полковник, учасник громадянської війни 1899—1903 років (теж воскресав чи не в кожному творі онука)[17].

Ще юначе захоплення однією дівчиною стало для Маркеса визначальним на всі роки. То була Мерседес Ракель Барча Пардо[18], народжена 6 листопада 1932 року в селищі Маганга, на березі річки Магдалени. Її мати була колумбійкою, з сім'ї фермерів. А в жилах батька текла змішана палестинсько-єгипетська кров. Маркес вважав, що саме від предків-єгиптян дісталася Мерседес «таємнича краса нільської змії». Дід її був родом з Олександрії, в Колумбії йому належала мережа аптек в різних містах. Сім'я часто переїжджала, але для Мечі завжди вибирали найпрестижнішу і строгу католицьку школу де та завжди вчилася на відмінно. Вона багато читала; крім книг з біології, захоплювалася романами і поезією.

В 1945 році сім'я Мерседес перебралася в Сукре, в якому тоді жили батьки Маркеса з молодшими дітьми. Деметріо Барча відкрив там аптеку, і сім'я оселилася біля центральної міської площі, неподалік від будинку сім'ї Габріеля. Водночас «Габ» тоді навчався в Сіпакірі та навідувався туди лише на різдвяні канікули. Саме під час канікул (1945-1946 роках) Габрієлю вдалося познайомитися з красивою сусідською дівчинкою на танцмайданчику, з тих пір романтичний юнак звабився-закохався в ту дівчину. Цілуючи на прощання їй руку, він сказав: «Тільки зараз я зрозумів, що всі вірші, які я написав, були присвячені Вам. Будьте моєю дружиною!»

Цікавинки з життя[ред.ред. код]

  • За часів, коли Маркес тільки починав свою кар'єру письменника, йому часто не вистачало грошей на власний кут, тому нерідко доводилося жити в будинках розпусти.
  • У 2009 році уряд Мексики визнав, що мексиканська влада вела стеження за Габрієлем Маркесом з 1967 року по 1985 рік (тобто в період президентства Луїса Ечеверрії і Хосе Лопеса Портільо) через його прихильне ставлення та зв'язки з комуністичними режимами і лідерами.
  • IV Міжнародний конгрес іспанської мови визнав «Сто років самотності» другим за важливістю твором іспанською мовою після «Дон Кіхота» Сервантеса. На сьогодні у світі продано більше 30 мільйонів екземплярів цього роману, його перекладено 35 мовами світу.
  • За місяць до офіційної презентації останньої книги Маркеса «Згадуючи моїх сумних повій» у 2004 році книжкові «пірати» викрали рукопис і почали продавати книгу. У відповідь на це письменник змінив фінал повісті, після чого мільйонний тираж розійшовся в рекордно короткий термін. Піратські екземпляри, більшість із яких конфіскувала поліція, стали предметом полювання колекціонерів.

Творчі набутки[ред.ред. код]

Романи[ред.ред. код]

Повісті[ред.ред. код]

Оповідання[ред.ред. код]

Короткі оповідання[ред.ред. код]

Романи, збірки, статті[ред.ред. код]

  • 1955: Сухе листя / La hojarasca
  • 1961: Полковникові ніхто не пише / El coronel no tiene quien le escriba
  • 1962: Недобрий час / La mala hora
  • 1962: Похорони Великої Мами / Los funerales de la Mamá Grande
  • 1967: Сто років самотності / Cien años de soledad
  • 1968: Монолог Ісабель під час дощу в Макондо / Monólogo de Isabel viendo llover en Macondo
  • 1970: Оповідь непотопельника / Relato de un náufrago
  • 1973: Очі блакитного пса / Ojos de perro azul
  • 1973: Коли я був щасливий і дурний / Cuando era feliz e indocumentado
  • 1974: Чилі, переворот і грінго / Chile, el golpe y los gringos
  • 1975: Осінь патріарха / El otoño del patriarca
  • 1947—1972, 1976: Усі оповідання / Todos los cuentos
  • 1978: Подорож соціалістичними країнами / De viaje por los países socialistas
  • 1948—1952: Журналістика 1: Берегові тексти / Obra periodística 1: Textos costeños
  • 1954—1955: Журналістика 2: Серед франтів / Obra periodística 2: Entre cachacos
  • 1955—1960: Журналістика 3: З Європи і Америки / Obra periodística 3: De Europa y América
  • 1974—1995: Журналістика 4: Задарма / Obra periodística 4: Por la libre
  • 1980—1984: Журналістика 5: Прес-релізи / Obra periodística 5: Notas de prensa
  • 1981: Хроніка смерті, про яку всі знали заздалегідь / Crónica de una muerte anunciada
  • 1982: Хай живе Сандіно / Viva Sandino
  • 1982: Викрадення / El secuestro
  • 1982: Запах гуаяви / El olor de la guayaba
  • 1983: Штурм / El asalto: el operativo con el que el FSLN se lanzó al mundo
  • 1983: Ередіра / Eréndira
  • 1985: Кохання під час холери / El amor en los tiempos del cólera
  • 1986: Таємна пригода Мігеля Літтіна у Чилі / La aventura de Miguel Littín clandestino en Chile
  • 1989: Генерал у своєму лабіринті / El general en su laberinto
  • 1992: Дванадцять дорожніх оповідань / Doce cuentos peregrinos
  • 1994: Про кохання та інших демонів / Del amor y otros demonios
  • 1996: Новина про викрадення / Noticia de un secuestro
  • 2002: Жити, щоб розповісти про це / Vivir para contarla
  • 2004: Записник з моїми сумними курвами / Memoria de mis putas tristes
  • 2010: Я тут не для того, щоб робити промови / Yo no vengo a decir un discurso

Збірки та видання[ред.ред. код]

П'єси[ред.ред. код]

Публіцистика[ред.ред. код]

Кіносценарії[ред.ред. код]

  • 1966 - «Juego Peligroso»;
  • 1982 - «El olor de la guayaba»;
  • 1982 - «El Rastro de tu Sangre en la Nieve: El Verano Feliz de la Señora Forbes»;
  • 1982 - «El secuestro»;
  • 1983 - «Erendira»;
  • 1983 - «María de mi Corazón»;
  • 1985 - «Tiempo de Morir» (Співавтор: Карлос Фуэнтес);
  • 1987 - «Diatriba de Amor para un Hombre Sentado»;
  • 1988 - «Fábula de la Bella Palomera»;
  • 1988 - «Un señor muy viejo con unas alas enormes»;
  • 1989 - «Cartas del parque»;
  • 1989 - «Milagro en Roma»;
  • 1996 - «Oedipo alcalde»;
  • 1997 - «Como se cuenta un cuento».

Екранізації[ред.ред. код]

Переклади творів українською[ред.ред. код]

Вплив життя і творчості Габрієля Маркеса на світову культуру[ред.ред. код]

Нагороди та відзнаки[ред.ред. код]

  • 1971 — Почесний доктор Колумбійського університету в Нью-Йорку;
  • 1972 — Премія Ромуло Гальєгоса;
  • 1979 — Премія Jorge Dimitrov por la Paz;
  • 1982 — Орден Почесного легіону Франції;
  • 1982 — Нобелівська премія з літератури;
  • 1982 — Орден Ацтекського орла;
  • 1993 — Почесний доктор Інституту Каро і Куерво (колумбійський центр наукових досліджень літератури, філології та лінгвістики іспанської мови та інших мов Колумбії);

Пошанування Габрієля Маркеса[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Gabriel García Márquez Turns 80. BBC News. 2007-03-06. Процитовано 2008-03-30. 
  3. Література Латинської Америки
  4. Saldívar, 1997, с. 102 (наведено за англійською вікіпедією)
  5. Apuleyo Mendoza та García Márquez, 1983, с. 96 (наведено за англійською вікіпедією)
  6. Габріель Гарсіа Маркес — геній «магічного реалізму»
  7. Pelayo, 2001, с. 7 (наведено за англійською вікіпедією)
  8. 55 років разом: історія любові Габріеля Гарсія Маркеса і Мерседес Барча
  9. Хвороба Маркеса та лікування
  10. Брат письменника, Хаїм, з гіркотою розповідав журналістам, що бували дні, коли Габрієль не реагував ні на що, не впізнавав навіть синів і брата.
  11. Помер Нобелівський лауреат Габріель Гарсія Маркес
  12. У Мексиці помер класик «магічного реалізму» Габріель Гарсія Маркес
  13. Прощання з Габрієлєм Гарсія Маркесом відбудеться в понеділок
  14. Поминальні на честь Габрієля Маркеса
  15. Juan Manuel Santos
  16. Помер письменник Габріель Гарсія Маркес // Табло ID, 18.04.2014, 09:02
  17. Родина та сім'я Габрієля Маркеса
  18. Мерседес Барча: ангел-охоронець великого колумбійця
  19. Габріель Гарсіа Маркес «Жінка, яка приходила о шостій»
  20. Габріель Гарсіа Маркес «Вдова Монтьєль»

Посилання[ред.ред. код]

Про Маркеса та його творчість