Габрієль Гарсія Маркес

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ґабрієль Ґарсія Маркес)
Перейти до: навігація, пошук
Габрієль Гарсія Маркес
Gabriel García Márquez
Габрієль Гарсія Маркес, 2002 рік

Габрієль Гарсія Маркес, 2002 рік
Псевдоніми, криптоніми Габо (Gabo)
Народження 6 березня 1927(1927-03-06)
  Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія
Смерть 17 квітня 2014(2014-04-17) (87 років)
  Мехіко, Мексика
злоякісна пухлина і пневмонія
Громадянство Колумбія
Мова творів іспанська[1]
Рід діяльності романіст, журналіст
Роки активності: 1955 — 2014
Напрямок «магічний реалізм»
Жанр роман
Magnum opus: Сто років самотності
Дружина Mercedes Barcha Pardo[d]
Нагороди та премії
Кавалер ордена Ацтекського орла
Кавалер Великого Хреста ордена Почесного легіону
Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1982)
Автограф: Автограф
Q: Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Габрієль Гарсія Маркес на Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Габріє́ль Хосе́ де ла Конкордія Гарсі́я Ма́ркес (повне ім'я: ісп. Gabriel José de la Concordia García Márquez, шанувальники доброзичливо називали його Габо; 6 березня 1927[2], Аракатака, Колумбія — 17 квітня 2014, Мехіко, Мексика) — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нейштадтської літературної премії 1972 року, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року.

Представник літературного напрямку «магічного реалізму».

Його ім'я стоїть поряд з іменами Хорхе Луїса Борхеса, Маріо Варгаса Льйоси, Хуліо Кортасара як одного з найвизначніших письменників Латинської Америки ХХ століття[3].

Життєпис[ред.ред. код]

Габріель Гарсія Маркес з сином Гонсаліо (Гонзаліо) і дружиною Мерседес. 1982 рік, Париж.

Габрієль Гарсія Маркес народився в місті Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія. Він став людинною світу - жив і творив в Колумбії, у Мексиці та Європі, перед смертю переважно жив в Мехіко.

Дитинство[ред.ред. код]

Габрієль Гарсія Маркес народився в місті Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія, жив у Мексиці та Європі, перед смертю переважно жив в Мехіко.

У дитинстві його виховували батьки матері. Саме вони познайомили майбутнього письменника з мовними особливостями, що в подальшому стали важливою частиною його творчості.[4][5]

У 1940 році, у 12-річному віці, Габрієль отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30 км на північ від Боготи[6]. У 1946 році він вступив у Національний університет Колумбії на юридичний факультет.

Перше оповідання Гарсії Маркеса було опубліковане 1947 pоку, але його автор не мислив себе професійним літератором. 1948 року внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера в столиці ускладнилася, і Гарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар'єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.

1951 р. вийшла повість «Опале листя» (La hojarasca), у якій вперше з'являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Гарсії Маркеса.

З 1954 року Маркес працював у газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент цієї газети він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США. У 1959 році в Нью-Йорку в нього народився син.[7]

Поряд із кореспондентською діяльністю Маркес почав писати оповідання і кіносценарії. У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише» (ісп. El coronel no tiene quien le escriba), у 1962 році — роман «Лиха година» (La mala hora, 1966). Світове визнання йому приніс роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad, 1967). Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей роман найкращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота.

У 1982 році Маркесу присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту».

У 1989 році у письменника виявили ракову пухлину в легенях, яка, імовірно, розвинулась через його багаторічну звичку курити під час роботи. Після операції 1992 року розвиток пухлини призупинився. Проте медичне обстеження у 1999 році виявило в нього іншу форму раку — лімфому. Його довелося двічі оперувати в США і Мексиці.

2002 року вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі.

У серпні 2004 року Маркес продав права на екранізацію свого роману «Кохання в час холери» голлівудській кінокомпанії «Stone Village Pictures». Бюджет кінострічки склав 40 млн. доларів США. Фільмування відбувалося в 2006 році в Картахені, що на карибському узбережжі Колумбії.

Останні роки та смерть письменника[ред.ред. код]

На початку березня 2014 року, в день свого народження, Габрієль Маркес вийшов зі свого будинку для спілкування з журналістами та шанувальниками. Вони спільно відзначили його уродини, як виявилося, це була остання публічна поява письменника.

Помер Габрієль Гарсія Маркес 17 квітня 2014 на 88-му році життя у своєму будинку в Мехіко[8][9][10] від пневмонії. У зв'язку зі смертю письменника влади Колумбії оголосила в країні триденний траур, а президент Колумбії Хуан Мануель Сантос висловив свої співчуття в Twitter:

«

Тисяча років самотності та смутку через смерть найвеличнішого колумбійця всіх часів, висловлюю свою солідарність та співчуття родині.[11][12]

Оригінальний текст (ісп.)

Mil años de soledad y tristeza por la muerte del más grande colombiano de todos los tiempos! Solidaridad y condolencias a la Gaba y familia.

 »

Цікавинки з життя[ред.ред. код]

  • За часів, коли Маркес тільки починав свою кар'єру письменника, йому часто не вистачало грошей на власний кут, тому нерідко доводилося жити в будинках розпусти.
  • У 2009 році уряд Мексики визнав, що мексиканська влада вела стеження за Габріелем Маркесом з 1967 року по 1985 рік (тобто в період президентства Луїса Ечеверрії і Хосе Лопеса Портільо) через його прихильне ставлення та зв'язки з комуністичними режимами і лідерами.

Творчі набутки[ред.ред. код]

Романи[ред.ред. код]

Повісті[ред.ред. код]

Оповідання[ред.ред. код]


  • 1970: За коханням неминучість смерті / Muerte constante más allá del amor
  • 1972: Неймовірна сумна історія про простодушну Ерендіру і її безсердечну бабусю / La increíble y triste historia de la cándida Eréndira y de su abuela desalmada
  • 1992: Дванадцять дорожніх історій / Doce cuentos peregrinos

Короткі оповідання[ред.ред. код]

Романи, збірки, статті[ред.ред. код]

  • 1955: Сухе листя / La hojarasca
  • 1961: Полковникові ніхто не пише / El coronel no tiene quien le escriba
  • 1962: Недобрий час / La mala hora
  • 1962: Похорони Великої Мами / Los funerales de la Mamá Grande
  • 1967: Сто років самотності / Cien años de soledad
  • 1968: Монолог Ісабель під час дощу в Макондо / Monólogo de Isabel viendo llover en Macondo
  • 1970: Оповідь непотопельника / Relato de un náufrago
  • 1973: Очі блакитного пса / Ojos de perro azul
  • 1973: Коли я був щасливий і дурний / Cuando era feliz e indocumentado
  • 1974: Чилі, переворот і грінго / Chile, el golpe y los gringos
  • 1975: Осінь патріарха / El otoño del patriarca
  • 1947—1972, 1976: Усі оповідання / Todos los cuentos
  • 1978: Подорож соціалістичними країнами / De viaje por los países socialistas
  • 1948—1952: Журналістика 1: Берегові тексти / Obra periodística 1: Textos costeños
  • 1954—1955: Журналістика 2: Серед франтів / Obra periodística 2: Entre cachacos
  • 1955—1960: Журналістика 3: З Європи і Америки / Obra periodística 3: De Europa y América
  • 1974—1995: Журналістика 4: Задарма / Obra periodística 4: Por la libre
  • 1980—1984: Журналістика 5: Прес-релізи / Obra periodística 5: Notas de prensa
  • 1981: Хроніка смерті, про яку всі знали заздалегідь / Crónica de una muerte anunciada
  • 1982: Хай живе Сандіно / Viva Sandino
  • 1982: Викрадення / El secuestro
  • 1982: Запах гуаяви / El olor de la guayaba
  • 1983: Штурм / El asalto: el operativo con el que el FSLN se lanzó al mundo
  • 1983: Ередіра / Eréndira
  • 1985: Кохання під час холери / El amor en los tiempos del cólera
  • 1986: Таємна пригода Мігеля Літтіна у Чилі / La aventura de Miguel Littín clandestino en Chile
  • 1989: Генерал у своєму лабіринті / El general en su laberinto
  • 1992: Дванадцять дорожніх оповідань / Doce cuentos peregrinos
  • 1994: Про кохання та інших демонів / Del amor y otros demonios
  • 1996: Новина про викрадення / Noticia de un secuestro
  • 2002: Жити, щоб розповісти про це / Vivir para contarla
  • 2004: Записник з моїми сумними курвами / Memoria de mis putas tristes
  • 2010: Я тут не для того, щоб робити промови / Yo no vengo a decir un discurso

Збірки та видання[ред.ред. код]

П'єси[ред.ред. код]

Публіцистика[ред.ред. код]

Кіносценарії[ред.ред. код]

  • 1966 - «Juego Peligroso»;
  • 1982 - «El olor de la guayaba»;
  • 1982 - «El Rastro de tu Sangre en la Nieve: El Verano Feliz de la Señora Forbes»;
  • 1982 - «El secuestro»;
  • 1983 - «Erendira»;
  • 1983 - «María de mi Corazón»;
  • 1985 - «Tiempo de Morir» (Співавтор: Карлос Фуэнтес);
  • 1987 - «Diatriba de Amor para un Hombre Sentado»;
  • 1988 - «Fábula de la Bella Palomera»;
  • 1988 - «Un señor muy viejo con unas alas enormes»;
  • 1989 - «Cartas del parque»;
  • 1989 - «Milagro en Roma»;
  • 1996 - «Oedipo alcalde»;
  • 1997 - «Como se cuenta un cuento».

Екранізації[ред.ред. код]

Переклади творів українською[ред.ред. код]

Вплив життя і творчості Габрієля Маркеса на світову культуру[ред.ред. код]

Нагороди та відзнаки[ред.ред. код]

  • 1971 - Почесний доктор Колумбійського університету в Нью-Йорку;
  • 1972 - Премія Ромуло Гальєгоса;
  • 1979 - Премія Jorge Dimitrov por la Paz;
  • 1982 - Орден Почесного легіону Франції;
  • 1982 - Нобелівська премія з літератури;
  • 1982 - Орден Ацтекського орла;
  • 1993 - Почесний доктор Інституту Каро і Куерво (колумбійський центр наукових досліджень літератури, філології та лінгвістики іспанської мови та інших мов Колумбії);

Пошанування Габрієля Маркеса[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Про Маркеса та його творчість