Дрозд Володимир Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Володимир Дрозд)
Перейти до: навігація, пошук
Дрозд Володимир Григорович
Дрозд В.jpg
Дата народження 25 серпня 1939(1939-08-25)[1]
Місце народження Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Дата смерті 23 жовтня 2003(2003-10-23) (64 роки)
Місце смерті Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Мова творів українська мова
Рід діяльності журналіст і письменник
Жанр роман
Нагороди:
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1992

Дрозд Володи́мир Григо́рович (25 серпня 1939(19390825)[2], с. Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область — 23 жовтня 2003) — український письменник. Перший головний редактор журналу «Київ» (1983–1985). Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992).

Чоловік української поетеси Ірини Жиленко.

Біографія[ред.ред. код]

Володимир Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині.

Володимир Дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів.

Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.

Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.

Могила Володимира Дрозда на Байковому кладовищі

Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похоронений на Байковому кладовищі.

Відомі твори[ред.ред. код]

Автор книжок оповідань і повістей „Люблю сині зорі" (1962), „Парость" (1966), „Маслини" (1969), „Семирозум. Маслини" (1967), „Білий кінь Шептало" (1969), „Ирій" (1974), „Люди на землі" (1976), „Ніч у вересні" (1980), „Земля під копитами" (1981), „Три чарівні перлини" (1981), „Крик птаха у сутінках" (1982), „Самотній вовк. Балада про Сластьона" (1983), „Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок: Повість-шоу" (1994); романів „Катастрофа" (1969), „Добра вість" (1971), „Ритм життя" (1974), „Дорога до матері" (1978), „Люди на землі" (1976), „Інна Сіверська, суддя" (1985), „Спектакль" (1985), „Новосілля" (1987), „Листя землі: Книга доль і днів минущих" (1992), „Злий дух. Із житієм. Пришестя" (1999) та інших.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі : літ.-публіц. вид. — К. : Фенікс, 2008. — С. 210–211, 282. — ISBN 978-966-8567-13-1.
  • Жадько В. О. Український некрополь : іст. наук. довід. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 117. — ISBN 966-8567-01-3.
  • Жадько В. О. У пам'яті Києва : Столичний некрополь письменників : наук. фотоіл. довідник-посібник. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 222. — ISBN 966-8567-03-X.