Дрозд Володимир Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Володимир Дрозд)
Перейти до: навігація, пошук
Дрозд Володимир Григорович
Дрозд В.jpg
Народження 25 серпня 1939(1939-08-25)[1]
  Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Смерть 23 жовтня 2003(2003-10-23) (64 роки)
  Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Мова творів українська
Рід діяльності журналіст, письменник
Жанр роман
Нагороди та премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1992
Премія імені Миколи Гоголя «Тріумф»

Дрозд Володи́мир Григо́рович (25 серпня 1939(19390825)[2], с. Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область — 23 жовтня 2003) — український письменник. Перший головний редактор журналу «Київ» (1983—1985). Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992).

Чоловік української поетеси Ірини Жиленко.

Біографія[ред.ред. код]

Володимир Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині.

Володимир Дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів.

Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.

Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.

Могила Володимира Дрозда на Байковому кладовищі

Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похоронений на Байковому кладовищі.

Відомі твори[ред.ред. код]

Автор книжок оповідань і повістей «Люблю сині зорі» (1962), «Парость» (1966), «Маслини» (1969), «Семирозум. Маслини» (1967),«Білий кінь Шептало» (1969), «Кінь Шептало на молочарні» (1967),«Ирій» (1974), «Люди на землі» (1976), «Ніч у вересні» (1980), «Земля під копитами» (1981), «Три чарівні перлини» (1981), «Крик птаха у сутінках» (1982), «Самотній вовк. Балада про Сластьона» (1983), «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок: Повість-шоу» (1994); романів «Катастрофа» (1969), «Добра вість» (1971), «Ритм життя» (1974), «Дорога до матері» (1978), «Люди на землі» (1976), «Інна Сіверська, суддя» (1985), «Спектакль» (1985), «Новосілля» (1987), «Листя землі: Книга доль і днів минущих» (1992), «Злий дух. Із житієм. Пришестя» (1999) та інших.

Відзнаки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі: літ.-публіц. вид. — К. : Фенікс, 2008. — С. 210—211, 282. — ISBN 978-966-8567-13-1.
  • Жадько В. О. Український некрополь: іст. наук. довід. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 117. — ISBN 966-8567-01-3.
  • Жадько В. О. У пам'яті Києва: Столичний некрополь письменників: наук. фотоіл. довідник-посібник. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 222. — ISBN 966-8567-03-X.