Існування Бога

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Докази буття Бога)
Перейти до: навігація, пошук

До́кази буття́ Бо́га — з'ясування того, чи Бог справді міг/може існувати.

Аргументи за і проти існування Бога пропонувались філософами, теологами та вченими протягом декількох тисячоліть. В наш час в філософській термінології ці питання розглядаються в рамках епістемології (теорії пізнання) та онтології (природи буття).

Більшість доказів на користь кожної думки можна розділити на три групи — метафізичні, логічні та суб'єктивні. Наведені докази не обов'язково повинні бути прив'язані до божества якої-небудь конкретної релігії, однак історично були сформульовані стосовно юдаїзму, християнству та ісламу, а аргументація базувалась на метафізиці давньогрецької філософії.

Загальноприйнятого доказу існування Бога не сформульовано, так як не існує загальноприйнятого визначення Бога.

Тим не менше, питання про існування Бога продовжує залишатись предметом жвавих філософських суперечок і громадських дискусій.

Філософські концепції[ред.ред. код]

Питаннями доказів буття Бога (якщо розглядати розробку даної проблеми історично) займалися такі філософи як:

  • Ансельм Кентерберійський, середньовічний філософ-богослов що запропонував онтологічний доказ в загально відомому трактаті «Прослогіон», а перед цим їм було запропоновано свого роду доказ від досконалості в роботі «Монологіон».
  • Гуніло середньовічний чернець, перший критик онтологічного доказу в роботі «У захист безумця», запропонував варіант спростування даного доказу.
  • Тома Аквінський у праці «Сума теології», висунув космологічний і телеологічний докази буття Бога.
  • Рене Декарт у праці «Міркування про метод», запропонував свій власний варіант підтвердження онтологічного доказу.
  • Бенедикт Спіноза в «Етиці» також розглядав онтологічний доказ.
  • Девід Г'юм у роботі «Дослідження людського пізнання» розкритикував космологічний доказ, а у «Діалогах про природну релігію» виклав власний варіант телеологічного доказу, а також і критику даного доказу.
  • Кант, у «Критиці чистого розуму» вказав на неможливість усіх запропонованих до нього традиційних доказів, а у «Критиці практичного розуму» запропонував доказ, який заснований на моральному аргументі.
  • Геґель, у «Лекціях про доказ буття бога» розкритикував критику Канта у відношенні неможливості традиційних доказів.
  • Бертран Рассел у статті «Чому я не християнин» запропонував ґрунтовну критику усіх як він вважав відомих йому способів на ґрунті яких доводять існування Бога.

Даною проблемою займалася також і безліч інших філософів, такі наприклад як Блез Паскаль, Б. Якобі тощо.

Теологічні концепції і аргументи[ред.ред. код]

Церква свідчить про можливість часткового пізнання Бога за допомогою розуму[1]. Credo, ut intelligam («Вірую, щоби зрозуміти»), як і intelligo, ut credam («Розумію, щоби вірити») Існує різниця між пізнанням Бога розумовим і надприродним. Пізнання може йти від причини до наслідка (індуктивне), або від наслідка до причини (дедуктивний). Є докази існування Бога психологічні (бл. Августин), космологічні (Тома Аквінський) та онтологічний (св. Ансельм Кентерберійський).

Психологічний аргумент[ред.ред. код]

Доказ існування Бога доводить людське сумління.

Космологічний аргумент[ред.ред. код]

Найдавнішим і найбільш популярним доказом буття Божого є, так званий космологічний аргумент. Із самої його назви видно, що в його основі лежить факт існування космосу, тобто всього навколишнього нас духовно-матеріального світу і властивому цьому світові закон причинності.

Реальність існування всього, що ззовні впливає на нашу свідомість і сприйняття, що виявляється змістом свідомості, не піддається сумнівові християнським реалізмом, який властивий християнській релігії. Категорично відкидаючи суб'єктивний ідеалізм, що ставить реальність матеріального світу під сумнів, християнський реалізм у цьому відношенні зходиться з матеріалізмом, будучи вільним, при цьому, від моністичної обмеженості й однобічності.

Загальність закону причинності для всіх духовних і фізичних явищ, для всього космосу, що спостерігається нами, ні в кого не викликає сумнівів. Оскільки кожен феномен і кожен об'єкт у світі має причину і є її наслідком, то і весь космос повинний мати свою причину, наслідком якої він є.

До того ж висновку приходимо, коли розглядаємо причинно-наслідковий ланцюг явищ, що не може мислитися безкінечним, тому що з приводу будь-якого феномена, що мав місце коли-небудь, як причина якого-небудь наступного явища, неминуче постає запитання: наслідком якої причини є цей феномен? Звідси логічно випливає наявність Першопричини, що не є наслідком чого-небудь, або має причину в самому собі, або зовсім по своїй сутності не підкоряється законові причинності. Таку Першопричину ми називаємо Богом.

Часто заперечують, що якщо все підкорено закону причинності, то і Бога не можна мислити безпричинним. Неправомірність цього судження стає очевидною, як тільки згадаємо, що закон причинності такий звичний для нас, даний нам у матеріально-духовному навколишньому нас світі, а Бог, як відомо, не належить до цього світу, і аж ніяк не мислиться його частиною, тому неправомірно поширювати на Нього будь-які закономірності властиві для цього світу, у тому числі і закон причинності. Більш того, сам цей закон створений Богом, як логічно випливає, разом із всім тварним світом, до якого він відноситься; Бог — Творець не тільки матеріальних і духовних об'єктів цього світу, але й існуючих між ними співвідношень і залежностей, в першу чергу це можна сказати про закон, що має універсальне значення, причини і наслідки.

Варто звернути увагу на думку, за якою всі причини речей знаходяться поза об'єктами або феноменами, що є їх функціями або наслідками. Так, причина появи на світ будь-якої людини лежить не в ній самій, але у взаєминах його батьків, причину існування будь-якого будинку або спорудження варто шукати в бажанні і праці архітектора та будівельників, причиною розжарення нитки в електролампі є електричний струм, що пропускається через неї, обумовлений роботою електростанції. Подібних ілюстрацій цієї закономірності можна було б привести незліченна безліч. Переконуючись в загальності даного твердження, ми одержуємо підставу вважати, що причина існування сукупності матеріальних і духовних об'єктів, яких ми називаємо космосом або Всесвітом, теж має причину поза кожною з цих об'єктів, поза самим Всесвітом.

Цим усуваються спроби пантеїстів шукати причину буття матеріального світу в самому цьому світі, інакше — у самій природі і заперечувати буття Бога як Особистості.

Коли прихильники даного доказу говорять, що світ (Всесвіт) — поза Богом, вони мають на увазі, що ми далекі від будь-яких просторових уявлень і не заперечують всюдисущності Божої, а лише усувають небезпеку уявлення про тотожність Бога зі світом, властивого пантеїзмові, але зовсім неприйнятного для будь-якого теїста, особливо для християнина.

Якщо будь-які просторові представлення непримінимі до Бога, то в такому ж значені неприйнятними по відношенні до Нього і тимчасові співвідношення. Причина, як правило, передує наслідкові і складає з ним ланцюжок причин-наслідків і тим самим виявляється нескінченою. Якщо будь-яка подія, що служить причиною викликаного нею наслідку, то виникає питання: що було до неї. Задовільний відповідь на це запитання ми отримаємо, лише, що час (як і простір) є не більш ніж існування матерії. Таким чином час мислиться існуючим тільки разом із буттям матерії і поза буттям його існування може розглядатися в абстракції, на практиці час без матерії не проявляється. І тут можливий намір поширити на Бога час і простір, приписати Йому ці форми існування властиві для нас,— мислити Його в часі і просторі. Проте такого роду намагання настільки ж марні, як і розглянута вище спроба поставити над Богом створений Ним же закон причини і наслідку.

Час і простір — форми існування створеного, видимого світу і на Бога, Творця світу не поширюються. Неправомірно категорії і закономірності відносних реалій застосовувати до Абсолютної Реальності, до Бога, для Якого «один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день» (2 Пет. 3:8) Такі поняття, як вічність і нескінченність, — категорії, недоступні не тільки людському розумові, але й навіть уяві.

Телеологічний аргумент[ред.ред. код]

Будь-яке явище ставить перед людською свідомістю питання причини і мети даного явища. Закон причинності пронизує всю матеріальну і духовну дійсність, змушуючи замислитися про Першопричину цієї дійсності; наявність доцільності завжди змушує мати на увазі чиюсь розумну діяльність, інакше кажучи, доцільність світу в тому або іншому окремому його феномені неминуче приводить до висновку про існування не просто причини, а розумної причини, що додає даному явищу визначену цілеспрямованість. Таким чином, наявність доцільності в тих або інших діях, процесах і інших феноменах вказує на доцільність мислячого Творця.

Так, маючи справу з яким-небудь механізмом, ми безсумнівно, можемо визначити призначення кожної деталі. Кожна деталь виконує одну або ряд функцій, а взаємодія всіх деталей сприяє доцільної діяльності всього механізму в цілому, виконанню ним свого призначення. В основі конструкції машини закладений задум конструктора. Цілеспрямованість його мислення позначається не тільки на кінцевій меті створення машини в цілому, але і на цільовому призначенні кожної з її деталей, на раціональності дії кожної деталі. Вдивляючись у навколишній нас світ і предмети які нас оточують ми можемо констатувати наявність доцільності, що пронизує більшість явищ.

Явні порушення доцільності, як правило, повинні бути віднесені на рахунок свідомої діяльності людини, що втручається в цикл природних явищ, керуючись своїми довільними цілями, котрі часто розходяться з напрямком природної доцільності.

Людство впливає на природу, підкоряє її своїм цілям, у більшості споживацьким, вступаючи тим самим у протиріччя з доцільністю, закладеною в природних умовах і викликаючи штучні зміни, які нерідко досягають глобальних розмірів. Тим часом все більш затверджується і здобуває наукову обґрунтованість переконання в тому, що у природі всі взаємопов'язано не тільки причинністю, але і доцільністю. Навіть такі явища, що, здавалося б тимчасові і миттєві, що виникають та протікають спонтанно, як наприклад, землетрус, виверження вулканів, урагани і т. ін., займають, своє місце в загальній структурі природних процесів і мають своє призначення.

Одним з найбільш яскравих відомих нам проявів доцільності в природі є комплекс умов, що забезпечують можливість життя на нашій планеті, — як відстань Землі від Сонця, швидкість її обертання навколо своєї осі і швидкість переміщення навколо Сонця, наявність у Землі захисних сфер (атмосфери, стратосфери, іоносфери), границі і перепади температури, атмосферного тиску і вологості. Неважко переконатися в тім, що навіть незначні зміни цих факторів (хоча б одного з них) спричинили б за собою неможливість життя на планеті.

Доцільність у природі очевидна: кожен елемент усієї світової феноменології виявляє у взаємодії з іншими своє цілеспрямоване призначення. Наявність очевидної доцільності у світі з найдавніших часів наштовхувало людську думку на визнання розумного творчого Начала, що не лише сотворив світ, але і надав світові і його складеним елементам цю доцільність. тут доцільним є запитання про доцільність всього Космосу. Можна з впевненістю сказати, що ціль буття тварного світу, так само як і ціль його створення, відома тільки Самому Творцеві. Ми наділені здатністю оцінювати доцільність існування, що спостерігається лише нами, і взаємодії його елементів. Проте Творцеві було завгодно дати нам у Своєму Одкровенні поняття і про кінцевих цілі світотворення.

Окремі мислителі і цілі філософські школи, що заперечують Творця як розумну Причину світотворення, що додала Своєму творінні в цілому, і кожному його окремому елементові доцільність, намагаються не зауважувати свідомість природних явищ і процесів. Там же, де обминути конкретні факти неможливо, робляться спроби «пояснень», що в остаточному підсумку зводяться до теорії статистичної випадковості. Проте надуманість і штучність подібних побудов не тільки суперечить здоровому глуздові, але і залишає без пояснення складність таких феноменів, як людина з її психологією і фізіологією, різноманіття тваринного і рослинного світу, сутність гравітації, силового поля, електромагнітних хвиль і інших феноменів, доступних нашому пізнанню лише у своїх проявах, але не у своїй сутності.

Онтологічний аргумент[ред.ред. код]

Існування розумної Першопричини. Богослов Ансельм, архієпископ Кентерберійский (1033—1109) заявляв що у нашій свідомості є ідея Бога як Істоти абсолютно досконалої, позбавленої яких-небудь недосконалостей. Все існуюче, досконаліше того, що мислиться, але буттям не володіє; виходить, якби Бог не мав буття, то Він не міг би мислитися як Істота абсолютно досконала. Таким чином, поняття буття невід'ємне від ідеї Бога. Мислячи або говорячи про Бога, ми говоримо про Нього як про Сущого і тим самим сповідаємо Його буття. Поняття буття розглядається як складова самої ідеї Бога, а ідея про небуття Бога, навпроти, виявляється, з погляду Ансельма, абсурдною, тому що вступає в протиріччя із самим поняттям «Бог». Ми не можемо мислити або говорити про Бога інакше як про Сущого: вимовляючи або мислячи слово «Бог», ми тим самим затверджуємо Його буття. Корисно відзначити, що це заключення розуму повністю узгоджується з ім'ям Божим, відкритому Мойсеєві на горі Хорив — «Сущий» (Яхве). У цьому Одкровенні Бог зв'язує Своє ім'я зі Своїм буттям, не даючи про Себе знати що-небудь інше, крім Свого Буття. Сам зміст цього імені може служити підставою апофатичного постулату, тому що про Бога і Його Сутність ми не можемо нічого знати поза Одкровенням, крім Його буття, та й воно стає відомим людині теж у результаті Одкровення.

В наш час онтологічний аргумент здобуває зовсім новий аспект, зв'язаний із проголошеною діалектичним матеріалізмом «теорією відображення». Відповідно до цієї теорії, зміст людської свідомості є не більш як відображенням реально існуючої дійсності. Переконливо показується, що навіть казкові химерні образи і уявлення завжди містять елементи дійсності навколишнього світу. Так, говорячи про нібито фантастичні казкові образи  неважко помітити що казка наділяє їх цілком реальними рисами — головами, очима, мовами, вогнем, світлом, жаром, злісним вираженням очей, фізичною силою й ін. Таким чином, плодом фантазії виявляється лише комбінація цих рис, у житті не зустрічаються властивості в поєднаннях які ми бачимо в казках, але  не може виявитися змістом нашої свідомості що-небудь, що зовсім виходить за межі реального буття. З цією теорією варто погодитися повністю — у нас не було б ідеї Бога, якби Бога не існувало, інакше кажучи, наша ідея про Бога не може бути ні чим іншим, як відображенням Його реального буття, подібно тому як наше уявлення про Сонце є відображенням у нашій свідомості об'єктивного буття цього світила.

Не було б Бога, виникнення самої ідеї Бога виявилося б неможливим. На це атеїсти, втому числі і Людвіг Фейєрбах і йому подібних, звичайно намагаються заперечувати, заявляючи, що ідея Бога носить збірний характер, являючи собою комплекс позитивних властивостей, зведених в абсолют. Тим самим Фейєрбах ставить проблему з ніг на голову, стверджуючи, що не Бог створив людину, а людина — Бога по своєму людському образу і подобою. Ахиллесовою п'ятою цього, із зовнішньої сторони ефектного, твердження є відсутність у навколишньому нас світі чого-небудь абсолютного; усяке матеріальне і духовне, відоме по досвіду буття відносне; саме сприйняття навколишньої нас матеріальної дійсності теж сугубо відносно. Таким чином, ідея Абсолюту не може бути запозичена з навколишнього світу; сама собою ця ідея, відповідно до теорії відображення, теж не могла б виникнути; її наявність у нашій свідомості може бути пояснено тільки впливом на нього реально існуючої вищої Дійсності, реально Сущого Абсолюту, інакше кажучи — Бога.

Моральний аргумент[ред.ред. код]

Якщо космологічний і телеологічний аргументи  на користь буття Божого мають своєю передумовою існування тварного світу з його закономірностями, якщо онтологічний аргумент ґрунтується на самій ідеї Бога як Абсолюту, то моральний аргумент в ряді інших найбільш антропологічний: в основі його лежить властива людині здатність моральної оцінки дій і вчинків, у тому числі власних (самооцінка) і спостереження вчинків, що є об'єктами, інших осіб. Моральний аргумент враховує, що така здатність належить тільки людині, і наявність у людей моральних суджень, що мають, як правило, категоричний характер, не може мати іншого походження, крім божественного.

Такий висновок властивий людству споконвіку, від початку його існування, проте у найбільш яскравому, філософськи обґрунтованому виді ми знаходимо його в Еммануїла Канта. Як відомо, Кант критикував вже відомі нам аргументи про буття Боже, вважаючи, що вони не мають доказової сили, проте він вніс великий вклад у богослів'я, вказавши на властиву людині здатність моральної оцінки, категоричність якого, на його думку, не може бути пояснена інакше, як посиланням на її божественне походження. «Зоряне небо що наді мною і моральний Закон у мені — ось що переконує мене в бутті Бога», — любив говорити Кант. Властиві людині моральні судження Кант називав категоричним імперативом і стверджував, що імперативні судження моральної переконаності (які ми називаємо «совістю», «голосом совісті» і т.ін.) не мають потреби в обґрунтуванні, маючи самі по собі абсолютний характер.

Богослов'я стверджує, що всі спроби нерелігійного пояснення властивого людині внутрішнього переконання в моральній правоті або неправоті при здійсненні нею тих або інших вчинків виявляються при ближчому розгляді безуспішними. Воно не може бути пояснено дією ні біологічних, ні соціальних факторів, до яких звичайно намагаються звести виникнення і формування цієї моральної переконаності ті, хто заперечує її надлюдське, надприродне, інакше — божественне походження.

Моральна свідомість часто вимагає від людини поводження, що йде врозріз з біологічно властивими всьому живому інстинктами самозбереження, із законом боротьби за виживання. Ніхто не стане заперечувати актів самопожертви заради порятунку життя, здоров'я, інколи навіть заради благополуччя інших людей, не зв'язаних з даним об'єктом родинними або якими-небудь іншими стосунками. Наприклад інстинкт самозбереження, закон прагнення до виживання можуть утримати людину від всього, що йде врозріз із властивими всьому живому егоїстичними спонуканнями, але ніяк не можуть спонукати людину до біологічної самопожертви. Кожен такий вчинок можна розглядати як порушення законів біології, законів природи — як щось надприродне. В тому ж руслі лежать подвиги, вчинені протягом тривалого часу, що вимагають великого терпіння, постійного подолання власного егоїзму, як наприклад, догляд за важкохворим, позбавлення себе необхідного заради збереження життя іншого.

Що стосується соціального фактора, то історично відомо, що совість суцільно і поруч виявляється в протиріччі з вимогами соціального середовища, спонукає людину врозріз із вимогами часу і суспільства і у своїх моральних рішеннях зневажати думкою цього середовища.

Вчені які захищали буття Бога[ред.ред. код]

Тома Аквінський[ред.ред. код]

Космологічний[2] містить 5 доказів існування Бога. Космологічний доказ був відомий раніше, але Тома Аквінський скріпив його аристотелізмом.

Ось ці докази існування Бога.

  • Бог є першорушитель.
  • Бог є діюча творча першопричина
  • Бог є першотворець
  • Бог є найвище благо та найвища досконалість
  • Бог є найвища мета.

Ансельм Кентерберійський[ред.ред. код]

У «Монологіоні» — 3 докази існування Бога

  1. Все прагне до блага, Бог — найвище благо
  2. Бог є межа за величиною,
  3. Бог як абсолютно досконале замикає собою ієрархічну драбину прагнення істот до досконалості.

У «Прослогіоні» дано головний (онтологічний) доказ — Бог є те, вище чого нічого не можна помислити.

Курт Гедель[ред.ред. код]

Логік і математик Курт Гедель 10-го лютого 1970 року написав свій доказ буття Бога в форматі математичної логіки[3].

Аргументи проти існування Бога[ред.ред. код]

Див. також: Атеїзм

Аргументи проти існування Бога поділяються на чотири типи:

  • Емпіричні — відомості, отримані на основі досвіду, практики.
  • Дедуктивні — відомості, отримані чисто логічним шляхом із попередніх.
  • Індуктивні — коли з приватних суджень виводиться загальне.
  • Суб'єктивні — приватні (особисті) свідчення.

Метою таких аргументів є демонстрація неіснування богів, або відсутності потреби вірити в них.

Емпіричні[ред.ред. код]

  • Аргумент суперечливих одкровень оскаржує існування описаного в священних писаннях Бога, знаходячи видимі протиріччя між різними писаннями, всередині одного писання чи між писанням і відомими фактами. Цей аргумент ефективний лише проти опонентів, які вважають свої священні тексти непогрішними.
  • Проблема існування зла: «Всезнаючий, Всемогутній і Всеблагий Бог не сумісний зі світом, в якому є зло». Теїстичні відповіді на цю проблему називаються теодіцеями.

Критика аргументу: Безліч страждань, несправедливих і безневинних, таких, що відбуваються у світі, — чи не достатній аргумент для заперечення віри в існування Бога? — Це одне із заперечень, що найчастіше зустрічаються. Викликано воно нерозумінням християнського вчення про любов Божу, свободу людини, природу гріха. Характер взаємовідносин Бога і людини в християнському богослов'ї описується поняттям «синергізм» (від греч. — сприяння, співпраця). Синергізм означає, що ні людина не може врятувати сама себе, ні Бог — врятувати людину без волі самої людини. Порятунок здійснюється Богом, але тільки за умови, що людина побажає і зробить усе можливе, щоб стати богоподібним за своїми духовними і моральними властивостями. Ці властивості дані в євангелія в образі Христа і в Його вченні. Душу злу Бог не може насильно ввести у Своє Царство любові. Потрібно її зміну. І доки вона не зміниться, буде мучима тим злом, яке перебуває в ній. Страждання людини породжує дисгармонія духу людини з Богом, що є «Законом» нашого буття (як порушення закону тяжіння приводить того, що стрибає з третього поверху до сумних наслідків). У цьому полягає головна причина усіх бід людських.

  • Аргумент від невіри оскаржує існування всемогутнього Бога, який хоче, щоб у нього вірили, тим, що такий бог міг би знайти кращий спосіб залучення віруючих серед власних створінь.

Критика аргументу: Ф. М. Достоєвський у своєму творі «Брати Карамазови» відповів на цей аргумент тим, що безпосередній доказ існування чудес «поневолив» би людину: «Ти не зійшов з хреста, коли кричали тобі, знущавшись і дратуючи тебе: „Зійди з хреста і увіруємо, що це ти“. Ти не зійшов тому, що, знову-таки, не захотів поневолити людину дивом, і жадав вільної віри, а не дивовижної. Жадав вільної любові, а не рабських захоплень невільника перед могутністю, що його, що раз назавжди жахнула.»

  • Консервативний аргумент стверджує, що, оскільки природні теорії адекватно пояснюють розвиток релігії та віри, то дійсне існування таких надприродних істот зайве до тих пір, поки воно явно не знадобиться для пояснення цих феноменів (див. Бритва Оккама).

Критика аргументу: Слід зауважити, що, наприклад, колись космологія Данте Алігьєрі адекватно пояснювала світоустрій і була близька до істини, але була при цьому в корені невірною. Так і природні теорії можуть виявитися близькими до істини, але в корені невірними. Також існує критика основних наукових концепцій походження релігії.

  • Аналогія чайника Рассела, сенс якої в тому, що тягар доведення існування Бога лежить на теїстах, а не на тих, хто сумнівається.
  • Космологічний: "Чому у Всесвіті не могло бути Творця — пояснює у фільмі 2011 року «Цікавість. — Хіба Бог створив Всесвіт?» («Curiosity. Did God Create the Universe?») Фізик Стівен Хокінг:
«

«Не можна повернутися в часі до Великого вибуху, тому що його не було. Ми нарешті знайшли те, чого не було причини, тому що не було часу для створення цієї причини. Для мене це означає неможливість існування творця, тому що для цього не було часу. Так як час почався в момент Великого вибуху, це була подія, яка не могла бути створена ким-небудь або чим-небудь. Таким чином, наука дала нам відповідь, пошук якої зайняв понад 3 тисяч років величезних людських зусиль». (Див. Простір-час).

Оригінальний текст (англ.)

You can’t get to a time before the Big Bang because there was no ‘before the Big Bang’. We have finally found something that doesn’t have a cause, because there was no time for a cause to exist in. For me, this means there is no possibility of a creator because there is no time for a creator to have existed. Since time itself began at the moment of the Big Bang, it was an event that could not have been caused or created by anyone or anything. So, science has given us the answer we set out to discover, an answer that took more than 3,000 years of human endeavour.

 »

Дедуктивні[ред.ред. код]

  • Парадокс всемогутності висловлює думку про логічну суперечливість поняття всемогутньої істоти, ґрунтуючись на питаннях: «Чи може Бог створити камінь настільки важкий, що він не зможе його підняти?»

Критика аргументу: Ієрей Олег Давиденков відповідає на цей аргумент тим, що всемогутність «полягає не в тому, щоб робити все, що не надумається, а тільки в тому, щоб виконувати те, що Йому завгодно».

  • Інший аргумент припускає протиріччя між всезнанням і всемогутністю, задаючи питання «Чи може бог передумати?».

Критика аргументу: Блаженний Августин говорить про це питання: «Вічний Творець; субстанція Його жодним чином не міняється в часі, Його воля злита з Його субстанцією. І тому Він не хоче то одного, то іншого; те, чого Він хоче, Він хоче раз і назавжди, а не по-різному: спочатку це, потім те, потім хоче того, чого не хотів, і не хоче того, що хотів раніше. Подібна воля, воля мінлива, а усе мінливе не вічно: „Бог же наш вічний“». Бог знаходиться поза часом, і він незмінний (час — категорія цього світу).

  • Аргумент від вільної волі оскаржує існування всезнаючого бога, що володіє вільною волею чи наділив нею свої створіння, заявляючи про взаємовиключну природу цих двох властивостей. Згідно з цим доводом, якщо Бог знає майбутнє, то всі дії людини приречені відповідати цьому майбутньому, і вільної волі у нього, таким чином, немає. Інший аргумент додає, що Божа воля в такому випадку також обмежена Його знанням усього, що Він зробить у вічності.

Критика аргументу: Блаженний Августин відповідав на цей аргумент в наступному дусі: «Всяка подія і дія має причину; чи у волі Божій, або у волі людини, або волі ангела; це не суперечить передбаченню майбутнього». «Релігійна душа вибирає і те і інше; те і інше сповідує».

  • Заперечення Космологічного аргументу — поширює припущення про необхідність існування творця у всього на самого Бога («Хто створив Бога?»). Цим заперечується заява, що першопричиною всього є Бог, а не Всесвіт («Проблема курки і яйця»).

Індуктивні[ред.ред. код]

  • Аргумент від безглуздості стверджує, що всемогутній і всезнаючій суті немає сенсу що-небудь робити (зокрема, створювати всесвіт), тому що у такої істоти немає потреб, потреб чи бажань — всі ці поняття суб'єктивно притаманні людині. Таким чином, саме існування всесвіту суперечить існуванню всемогутнього бога.

Критика аргументу: Представляти Бога таким, що не має бажань і чужим світу людських почуттів означало б представляти людину досконалішою, ніж Бог. Ті, хто визнає творіння світу, вважають це проявом любові. «Єдина причина створення світу полягає в явищі превеликої любові Божої. Любов'ю привів Він світ у буття; любов'ю веде Він його в цьому його тимчасовому образі існування», говорить представник патристики Ісаак Сирін.

  • «Історична індукція» укладає, що раз більшість теїстичних релігій в історії (наприклад, давньоєгипетська або давньогрецька) зрештою стали розглядати як хибні або помилкові, то, за індукцією, всі Теїстичні релігії, включаючи сучасні — хибні або помилкові.

Критика аргументу: Якщо розглядати цей аргумент, то все одно індукція може бути тільки неповною, див. Френсіс Бекон. Також віруючі люди розглядають давність їх релігії, навпаки, як підтвердження її істинності: «Все, що відрізняється давністю, поважно».

Суб'єктивні[ред.ред. код]

Як і суб'єктивні аргументи на користь існування Бога, суб'єктивні аргументи проти надприродного покладаються на приватні свідоцтва або припущення про релігійні одкровення.

  • Довід від свідчень очевидців покладається на думку сучасних або історичних особистостей, які не вірили або виражали сильний сумнів в існуванні Бога.

Критика аргументу: Свідчення очевидців, сучасних або історичних осіб, які не вірили або виражали сильний сумнів в існуванні Бога, усю історію супроводжувалися свідченнями очевидців, сучасних або історичних осіб, які вірили в існування Бога (наприклад, Платон, Ісаак Ньютон, Блез Паскаль, Андре-Марі Ампер, Майкл Фарадей, Карл Лінней, Карл Фрідріх Гаусс, Ганс Крістіан Ерстед, Вільям Томсон, Джозеф Джон Томсон, Томас Алва Едісон, Джеймс Прескотт Джоуль, Джон Амброз Флемінг, Готфрід Вільгельм Лейбніц, Макс Планк, Макс Борн, Нільс Бор, Артур Комптон, Вольфганг Паулі, Ервін Шредінгер, Вернер Гейзенберг, Роберт Ендрюс Міллікен, Гульєльмо Марконі, Чарлз Гард Таунс, Вільям Деніел Філліпс, Поль Дірак, Ломоносов Михайло Васильович, Вольфганг Амадей Моцарт, Йоганн Себастьян Бах, Антоніо Вівальді, Вільям Шекспір, Авраам Лінкольн, Йоганн Вольфганг фон Гете, Курт Гедель, Ахматова Анна Андріївна, Джордж Гордон Байрон, Чарлз Діккенс, Іммануїл Кант, Роберт Бойль, Йоганн Кеплер, Антуан Анрі Беккерель, Толстой Лев Миколайович, Тютчев Федір Іванович, Пушкін Олександр Сергійович, Гоголь Микола Васильович, Достоєвський Федір Михайлович, Пирогов Микола Іванович, Шевченко Тарас Григорович та багато інших творців загальнолюдського надбання науки і культури).

«Відкрито являючись тим, хто шукає Його усім серцем, і ховаючись від тих, хто усім серцем біжить від Нього, Бог регулює людське знання про Себе. Він дає знаки, видимі для тих, що шукають Його і невидимі для байдужих до Нього. Тим, хто хоче бачити, Він дає досить світла. Тим, хто бачити не хоче, Він дає досить пітьми.»

Блез Паскаль

  • Довід від суперечливих релігій — різні релігії по-різному описують бога і його приписи. Всі суперечливі дані не можуть бути істинними одночасно, отже, якщо не всі, то багато богів не існують.
«

Я стверджую, що ми - обидва атеїсти. Я тільки вірю на одного бога менше, ніж Ви. Коли Ви зрозумієте, чому Ви відхиляєте всіх інших можливих богів, Ви зрозумієте, чому я відхиляю вашого.

(Стівен Генрі Робертс, історик).

Оригінальний текст (англ.)

I contend that we are both atheists. I just believe in one fewer god than you do. When you understand why you dismiss all the other possible gods, you will understand why I dismiss yours.[4]

 »

Інші[ред.ред. код]

Історія релігії[ред.ред. код]

Існування більш ранніх, ніж біблійний, богів які створили людину і влаштували потоп, каже що біблійний бог помилковий. Але в ранніх богів ніхто не вірить. Раз біблійного бога немає, а наприклад в шумерських богів вже не вірять, значить що світ безбожний.

Біологія[ред.ред. код]

Згідно з даними біології людина є двоюрідним братом шимпанзе. Але ці дані сильно застаріли. Оскільки сам основоположник цієї теорії опровергнув її перед смертю. Також вчені пробували побудувати зв'язок між мавпами і людиною, але прийшли до висновку що це не можливо.

З точки зору біології, Землі мільярди років, а Біблія каже що в межах 10 000 років. Один з доказів який існував сотні років полягає в наступному. Знайдені окам'янілі рештки організмів. Процес окам'яніння займає мільйони років. Але кілька років тому було доведено що це не так. Коли тіло окам'яніло за 3 роки. Як вияснилось, процес окам'яніння займає всього кілька років якщо все відбувається під течією у землі.

Фізика[ред.ред. код]

Фізик Стівен Хокінг довів, що Всесвіт створив сам себе. Це називається «Теорія великого вибуху». Тобто нічого взірвалось та створилось все.

Логічний доказ[ред.ред. код]

Закон тотожності — закон логіки, згідно з яким в процесі міркування кожний осмислений вираз (поняття, судження) має вживатися в одному і тому ж сенсі.

Біблейський Бог є Творцем, бог в буддизмі не є Творцем, тому ми не можемо говорити про Бога та доказувати його існування, бо його поняття є супернечливим.

Критика Гаскіна[ред.ред. код]

Австралійський філософ Дуглас Гаскін жартома розробив «доказ» того, що бога немає.

  1. Створення світу — саме чудове досягнення, яке можна уявити.
  2. Ступінь величі досягнення залежить від (а) якості самого досягнення і (б) можливостей творця.
  3. Чим більше обмеженість (і менше можливості) творця, тим чудово виглядає видатний результат.
  4. Творець володіє найменшими можливостями, якщо він не існує.
  5. Отже, якщо припустити, що Всесвіт — творіння існуючого творця, ми можемо уявити в розумі ще більш досконале створення — а саме того, що створив все неіснуюче творця.
  6. Таким чином, існуючий бог не буде істотою, досконаліше якого неможливо уявити, тому що неіснуючий бог буде ще більш досконалим та могутнім.
  7. Бога немає.

Боїнг-747 до польоту готовий[ред.ред. код]

Аргумент про неймовірність існування Бога. Річард Докінз виніс його на розгляд у розділі 4 «Чому Бога майже напевно немає» своєї книги «Бог як ілюзія». За його словами, аргумент показує, чому дарвінівський природний відбір — це єдине відоме рішення загадки появи інформації, яку по-іншому пояснити не можна.

Парадокс всемогутності[ред.ред. код]

(Парадокс, тому що допущено логічне протиріччя, безкінечному присвоюються кінцеві властивості). Сімейство пов'язаних парадоксів, що мають відношення до питання про те, що може зробити всемогутня істота, а саме чи може істота, яка в змозі виконати будь-яку дію, зробити щось, що обмежило б її здатність виконувати ці дії.

Теологічний антикогнітивізм[ред.ред. код]

Ідея, що мова релігій, наприклад, таке слово, як «Бог», не несе когнітивного сенсу. Виходячи з цієї позиції можна прийти до висновку, що релігійна мова не має сенсу, оскільки він не піддається перевірці.

Евгемерізм[ред.ред. код]

Докладніше: Евгемеризм

Герменевтична теорія тлумачення міфів, згідно з якою релігія виникла з культу померлих або «великих людей», що живуть.

Спростування існування Бога за допомогою математичної логіки[ред.ред. код]

Курт Гедель математично доводив існування Бога в рамках модальної логіки. Його аргумент по суті тотожний онтологічної[5]. Як не парадоксально, але саме за допомогою теореми Геделя про несуперечності Анатолій Вассерман доводив неможливість існування бога (в реальності існує або бог, або спостережувана природа)[6][7].

Думка Стефана Гоулда[ред.ред. код]

С. Гоулд вважає думки про існування бога за казку, чутки або домисел. Таке явище як — бог, і все що ґрунтується на цьому явищі поняття (душа, дух, рай, пекло і т. д.), в принципі не є гіпотезою. І не можуть бути використані в ролі аргументу в будь-якій науковій або світській бесіді з метою спростування науково обґрунтованих гіпотез або вже тим більше теорій. З огляду на те, що гіпотеза існування бога або богів, не відповідає критерію Поппера, так як не має, і не припускає собою, можливості її перевірки науковим методом. Внаслідок чого, будь-які міркування про існування бога, і всіх споруджуваних на цьому понять, не є науковими, а входять в розряд чуток, казок, домислів і т. д.[8]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (пор.: Прем 13, 1-9; Рим 1, 19-20: DS 3004, Vatic. I, Cap. 2; Vatic. II, DV, 6)
  2. 5 доріг Томи Аквінського «Суми Теології» кн 10, 11
  3. Онтологічний доказ Геделя. Переклад.
  4. Цит. по Sam Harris 10 myths—and 10 Truths—About Atheism // Los Angeles Times, 24 December 2006
  5. Исповедание великого логика, 9 сентября 2009, Журнал «Нескучный Сад»
  6. Телеканал «Russia.ru» — «Бога нет, если есть природа»
  7. Дилогия атеизма — Журнал «Октябрь» № 7 за 2007
  8. Gould, Stephen Jay (2002). Rocks of Ages: Science and Religion in the Fullness of Life. New York: Ballantine Books. ISBN 034545040X. 

Джерела та література[ред.ред. код]