Кудлаївська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кудлаївська культура — одна з археологічних культур Полісся доби раннього мезоліту, що в VIII—VI тисячолітті до н. е. існувала в середній течії річки Десни, нижньому Посожжі, Прип'ятському Поліссі, верхній і середній течії Німану, на північному сході Польщі.

Основною рисою кудлаївських пам'яток є значна роль сколів при виготовленні знарядь.

Дослідження[ред. | ред. код]

Кудлаївська культура отримала назву від стоянки «Кудлаївка» (Чернігівська область, Україна, сточище річки Десна), відкритої в 1925 році Рудинським М. Я.. Виділена в 1972 р. польським дослідником Козловським С., обґрунтована матеріалами Телегіна Д. Я., Залізняк Л. Л., Астравскаса Т. та ін..

Пам’ятки[ред. | ред. код]

Виокремлюється дослідниками за характерними пам'ятками, виявленими в місцях розкопок: Кудлаївка, Таценки, Селище, Коржі, Кухарі, Мартиновичі, Броди, «Люботинь III», Криниця, Поляни та інші на території Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей.

Останнім часом виявлені в басейні Німану. На території Білорусі пам'ятники кудлаївської культури відомі з кінця XIX сторіччя. Наприклад Білосороки (Бєлая Сарока) Наровлянського району Гомельської області на правому березі Нижньої Прип’яті, - тепер полишене село Чорнобильської зони[1][2].

Значні матеріали отримані в XX в. у наслідку досліджень Полікарповича К. М., Ісаєнко В. Ф., Ксендзова В. П., Колечиць О. Г., Кудряшова В. Є., Крівальцевіча М. М..

Пам'ятки датуються VIII—VI тис. до н. е.

Вироби[ред. | ред. код]

Визначальними для даної культури є дрібні крем'яні пластинки та вістря з притупленим краєм, що використовувалися як вкладки в пази кістяних наконечників стріл та метальних списів. Техніка розколювання кременю - сколова, мікролітична; характерними є скребачки, різці, сокири на сколах.

Для кремінної індустрії кудлаївських пам’яток характерне переважання знарядь на сколах (пластино-сколовий показник дуже малий 0,4). Серед вістрів переважають тупоспинного типу Ставинога-Кудлаївка, яких в складі комплексів знарядь понад 25%. Такого кількості цих виробів не має жодна з середньокам’яних культур України.

Чисельні скребки (22,7%) виготовлялися вони майже виключно зі сколов. Це зазвичай круглі й підокруглі типи, менше кінцевих форм.

Роль різців у житті кудлаївського населення була незначною (4%). Різці кутові на сколах або на куту зламаної пластини, відзначені й серединні.

Трапецій середніх пропорцій й високих відносно небагато (4%).

Зустрічаються вістря на пластинах постсвідерського типу. Наконечники стріл на пластинах зустрічаються не в рівних кількостях. Їх помітно більше на Десні та Нижній Прип'яті, але вони зовсім відсутні на Київському Подніпров'ї. Серед мікровкладишових виробів переважають вістря типу Ставинога - Кудлаївка та близькі до них форми.

Кістяних вістрів яніславіцького типу у кудлаївських комплексах обмаль, чим кудлаївська культура значно відрізняється від дніпро-прип'ятської та власне яніславицької.[3]

Нечисельні трикутники й косі вістря коморницького типу.[1] Вони зустрічаються в одиничних екземплярах, а в коморницькій культурі складають 15-20% від інших мікролітів.[3]

Пластини малочисельні (8,6%), переважно середні й дрібні; техніка їх виготовлення невисока. Типових мікролітичних з паралельними рівними гранями практично відсутні. Тільки у комплексах Надесіння (Кудлаївка), де кремінна сировина була вищої якості, й пластини кращі.[3]

Нечисельні знаряддя (5,7%), з яких лише третина виготовлена ​​з пластин, а інші зі сколів. Такий високий відсоток знарядь, виготовлених зі сколів, за пізньосередноькам’яної доби відзначено тільки у пісочнорівській культурі.. Перевага знарядь зі сколових заготовок в розглянутих комплексах значною мірою виникає передусім тому, що кількість пластин з ретушшю тут, як правило, невелика, а ретушованих сколів, навпаки, багато.[3]

Нуклеуси на стоянках малочисельні, - в середньому 0,9%. Вони в більшості мають аморфний вигляд. Добре ограновані зустрічаються в одиничних екземплярах.[3]

Кістяні вироби, як і фауна, на стоянках кудлаївского типу не збереглися.[1]

Кудлаївське населення полювало на лісових копитних тварин (тур, лось, олень, кабан) за допомогою лука, займалося рибальством.

Походження[ред. | ред. код]

Культура генетично пов'язана із сусідніми західними археологічними культурами: коморницькою культурою (Польща) та культурою Дювенсі (Північна Німеччина). Сформувалася в басейні Прип'яті (притока Дніпра) на початку мезоліту під впливом мігрантів з басейну Вісли. Набула поширення в межах Полісся і в другій половині мезоліту поступилася місцем новій хвилі мігрантів із заходу — людності яніславицької культури.

У формуванні кудлаївської культури брали участь носії східноєвропейського варіанту культури Федермесер фінально-палеолітичної культури сегментоподібних мікролітів типу «Боршава-2», що втілила в собі традиції кремнеобробки епігравету південної й центральної України (Залізняк Л. Л.).

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Л. Л. Залізняк. Кудлаївська культура // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 444. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  • Л. Л. Залізняк. Кудлаївська культура // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Л. Залізняк, О. П. Моця, В. М. Зубар та ін.; за ред. Л. Л. Залізняка. — К.: Либідь,2005. — С. 87.
  • Телегін Д. Я., Мезолітичні пам'ятки України: (IX—VI тисячоліття до н. е.). — К.: Наукова думка, 1982. — 255 с.
  • Залізняк Л. Л., Фінальний палеоліт і мезоліт континентальної України. Культурний поділ та періодизація // Кам'яна доба України. — 2005. — Вип. 8.
  • Зализняк Л. Л., Мезолит Юго-Восточного Полесья. К., 1984. (рос.)
  • Зализняк Л. Л., Передісторія України Х—V тис. до н. е., К., 1998.
  • Коласаў А. У., Кудлаеўская культура / А. У. Коласаў // Археалогія Беларусі: энцыклапедыя: у 2 т. / [складальнік Ю. У. Каласоўскі; рэдкалегія: Т. У. Бялова (гал. рэд.) і інш.]. Т. 1: А — К. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2009. — 492, [1] c. — С. 478—479. — ISBN 978-985-11-0354-2. (біл.)
  • Ксензов В. П., Палеолит и мезолит Белорусского Поднепровья / В. П. Ксензов; научный редактор Н. Н. Гурина; Академия наук Белорусской ССР, Институт истории. — Мн.: Наука и техника, 1988. — 131, [3] с. — ISBN 5-343-00194-7. (рос.)
  • Obuchowski W., Zabytki krzemienne i kamienne od paleolitu do wczesnej epoki żelaza z terenów Białorusi w zbiorach Państwowego Muzeum Archeologicznego w Warszawie / Wiktor Obuchowski; [tł. W. Obuchowski]; Ośrodek Ochrony Dziedzictwa Archeologicznego. — Warszawa: PMA, OODA, 2003. — 207 s.: il.,mapy. — ISBN 83-917894-4-6. (пол.)
  • Ostrauskas T., Mezolitinė Kudlajevkos kultūra Lietuvoje / Tomas Ostrauskas // Lietuvos archeologija. — 2002. — T. 23. — P. 137—162. (лит.)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Д.Я. Телегин (1985). Археология Украинской ССР. Том 1. Мезолитическая эпоха. Киев. с. 102. 
  2. Историко-культурное наследие Наровлянского района | Наровлянский район | Наровля | Новости Наровли | Новости Наровлянского района | Наровлянский райисполком. narovlya.gomel-region.by. Процитовано 2018-12-06. 
  3. а б в г д Археология СССР. Мезолит. Москва: Наука. 1989. с. 119.