Мокротин

село Мокротин
Герб
Панорама села Панорама села
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Львівський район
Тер. громада	Жовківська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46060130320071706
Основні дані
Засноване	1398
Населення	812
Площа	4,07 км²
Густота населення	199,51 осіб/км²
Поштовий індекс	80355
Телефонний код	+380 3252
Географічні дані
Географічні координати	50°0′47″ пн. ш. 23°53′54″ сх. д.
Водойми	р. Свиня
Місцева влада
Адреса ради	80355, Львівська обл., Жовківський р-н, с. Мокротин, вул. Кутова, 1
Сільський голова	Кунта Марія Михайлівна
Карта
Мокротин
Мокротин
Мапа
Мокротин у Вікісховищі

Мокро́тин — село в Україні, у Львівському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Жовківська міська рада. Населення становить 812 осіб.

Історія

Село Мокротин вперше згадується в історичних документах за 1398 рік. Навколо села є мокрі, заболочені місця, звідси, вважають, і походить його назва. Село Мокротин належало до Жовківського повіту, та розташоване за 5 км на південний захід від Жовкви. На заході розташоване село Поляни, на півночі — Нова Скварява та Стара Скварява, на сході — Мацошин та Візенберг, на півдні — Зарудці (Львівський повіт). Води з переважної частини території села забирає річка Свиня, яка пливе вздовж північного кордону села з заходу на схід. З південно-східної частини села пливе декілька малих потічків на пд.-сх. і впадають до річки Куликівки. По середині території села лежить сільська забудова, на північний схід від неї присілок Тернів, а на півночі — німецька колонія Мокротин. У західній частині лежать частини села Городиська і Удрики. У південній частині території села підноситься найвище узгір'я, висотою до 355 м.

В 1880 році було 1344 жителі в гміні, 19 на території двору та 157 в німецькій колонії (більшість греко-католицького обряду, за винятком 180 римо-католиків). Парафія римо-католицька була в Жовкві. Парафія греко-католицька була в селі (Жовківський деканат, Перемиська дієцезія). До парафії належали Поляни і Майдан. В селі була філіальна школа. Давніше тут була стара дерев'яна церква Св. Кузьми і Дем'яна, розміщена в гарному місці на узгір'ї. Так як була дуже стара, вирішено було збудувати на її місці нову. В 1874 році, коли вже було практично закінчено побудову нової церкви, пожежа знищила 30 квітня 1874 року нову і разом з нею стару церкву, яка все ще стояла поруч. Пізніше збудовано малу капличку, у якій правилась Служба Божа. Тут також була мурована римо-католицька капличка.

За часів Речі Посполитої належало село до королівської власності, до Мервицької держави, у Львівській землі. В люстрації з 1662 року (Рук. Осолінеум № 2834, стр. 102) можна прочитати: «Це село на 7 ланах здавна посаджене. Підданих перед війною було 50. Тепер підданих, які на півчвертях сидять 28… Млинів є 2 на річці Свинею названій, кожен з них дає в рік по 40 злотих, з корчмою разом 80 злотих… Руда або Гута в цьому селі була, у якій залізо плавили. Доходи з неї бували такі, що кожного тижня власнику давали по 12 снопів заліза, кожен сніп по 3 злотих. Тепер ця Руда власником Крехова ясновельможним паном Сапігою, знищена і спалена, користі з неї ніякої немає…». Близько 1790 року поселено тут німецьких колоністів з Надрейнського палатинату і закладено колонію «Deutsch Mokrotyn». Колоністи насадили в Мокротині багато ревеню, однак уряд заборонив його вирощування. В межах Мокротина, на ниві «Могили», були колись численні могили, тепер практично повністю заорані. А на теперішній час у селі масово зменшилось населення та потроху сама природа нагадує про минуле села. У селі навіть є багато цікавих планів будинків, тобто у Мокротинні є гора, а на тій горі живуть люди і там же мають худобу і хати. Здавна вважали що головним у селі був рід Кобилецьких і походив він з Німеччини.

Географія

Розташування Майже вся територія села Мокротин лежить на височині Розточчя, що є складовою частиною Поділля. Природний район або регіон Розточчя тягнеться від Львова до Рави-Руської, і далі в Польщу, та поділяється на декілька підрайонів. Мокротин повністю входить в підрайон Львівське Розточчя, що є найпівденнішим, найвищим і найбільш розчленованим на височині. На крайньому сході, в урочищі Середнє, у межі села входить невеликою «затокою» рівнина Мале Полісся, а точніше її підрайон — Пасмове Побужжя. Він є нетиповим для Малого Полісся, оскільки складається з шести пасом, що паралельно тягнуться один до одного з заходу на схід і чітко виражені в рельєфі, у порівнянні з цілою рівниною, яка практично вся є плоскою. Біля Мокротина розпочинається друге з півночі, Куликівське пасмо, довжиною близько 40 км, що закінчується на території Буського району.

По північній межі села протікає р. Свиня (одна з найбільших в Жовківському районі), що бере початок в с. Нова Скварява та впадає в р. Рату, біля с. Волиця Сокальського району. Недалеко від Копанки починається р. Думниця, що протікаючи через Куликів вже на території Буського району впадає в річку Полтву.

Рельєф та геологія. (незакінчений) Територія села Мокротин майже повністю знаходиться в межах природного підрайону — Львівське Розточчя. Сам підрайон в свою чергу поділяється на декілька природних мікрорайонів. Більша частина села лежить в природному мікрорайоні Мокротинська улоговина, що є досить низькою і плоскою в порівнянні з іншими складовими Розточчя. Абсолютні висоти тут не перевищують 290—300 м, а відносні — 25-30 м. Улоговина являє собою зниження, зайняте головно долинами р. Свині та її правих приток, розділеними лесовими мініпасмами, що на подобі пасом Побужжя відходять від краю Розточчя в східному і північно-східному напрямках. Висота пасом невелика, здебільшого 20-40 м над рівнем долини р. Свині. Ширина цих піднять змінюється від 350 до 750 м, довжина — від 1 до 3,5 км. Складені пасма лесовими породами потужністю до 25 м. На таких мініпасмах розташовані села Тернів і Відродження, вулиці Хоробрівка, Свинна, Лозинка, частина Кута. По західних і південних окраїнах села простягається другий мікрорайон Львівського Розточчя — Скварявське підняття

Найвищою точкою в межах села є гора, що на радянських топографічних картах носить назву «Чорна». Її абсолютна висота 355,0 м. Знаходиться вона на високому пасмі, що розпочинається біля сільської церкви і простягається на схід до села Мервичі.

Найнижча точка має абсолютну висоту — 241,7 м. Розташована вона в руслі річки Свиня, на північному сході Відродження (Мокротин-Колонія) при виході її за межі території Мокротина. Таким чином різниця висот в межах села становить 113,3 м.

Складовими частинами села є вулиці Хоробрівка, Кут і Лозинка. Окремо виділяють присілки Журі, що лежать на захід від села; Тернів і Свинна — на північ; Відродження (Мокротин-Колонія) — на сході; Копанка — на півдні. Тернів завжди виступав як окреме поселення. Наприкінці XVIII століття. на північний схід від Мокоротина виникло німецьке поселення Дойч-Мокротин або Мокротин-Колонія. На межі XIX і ХХ століть почали розрізняти ще такі присілки: Журі, Скіри, Копанка, Підбучки, Стриги, Кичері, Городиска, Городжена, Діброва. В середині ХХ століття на радянських картах виділяють такі присілки села: Журі-Скіри (Журі), Копанка, Завадки (Свинна), Відродження (Мокротин-Колонія).

Герб села

Герб села Мокротин затверджено рішенням сільради №7 від 1 лютого 1998 року. Автор А. Гречило.

На синьому тлі на золотій горі того ж кольору тризрубна церква, ліворуч на схилі гори срібне дерево із золотою кроною, внизу синій меч із чорним руків'ям.

Використано сюжет печатки 19 століття. Церква - це дерев'яна церква Св. Козьми та Даміана (згоріла у 1874 р.). Дерево – символ місцевих черешень, якими село славиться на всю околицю. Меч – участь мешканців села у національно-визвольній боротьбі.

Відомі люди

• Дуда Руслан Анатолійович (16.09.1981 - 22.04.2022) - солдат ЗСУ, загинув у м. Попасна, Сєвєродонецького району, Луганської області. Поховали захисника 27.04.2022 в с. Мокротин.

Пам'ятки

• За гора (Загора) — ентомологічний заказник місцевого значення.
• Журі — заповідне урочище

Джерела

• Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ, 1968.
• Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, wyd. pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, J. Krzywickiego i W. Walewskiego, Warszawa 1880—1902, t. 1-15. (пол.)