Унів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Унів
Свято-Успенська Лавра
Свято-Успенська Лавра
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Перемишлянський район
Рада/громада Коросненська сільська рада
Код КОАТУУ 4623383903
Основні дані
Населення 468
Площа 3,04 км²
Густота населення 153,95 осіб/км²
Поштовий індекс 81216
Телефонний код +380 3263
Географічні дані
Географічні координати 49°42′43″ пн. ш. 24°35′29″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
301 м
Водойми Гнила Липа
Місцева влада
Адреса ради 81215, Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Коросне, тел. 56-4-17
Карта
Унів. Карта розташування: Україна
Унів
Унів
Унів. Карта розташування: Львівська область
Унів
Унів
Мапа

CMNS: Унів на Вікісховищі

Унів (до 2003 року Міжгір'я), колись село Перемишлянського повіту в Галичині (1300 меш.), тепер село Унів Перемишлянському районі Львівської області; важливий монаший і друкарський осередок. В Уневі існує Свято-Успенська Лавра отців студитів Української Греко-Католицької Церкви.

Історія[ред. | ред. код]

Храм Вознесіння Господнього
Храм блаженних священномучеників Климентія та Леонтія в Свято-Успенській Унівській лаврі

Монастир[ред. | ред. код]

В Уневі з XIV століття діяв монастир (за даними польських дослідників, василіянський, заснований князем Федором Любартовичем[1]), Успіння Богородиці з оборонними мурами, спершу православний, а у 1700–1790 роках — належав до Василіянського Чину. Відомо, що в цьому прекрасно збереженому оборонному монастирі в 1606 р. перебував Іван Вишенський і написав там «Посланіє до стариці Домініканії». Зведено споруду, найімовірніше, в XV ст.

У XVIII ст. — це один з найважливіших монастирів у Галичині; згодом він занепав.

У 1919 р. митрополит А. Шептицький переніс до Унева осередок Студитів з осідком ігуменату. Серед іншого тут було розвинуто маля́рську школу, палітурню, а з 1935 р. друковано церковно-релігійний місячник «Промінчик Сонця Любови». За радянської влади, після арешту та ув'язнення керівництва монастиря, там було спочатку створено концентраційний табір для ченців різних спільнот УГКЦ, які відмовилися приєднатися до РПЦ, а потім — влаштовано інтернат для осіб похилого віку та інвалідів, де перебувало більше 300 старих та розумово відсталих осіб.

До Унева було проведено електрику, а згодом — газ. Побудовано дорогу з твердим покриттям. Після розпаду СРСР монахи спочатку не могли повернутися до монастиря, але в 1993 р. монасти́р повернули власникам.

У 2005 році в селі відкрили меморіальну дошку на честь митрополита Андрея і блаженного архимандрита Климентія Шептицьких за порятунок єврейських, українських та польських дітей у роки Другої світової війни.[2]

Унівська друкарня[ред. | ред. код]

1618 року ігумен Кирило Транквіліон-Ставровецький почав друкувати на пересувній друкарні «Зерцало богословія». В 1648–1770 рр. при лаврі діяла Унівська друкарня, де було надруковано ряд відомих стародруків. Тут працювали українські друкарі Андрій Скольський, Дмитро Кульчицький, Симеон Ставницький, а книжки прикрашали гравюрами Іллі, М. Зубрицького, Є. Завадовського, Мини, М. Фуглевича.

Справжню друкарню в Уневі заснував львівський єпископ Арсеній Желиборський, який перевіз сюди львівську друкарню, з 1646 року в ній працював відомий друкар Андрій Скульський.

В Уневі видано «Псалтир», «Пѣтныи Акафісты» (1660). Опіку над унівською друкарнею продовжував архимандрит Варлаам Шептицький (1670–1710), за якого друкарі Симеон і Василь Ставницькі видали «Выкладъ о церкви святой» (1670), а Дмитро Кульчицький «Псалтир» (1678). У 1673 році в унівській друкарні молдавський митрополит Дософтей (Доситей) Барила видав румунською мовою кирилицею відомий віршований «Псалтир» («Psaltirea pre versuri tocmită») за зразком Я. Кохановського, «Акафісти» (1673) і «Літургіон» (1679), перекладені з українських видань. За єпископа Афанасія Шептицького (1722—46) в унівській друкарні видано «Собраніє припадковіъ» (1732) і «Служебникъ» (1733). За весь час в унівській друкарні було видано близько 60 книг, друк яких відзначався добрим поліграфічним виконанням. У 1770 році унівська друкарня занепала через суперництво Львівського Ставропігійського Братства.

Унівський бій[ред. | ред. код]

Пам'ятка в лісі між с.Словіта та с.Унів встановлена з нагоди Унівського бою.

Бій відбувся наприкінці вересня 1944 року, біля монастиря Унівська лавра. З боку УПА бій прийняв курінь "Сіроманців" та сотня "Коса", більшовики застосували важку зброю, включно з танками та розвідувальними літаками. Після дводенної масакри відділ УПА щасливо відійшов, але на полі бою залишилося з обидвох сторін багато вояків.

Про бій під Уневом згадано у передріздвяному привітанні Головного командування УПА Романа Шухевича, нарівні з Гурбами[3].

Між селами Словіта та Унів глибоко в лісі збереглася пам'ятка цих героїчних подій. Це камінь-пісковик з викарбуваними словами: "Тут 30 вересня відбувся переможний бій куреня УПА під командуванням Карпенка Яструба".

Літопис УПА т .20 Опис Унівського бою.

Вже в п’ятницю, 29.ІХ.44 увечір наша розвідка донесла, що большевики концентрують свої сили в Перемишлянах. На ранок 30.ІХ.44. курінний Яструб зарядив поготівля. Досвітком в год. 4 рано вислано стежі на всі напрямки. Вони донесли, що до Унева і до монастиря приїхало коло 2 сотні большевиків. В тому напрямі вислано дві засідки по дві чоти, які мали за завдання розбити большевиків, вигнати їх з Унева та визволити арештованих (було припущення, що большевики роблять акцію на село). Одна засідка, що пішла в напрямі північно-західному від с. Унева, напрапила на більшу силу большевиків, що йшла розстрільною на ліс, пірвала зв’язок з другою засідкою та була відрізана цілковито від табору і долучила пізно вночі, не беручи участи в бою. Друга засідка йшла в південно-схід. напрямі від с. Унева і натрапила на большевицьку розстрільну, яка наступала на ліс. Наші зайняли бойові становища і почали обстрілювати большевицьку розстрільну. Цею засідкою командував сотенний Чорний. Бій почався в год. 9-тій. Під натиском двох большевицьких наступів сот. Чорний відступив на лінію наших застав і зажадав помочі. В год. 10-тій кур. Яструб кидає туди дві [чоти] сотні “Сіроманців” під командуванням сот. Косача, які спільно з двома чотами Чорного спиняють больш[евицький] наступ. Останні розвідчики, які повернулися зі сс.. Лонів, Словіти і Якторова донесли, що большевики зробили застави по всіх дорогах, що виходять з Унівського лісу та беруть нас в окруження. Ще перед боєм кур. Яструб визначив всім відділам становища так, що всі разом брали табор в колову оборону, маючи тісний зв’язок із собою. Відділ Максима тримав оборонні становища в напрямі від Лонів та тримав зв’язок на правому крилі з Чорним, на лівому з відділом Коса. Відділ Коса тримав оборонні становища в напрямі від Словіти і тримав зв’язок на правому крилі з Максимом, на лівому зДовбнею. Відділ Довбні тримав оборонне становище в напрямі від Якторова і тримав зв’язок на правому крилі з відділом Коса, на лівому з відділом “Cіроманців”. Найбільший натиск повели большевики від Унева і тут наступали все новими резервами, які падали від вогню наших кулеметів. На інших відтинках чути було час від часу стріли, а це свідчило, що там тримають лише застави. В год. 10.30 з бойової лінії привезено перших ранених, між ними сот. виховника Чорного, Олімпа, який був тяжко ранений розривною кулею в груди. В 10.45 в наслідок упливу крови помер. Большевики почали довозити свіжі сили з Перемишлян, а навіть приїхало кілька танків, які посувались лінією в наш табір. На цій лінії, котрою їхав танк, стояв “Кольт”, яким обстрілював ворожі розстрільні прославлений в багатьох боях ройовий Вовк. Коли на лінії показався танк, тоді большевики з криком “Ура!” кинулися в наступ. Наш Вовк пустив кілька серій по розстрільній і примусив її залягти, а тоді протипанцирними кулями ушкодив танк і примусив його спинитися, а обслугу розбитися. Після ушкодження першого танка, большевики не посилали більше танків до наступу, лише почали обстрілювати наш табір гранатометами досить цільно. Одне стрільне попало близько нашого гранатомета і зранило кількох [стрільців] з обслуги та примусило замовкнути наш гранатомет, бо не було де вибрати в лісі нового поля обстрілу. Кілька стрілен з больш[евицького] гранатомета, які попали в середину нашого табору, не вибухли. Пізніше їх оглядачі побачили, що в них не було “взривателя”. Чи це припадок, чи саботаж – не знати. Наші відділи били з трьох сот[енних] гранатометів, які цільно падали на ворожі становища і робили паніку серед большевиків та проріджували їх становища. Продовж цілоденного бою, який тривав від год. 9-тої до 23-тої, большевики провели 22 наступи, котрі розбивалися об нашу оборонну лінію і не давали ворогові жодного успіху, лише втрати. Було припущено, що большевики будуть наступати лише до вечора, але увечері виявилось, що вони хочуть тримати нас в окруженні цілу ніч, а на другий день знову продовжити бій, одержавши допомогу. Кур. Яструб видав наказ від’язатись від бою і видістатись з окруження. Під накривом ночі фіри з раненими і наш табір почали від’їздити окружною дорогою в південносхідному напрямі, а наші розстрільні дальше тримали оборонні становища. Коли табір і ранені опустили місце нашого постою, тоді дано наказ опускати наші становища. В год. 24-тій наші відділи нечутно для вуха ворога покинули становища й рушили за табором в тому самому напрямі. Наші втрати в тому бою 17 вбитих і 25 ранених. Ворог втратив: самі большевики казали, що 105 вбитих, в тому 8 старшин. Наша розвідка доносить, що вбитих мали около 200 – 250, кількість ранених важко устійнити. Відв’язавшися від большевиків, 30 вересня 44 в год. 24-тій цілий курінь форсовним маршем пішов лісами поміж Липівцями [т]а Боршевом і в год. 10-тій дня 1 жовтня 44 став на короткий відпочинок в лісі коло с. Пнятина. Стрільці змучені цілоденним боєм і десятигодинним маршем положилися відпочивати, а кухарі варити обід.https://litopysupa.com/wp-content/uploads/2019/01/NS_Tom_20_Voienna_okruha_UPA_Lysonia_1943-1952_Dokumenty_i_materialy.pdf


Відомі люди[ред. | ред. код]

  • княжна Олександра — донька київського князя Андрія Івановича, була похована в монастирській церкві.[1]
  • Роалд Гоффман - хімік, поет, драматург, лауреат Нобелівської премії, переховувався в селі від нацистів під час другої Світової війни[4]
  • Микола Дюк - місцевий вчитель, переховував євреїв від нацистів під час другої Світової вінйни.[4]

Історія села[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка про село Уніів відноситься до 1395р, коли польський король Владислав ІІ Ягайло видав одну із своїх грамот , перебуваючи у Глинянах , неподалік "загальновідомого монастиря в Уневі".

1875р- унівська школа стає філіальною. 1888р - місцева громада будує мурований будинок для школи З 1899 р школа в Уневі стає двокласною.

1880р в селі мешкає 768 осіб: 607греко-католиків,75 римо-католиків 71 юдей , 15 протестантів .

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Uniów… — S. 807.
  2. КЛІМЕНТІЙ КАЗИМИР ШЕПТИЦЬКИЙ(КЛИМЕНТИЙ ШЕПТИЦКИЙ). Архів оригіналу за 4 листопад 2015. Процитовано 11 жовтень 2015. 
  3. Командири і бійці УПА. Передріздвяне привітання Тараса Чупринки передріздвяне звернення Тараса Чупринки, головнокомандувача УПА, до командирів і бійців. avr.org.ua. Процитовано 2015-11-08. 
  4. а б Глумин П. (2010). Химик и лирик. // Корреспондент. — 2010. — № 47 (435) (10 дек.). с. — С. 37—38. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]