Шоломиничі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Шоломиничі
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Городоцький район (Львівська область) Городоцький район
Рада/громада Шоломиничівська сільська рада
Код КОАТУУ 4620989001
Облікова картка с. Шоломиничі 
Основні дані
Населення 538
Площа 9,51 км²
Густота населення 56,57 осіб/км²
Поштовий індекс 81532[1]
Телефонний код +380 3231
Географічні дані
Географічні координати 49°43′42″ пн. ш. 23°31′52″ сх. д. / 49.72833° пн. ш. 23.53111° сх. д. / 49.72833; 23.53111Координати: 49°43′42″ пн. ш. 23°31′52″ сх. д. / 49.72833° пн. ш. 23.53111° сх. д. / 49.72833; 23.53111
Середня висота
над рівнем моря
271 м
Місцева влада
Адреса ради 81532, Львівська обл., Городоцький р-н, с. Шоломиничі, тел. 2-56-46
Карта
Шоломиничі. Карта розташування: Україна
Шоломиничі
Шоломиничі
Шоломиничі. Карта розташування: Львівська область
Шоломиничі
Шоломиничі

Шоломи́ничі — село в Україні, в Городоцькому районі Львівської області. Населення становить 538 осіб[2]. Орган місцевого самоврядування — Шоломиничівська сільська рада.

В селі знаходиться деревяна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1879 року[3].

Історія с.Шоломиничі

Підготував вчитель історії,директор ШоломиницькоїЗОШ І-ІІст – Ільчишин Р.Т.

ГЕОГРАФІЧНЕ РОЗТАШУВАННЯ І ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ

Село Шоломинчі розташоване в західній частині Городоцького району Львівської області на відстані 12 км від м. Рудки, в північно-західному напрямку. Населення становить 538 осіб. Орган місцевого самоврядування - Шоломиницька сільська рада.

Дуже цікавою є назва села. Назва села походить від давньоукраїнського слова "шелом" або "шеломин", що означає "горб, гора", а не "шолом" [Словник староукраїнської мови XІV-XVст.Т.2-Київ-1978р.] До речі, на підтвердження цієї версії, село знаходиться в горбистій місцевості. Слід зазначити, що в цього села є село – побратим Шоломинь в Пустомитівському районі Львівської області, місцевість якого є дуже подібною. Варто зазначити, що історія села дуже мало досліджена, зокрема давній період.

ДАВНЯ ІСТОРІЯ СЕЛА

Перша згадка відноситься до 1426 року. Сліди заселення території села відносяться до І тисячоліття до н.е. У VIII-VI до н.е. на території краю проживало кілька груп землеробсько- скотарського населення. Про це свідчать могильники, розкопані в Городоцькому районі. Також, поблизу села при видобутку торфу ,знайшли на кількаметровій глибині човен-довбанку,на якому колись напевно рибалили на ставках, які і до сьогодні оточують село. У середині Vст. На території села і навколишніх сіл проживали племена білих хорватів. До Х ст. наші землі перебували під зверхністю королівства Польща. Протягом 980-990рр. київський князь Володимир Великий відвоював у поляків ці землі і приєднав їх до Русі.

В часи Галицько-Волинського князівства тут розвиваються ремесла, зокрема залізоробне, гончарне, будівельне. В XV-XVIII ст. село Шоломиничі входило до складу Перемишльської землі Руського воєводства панської Польщі і знаходилось у власності різних феодалів, здебільшого поляків. Життя селян було важким, відомо, що вони за користування землею платили грошовий і натуральний податок. Крім того, вони платили податки і державі.

З середини ХVI ст. село Шоломиничі належало до Городоцького староства. Селяни змушені були часто приймати на нічліг кінні королівські сотні і годувати іх. Страшним лихоліттям цих часів були татарські набіги на наші землі. Перший з них стався у 1450 році. Великий набіг стався також 1672 року. Біля села Градівка дотепер зберігся пам'ятний знак боїв з татарами у вигляді круглої цегляної колони, увінчаної залізним хрестом. [ Голинський В. Рудки — Дрогобич : Коло, 2010 р.]

ІСТОРІЯ СЕЛА ЗА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ

В часи Австро-Угорщини село належало до Самбірського округу, Рудківського повіту. Станом на 1849 рік село належало графу Генріху Фредро, управителем села був Куснеш Макар[Журнал обліку і опис нерухомого майна мешканців села Шоломиничі. Крайова земельна податкова комісія.1849. ЦДІА Фонд №186, Опис №1, Справа №5607] Наприкінці ХІХ ст. село знаходилось у власності Марії Яблуновської графині Фредро, а останнім власником села був Северин барон Бруніцький, що виїхав в Польщу в 1939 році після приходу радянських військ.

За переписом населення 1880-81рр. було тоді 770 душ, замешкалих в 141 домах, 744 греко-католики, 26 жидів. В шематизмі перемишльської діацезії з 1856 року подано і дочірну церкву в Годвишні з числом населення 358 греко-католиків. В селі були читальня «Просвіти», кружок «Рідна Школа», Сільський Господар і кооператива з власним домом. [Книга Комарно-Рудки та околиця Український архів Том XLIII -. Нью-Йорк, Сідней, Торонто, — 1987. — С. 841.]

Греко-католицька церква св. Архангела Михаїла 1884р.

В селі діє греко-католицька церква святого Архангела Михаїла. Перша письмова згадка про місцевий храм походить з 1515 року. Попередниця нинішньої була збудована з дерева у 1743 році і освячена 1816 року єпископом Михайлом Левицьким. У 1879 році почалося будівництво існуючої дерев`яної церкви стараннями о.Комарницького, завершене стараннями о. Теодора Савули і війта Грицька Кравця. Образи для святині малював Теофіль Копистинський, позолотні роботи виконав П. Світенький з Городка. Церква була освячена 6 вересня 1884 року. Патроном церкви була Марія Яблуновська графиня Фредро.[Шематизм кліру Перемишльської єпархії.1885] Після другої світової війни мешканці Шоломинич не дозволили її закрити. Будівля тризрубна, оточена піддашшям, до гранчастого вівтаря прибудовані ризниці. Головний вхід організований у вигляді портика на дерев`яних стовпах, який накритий високим двосхилим дашком. Інший вхід розташований у південній стіні. Її восьмерик завершений шоломовою банею з ліхтарем і маківкою. На північ від церкви стоїть дерев`яна двоярусна стовпова дзвіниця накрита пірамідальним верхом.

За Перемишльським епархіяльним шематизмом з 1856 р. капелянія Шоломиничі з дочерним селом Годвишня була в складі Комарнянського деканату. Адміністратором капелянії був Михайло Насальський, нар.1917р.. Матірне село Шоломиничі мало 761 греко-католицького населення в 1879р, дочірне село Годвишня деревяну церкву ім. Вознесення Господа Нашого Ісуса Христа збудовану в 1886 році з населенням 358 греко-католиків інших віросповідань не зареєстровано. За австрійських часів на переломі ХІХ-ХХст довгі роки парохом Шоломинич був о. Гервасій Царевич. [Книга Комарно-Рудки та околиця Український архів ТомXLIII -. Нью-Йорк,Сідней, Торонто,-1987, С-840-841] За переписом 1900-01рр. було в Шоломиничах нараховувалося 884 осіб, з них 869 говорили українською мовою, а 15 осіб польською мовою. На 1906 рік парохом села був о. Петро Гуль, а патроном церкви барон Бруніцький. [Шематизм Перемишльської єпархії за 1906 рік].

Школа в селі була зорганізована, як приватна за Австро-Угорської окупації нашого краю і була українською. Офіційне утворення школи відноситься до часу, коли окружна рада шкільна в Рудках звернулася до Крайової ради шкільної, у Львові 12 січня 1909 року, про необхідність заснування однокласної школи в селі Шоломиничі. Зазначалося також,що місця для будівництва школи немає. У відповідь на це 22 січня 1909 року Крайова рада шкільна у Львові на основі уставу шкільного від 24 квітня 1894 року видала постанову про утворення однокласної школи в селі Шоломиничі. Виконання постанови покладалося на сільську раду Шоломинич (виділення землі і будівництво приміщення) до 1 вересня 1911 року.[Справа про заснування та діяльності початкової школи в селі Шоломиничі. ЦДІА Фонд 178, Опис №2. Справа №4582,С-1-8]

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

З початком першої світової війни склалася певна напруженість між польським і українським населенням краю. Зі вступом сюди мадярських поліційних військ польський провокатор вказав на селян, що прибули до міста Рудки за товарами першої необхідності, і звинуватив їх у москвофільстві. Селян затримали і 13 розстріляли. За півтора місяці прийшли до краю російські війська, які переслідували українців за прихильність до Австро-Угорщини. Товариства «Просвіта» і «Рідна школа» нещадно громились. Після травневого наступу 1915 року німецько-австрійських військ на Східному фронті російські війська залишили Рудківщину. Під час цієї війни в рядах авсро-угорської армії як громадяни Австро-Угорщини воювали і мешканці нашого села. Відомо, зокрема про Ходецького Івана Петровича 1895р.н. ( в центрі фотографії).

З постанням Української Держави, в результаті подій 1 листопада 1918 р. іменем Української Народної Ради скрізь на місцях утворювалася нова українська влада. 13 листопада у Львові було проголошено ЗУНР (Західну Українську Народну Республіку), а 17 листопада в Рудках в присутності прибулого народу з навколишніх сіл у маєві національних прапорів відбулася урочиста присяга на вірність Українській Державі, яку проводив о. Ю. Кміть. Проте поляки, які вважали, що Польща має відродитися в кордонах 1772 року розпочали загарбницьку війну проти ЗУНР. Через деякий час поляки захопили залізницю, яка з'єднувала Перемишль зі Львовом і до 22 листопада оволоділи Львовом. Фронт наблизився до Рудок.[ Голинський В. Рудки — Дрогобич : Коло, 2010 р. С. 75.] Як згадував О. Станімір, командувач групи "Городок" Української галицької армії (УГА) у ніч на 19 березня 1919 року, його група згідно з наказом залишила Черляни і закріпилась на рубежі Поріччя Грунтове-Мальованка-Угерці-Шоломиничі. На цих рубежах галицький фронт тримався до середини травня 1919 р [ Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 рр. – Львів: Інститут українознавства НАНУ; Інститут Центрально-Східної Європи, 1998]. Сьогодні про ті бої свідчать залишки траншей поблизу Шоломинич, а також могили двох стрільців УГА гупи "Городок".

СЕЛО ЗА ПОЛЬСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ

У 20-хрр наш край остаточно підпав під владу Польщі. В той час українці зіткнулися з беззаконням і свавіллям польських властей. Серед українського населення краю в тому числі і в Шоломиничах почалися протести проти приєднання до Польщі. 5 квітня 1923року староста в Рудках суворо попереджав греко – католицьких священиків під час богослужінь не заміряти протестувати проти приєднання до Польщі бо це буде розцінюватися як збройна зрада.[Переписка староства з служителями релігійних культів українських сіл Рудківського повіту про протидію українського населення проти приєднання до Польщі. [ДАЛО Ф 1065, опис 2, справа 30]

Свавілля стосувалось і шкіл. Так народну школу в Шоломиничах на основі проведеного плебісциту в 1925році безпідставно визнано повітовим інспектором в Рудках як утраквістичну (тобто польсько-українську) , на якій основі не відомо оскільки польських дітей у шкільному віці в громаді не було, а було тільки 15 жидівських дітей. [Справа про введення двомовного навчання в початковій школі. Фонд 179. Опис№2, Справа № 3808] До цього можна додати звернення Львівської окружної шкільної кураторії до міністерства внутрішніх справ про заборону вживати слів «український», «українець» від 23 червня 1923 року [Звернення Львівської окружної шкільної кураторії до міністерства внутрішніх справ про заборону вживати слів «український», «українець» від 23 червня 1923 року ДАЛО ф 1, опис52, справа 145]. Відомо, що тоді в селі була трьох класна школа, а вчителем з педагогічною освітою був Слупський. В 1931 році за великим старанням вчителя Сайка було збудовано нову школу. Варто зазначити, що в будівництві школи великі перешкоди творило Рудківське староство і місцевий поміщик барон Браніцький, що намагалися звести школу з польською мовою навчання (Нарис з історії села Шоломиничі. ДАЛО, Ф. Р – 1617 , Опис 1, справа 158) У 1932році громада села звернулася до шкільного інспекторату у Рудках з домаганням української мови навчання в прилюдній школі Шоломинич. В результаті чого школа з 1933 року стала школою з українською мовою навчання.[Декларація жителів с. Шоломиничі про введення української мови навчання в місцевій школі. ЦДІА ф.179, Опис №2. Справа №3809]

Економічний стан в селі був вкрай важкий. За земельною реформою 1920 року відновлювалось поміщицьке землеволодіння, проте великим землевласникам можна було мати до 400 га землі, решту — за відповідну плату держава розпродувала поміж колоністами і корінним населенням. Такі парцелянти були і у Шоломиничах. В селі Шоломиничі у пореформений період земля у тих, що займалися рільництвом, дробилася і вижити з пару гектарного господарства було важко. Переважна більшість селянських господарств нашого краю володіли біля трьома моргами землі( 1 морг = 0,58 га). Більшість хат таких господарств була під стріхою, обробіток землі вівся примітивними знаряддями праці. Значна кількість господарств були однокінними або безкінними. Селянські хати були покриті соломою. До1939 року збереглось кілька курних хат. Велика кількість молоді ішла в найми до місцевих багатіїв, а частина виїжджала за кордон. Так в 1923 році виїхали до Франції Федір Хамець, Іван Гурин, Василь Кізима, Андрій Галайко і Іван Августин.[ Нарис з історії села Шоломиничі/ДАЛО, Ф. Р – 1617 , Опис 1, справа 158] Осип Утриско занотував, що згідно з шематизмом Перемиського єпархії в 1928 році с. Шоломиничі, коли парохом вже був о. Прокіп Тиса мало 1127 г-к і 30 жидів. В селі були читальня «Просвіти» (1926), кооператива з власним домом і українська молочарня. [Книга Комарно-Рудки та околиця Український архів Том XLIII -. Нью-Йорк,Сідней, Торонто,-1987, С-840-841]В 1921році, також було засновано в селі пожежно-гімнастичне товариство «Луг», що посідало вагоме місце у національному і фізичному розвитку громади. Воно також приносило і практичну сторону діяльності — пожежогасіння.[Реєстрація пожежно-гімнастичного товариства «Луг» в с.Шоломиничі. ДАЛО. Фонд№1, Опис№ 53. Справа№9675]

Цікавим фактом є політична орієнтація села. Так, станом на 1927 рік в Шоломинівську гміну ( сільську раду) входили представники таких політичних партій : УНДО (Українське національне демократичне об'єднання) — 2 осіб, Сельроб - Єдности — 21 особа, КПЗУ (Комуністична партія західної України) — 1 особа [Справа виборів 1927 року в с.Шоломиничі. ДАЛО Ф. 1, Опис 3, справа 426, С-54].

В часи «пацифікації» (політика польських властей щодо умиротворення українського населення) в 1930 році село входило в район карательних загонів кавалерійського ескадрону, який вступив на територію Рудківського повіту 9 Жовтня 1930 року. Свідомих українців за прояв невдоволення політикою польського уряду стосовно «українського питання» жорстоко карали, аж до катувань і вбивств (Розпорядження воєводського управління про наведення порядку в Рудківському повіті. ДАЛО Ф. 1, Опис 51, справа 188). Про антипольські настрої в селі Шоломиничі Рудківське староство повідомляло відділ безпеки Львівського воєводства від 21 січня 1928 року. Було арештовано мешканця села Голіяна Григорія, як людину комуністичних переконань [Переписка Рудківського староства з відділом безпеки Львівського воєводства. ДАЛО Ф. 1,Опис 51, справа 64] В 1936 році вибухнув страйк в північних районах Рудківського повіту. Страйкували робітники денні. Страйк поширився і на село Шоломиничі. Про це Рудківське староство повідомляло відділ безпеки [Справа страйку робітників денних і селян в Рудківському повіті. ДАЛО Ф. 1, Опис 10, справа 7,С-107-111]

Вагоме місце в національно-культурному житті села посідає о. Прокіп Тиса села Ременів біля Львова, що брав активну участь в боротьбі за український університет у Львові , перебув польську тюрму в Перемишлі і Модліні (1919). Як завідатель Шоломинич гуртує навколо себе майже не грамотних селян і будує новий просвітянський дім. Загинув 28 червня 1941року від рук більшовиків на 58 році життя.[Українські Щоденнні Вісті, Львів №18 26 липня 1941р, С-76] Завдяки культурно-просвітницькій роботі місцевого греко-католицького Пароха о.П.Тиса і о.П.Гуля, село було національно свідоме. На 1938рік с. Шоломиничі мало населення 1042 особи.

о .ГУЛЬ

Діячі Шоломиницької «Просвіти», початок 30-х років ХХ ст.

Варто зазначити про активну діяльність товариств «Просвіта» і «Луг», що активно діяли в селі, і які були осередком українства та гуртували сільську молодь навколо української національної ідеї. Відомо, що в селі організовувалися різноманітні українські свята, ставилися вистави, проводилися вечорниці, читання творів видатних українських письменників, організовувалися також і спортивні змагання

Шевченківське свято в «Просвіті» с.Шоломиничі

Спортивне свято в Шоломиничах організоване товариствами «Луг» і «Просвіта» 1936 рік

СЕЛО ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

З початком Другої світової війни 1 вересня 1939 року на територію Польщі ввійшла німецька армія. Цього вранішнього дня небо гуділо літаками, які прямували на Львів. Десь там постійно здригалася земля. Керівництво Рудківського повіту 2 вересня спішно виїжджало в румунському і угорському напрямках. Польська армія відступала на схід. 10 вересня , німецькі частини рухалися через Рудки на Львів і Комарно. Цікавою є історія Гриньківа Івана Васильовича (четвертий з ліва на право) мешканця Шоломинич, що в ті дні служив в польському війську на польсько- німецькому кордоні повернувся до рідного дому у військовому обмундируванні цілим і здоровим. В Рудках був німецький контрольний пункт на якому був німець і наші люди, які пропустили його. Німці не боронили вертатися в такому спорядженні додому.

17 вересня перейшовши річку Збруч, що була, свого роду, кордоном між Польщею і Радянським Союзом на територію Галичини ввійшла Червона армія. Через радіоприймач стало відомо, що німці довго не затримаються, бо тут будуть совєти. 26 вересня Червона армія вступила в Рудки. Її вітали скрізь гаслом «Хай живе Червона армія !», «Брати українці !». ]Голинський В. Рудки — Дрогобич : Коло, 2010 р. С- 75] Наприкінці 1939 року були проведені вибори до Народних Зборів Захцдної України, які прийняли Декларацію про приєднання до Української РСР.

Почалася радянізація та українізація краю. За переписом населення з 1941 року на 1177греко-католиків було 23 жиди.

У 1940 році розпочинається будівництво Шоломиницького колгоспу. Активістами колгоспу були Іванчук І.В. і Гук Давид. Гук Давид був першим головою колгоспу. Головою сільської ради став Семенович Григорій, а секретарем Іванчук І.Ф.(вбиті в 1941 році). [Нарис з історії села Шоломиничі ДАЛО, Ф. Р – 1617 , Опис 1, справа 158] Школа оголошується українською. Деякі заходи радянської влади — розширення мережі шкіл, поліпшення медичного обслуговування тощо — дістали схвальну оцінку населення. Та невдовзі виявилися вкрай негативні наслідки діяльності комуністів. Радянські війська принесли в Західну Україну репресивний режим. Розгорнувся масовий терор. На весні 1941 року почали арештовувати неблагонадійних, очільників українських організацій, товариств та партій. Частина українських активістів, переважно молодь, пішла в підпілля. Ходили слухи про наявність так званої Зеленої армії в Угорецькому лісі. Частина ув'язнених була знищена енкаведистами у самбірській тюрмі, а частина у кількості 20 чоловік замучена комуністом Золотарьовим та його спільниками в урочищі Бугайчик. Катуванням не було меж: зв'язували колючим дротом, відрізали вуха, язики … На грудях о. Петра Гуля з Шоломинич було вирізано ножем п'ятикутну зірку. [Голинський В. Рудки — Дрогобич : Коло, 2010 р. С- 79]

22 червня 1941 року, в неділю, розпочалася радяно-німецька війна. Спішно проводився в Рудках мобілізаційний процес. Представники влади –енкаведисти з партійним і комсомольським активом роз'їхалися по селах району арештовувати неблагонадійних. Та врешті арештів не було, а вбивства невинних людей. 25вересня через Рудки в напрямку на Комарно відступала 99 стрілецька дивізія НКВД. Радянський партійно-державний апарат спішно залишив Рудківський район. Була жахлива картина, на дорогах лежала залишена військова техніка, та майно, населення краю було залишене на призволяще. 29 червня, в суботу німецькі війська вступили в Рудки. В нашому краю встановилася нова військова і цивільна влада. Того ж дня похідна група ОУН (Організація українських націоналістів) на чолі з Ярославом Стецьком увійшла у Львів і на другий день по радіо проголосила утворення Незалежної України. Цього дня Івану Могоцькому було доручено поїхати в Рудки та навколишні села, щоб організувати населення до проголошення незалежності Української держави і створення Українського війська. Молоді хлопці, з довколишніх сіл, в тому числі із Шоломинич, підходили в місто зі зброєю залишеною червоноармійцями одягали синьо-жовті повя'зки із написом «Українське військо». Присутні в ратуші німці не втручалися в цей процес. Представники Українського війська невдовзі розійшлися по домівках,щоб чекати наступних повідомлень уряду Ярослава Стецька. Та німці і не думали про проголошення незалежності України, арештували уряд Я.Стецька, а ОУН пішла в підпілля. В краю встановлювався жорстокий німецький окупаційний режим. Почалось переслідування єврейського населення і арешти українських незалежників. [Голинський В. Рудки — Дрогобич : Коло, 2010 р]

Життя села в час окупації було складним. Селяни мали сплачувати земельний податок ( натуральний з контингенту землі) від кожного господарства. Німці агітували селян до поїздки на роботу до Німеччини. У вересні 1941 року перші добровольці виїжджали до Німеччини, але бажаючих було мало, тоді окупаційна влада вдалася до насильства — примусового вивезення. З Шоломинич протягом 1941-1944 років на примусові роботи до Німеччини вивезли таких мешканців села:Гриньків Ксенію Федорівну,Гриньківа Михайла Федоровича,Гриба Василя Григоровича. Гриба Михайла Григоровича, Гарвит Михайла Івановича, Гарвит Володимира Івановича, Гарвит Миколу Андрійовича (пропав безвісті), Винницького Григорія Івановича,Винницьку Єву Іванівну, Винницьку Тетяну Семенівну, Ходецьку Ганну Іванівну, Голубник Катерину Семенівну, Голубника Степана Семеновича, Хамець Катерину Федорівну, Хамець Михайла Федоровича, Гриньків Ганни Яківни, Гриба Григорія Антоновича(пропав безвісті), Гурин Ганну Данилівну,Нацин Катерину Павлівну, Гурин Катерину Іванівну, Гриньків Марію Михайлівну, Уцінек Ганну Йосипівну, Лярнатович Марію. Після війни майже всі повернулись додому. Було також запроваджено трудову дисципліну. Молодь чоловічої статі мобілізувалась до баундісту на тяжку працю: будівництво доріг, військових приміщень, на розвантажувально-навантажувальні роботи. Там панувала сувора дисципліна та напівголодне існування. Вирватись звідти можна лише було, лише записавшись на роботу до Німеччини.[Спогади мешканців с.Шоломиничі― Голубник Катерини Семенівни, Вінницького Григорія Івановича]

В час німецької окупації на захист мирного українського населення виступила ОУН і УПА (Українська повстанська армія). Саме УПА була справжньою народною армією, яка боролася як з Німеччиною так із Радянським Союзом за Вільну Соборну Українську державу. В рядах УПА служили також мешканці нашого села, а саме Глух Григорій Трофимович ( на фото. 1925-1946р.) і Гурин Степан Григорович (1918-1946р.). Загинули в нерівному бою з військами НКВД біля свого села. Їх могили знаходяться на сільському кладовищі.[Спогади мешканців с.Шоломиничі― Крисько Параскевії Федорівни, Щепітки Миколи Степановича]

ПЕРІОД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

В 1944 році територія нашого краю була визволена Червоною армією і повсюдно відновлювалась радянська влада. Наше село підпорядковувалося сільській раді села Градівка, відносилося до Рудківського району Дрогобицької області. Війна Радянського Союзу з гітлерівською Німеччиною продовжувалася і після звільнення села чоловіків призвали в армію. Героїчним був бойовий шлях наших односельчан в складі Третього Українського фронту. Вони брали участь у визволенні від німців Болгарії і Австрії. Багато не повернулося з цієї війни мешканців нашого села, багатьох, після закінчення війни і перемоги над гітлерівською Німеччиною, засудили за українські національні погляди та активну діяльність в місцевій, сільській «Просвіті» та вивезено в Сталінські ГУЛАГи на Колиму. Серед засуджених можемо назвати: Щепітку Михайла Пилиповича (загинув), Щепітку Миколу Степановича ( проживає в м.Сокалі), Яценківа Михайла Степановича, Яценківа Миколу Степановича, Іванчука Григорія Яковича, Петричку Михайла Івановича ( загинув), Крисько Івана Васильовича, Августина Івана Михайловича, Баранець Михайла Яковича (загинув), Кравця Івана Михайловича (загинув), Гриба Григорія Яковича. Після реабілітації цим мешканцям села заборонили повертатися додому. Ніхто, навіть не брав до уваги, що ці люди проливали свою кров на фронтах війни.

Мешканці села Шоломиничі, солдати ЧА ( Третій Український фронт), 1945рік

І-ряд (з ліва на право)Мигалюс Яків Андрійович, Нацин Степан (Когутиків), Гриб Михайло (Кулик), Довгун Микола, Тиравський Іван Степанович, Щепітка Петро Пилипович; ІІ-ряд Попович Іван(Ханасів), Тимців Іван Якович(Митришин), Митюк Степан Якович (Гідейчин. Марків), Овчар Іван Тимофійович (Цісар), Гриб Іван Васильович (Грибіський); ІІІ-ряд Гриб Григорій Андрійович (Процків), Іванчук Степан Якович(Русецький), Гідей Лев Петрович,Білас Іван Миколайович, Попович Петро Семенович, Стець Тимофій, Мигалюс Григорій Степанович (Світий)

З поверненням радянської влади в селі відновлювалась діяльність партійної організації КП(б)У, комсомолу та колгоспу. Відновлення колгоспу, слід зазначити, викликала в селян гостре невдоволення оскільки вони втрачали власну землю, худобу і реманент. Тому партійні органи примусово записували селян в колгосп. Школа, невдовзі, стає семирічною (1945 рік). Однак, з поверненням комуністичного режиму відновились і репресії (незаконні засудження і арешти) стосовно інакомислячих. Під інакомислячими розумілися люди, які своїми діями чи розмовами виражали невдоволення радянським режимом, або просто свідомими українцями. Таких людей називали українськими буржуазними націоналістами. Єдиною силою, яка могла захистити від свавілля комуністичного режиму залишалася УПА, тому радянська влада активно вела війну проти цієї народної армії. Часто відділи НКВД, МВД при допомозі стрибків (мешканців сіл, яких брали у збройні формування — істребітельниє батальйони) здійснювали засідки на відділи УПА та карали мирне населення за допомогу УПА. Під час облави НКВД біля нашого села в 1945 році загинули два повстанці Мошот Юрій (народився с. Путятичі 1922 р.) і Єлечко Петро (нар. с. Путятичі 1923 р.). Їх поховали на сільському кладовищі. 22 червня 1947 року знову під час облави і кількагодинного бою загинуло ще троє повстанців родом з села Добряни, а саме: Андрушин Андрій Іванович (псевдо"Бурий", 1921 р.н., стрілець ОУН-УПА, в районному проводі), Гасюк Антон Іванович 1921 р.н. стрілець ОУН-УПА, в районному проводі), Дмитришин Іван Степанович (1921 р.н., стрілець ОУН-УПА, входив до складу районного проводу). Їх тіла забрали в район, що далі невідомо. Звичайним явищем тих часів були арешти, допити під тортурами і виселення в Сибір сімей, які мали хоч якесь відношення до УПА. В Рудках, де зараз є міська поліклініка, раніше знаходився районний відділ НКВД який був справжньою катівнею. [Спогади мешканців с.Шоломиничі― Крисько Параскевії Федорівни, Щепітки Миколи Степановича, Попович Ганнни Степанівни]

Станом на 1960 рік в селі працював колгосп ім.Куйбишева ( відновив свою діяльність в 1949 році), який об'єднали з колгоспом ім. Щорса села Дубаневичі і Градівка. За добросовісну роботу в колгоспі було нагороджено Гідей Л.М., Кравець Р.Г., Тимців М., Баран М та інших. В селі діяла вже восьмирічна школа в будинку №1 і №2, працював медпункт з родильним домом, бібліотека. Село було повністю електрифіковано протягом 1956-1957 рр. [Нарис з історії села Шоломиничі/ДАЛО, Ф. Р – 1617 , Опис 1, справа 158]

НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА

З проголошенням незалежності України і виходом зі складу Радянського Союзу (СРСР) 24 серпня 1991 року громада села взяла активну участь у референдумі 1 грудня 1991 року стосовно незалежності України. Результати референдуму засвідчили віковічне прагнення українців мати свою вільну і незалежну Україну. На цей період в селі працювала дев'ятикласна школа, колгосп ( згодом реорганізували у сільськогосподарську спілку), медпункт, бібліотека, сільський клуб. В 1996 році село отримало власне самоврядування. Мешканці села взяли активну участь в помаранчевій революції 2004 року, що засвідчує національно-патріотичну позицію села.

На сучасному етапі розвитку села зростає необхідність капіталовкладень в соціальну і економічну інфраструктуру села. Село має багаті природні ресурси такі як земля, торф, пісок, глину, багатими на рибу є місцеві ставки, що загалом може стати базою для процвітання села.

Список використаних джерел і літератури

1. Нарис з історії села Шоломиничі/ДАЛО, Ф. Р – 1617 , Опис 1, справа 158

2. Словник староукраїнської мови XІV-XV ст. Т. 2 - Київ - 1978 р.

3. Книга Комарно-Рудки та околиця Український архів Том XLIII -. Нью-Йорк,Сідней, Торонто, - 1987

4. Голинський В. Рудки — Дрогобич : Коло, 2010 р.

5. Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 рр. – Львів: Інститут українознавства НАНУ; Інститут Центрально-Східної Європи, 1998

6. Грушевський М. Історія України-Руси. Т.8

7. Журнал обліку і опис нерухомого майна мешканців села Шоломиничі. Крайова земельна податкова комісія. 1849 / ЦДІА Фонд №186, Опис №1, Справа №5607

8. Про підпорядкування села Дубаневичі/ДАЛО Фонд № Р-221, Опис №2, Справа 5598

9. Шематизм кліру Перемишльської єпархії.1885

10. Шематизм Перемишльської єпархії. 1906

11. Справа про заснування та діяльності початкової школи в селі Шоломиничі/ ЦДІА Фонд 178, Опис №2. Справа №4582

12. Переписка староства з служителями релігійних культів українських сіл Рудківського повіту про протидію українського населення проти приєднання до Польщі/ ДАЛО Фонд № 1065, опис №2, справа №30

13. Звернення Львівської окружної шкільної кураторії до міністерства внутрішніх справ про заборону вживати слів «український», «українець» від 23 червня 1923 року/ ДАЛО Фонд № 1, опис №52, справа №145

14. Справа виборів 1927 року в с. Шоломиничі/ ДАЛО Фонд № 1, Опис № 3, справа 426

15. Розпорядження воєводського управління про наведення порядку в Рудківському повіті/ДАЛО Фонд № 1, Опис № 51, справа №188

16. Переписка Рудківського староства з відділом безпеки Львівського воєводства/ ДАЛО Фонд №1,Опис №51, справа №64

17. Справа страйку робітників денних і селян в Рудківському повіті/ ДАЛО Фонд №1, Опис №10, справа №7

18. Справа про введення двомовного навчання в початковій школі/ЦДІА Фонд №179. Опис№2, Справа № 3808

19. Декларація жителів с. Шоломиничі про введення української мови навчання в місцевій школі/ ЦДІА Фонд №179, Опис №2. Справа №3809]

20. Українські Щоденнні Вісті, Львів №18 26 липня 1941р

21. Заснування читальні «Просвіти» в с. Шоломиничах / ЦДІА Фонд №3348, Опис№1, Справа № 6076

22. Спогади мешканців с.Шоломиничі― Крисько Параскевії Федорівни, Щепітки Миколи Степановича, Голубник Катерини Семенівни, Вінницького Григорія Івановича, Попович Ганнни Степанівни

Персоналії[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]