Добросин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Добросин
Dobrosyn gerb.png Dobrosyn prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Жовківський район
Рада/громада Добросинська сільська рада
Код КОАТУУ 4622783201
Основні дані
Засноване 1414
Населення 2002
Площа 24,30 км²
Густота населення 82,39 осіб/км²
Поштовий індекс 80337[1]
Телефонний код +380 3252
Географічні дані
Географічні координати 50°07′59″ пн. ш. 23°51′07″ сх. д. / 50.13306° пн. ш. 23.85194° сх. д. / 50.13306; 23.85194Координати: 50°07′59″ пн. ш. 23°51′07″ сх. д. / 50.13306° пн. ш. 23.85194° сх. д. / 50.13306; 23.85194
Найближча залізнична станція Добросин
Місцева влада
Адреса ради 80337, Львівська обл., Жовківський р-н, с.Добросин
Карта
Добросин. Карта розташування: Україна
Добросин
Добросин
Добросин. Карта розташування: Львівська область
Добросин
Добросин

Доброси́н — село у Жовківському районі Львівської області. Лежить над річкою Біла.

Історія[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про село Добросин датується 1414 роком, а знайдені уламки посуду висоцької культури ранньозалізного періоду засвідчують, що на території села існували поселення ще ІІ-І тис. до нашої ери.[2]

На південній околиці селища Добросин, на півкілометра південніше кладовища, на пологому лівому березі річки Деревенка — поселення скіфського періоду. Триста метрів на південний захід від залізниці, між лівим берегом річки Деревенки і меліоративним каналом, на пісковій дюні серед торфового болота — давньоруське поселення, культурний шар зруйновано.

«Географічний словник Королівства Польського та інших земель слов'янських» так описує село Добросин:

« Добросин (пол. Dobrosin, Dobrusin ) — село з присілком Лісові, Жовківський повіт, лежить над річкою Біла, притокою Бугу, біля державної дороги Жовква-Львів, з якою тут перетинається приватна дорога Белз-Магерів, віддалене 12 км на пн.-зах. від Жовкви, 10 км на схід від Магерова. Село лежить в низькій, мокрій, піщаній околиці; має хороші луги і пасовища, від яких село отримало свою назву: «добре сіно». Власність більша становить орної ріллі 393, лугів і городів 215, пасовищ 18, лісу 7; власність менша становить орної ріллі 1840, лугів і городів 955, пасовищ 294, лісу 8 австрійських моргів. В 1880 році було 1380 жителі в гміні. (1330 греко-католиків, 10 римо-католиків, 40 ізраелітів). Належить до римо-католицької парафії в Магерові. Пошта та парафія греко-католицька була в Добросині, належить до Жовківського деканату. Серед парафіальних актів, знаходився документ, виданий в Жовківському замку 1 березня 1740 року, княгинею Марією Кароліною de Bouillon, внучкою короля Яна III, який підтверджував дотацію для цієї церкви, яка була надана королем Яном ІІІ 24 березня 1685 року, в ґрунтах і лугах. В цьому селі є школа з одним учителем. На території панського маєтку розводиться худоба якісної породи, чому сприяють хороші пасовища. Власниками маєтку є спадкоємці Рудольфа Урбанського. »

Церква Воздвиження Чесного Хреста, XVII ст[ред. | ред. код]

Ерекційну грамоту церква отримала від княжни Марії Кароліни de Bouillon у 1740 р. У 1775 р. закуплено в Крехівському монастирі Преображенську церкву, перенесено і встановлено в селі на дубових фундаментах і мурованому підмурівку. Вона була збудована у 1658 р. львівськими майстрами Андрієм та Адамом, іконостас та стінопис для неї виконав відомий маляр Микола Петрахнович. Ця церква згоріла у 1874 р. Збудована на її місці дерев'яна церква згоріла 20 травня 1893 р. У 1895 р. зведена нова мурована за проектом Василя Нагірного. Зруйнована під час другої світової війни баня відновлена громадою. Розташована на рівній ділянці при дорозі, посеред сільської забудови. Церква хрещата в плані, з дещо укороченими прямокутними боковими раменами, прямокутним бабинцем та гранчастим вівтарем з двома невеликими прямокутними захристіями по боках. На високому стрункому світловому восьмерику середхрестя здіймається дзвоняста баня, завершена сліпим ліхтарем з маківкою. Бокові рамена і бабинець вкриті двосхилими причілковими дахами, а вівтар — п'ятисхилим. У зовнішньому вистрої церкви архітектор В. Нагірний використав скромний класицистичний архітектурний декор. Спаровані пілястри, що фланкують кути споруди, підтримують розвинений ґзимс і антаблемент, що оббігає її. Трикутні фронтони вінчають причілки. У північно-західному куті церковного подвір'я розташована потужна мурована триярусна тинькована дзвіниця. Нижній ярус її квадратовий в плані. Другий і третій яруси восьмибічні, завершені великою цибулястою банею. Наріжні грані восьмерика другого ярусу фланковані короткими потужними півколонами, вкритими цибулястими півбанями.[3]

Початок ХХ ст[ред. | ред. код]

У вересні 1914 року село Добросин стало ареною великих битв армій Російської та Австро-Угорської імперій. У селі збережені поховання австрійських та російських воїнів, що загинули в роки Першої світової війни. У цей період молодь села поповнює лави українського січового стрілецтва (УСС) серед них четар Плюндрас Прокіп Васильович, 1893 р. н., народився в с. Добросин (Галичина), українець, офіцер австрійської і хорунжий галицької армій, безпартійний, технічний керівник видавництва «Рух», проживав у м. Харків. Заарештований у справі «Української військової організації». Судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 23 вересня 1933 р. засуджений за ст. 54-4-11 КК УСРР на 5 років ВТТ. Відбував покарання в таборі «Карлаг» і в Соловках. Особливою трійкою УНКВД ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари. Розстріляний 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).[4] Пам'ятним знаком цих подій є насипана могила в центрі діючого цвинтаря.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

У 1939—1941 роках більшовизм приніс у край колективізацію землі, націоналізацію приватних підприємств, заборону діяльності політичних партій і громадських організацій, репресії української інтелігенції. 5 жовтня 1939 у с. Добросин на мітингу селян, присвяченому возз'єднанню Західної України з УРСР, виступав Олександр Довженко.

У роки Другої світової війни жителі села воювали в лавах радянської армії, в дивізії «СС Галичина», в загонах УПА.

22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. Внаслідок близькості Жовківщини до кордону німецькі війська на території району вже з'явилися того ж дня. Однак перший наступ на Жовкву був відбитий. Жовкву німці змогли окупувати лише 29 червня. Тим часом українці, використовуючи війну, старалися відродити громадське життя. В районі почали відновлюватися філії товариства «Просвіта», з липня 1941 року почала виходити газета «Жовківські вісті», легалізувала свою діяльність Організація Українських Націоналістів. Але національне відродження тривало всього декілька місяців. Фашистська Німеччина, прагнучи перетворити Україну в свою колонію, почала наступ проти українського національно-визвольного руху. У відповідь ОУН пішла в підпілля і оголосила війну на 2 фронти: проти німецьких і проти радянських загарбників. На початку 1943 року в районі почали створювати боївки самооборони. У 1943 році вони вже діяли в Зіболках, Мокротині, Крехові, Добросині, Пилах та в ряді інших населених пунктах. Особливо активно проявила себе боївка Дмитра Пелипа (псевдоніми: Ем, Євшан), яка вела бої на теренах Равщини.[5] В центрі села споруджено пам'ятний знак «Борцям за волю України», де на кам'яних плитах викарбувані імена загиблих односельчан під час Другої світової війни.

Післявоєнні роки[ред. | ред. код]

Після війни почались роботи по відновленню благоустрою села. З 1945 року в селі організовується семирічна школа в декількох приміщеннях. 30 грудня 1949 року село відвідав державний діяч М. С. Хрущов. 1950 р. в селі утворено колгоспне господарство. Колгосп «Нове життя» спеціалізувався на м'ясному скотарстві, льонарстві, буряківництві, овочівництві, зерновому господарстві. В АПК входив бурякопункт, млин, сортонасінева дільниця, ЗОК. В 1960 році відкрила двері сучасна середня загальноосвітня школа. У 1968 році відкрито дитячий садочок «Сонечко».

З 1985 року оновлюється соціально-культурна інфраструктура села. У 2003 році завершено газифікацію села. У жовтні 2007 року в центрі села встановлено фігуру Матері Божої за кошти громади. Священик Богдан Мурований освятив фігуру Матері Божої 21 жовтня 2007 року.

28 березня 2011 року рішенням 4 сесії Добросинської сільської Ради шостого демократичного скликання затверджено Герб та Прапор села Добросин.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Пам'ятник «Добрий син»

У центрі села 2007 року встановлено пам'ятник «Добрий син» (відкрито та освячено 7 жовтня). За словами старожилів, у Добросині біля цвинтаря вже був пам'ятник Доброму сину, але за радянської влади його демонтували і знищили.[6]

Авторами ідеї були Володимир Босий та Андрій Клуб, ескіз зробила Уляна Креховець, скульптор — Петро Дзиндра.

Пам'ятник виготовлений у вигляді жінки з дитиною. По периметру пам'ятника є два надписи. Перший — це назва фігури «Добрий син». Другий — «Благослови Вас Боже миром, радістю, добром».

Персоналії[ред. | ред. код]

Тут народилася українська співачка Наталія-Марія Фарина.

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — Київ, 1968.
  • Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, wyd. pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, J. Krzywickiego i W. Walewskiego, Warszawa 1880—1902, t. 1-15.