Колоденці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Колоденці
Kolodentsi gerb.png Kolodentsi prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Кам'янка-Бузький район
Рада/громада Жовтанецька сільська рада
Код КОАТУУ 4622183304
Основні дані
Засноване 1448
Населення 852
Площа 12,21 км²
Густота населення 69,78 осіб/км²
Поштовий індекс 80433[1]
Телефонний код +380 3254
Географічні дані
Географічні координати 50°00′22″ пн. ш. 24°15′59″ сх. д. / 50.00611° пн. ш. 24.26639° сх. д. / 50.00611; 24.26639Координати: 50°00′22″ пн. ш. 24°15′59″ сх. д. / 50.00611° пн. ш. 24.26639° сх. д. / 50.00611; 24.26639
Середня висота
над рівнем моря
230 м
Місцева влада
Адреса ради 80431, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, с. Жовтанці, тел. 3-31-49; 3-31-33
Карта
Колоденці. Карта розташування: Україна
Колоденці
Колоденці
Колоденці. Карта розташування: Львівська область
Колоденці
Колоденці

Колоденці у Вікісховищі?

Коло́денці (пол. Kłodzienko) — село в Україні, в Кам'янка-Бузькому районі Львівської області. Населення становить 852 особи. Орган місцевого самоврядування — Жовтанецька сільська рада.

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 22 травня рішенням сесії Жовтанецької сільської ради. Колодязь вказує на назву поселення, а також уособлює місцеві джерела. Ділення щита та дві блискавки символізують Перунову гору, а хрест означає давній Василіанський монастир, який у XVII—XVIII ст стояв під цією горою. Золото (жовтий колір на прапорі) є символом щедрості, добробуту, вказує на сільське господарство. Зелений колір характеризує природні багатства.

Герб с. Колоденці: у зеленому полі золотий колодязь із дашком, над ним - такий же розширений хрест, у відділеній кроквоподібно золотій главі скошені обабіч від центру дві сині блискавки.

Прапор с. Колоденці: квадратне полотнище, на зеленому фоні жовтий колодязь із дашком, над ним - такий же розширений хрест, з бічних країв до середини під верхнім краєм йде кроквоподібне січення, яке відділяє верхнє жовте поле з двома синіми блискавками.

Історія села[ред. | ред. код]

  • В середині XV ст. Батятичі та навколишні землі король здав в оренду Юрію Струмилу. Між Ю.Струмилом, Кам'янецьким старостою і орендарем с. Батятич, та Львівським багачем Б.Вовчиком, власником с. Колоденці, точилася жорстока боротьба за родючі землі і селян, які постійно втікали від одного пана до іншого. З метою припинення боротьби між місцевою шляхтою королівський уряд у 1455 році створив комісію для розмежування земель між Батятичами і Дерновом, які орендував Ю.Струмило, і Колодном і Колоденцями, що залишилися власністю Б.Вовчика.
  • У податковому реєстрі 1515 року повідомляється про неможливість отримання податків з села через зруйнування волохами і татарами[2].
  • В селі в 16 і 17 столітті був чоловічий монастир Отців Василіян, зліквідований австрійською владою 1744 року. Монастир стояв на горбку, який називали Перунова гора, де давні предки поселян поклонялися ідолу того імені. У «грамотах усопших» збереглися імена багатьох монахів, що працювали тут для Божої слави. Колоденецькі монахи після ліквідації їхньої обителі перейшли в монастир у Добромилі. Туди ж з Колоденецького монастиря було перенесено чудотворний образ святого Онуфрія.
  • В 1915 році під час війни австрійська військова влада звинуватила багатьох мешканців села у симпатіях до росіян, і вони були ув'язнені у відомому концентраційному таборі Талергоф. Серед них Валько Петро, Войтків Сава та Кушка Петро. Головка Петро був вбитий мадярами. Кушка Юрій, 1861 р.н., був страчений за рішенням воєнного суду 31-ої піхотної дивізії, що відбувся у Новому Ставі («Кур'єр Львовски» за 3/8 1915 № 234).

В селі є школа.

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Юзичинський Антін — (1815—1886), церковний і політичний діяч, греко-католицький священик родом з с. Колоденці Жовківського пов. в Галичині, проф. Львівського Університету 1846 — 54, в якому на доручення митр. М. Левицького викладав українською мовою, не зважаючи на опір керівництва університету. З 1857 ректор Духовної Семінарії в Перемишлі, крилошанин і архидиякон перемиської капітули. 1861, 1866 і 1873 депутат гал. сейму і віденського парламенту.
  • Юліян Вассиян (народився 12 січня 1894 в с. Колоденці Жовківського повіту, нині: Львівської області—†3 жовтня 1953, США) — політ. діяч та ідеолог укр. націоналізму. Д-р філософії (1930). Навч. у Львів. ун-ті. Під час Першої світової війни та української революції 1917—1921 — старшина Легіону Українських січових стрільців та Української Галицької армії. Після звільнення з польс. табору для військовополонених 1922–24 навч. у Львівському таємному українському університеті. Один з організаторів та провідних чл. Групи української національної молоді, а з 1926 — її голова. Продовжив навч. в Карловому ун-ті в Празі та Українському високому педагогічному інституті ім. М.Драгоманова. Як представник групи, займався підготовкою конф. укр. націоналістів у Берліні (1927) в Празі (1928). На I конгресі укр. націоналістів (1929) — заст. голови президії конгресу, голова ідеологічної комісії, обраний до проводу укр. націоналістів (див. Організація українських націоналістів); ідеологічний референт. По закінченні філос. ф-ту Карлового ун-ту отримав наук. ст. д-ра філософії. Після повернення в Галичину (1930) редагував «Український голос» у Перемишлі. В'язень польс. тюрем (1931–35, 1939) та нім. концтабору в Бреці (1944). Після Другої світової війни жив у м. Діллінген (Австрія), а з 1950 — у м. Чикаго (шт. Іллінойс, США). Автор численних праць, у яких виклав і розвинув філос.-ідеологічні основи укр. націоналізму: «До головних засад націоналізму» (1928), «Ідеологічні основи українського націоналізму» (1929), «Програма виховання в ОУН» (1930), «Одиниця і суспільство» (видрукована посмертно, 1957) та ін.
  • Кушка Ярослав Народився 10.01.1945 р. в с. Колоденці на Львівщині. Музичну освіту здобув на музичному відділі Львівського педагогічного училища та у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Із 1973 р. викладає хорові дисципліни, методику музичного виховання та методику навчання співу у Вінницькому училищі культури і мистецтв. Викладач-методист вищої категорії. Автор посібника «Методика музичного виховання дітей» (2003 р., 2007 р., 2009 р.). Організатор і керівник аматорських та шкільних художніх колективів. Нині — керівник чоловічого вокального ансамблю «Бревіс», що є лауреатом Всеукраїнського та Міжнародного фестивалів-конкурсів.
  • Воловець Левко Народився 1936 року у с. Велика Вільшаниця. Після закінчення середньої школи поступив на філологічний факультет Львівського університету. Віршувати не переставав ніколи, проте його вірші не узгоджувались з офіційною ідеологією. До того ж хтось із найближчого оточення Левка доносить на нього, що читає заборонену літературу — «Волинь» У. Самчука, «Полтаву» Б. Лепкого, «веде нездорові розмови про угорські події, мріє про суверенність України», Після цього його виключають із університету і Лев Іванович іде працювати заливником у ливарний цех на завод «Львівсільмаш». Та диплом все таки отримує, працює вчителем, досліджує літературний процес, згодом працює директором восьмирічної школи у с. Колоденці Кам'янко-Бузького району, у цьому ж селі проживає і зараз. Друкуватись влада дозволила лише через п'ять років, після подій 1958 року. Зараз це сотні статей і рецензій, літературно-критичний нарис «Григорій Тютюнник», книжка публіцистичних нарисів «Надбужа6ни», підручник з української літератури для 7 класу у співавторстві, що витримав два видання. Ну й, звісно, вірші, які несуть потужний заряд життєвої правди. Зараз у творчому доробку Левка Воловця — 20 книжок, серед яких переважно збірки поезій.
  • Хруцький Олег — Вчитель співів у Колоденецькій школі у 70-80-тих роках, син українського громадсько-церковного діяча часів ІІ Речі Посполитої, посла від Волині до польського Сейму першої (1922-27), другої (1928-30) і третьої (1930-35) каденцій. В 1947 році сім'я Хруцьких органами НКВД була депортована в Анжеро-Сунженськ. «Пан Люсьо (так любовно називали О. Хруцького), людина одинока, скромна, великої душі, мрійник, романтик. Великий знавець художньої літератури, музики і одночасно тверезий політик. Він також закінчив юридичний факультет, але в органи юстиції потрафив, як „об'єкт“. В Сибіру став працівником місцевого шахтарського клубу. Змінити спеціальність йому допомогла винесена з батьківського дому музична освіта — вмів гарно співати, грати на музичних інструментах. Довгими вечорами ми вели безконечні розмови, частіше про минуле, але і про сучасне. Коли ж треба було змінити тему, Олег брав у руки гітару, яка висіла у нас на стіні (він назвав її чомусь „Агнєшка“), і починав співати. Стрілецькі пісні дружньо перепліталися з народними, зі шлягерами львівських вуличних музикантів та батярськими піснями верхнього Личакова, звідки Люсьо поїхав у далекий світ.» [http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/istoria/zlocini-nkvd/znamipribulovanzero-sudzenskbila2000osib]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Львівська область. Кам'янка-Бузький район
  2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 168 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.

Посилання[ред. | ред. код]