Мервичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Мервичі
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Жовківський
Рада/громада Куликівська селищна рада
Код КОАТУУ 4622755607
Основні дані
Засноване до 1377
Населення 1187
Площа 22,96 км²
Густота населення 51,69 осіб/км²
Поштовий індекс 80370[1]
Телефонний код +380 3252
Географічні дані
Географічні координати 49°59′36″ пн. ш. 24°02′04″ сх. д. / 49.99333° пн. ш. 24.03444° сх. д. / 49.99333; 24.03444Координати: 49°59′36″ пн. ш. 24°02′04″ сх. д. / 49.99333° пн. ш. 24.03444° сх. д. / 49.99333; 24.03444
Середня висота
над рівнем моря
263 м[2]
Місцева влада
Адреса ради 80362, Львівська обл., Жовківський р-н, смт Куликів, площа Незалежності, 27; тел. 3-11-82[3]
Сільський голова Бова Лілія Миронівна[3]
Карта
Мервичі. Карта розташування: Україна
Мервичі
Мервичі
Мервичі. Карта розташування: Львівська область
Мервичі
Мервичі
Мапа

Ме́рвичі — село в Україні, у Жовківському районі, Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Куликівська селищна рада. Населення становить 1187 осіб.

Історія[ред. | ред. код]

Документом, виданим 11 жовтня 1377 року в Перемишлі, надає Владислав, князь Опольський, львівським домініканам у власність села Кротошин, Зашків, Костеїв і 4 дворища з села Мервичі.[4]

1378 року визначив Владислав, князь опольський, кордони маєтку Зашківського, Костеївського і 4 дворищ у Мервичах, недавно перед тим львівським домініканським монахам подарованих.[5]

За часів Речі Посполитої належало село до королівської власності у Львівській землі.

У люстрації 1662 року подана наступна інформація, що «Держава мервицька з селами: Мервичі, Смереків, Блищиводи, Передримихи, Мокротин, урочищем, яке називається Торговище, Артасів. Власницею цієї держави є Пані Барбара з Куропатник Граб'янчина… Село Мервичі здавна на 7 ланах посаджене. Підданих було 70. Тепер підданих, які на четвертях сидять, є 18. Окремо війт на четверті, від податку звільнений, який підданим наказує роботи до двору…».

За інформацією Словника географічного королівства Польського, наприкінці ХІХ століття село Мервичі належало до Жовківського повіту. Розташоване було на відстані 9 км на південний-захід від повітового центру, на захід від Куликова. На заході межує з німецькою колонією Візенберг, на північному-сході — з Перемивками, на сході — Куликовим та з селами Львівського повіту: на півдні — Костейовим, на південному-заході — з Зарудцями. Водойми в селі не було, лише маленьки струмочки, що на південному-сході впадають до річки Думниці притоки Полтви. Сільська забудова розташована у західній частині села. 1880 року у ґміні мешкало 812 осіб, серед них 272 римо-католики. Римо-католицька парафія була у колонії Візенберг, натомість, греко-католицька — в селі та належала до Жовківського деканату, Перемиської дієцезії. В селі була церква святого Івана Хрестителя, школа початкова однокласна та броварня. Мервичі давно славилися своїм елітним хмелем, як згадував історик, перший директор інституту імені Оссолінських Францішек Сярчинський, то у Мервичах, за його часів, вироблялось щороку 8 центнерів хмелю, який нічим не відрізнявся від найкращого чеського. Німецький мандрівник Юзеф Рорер в описі своєї подорожі по Галичині на початку ХІХ століття згадував, що тут були спроби садити ревінь, але невдалі.

Станом на 1 січня 1939 року в селі мешкало 1100 осіб, серед них 800 українців-грекокатоликів, 80 українців-римокатоликів (у присілках Черемішня і Гута), 10 поляків, 10 євреїв та 200 німців (в колонії Віземберг, частково сполонізовані).[6]

Теперішній храм Собору Івана Хрестителя заснований в селі у 1886 році старанням місцевої громади. Храм є мурованим. Від початку свого заснування церква була греко-католицькою. У 1946 році за рішеннями львівського псевдособору УГКЦ було поступово ліквідовано греко-католицьку церкву та перехід духівництва під юрисдикцію Московської патріархії РПЦ. В церкві богослужіння відбувалися вже за візантійським обрядом. Так було до 1991 року. Після виходу греко-католицької церкви із підпілля у селі збудовано плебанію. Проведено ремонт церкви, встановлено підігрів підлоги, покрито його плиткою, помальовано церкву, проведено й оздоблювальні роботи.[7]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]