Лісабонський саміт НАТО 2010

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Учасники саміту НАТО у Лісабоні, 20 листопада 2010 року

Лісабо́нський са́міт НА́ТО 2010 ро́ку, або 22-й саміт НАТО — саміт НАТО, що пройшов 19-20 листопада 2010 року у Лісабоні в Португалії. Крім членів НАТО у ньому також взяли участь держави, що беруть участь у місії Міжнародних сил сприяння безпеці (англ. International Security Assistance Force, ISAF) в Афганістані, а також інші запрошені гості.

Одним з головних завдань саміту стало прийняття нової стратегічної концепції Північноатлантичного альянсу, що стала логічним продовженням попередньої, прийнятої у 1999 році на Вашингтонському саміті і визначила мету НАТО на наступне десятиліття. Додатково у процесі саміту були розглянуті питання й прийняті рішення стосовно часу тривання і характеру місії ISAF, структурної реформи Північноатлантичного альянсу, характеру системи протиракетного захисту НАТО, протидії тероризму та кібератакам, а також співпраці з партнерами поза межами альянсу, зокрема співпраці з Росією.

Проти учасників проведення лісабонського саміту протестували представники лівих організацій, антиглобалістів, пацифістів та профспілок. Демонстрації протесту проходили мирно.

Порядок денний саміту

Вхід до приміщення Feira Internacional de Lisboa

До найважливіших завдань саміту у Лісабоні належало[1]:

  • прийняття нової концепції стратегії Північноатлантичного альянсу
  • прийняття рішення у справі спільного протиракетного захисту
  • обговорення взаємин по лінії НАТО-Росія
  • визначення ролі НАТО в операціях і військових місіях, зокрема операції в Афганістані (ISAF)
  • визначення ролі НАТО у протидії міжнародному тероризму

Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен напередодні саміту висловив переконання, що рішення, прийняті під час його проведення, зроблять з НАТО «ефективнішу організацію» (інвестиції у покращення можливостей протиракетної оборони, кіберзахисту і логістичні можливості, скорочення структури командного персоналу на 4 тисячі осіб) «більш заангажовану» (розширення співпраці з партнерами зі всього світу, як із державами, так і з іншими організаціями). Гарантією тих змін мало стати прийняття на саміті нової стратегічної концепції Північноатлантичного альянсу[2].

Саміт НАТО проходив два дні з 19 по 20 листопада 2010 року у виставково-конференційному центрі (порт. Feira Internacional de Lisboa, FIL) Парку Народів (порт. Parque das Nações) у північно-східній частині Лісабону[3].

Саміт розпочався 19 листопада 2010 року привітанням делегацій країн-членів Північноатлантичного альянсу. Першим пунктом порядку денного стала зустріч Північноатлантичної ради на рівні глав держав та урядів. Спочатку відбулося урочисте відкриття, що проходило за участю засобів масової інформації і під час якого відбулися виступи Генерального секретаря НАТО, Голови Ради Європейського Союзу та португальської влади як приймаючої країни. Також було вшановано членів військового персоналу НАТО за їх внесок в операції альянсу. Згодом пройшли робочої сесії Північноатлантичної ради, після чого глави держав зробили офіційні фотографії[4]. На сесії було прийнято нову стратегічну концепцію НАТО[5].

Увечері 19 листопада 2010 представники делегацій взяли участь у робочих зустрічах на трьох рівнях:

Наступного дня, 20 листопада 2010 року, відбулася зустріч глав держав та урядів країн-членів НАТО та країн-учасників місії ISAF в Афганістані, за участі президента цієї країни Хаміда Карзая, Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй Пан Гі Муна, президента Ради Європейського Союзу, голови Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу і президента Світового банку Роберта Зелліка. Згодом пройшло засідання Північноатлантичної ради на рівні глав держав і урядів за участі Голови Ради Європейського союзу, котре закінчилося прийняттям «Декларації саміту в Лісабоні». Насамкінець відбулася зустріч Ради Росія-НАТО за участю глав держав і урядів[4][5], у тому числі, зокрема, президента Росії Дмитра Медведєва[6].

Учасники саміту

Учасники саміту

Учасниками 22-го саміту НАТО стали делегації всіх 28 країн-членів Північноатлантичного альянсу[7], а також представники інших запрошених держав та організацій[8]:

Керівники делегацій країн-членів НАТО

Керівники запрошених делегацій

Нова стратегічна концепція альянсу

Опрацювання концепції

Мадлен Олбрайт, керівник експертної групи

На саміті Північноатлантичного альянсу у 2009 році глави держав і урядів доручили Генеральному секретарю НАТО провести роботу з розробки нової Стратегічної концепції. Попередня стратегічна концепція Альянсу була прийнята ще на Вашингтонському саміті у 1999 році, тобто до сумнозвісних подій 11 вересня 2001 року. Для виконання цього доручення Андерс Фог Расмуссен призначив групу експертів, що складалась з 12 членів на чолі з екс-держсекретарем США Мадлен Олбрайт, завданням якої було підготувати рекомендації щодо змісту документа. Група почала роботу 5 вересня 2009 року[11].

Процес підготовки стратегічної концепції НАТО складався з трьох етапів. На першому етапі вміст документа обговорювався на спеціально організованих семінарах. У наступному, консультаційному етапі, експерти проводили консультації з представниками держав-членів Північноатлантичного альянсу. Група експертів також провела періодичні зустрічі з Генеральним секретарем НАТО, а в грудні 2009 року доповіла про результати проведеної роботи на засіданні міністрів закордонних справ НАТО в Брюсселі. Насамкінець, 17 травня 2010 року група експертів представила свій аналіз і рекомендації на розгляд Генерального секретаря НАТО. Спираючись на них, Андерс Фог Расмуссен розробив свою власну доповідь про основні засади нової концепції, яку передав для консультації державам-членам Північноатлантичного альянсу. Восени 2010 року підготовлено попередній проект концепції, яку він обговорив з постійними представниками держав-членів НАТО. Після цього розроблений документ був представлений на саміті в Лісабоні та 19 листопада 2010 року прийнятий членами альянсу. Повна назв прийнятого документу виглядає так: «Активна участь, сучасна оборона. Концепція стратегічної оборони та безпеки членів Організації Північноатлантичного договору, прийнята главами держав та урядів у Лісабоні»[11].

Основні засади концепції

Нова стратегічна концепція основною метою Північноатлантичного альянсу визначала гарантування свободи і безпеки всіх своїх членів шляхом використання політичних та військових засобів. НАТО подається як найважливіше джерело стабільності в непередбачуваному світі, і описується як «унікальне співтовариство цінностей, пов'язаних з принципами свободи особистості, демократії, прав людини і верховенства закону». Організація визнала головну роль та відповідальність Ради Безпеки ООН за дотриманням міжнародного миру і безпеки. Також відзначено важливу роль трансатлантичних зв'язків між державами-членами альянсу[12][13].

Трьома головними завданнями НАТО були визначені:

  • колективна оборона — зобов'зання надання допомоги членам альянсу у разі нападу, відповідно до статті 5 Вашингтонського договору, підкреслення ролі стримування і захисту від загрози агресії
  • антикризове управління — використання відповідних політичних і військових інструментів для надання допомоги у боротьбі з виникаючими кризами та гасіння триваючих конфліктів, які можуть вплинути на безпеку Північноатлантичного альянсу і для підтримки зусиль по зміцненню стабільності в постконфліктних ситуаціях
  • кооперативні безпека — заходи по зміцненню міжнародної безпеки, в тому числі: партнерство з відповідними країнами та іншими міжнародними організаціями, внесення вкладу у контроль над озброєнням, нерозповсюдження зброї і роззброєння, зберігаючи принцип відкритих дверей в НАТО для всіх європейських демократій, які відповідають стандартам Північноатлантичного альянсу[12][13].

Стратегічна rонцепція знову визначила загрози безпеки для альянсу, до яких зарахувала: загрозу збройного нападу, зокрема розповсюдження балістичних снарядів; розповсюдження ядерної зброї та іншої зброї масового ураження, а також засобів її доставки до цілі; тероризм; відсутність стабільності або конфлікт поза рубежами НАТО; кібератаки●; нестабільність транспортних коридорів, на яких базується міжнародна торгівля й енергетична безпека (зокрема залежність від закордонних поставщиків енергоресурсів); технологічні загрози (зокрема розвиток лазерної зброї, електронна боротьба, а також технології, стримуючі доступ в космічний простір); обмеження в галузі довкілля і запасів (зокрема загрози здоров'ю людей, зміни клімату, брак води і зростаючі енергетичні потреби)[12][13].

Захист та стримування

Глави держав і урядів під час проведення саміту
Лідери країн-членів НАТО у Лісабоні

В області оборони і стримування повторено відповідальність альянсу за захист та охорону своїх членів у відповідності зі статтею 5 Вашингтонського договору. Було підкреслено, що жодна з країн, що не є членом Північноатлантичного альянсу, не вважається ворогом. Стримування визначається як оптимальне поєднання ядерних і звичайних можливостей НАТО, а найбільшою гарантією безпеки визнано ядерні сили альянсу. В цілях забезпечення оборони і стримування зобов'язано вжити конкретних заходів, зокрема:

  • дотримання оптимальної комбінації звичайних та ядерних сил;
  • збереженні здатності одночасно проводити великі об'єднані операції і кілька дрібніших операцій колективної оборони та реагування на кризу;
  • проведення спільних навчань, тренувань та обмін інформацією;
  • забезпечення можливо більш широкої участі союзників в колективному плануванні оборонних заходів;
  • розвивати здатність захисту власного населення і територій від балістичних ракет як ключового елементу колективної оборони; бажання співпрацювати з Росією та іншими євроатлантичними партнерами в області протиракетної оборони;
  • розвиток здатності НАТО захищатись від загрози викормстання зброї масового знищення: хімічної, біологічної, радіологічної та ядерної зброї;
  • розвиток можливості щодо попередження, виявлення і захисту від кібер-атак і можливості відтворення даних після них;
  • зміцнення потенціалу в області виявлення і захисту від міжнародного тероризму;
  • розвиток потенціалу та здатності внести свій вклад у забезпечення енергетичної безпеки, в тому числі щодо захисту критичної інфраструктури енергетики, шляхів і транзитних комунікацій;
  • підтримання необхідного рівня витрат на оборону[12][13].

Антикризове управління

В концепції антикризового управління НАТО як основи для його дій прийнято припущення, що кризи і конфлікти за його межами можуть генерувати пряму загрозу безпеці населенню та території Північноатлантичного альянсу. З цієї причини вирішено у ситуаціях, коли виникає така можливість та необхідність, запобігати кризовим ситуаціям, опановувати їх, стабілізувати постконфліктні ситуації і підтримувати процеси відновлення[12][13].

З метою ефективного управління кризовими ситуаціями задекларовано застосування всеосяжного політичного, цивільного і військового підходу. Проголошено активну співпрацю з іншими міжнародними організаціями. Відзначивши, що кращий спосіб керувати конфліктами є їх профілактика, вирішено також продовжувати моніторинг та аналіз міжнародної обстановки в цьому контексті і проводити активні кроки для запобігання розвитку невеликих кризових ситуацій в більш широкомасштабні конфлікти. У разі неефективності таких заходів, задекларовано свою готовність та здатність керувати довготриваючими конфліктами завдяки своїм унікальним здібностям в цій сфері, зокрема можливості розгортання і утримування військових сил у конфліктному регіоні. Водночас заявлено про готовність і здатність брати участь у стабілізації та відновленню миру після припинення конфлікту, у тісній співпраці та консультаціях, по мірі можливості, з іншими відповідними міжнародними суб'єктами[12][13].

З метою забезпечення ефективності антикризового управління, НАТО зобов'язалося здійснити наступні кроки:

  • зміцнити розвідувальне співробітництво в рамках Північноатлантичного альянсу для того, щоб краще прогнозувати можливість виникнення конфліктів і запобігати їх появі
  • подальший розвиток доктрини і військового потенціалу в області операцій за межами альянсу
  • створювати відповідні, нехай скромні, цивільні можливості для врегулювання криз, з метою ефективнішої взаємодії з цивільними партнерами
  • зміцнення комплексного цивільно-військового планування
  • навчання і розвиток потенціалу місцевих сил у кризових зонах для забезпечення того, щоб місцеві органи влади мали можливість підтримувати безпеку самостійно, без міжнародної підтримки
  • призначення та підготовка цивільних фахівців з країн-членів НАТО для їх швидкого розгортання в окремих місіях, здатних взаємодіяти з військовослужбовцями та цивільними партнерами і організаціями
  • * розширення та інтенсифікація політичних консультацій між членами альянсу, а також з іншими партнерами, як на регулярній і постійній основі, тк і за баженням; для того, щоб знаходити відповідні рішення на усіх етапах кризи[12][13]

Міжнародна безпека

З точки зору міжнародної безпеки підкреслено важливість контролю над озброєннями, роззброєння та нерозповсюдження зброї. З цією метою НАТО заявила про свою готовність побудувати світ без ядерної зброї у відповідності з цілями Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Позначено в той же час такі свої поточні зусилля у цьому напрямку, як зменшення кількості ядерної зброї, розміщеної в Європі і важливості ядерної зброї в стратегії НАТО. Висловлюючи готовність до подальшого скорочення, НАТО одночасно висловив необхідність прагнути отримати згоду Росії щодо збільшення прозорості її ядерних озброєнь на європейському континенті і їх переміщення подалі від території держав-членів альянсу. В області звичайних озброєнь альянс висловив готовність вжиття заходів для того, щоб посилити свій контроль над ними в Європі на основі взаємності, прозорості та згоди держави-господаря[12][13].

Члени організації наголосили на важливості діалогу і співпраці з партнерами. Повторено принцип «відкритих дверей» для всіх європейських демократій, які відповідають трьом умовам: розділяють цінності альянсу; готові і здатні взяти на себе відповідальність і зобов'язання, пов'язані з членством; гарантують, що їх включення може сприяти спільній безпеці та стабільності. Було підкреслено, що розширення числа учасників цього Пакту допомагає підвищити безпеку його членів[12][13].

У стратегічній концепції підкреслено важливість і задекларовано поглиблення співпраці з ООН, у тому числі шляхом зміцнення зв'язку між штаб-квартирами обох організацій, більш регулярного діалогу і зміцнення співробітництва в області антикризового реагування. З точки зору відносин з Європейським Союзом, НАТО визнало важливість європейської оборони, сильної і з великими можливостями. Документ передбачає, що співпраця між цими обома організаціями відіграє взаємнодоповнюючу та зміцнюючу роль у сприянні міжнародному миру і безпеці[12][13].

Співпрацю з Російською Федерацією визнано стратегічною та такою, що вносить свій вклад у створення спільної зони миру, стабільності і безпеки. НАТО підкреслило, що альянс не становить загрози для Росії. В двосторонніх відносинах НАТО зобов'язалося зміцнювати політичні консультації та співробітництво в галузях, що становлять взаємний інтерес, включаючи протиракетну оборону, боротьбу з тероризмом, незаконним обігом наркотиків і піратства та заохочення міжнародної безпеки, і використовувати весь потенціал співпраці Росія-НАТО для діалогу та спільних дій[12][13].

НАТО підкреслило важливість і висловило готовність розвивати співпрацю з закордонними партнерами в рамках Ради євроатлантичного партнерства, Східного партнерства, комісії НАТО — Україна, комісії НАТО — Грузія, Середземноморського діалогу, Стамбульської ініціативи співпраці та задекларовано спрямування до полегшення євроатлантичної інтеграції Західних Балкан[12][13][14].

Зрештою, члени альянсу взяли на себе зобов'язання вживати заходи, щоби використовувати свої фінансові, військові та людські ресурси найбільш ефективним і дієвим способом[12][13].

Відносини НАТО — Афганістан

Президент Афганістану Хамід Карзай під час розмови з президентом США Бараком Обамою

Другий день саміту в Лісабоні розпочався із зустрічі глав держав і урядів 48 країн, що беруть участь у місії ISAF, з президентом Афганістану Хамідом Карзаєм. У зустрічі також взяли участь інші запрошені гості, зокрема генеральний секретар ООН Пан Гі Мун і представники Європейського союзу, Світового банку та Японії[15]. У ході зустрічі прийнято два документи. Перший з них, «Декларація Організації Північноатлантичного договору та Уряду Ісламської Республіки Афганістан по сталому партнерству», встановила довгострокові партнерські відносини і співробітництво між сторонами, які виходять за рамки мандату місії ISAF[16].

«Декларація глав держав та урядів країн-учасників Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF) в Афганістані» посилалася на ситуацію у країні і у майбутній операції. Держави коаліції оголосили про початок нового етапу місії, покликаної передати повну відповідальність за безпеку афганській владі. Оголошено старт цього процесу на початку 2011 року, залежно від оцінки та прийняття рішення НАТО. Передбачалося, що це буде залежати від потенціалу і можливостей афганських національних збройних сил. Завершення планується до кінця 2014 року[17].

Держави коаліції підкреслили збільшення чисельності складу місії у Афганістані до 130 тисяч солдатів. За її основну мету визначено забезпечення миру і безпеки у країні у співпраці з афганськими Національними збройними силами, а також зміцнення їх сили, озброєння і здібностей, так щоб до кінця 2011 року вони могли досягти чисельності 300 тисяч солдатів. Члени ISAF підтримали програму примирення та реінтеграції в суспільні процеси тих з бойовиків, котрі відмовилися від насильства, припинили контакти з терористичними групами та визнали афганську конституцію[17].

Учасники зустріі визнали парламентські вибори в Афганістані у вересні 2010 року в якості важливого кроку у розвитку демократії в країні та закликали афганський уряд здійснити реформи виборчої системи і вжити заходів по боротьбі з корупцією, виробництвом і оборотом наркотиків, зміцненню верховенства закону та економічного розвитку. Також висловились за розвиток регіональної співпраці як фактора для забезпечення тривалої стабільності в регіоні[17].

Відносини НАТО — Росія

Докладніше: Відносини Росія — НАТО
Президент США Барак Обама в оточенні президента Росії Дмитра Медведєва та президента Франції Ніколя Саркозі під час саміту у Лісабоні

У жовтні 2010 року Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен заявив, що на Лісобонському саміті буде присутній президент Росії Дмитро Медведєв[18]. Медведєв погодився відвідати саміт після зустрічі з президентом Франції Ніколя Саркозі і канцлером Німеччини Ангелою Меркель.[19] На той момент відносини між Росією і альянсом були досить напруженими, зважаючи на наслідки війни 2008 року у Південній Осетії, в якій Російська Федерація збройно підтримала регіони Південної Осетії й Абхазії, що відкололися від Грузії та, згодом, визнала їх.

20 листопада 2010 року, на завершення саміту у Лісабоні, відбулось засідання Ради Росія-НАТО, в якому взяв участь президент Росії Дмитро Медведєв. Це була третя зустріч Ради у своїй історії. Її учасники в спільній заяві пообіцяли зробити кроки

«у напрямку досягнення справді стратегічного і сучасного партнерства, заснованого на взаємній довірі, приязні і передбачуваності в цілях створення єдиного простору миру, безпеки і стабільності в євроатлантичному регіоні».

Підкреслено важливість Ради в якості політичного форуму для співпраці. Оголошено готовність працювати разом над контролем над озброєннями, роззброєнням та нерозповсюдженням зброї, а також створити основу для світу, вільного від ядерної зброї[20][21].

Серед основних положень Ради було підтримано «Загальні загрози безпеки XXI століття», заяву з викладом загальних ключових загроз безпеки і способів боротьби з ними. Країни також зобов'язалися співпрацювати у царині розробки систем протиракетної оборони. Сторони домовилися підготувати спільну доповідь про загрозу балістичних ракет[20][21][22][23].

Задекларовано тіснішу співпрацю між НАТО та Російською Федерацією з метою стабілізації ситуації в Афганістані.[24] Росія заявила про свою готовність до транзиту через її території матеріалів нелетальної дїі, для наступного їх використання силами ISAF. Сторони також домовилися про створення спеціального фонду для оснащення афганської армії додатковими вертольотами Мі-17.[25]

Додатково прийнято зобов'язання щодо розширення проекту навчань боротьби з незаконним обігом наркотиків, в якому взяли участь країни Центральної Азії, Афганістану та Пакистану. Оголошено подальшу співпрацю в боротьбі з тероризмом і піратством. Російська Федерація також висловила готовність підтримати операцію «Активні зусилля» в Середземному морі[20][21].

Інші рішення та декларації саміту

20 листопада 2010 року глави держав і урядів НАТО прийняли «Декларацію саміту в Лісабоні», що представляє собою підсумковий результат всіх рішень, зобов'язань і декларацій, прийнятих на саміті. Крім того, у декларації також висвітлено питання, котрі не знайшли відображення в інших прийнятих офіційних документах[14].

Структурна реформа та протиракетна оборона

Члени НАТО обнародували пакет реформ, включаючий реформи структури командування Північноатлантичного альянсу та його установ, реформи управління і реформи скорочення кількості місць розташування організації. Реформа засновувала зменшення числа структур військового командування з 11 до 7 та відомств з 14 до 3, а також відповідне зменшення їх персоналу щонайменше на третину (мінімально 5 тисяч посад). Рішення про точне місцезнаходження командування мало бути прийняте на основі рекомендацій Генерального секретаря Північноатлантичного альянсу до червня 2011 року. НАТО також прийняло рішення скоротити число своїх агентств. Детальний план в цьому питанні повинен був бути складений також до червня 2011 року. Реформу структур було розроблено для підвищення ефективності та дієвості альянсу і зменшення вартості його функціонування[14][26][27].

Держави-члени Північноатлантичного альянсу вирішили розвивати потенціал протиракетної оборони, яка захищає все їх власне населення та всі збройні сили і території в Європі проти загроз, викликаних поширенням балістичних ракет. Постановили включити частину американської системи ПРО (англ. United States European Phased Adaptive Approach) в плануванні системи протиракетної оборони НАТО. В цілях реалізації цих планів в Північноатлантичній раді до березня 2011 року проводились консультації, а потім до червня 2011 року проходило опрацювання проекту. НАТО також висловило свою готовність співпрацювати з Росією по системам ПРО на основі взаємності, прозорості та двосторонньої довіри[14][28].

Для того щоб охопити всі органи та установи Північноатлантичного альянсу централізованим захистом від кіберзлочинності, члени альянсу зобов'язалися досягти повної оперативної готовності за допомогою (англ. NATO Computer Incident Response Capability, NCIRC) до кінця 2012 року[14].

Місії НАТО поза його межами

Лісабонський саміт НАТО привітав 143 тисячі військовослужбовців, які на момент саміту брали участь в поточних миротворчих місіях, а також ветеранів таких місій. Також висловлено повагу жертвам бойових дій та пораненим під час миротворчих операцій. На додаток до питань, пов'язаних з місією ISAF в Афганістані, яку визнано пріорітетною у біжучій дільності Північноатлантичного альянсу, НАТО повторно підтвердило свої зобов'язання стосовно забезпечення стабільності та безпеки у Балканському регіоні. Зазначено важливу роль KFOR у підтримці стабільної, мирної і багатоетнічної ситуації у Косово, підкреслено у зв'язку з цим, проте, зростаючу відповідальність місцевих збройних сил і поліції Косово, а також оголошено про подальше скорочення присутності своїх військ у цьому регіоні[14].

Підкреслено вклад Північноатлантичного альянсу у справу миру і безпеки у світі у рамках поточних місій: операції «Активні зусилля» у Середземному морі, операції «Океанський щит» біля берегів Східної Африки, місії НАТО по підготовці місцевих збройних сил та поліції в Іраку і матеріально-технічного забезпечення місії Африканського Союзу у Сомалі[14].

Співпраця НАТО з закордонними партнерами

Президент Грузії Михайло Саакашвілі з президентом США Бараком Обамою

У сфері взаємин із міжнародною спільнотою глави держав і урядів країн-членів НАТО підкреслили значення і задекларували розвиток співпраці з Організацією Об'єднаних Націй, Європейським Союзом та Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)[14].

Посилаючись на принцип «відкритих дверей», Північноатлантичний альянс підтвердив угоду про запрошення колишньої Югославської Республіки Македонії в члени НАТО після чимскоршого врегулювання конфлікту з Грецією щодо офіційної назви країни[pl]. Альянс привітав прогрес, досягнутий Чорногорією на шляху до євроатлантичної інтеграції та її активну участь в рамках Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Висловлено підтримку прагнень Боснії і Герцеговини до членства у Північноатлантичному альянсі. Підтверджено прийняте у квітні 2010 року рішення щодо прийняття Боснії і Герцеговини в ПДЧ після здійснення умови, що вся нерухомість сектора безпеки й оборони, необхідна у майбутньому для забезпечення безпеки країни, знаходитиметься у державній власності. Високо оцінено організацію загальних виборів у Боснії і Герцеговині у 2010 році, а також прогрес цієї країни на дорозі реформ, запропоновано свою підтримку в цьому процесі[14].

НАТО з задоволенням сприйняло розширення співпраці з Сербією. Повторно висловлено свою відкритість щодо подальших євроатлантичних прагнень країни, в тому числі партнерства з альянсом. Одночасно Сербію наполегливо запрошено продовжувати співпрацювати з Міжнародним кримінальним трибуналом по колишній Югославії. Крім того, НАТО настійно закликало Сербію і Косово проводити спільні переговори під егідою Європейського Союзу.[14]

Північноатлантичний альянс також заявив про свою готовність розвивати партнерські відносини з Грузією, у тому числі продовження політичного діалогу та практичного співробітництва у рамках Комісії НАТО-Грузія та Щорічної національної програми. НАТО підтвердило рішення Бухарестського саміту 2008 року щодо гарантій євроатлантичних перспектив Грузії і закликало владу для реалізації відповідних реформ виборчого законодавства, судової системи та оборонного сектора економіки. З задоволенням сприйнято відкриття у Грузії Бюро по зв'язкам НАТО і високо оцінено внесок країни у місіях НАТО, зокрема, у місії ISAF. Північноатлантичний альянс ще раз висловив свою підтримку територіальної цілісності Грузії у межах її міжнародно визнаних кордонів. Закликав Росію відкликати своє міжнародне визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії, а також виконувати свої зобов'язання по відношенню до Грузії, прийняті в рамках переговорів з ЄС, що проходили 12 серпня і 8 вересня 2008 року (виведення російських військ до довоєнної лінії протистояння)[14][27].

Північноатлантичний альянс визнав стабільну і демократичну Україну важливим фактором євроатлантичної безпеки. Оголошено про свою готовність співпрацювати в рамках комісії НАТО-Україна та допомогти у просуванні внутрішніх реформ. Поважаючи право України визначати свою власну політику безпеки, зокрема вибір «позаблокового» статусу, НАТО ще раз підтвердило принцип «відкритих дверей» щодо можливого вступу України до альянсу[14][27].

Альянс також висловив підтримку територіальної цілісності, незалежності та суверенітету Вірменії, Азербайджану та Молдови, а також готовність брати участь у мирному врегулюванні конфліктів, які зачіпають їхні кордони[14][27].

Охорона саміту, заходи безпеки та протести

Португальська влада на час саміту організувала одну найбільших операцій по забезпеченню безпеки в історії. У Лісабоні розгорнуто близько 7 тисяч поліцейських, які охороняли порядок та безпеку для близько 5 тисяч учасників саміту. 16 листопада 2010 року Португалія призупинила дію Шенгенського договору та відновила на своїй території дію прикордонного контролю. Заборону на в'їзд в країну отримали будь-які особи, котрі могли створити потенційну загрозу безпеці. У зв'язку зі зміцненням прикордонного контролю були затримані десятки людей, в основному нелегальних іммігрантів та осіб, які перевозили наркотики або гострі предмети (наприклад, ножі). Майже вдвічі було зменшено перевезення через столичний лісабонський аеропорт «Портела». Деякі з літаків були перенаправлені в аеропорти міст Порту та Фару[29][30].

У дні, що передували саміту, у Лісабоні пройшли мирні акції протесту антиглобалістів, під час яких не було зафіксовано ніякого насильства[29]. Найбільші акції протесту відбулася 20 листопада 2010 року, коли вулицями столиці пройшли, за даними з різних джерел, від десяти до тридцяти тисяч осіб. Маніфестація пройшла під гаслом «Мир — так, НАТО — ні» і була організована міжнародним комітетом «Ні війні, ні НАТО». У ній взяли участь члени лівих та комуністичних партій, пацифістських й екологічних організацій і профспілок. Протест носив мирний характер[31][32]. Поліція також заарештувала близько 40 учасників протесту, котрі провели демонстрацію біля Парку Націй, де вели перемовини лідери держав[33][34].

Див. також

Примітки

  1. ↑ Summit meetings of Heads of State and Government Lisbon, Portugal -Topics (англ.). nato.int. Процитовано 18 листопада 2010.
  2. ↑ Effective, engaged, efficient: Lisbon decisions to guide the new NATO (англ.). nato.int. 15 листопада 2010. Процитовано 18 листопада 2010.
  3. ↑ Location (англ.). natolisboa2010.gov.pt. Процитовано 18 листопада 2010.
  4. ↑ а б в Programme (англ.). natolisboa2010.gov.pt. Процитовано 18 листопада 2010.
  5. ↑ а б Summit meetings of Heads of State and Government (англ.). nato.int. Процитовано 30 березня 2011.
  6. ↑ Medvedev to attend NATO summit in Lisbon (англ.). RIA Novosti. 19 жовтня 2010. Процитовано 18 листопада 2010.
  7. ↑ Participants (англ.). natolisboa2010.gov. Процитовано 18 листопада 2010.
  8. ↑ Partner countries and other participants (PDF) (англ.). natolisboa2010.gov.pt. Процитовано 30 березня 2011.
  9. ↑ Official portrait (англ.). nato.int. 19 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  10. ↑ а б в г Meeting on Afghanistan at the level of Heads of State and Government (англ.). nato.int. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  11. ↑ а б A Roadmap for the New Strategic Concept (англ.). nato.int. Процитовано 30 березня 2011.
  12. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Active Engagement, Modern Defence. Strategic Concept for the Defence and Security of the Members of the North Atlantic Treaty Organisation adopted by Heads of State and Government in Lisbon (англ.). nato.int. 19 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  13. ↑ а б в г д е ж и к л м н п „Koncepcja strategiczna obrony i bezpieczeństwa członków Organizacji Traktatu Północnoatlantyckiego, przyjęta przez szefów państw i rządów w Lizbonie”. Tłumaczenie robocze BBN (пол.). bbn.gov.pl. 17 січня 2011. Процитовано 30 березня 2011.
  14. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Lisbon Summit Declaration (англ.). nato.int. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  15. ↑ NATO and Afghanistan launch transition and embark on a long-term partnership (англ.). nato.int. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  16. ↑ Declaration by the North Atlantic Treaty Organisation (NATO) and the Government of the Islamic Republic of Afghanistan on an Enduring Partnership signed at the NATO Summit in Lisbon, Portuga (англ.). nato.int. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  17. ↑ а б в Declaration by the Heads of State and Government of the Nations contributing to the UN-mandated, NATO-led International Security Assistance Force (ISAF) in Afghanistan (англ.). nato.int. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  18. ↑ NATO-Russia Council Summit to take place in Lisbon. NATO. 19 October 2010. Архів оригіналу за 8 November 2010. Процитовано 19 November 2010.
  19. ↑ Medvedev to attend NATO summit in Lisbon. Global Security.org. 19 October 2010. Процитовано 19 November 2010.
  20. ↑ а б в NATO-Russia set on path towards strategic partnership (англ.). nato.int. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  21. ↑ а б в NATO-Russia Council Joint Statement (англ.). nato.int. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  22. ↑ NATO, Russia to cooperate on missile defense (англ.). Reuters. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  23. ↑ Decyzje szczytu NATO w Lizbonie – q&a (пол.). stosunkimiedzynarodowe.info. 21 листопада 2010. Процитовано 31 березня 2011.
  24. ↑ Fewer dragons, less snakes. The Economist. 11 November 2010. Архів оригіналу за 15 November 2010. Процитовано 19 November 2010.
  25. ↑ NATO, Russia to cooperate on missile defense. Reuters. 20 November 2010. Процитовано 20 November 2010.
  26. ↑ NATO leaders agree to far-reaching reforms (англ.). nato.int. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  27. ↑ а б в г NATO po szczycie w Lizbonie – konsekwencje dla Europy Środkowej i Wschodniej (пол.). osw.waw.pl. 24 листопада 2010. Процитовано 31 березня 2011.
  28. ↑ Allied leaders agree on NATO Missile Defence system (англ.). nato.int. 20 листопада 2010. Процитовано 30 березня 2011.
  29. ↑ а б 7 tys. policjantów, pełna mobilizacja (пол.). tvn24.pl. 18 листопада 2010. Процитовано 18 листопада 2010.
  30. ↑ Portugal tightens security ahead of NATO summit - Summary (англ.). EarthTimes.org. 18 листопада 2010. Процитовано 18 листопада 2010.
  31. ↑ Portugalia: Protesty przeciw szczytowi NATO. lewica.pl. 21 листопада 2010. Процитовано 31 березня 2011.
  32. ↑ NATO Summit Protests in Lisbon (англ.). demotix.com. 20 листопада 2010. Процитовано 31 березня 2011.
  33. ↑ Zatrzymano 42 uczestników antynatowskich protestów (пол.). konflikty.wp.pl. 20 листопада 2010. Процитовано 31 березня 2011.
  34. ↑ Thousands march against NATO, 42 detained (англ.). Reuters. 20 листопада 2010. Процитовано 31 березня 2011.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лісабонський саміт НАТО 2010

Джерела

Країни-члени
Офіційна емблема НАТО
Керівництво
Особи
Підрозділи
СК ОЗС в Європі • ACO • Командування ОЗС з питань трансформації • IMS • ОК ОЗС Брюнсюм • ОК ОЗС Неаполь • ОК ОЗС Лісабон • Військовий комітет • ОЗС НАТО • KFOR • SFOR • IFOR • ISAF • NRF • RDC • Ударні військово-морські сили • Система ПРО • NATINADS • LANDCOM • Друге об'єднане тактичне авіаційне командування • Четверте об'єднане тактичне авіаційне командування • Медична служба НАТО • Капеланство НАТО • Засоби стратегічних авіаперевезень • Кіберцентр НАТО • Агентство стандартизації • NCI • Організація наукових досліджень і технологій • Центр аналізу та накопиченого досвіду • Центр аналізу інформації про безпеку боєприпасів • Дослідницько-експериментальний морський центр • Євроатлантичний координаційний центр реагування на природні лиха та катастрофи • Агентство з управління розробкою, розвитком, виробництвом • ACCS • Агенція з підтримки та постачання • ДРЛВіУ • Агентство консультацій, командування й управління • Союзне командування Мобільними Силами Європа • БАЛТРОН • Авіабаза Рамштайн
Операції
Операції та місії • Активні зусилля • Обдумана сила • Орел охоронець • Союзницький захисник • Океанський щит • Союзницький постачальник • Окаб • Червоний кинджал • Перс • Патруль над Ісландією • Денай флайт • Ектів індевор • Ахіллес • Іглс самміт • Шарп ґард • Скай монітор • Денай флайт • Карез • Маритайм гард • Дизель • Септентріон • Шахі тандар • Гірська лють • Елайд гарвест • Харекате Йоло • Есеншал харвест • Молот • Маритайм монітор • Маритайм ґард • Страйкбек • Гладіо • Патрулювання над країнами Балтії • Тренувальна місія в Іраку • Допомога Африканському Союзу в Дарфурі • Есеншал гарвест • Конфлікт у Південній Сербії • Пікакс-гендл • Криптоніт • «Елайд хармоні» • Гнів Кобри

Шаблон:Link GA

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лісабонський_саміт_НАТО_2010&oldid=14710138