Династія Сун

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Сун (династія))
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Сун
Період п'яти династій і десяти держав Flag
960 – 1279 Династія Юань Flag
Розташування Сун
Північна Сун у 1111 році
Столиця Бяньцзін (汴京)
(960–1127)

Ліньань (臨安)
(1127–1276)
Мови китайська
Релігії Буддизм, Даосизм, Конфуціанство
Форма правління монархія
Імператор
 - 960–976 Імператор Тайцзу
Імператор Тайцзун
Імператор Чженьцзун
Імператор Женьцзун
Імператор Їнцзун
Імператор Шеньцзун
Канцлер
 - – Цай Цзін,
 - – Фань Чжун'янь,
Хань Точжоу,
 - – Лі Фан,
Цінь Хуей,
Сима Гуан,
Історія
 - Чжао Куанїнь захопив трон Пізньої Чжоу 960
 - Інцидент з Цзінкан 1127
 - Здача Ліньаня 1276
 - Битва при Ямень, розгром Сун 1279
Населення
 - 1041 100 000 000 осіб
Валюта Цзяоцзі, Хуейцзі
Історія Китаю
Історія Китаю:
Епоха неоліту
Три правителі і п'ять імператорів
Династія Ся
Династія Шан
Династія Чжоу
Східна Чжоу Період Чуньцю
Період Чжаньго
Династія Цінь
(Династія Чу) — смутний час
Династія Хань Західна Хань
Династія Сінь, Ван Ман
Східна Хань
Епоха трьох держав Династія Вей Династія Шу Династія У
Західна Цзінь
Шістнадцать варварських держав Східна Цзінь
Південні і Північні династії
Династія Суй
Династія Тан
Республіка Китай

Династія Сун (кит. 宋朝, піньїнь: Sòng Cháo; 9601279) — імператорська династія в Китаї 10 — 13 століття, яка розпочалась 960 р. н. е. і тривала до 1279 р. н. е. ЇЇ заснував імператор Тайцзу, який був спадкоємцем престолу узурпатора Чжоу, на якому було закінчено періоду П'яти династій і десяти королівств. Династія Сун часто вступала в конфлікти з тогочасними династіями Ляо та Західна Сія на півночі та була завойована династією Юань під керівництвом монголів. Першим урядом в історії, який започаткував використання паперових грошей на національному рівні, а також перше керівництво в Китаї, за якого було утворено постійний флот належить правителям династії Сун. Також їхній першості належить започаткування використання пороху та знаходження півночі з використанням компасу.

Хронологію династії Сун поділяють на 2 періоди: Північну Сун (北宋, 960—1127), і Південну Сун (南宋, 1127—1279). Протягом періоду існування Північної Сун столиця держави знаходилась у північнокитайському місті Бяньцзін, сучасному Кайфені, а Імператори династії контролювали більшу територію внутрішнього Китаю. В часи Південної Сун північно китайські території були завойовані маньчжурською державою Цзінь, і столиця династії була перенесена на берега річки Янцзи, у південнокитайське місто Ліньань, сучасний Ханчжоу; колиска китайської цивілізації, долина річки Хуанхе, була втрачена. У 1234 році династію Цзинь завоювали монголи, які взяли під контроль північний Китай та підтримуючи непрості відносини з Південною Сун. Менгке Хан, четвертий Великий хан Монгольської імперії, загинув в 1259 році, коли брав місто Чунцин в облогу. Його молодшого брата Кублай-хана проголосили новим Великим ханом, хоча його вимога була лише частково визнана монголами на заході. У 1271 р. Кублай-хана проголосили імператором Китаю. Після війни, що тривала протягом двох десятиліть, армії Кублай-хана в 1279 році завоювали династію Сун.

Протягом 10 — 11 століть, завдяки господарському розвитку південнокитайських та індокитайських земель, населення держави Сун зросло вдвічі. Це стало поштовхом до соціально-економічної революції. Зросла роль місцевої знаті у керуванні регіонами. Цьому значною мірою сприяли реформи Ван Аньши. Розширення населення, зростання міст та виникнення національної економіки призвели до поступового виведення центральної влади з безпосередньої участі в економічних справах. Нижня шляхта взяла на себе більшу роль у місцевій адміністрації та місцевих справах.

Соціальне життя населення тогочасного Сун було вельми яскравим. Громадяни збиралися, щоб продавати та переглядати дорогоцінні твори мистецтва, народ міг знайти для себе велику кількість розваг на місцевих площах, проводилися різноманітні фестивалі та організовувалися закриті клуби для знаті. За рахунок винайденого нового виду друку в 11 столітті надзвичайно зросло розповсюдження літератури та підвищився рівень знань у місцевого населення. Філософія, наука, математика та інженерія зазнали свого розквіту під час Сун. Стало помітно активізацію конфуціанства, яке було наповнена буддистськими ідеалами. Філософи зауважили на нову організацію класичних текстів, які висвітлювали основне вчення про неоконфуціанство.

Історія[ред. | ред. код]

Північна Суна, 960—1126[ред. | ред. код]

Після узурпації престолу династії Чжоу, пізніше імператор Тайцзу (р. 960—976), провів шістнадцять років, підкорюючи решту Китаю, об'єднуючи більшу частину території, що колись належала до імперій Хан і Тан, і закінчив переворот П'ять династій і десять королівств. У Кайфені він створив сильну центральну владу над імперією. Створення столиці ознаменувало початок періоду Північної Сун. Він забезпечив адміністративну стабільність та сприяв реалізації проектів, що забезпечували ефективність спілкування в усій імперії. В одному такому проекті картографи створювали детальні карти кожної провінції та міст, які потім було зібрано у великому атласі. Імператор Тайцзу також пропагував новаторські науково-технічні нововведення.

Населення та культура[ред. | ред. код]

Династія Сун стала епохою витонченості та складної соціальної організації. Одні з найбільших міст у світі того періоду було знайдено саме в Китаї (населення міст Кайфен та Ханчжоую налічувало понад мільйон осіб). Люди знаходили для себе розваги на будь-який смак, зокрема освіта була також досить доступною для населення через значну наявність шкіл, а велика кількість храмів зробила ближчою та відкритою релігію для кожного. За сприяння уряду було створено програми соціального забезпечення, відкрито будинки пристарілих, громадські лікарні та відведено місце для поховання бідняків. Від колишньої династії Хань Сун успадкувала налагоджену поштову службу, що зробила доступним спілкування по всій імперії. Центральний уряд залучив тисячі працівників пошти до обслуговування поштових відомств по всьому Китаю. У сільській місцевості населення мало свої власні землі або винаймали ділянки в оренду, або ставали найманими робітниками у власників великих маєтків.

Хоча жінки займали меншу нішу в соціальному житті, ніж чоловіки, проте вони мали значну кількість соціальних та юридичних привілеїв. Оскільки династія Сун ставала все більше процвітаючею, то і змінювалось матеріальне становище населення. Наприклад, так як батьки нареченої мали більше багатства, яке вони могли дати своїй дочці на придане, коли вони виходила заміж, то згодом почали з'являтися нові закони, які давали жінці більше законних прав на володіння майном. Жінки могли здобувати хорошу освіту і з раннього віку виховували дітей. Зокрема, мати вченого, генерала, дипломата та державного діяча Шен Куо навчала його основам військової стратегії. Були також виняткові письменниці та поетки, такі як Лі Цінжао (1084—1151), які прославилися навіть за життя.

В цей період велике значення для життя людей мала релігія. Основні вірування були в божества даосизму та буддизму; існувала віра в жертвоприношення. Тансен Сен стверджує, що більшість буддійських ченців з Індії їздили до Китаю під час існування династії Сун, під час династії Тан (618—907). З багатьма етнічними іноземцями, які подорожували до Китаю, щоб вести торгівлю або жити на постійній основі, прийшла велика кількість інших релігій; релігійні меншини в Китаї включали мусульман, іудеїв та маніхейців.

Населення активно займалось соціальним життям, проводили різноманітні фестивалі, серед яких Фестиваль ліхтарів та фестиваль Цинмін. У містах відбувалися постійні розважальні заходи, що забезпечували неабияке різноманіття. Там можна було знайти акробатів. співаків, музикантів, театральних акторів, оповідачів, зокрема була численна кількість місць для відпочинку, місця для чаювання та ресторанів. Серед еліти та загального населення мала велику популярність театральні драматичні вистави. У Кайфені знаходилось чотири театри, які могли б прийняти у себе близько тисячі відвідувачів за раз. Також була відомою така домашня забава як «сянкі».

Закон та правосуддя[ред. | ред. код]

Судова система Сун зберегла більшість юридичних кодексів більш ранньої династії Тан, що лежать в основі традиційного китайського права до сьогодні. Місцеві шерифи підтримували правопорядок у муніципальних юрисдикціях та іноді заходили в сільську місцевість. Офіційні магістрати, які здійснювали нагляд за судовими справами, не лише очікували від жителів знання письмового права, а й підтримання моралі у цілому суспільстві. Такі магістрати, як знаменитий Бао Цинтіан (999—1062), були втіленням високоморального судді, який підтримав правосуддя і ніколи не керувався власними принципів. Звинувачена особа або сторони, на яких було подано до суду за кримінальне або цивільне правопорушення, не вважалися повністю безневинними, якщо того не було доведено, тоді як навіть обвинувачувані мали високим ступень підозри від суду. Внаслідок того, що судові витрати були занадто високими, люди в Сун вважали за краще вирішувати спори та сварки в приватному порядку без втручання суду.

Нариси Шен Хуо суперечили китайським віруванням анатомії (наприклад, що людина має два горлових клапанів, замість трьох), саме це, мабуть, і підвищило інтерес до посмертних розтинів трупів в Китаї 12 століття. Лікар і суддя, Сун Чі (1186—1249), написав криміналістичну роботу стосовно того, як можна визначити причину смерті загиблого і довести, чи причиною було вбивство, самогубство або випадкова смерть. Сун Чі наголошував на тому, що правильно розтин повинен проводитись згідно певних норм та чітко реєструватися.

Мистецтво, культура та філософія[ред. | ред. код]

На образотворче мистецтво династії Сун суттєво вплинули досягнення в новому баченні ландшафту та портретному живописі. Поет і державний діяч Су Ші та його помічник Мі Фу (1051—1107) скуповували твори мистецтва для вивчення та копіювання. Зростала популярність поезії та літератури. Нараховувалась велика кількість енциклопедій з історіографії та технічних трактатів. До них включають історичний текст, який було укладено в 1000 томів і налічував 9,4 мільйонів китайських ієрогліфів.

Отримала розвиток культура, мистецтво (Ван Сімен, Ван Шень), технології. Особливо Північна Сун відома численними поетами, зокрема Лу Ю, Су Ши, Цінь Гуань, Південна Сун — Вень Тяньсянєм, Чень Юй-і, Дай Фугу. Починаючи з перших представників династії організовуються великі бібліотеки. У 978 році було відкрито імператорську бібліотеку, яка містила 800 тисяч сувоїв-цзюаней. Швидко розвивається справа книгодрукування. У Південній Сун нараховувалося 173 типографії.

За часів цієї династії створювали свої шедеври художники (Чжоу Веньцзюй, Хуей-цзун, Лі Гун-лін, Сюй Даонін, У Цзунюань, Чжан Дзедуань, Чжао Менцзянь, Су Ханьчен, Лі Сун, Лян Кай, Лю Сун'ян, І Юаньцзі, Ян Веньгуй, Муці Фанчань, Су Ханьчень 蘇漢臣). Набув розвитку так званий чаньський живопис, особливо в епоху Південної Сун. Яскравим представником цього напрямку був Юйцзянь.

Надзвичайного розвитку набуло виготовлення порцелянових виробів. За якістю вони переважали усі на той час існуючі. Особливо шанувалися вироби з округу Дінчжоу.

Технології, наука та інженерія[ред. | ред. код]

Математика та картографія[ред. | ред. код]

Протягом існування династії Сун було помічено великий розвиток математики в тій місцевості. Перша китайська ілюстрація трикутника Паскаля належить книзі математика Яна Хуейа 1261 року, хоча ще в 1100 році Цзя Сянь спробував його описати.

Для картографії та геодезія надзвичайно важливою була геометрія. Найбільш ранні китайські карти датуються 4 століттям до н. е. Проте своє піднесення і розвиток починається від Пей Сіу (224—271 рр.), який почав використовувати прямокутну сіткову систему та градуйовану шкалу відстаней, що наносяться на карти місцевості. Спираючись на давні традиції, Шен-Коо створив карту з рельєфом, а інші його карти характеризувалися рівномірною градуйованою шкалою 1: 900 000. Крім того, найдавніша у світі карта рельєфу в друкованій формі з'явилась в енциклопедії Ян Цзя в 1155 році, в якій показано західний Китай без формальної сітки, яка була характерною для більш професійних китайських карт. Хоча під час правління династії Хань вже існували ілюстровані довідники з картами місцевості, але найбільшого розвитку вони зазнали за правління династії Сун, коли використання таких карт було призначене для політичних, адміністративних та військових цілей.

Наука[ред. | ред. код]

Видатними вченими цього часу є Шень Куо та Су Сун. Значного розвитку набула алгебра, яскравим її дослідником був Цінь Цзюшао.

Талановитими географами були Чжао Жугуа та Чжоу Цюйфей, що уславилися фундаментальними працями з опису сусідних країн південо-східної та східної Азії.

Медицина[ред. | ред. код]

Водночас розвивається медицина, одним з відоміших її представників був Лі Гао. При цьому в значній мірі продовжувалися традиції часів династій Суй та Тан, особливо в застосувані припікання та акупунктури. Відомими майстрами цього були: Ван Вейї (987—1067), Сі Хун, Ван Чжічжун.

Культура та мистецтво[ред. | ред. код]

Імператори[ред. | ред. код]

Посмертне ім'я Особисте ім'я Роки правління
Тайцзу
太祖 Tàizǔ
Чжао Куан'їнь
趙匡義 Zhào Kuāngyì
960976
Тай-цзун
太宗 Tàizōng
Чжао Куан'ї
趙匡義 Zhào Kuāngyì
976997
Чжень-цзун
真宗 Zhēnzōng
Чжао Хен
趙恆 Zhào Héng
9971022
Жень-цзун
仁宗 Rénzōng
Чжао Чжень
趙禎 Zhào Zhēn
10221063
Їн-цзун
英宗 Yīngzōng
Чжао Шу
趙曙 Zhào Shù
10631067
Шень-цзун
神宗 Shénzōng
Чжао Сюй
趙頊 Zhào Xū
10671085
Чже-цзун
哲宗 Zhézōng
Чжао Сюй
趙頊 Zhào Xū
10851100
Хуей-цзун
徽宗 Huīzōng
Чжао Цзі
趙佶 Zhào Jí
11001125
Цінь-цзун
欽宗 Qīnzōng
Чжао Хуань
趙桓 Zhào Huán
11251127
Гао-цзун
高宗 Gāozōng
Чжао Гоу
趙構 Zhào Gòu
11271162
Сяо-цзун
孝宗 Xiàozōng
Чжао Шень
趙昚 Zhào Shèn
11621189
Гуан-цзун
光宗 Guāngzōng
Чжао Дунь
趙惇 Zhào Dūn
11891194
Нін-цзун
寧宗 Níngzōng
Чжао Куо
趙擴 Zháo Kuó
11941224
Лі-цзун
理宗 Lǐzōng
Чжао Юнь
趙昀 Zhào Yún
12241264
Ду-цзун
度宗 Dùzōng
Чжао Ці
趙祺 Zhào Qí
12641274
Гун-цзун
恭宗 Gōngzōng
Чжао Сянь
趙顯 Zhào Xiǎn
12741276
Дуань-цзун
端宗 Duānzōng
Чжао Ші
趙昰 Zhào Shì
12761278
Хуай-цзун
懷宗 Huaizong
Чжао Бін
趙昺 Zhào Bǐng
12781279

Поховання[ред. | ред. код]

11 березня 2017 року — в місті Чучжоуу (провінція Аньхой) на сході Китаю археологи виявили стародавню гробницю з керамічної цегли у формі судна вік якої складає понад 700 років

Її висота 1,6 метра, довжина 3,7 метра. На місці розкопок також виявлені глиняні глечики, бронзове дзеркало, уламки виробів з порцеляни.[1]

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Рубель В. А. Історія Середньовічного Сходу. — Київ: Либідь, 2002.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]