Яценко Антон Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яценко Антон Володимирович
Яценко Антон Володимирович Вадим Чуприна ©.jpg
Народився 13 липня 1977(1977-07-13) (44 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність політик
Alma mater Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана
Науковий ступінь доктор економічних наук[d]
Членство Верховна Рада України VIII скликання, Верховна Рада України IX скликання, Верховна Рада України VII скликання і Верховна Рада України VI скликання
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2], Народний депутат України і Народний депутат України
Партія БЮТ (до 2007)
Партія регіонів (з 2012 по 2014)
Партія відродження (з 2014)
Україна Народний депутат України
VI скл.
Блок Юлії Тимошенко 23 листопада 2007 12 грудня 2012
VII скл.
Партія регіонів 12 грудня 2012 27 листопада 2014
VIII скл.
безпартійний 27 листопада 2014 29 серпня 2019
IX скл.
За майбутнє 29 серпня 2019 18 травня 2021
IX скл.
ВО «Батьківщина» 18 травня 2021 24 березня 2022
IX скл.
безпартійний 24 березня 2022

Картка на сайті Верховної Ради України

Анто́н Володи́мирович Яце́нко (нар. 13 липня 1977, Київ) — український політик, Народний депутат VI, VII і VIII скликань. Голосував за диктаторські закони 16 січня 2014 року та 2012 року — за «Закон Ківалова-Колесніченка»[⇨].

Життєпис[ред. | ред. код]

1993—1998 — навчався в Київському економічному інституті менеджменту за спеціальністю — менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства, кваліфікацією — менеджер-економіст.

1007—2002 р. — навчався в Київському економічному університеті за спеціальністю правознавство, кваліфікацією — юрист.

Має науковий ступінь доктора економічних наук.[3]

Кар'єра[ред. | ред. код]

1998 — 2001  — помічник-консультант народного депутата України.

2002—2003 — завідувач інформаційно-аналітичного відділу Управління з суспільно-політичних питань Головного управління з питань внутрішньої політики Адміністрації Президента України.

2003 — 2004 рр. — помічник Першого віце-прем'єр-міністра України.

2004 — 2005 рр. — проректор Київського економічного інституту менеджменту.

2007 р. — в.о. старшого наукового співробітника наукового відділу глобальних систем сучасної цивілізації Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

З 2007 року по 2012 р. — народний депутат України VI скликання від Блоку Юлії Тимошенко, голова підкомітету з питань регулювання ринку державних закупівель, державного замовлення, конкурсів та діяльності державних підприємств Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики.

З 2011 по 2014 — член Партії регіонів.

10 серпня 2012 року у другому читанні проголосував за Закон України «Про засади державної мовної політики».

На Парламентських виборах в Україні 2012 р. балотувався по одномандатному виборчому округу № 200 (Черкаська область) від Партії регіонів. Пройшов у парламент, набравши 29,9 % голосів[4]. Займав посаду Голови підкомітету з питань цінних паперів, фондового ринку, діяльності державних підприємств, операцій, пов'язаних з реалізацією окремих видів майна, діяльності рейтингових агентств Комітету з питань фінансів і банківської діяльності.

В червні 2013 року в числі 148-ми народних депутатів України підписав Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів». Цей крок перший Президент України Леонід Кравчук назвав національною зрадою.

16 січня 2014, під час Євромайдану, голосував за пакет законів, які стали відомі як «Закони про диктатуру».[5]

На позачергових парламентських виборах у жовтні 2014-го був в черговий раз обраний народним депутатом. Однак, на відміну від попередніх виборів, Яценко пройшов до Ради як самовисуванець і в парламенті не приєднався до жодної з фракцій чи депутатських груп. У Раді 8-го скликання зайняв посаду Голови підкомітету з питань законодавства про адміністративні правопорушення Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Народний депутат IX скл.[6], член депутатської групи «За майбутнє»[7]. Член Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування[8].

18 травня 2021 року перейшов до фракції Батьківщина[9], 24 березня 2022 покинув фракцію.

Контраверсії[ред. | ред. код]

За даними журналістів «Дзеркала тижня», Антон Яценко через родичів та пов'язаних осіб контролював спілку громадських організацій «Тендерна палата України», яка мала виняткові повноваження з контролю над державними закупівлями[10].

Помічений в «кнопкодавстві» під час голосування у Верховній Раді[11][12][13].

У червні 2018-го Антон Яценко звинуватив у вбивствах мирних жителів та мародерстві учасника боїв за Донецький аеропорт Олега Герваса. Після цього «кіборг» подав на нардепа позов до Печерського районного суду Києва. 24 січня 2020 року суд виніс ухвалу в якій зобов'язав Яценка спростувати неправдиву інформацію та виплатити на користь позивача 5 тисяч гривень моральної компенсації[14].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  3. Науковці України Архівовано 31 жовтня 2019 у Wayback Machine. irbis-nbuv.gov.ua
  4. Сайт ЦВК. Архів оригіналу за 5 листопада 2012. Процитовано 16 грудня 2012. 
  5. Яценко Антон Володимирович — Голосування народного депутата 16.01.2014 Архівовано 26 квітня 2018 у Wayback Machine. — Офіційний портал ВРУ. (Перевірено 14 жовтня 2014)
  6. Відомості про підрахунок голосів виборців в одномандатному виборчому окрузі № 200 Архівовано 31 жовтня 2019 у Wayback Machine. cvk.gov.ua
  7. 23 самовисуванці об'єднуються в групу «За майбутнє» — Лубінець Архівовано 12 жовтня 2019 у Wayback Machine. Інтерфакс-Україна (29.08.2019)
  8. Рада включила до комітетів ще 11 народних депутатів Архівовано 21 вересня 2019 у Wayback Machine. Укрінформ (10.09.2019)
  9. Нардеп Яценко увійшов до фракції "Батьківщина". РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 18 травня 2021. 
  10. Партія «Відродження»: колишні регіонали на орбіті Коломойського // УП, 23 жовтня 2015. Архів оригіналу за 14 листопада 2015. Процитовано 7 листопада 2015. 
  11. Головний кнопкодав 2016 року. ICTV. 22 грудня 2016. Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 25 червня 2018. 
  12. Відеодоказ: нардеп-кнопкодав побив власний рекорд. 24 канал. 5 квітня 2017. Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 25 червня 2018. 
  13. "Кнопкодав-рецидивіст" Яценко у ВР голосував одразу за шістьох під вигуки "давай, Антон!" (відео). УНІАН. 20 березня 2018. Архів оригіналу за 25 червня 2018. Процитовано 25 червня 2018. 
  14. "КІБОРГ" ВИГРАВ СУД ПРОТИ ДЕПУТАТА ЯЦЕНКА, ЯКИЙ НАЗВАВ ЙОГО "МАРОДЕРОМ ТА ВБИВЦЕЮ" – СЮЖЕТ. 5 канал. 24 січня 2020. Архів оригіналу за 14 квітня 2020. Процитовано 20 квітня 2020. 

Джерела[ред. | ред. код]