Деркач Андрій Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Леонідович Деркач
Андрей Деркач.jpg
Народився 19 серпня 1967(1967-08-19) (50 років)
Дніпропетровськ
Громадянство (підданство) Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність Народний депутат України
Партія Партія регіонів
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Сторінка в інтернеті www.derkach.com.ua

Андрі́й Леоні́дович Де́ркач (нар. 19 серпня 1967, Дніпропетровськ) — український політик. Почесний громадянин міста Глухова.

Біографія[ред.ред. код]

Українець, син генерала КДБ і СБУ Леоніда Деркача.

Освіта[ред.ред. код]

Кар'єра[ред.ред. код]

Політична діяльність[ред.ред. код]

Верховна Рада України

Народний депутат України 3-го скликання березень 1998-квітень 2002, виборчий округ № 159, Сумська область. З'явка 79.2 %, за 57.4 %, 11 суперників. На час виборів: перший помічник Прем'єр-міністра України, член УПС. Одночасно — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Трудова Україна», № 12 в списку.

Народний депутат України 4-го скликання квітень 2002-квітень 2006 від блоку «За єдину Україну!», № 11 в списку. Член фракції «Єдина Україна» (травень-червень 2002), уповноважений представник фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002-квітень 2004), член фракції СПУ (грудень 2005-квітень 2006), заступник голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (червень 2002-квітень 2006).

Народний депутат України 5-го скликання квітень-листопад 2006 від СПУ, № 9 в списку. Перший заступник голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (з липня 2006), член фракції СПУ (з квітня 2006). Склав депутатські повноваження 02 листопада 2006.

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 від Партії регіонів, № 96 в списку. На час виборів: генеральний директор ДК «Укратомпром», безпартійний.

Народний депутат України 7-го скликання від Партії регіонів з 2012 до 2014 року, член бюджетного комітету Верховної Ради.

16 січня 2014 року голосував за «Закони про диктатуру».[2]

Народний депутат України 8-го скликання, разом зі сватом Володимиром Литвином.

Громадська діяльність[ред.ред. код]

З 1997 року очолює благодійницький фонд екології та соціального захисту «Наше майбутнє». Президент Міжнародного фестивалю православного кіно «Покров». Почесний президент медіа-холдингу «Ера-медіа», голова художньої ради ТРК «Ера».

Сім'я[ред.ред. код]

Одружений. Дружина — Терехова Оксана Володимирівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри культурології Київського національного університету культури та мистецтв.

У родині три доньки — Тетяна (одружена з Іваном Литвином, сином Володимира Литвина[3]), Ксенія та Катерина — та два сини Григорій та Михайло.

Відзнаки[ред.ред. код]

Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня. Також має вищі церковні ордени — Святого Рівноапостольного князя Володимира, Преподобного Нестора-літописця, Святих Антонія і Феодосія Печерських, Святого Димитрія Ростовського, Святого Феодосія Чернігівського. Нагороджений державним орденом Італії «За заслуги перед Італійською Республікою» ступеня Командора.

Літературна творчість[ред.ред. код]

Автор книги «Глухів — гетьманська столиця» (2000), співавтор монографій: «Бесконечно длящееся настоящее: Украина: четыре года пути» (1995), «Украина-Россия: испытание дружбой» (1997).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]