Кулініч Олег Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кулініч Олег Іванович
Олег Кулініч.jpg
Народився 25 листопада 1966(1966-11-25) (55 років)
Зіньків, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність політик
Alma mater ПУЕТ
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України і Народний депутат України
Україна Народний депутат України
7-го скликання
12 грудня 2012 27 листопада 2014
Україна Народний депутат України
8-го скликання
самовисуванець (Група «Партія відродження»)[2] 27 листопада 2014 29 серпня 2019
Україна Народний депутат України
9-го скликання
«Довіра» 29 серпня 2019

Картка на сайті Верховної Ради України

Олег Іванович Кулініч (нар. 25 листопада 1966(19661125), м. Зіньків, Полтавська область) — український політик, народний депутат VII, VIII та IX скликань. Керівник партії «Довіра»[3] та однойменної депутатської групи у Верховній раді. Один із депутатів, що голосував за «Диктаторські закони» 2014 року.

Освіта[ред. | ред. код]

1991 — закінчив товарознавчий факультет Полтавського кооперативного інституту (нині — Полтавський університет економіки та торгівлі) за спеціальністю «Товарознавець продовольчих і непродовольчих товарів».[4]

Кар'єра та бізнес[ред. | ред. код]

Після закінчення школи в 1984 році працював водієм в колгоспі ім. Енгельса Зіньківського району Полтавської області. З листопада 1984 по 1986 рік проходив службу в армії.

З січня по серпень 1987 працював експедитором з розвезення хлібобулочних виробів Зіньківського хлібокомбінату.

Після здобуття вищої освіти з жовтня 1991 року працював заступником голови Желєзногорської райспоживспілки Курської області РФ.[5]

З жовтня 1992 по вересень 1995 року — заступник директора з торгівлі комерційного підприємства «Торговий центр» у Курській області РФ.

У жовтні 1995 року повернувся в Україну й розпочав власний бізнес — торгівля паливно-мастильними матеріалами в Зінькові Полтавської області. Побудував дві заправні станції. У 2012 році вийшов з цього бізнесу, продавши його.[6]

З грудня 2001 року до сьогодні — засновник сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Октан» Зіньківського району Полтавської області.[7] Підприємство займається вирощуванням та продажем рослинницької продукції, а також тваринництвом. З 2012 року підприємство передане в управління.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

У березні 2002 року вперше був обраний депутатом Полтавської обласної ради. У Полтавській облраді IV скликання увійшов до постійної комісії з питань інвестицій, будівництва, житлово-комунального господарства та екології.[8]

У березні 2006 року переобраний до облради на другий термін, де працював у постійній комісії з питань бюджету, підприємництва та управління майном. 

У 2010 році втретє став депутатом Полтавської обласної ради. У облраді VI скликання увійшов до постійної комісії з питань паливно-енергетичного комплексу та використання надр, був обраний її секретарем.

На парламентських виборах 2012 р. обраний народним депутатом України 7-го скликання по виборчому округу № 147 (м. Миргород, Диканський, Зіньківський, Миргородський, Решетилівський, Шишацький райони Полтавської області) як безпартійний самовисуванець з результатом 43,32 %. У зв'язку з цим достроково припинив обов'язки депутата обласної ради.[9] У грудні 2012 року вступає до фракції Партія регіонів та стає членом Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.[10]

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обраний народним депутатом України по одномандатному виборчому округу № 147 як самовисуванець. Набрав 21,19 % голосів виборців.[11]

На парламентських виборах у липні 2019 року втретє був обраний народним депутатом по 147-му виборчому округу з результатом 37,79 % голосів.[12][13][14]

У парламенті VII та VIII скликань — член Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин.[15]

У травні 2016 року призначений головою підкомітету з питань земельних відносин Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.[16]

У парламенті ІХ скликання увійшов до Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики[17].

У різні роки був членом груп з міжпарламентських зв'язків з наступними країнами:[18] з Чеською Республікою (2019),[19] з Угорщиною (2020),[20] з Об'єднаними Арабськими Еміратами, з Китайською Народною Республікою (2020),[21] з Румунією (2020),[22] з Туніською Республікою (2021).[23]

Кулініч є головою депутатської групи «Довіра».[24][25]

26 грудня 2018 року РФ включила Олега до санкційного списку.[26]

Законодавча діяльність[ред. | ред. код]

Автор законів та законопроєктів:[27]

  • Закон про надання нотаріусам повноважень щодо реєстрації прав оренди землі[28]
  • Закон про земельні аукціони
  • Закон про землі відумерлої спадщини[29]
  • Закон про земельну консолідацію

Автор антирейдерського законопроєкту в земельній сфері, відстоював земельну децентралізацію та передачу управління землями за межами населених пунктів місцевим громадам.[28][30][31]

Автор та співавтор законів про дерегуляцію в агропромисловій сфері, про вимоги до органічного виробництва, про передачу місцевим бюджетам частини ренти від видобутку нафти та газу, низки законів, направлених на підтримку фермерства, гармонізацію українського законодавства з законодавством ЄС, оптимізацію податкового законодавства, безпеку та якість харчової продукції.[32][27][33]

Рейтинги[ред. | ред. код]

Станом на 8 лютого 2017 року подав найбільшу кількість правок, котрі були ухвалені в Аграрному комітеті.[34]

У VIII сесії Верховної ради Кулініч посів № 8 серед десяти найефективніших депутатів. Він ініціював 2 власних законопроєкти та 4 у співавторстві, котрі були ухвалені.[35]

У рейтингу 100 найвпливовіших українців 2020 року за версією журналу «Фокус» опинився на 25 місці.[36]

Найбільше і найчастіше виступає у Верховній Раді з усіх народних депутатів-мажоритарників, які представляють Полтавщину в парламенті.[37]

За даними аналізу роботи Парламенту у 2020 році громадянською мережею «Опора», Кулініч демонстрував найвищі показники участі у голосуваннях Ради.[38]

Критика[ред. | ред. код]

В минулих скликаннях ВРУ кілька разів був помічений за неособистим голосуванням.[39]

Був одним із 59 депутатів, що підписали подання, на підставі якого Конституційний суд України скасував статтю Кримінального колексу України про незаконне збагачення, що зобов'язувала держслужбовців давати пояснення про джерела їх доходів і доходів членів їх сімей. Кримінальну відповідальність за незаконне збагачення в Україні запровадили у 2015 році. Це було однією з вимог ЄС на виконання Плану дій з візової лібералізації, а також одним із зобов'язань України перед МВФ, закріпленим меморандумом[40].

За сприяння Кулініча пройшов безплатний концерт гурту «ТіК» у смт Диканька Полтавської області під час виборчої кампанії до ВР. Кулініч під час виборчої кампанії відкрив 15 дитячих майданчиків на території 147 виборчого округу (Полтавська область), побудованих за власний кошт.[41][42]

Згадувався у списку депутатів, які не внесли інформацію про власний бізнес у деклараціях за 2014 рік.[43]

Благодійність[ред. | ред. код]

Фінансував програму зі встановлення дитячих майданчиків у населених пунктах округу, встановлено понад 200 майданчиків.[44][45]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений. Має доньку.[46]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  2. Кулініч Олег Іванович. Партія “Відродження”. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 20 лютого 2019. 
  3. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 30 листопада 2021. 
  4. Олег Кулинич. Latifundist.com (рос.). 15 січня 2015. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  5. Олег Иванович Кулинич. politrada.com (рос.). Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 20 лютого 2019. 
  6. Олег Кулініч: досьє, обіцянки, рейтинг » Слово і Діло. Слово і Діло (укр.). Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  7. ОКТАН. YouControl. Архів оригіналу за 21 лютого 2019. 
  8. Кулініч Олег Іванович — Біографія, Балотування, Фракції, Декларації | ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  9. Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС "Вибори народних депутатів України 2012". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 28 грудня 2012. Процитовано 20 лютого 2019. 
  10. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 27 березня 2021. 
  11. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 4 грудня 2016. 
  12. Центральна виборча комісія - Вибори народних депутатів України 2019. www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 вересня 2019. 
  13. Вибори до Верховної Ради України 2019. Результати підрахунку голосів. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  14. Нардепи Шаповалов та Кулініч зуміли виграти в "Слуги народу" в Полтавській області. LB.ua. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  15. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 26 листопада 2021. 
  16. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  17. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 9 вересня 2019. 
  18. Офіційний портал Верховної Ради України. itd.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 16 лютого 2022. 
  19. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022. 
  20. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022. 
  21. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 16 лютого 2022. 
  22. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 16 лютого 2022. 
  23. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022. 
  24. Хто входить в групу “Довіра” і як Зеленський її використовує. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  25. Zaxid.net. У Верховній Раді створили нову депутатську групу «Довіра». ZAXID.NET (укр.). Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  26. Санкції Росії: що відомо про людей і компанії, які потрапили у список. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  27. а б Головні земельні закони за 4 роки роботи Верховної Ради. blog.liga.net. 1 лютого 2019. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 26 листопада 2021. 
  28. а б Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 26 листопада 2021. 
  29. Реєстр. № законопроекту: 0940. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 22 лютого 2019. 
  30. Кулініч: зареєстровані законопроекти про обіг земель не врятують від рейдерства. Agravery.com — аграрне інформаційне агентство (англ.). Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  31. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 26 листопада 2021. 
  32. Верховна Рада 8-го скликання: чим відзначилися полтавські депутати. 0532.ua - Сайт міста Полтави (укр.). Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 26 листопада 2021. 
  33. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 26 листопада 2021. 
  34. Аграрний комітет: чому депутати прогулюють і не подають законопроекти?. www.chesno.org. Архів оригіналу за 21 вересня 2018. Процитовано 26 листопада 2021. 
  35. Ефективність Верховної Ради 8 сесії VIII скликання. ИНПОЛИТ | Институт публичной политики и консалтинга (ru-RU). 13 липня 2018. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 26 листопада 2021. 
  36. Время миньонов. 100 самых влиятельных украинцев по версии журнала Фокус. ФОКУС (рос.). 14 грудня 2020. Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  37. Як полтавські мажоритарники працювали навесні 2021 року?. ОПОРА - Громадянська мережа - вибори в Україні - Election in Ukraine (ua). Архів оригіналу за 26 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  38. Як працювали голови парламентських партій у 2020 році. Рада - все про Верховну раду України (uk-ua). Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  39. ЧЕСНО. knopkodavy.chesno.org. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  40. Кто требовал отменить статью за незаконное обогащение: список. ЛІГА.net. Процитовано 03.03.2019. 
  41. Концерти та безкоштовні окуляри: що роздають мажоритарники. www.chesno.org (укр.). Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  42. Аналіз активності кандидатів на Полтавщині: концерт «Ляпісу-98», благодійність та боротьба з газовими лічильниками. ОПОРА - Громадянська мережа - вибори в Україні - Election in Ukraine (ua). Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 26 листопада 2021. 
  43. Деклараційні тіньовики Верховної Ради. НАШІ ГРОШІ (укр.). Процитовано 26 листопада 2021. 
  44. Відкриття нових дитячих майданчиків :: Офіційний сайт міста Миргород. Офіційний сайт Миргородської міської ради. myrgorod.pl.ua. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 26 листопада 2021. 
  45. Завершення ремонту об'їзної м.Зіньків Полтавської області. pl.ukravtodor.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 8 грудня 2021. 
  46. Декларації: Кулініч Олег Іванович. declarations.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 лютого 2019. Процитовано 20 лютого 2019.