Мірошниченко Юрій Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Романович Мірошниченко
Юрій Романович Мірошниченко
Юрій Мірошниченко на засіданні Верховної Ради, 2014

Представник Президента України у Верховній Раді
Час на посаді:
23 березня 2010 — 24.02.2014
Президент   Янукович Віктор Федорович
Прем'єр-міністр   Азаров Микола Янович
Попередник Попов Ігор Володимирович

Народився 3 лютого 1970(1970-02-03) (47 років)
с. Лісіна-Корпус, Тосненський район, Ленінградська область, Російська РФСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Політична партія Партія розвитку України
Дружина Софія Мірошниченко
Діти син Максим, доньки Віта, Соломія
Професія політик
Релігія Православ'я
Нагороди Заслужений юрист України 2011, Почесна грамота ВРУ 2003, Почесна грамота КМУ 2002
Офіційний веб-сайт
Україна Народний депутат України
VIII скликання
Опозиційний блок 27 листопада 2014 до тепер
Народний депутат України
7-го скликання
Партія Регіонів 12 грудня 2012 27 листопада 2014
6-го скликання
Партія Регіонів 30 березня 2007 12 грудня 2012
5-го скликання
Партія Регіонів 26 березня 2006 2 квітня 2007

Ю́рій Рома́нович Мірошниче́нко (3 лютого 1970, Лісіна-Корпус, Тосненський район, Ленінградська область, Російська РФСР, СРСР) — народний депутат України 5-го, 6-го, 7-го скликань від Партії регіонів.

Представник Президента України у Верховній Раді (03.2010 — 02.2014), член Комітету з питань правової політики (з 07.2006 по 12.2012), заступник голови Комітету у закордонних справах (з 12.2012), член фракції Партії регіонів (з 05.2006). Один із головних коментаторів Партії регіонів.

Заслужений юрист України (2011)[1]; кандидат політичних наук, доктор юридичних наук.

Один з фундаторів Партії розвитку України[2].

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 3 лютого 1970; мати Валентина Сергіївна (1949); дружина Софія Юріївна (1974) — журналістка. Подружжя має двох дітей: сина Максима (2005 р.н.) та доньку Соломію (2009 р.н.). Від першого шлюбу Юрій Мірошниченко має доньку Віту (1993 р.н.).

Освіта: Київський університет ім. Т.Шевченка, факультет іноземної філології (1990–1995); Академія праці і соціальних відносин, юридичний факультет (1998–2001); Національна академія державного управління при Президентові України, магістр державного управління (2004); кандидатська дисертація «Демократичні механізми підготовки і прийняття державно-політичних рішень» ( Інститут держави і права В. Корецького НАНУ, 2006).

Навчання в Ніжинському державному педагогічному інституті ім. М.Гоголя, служба в армії, навчання в університеті.

1995–1996 — директор ПДА «Пітон». 1996–1998 — менеджер ЗАТ «Інскорп». 05.1998-01.1999 — радник департаменту економічної політики УСПП. Був начальником юридичного департаменту ТОВ «Нафтогазтрейд». З 07.1998 — президент Всеукраїнського громадського об'єднання «Нова генерація». 07.1999-05.2004 — президент партії «Нова генерація України».

Член президії партії «Трудова Україна» (05.2004-11.2005).

Член Громадської колегії Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (з 1999).

Член правління Регіонального екологічного центру «РЕЦ-Київ» (з 2000).

Координатор клубу лідерів «Нова генерація» (з 2000).

Ректор Всеукраїнської школи політика нової генерації (з 2001).

У 2002 кандидат в народні депутати України від партії «Нова генерація України», № 1 в списку. На час виборів: президент Всеукраїнського громадського об'єднання «Нова генерація України», член партії «Нова генерація України».

06.2000 — кандидат в народні депутати України, виборчий округ № 130 Миколаївської області. Зайняв 2-ге місце з 13 претендентів. На час виборів: президент Всеукраїнського громадського об'єднання «Нова генерація України», член партії «Нова генерація України».

Громадська діяльність[ред.ред. код]

19982007 — засновник і президент Всеукраїнського громадського об'єднання «НОВА ГЕНЕРАЦІЯ», що за час існування реалізувало такі проекти як «Школа лідера» та «Школа політика»;
19992006 — член громадської колегії Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва;
20002005 — член, голова правління Регіонального екологічного центру РЕЦ-Київ;
20012005 — ректор Всеукраїнської школи політика нової генерації;
20032007 — ректор Всеукраїнської школи молодіжних лідерів;
20032007 — заступник голови Національної ради молодіжних організацій України;
20052006 — президент Центру ефективного управління.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

19971998 — кандидат у народні депутати України в одномандатному окрузі;
1999 — балотувався на посаду мера Києва;
19992004 — засновник і голова політичної партії «Нова генерація України»;
2000 — кандидат у народні депутати України у виборчому окрузі № 130 в Миколаївській області;
2002 — кандидат в народні депутати України від партії «Нова генерація України» (№ 1 у виборчому списку);
20042005 — член президії, заступник голови партії «Трудова Україна» (голова — Сергій Тігіпко);
З 2004 року — член виборчої команди кандидата в Президенти України Віктора Федоровича Януковича;
З 2005 року — член Партії регіонів;
У 2006, 2007 та 2012 роках обирається народним депутатом Верховної Ради п'ятого, шостого та сьомого скликань за виборчим списком Партії регіонів;
З 23 березня 2010 року по 25 лютого 2014 — Представник Президента України у Верховній Раді України.
У лютому 2014 Громадською Комісією з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні включений в список посадових осіб, причетних до репресій проти українського народу[джерело?].

17 вересня 2014 року, на виході з приміщення ВРУ, став жертвою нападу[3][4]; заподіяні йому фізичні ушкодження виявилися незначними[джерело?].

Парламентська діяльність[ред.ред. код]

У Верховній Раді

Народний депутат України 5-го скликання 04.2006-11.2007 від Партії регіонів, № 123 в списку. На час виборів: президент громадської організації «Центр ефективного управління», член ПР.

Народний депутат України 6-го скликання 11.2007-12.2012 від Партії регіонів, № 143 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член ПР.

Народний депутат України 7-го скликання з 12.2012 від Партії Регіонів, № 39 в списку. На час виборів: нар. деп. України, член ПР.

Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 року. Обраний від партії «Опозиційний блок» по партійному списку (№ 20)[5]. Голова підкомітету з питань діяльності Державної пенітенціарної служби Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльност[5].

Міжнародні зв'язки[ред.ред. код]

Під час роботи Верховної Ради України шостого скликання Юрій Мірошниченко обіймав посаду Керівника депутатської групи ВРУ з міжпарламентських зв'язків з Республікою Перу, першого заступника керівника депутатської групи ВРУ з міжпарламентських зв'язків з Аргентинською Республікою та був членом груп ВРУ з міжпарламентських зв'язків з такими країнами як США, ФРН, Російська Федерація, Держава Кувейт, Республіка Конго, Швейцарська Конфедерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Французька Республіка та іншими. В рамках міжпарламентської діяльності Юрій Мірошниченко регулярно зустрічається з дипломатичними представниками різним країн та міжнародних організацій.

Лютий 2011 та 2012 — Юрій Мірошниченко в складі делегації українських політиків є почесним гостем Національного молитовного сніданку[en] з президентом Бараком Обамою у Вашингтоні. Липень 2013 року — Юрій Мірошниченко відвідав з лекцією про європейську інтеграцію України Український дослідницький інститут Гарварду Harvard Ukrainian Research Institute).
З грудня 2012 року обіймає посаду заступника голови Комітету ВРУ у закордонних справахВерховній Раді України VII скликання політик займає посаду співголови груп дружби між Верховною Радою України та парламентами ФРН та Республікою Сінгапур.

Наукова кар'єра[ред.ред. код]

У 2006 р. успішно захистив кандидатську дисертацію «Демократичні механізми підготовки і прийняття державно-політичних рішень» в Інституті держави і права В. Корецького НАНУ та здобув науковий ступінь «кандидат політичних наук».
27 листопада 2012 р. під час засідання Спеціалізованої вченої ради Інституту законодавства Верховної Ради України відбувся публічний захист докторської дисертації Юрія Мірошниченка на тему «Конституційно-правове забезпечення народовладдя в Україні (теоретичний та практичний аспекти)». У березні 2013 року Юрію Мірошниченку присуджено науковий ступінь «доктор юридичних наук» зі спеціальності «конституційне право», «муніципальне право».

Нагороди[ред.ред. код]

Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2002);
Почесна грамота Верховної Ради України (2003);
Заслужений юрист України (2011).

Володіє польською, французькою, англійською мовами.

Захоплення: спорт, зелений туризм.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]