Перейти до вмісту

Мхітарян Нвєр Мнацаканович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мхітарян Нвєр Мнацаканович
Народився16 червня 1960(1960-06-16) (64 роки)
Єреван, Вірменська РСР, СРСР
КраїнаУкраїна Україна
Національністьвірмен
Діяльністьполітик, бізнесмен
Alma materВірменський державний інженерний університет (1982)
Посаданародний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3]
Науковий ступіньдоктор технічних наук (1996)
ЧленствоНАНУ
ПартіяПартія регіонів
БатькоТарян Мнацакан Варданович
Брати, сестриAnahit Taryand
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден Данила Галицького
Орден Данила Галицького
Заслужений будівельник України
Заслужений будівельник України
Державна премія України в галузі науки і техніки

Нвєр Мнацаканович Мхітарян (нар. 16 червня 1960, Єреван, Вірменська РСР) — український політик, доктор технічних наук (1996), член-кореспондент НАН України, колишній член Партії регіонів; ВР України, колишній член фракції Партії регіонів (з 11.2007 по 22.02.2014[4]), член Комітету будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (з 12.2007); почесний консул Колумбії в Україні; директор Інституту відновлюваної енергетики НАН України, засновник будівельної компанії «Познякижилбуд», народний депутат України, IV, VI и VII скл.

Життєпис

[ред. | ред. код]
  • 1978—1982 — закінчив Єреванський політехнічний інститут, архітектурно-будівельний факультет, спеціальність «Виробництво будівельних виробів і конструкцій».
  • 1982—1988 — майстер, виконроб, ст. виконроб, СБО «Вірменводбуд».
  • З 1988 — гол. інж., Єхегнутський завод залізобетонних виробів тресту «Вірменводбуд».
  • 1988—1990 — ст. викладач (за сумісн.), Єреванський архітектурно-буд. інститут.
  • 1989 —  захистив кандидатську дисертацію «Геліотермообробка тонкостінних армованих бетонних плит при виробництві пакетним способом» (Київський інженерно-будівельний інститут);
  • 1990—1993 — майстер, Рівн. дільниця ВО «Гідроспецбуд», м. Рівне.
  • 1996 — захистив докторську дисертацію «Основи геліотермообробки лужних бетонів» (Єреванський інженерно-будівельний інститут, 1996; нострифікована Одеська державна академія будівництва і архітектури, 1997).
  • 1996 — створив будівельну компанію «Познякижилбуд», що за період свого існування звела багатоповерхові будинки в ж/м Києва: Позняки, Троєщина, Печерськ, також серед проєктів компанії: будинок-хвиля в Царському селі, вежі-близнюки на бульварі Лесі Українки і будинок на Ковпака, 17.
  • 1996—1999 — голова ради директорів, повне товариство «Познякижитлобуд» корпорації «Укрбудматеріали», м. Київ.
  • 1999—2002 — президент, корпорація «Познякижитлобуд».
  • 2000—2005 — президент Спілки вірменів України.
  • З 2003 — член-кореспондент Національної академії наук України (Відділення фізико-технічних проблем енергетики).
  • 2012 — Інститут відновлювальної енергетики НАН України під керівництвом Нвера Мхітаряна провів кілька досліджень перспектив розвитку цієї галузі, а також організовував наукові конференції з зеленої енергетики. Сам Нвер Мхітарян відстоював ідею розвитку альтернативної енергетики.[5]

Академік АІНУ, Академії будівництва України. Член Вірменського відділення Міжнародної асоціації інженерів-енергетиків, Міжнародної технічної академії, Американського товариства цивільних інженерів. Професор кафедри будівельних матеріалів і виробів Аерокосмічної академії України (1997).

Ім'я занесено в Світову залу слави «Хто є хто», що об'єднує 500 видатних особистостей сучасності (Міжнародний біографічний центр, Кембридж). Заступник керівника дослідницької асоціації Американського біографічного центру (США), заступник генерального директора Міжнародного біографічного центру (Кембридж, Англія). «Людина року — 98» (Американський біографічний інститут). Ордени «Слава на вірність Вітчизні» III ст., «За трудові заслуги» II ст. «Кришталевий ріг достатку» і диплом переможця в номінації «Засновники нового напрямку» за проєкт «Теплий дім» (Всеукраїнський рейтинг популярності і якості «Золота фортуна» (1998). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (1999). Кавалер Орден Святого князя Володимира Великого IV, III, II ст. (УПЦ МП).

Автор монографій: «Гелиотермообработка тонкостенных железобетонных конструкций в пакетах», «Основи геліотермообробки залізобетонних конструкцій» (вірмен.), «Физико-химические основы гелиотехнологии щелочных бетонов».

Автор 21 патентів, з яких 11 — в галузі будівництва та 10 в галузі енергетики, енергозбереженню та альтернативної енергетики.[6]

Політика

[ред. | ред. код]

Народний депутат України 7 скликання з 12.2012 від Партії регіонів, № 32 в списку. На час виборів: народний депутат України, член ПР. Колишній член фракції Партії регіонів (з 12.2012 по 22.02.2014). Член Комітету будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (з 12.2012).

Народний депутат України 6 скликання 11.2007-12.2012 від Партії регіонів, № 95 в списку. На час виборів: перебував у кадровому резерві ВР України, член ПР. Колишній член фракції Партії регіонів (з 11.2007 по 22.02.2014). Член Комітету будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики (з 12.2007).

Березень 2006 — кандидат в народні депутати України від Народного блоку Литвина, № 19 в списку, член НП[7].

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006 від Блоку «За єдину Україну!» № 31 в списку. На час виборів: президент корпорації «Познякижитлобуд», безпартійний. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції політичної партії «Трудова Україна» (квітень — грудень 2004), позафракційний (грудень 2004 — січень 2005), член групи «Демократична Україна» (січень — вересень 2005), член фракції політичної партії «Вперед, Україно!» (вересень — листопад 2005), член групи Народного блоку Литвина (з листопада 2005). Заступник голови Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (з червня 2002). На посаді виступав за лібералізацію та гуманізацію умов утримання ув'язнених, медичну допомогу для них та профілактику туберкульозу в місцях позбавлення волі.[8]

Критика

[ред. | ред. код]

Державні нагороди

[ред. | ред. код]

Родина

[ред. | ред. код]

Батько — вірменський дитячий письменник, ветеран II-й Світової війни Мнацакан Тарян[16].

Син — Мхітарян Артур Нвєрович, підприємець, власник інвестиційно-девелоперської компанії Taryan Group.

Дочка — Мхітарян Астхік Нверовна, директор та власник салона меблів «Provasi», магазинів «Valentino» и «Hermes».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  4. Із фракції Партії Регіонів вийшли ще 6 депутатів. Архів оригіналу за 28 лютого 2014. Процитовано 22 лютого 2014.
  5. Нвер Мхитарян: «Возобновляемой энергетике альтернативы нет». Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  6. Мхітарян Нвер Мнацаканович — Автор. uapatents.com. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  7. Постанова Центральної виборчої комісії від 27 грудня 2005 року № 275 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України виборчого блоку політичних партій "Народний блок Литвина" (Народна Партія, партія Всеукраїнського об'єднання лівих "Справедливість", Українська селянська демократична партія)"»
  8. Народный депутат Нвер Мхитарян: "Равнодушие, с которым бывшим заключенным не дают права вернуться в общество, — не менее страшная болезнь, чем чахотка" (интервью Инны Тарасовой). Харківська правозахисна група. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  9. Указ Президента України № 355/2013 від 27 червня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України». Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 16 листопада 2016.
  10. а б Мхітарян Нвер Мнацананович // Сайт АО «ПознякиЖилСтрой». Архів оригіналу за 2 травня 2014. Процитовано 29 червня 2013.
  11. а б Мхітарян Нвєр Мнацаканович // Сайт Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Архів оригіналу за 17 серпня 2013. Процитовано 29 червня 2013.
  12. Указ Президента України № 867/2000 від 8 липня 2000 року «Про нагородження орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 28 червня 2013.
  13. Указ Президента України № 695/2010 від 16 червня 2010 року «Про нагородження Н. Мхітаряна орденом Данила Галицького». Архів оригіналу за 5 липня 2019. Процитовано 28 червня 2013.
  14. Указ Президента України № 214/99 від 25 лютого 1999 року «Про відзначення нагородами України». Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 28 червня 2013.
  15. Указ Президента України № 1480/2003 від 23 грудня 2003 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2003 року». Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 28 червня 2013.
  16. Реалізовуючи мрії. Інтерв ю з девелопером Артуром Мхітаряном. ua.korrespondent.net (рос.). Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]