Аверроїзм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стаття є частиною циклу про
схоластику
Джерела
Течії
Схоластики

Рання схоластика:
Рабан Мавр | Ноткер Німецький | Гуго Сен-Вікторський | Алкуїн | Йоан Скот Еріугена | Аделард Батський | Іоанн Росцелін | П'єр Абеляр | Гільберт Порретанський | Іоанн Солсберійський | Бернард Шартрський | Амальрік із Бена | Петро Даміані | Ансельм Кентерберійський | Бонавентура | Беренгар Турський | Гійом із Шампо | Давид Динанський | Петро Ломбардський
Середня схоластика:
Альберт Великий | Тома Аквінський | Дунс Скот | Августин Блаженний | Аверроес | Вітело | Дитрих Фрейберзький | Ульріх Енгельберт | Вінсент із Бове | Жан Жандунський | Роджер Бекон | Роберт Гросетест | Олександр Гельський | Єгидій Римський | Роберт Кілвордбі | Раймунд Луллій | Марсилій Падуанський
Пізня схоластика:

Альберт Саксонський | Волтер Берлі | Микола Кузанський | Жан Буридан | Нікола Орезмський | Петро д'Альї | Вільям Оккам | Данте | Марсилій Інгенський | Лере Франсуа
Проблематика
Школи
Дискурс

Неосхоластика[en]
Портал:Католицтво

Аверрої́зм — філософське вчення середньовічного арабського мислителя Аверроеса та його послідовників. Аверроес продовжував матеріалістичну тенденцію філософії Аристотеля, утверджував вічність і нествореність матерії і руху, заперечував безсмертя душі та потойбічне життя. Прихильники аверроїзму зазнавали гонінь мусульманського й католицького духовенства.

Авероїзм поширився в Західній Європі завдяки зробленим ув арабській Іспанії перекладам латинською коментарів до Аристотеля Аверроеса і деяких інших арабських мислителів, а також праць самого Аверроеса.

Західноєвропейський аверроїзм склався в Парижі в XIII столітті. У Франції його визнаним очільником був магістр Паризького університету Сігер Брабантський. Різка розбіжність аверроїзму з церковною ортодоксією призвела до того, що до боротьби з ним вступили стовпи богослов'я — св. Бонавентура, св. Тома Аквінський та інші. Аверроїзм був засуджений і розгромлений, а Сігер Брабантський, який вирушив шукати правди до папської курії, під час слідства був убитий особистим секретарем. Однак, задушений у Франції, аверроїзм набув поширення в Італії, Англії та Польщі.

Найбільшими аверроїстами кінця XIIIXIV століття були П'єтро д'Абано, Жан Жандунський, впливу аверроїзму зазнав Данте. В Італії центрами аверроїзму в XIVXVI століття стали Болонський і Падуанський університети; магістри, як-от Алессандро Акілліні, Ніколетто Вернія да К'єті, Марко Антоніо Зімара та інші читали в університетах Аристотеля в аверроїстському трактуванні.

Затихнувши на якийсь час, конфлікт аверроїстів із церквою знову загострився наприкінці XV століття, коли був оприлюднений декрет єпископа Падуї, який забороняв у межах падуанської дієцезії читати лекції і дискутувати про єдність інтелекту, а на V Латеранському соборі (1512–17) була прийнята булла Лева X, що поширила цю заборону на весь католицький світ. Розвиток науки з її зверненням до досвіду підривав позиції схоластичної філософії, що зрештою призвело до зникнення аверроїзму.

В Україні ідеї Аверроеса викладалися в Києво-Могилянській академії, особливо на курсі натурфілософії.

Література

[ред. | ред. код]
  • Van Steenberghen F. The Philosophical Movement in the XIII Century. Edinburgh, 1953;
  • Nardi В. Saggi sull'aristotelismo padovano dal secolo XIV al XVI. F., 1958;
  • Шевкина Г. В. Сигер Брабантский и парижские аверроисты XIII века. М., 1972;
  • Сагадеев А. В. Ибн-Рушд (Аверроэс). М., 1973;
  • Горфункель А. X. Гуманизм и натурфилософия итальянского Возрождения. М., 1977;
  • Соколов В. В. Средневековая философия. М., 1979.

Посилання

[ред. | ред. код]