Немирів (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Немирів
Niemirow coa.png
Герб
Немирів
Yavoriv Raion.svg
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Яворівський район
Рада Немирівська селищна рада
Код КОАТУУ: 4625855900
Основні дані
Перша згадка 1580 (436 років)
Магдебурзьке право 1581
Статус від 1939 року
Площа — км²
Населення 2002 (01.01.2014)[1]
Густота 1133 осіб/км²
Поштовий індекс 81014
Телефонний код +380 3259
Географічні координати 50°06′07″ пн. ш. 23°26′16″ сх. д. / 50.10194° пн. ш. 23.43778° сх. д. / 50.10194; 23.43778Координати: 50°06′07″ пн. ш. 23°26′16″ сх. д. / 50.10194° пн. ш. 23.43778° сх. д. / 50.10194; 23.43778
Висота над рівнем моря 268 м
Водойма річки Смердех, Чернавка, Блех
Відстань
Найближча залізнична станція: Рава-Руська
До станції: 26 км
До райцентру:
 - автошляхами: 24 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 77 км
Селищна влада
Адреса 81013, Львівська обл., Яворівський р-н, смт. Немирів, пл. Ринок, 1, тел. 03(259)27574
Голова селищної ради Бесага Микола Іванович
Карта
Немирів is located in Україна
Немирів
Немирів
Немирів is located in Львівська область
Немирів
Немирів

Commons-logo.svg Немирів у Вікісховищі

Неми́рів — селище міського типу у Яворівському районі Львівської області. Розташований на річці Смердих (південний захід українського Розточчя), за 22 км на південий захід від міста Рава-Руська та за 20 км на північ від районного центру м. Яворів. 3,5 тис. жителів (1996 р.), 1,9 тис. за даними перепису 2001 року. Станом на 1 січня 2014 року за статистикою — 2002 людини.[1]

Відомий з 1580 р. У селищі розташовані заводи будівельних матеріалів. За 3 км на захід — однойменний бальнеологічний курорт санаторій «Немирів», який діє з 1814 р. біля сірководневих джерел. За 10 км на захід розміщений пункт пропуску Будомєж-Грушів на кордоні з Польщею.

Географія[ред.ред. код]

На схід від Немирова донедавна існувало багато історичних місцевостей (Тростянець, Курники, Парипси, Щирець — садиба Крузунштернів). Припинили вони своє існування після утворення одного з найбільших у Європі військових полігонів — Яворівського військового полігону.

Історія[ред.ред. код]

Немирів лежить на старому соляному шляху, що веде через Розточчя. Перші спроби заснування міста припадають на кінець XV — початок XVI століть, але вони були безрезультатними. З цього періоду походить однак назва місцевості, почерпнута від імені тодішніх власників — роду Немиря.

Наступна спроба закладення поселення (Анджеєм Фредром (син Станіслава[2]) — власником сусіднього маєтку Вороблячинських у 1580 році) увінчалася успіхом: за версіями польських дослідників, місто на «ґрунтах» села Вороблячин він заснував за дозволом короля Стефана Баторія від 1580 року.[2] Наступного, 1581 року король Стефан Баторій дарував Немирову привілей магдебурзького права і герб Бонча[3] (срібний єдиноріг на блакитному тлі). Згаданий привілей король підписав у таборі під Великими Луками під час воєнного походу на Москву.

Сім'я Фредрів чимало зусиль вклала у розвиток міста. Їхній родовий знак — так званий герб Бонча — дотепер залишається геральдичним символом Немирова.

З 1615 року містечко перебувало у власності шляхтичів Стадніцьких.

На півдні немирівські землі сусідили з Яворівським староством, утвореним 1563. Згодом Яворів став центром політичного життя, а королівську резиденцію у 1647–1684 рр. тут мав король Польщі Ян III Собеський. Король добре знав околиці Немирова, оскільки починав свою кар'єру з посади яворівського старости.

За часів Собеського «було то дуже зграбне місто, оточене валом із землі і дерев'яними брамами. На південі охороняє його озеро, на берегах якого височіє гарний замок. Папський костел є з каміння, руський — з дерева, ратуша також з дерева». Так описав Немирів, перебуваючи тут проїздом 18 квітня 1671 року, фригієць Ульріх фон Вердум — член французького представництва.

У середині XVII століття у Немирові сталася велика пожежа. Раніше, в 1629 році, його спустошили татари.

Однією з найсумніших, однак, для історії міста, як і для історії Речі Посполитої, стався татарський наїзд 1672 року. З цією подією зв'язана постать Яна Собєського, тодішнього великого коронного маршала і великого коронного гетьмана. У перших днях славного походу на татарські загони, 7 жовтня згаданого року, дійшло до головної сутички під Немировом. Польські війська під командуванням гетьмана Собєського обійшли збоку і розгромили головні сили татар нурадина Азамета Герая — сина кримського хана. Однак найважливішим було звільнення ясиру — кільканадцять тисяч полонених, зібраних в татарському таборі на немирівських полях, які були жителями поселень, розкиданих по всій території Надсяння. Здобуто при цьому багату здобич і взято до неволі багато військовополонених, інколи значних мурів. У битві відзначилося багато вояків, пізніше вірних соратників гетьмана і короля Яна III. Поміж них були: Анджей Моджейовський — власник ближніх Великих Очей і Миколай Сенявський — спадкоємець Олешичів.

Пам'ять про перемогу Яна Собeського міцно вкорінилася в місцевій традиції. Згідно з переказами, на могилі полеглих тоді солдатів, а мабуть також вбитих татарами невільників з ясиру, на південному краю міста поставлено колону з фігурою Зажуреного Ісуса Христа (XVIII/XIX ст.). Згідно з іншим переказам, колону встановили в 1872 році, на згадку 200-ї річниці немирівської битви. Ще інші джерела зовсім не пов'язують її історії з перемогою Собєського. Існує легенда про святого Марка, який ходив взимку по Немирову і просив мешканців, щоб прийняли його під свій дах. Ніхто однак не згодився і святий замерз. На місці, де знайдено його тіло, згодом поставили монумент, який називають «колоною святого Марка». Щоправда, статуя на колоні все ж є фігурою Сина Божого (такі фігури характерні для Лемківщини та Балтійський країн). Перекази, що так відрізнаються одні від одних, підкреслюють тільки привабливість цього пам'ятника.

Битву під Немировом, яка була однією з декількох найважливіших перемог, що проклали Яну Собеському дорогу до трону, увіковічнено в 1883 році (двохсота річниця перемоги над татарами під Віднем). На площі немирівського ринку мешканці поставили пам'ятник у формі обеліска. На його постаменті поміщено дошку з написом: «ЯН Собєський / У ТОЙ ЧАС МАРШАЛ І ГЕТЬМАН В. КОР. / переслідуючи татар, плюндруючих руські землі в р. 1672, розбив числ. 7. жовтня на немирівських полях / великий татарський загін і звільнив / з ясиру 12 000 шляхти і волостян, дітей і жінок. ВШАНОВУЮЧИ ПАМ'ЯТЬ НИЩІВНИКА ІСЛАМУ / в ДВОХСОТУ РІЧНИЦЮ ПЕРЕМОГИ ВІДНЯ / МІСТО НЕМИРІВ ЦЮ ДОШКУ ПОМІСТИЛО / 12. ВЕРЕСНЯ 1883».

У самому віденському поході в 1683 році взяв участь, — дещо спізнившись, — «п. Стадницький, Немирівський», згаданий кілька разів в листах короля до Марусеньки. Був то напевно Вікторин Стадницький — каштелян перемишльський, раніше каштелян любачівський, полковник белзький, власник немирівських маєтків, який вже після битви під Віднем, привіз королеві улюблену ним «фудзию». Син Вікторина, відомий як «молодий перемишльський каштелянець», перебував при королівському дворі у Жовкві. Брав участь разом з принцами Собєськими в карнавальних забавах взимку 1694 року. У володінні Стадницьких Немирів залишався ще до кінця XVIII століття. Пізніше місто перейшло до рук графів Мошинських, на коротко — Телецьких, а від 70-х років XIX до кінця 30-х років XX століття належав графам Крузенштерн.

З проголошенням ЗУНР у Немирові владу від австрійців перебрали українці: о. Іван Кипріян і старши́на Василь Каліцінський.[4]

У 1940-1957 рр. (за винятком 1941-1944 рр) селище було центром Немирівського району. У 1957 році його ліквідовано і територію приєднано Рава-Руського району.

З 1932 року по сьогодні Немирів належить до Яворівського району.

Пам'ятки[ред.ред. код]

  • «Передміський замок» — первинна резиденція власників немирівських маєтків. Замок, скоріш за все, пов'язаний з боротьбою армій під Немировом. Його залишки видніють на південному сході від центру міста. Ще сьогодні велике враження справляють сліди валів і високого насипу, обрамованого водою ріки і ставу. З давнього придворного комплексу існує ще зруйнована будівля з елементами давньої архітектурної декорації. Збоку росте висока самотня липа, свідок минулої розкішності цього місця.
  • Церква Зіслання Святого Духа, 1557
  • Костел Святої Трійці, 1640

У сучасному краєвиді Немирова виступають, крім старіших, дві сучасні сакральні споруди:

  • православна церква Святого Дмитра (2000—2005 роки). Ця споруда, запроектована через Григорія Мартиника з Немирова, займає південну частку давнього ринку. Має характерний силует з піднесеним куполом і чотирма меншими ліхтарями, акцентуючими хрестовий план святині. У ній знаходиться сучасний, багато золочений іконостас, продовжуючий класичні напрями іконопису.
  • молитовний дім євангельских християн баптистів.

Релігія[ред.ред. код]

Християнство східного обряду[ред.ред. код]

Немирівська парафія східного обряду (УГКЦ), як і західного обряду (РКЦ), має древній генезис. Церква Зіслання Святого Духа (УГКЦ) була збудована міщанами ще перед офіційним заснуванням міста, в 1557 році. Розташована у так званому Великому Передмісті, по північній стороні Немирова. Згаданий раніше Вікторин Стадницький видав 1 січня 1669 року привілей, гарантуючи немирівським священикам і вірним усілякі права в сфері релігійних вольностей. Після періоду воєн, в 1687 році, збудовано новий дерев'яний храм на місці зруйнованого. Кінцево, в 1848—1852 роках на її місці зведено теперішню муровану святиню. Збудована вона у стилі класицизму з фонду графа Петра Мошинського. Пам'яткою цього періоду є автентична таблиця, яка містить запис про звезення каміння на фундамент церкви Стецяком, прихожанином Немирова. Таблиця висить у притворі храму Зіслання Святого Духа.

У ХІХ столітті парафія належала до Любачівського деканату, а пізніше Немирівського — у межах Перемиської єпархії. Тепер вона знову є осередком деканату у складі Львівської Архиєпархії, Української Греко-Католицької Церкви.

Християнство західного обряду[ред.ред. код]

Найстаршою пам'яткою міста, яка «знає» часи Собєського, був збудований в 1640 році мурований костел Святої Трійці. Фундував його Ян Стадніцький — новоміський староста, власник міста. Декілька років раніше, в 1636 році, цей сам власник доречним документом укріпив існування латинської парафії, що існувала приблизно з 1530 року, або навіть з кінця XV століття. Нова святиня, поставлена на місці більш раннього дерев'яного костелу, витримана в скромному стилі пізнього ренесансу. У 1643 році Єва Стадницька виставила привілей для братства Матері Божої Параманної. Культ Богоматері Параманної був завжди присутній в немирівському костелі. Свідчать про те і престольні свята, що відбуваються щорічно 16 липня. Черговий важливий для святині привілей видали Вікторин і Тереза Стадницькі в 1680 році. З самого початку немирівська римо-католицька парафія була в юрисдикції Львівської архидієцезії. Додатково, з кінця XVIII до 40-х років XX століття, належала до любачівського деканату.

Після II Світової війни після департації польського населення, костел пертворено на склад, що призвело до його часткової руйнації. Після повернення вірним (на початку 90-х років XX століття), зусиллям місцевих поляків, костел було відновлено.

У 1992 році відновлену святиню освятив архієпископ Мар'ян Яворський, тодішній львівський митрополит. Тепер римо-католицька парафія належить до Жовківського деканату РКЦ.

У костелі до війни був цінний образ Богоматері Параманної, який від знищення у часи воєнного лихоліття врятував один з немирівчан. Образ примістили у хармі Зіслання Святого Духа (УГКЦ), де він висить і сьогодні.

Дім молитви головний вхід с. Немирів.jpg

У 2011 році образ був реставрований львівськими майстрами.

Християни-протестанти[ред.ред. код]

Дім молитви с. Немирів.jpg

Громада п`ятидесятників діє з початку 90-х років XX століття, має свою сакральну споруду.

Юдаїзм[ред.ред. код]

Винятковим акцентом в масштабі цілого регіону є наявність в Немирові трьох синагог, з яких найстарша походить з кінця XVIII століття, а наймолодша з перелому XIX і XX століть.

Спадщиною єврейської спільноти міста залишилося велике кладовище, розташоване при південних краях Немирова. На його території збереглося кількасот кам'яних мацев (надгробків) з XIX—XX століть.

Відомі люди[ред.ред. код]

Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 (pdf)
  2. а б Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1902. — Cz. 1. — t. 5. — S. 315. (пол.)
  3. Skowronek, Ewa. Zarys rozwoju osadnictwa na Roztoczu Rawskim // ANNALES. — Lublin, 2002. — VOL. LVII, 10. [1]
  4. Микола Литвин. Уроки Першолистопадового чину 1918 р. — С. 3.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]