Коломия

Коломия
Герб Коломиї Прапор Коломиї
Коломийська ратуша
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Івано-Франківська область
Район	Коломийська міська рада
Засноване	1240
Магдебурзьке право	1405
Статус міста	від 1240 року
Населення	▲ 60 941 (1 січня 2017)
- повне	▲ 60 941 (1 січня 2017)
Площа	41,1 км²
Густота населення	1482 осіб/км²
Поштові індекси	78200
Телефонний код	+380-3433
Координати	48°32′30″ пн. ш. 25°02′19″ сх. д.
Висота над рівнем моря	300 м
Водойма	р. Прут
День міста	19 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція	Коломия (станція)
До обл./респ. центру
- залізницею	65 км
- автошляхами	65 км
Міська влада
Адреса	78200, Івано-Франківська обл., м. Коломия, пр. Грушевського, 1
Коломия у Вікісховищі Мапа Коломия Коломия

Коломи́я — центр Коломийського району Івано-Франківської області, адміністративний центр Коломийської районної ради, місто обласного підпорядкування, розміщене на річці Прут, у південно-східній частині області, за 65 км від Івано-Франківська. Вузол залізничних і автомобільних шляхів. Населення — 61 тис. жителів (2017).

Коломия відома з середини ХІІІ століття як центр видобутку солі; зазнала значних руйнувань під час турецько-татарських нападів XVI—XVII століть; у 2-й половині XVII — на початку XVIII століття в околицях міста діяли загони опришків. Від середини XIX століття місто пережило підйом культурно-національного розвитку. За часів І світової війни — у зоні бойових дій. Від 1939 року — у складі УРСР; райцентр — від 1940 року. Від 1991 року — у незалежній Україні; значний економічний, освітній і культурний осередок Покуття і заходу держави.

Відстань до інших міст

Коломия — Івано-Франківськ: 64 км.

Коломия — Львів: 198 км.

Коломия — Чернівці: 79,0 км.

Коломия — Київ: 573 км.

Коломия — Поляниця (Буковель): 83 км.

Коломия — Будапешт: 598 км.

Назва

Історики й досі не мають одностайної відповіді на питання, коли і як виникла Коломия, хто був її засновником, звідки походить назва міста. Ось як про це чи не вперше у XIX столітті зазначив Л. Вайґель:

«... Коломия належить до найстаріших у Галичині міст. Дехто, захоплений схожістю вислову, вводить назву слова колонія, тобто римське поселення. Тутешній люд провадить назву міста від назви потоку Коломийка, який так звуть тому, що в нім мили кола».

Сьогодні найпоширенішими версіями щодо походження назви міста є припущення, побудовані на основі переказів і легенд. Зокрема, це версії, що виникли від сполучення іменника «коло» (колесо) і дієслова «миє» (мити, обмивати), від сербо-хорватського слова «коломий'я», власного чоловічого імені Коломий.

Існує також версія, що Коломию було закладено на честь галицького короля і угорського королевича Коломана (Кальмана) (1209—1241) у 1214 році, вперше висловлена у XIX столітті. Є ще варіант, що назву місто отримало від назви річки Прут. Колись Прут мав назву «Мий», відповідно місто назвали «Коло Мия», тобто коло Прута.

Історія

Археологи виявили на околицях міста сліди перебування племен-носіїв трипільської культури віком майже 6 тисяч років.

Вивчення речових джерел, що висвітлюють історію Коломиї, підтверджує, що територія сучасного міста почала інтенсивно заселятися з VII ст. до н. е. Первісні коломияни займалися землеробством і скотарством, використовуючи залізні знаряддя праці. З першої половини І тисячоліття н. е. на сучасній території міста проживають носії культури карпатських курганів, які за своїми ознаками були пов'язані зі слов'янським етногенезом.

Важливими подіями в житті коломиян позначилися VI—VIII ст., коли на південно-західному кордоні Київської центральної держави виникає, розвивається і виконує певні політичні та соціально-економічні функції поселення сучасної Коломиї. Ці всі передумови привели до створення та становлення Коломиї торговельної, центру посередницької торгівлі на перехресті шляхів із Західної до Східної Європи.

Найімовірніше, що від самих початків Коломия була військовим городищем, поблизу якого могли селитися люди, що знаходили за його стінами надійний притулок, а також «оружники» — наймані війська або дружинники.

Від першої згадки до кінця XVIII століття

Перша згадка про Коломию датується серединою ХІІІ століття (1240) і міститься в Галицько-Волинському літописі. Коломия починалася як фортеця, що охороняла Попрутську оборонну лінію. Згідно з припущеннями істориків, Коломийська фортеця була спалена в 1259 році за наполяганням монголо-татарського воєводи Бурундая^{[джерело?]}.

Згодом, у тому ж ХІІІ столітті, укріплений центр Коломиї перемістився на місце, де тепер розміщена Коломийська ратуша^{[джерело?]}.

Галицький боярин-олігарх, внук попа Доброслав Судич, без дозволу князя Данила Романовича та його брата Василька, які тримали місто для утримання «уружників», надав Коломию Лазореві Домажиричу та Іворові Молибожичу, «беззаконникам зі смердього роду».

Усередині XIV століття галицькі землі захопило Польське королівство. У ті часи тут була збудована фортеця.

У жовтні 1405 року король Ягайло з метою піднесення міста та його залюднення надав спадкове війтівство у ньому львівському міщанину Ніколаусові Фрайштетеру та село Матеївці (пол. Matyjowce), яке здавна до Коломиї належало.

1405 року отримала Магдебурзьке право, яке і захищало, в першу чергу, права чужинців, але і надавало певні привілеї — магістрат одержав право відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з навколишніх сіл. У Коломиї пожвавилась торгівля, зокрема так звані «коломийці» активно гандлювали сіллю, яку здобували у краї; розвивались ремесла. У цей час місто тоді перебувало на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини. У 1411 році на 25 років і у подальшому декілька разів з політичних міркувань Коломийський замок опинявся під владою молдавських управителів.

У XVI — XVII століттях Коломия зазнала значних руйнувань під частих турецьких і татарських нападів, і була вщент сплюндрована в 1589 році.

Із побудовою нового оборонного замку всередині XVII століття Коломия почала відбивати татарські напади, а місцева шляхта в 1648 році шукала притулку в його стінах від повстанських загонів Семена Височана. У самому ж місті знову пожвавились ремісниче виробництво і торгівля.

У австрійській державі

1772 року після першого поділу Польщі Коломия відійшла під владу Габсбургів, а за новим адміністративним поділом 1781 року ввійшла до Станіславської округи і втратила функції повітового центру.

У цей час у Коломиї активно поселялися німці-колоністи. А протягом XIX століття австрійським урядом здійснюється розбудова в Коломиї мілітарного осередку, зокрема для боротьби з опришківським рухом.

1811 року було створено Коломийську округу, межі якої і колишнього повіту практично збігалися.

У XIX — на початку ХХ століть за австрійської влади в Галичині набрали обертів капіталістичні відносини — виникали акціонерні та приватні підприємства, перші місцеві видобувні, трацькі та цегляні промисли, у 1866 році з'явилось залізничне сполучення — залізниця Львів—Чернівці поєднала станцію Коломия з мережею залізниць Австро-Угорщини, а 1886 року Коломию з приміськими селами зв'язала залізниця (Коломийський трамвай), де паротяг kkStB 98 LCJE 033 був названий на честь міста.

1867 р. Коломия стала адміністративним центром Коломийського повіту.

Особливо значними у цей період були культурні досягнення у середовищі коломийської інтелігенції та перші спроби національно-патріотичної політичної самоорганізації місцевого українства, що лише підсилилися після революційних подій у Австрії 1848 року — відкриття в Коломиї першого галицького театру, першої в Галичині української читальні (1848 р.); створення Коломийської окружної Руської ради на чолі з М. Верещинським, відкриття перших гімназії (1861), друкарні (1864) і філії «Просвіти» (1875), вихід першої міської газети (1865), започаткування книговидання (1867) і загального шкільництва (1894).

1880 року в Коломиї був заарештований Іван Франко, який провів близько трьох місяців у Коломийській тюрмі.

5 травня 1885 року було урочисто освячено та закладено наріжний камінь під будівництво будинку польського гімнастичного товариства «Сокул» на тодішній вул. Тарновських. На початку грудня товариство почало резидувати у новозбудованому приміщенні.

1892 року відкрито Коломийську українську гімназію.

На початку XX століття триває українське національне відродження у Галичині, в тому числі і в Коломиї, — будується Народний дім, відкривається українська державна гімназія, влаштовуються Січові свята, споруджується пам'ятник Тарасові Шевченку.

Важким випробуванням для міста стала Перша світова війна — Коломия була в зоні бойових дій, декілька разів її займали різні війська, місто зазнало грабунків та руйнацій.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 32 000 осіб.

ЗУНР і УНР

Хрест жертвам Голодомору

1 листопада 1918 року проголошено Західно-Українську Народну Республіку: у ніч на 1 листопада український військовий комітет перебрав владу і в Коломиї. 1 листопада владу Української держави було встановлено в повіті Коломия. 15 грудня 1918 року місто урочисто провело на польський фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА.

22 січня 1919 року Коломия стала містом у складі Української Народної Республіки.

29 квітня 1919 року в Коломиї, де відбувалося комплектування полку морської піхоти УНР моряками Адріатичного флоту колишньої Австро-Угорщини, вперше відсвяткували річницю заснування Українського державного флоту. В урочистостях узяв участь морський полк під командуванням полковника Гаврила Никогда.

15 травня 1919 року понад 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, а 24 травня Коломию зайняло румунське військо. У місті встановилася польська окупаційна влада.

Польська окупація

До 1939 р. Коломия стає другим після Львова центром культурно-громадського життя Галичини.

Провідними тогочасними українськими партіями в Галичині були: Українське Національно-Демократичне Об'єднання (УНДО), Українська Соціал-Радикальна Партія (УСРП), Фронт Національної Єдності (ФНЄ), товариства «Луг», «Каменярі», «Сокіл», «Сільський Господар», «Рідна Школа», Союз Українок, Пласт, а найперше — авторитетна «Просвіта».

Друга Світова війна. Рух Опору

З 14 по 17 вересня 1939 р. в місті базувалася Головний штаб польської армії та її головнокомандувач Ридз-Сміґли.

17 вересня 1939 року о 12.00 в Коломиї засідали польський уряд і Верховний головнокомандувач маршал Ридз-Сміґли, які обговорювали напад СРСР. Засідання перервали і закінчення наради перенесли в Кути зі страху перед радянськими танками.

18 вересня 1939 року радянська 23-тя танкова бригада захопила місто, роззброєно 10 тисяч польських вояків зі складу 24-ї, 2-ї та 5-ї піхотних дивізій. У місті встановилася радянська окупаційна влада.

Початок Другої світової війни та переділ території Польщі між СРСР і Німеччиною згідно з пактом Молотова-Ріббентропа стали черговим переломним періодом в історії Коломиї. 17 вересня членами КПЗУ було створено ініціативний комітет, який взяв на себе функції тимчасового управління, оскільки вже кілька днів у Коломиї панувало безвладдя — польська адміністрація, як цивільна, так і військова, покинула місто. 18 вересня 1939 р. підрозділи Червоної армії захопили Коломию. Першими в'їхали бійці 81 кавалерійського ескадрону, які одразу захопили залізничний вокзал, міст через Прут, пошту, телеграф, банки. Наступного дня прибули танкові підрозділи, а вже за ними — цивільні службовці та партійні діячі, учителі й лікарі. Життя в місті перебудовувалося за новими правилами.

У жовтні було створено тимчасову міську управу на чолі з офіцером танкової групи Андрієм Бойком, згодом першим секретарем Коломийського МК КП (б)У. 22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних Зборів Західної України, що мали на меті офіційно і «демократично» утвердити нову владу. На виборчі дільниці коломиян зганяли силоміць. Від Коломийського повіту було обрано 36 делегатів, у тому числі з Коломиї Ш. Шехтер, В. Білана, І. Михалевського, О. Кузьму, М. Черкаса, В. Проців і Ф. Сенюка.

У грудні Тимчасове управління міста змінив Коломийський повітовий виконавчий комітет. А в лютому 1940 р. на підставі постанови Станіславського облвиконкому створено Коломийську міську раду депутатів трудящих, головою якої став В. Білоус. Нові керівні структури міста формувалися здебільшого з прибулих зі сходу урядовців. 24 березня 1940 р. коломияни вперше обирали своїх представників у Верховну Раду СРСР і Верховну Раду УРСР. За висунутих від «блоку комуністів і безпартійних» кандидатів у Коломиї проголосувало майже 98 % виборців, але ці вибори і такий їх результат не можна вважати виявом реальних прагнень мешканців міста. Відбулася і територіально-адміністративна реформа — згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР наприкінці січня 1940 р. на території колишнього повіту, окрім Коломийського утворено ще 4 райони (Коршівський, Гвіздецький, Яблунівський і Печеніжинський).

1 жовтня 1939 р. почала виходити газета «Червоний прапор» як орган спочатку Тимчасового управління міста Коломиї, відтак Коломийського міськкому і райкому КП(б)У міськради і райвиконкому Станіславської області. Радикальні зміни відбулися і в економіці: приватні підприємства націоналізовано, безробіття зменшилося частково за рахунок того, що вже від початку 1940 р. чимало коломиян «добровільно» виїхали на роботу до Східної України, зокрема на шахти Донецького басейну.

Але всі позитивні нововведення були нівельовані жорстокими репресіями, які окупаційна влада розпочала буквально з перших днів перебування в місті. Це був планомірний і широкомасштабний наступ на українське національно-патріотичне, культурно-освітнє, громадсько-політичне і релігійне життя. Заарештовано, а згодом засуджено або знищено передових українців міста і району, а їх родини вивезено до Сибіру. Таких же переслідувань зазнали і представники польської, німецької та єврейської меншин. У 1940 р. за розпорядженням радянської окупаційної влади змушені були виїхати на історичну батьківщину коломийські німці. Одразу ж після «золотого вересня» були заборонені всі польські та українські політичні партії, громадські й молодіжні організації, різні соціально-економічні, культурно-освітні та наукові товариства, припилили свою діяльність видавництва, редакції чисельних коломийських часописів, зачинено читальні, а з бібліотек вилучено ідейно застарілу літературу й замінено її комуністичною.

Трагічним для коломиян став і період німецької окупації — 1941-44 рр. Після нападу Німеччини на СРСР радянська цивільна і військова адміністрації спішно покинули Коломию і вже 2 липня 1941 р. місто було вільне від більшовиків, які перед своїм відступом вивезли з коломийської тюрми всіх в'язнів, підірвали вокзал і майстерні колишньої фабрики Біскупського. Члени місцевої ОУН одразу сформували Українську окружну управу на чолі з професором гімназії А. Княжинським та поліцію. На ратуші та інших будівлях вивішено синьо-жовті прапори.

На початку липня місто зайняли війська 8-го угорського корпусу. Знову змінено адміністративно-територіальний устрій — відновлено ґміни, повіти й округи.

Від 1 серпня 1941 р. Коломия оголошена центром Коломийської округи, яка охоплювала досить велику територію — сюди входило декілька встановлених радянською окупаційною владою районів. У цей період в Коломиї відновилося українське суспільне життя, запрацювали кооперативи. 6 липня вийшло з друку перше число часопису «Воля Покуття», органу Українського революційного проводу й ОУН (в 1941-42 рр. виходив у Коломиї, а 1943-44 рр. — у Львові). 31 серпня 1941 р. члени ОУН організували в Коломиї величне Свято Зброї, яке зібрало представників з цілої округи й засвідчило прагнення українців здобути незалежну державу. З метою підготовки до формування української збройної сили було створено в місті старшинську школу ОУН.

Плани й сподівання українців не збігалися з намірами окупантів. 10 серпня влада в Коломиї перейшла до рук німецької окупаційної адміністрації, яка за час свого порядкування в місті знищила чимало українських патріотів і майже все єврейське населення. На території міста було створено три гетто, де примусово утримувалися коломийські й привезені з інших міст і сіл євреї. Більшість з них було розстріляно, а приблизно 2 тисячі відправили у концентраційний табір Белжець. Врятуватися вдалося лише одиницям. Наймасовіші розстріли коломиян відбувалися у лісі біля села Шепарівці. Загалом за період німецької окупації гестапо розстріляло 17465 жителів міста, 2682 — були вивезені на роботи до Німеччини.

Багато коломиян воювали на фронтах Другої світової війни у різних арміях, активно вступала коломийська молодь і в лави ОУН та УПА.

Попри розстріли, облави, труднощі воєнного часу в місті діяли освітні заклади, українські кооперативи та Окружний театр, трупа якого налічувала понад 100 акторів та музикантів з різних міст України. Підприємства ж здебільшого були переорієнтовані на військові потреби.

За Другої світової війни третину міста було спалено, єврейське населення було знищене німецькою окупаційною владою.

Повторна радянська окупація

28 березня 1944 р. радянські війська захопили залишену вже німецькими окупантами Коломию.

Уже в перші повоєнні роки змінився національний склад населення Коломиї:

• значно зросло число росіян військовослужбовців Червоної армії, урядовців, партійних діячів, учителів та лікарів, які масово прибували до міста для утвердження влади і насаджування комуністичної ідеології й боротьби з націоналізмом і Рухом Опору;
• зменшилася чисельність польської общини за рахунок переселення поляків з українських територій до Польщі;
• невеликий відсоток єврейського населення, яке в довоєнні роки становило майже половину мешканців міста, складали вихідці з півдня України й Молдавії, бо коломийських євреїв внаслідок дій німецької окупаційної влади в Коломиї майже не залишилось;
• вперше за багато років найбільшу частку міського населення становили українці, число яких поповнилося й переселеними з території Польщі лемками внаслідок операції «Вісла».

Одразу з встановленням радянської влади великі сили служб НКВС були направлені на придушення потужного національно-визвольного руху, внаслідок чого тисячі здебільшого молодих українців, зокрема й з Коломиї та Коломийщини, вбито та відправлено в сталінські табори. Таким чином ліквідовано було широку мережу ОУН, яка діяла в місті, коломийський районний провід та молодіжні патріотичні організації.

Масові репресії були спрямовані й проти української інтелігенції. 2 лютого 1946 р. напередодні виборів до Верховної Ради СРСР в місті заарештовано понад 70 осіб, частина з яких — педагог І. Лобода, інженер К. Сербинський, актор Б. Вонсуль та інші — померли після примусового щеплення невідомою вакциною. Жорстокого переслідування зазнали і священнослужителі греко-католицької церкви, ліквідованої радянською владою 1946 р. Їх відправляли на каторгу або ж змушували приймати православ'я. Всі церковні споруди міста до 1947 р., окрім церкви св. Михаїла, були зачинені, відтак переобладнані, або перебудовані й використовувалися для інших цілей. Найбільше постраждав від втручання будівельників парафіяльний римо-католицький костел, споруджений у стилі українського бароко, який перетворено на двоповерховий магазин.

Розбудовано і розширено виробництво на давніх довоєнних підприємствах — щетинно-щітковій (засн. 1880 р.), ткацькій (засн. 1898 р.), паперовій (засн. 1883 р.) фабриках, заводі «Коломиясільмаш» (колишня фабрика Л. Біскупського, засн. 1869 р.), цегельному (засн. 1870 р.) та пивоварному (колишня броварня Бреттлєра) заводах.

Засновувалися й нові підприємства, зокрема швейна (1945 р.), килимарна (1945 р.), взуттєва (1949 р.), гардинна (1956 р.) фабрики, деревообробний завод (1948 р.), лісокомбінат (1959 р.), завод КРУ (1979), «Електрооснастка». Розвивалася в нових умовах і за новими правилами й харчова промисловість.

1951 року на площі Ринок з'явився пам'ятник тодішньому ідолу — В. Леніну.

Відсутність конкуренції і замкнений товарообіг не сприяли якості та швидкому оновленню продукції. Однак, найбільше коломийське підприємство — завод «Коломиясільмаш», на якому у 1970 р. працювало близько 2,5 тис. працівників, експортувало свою продукцію — навантажувачі для сільськогосподарських робіт на Кубу (2 тис. шт.).

Масштабне житлове будівництво в Коломиї розпочалося від 1960-х рр. Спочатку виросли багатоквартирні будинки на сучасній вулиці С. Бандери, відтак з'явилися нові житлові мікрорайони вулиць С. Бандери, М. Лисенка, І. Богуна, Моцарта, М. Грушевського. Ці типові для всього Радянського Союзу споруди не мають архітектурної цінності, не додають місту самобутності, але проблему житла певною мірою вони вирішували. Наприкінці 1960-х-на поч. 1970-х рр. новими будівлями доповнено і коломийське середмістя — універмаг «Коломия», пошта, кінотеатр ім. Мирослава Ірчана та Будинок торгівлі стали своєрідним дисонансом на тлі австрійської архітектури міста.

До закладів культури належали музичні й художня школи, широка мережа бібліотек, районний і міський будинки культури, будинок офіцерів та 4 кінотеатри (на кін. 1980-х рр.). Від 1944 до 1962 рр. в Коломиї діяв музично-драматичний театр ім. Галана (від 1954 р.), який за час свого існування показав сотні вистав, активно гастролював не лише містами України, а й інших республік СРСР. Після його закриття театральні традиції міста продовжували самодіяльні театри. 1989 р. Коломийський державний театр відновлено.

В останні роки існування СРСР, під час так званої перебудови в місті розпочався процес національного відродження. У 1988 р. засновано культорологічне товариство «Поступ».

6 лютого цього ж року почала виходити перша в Україні легальна національно-демократична газета доби соціалізму «Агро», на сторінках якої вперше публікувалися матеріали із заборонених в радянські часи тем — голодомор, національно-визвольні змагання і т. д. Редакторами газети були Д. Захарук, О. Бабій, М. Андрусяк.

Національно-просвітні акції та віча набували масового характеру. 9 березня 1989 р. громадськість міста на чолі з товариством «Поступ» отримала дозвіл на урочистий похід до парку Т. Шевченка (тепер студентський парк), де біля погруддя поета читали його вірші, співали пісні на його слова. Так почались відкриті вшанування поета, коли в 1989 р. відкрито пам'ятники Т. Шевченкові в Джуркові та Воскресінцях, де вперше було піднято синьо-жовтий прапор. У січні 1990 р. коломияни взяли участь у живому ланцюгу Івано-Франківськ — Львів — Київ на честь Дня злуки. 6 березня 1990 р. відбулися перші демократичні вибори на альтернативній основі, в результаті яких до влади в місті прийшли демократичні сили.

18 травня 1990 р. почав виходити «Вісник Коломиї», а 15 січня 1991 р. «Вільний голос». 1990 р. Коломия об'єднала українців з цілого світу на Першому Всесвітньому Соборі Духовної України, який проходив у місті від 4 до 7 липня.

17 серпня 1990 р. демонтовано пам'ятник В. І. Ленінові. Під час демонтажу в постаменті пам'ятника виявлено надмогильні плити з єврейського цвинтаря.

В цьому ж році рішенням виконкому Коломийської міської ради народних депутатів першого демократичного скликання відновлено ліквідовану радянською владою у 1944 р. Коломийську гімназію.

8 жовтня 1990 р. розпочав свою роботу Музей історії міста Коломиї.

10 травня 1991 р. Коломию відвідав глава УГКЦ Мирослав Іван Любачівський. Тоді ж було посвячено місце під пам'ятник Т. Шевченку.

17-19 серпня 1991 р. Коломия урочисто відзначала 750-річчя першої літописної згадки. В рамках святкування 18 серпня відкрито пам'ятник Степану Бандері. Багатолюдне свято з насиченою програмою стало останньою акцією в місті доби Радянського Союзу.

Часи відновлення незалежності України

Населення міста зі схваленням зустріло проголошення державної незалежності у 1991 р. Значна більшість коломиян брала участь у всіх виборах, особливо активно підтримали Помаранчеву революцію.

Економіка Коломиї після розпаду СРСР тривалий час перебувала в кризовій ситуації. Змінилася система господарювання і власності. Більшість існуючих у радянський час підприємств занепали або самоліквідувалися. Зросла мережа торговельних та розважальних закладів, кав'ярень, ресторанів, готелів, туристичних фірм.

Після проголошення незалежності в Коломиї відновили свою діяльність дорадянські українські товариства «Просвіта» та «Союз українок»; виникли нові організації й товариства; відійшла в минуле й однопартійна система. З відродженням греко-католицької церкви й свободи віросповідання в Коломиї відновлено низку церков у давніх спорудах:

• Церква св. архистратига Михаїла УГКЦ (1990)
• Церква Благовіщення УПЦ (1991)
• Церква св. Йосафата (1991, початково костел Успіння Пречистої Діви Марії)
• Римо-католицький костел св. І. Лойоли (1990)
• Церква св. Миколая УГКЦ (1996)
• Синагога (1996)

Збудовано або ж ще будуються й нові церковні споруди:

Катедральний собор Преображення Господнього УГКЦ (початок будівництва 1998 р. — освячення 2012 р.)

• Катедральний собор Преображення Господнього УГКЦ (поч. будівництва 1998).
• Миколаєво-Успенський собор УПЦ (збуд. 1996)
• Кафедральний собор Преображення Господнього УПЦ КП (поч. буд. 1994).
• Церква євангельських християн баптистів (збуд. 1998).
• Каплиця Стрітення Господнього УГКЦ
• Каплиця святих апостолів Петра й Павла
• Церква Покрову Божої Матері
• Церква Кн. Володимира і кн. Ольги та ін.

1993 р. створено Коломийсько-Чернівецьку єпархію УГКЦ, управління якої розміщене у будинку колишнього МК КПУ. 12 вересня 2017 р. Папа Франциск дав згоду на рішення Синоду Єпископів УГКЦ на виокремлення зі складу Коломийсько-Чернівецької єпархії Чернівецької єпархії УГКЦ з осідком у Чернівцях.

Зазнала реорганізації й низка навчальних закладів міста:

• всі школи перейшли на десятирічне навчання та українську мову викладання;
• на базі школи № 10 відкрито Коломийський навчально-виховний комплекс № 10;
• школу № 9 перепрофільовано на Коломийський природничо-математичний ліцей;
• відновлену гімназію ім. М. Грушевського приміщено в будинку ліквідованої школи-інтернату;
• певні зміни відбулися в навчальних програмах існуючих середніх спеціальних закладів, відкрилося і декілька нових;
• засновано два вищі навчальні заклади.

Становлення України як держави в рамках міста відбувалося непросто, але з великим піднесенням і ентузіазмом. Проводились численні заходи — віча, акції, святкування, які відновлювали історичну правду, приховувану або ж перекручувану в часи СРСР, започатковано нові фестивалі.

• 1992: 135-річчя від дня народження письменника А. Чайковського; 120-річчя від дня народження письменника Б. Лепкого; 100-річчя композитора Михайла Гайворонського; 50-річчя УПА та ін.
• 1993: 100-річчя від дня народження професора Коломийської гімназії О. Кузьми; 100-річчя від дня народження музиканта й педагога Р. Рубінґера та ін.;
• 1994: 110-річчя від дня народження професора Коломийської гімназії Д. Николишина; 100-річчя від дня народження поета і композитора Р. Купчинського; 50-річчя операції «Вісла» та ін.
• 1995: 400-річчя від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького, 200-річчя просвітителя і засновника театру о. І. Озаркевича, 100-річчя письменника Юрія Шкрумеляка, 100-річчя товариства «Коломийський Боян», 90-річчя композитора В. Витвицького, 70-річчя журналу «Жіноча Доля» та ін.
• 1996: 400-річчя Берестейської унії, 100-річчя побудови Народного дому, 70-річчя КМНМГП та ін.
• 1997: 50-річчя Коломийського медучилища, 60-річчя професора В. Лизанчука та ін.
• 1998: 150-річчя театрального руху в Галичині; 130-річчя товариства «Просвіта», 80-річчя ЗУНР та ін.
• 1999: 80-річчя Злуки ЗУНР і УНР та ін.
• 2000: 2000-ліття Різдва Христового, 100-річчя Коломийської гімназії, Х Міжнародний Гуцульський фольклорно-етнографічний фестиваль та ін.
• 2001: 80-річчя Коломийської музичної школи 70-річчя актора, громадсько-політичного діяча Ігоря Салія, І Регіональний фестиваль дитячого естрадного мистецтва «Зорепад» та ін.
• 2002: 100-річчя від дня народження письменниці К. Малицької, 70-річчя культурно-громадського діяча Я. Полатайчука та ін.
• 2003: ІІ Міжнародний фестиваль дитячого естрадного мистецтва «Зорепад».
• 2004 121-річчя від дня народження письменника Леся Гринюка та заснування фонду його імені; 5-річчя загибелі В. Чорновола та ін.
• 2005 вперше на державному рівні, зокрема і в Коломиї, відзначено день пам'яті жертв голодоморів та ін.
• 2006: XVI Міжнародний гуцульський фольклорно-етнографічний фестиваль «Коломийка» та ін.
• 2007: І обласний фестиваль «Писанка» та ін.
• 2008: ІІ обласний фестиваль «Писанка», І Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення» та ін.
• 2009: ІІІ обласний фестиваль «Писанка» та ін.
• 2010: Перший відкритий фестиваль «Медовий Спас», фестиваль-ярмарок краєзнавчої книги «Коломийський манускрипт»; фольклорне свято «Гірські горни»; ІІ Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення» та ін.

Щорічно традиційно в грудневі дні в Коломиї проходить музичний фестиваль ім. А. Кос-Анатольського. Міський будинок культури «Народний дім» від 1990 р. займає приміщення колишньої «Каси Ощадності», пізніше Будинку офіцерів. Тут активно працюють самодіяльні колективи, чимало яких створені вже у роки незалежності, зокрема театр поезії «Орфей», ансамбль сучасного танцю «Ерідан» та ін.

Відродження правдивої історії спонукало до відкриття в Коломиї нових пам'ятників:

• 20 вересня 1992 р. — погруддя Михайлові Грушевському;
• 22 серпня 1993 р. — Тарасові Шевченку;
• 19 жовтня 1997 р. — Кирилові Трильовському;
• 22 серпня 1999 р. — статуя Божої Матері «За щасливе повернення з фронтів війни, тюрем, концтаборів»;
• 3 листопада 2001 р. — воїнам-інтернаціоналістам;
• 5 січня 2008 р. — борцям за незалежну Україну.

Великі зміни відбулися в Коломиї останніми роками. У місті відновлено гуманітарну гімназію, а після 27-річної перерви в 1990 р. було відновлено професійний театр — Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича. Місту повернули Народний дім.

У місті працюють Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського, у приміщенні колишнього «Народного дому», музей «Писанка», музей історії Коломиї.

2009 року Коломию було названо «Найбезпечнішим містом» України за версією журналу «Фокус»,.

Коломия у рейтингу за версією журналу Фокус

2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013
9	14	42	34	45	23	22

Пам'ятник Іванові Франкові в Коломиї

27 серпня 2012 року в місті відбулось відкриття пам'ятнику Іванові Франку

Економіка

За часи незалежності фактично припинила своє існування чи була ліквідована переважна більшість промислових підприємств Коломиї: завод «Коломиясільмаш» (колишня фабрика Біскупського), лісокомбінат, Комбінат побутового обслуговування, «Заготзерно», завод «Електрооснастка», фабрика «17 вересня», взуттєва фабрика, деревообробний завод, завод КРП (комплектних розподільчих пристроїв), щетинно-щіткова фабрика, ткацька фабрика на сучасній вулиці Січових Стрільців, ткацька фабрика на сучасній вул. Русина, швейна фабрика на сучасній Валовій вулиці, друкарня на вул. Валовій, сокоекстрактовий завод, Пересувна механізована колона-82 (ПМК-82) на сучасній вул. Тютюнника, та багато інших. Була ліквідована мережа кінотеатрів, а їх було 4: кінотеатр ім. Ірчана, кінотеатр «Джерело» (колишні назви — Марс, імені Кірова), кінотеатр «Юність», кінотеатр «Комсомолець» в теперішньому парку ім. Трильовського (раніше ім. Кірова). Також в Коломиї ліквідоване фільмосховище обласного значення. Як наслідок, дуже багато людей опинилися без роботи. З економічних причин багато коломиян були змушені емігрувати за кордон. Ті підприємства, що ще лишились від радянської епохи, ледве жевріють. До них можна віднести гардинну фабрику, паперову фабрику, металозавод, Експериментальний завод ПРУТ (програмованих радіоелектронних навчальних терміналів), сирзавод, залишки «Коломиясільмашу», Коломийське Заводоуправління будівельних матеріалів, швейна фабрика на вул. Театральній, друкарня на вул. Мазепи, Коломийське Автотранспортне підприємство, м'ясокомбінат, плодоконсервний завод,^{[джерело?]} Побуткомбінат, що був розташований на куті вулиць, що мають сучасні назви Сагайдачного і Шухевича.

Населення

Зміни населення
Рік	Населення	Зміна
1870	17 679	—
1880	23 109	+30.7%
1890	30 235	+30.8%
1900	34 188	+13.1%
1910	42 676	+24.8%
1939	38 300	−10.3%
1959	31 303	−18.3%
1970	41 054	+31.2%
1979	52 146	+27.0%
1989	63 323	+21.4%
2001	61 989	−2.1%
2005	61 210	−1.3%
2012	61 429	+0.4%
2014	61 350	−0.1%
2015	61 236	−0.2%
2016	61 210	−0.0%

Історична динаміка національного складу за даними переписів:

	1959	1989	2001
українці	72,2 %	86,5 %	92,4 %
росіяни	18,8 %	11,0 %	5,0 %
поляки	4,2 %	0,9 %	0,5 %
білоруси	1,9 %	0,5 %	0,3 %
євреї	3,2 %	0,6 %	0,1 %

Клімат

Клімат Коломиї
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Середня температура, °C	−5,1	−3,2	1,4	8,1	13,5	16,6	17,9	17,3	13,5	8,0	2,6	−2,1	7,4
Норма опадів, мм	31	32	35	54	87	98	104	81	53	36	37	41	689
Джерело: Кліматичні дані Коломиї на сайті«www.meteoprog.ua»

Міста-побратими

Андрихів Польща Бахмут, Україна Дрокія, Молдова Кременчук, Україна Маріуполь, Україна

Мукачеве, Україна Радівці, Румунія Сигіт, Румунія Чорноморськ, Україна Покровськ, Україна

Культура

Музика, театр і кіно

• Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича

Файл:Pysanka Museum Kolomyia 01.jpg

Музе́й «Пи́санка»

Музеї

• Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського
• Музей історії міста Коломиї
• Музе́й «Пи́санка»

Література

• Іван Франко
• Василь Стефаник
• Ірина Вільде
• Дмитро Павличко
• Роман Іваничук

Пам'ятки культури

Пам'ятки культурної спадщини, що не підлягають приватизації:

Найменування пам'ятки	Час створення	Місце розташування	Охоронний номер
Будинок культури	XIX сторіччя	Вічовий майдан, 7	555
Ратуша	1877 рік	вул. М. Грушевського, 1	559
Церква Святого Архангела Михаїла та дзвіниця	1855-1871 роки	вул. М. Грушевського, 11	560
Будинок колишнього банку	початок XX сторіччя	вул. М. Драгоманова, 1	584
Дерев'яна Благовіщенська церква	1587 рік	вул. Карпатська, 2	233/1
дзвіниця	XVIII сторіччя	вул. Карпатська, 2	233/2
Костел	XIX сторіччя	вул. І. Мазепи, 2	562
Будинок колишньої гімназії	1875 рік	вул. А. Міцкевича, 1	574
Будівля музею	1887-1902 роки	вул. Театральна, 25	578
Колишній будинок ощадкаси	1892 рік	вул. Театральна, 27	579
Будинок житловий	XIX сторіччя	вул. Театральна, 33	580
Будинок житловий	початок XX сторіччя	вул. Театральна, 48	582
Будинок житловий	початок XX сторіччя	вул. Театральна, 54	583
Будинок житловий	XIX сторіччя	вул. І. Франка, 3	585
Костел	XX сторіччя	вул. І. Франка, 18	586
Монастир Урсулянок	початок XX сторіччя	вул. І. Франка, 19	587
Будинок житловий	початок XX сторіччя	вул. В. Чорновола, 1	564
Будівля медичної установи	початок XX сторіччя	вул. В. Чорновола, 32	570
Будинок пошти	початок XX сторіччя	вул. В. Чорновола, 47	571
Будинок житловий	XIX сторіччя	вул. В. Чорновола, 57	572
Будинок повітової ради	початок XX сторіччя	вул. Р. Шухевича, 80	561

Історія вулиць міста

• Вулиця Біберовичів
• Вулиця Василя Барвінського
• Вулиця Дмитра Байди-Вишневецького (Коломия)
• Вулиця Миколи Бенцаля
• Вулиця Олекси Бахматюка
• Вулиця Степана Бандери
• Площа Відродження
• Площа Тараса Шевченка
• Вулиця Миколи Костомарова

Коломийки

Коломиї завдячують своєю назвою танець коломийка і короткі пісні, які теж називаються коломийками. Наприклад,

Коломия не помия, Коломия місто, В Коломиї такі дівки, як пшеничне тісто

Освіта

Нині у Коломиї діє одинадцять ЗОШ, одинадцять дитячих садочків, дитячий будинок-інтернат, Будинок дитячої та юнацької творчості, Станція юних туристів, Коломийський навчально-виробничий центр творчості учнівської молоді, Музична студія, ДЮСШ № 1, ДЮСШ № 2.
Коледжі:

• Коломийський економіко-правовий коледж КНТЕУ
• Коломийський медичний коледж ім. Івана Франка
• Коломийський педагогічний коледж
• Коломийський політехнічний коледж
• Коломийський коледж комп'ютерних наук

Технікуми, ліцеї та училища:

• Коломийський індустріально-педагогічний технікум
• Коломийський професійний ліцей сфери послуг
• Вище професійне училище № 14
• Вище професійне училище № 17.

Спорт у Коломиї

Футбол

• Довбуш
• Сільмаш (Коломия)

Засоби масової інформації

Колишні періодичні видання:

• газета «Батьківщина» (1933)

Телебачення:

• телеканал «НТК»

Сучасні періодичні видання:

• «ЗР-Інформ»
• «Коломийські Вісті»
• «Коломийська правда»
• «Патилько»
• «Дзеркало Коломиї»
• газета безкоштовних оголошень «Вітрина Коломиї»

Дуб Івана Франка

Природа

• Горіх сірий (пам'ятка природи)
• Дуб Івана Франка (пам'ятка природи)
• Магнолія (пам'ятка природи)
• Дендрологічний парк

Відомі люди

Див. також Почесні громадяни міста Коломиї

Народилися

• Білецький Антон Остапович (1914) — діяч прогресивної української еміграції і робітничого руху Канади.
• Білоскурський Осип Миколайович (1883—1943) — майстер народної кераміки.
• Білоскурський Михайло Олексійович (1902—1972) — військовий діяч, генерал-майор радянської армії (1944).
• Білоскурський Яків Степанович (1885—1977) — громадсько-політичний і військовий діяч.
• Богдан Іван — перший виходець із України, чия нога ступила на землю Американського континенту.
• Гачевський Владислав (1900—1967) — польський футболіст і науковець-металознавець.
• Гінчицький Тарас Антонович (1944) — український співак.
• Гординський Святослав Ярославович (1906—1993) — український художник, графік, мистецтвознавець, поет, перекладач, журналіст.
• Зарицька Катерина Миронівна (1914—1986)— визначна діячка ОУН, керівник Українського Червоного Хреста, політв'язень.
• Любович Ярослав (1908—1929) — член Української військової організації (УВО).
• Левицький Омелян (1875—1917) — український політичний і військовий діяч.
• Монолатій Іван (1976) — коломиєзнавець, доктор політичних наук, доктор філософії Українського Вільного Університету в Мюнхені, професор Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
• Осадчук Богдан (1920—2011) — провідний український публіцист, науковець, дослідник історії Центральної та Східної Європи, професор політології Вільного Університету Берліна (Німеччина).
• Островський Роман Карлович (1950) — український журналіст, фотограф.
• Паньків Володимир Іванович (1956) — український вчений-ендокринолог, лікар і педагог.
• Ставничий Андрій Романович (1919) — український диригент і педагог.
• Султанов Юрій Ібрагімович (1948—2003) — український методист, літературознавець, культуролог, поет.
• Фішер-Слиж Марія (1922—2012) — українська меценатка, член управи Канадського товариства приятелів України, Ліги українських меценатів та Почесний член Наукового товариства імені Шевченка у США.
• Чапай Артем (1981) — письменник, книга якого «Подорож із Мамайотою в пошуках України» потрапила до фіналу конкурсу Книга року Бі-Бі-Сі.
• Баб'юк Ярослав Осипович  — лікар, біохімік. Доктор природничих наук (1968), професор (1984).

Проживали, навчалися, працювали

• Отець Михайло Арсенич — священик УГКЦ. Відомий палкою промовою, виголошеною 2010 року біля пам'ятника С. Бандері в Коломиї.
• Базак Марта Іванівна — художник декоративно-прикладного мистецтва.
• Олекса Бахматюк (1820—1882) — український майстер декоративного розпису на кахлях.
• Калиняк Богдан Михайлович — Герой України, захисник Майдану;
• Козак Катерина Іванівна (1897) — жителька Коломиї, з 14 лютого 2014 найстаріша жителька Землі
• Козаренко Олександр Володимирович — відомий піаніст, композитор, науковець, професор Львівського національного університету ім. І. Франка та Українського вільного університету у Мюнхені, заслужений працівник культури України.
• Леопольд фон Захер-Мазох (1836—1895) — австрійський письменник, автор романів і новел на еротичні, а також фольклорні теми. До нього про гуцульський край у Європі чули хіба лише географи. Народився у Львові, няня-русинка Ґандзя співала йому українські колискові й коломийки. Неодноразово виїжджав у Коломию та в Карпати, і згодом написав твори, герої яких діють саме в Галичині: українські новели «Дон Жуан з Коломиї» та «Місячна ніч».
• Макарушка Богдан-Андрій — лікар, вояк УГА, громадський діяч, діяч УЛТ, автор наукових праць
• Малащук Андрій Євгенович (1958) — поет, публіцист, журналіст коломийської газети «Вільний голос», член СЖУ та Асоціації українських письменників.
• Нижанківський Амвросій Юліанович — довголітній актор львівського Театру української бесіди.
• Паєвська Олександра Миколаївна (псевдо «Орися», 1908—1953) — зв'язкова, референт пропаганди Окружного проводу ОУН. Автор статей, листівок і невеликих художніх творів, які друкувалися в підпільних виданнях. Навчалася у Коломийській жіночій семінарії.
• Рибачек Михайло (1874—1926) — український педагог, математик.
• Рощиб'юк Михайло Іванович — український гончар.
• Рубінґер Лев — посадник у 1943—1944 рр.
• Рубінгер Роман Павлович — довголітній директор музичної школи, організатор культурного життя.
• Савчук Микола Васильович (1959) — журналіст, письменник-гуморист, краєзнавець, Заслужений артист України.
• Шанковський Амвросій (1832—1906) — греко-католицький священик, галицький громадський діяч і публіцист, учитель середніх шкіл, почесний громадянин міста Коломиї.
• Юрковська Олена Юріївна — паролімпійка, медалістка Олімпіади-2014 в Сочі.
• Лесь Мартович — український письменник, правник і громадський діяч, доктор права. Член  «Покутської трійці» .
• Марко Черемшина — український письменник і громадський діяч, адвокат, доктор права, член  «Покутської трійці».
• Василь Стефаник -  український письменник, поет, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик. Посол (депутат) Австрійського парламенту від Галичини. Зять священика УГКЦ, посла Галицького сейму Кирила Гаморака. Член  «Покутської трійці».

Коломийські старости

• Гліб з Романова Свірзький — шляхтич гербу Шалава
• Ігнатій Мишка-Холоневський, у 1765 році набув староство від Потоцьких

Світлини

• 
  Центральна площа
• 
  Ратуша
• 
  Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського
• 
  Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії
• 
  Собор Преображення Христового. 2011
• 
  Народний дім у Коломиї. 2012
• 
  Середня школа № 1 ім. Василя Стефаника
• 
  Коломийська гімназія
• 
  Музична школа № 1
• 
  Вулиця В. Чорновола
• 
  Готель «Писанка»
• 
  Центральна вулиця
• 
  Міський театр
• 
  Засновник театру Іван Озаркевич
• 
  Режисер театру, кіноактор Василь Симчич
• 
  Пам'ятний знак на єврейському
  цвинтарі

Див. також

• Коломийський завод сільськогосподарських машин

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Енциклопедія Коломийщини
• 7 фактів про Коломию
• Вербиленко Г. А. Коломия // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4. — ISBN 978-966-00-0692-8., стор. 460
• М. В. Савчук. Коломия // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
• Монолатій І. Коломия давня і нова: міркування про походження та історію міста // Коломия з минулого в сьогодення. / Кол. авт.: В. Ковтун, І. Монолатій. — Коломия: Вік, 2005. — С. 19-76 та ін.
• Грабовецький В. Історія Коломиї. З найдавніших часів до початку XX ст. — Частина І. — Вік, 1996
• Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар / За ред. М. Ф. Котляра
• Монолатій І. Коломиєзнавство. Нариси історії Коломиї у контексті взаємовідносин слов'янських народів. — Коломия: Музей історії міста Коломиї, 1996. — 200 + Х с.
• Монолатій І. Коломия в часи ЗУНР. — Коломия, 2001. — 90 с.
• Монолатій І. Цісарська Коломия 1772—1918 рр. — Івано-Франківськ, 2010. — 312 с.

Посилання

• Символіка Коломиї
• Завершилося формування коломийської окремої гірсько-штурмової бригади (ФОТО)
• http://ww2.gov.if.ua/kolomiyskiy/ua(in Ukrainian)
• http://nad.at.ua/news/istorija_mista_kolomiji(in Ukrainian)
• http://leksika.com.ua/19200421/ure/kolomiya (in Ukrainian)
• ntktv.ua, the city's television
• kolomyya.org (in Ukrainian)
• pysanka.museum Pysanka Museum
• hutsul.museum Hutsul and Pokuttya National Folk Art Museum
• Kolomyya Tourist Directory (PDF)
• Heraldry and old pictures
• Picture gallery
• New York-based Jewish organizations of exiles from Kolomyia
• JewishGen — The Kolomea Administrative District
• Memorial Book
• Photographs of Jewish sites in Kolomyia in the Jewish History in Galicia and Bukovina
• Kolomyya travel plan Your private guide in Kolomyya.
• Kołomyja // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 283. (пол.).— S. 283—286. (пол.)
• Коломия // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Іван Монолатій Забутий світ — коломийські євреї
• Перша друкарня в Коломиї
• Благовіщенська церква у Коломиї на сайті «Дерев'яні храми України»
• Сайт про логотип Коломиї