Вулиця Ставропігійська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Ставропігійська
Львів
Вигляд на Домініканський костел з вулиці Ставропігійської
Вигляд на Домініканський костел з вулиці Ставропігійської
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький
Назва на честь Ставропігійського братства
Колишні назви
Божого Тіла, Домініканер Ґассе, Домініканьська, Домініканерштрассе, Домініканська, Залізняка, Домініканська
польського періоду (польською) Bożego Ciała, Dominikańska
радянського періоду (українською) Домініканська, Залізняка, Домініканська
радянського періоду (російською) Домініканская, Зализняка, Домініканская
Загальні відомості
Протяжність 70 м
Координати початку 49°50′33″ пн. ш. 24°01′56″ сх. д. / 49.8425722° пн. ш. 24.0323500° сх. д. / 49.8425722; 24.0323500Координати: 49°50′33″ пн. ш. 24°01′56″ сх. д. / 49.8425722° пн. ш. 24.0323500° сх. д. / 49.8425722; 24.0323500
Координати кінця 49°50′33″ пн. ш. 24°01′59″ сх. д. / 49.8427694° пн. ш. 24.0331750° сх. д. / 49.8427694; 24.0331750
Поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Рух пішохідна
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 3,4,5,7,9[2]
Заклади культури музей скла
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)[1]
Забудова ренесанс, бароко, класицизм
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Ставропігійська на Вікісховищі

Ву́лиця Ставропігі́йська — невеличка вулиця у Галицькому районі міста Львова, в історичному центрі міста, що сполучає площу Ринок з вулицею Івана Федорова та площею Музейною.

Історія[ред. | ред. код]

Вулиця йде від північно-східного кута площі Ринок на cхід. На початку XV століття вона отримала назву Божого Тіла, бо прямувала до костелу Божого Тіла Домініканського монастиря. У XVIІI столітті вулиця стала називатися Домініканер Ґассе, а від 1871 року — Домініканською. У грудні 1944 року перейменована на вулицю Залізняка, на честь Максима Залізняка, керівника гайдамацького повстання 17681769 років, відомого як Коліївщина, наступного року відновили передвоєнну назву вулиця Домініканська, а 1946 року одержала назву Ставропігійська — на честь Ставропігійського братства, українського культурно-просвітницького товариства XVI—XVIII століть.[3]

Забудова[ред. | ред. код]

В забудові вулиці Ставропігійської переважають ренесанс, бароко, класицизм.[4] Більшість будинків є пам'ятками архітектури національного та місцевого значення:[2]

На розі з площею Ринок, 2 розташований Музей пошти, що є частиною експозиції Львівського історичного музею. Будинок побудований у 1593 році у стилі пізнього ренесансу, більш відомий як Палац Бандінеллі. На першому поверсі будинку функціонує відділення поштового зв'язку № 6. З боку вулиці Ставропігійської за Польщі була торгівля кінським м'ясом Галушча, а тепер тут міститься музей скла.

На розі з вулицею Друкарською, 2 міститься аптека, що від давніх часів мала назву «Під чорним орлом». На металевій кованій вивісці аптеки зазначено рік заснування — 1735, проте, як довів львівський історик архітектури Володимир Вуйцик 1995 року, ця дата неправдива. Засновник аптеки військовий провізор Франц Вільгельм Наторп прибув до Львова 1772 року, а сам будинок з аптекою збудовано 1775 року, тож, найімовірніше, під час визначення дати заснування аптеки сталася звичайна механічна помилка: ліву частину стертої цифри «8» прочитали як «3», тому замість 1785 року на кованій вивісці набили 1735 рік. Власником аптеки у 1927-1944 роках був українець Михайло Терлецький — великий меценат і шанувальник мистецтва. Він зібрав чудову колекцію творів живопису і графіки українських митців. Терлецький був фундатором Національного музею у Львові, у його кам'яниці у 1930-х роках містилися редакції українських тижневиків «Громадський Голос» і «Правда». 1964 року за ініціативи фармацевта Крилова тут почалося створення аптеки-музею, що відкрився 1966 року. У музеї зібрано багато експонатів з історії аптечної справи. У цьому ж будинку у 1950-х роках містився продовольчий склад.

№ 3. Пам'ятка архітектури національного значення № 342
В будинку за Польщі була винярня «Стара кімната» М. і С. Козьолів,[5] за СРСР — кондитерський цех, на початку 1990-х років у будинку відкрили один із найперших престижних приватних ресторанів «Старий рояль».

№ 4. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 273
Наріжна кам'яниця з вулицею Івана Федорова, збудована у другій половині ХІХ століття. Фасади будинку прикрашають доволі непристойні барельєфи на античну тематику 1870-х років, що дають оригінальне трактування міфу про Лебедя та Леду. На початку ХХ століття тут містилася ресторація «Морське око».[6]

№ 5. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 1272
Кам'яниця будувалася упродовж XV-XVI століть, зберегла планувальну структуру та фрагменти конструкції, які належить до періодів готики та ренесансу. У ХІХ столітті була реконструйована, набувши рис архітектури історизму. Тепер використовується як житловий будинок.[7]

№ 7. Пам'ятка архітектури національного значення № 343
Житловий будинок споруджений у XVII столітті. Двічі, наприкінці XVIII та XIX століть, будинок зазнав значної перебудови. Цегляний, витягнутий в плані в глибину ділянки, триповерховий, з характерним трьохвіконні асиметричним фасадом. Фасад оштукатурений, перший поверх рустований, другий прикрашено ліпними вставками.[8]

№ 9. Кам'яниця Голубовичівська.
Пам'ятка архітектури національного значення № 344
Кам'яниця споруджена у 1906 році за проектом архітектора Г. Зальцера.[9] Тут за Польщі працювала цукерня Анеля Курнаха[10], 1950-1960-х роках містилася база «Львівмебледеревпрому», нині тут кафе-бар «Ноїв ковчег», зала якого виходить на подвір'я будинку, і магазин спорттоварів «Lotto».

№ 11. Наріжна кам'яниця з вулицею Івана Федорова. У цьому будинку 15 січня 1776 року вийшла друком перша в Україні газета — «Gazette de Leopol», яку шевальє Осудді видавав французькою мовою.[11] За Польщі тут містилися дирекція українського торговельно-промислового дому «Достава», що спеціалізувався на торгівлі церковними речами, редакція українського тижневика «Господарсько-кооперативний часопис» — друкованого органу Крайового союзу ревізійного,[12] а також Товариство допомоги воєнним вдовам і сиротам, Українське краєве товариство охорони дітей і молоді[13] та адвокатські контори Олександра Надраги і Володимира Охримовича.[14]

Див.також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]