Біличі (Київ)
| Біличі Київ | ||||
 Житловий масив Біличі і Святошинське озеро | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
| 50°27′51″ пн. ш. 30°20′42″ сх. д. / 50.46417° пн. ш. 30.34500° сх. д.Координати: 50°27′51″ пн. ш. 30°20′42″ сх. д. / 50.46417° пн. ш. 30.34500° сх. д. | ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Район | Святошинський | |||
| Адмінодиниця | Святошинський район | |||
| Головні вулиці | Проспект Академіка Палладіна, вулиця Академіка Булаховського, Ірпінська вулиця, Чорнобильська вулиця | |||
| Транспорт | ||||
| Метрополітен | «Академмістечко» | |||
| Залізнична інфраструктура | з. п. Новобіличі | |||
| Карта | ||||
  Біличі Біличі (Київ) | ||||
Бі́личі — історична місцевість, селище і житловий масив міста Києва. Розташовані між проспектами Перемоги, Академіка Палладіна, вулицею Академіка Булаховського і лісом.
Історія
Село Біличі
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. (березень 2016) |
Вперше згадане 1160 року як поселення Буличі. Назва від імені Булич. (За іншою версією, назва поселення пов'язана з арабським словом بلوط (булуч) — «дубовий гай»: поблизу Біличів протікає річка Борщагівка (притока Ірпіня), обабіч берегів якої тягнувся дубовий ліс.) Під сучасною назвою — з XVI століття. В XVIII століття належали Києво-Печерській лаврі. З утворенням Київської губернії (1797 рік), Біличі увійшли до складу Білогородської волості Київського повіту і губернії, з 1828 року — до Петропавлівсько-Борщагівської волості, пізніше — знову до Білогородської волості. Після секуляризації церковних земель 1786 року селяни с. Біличі потрапили до категорії казенних, тобто державних селян і сплачували державі податок та оброк у розмірі 3 крб. 53 коп. з душі на рік.
Поділялося на такі кутки: Босьонки, Вовки, Ґалаґани, Деркачі, Мовчуни, Сажалки, Сивані, Хайли, Фузики, Цундарі, Шуляки[1].
Босьонки розташовувалися в районі нових кварталів сучасної Чорнобильської вулиці та були знесені наприкінці 1980-х років.
Вовки є наймолодшим кутком села і розташовуються у його західній частині.
Ґалаґани розташовані у північно західній частині села (кінцева частина вулиці Обухівської).
Деркачі розташовувалися у східінй частиніс ела, в районі початку вулиці Осінньої.
Мовчуни розташовувалися у південно-західній частині села і були майже повністю знесені на межі 1980-90-х років (локалізація - кінцева частина вулиці Ушакова та прилеглі вулиці).
Сажалки розташовувалися у південно-східній частині села, локалізація - на місці школи №288, вул. Ірпінська, 68-А.
Сивані розташовані у східінй частині села, прилеглій до проспекту Палладіна.
Фузики розташовувалися дещо на південнй схід від географічного центру села, цей куток був найстарішим, розташовувався вздовж нинішньої Чорнобильської вулиці в районі перехрестя з вулицями Ірпінською та Прилужною; знесений у 1980-ті роки.
Хайли розташовані у північній частині села, біля кладовища.
Цундарі розташовані у північно-східній частині села, біля стику проспекту Палладіна та вулиці Булаховського.
Шуляки розташовані у північній частині села.
У 1932–1933 роках під час штучного Голодомору загинуло 250 мешканців села Біличі.
Перше включення Біличів до Києва відбулося в жовтні 1923 року. У зв'язку з частими реформами, статус села постійно змінювався. У 1923–1927 роках село входило до Будаївського, а в 1927–1930 роках — до Київського району Київської округи. У 1930–1937 роках с. Біличі входило до Київської приміської смуги з безпосереднім підпорядкуванням міськраді, воно було центром Білицької сільради. У 1937–1966 роках Біличі входили до Києво-Святошинського району Київської області.
Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви св. Іоанна Предтечі с. Біличі (приписні сс.* Романовка з ц. св. Георгія, хут. Стоянка, Любка, Дегтяри, Галагани) XVIII ст. - Київського пов. Київського нам., з 1797 р. Київського пов. Київської губ.; XIX ст. - Білогородської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України[2].
Житловий масив Біличі
2 лютого 1966 року село Біличі включено до меж міста Києва[3], а 24 лютого 1966 року — до складу Жовтневого району Києва. У 1973 році утворено Ленінградський район Києва, куди увійшов масив Новобіличі.
З 1988 року на знесеній південній частині селища Біличі та північно-західній частині Святошина (між проспектами Академіка Палладіна і Чорнобильською вулицею) звели однойменний масив, який складається з чотирьох мікрорайонів:
- 8-й — між проспектами Перемоги, Академіка Палладіна, вулицями Ірпінською, Чорнобильською;
- 10-й — між проспектом Перемоги, вулицями Прилужною, Чорнобильською, Миколи Ушакова;
- 12-й — між проспектом Академіка Палладіна, вулицями Ірпінською, Чорнобильською, Академіка Єфремова;
- 13-й — між вулицями Чорнобильською, Прилужною, Миколи Ушакова, Академіка Єфремова.
На території житлового масиву розташовані школи № 50, 287, 288 і 304, центри первинної медико-санітарної допомоги № 1 (вул. Академіка Єфремова, 11) і № 3 (вул. Чорнобильська, 5/7), автобусна станція № 5 «Дачна» (проспект Перемоги, 142).
Від Святошина до селища Біличі пролягав Біличанський шлях, на якому виникли сучасні вулиці Біличанська і Василя Стуса. Окрім того, у 1900–10-х роках існувала Біличанська вулиця (сучасна Чорнобильська вулиця).
Зображення
-
8-й мікрорайон Біличів, вул. Миколи Ушакова -
Храм святителя Феодосія Чернігівського і пам'ятник жертвам Чорнобиля -
Село Біличі. Стара криниця -
Пам'ятний хрест 250 мешканцям с. Біличів, загиблим під час Голодомору -
Вулиця Обухівська, берег Святошинського озера -
Краєвид з боку річки Борщагівки -
Автостанція № 5 «Дачна» -
«Відьмине болото», вул. Прилужна (13-й мікрорайон) -
Меморіал загиблим воїнам-афганцям -
Храм Зачаття Іоанна Предтечі (УПЦ МП) -
Алея "Героїв Чорнобиля" -
Храм на честь Духа Святого (ПЦУ) -
Пам'ятник воїнам-визволителям Києва у дворі загальноосвітньої школи № 72 -
Пам'ятник воїнам загиблим в роки Другої світової війни
Див. також
Примітки
- ↑ Сергій Вакулишин. Топонімія Києва ХХ ст. К., 2014
- ↑ Біличі. ЦДІАК України
- ↑ Відомості Верховної Ради Української PCP. — 1966 — № 5 — с. 31.
Посилання
- Беличи на топографической карте Генштаба РККА СССР 1937 года // etomesto.ru (рос.)
- Беличи на топографической карте Генштаба СССР 1986 года // etomesto.ru (рос.)
Джерела
- Нарис історії села Біличі. Л. Запольська //Про землю і про людей святошинських : Колективне дослідження / Автор ідеї і керівник проекту — В. Мазепа. — Київ : Еліт-прес, 2008. — 484 с. — ISBN 978-966-8396-07-6., сторінки 272-287.
- Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с. — ISBN 5-88500-070-0.
- Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
|
Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
