Гендерний мейнстрімінг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гендерний мейнстрімінг (або гендерна пріоритетизація) — це визнана на глобальному рівні стратегія втілення політики гендерної рівності. Гендерний мейнстрімінг був записаний у Пекінській Платформі дій і затверджений офіційно на Четвертій Всесвітній конференції із становища жінок у Пекіні в 1995 році. Гендерний мейнстрімінг передбачає (ре)організацію, вдосконалення, формування та оцінку політичних процесів у такий спосіб, щоб учасники та учасниці процесу прийняття політичних рішень використовували гендерний підхід в усіх галузях політики і на всіх етапах. Існуючі відмінності між чоловіками та жінками враховуються для визначення негативних наслідків, а не підтримки нерівностей чи ієрархій, які склалися у суспільстві.

Гендерний мейнстрімінг застосовується, наприклад, у бюджетних процесах, так званому гендерному формуванню бюджету, тобто, це гендерна оцінка бюджетів, використання гендерного підходу на всіх рівнях бюджетного процесу та реструктуризація доходів і видатків з метою сприяння гендерній рівності.

У Рамковій стратегії Європейської спільноти гендерної рівності (2001–2005) уже зазначається про «пропагування рівної участі та представництва жінок». Зокрема, піднімається питання поліпшення гендерного балансу в процесі прийняття політичних рішень; говориться про заходи, орієнтовані на оцінки впливу виборчих систем, законодавства, квот та інших заходів щодо забезпечення гендерного балансу у виборних політичних органах; впровадження інформаційно-просвітницьких заходів для громадян про необхідність гендерного балансу у виборних політичних органах і всередині структур політичних партій. У Дорожній карті із забезпечення гендерної рівності (2006–2010) серед шести основних пріоритетів визначено також і «забезпечення рівного доступу чоловіків і жінок до участі у прийнятті рішень».

Рівність у прийнятті рішень була названа у 2010 році президентом Європейської Комісії Жозе Мануелем Баррозу у «Жіночій Хартії» одним з ключових принципів політики гендерної рівності на рівні ЄС. У Стратегії забезпечення рівності між жінками та чоловіками (2010–2015) зазначено, що «жінки недостатньо представлені в процесі прийняття рішень ‒ як в парламентах, так і в національних урядах».

Європейська комісія пропонує цільові ініціативи для покращення ситуації, пропагує більшу участь жінок у виборах до ЄП тощо. Щороку Європейська комісія звітує стосовно виконання цілей забезпечення рівності між чоловіками і жінками в ЄС відповідно до низки індикаторів, серед яких ‒ і рівень залучення жінок до прийняття рішень. Зокрема, у Звіті за 2013 рік зазначено, що жінки становлять 37% членів новообраного Європейського Парламенту, 9 із 28 нових Комісарів і 7 із 28 суддів Європейського Суду.[1]

Гендерний мейнстрімінг у міському плануванні [ред.ред. код]

Гендерний мейнстрімінг — це підхід до планування, який ставить на перше місце особливі потреби уразливих груп із увагою до їх статі, віку, фізичного стану. Поняття мейнстрімінг використовується для підкреслення, що ці потреби мають стати частиною домінантної планувальної та будівельної культури.[2]

Приклади[ред.ред. код]

Австрія[ред.ред. код]

У міській адміністрації Відня є Департамент гендерного мейнстрімінгу, завдання якого – аналізувати міську політику та корегувати її. Одним з численних напрямів роботи Департаменту є організація публічного простору. Гендерно чутливе регулювання міського руху починається з урахування різних типів пересування. Якщо для чоловіків це переважно приватні автомобілі та громадський транспорт і поїздки на роботу та додому, то для жінок пересування містом ускладнюється необхідністю робити численні додаткові подорожі (у дитсадок, музичну школу з дитиною, магазин, пральню, відвідати літніх батьків тощо). Більшість із цих подорожей здійснюються пішки. Крім жінок, основними користувачами пішохідних хідників є діти та літні. Пішохідний рух тривалий час був «сліпою плямою» міського планування – вулиці створювали для автомобілів.

Міська адміністрація Відня врахувала цей недолік. У результаті значно збільшили ширину тротуарів, зробили безпечнішими пункти переходу дороги, обладнали необхідні місця пандусами, встановили лавочки для перепочинку, навіси для тіні й питні фонтани. Ще одним ключовим моментом стала безпека вулиць, які обладнали інтенсивним нічним освітленням, а також, за можливості, зробили простір більш відкритим. Жодних хащів і закапелків – замість них доріжки (наприклад, від автобусної зупинки до житлових будинків), які добре проглядаються з усіх боків. Ці та інші заходи гендерного мейнстрімінгу зробили Відень безпечнішим містом, у якому приємно й комфортно жити – усім, а не лише жінкам.[3]

Дивіться також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Марценюк, Тамара (2015). «Гендерна політика Європейського Союзу: загальні принципи та найкращі практики». Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД). 
  2. Місто багатьох: як гендерний підхід робить міста справедливішими. mistosite.org.ua. Процитовано 2017-03-21. 
  3. Як жіноча участь у прийнятті рішень змінює спільноти?. Повага (uk). Процитовано 2017-03-21.