Гендерні квоти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гендерні квоти (англ. Gender quota) — це стратегія державної гендерної політики у формі позитивних дій, що має на меті збільшення кількості жінок на владних позиціях[1] для достатнього представництва у владі. Гендерне квотування має на меті подолання історичної несправедливості ізоляції жінок від участі у політичному житті; залучення жінок до прийняття політичних рішень та гарантування участі жінок у представницьких органах влади.

За даними Глобального звіту про гендерний розрив ВЕФ, з чотирьох сфер, длосліджуваних з 2006 року (ринок праці, освіта, здоров'я та виживання, політичне представництво та можливості), гендерна нерівність у політиці є найбільшою і за 12 років досі не досягла 30% від повної рівності. Це глобальна тенденція, характерна для майже всіх країн світу[2].

Гендерні квоти можуть встановлюватись як для жінок, так і для чоловіків. Але, оскільки частка чоловіків у різних органах управління перевищує 90%, то позитивна дискримінація використовується переважно для відновлення утиснутних прав жінок.

«Позитивна дискримінація використовується перш за все для відновлення жіночих прав, які зазнають утисків. В основному вона розглядається як вимушений тимчасовий захід, розрахований на швидке усунення „історичної несправедливості“ по відношенню до жінок.»[3]

Вперше запроваджені у Швеції, на сьогодні гендерні квоти поширені у багатьох країнах світу. Дослідженням їх ефективності займається міжнародний проект Gender Quotas Database.

Визначення[ред. | ред. код]

Гендерні квоти є способом забезпечення представництва жінок у владних структурах. Для цього правовим чином відводиться певна частина депутатських місць у парламенті, які будуть зайняті депутатками.

Гендерні квоти не тотожні жіночим, що їх практикували за радянських часів. Гендерна рівновага в демократичному суспільстві має бути предметом турботи всіх виборців, політичних і державних структур, громадськості.

Квотування впроваджується за допомогою чотирьох механізмів, які можуть поєднуватись:

  • Конституційні положення,
  • виборче законодавство,
  • спеціальні закони про рівні права та протидію дискримінації,
  • статути політичних партій.[4][5]

Введення гендерних квот — явище тимчасове, засіб забезпечення рівних можливостей. Вони спрямовані на виправлення гендерних ухилів у владі. Із розвитком гендерної культури жінок і чоловіків, із утвердженням їхніх рівних прав і можливостей у різних життєвих сферах потреба в гендерних квотах об'єктивно відпаде не тільки де-юре, а й де-факто.[6]

Види[ред. | ред. код]

Гендерні квоти поділяються на законодавчі (правові) та добровільні партійні.

  • Законодавчі гендерні квоти поділяють на зарезервовані місця і законодавчі кандидатські квоти. Зарезервовані для жінок місця — це тип квоти, при якому кількість місць у виборному органі для жінок є визначеною державою. Для кандидаток створюється окремий список і вони конкурують між собою. Приклади країн із такими квотами — Руанда (квота в 61%), Афганістан (27%), Ірак (25%), Бангладеш (20%).
  • Найпоширенішими є добровільні партійні квоти, що діють у більшій половині країн ЄС: це Австрія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція.[1]

Типи виборчих гендерних квот[7]:

На якому рівні?
Ким надаються повноваження? Претенденти Кандидати Обрані
Законодавчі квоти

(Конституційне чи виборче законодавство)

Попередні вибори Кандидатські квоти Зарезервовані місця
Добровільні партійні квоти Претендентські квоти

(Шорт-лісти)

Кандидатські квоти Зарезервовані місця*
  • Згода між політичними партіями про резервування певного числа крісел для жінок (як у Марокко).

Квоти бувають типу «п'ятдесят на п'ятдесят». Цей тип квотування є гендерно-нейтральним.

Існує також концепція «подвійної квоти», при якій відіграє роль не тільки відсоток жінок, а й місце у списку. Даний тип не допускає потрапляння жінок у нижню частину списку, де їхні шанси бути обраними зменшуються. Прикладами країн з системою «подвійної квоти» є Аргентина та Бельгія.[8]

Історія[ред. | ред. код]

У більшості країнах світу жінки недопредставлені в структурах влади, в органах законодавчої та виконавчої влади на місцевому, регіональному та національному рівнях і цей факт є історично зумовленим. Адже жінки отримали право брати участь у загальних парламентських виборах і обиратися депутатками парламентів набагато пізніше, ніж чоловіки. Завдяки активізації першої хвилі фемінізму, рівноправність та надання жінкам виборчого права, кінець ХІХ століття став періодом перших випадків надання виборчого права жінкам. Перша країна світу, де у 1893 році це було впроваджено — Нова Зеландія. Згодом це зробила Австралія (1894 р.), а після неї більшість скандинавських країн і решта Європи на початку ХХ століття (див. Суфражизм, Жіноче виборче право).

Право голосу та право брати участь в управлінні своєю державою стало частиною міжнародного права у 1948 році, вони закріплені у Статті 21 Загальної декларації прав людини ООН, де зазначено, що «кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або опосередковано через вільно обраних представників», «Кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні». [9] Крім цього, жіноче виборче право прямо закріплено в Конвенції про політичні права жінок й у Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, ухвалених ООН у 1952 і 1979 відповідно.[10] Та незважаючи на ці заходи, проблема з рівним представництвом жінок у владі досі існує. Задля вирішення нерівного положення чоловіків і жінок деякі держави почали впроваджувати більш радикальну політику «позитивної дискримінації», основним інструментом якої є гендерні квоти.

Впровадження таких змін в більшій мірі ініціювали представники та представниці соціал-демократичних, соціалістичних і зелених партій, тоді як консерватори та християнсько-демократичні партії виступають проти квот для жінок, вважаючи їх загрозою зниження високого професійного рівня парламентаріїв.

Ефективність квот[ред. | ред. код]

Першою країною, яка запропонувала введення політики гендерного квотування, була Швеція наприкінці 1960-х років. І вже у 1970-80-ті роки ця практика стала складовою політичного спрямування Швеції, Норвегії та Фінляндії. Особливість скандинавського регіону в урівнюючій політиці є те, що «жіноче питання» вирішувалось комплексно, тобто стосувалось не лише політичного статусу, а положення на робочому місці, в родині та соціумі в цілому.

Після впровадження гендерних квот в Скандинавії, значно зросла частка жінок в парламенті, керівництві партій, в органах місцевого самоврядування. Таким чином, представництво жінок у владі стало таким, про яке в той час не могли думати жінки інших країн Заходу.

У Швеції до кінця 1980-х частка жінок в керівних органах регіонального і національного рівнів підійнялась до 40%, тоді як на початку 1970-х становила 14-15%. У парламенті вона досягла 38%, в уряді біля 30%.[3] Міністерські позиції в 1985 році займали вже 25% жінок (75% чоловіків), а в 2018 році 52% жінок і 48% чоловіків.[11]

Наразі Швеція є єдиною країною, де жінки складають близько половини парламенту, а також єдина має позитивні результати у боротьбі з проституцією (введена в країні модель криміналізації клієнта називається "шведською" або "північною"). Країни скандинавського регіону посідають вершину рейтингу країн світу за досягнутими показниками гендерної рівности у Глобальному звіті про гендерний розрив за всі роки досліджень Всесвітнім економічним форумом цих показників[2]. Див. Жінки у Швеції, Шведська модель боротьби з проституцією.

Дослідження[ред. | ред. код]

Існує чимало організацій, проектів, які займаються вивченням ефективності впровадження гендерних квот в уряді. Одним із таких ресурсів є База даних гендерних квот (Gender Quotas Database), спільний проект трьох інституцій — Міжнародного інституту демократії й електоральної підтримки (International IDEA), Міжпарламентського об'єднання (IPU, Inter-Parliamentary Union) та Стокгольмського університету. Проект дає змогу оцінити як загальну картину різних типів квот, так і конкретну ситуацію в кожній країні світу.[8]

Крім того, шведські дослідниці Друд Далеруп[en] і Леніта Фрайденваль[en] зі Стокгольмського університету тривало вивчають явище гендерного квотування, як світовий, так і скандинавський досвід. У своїх працях вони аналізують швидкий і поступальний шляхи залучення жінок у політику.[1]

Дослідження 2018 року, опубліковане «The Journal of Politics», виявило, що впровадження електоральних гендерних квот значно збільшило представництво жінок у парламенті, призвівши до збільшення державних витрат на охорону здоров'я та відносного зменшення військових витрат.[12]

Гендерні квоти в Україні[ред. | ред. код]

В Україні, попри офіційно декларовану рівність і тривалу боротьбу правозахисних організацій, квоти досі не впроваджені. Основні віхи:

  • У червні 2004 року, відбулися парламентські слухання «Становище жінок в Україні: реалії та перспективи», в результаті яких було сформовано рекомендації для поліпшення становища жінок. Однією з рекомендацій було запровадження квоти у 30% у партійних виборчих списках. Однак ця рекомендація не була взята до уваги.
  • У 2005 році Верховна Рада ухвалила закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». В ньому йдеться про «позитивні дії» — спеціальні тимчасові заходи, спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України. Однак даний закон не містить механізмів впровадження, а отже носить здебільшого декларативний характер. В Україні діє законодавча квота, яка передбачає 30% жінок у органах влади. Для партій, які дотримаються квоти, встановлено заохочення у вигляді додаткового державного фінансування, але це не дало бажаного ефекту.
  • У 2013 році внесено зміни до Закону України про «Політичні партії України», що передбачали 30%-ву добровільну гендерну квоту в виборчих списках кандидатів у депутати, однак не було передбачено санкцій за недотримання закону.[13]
  • У 2015 році 30% гендерна квота поширювалась і на місцеві вибори. Також були внесені зміни до Закону України «Про місцеві вибори» та введено вимогу щодо статутів політичних партій у частині інформації про гендерні квоти. Згідно з цими змінами, статут партії мусить містити інформацію про мінімальний рівень представництва жінок та чоловіків серед кандидатів у депутати.[1]
  • Крім цього, активним залученням жінок до суспільно-політичного життя в Україні займається міжфракційне депутатське об'єднання «Рівні можливості». Завдання, які ставлять перед собою учасниці та учасники об‘єднання, є наступними: просування гендерної рівності та покращення становища жінок у суспільстві; об'єднання зусиль законодавчої і виконавчої влади та громадянського сектору задля просування прав жінок;[14] У 2017 році завдяки активному сприянню депутатів МФО «Рівні можливості» у Верховній раді України були зареєстровані важливі законопроекти у сфері забезпечення гендерної рівності та недискримінації. Стосовно рівного представлення жінок і чоловіків у політиці було висунуто проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі». Законопроектом передбачається застосування 40% гендерної квоти для всіх категорій кандидатськиих списків — з обов'язковим правилом розміщення: у кожній групі з 5 кандидатів має бути не менше 2-х осіб однієї з статей. Важливим аспектом є те, що законопроект передбачає застосування юридичних санкцій у вигляді відмови в реєстрації виборчого списку кандидатів, якщо суб'єкт виборчого процесу впродовж трьох днів не змінює списку відповідно до норм закону.[15]

Українці та українки в січні 2015 року не висловлювали підтримки закріпленню квот ані в партійних списках (підтримують 14% загалом, 11% чоловіків і 17% жінок), ані в органах державної влади (підтримують 14% загалом, 12% чоловіків і 16% жінок). Водночас, проти квотування виступили приблизно третина населення (і серед чоловіків, і серед жінок), а ще третина вважали, що це питання зараз "не на часі".[16]

Світовий досвід запровадження квот[ред. | ред. код]

Інформація про гендерне квотування у країнах світу, де воно впроваджене (інформація станом на 02 червня 2019 із Gender Quotas Database)[17].

Гендерні квоти в парламентах країн світу (крім Америк)
Африка Гвінея Паралельна виборча система[en] (Parallel)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
26 з 114 22.8%
Африка Кенія Система відносної більшості[en] (FPTP)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти для верхньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
76 з 350 21.7%
Африка Лесото Змішана (MMP)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
28 з 122 23%
Африка Ліберія Система відносної більшості[en] (FPTP)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
9 з 73 12.3%
Африка Лівія Паралельна виборча система[en] (Parallel)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
30 з 200 15%
Африка Малаві Система відносної більшості[en] (FPTP)
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
32 з 193 16.6%
Африка Малі Двоступенева виборча система[en] (абсолютної більшості, TRS)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
13 з 147 8.8%
Африка Мавританія Паралельна виборча система[en] (Parallel)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
31 of 157 19.7%
Африка Маврикій Plurality-at-large voting (PV)
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
8 з 69 11.6%
Африка Марокко Система пропорційних списків[en] (List PR)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
81 з 395 20.5%
Африка Мозамбік Система пропорційних списків[en] (List PR)
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
99 з 250 39.6%
Африка Намібія Система пропорційних списків[en] (List PR)
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
48 з 104 46.2%
Африка Нігер Система пропорційних списків[en] (List PR)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
29 з 171 17%
Африка Республіка Конго Двоступенева виборча система[en] (абсолютної більшості, TRS)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти для верхньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
17 з 151 11.3%
Африка Руанда Система пропорційних списків[en] (List PR)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти для верхньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
49 з 80 61.3%
Африка Сенегал Паралельна виборча система[en] (Parallel)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
69 з 165 41.8%
Африка Сьєрра-Леоне Система відносної більшості[en] (FPTP)
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
18 з 146 12.3%
Африка Сомалі Прямі вибори відсутні
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
67 з 275 24.4%
Африка Південно-Африканська Республіка Система пропорційних списків[en] (List PR)
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
170 з 400 42.5%
Африка Південний Судан В перехідній стадії
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти для верхньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
109 з 400 27.3%
Африка Судан Паралельна виборча система[en] (Parallel)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
133 з 426 31.2%
Африка Есватіні Система відносної більшості[en] (FPTP)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти у верхню палату
5 з 69 7.2%
Африка Танзанія Система відносної більшості[en] (FPTP)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
145 з 393 36.9%
Африка Того Система пропорційних списків[en] (List PR)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
15 з 91 16.5%
Африка Туніс Система пропорційних списків[en] (List PR)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
68 з 217 31.3%
Африка Уганда Система відносної більшості[en] (FPTP)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
160 з 465 34.4%
Африка Зімбабве Паралельна виборча система[en] (Parallel)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти для верхньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
86 з 270 31.9%
Америки Аргентина Система пропорційних списків[en] (List PR)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти для верхньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
99 з 257 38.5%
Америки Болівія Змішана (MMP)
  • Законодавчі для єдиної/нижньої палати
  • Законодавчі квоти для верхньої палати
  • Законодавчі квоти на суб-національному рівні
  • Добровільні квоти прийняті політичними партіями
69 з 130 53.1%

Європа[ред. | ред. код]

Практика запровадження гендерних квот у політиці є досить поширеним явищем серед країн Європи. За даними Gender Quotas Database, гендерні квоти прийняті у 38 країнах Європи: з них, законодавчі квоти запроваджені в Албанії, Боснії і Герцеговині, Бельгії, Данії, Ірландії, Косово, Македонії, Молдові, Чорногорії, Сербії, Україні та Польщі. Добровільні партійні квоти мають більше половини країн ЄС: Австрія, Велика Британія, Греція, Іспанія, Італія, Кіпр, Литва, Люксембург, Мальта, Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Португалії, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція, Швейцарія, Ісландія. Деякі країни не квоти приймали (Болгарія, Естонія, Латвія, Фінляндія).

Найбільш успішними країнами за участю жінок у національному парламенті (коли жінки займають більше 40% місць) станом на 2019 рік серед 28 країн ЄС є Швеція (46%), Іспанія (41%) та Норвегія (40%). Більше 30% жінок — у національних парламентах чотирнадцяти країн: Франція (39%), Бельгія (38%) Ісландія (38%), Данія (37%), Македонія (37%), Австрія (37%), Сербія (37%), Італія (35%), Португалія (36%), Косово (32%), Швейцарія (32%), Велика Британія (32%), Нідерланди (31%), Німеччина (31%).

Найгірша ситуація стосовно представництва жінок у топ-політиці — в Україні (11%), Мальті (12%), Кіпрі (13%), Угорщині (13%), Росії (16%).[18][19]

Південна Америка[ред. | ред. код]

Першю в Південній Америці гендерні квоти запровадила Аргентина. Для збільшення кількості жінок в уряді у 1991 році, під час президентства Карлоса Менема, введено перший закон про гендерне квотування: 30% кандидаток для кожної політичної партії. Дана стратегія була досить успішною через особливості аргентинської виборчої системи. Сторони пропонують закритий список кандидатів і виборці повинні голосувати за весь список тієї чи іншої партії.[20] Такі зміни мали значний вплив на становище аргентинських жінок у політиці. Аргентинська палата депутатів включала 64 депутатки у 1995 році, 76 — у 2001 та 93 — у 2005. Відповідні відсотки становили 24,9%, 30% та 36,2% пленуму.  До 2007 року 33% депутатів і 24% сенаторів у аргентинському законодавчому органі були жінками. Хоча кількість жінок у політиці Аргентини зросла, Elisa Maria Carrio (2012) зазначає, що чоловіки-політики досі домінують у політичних партіях.[21]

Слідом за Аргентиною, одинадцять інших країн Південної Америки (Болівія, Бразилія, Коста-Ріка, Домініканська Республіка, Еквадор, Гаяна, Гондурас, Мексика, Панама, Парагвай і Перу) ухвалили аналогічні закони щодо гендерних квот протягом наступного десятиліття, що різним чином вплинуло на частку жінок у законодавчих органах. Дванадцятою країною, яка також прийняла закон про квоти, але пізніше його скасувала, була Венесуела. На виборах 2006 року закон про квоти в Еквадорі сприяв збільшенню представництва жінок у законодавчих органах країни з 15% до 25%. В Гондурасі запровадження закону про квоти сприяло збільшенню частки жінок у законодавчих органах до 23% після виборів 2005 року, яка раніше склала лише 5,5%.[22]

Північна Америка[ред. | ред. код]

Сполучені Штати мають двопалатний парламент і запроваджену політику добровільних гендерних квот. Станом на 2018 рік 84 з 429 (20%) місць у парламенті займали жінки.

Канада також має двопалатний парламент з добровільними гендерними партійними квотами. У 2018 році 90 з 338 (27%) місць у Палаті громад займали жінки. Вибори 2015 року призвели до збільшення частки жінок у парламенті на 1,1%, порівняно з минулими виборами 2011 року. Політичні партії відрізняються за своєю політикою щодо представництва жінок в парламенті: Нова демократична партія, Партія зелених та Ліберальна партія збільшили кількість кандидаток, однак Консервативна партія та Квебецький блок знизили на 20% і 28% відповідно.

Мексика має двопалатний парламент та прийняті добровільні гендерні квоти (241 з 500 місць — 48% у Палаті депутатів жінки) У лютому 2014 року Мексика прийняла конституційну поправку до статті 41 Федеральної Конституції, яка вимагала, щоб політичні партії розробили стратегію для забезпечення гендерного паритету у висуванні кандидатів на виборах до федеральних та місцевих конгресів. Ця поправка свідчить про суттєве поліпшення у порівнянні з попередніми конституційними вимогами та сприяє паритету та чергуванню між жінками і чоловіками у списках до кандидатів партій.[19]

Африка[ред. | ред. код]

Гендерні квоти запроваджені у 46 країнах Африки. Найбільш успішними країнами за участю жінок у національному парламенті є Руанда (61%), Намібія (46%), Південно-Африканська Республіка (42%) та Сенегал (42%). Найгірша ситуація стосовно жінок у політиці в: Демократична Республіка Конго (10%), Кот-д'Івуар (11%) та Сьєрра-Леоне (12%).

Стосовно ситуації у Руанді, не зважаючи на те, що ця країна є однією з найбідніших у світі, показники гендерної рівності дуже високі. Руанда має двопалатний парламент із законодавчими квотами, а саме наявні зарезервовані для жінок місця у парламенті — це так звані жорсткі (hard) квоти. Завдяки ним 49 з 80 місць у Палаті депутатів, які складають 61% всіх кандидатів, займають жінки. Крім цього, Руанда має один з найвищих показників жіночої робочої сили у світі (86%). У США, наприклад, ця цифра становить 56% і навіть знижується. В Руанді не тільки високий рівень участі, але менший гендерний розрив в оплаті праці — у Руанді жінки заробляють 88 центів за кожен долар, який заробляє чоловік; в США це 74 цента.[23]

Такий високий рівень участі жінок у політиці та на ринку праці можна пояснити історичними обставинами, що склалися в країні. Більше двох десятиліть тому близько 800 тисяч руандійців було вбито за три місяці. Після цих подій жінки складали від 60% до 70% населення. Тому жінки не мали іншого вибору, окрім як виконувати ролі, якими колись займались чоловіки.[19]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Марценюк, Тамара (11 лютого 2019). Міжнародний досвід запровадження гендерних квот та українські реалії. Гендер в деталях. Процитовано 2019-04-13. 
  2. а б World Economic Forum. sponsor. (2006-). The Global gender gap report.. World Economic Forum. ISBN 2008252411 Перевірте значення |isbn= (довідка). OCLC 1090375761. 
  3. а б Степанова, Н. (1999). «Женщина в обществе» .- Опыт использования гендерных квот в странах Западной Европы., Общественные науки и современность, № 4 (Російська). 
  4. Міжнародний досвід реалізації гендерної політики - Центр адаптації державної служби до стандартів Європейського союзу. www.center.gov.ua (uk-ua). Процитовано 2019-04-18. 
  5. Вілкова, Олена Юріївна (2014). Гендерне квотування – один із механізмів реалізації гендерно чутливої державної політики зайнятості / Олена Юріївна Вілкова. // Соціологія і психологія праці та зайнятості. с. С. 25–29. 
  6. Шевченко, З. В. (2013). Словник ґендерних термінів. Процитовано 2019-04-13. 
  7. Gender Quotas | International IDEA. www.idea.int. Процитовано 2019-06-02. 
  8. а б Gender Quotas Database | International IDEA. www.idea.int. Процитовано 2019-04-13. 
  9. Декларации, конвенции, соглашения и другие правовые материалы. www.un.org (RU). Процитовано 2019-04-13. 
  10. Конвенция о политический правах женщин (Російська). Процитовано 13.04.19. 
  11. 8. Women and men in Sweden. Facts and figures 2018 Stockholm. https://www.scb.se (Англійська). 2018. Процитовано 13.04.19. 
  12. Clayton, Amanda; Zetterberg, Pär (2018). "Quota Shocks: Electoral Gender Quotas and Government Spending Priorities Worldwide". The Journal of Politics. 80(3) (Англійська). с. 916–932. 
  13. Троян, Ірина (28 жовтня 2015). Гендерні квоти проти статусу-кво: доступ жінок до політики. Спільне/Commons. 
  14. МІЖФРАКЦІЙНЕ ДЕПУТАТСЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ «РІВНІ МОЖЛИВОСТІ». Ukrainian Women's Congress. 2018. 
  15. Чернявська, Людмила (17 Серпня 2016). Ініціативи Парламенту у сфері забезпечення гендерної рівності та недискримінації. https://povaha.org.ua/ (Українська). Повага – кампанія проти сексизму у політиці і ЗМІ. 
  16. Жінка у суспільно-політичному житті: упередження, можливості, перспективи - загальнонаціональне опитування. dif.org.ua (uk). Процитовано 2019-04-18. 
  17. | International IDEA. www.idea.int. Процитовано 2019-06-02. 
  18. Марценюк, Тамара (2015). ГЕНДЕРНА ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТА НАЙКРАЩІ ПРАКТИКИ. Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД). Процитовано 13.04.19. 
  19. а б в Quota Project, Global Database of Quotas for Women (English). 2019. Процитовано 17.04. 2019. 
  20. "The 30 Percent Quota Law: A turning point for women's political participation in Argentina" United Nations Inter-agency Network on Women and Gender Equality. https://www.un.org (Англійська). 1995. 
  21. Ballington, Julie.; Karam, Azza M.; International Institute for Democracy and Electoral Assistance. (2005). Women in parliament : beyond numbers (вид. Rev. ed). Stockholm, Sweden: International IDEA. ISBN 9185391190. OCLC 71006907. 
  22. Barrionuevo, Alexei (2007). "Political Tango, Women in the Lead". The New York Times (Англійська). 
  23. How Rwanda beats the United States and France in gender equality (English). World Economic Forum. 02 May 2017.