Полтавська губернія

Полтавська губернія
Герб
Центр	Полтава
Утворено	1802–1925
Площа	46 772 м²
Населення	1 343 029 (1802) 2 771 661 (1897) осіб ({{{Дата перепису}}})
Попередники	Малоросійська губернія
Наступники	Полтавська область

Генеральна карта Полтавскої губернії із поділом на повіти, поштовими та значними проїжджими шляхами, станціями та відстанями між ними. Санкт-Петербург, 1821 рік

Полтавська губернія з поділом на повіти і стани у 1860-х роках.

Полтавське губернське земство

Полта́вська губе́рнія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, УНР; Української Держави та Української Соціалістичної Радянської Республіки Лівобережної України на початку XIX — у першій чверті XX століття.

Створена царським указом від 27 лютого 1802 року, за яким Малоросійська губернія була поділена на дві — Полтавську (адміністративний центр — Полтава) і Чернігівську. Урочисте відкриття розпочалося 9 березня 1802 року літургією в Успенському соборi міста Полтави.

Адміністративно-територіальний поділ

Повіти

Спершу в складі Полтавської губернії було 10, згодом 12, а з 1803 — 15 повітів:

• Гадяцький,
• Зіньківський (утворений 1803 року),
• Золотоніський,
• Кобеляцький (утворений 1803 року),
• Костянтиноградський,
• Кременчуцький,
• Лохвицький (утворений 1803 року),
• Лубенський,
• Миргородський,
• Переяславський,
• Пирятинський,
• Полтавський,
• Прилуцький,
• Роменський,
• Хорольський.

На час утворення губернії тут налічувалося 1 343 029 жителів. За даними 10-ї ревізії (1859) — 1 762 564 жителів, 4518 населених пунктів (260 037 дворів), у тому числі губернське і повітове місто Полтава, 14 повітових і 2 заштатні міста (Градизьк і Глинськ) та посад Крюків.

Файл:Gubernia de Poltava - Imperio ruso.png

Територія губернії станом на 1917 рік

Межувала Полтавська губернія на півночі з Чернігівською, на північному сході — з Курською та Харківською губерніями, на півдні — з Катеринославською, а з південного заходу р. Дніпро відділяла її від Київської, Херсонської і частково Катеринославської губерній.

Площа — 43 844 кв. версти. Ліси займали 2341 кв. версти (24 854 десятин), орні землі — 31 705, луки — 5229, сади — 303, болота — 960, піски — 570 кв. верст. Головне заняття населення — землеробство і скотарство. Вирощували зернові культури, льон, коноплі, соняшник, тютюн, овочеві культури. Значний прибуток давало вирощування слив. Зокрема, великий попит мали мгарські, маціївські, глинські, сарські, опішнянські, зіньківські, мачуські, комишанські сливи. Важливу галузь господарства становило вирощування великої рогатої худоби, коней, овець, свиней. 1859 року тут налічувалося 233 кінні заводи. Найбільше їх було в Хорольському, Прилуцькому, Костянтиноградському, Кобеляцькому і Роменському повітах, єдним з найвідоміших з них є Дібрівський.

Жителі губернії займалися також чумацтвом, бондарством, гончарством, чинбарством та ін. промислами. Фабрично-заводська промисловість була розвинута слабо. 1859 року діяло 575 підприємств, на яких працювали 15 782 осіб, що виробляли продукції на 6,5 млн крб. Зокрема, діяло 57 селітроварень, 23 винокурні, 21 цукровий, 15 салотопних заводів, 13 тютюнових, 10 вовняних фабрик, 13 чинбарень. Протягом 1862–1896 вартість випуску промислових виробів зросла з 4,1 млн до 23,6 млн крб. На кінець XIX століття в Полтавській губернії діяло 841 підприємство. За Всеросійським переписом 1897 в губернії налічувалося 2 778 151 жителів, у тому числі міського населення — 274 294. Як і раніше, в 1900 губернія ділилася на 15 повітів, 261 волость.

На початку XX століття Полтавщина залишалася аграрною губернією з великим поміщицьким землеволодінням. Через малоземелля селяни змушені були орендувати близько 1 млн десятин поміщицьких земель. При цьому заборгованість приватного землеволодіння (величина визначається процентним відношенням заставленої землі до загальної площі приватних володінь) досягла 58%. На 1 десятину видавалося 59-61 рублів іпотечного кредиту. До 1899 року 500 маєтків, із 63 602 десятинами землі перейшли у володіння недворянських станів. У 1895–1896 роках відбулося падіння цін на землю, але через 4 роки ціна піднялася на 19%. Через утворений земством Селянський банк, у 1900 році селянам було продано понад 16 000 десятин землі, з них придбано від дворян — 8320 десятин, від купців -2503 десятин.

Понад 95 тисяч селян наймитувало в місцевих поміщицьких маєтках. Найгірші умови по забезпеченості були в Лохвицькому та Зінківському повітах. Близько 60 тисяч селян щорічно виїздили на заробітки в Донбас, Катеринославську, Таврійську, Херсонську губернії. Через відносне аграрне перенаселення з 1906 по 1912 рік з Полтавської губернії до Сибіру і на Далекий Схід переселилося понад 32 тисяч селянських сімей (близько 200 тисяч осіб). У 1900 році налічувалося 4416 підприємств, на яких працювало близько 14 тисяч робітників. На початку 1917 року кількість підприємств збільшилася до 6182, а робітників — до 30,8 тисяч осіб. У селах широко розвивалися кустарні промисли, якими займалося 92 280 осіб.

У 1895 на Полтавщині діяло 232 лікарні, 61 аптека, у тому числі 19 сільських. У 721 початковій школі навчалося 59 396 дітей. У шкільних бібліотеках налічувалося 442 690 книг. У 1896 році діяло 2142 навчальні заклади (105 186 учнів). Письменних за переписом 1897 року в Полтавській губернії було 16%, у тому числі у містах — 39,8%. У 1910 році відповідно стало 26,2% і 48,2%.

Полтавщина в 1917–1920 роках

Полтавщина дала дуже багато діячів УЦР, УНР і Армії УНР, переважно вихованців Полтавського кадетського корпусу, які за українською самосвідомістю значно вирізнялися від кадетів решти подібних тогочасних закладів. Вже влітку 1917 р. губернія ввійшла до складу автономної України в складі Росії під управлінням ГС УЦР, в листопаді 1917 р. — в УНР. Губернським комісаром Полтавщини від УЦР і УНР у серпні 1917 — травні 1918 був Андрій Лівицький. 6(19) січня 1918 року м. Полтава було захоплене військами РСФСР на чолі з Муравйовим. У боях з воїнами УНР російські більшовики зайняли 21 січня (3 лютого) м. Бориспіль, 24 січня (6 лютого) — м. Кременчук, встановивши свою владу в усій губернії. Але в березні — на початку квітня 1918 року союзні війська УНР і Німеччини звільнили територію Полтавщини від російсько-більшовицької влади. Губернським комісаром від УНР став П. Кудрявцев. Губернськими старостами за режиму УД були С. Іваненко і Д. Яновський. У січні 1919 року на території Полтавщини вдруге було встановлено радянську владу. У липні-серпні 1919 року війська білих росіян Денікіна витіснили радянські війська УСРР, проте в грудні 1919 року радянську владу було відновлено.

У Радянській Україні

Декретами ВУЦВК від 8 липня і 30 липня 1920 року утворено Кременчуцьку губернію, до якої відійшли Золотоніський, Кременчуцький та Хорольський повіти (розформована в кінці 1922 року). Постановою ВУЦВК від 27 квітня 1920 року Переяславський повіт віднесено до Київської губернії.

Станом на 7 березня 1923 року загальна площа Полтавської губернії становила 4 126 703 кв. верст, 2 944 861 ж. Ділилася губернія на 14 повітів і 260 волостей. 7 березня 1923 року поділ на повіти і волості було скасовано і замість них створено 7 округів (Золотоніський, Красноградський, Кременчуцький, Лубенський, Полтавський, Прилуцький і Роменський) і 89 районів.

На 1 жовтня 1923 року в губернії налічувалося 32 комуни, 212 с.-г. артілей, 70 ТСОЗів, 130 радгоспів, 39 агробаз і дослідних станцій, 19 радгоспів при агротехнікумах та агрошколах, 643 984 індивідуальних селянських господарств. Діяло 17135 різних підприємств, у тому числі близько 12 тис. вітряків, 106 державних, 271 кооперативне підприємство. На 1 грудня 1924 року в Полтавській губернії було 86 районів, 1045 сільрад, 8146 нас. пунктів, у яких налічувалося 648 401 господарство.

3 червня 1925 року з переходом на триступеневу систему управління Полтавська губернія ліквідована.

• 
  Карта Полтавської губернії, 1921
• 
  Карта Полтавської губернії, 1922
• 
  Карта Полтавської губернії, 1923
• 
  Карта території колишньої Полтавської губернії, 1925

Населення

Дівчата і заміжні жінки Полтавської губернії у святковому вбранні. Кінець XIX — початок XX ст.

Етнічний склад населення за переписом 1897:

	кількість чол.	%
Українці	2 583 133	92.98
Євреї	110 352	3.97
Росіяни	72 941	2.63
Німці	4579	0.16
Поляки	3891	0.14
Білоруси	1344	0.05

Конфесійний склад населення за переписом 1897:

	кількість чол.	%
Православні	2 654 645	95.55
Юдеї	110 944	3.99
Римо-католики	6065	0.22
Протестанти	3165	0.11
Старообрядці	2407	0.09
Мусульмани	640	0.02

Розподіл населення в містах губернії за мовою (перепис 1897 року)
Місто	Українська	Російська	Їдиш	Польська	Німецька	Інша
Полтава	56.0%	20.5%	19.9%	2.0%	0.6%	1.0%
Гадяч	72.9%	2.6%	24.0%	0.3%		0.5%
Зіньків	85.8%	1.8%	12.1%	0.3%
Золотоноша	59.9%	7.6%	31.6%	0.7%		0.2%
Кобеляки	73.5%	5.4%	20.2%	0.4%	0.1%	0.4%
Костянтиноград	71.9%	8.9%	17.0%		1.6%	0.6%
Кременчук	30.1%	19.3%	46.9%	1.7%	0.7%	0.2%
Градизьк	87.5%	0.5%	11.7%			0.3%
Лохвиця	68.1%	3.7%	27.7%	0.3%		0.2%
Лубни	59.2%	9.5%	29.7%	0.7%	0.5%	0.4%
Миргород	82.6%	4.3%	12.4%			0.7%
Переяслав	57.1%	3.2%	39.3%	0.2%		0.2%
Пирятин	55.6%	3.6%	39.8%	0.3%	0.3%	0.4%
Прилуки	63.9%	4.4%	30.9%	0.2%	0.2%	0.1%
Ромни	61.6%	8.6%	28.2%	1.0%	0.3%	0.3%
Глинськ	90.9%	1.0%	7.7%	0.1%	0.2%	0.1%
Хорол	64.4%	7.2%	25.5%	2.4%	0.1%	0.4%
По губернії	57.1%	11.4%	29.3%	1.1%	0.4%	0.7%

Персоналії

• Іванов Микола Кузьмич (1810–1880) — український оперний співак, тенор; співав у оперних театрах Італії, Франції, Швейцарії, Великої Британії.
• Симон Петлюра — Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).
• Гончаренко Аверкій Матвійович — сотник Армії УНР, старшина штабу 30-го полку дивізії СС «Галичина».
• Олександр Доценко — підполковник Армії УНР.
• Падалка Лев Васильович — український статистик, історик, археолог, етнограф, краєзнавець, громадський діяч.
• Володимиров Леонід Євстахійович — український вчений-правознавець, доктор кримінального права, професор.
• Максимейко Микола Олексійович — український вчений-історик права. Доктор права, професор, член-кореспондент Всеукраїнської Академії Наук.
• Лісовський Олексій Миколайович — український літературознавець, фольклорист.
• Шелудько Дмитро Ілліч — український дипломат, мовознавець, літературознавець, популяризатор української літератури у Болгарії.
• Непийпиво Василь Гнатович — народний художник УРСР.
• Дяченко Петро Гаврилович — український військовий діяч.
• Учасники Української революції 1917-1921 років, що народилися на Полтавщині

Див. також

• Полтавська область

Посилання

• Полтавська губернія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Карта Полтавської губернії

Джерела

• Полтавщина. Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992.
• Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12 — Релігія і Церква. — Полтава : Полтавський літератор, 2009.
• Статистическое бюро Полтавскаго Губернскаго Земства. Обзоръ сельского хозяйства. — Полтава, 1901.
• Якименко М. А. Полтавська губернія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 366. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). Документи і матеріали. У 2 т. / ред. кол.: В. Верстюк (відп. ред.), О. Бойко, Н. Маковська, Т. Осташко, Р. Пиріг; Упорядн.: Р. Пиріг (керівн.), О. Бойко, А. Гриценко, О. Кудлай, О. Лупандін, Н. Маковська, Т. Осташко, О. Щусь. НАН України. Інститут історії України; Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. — Т. 1. – К. : Темпора, 2015. — С. 381—382.