Лев Данилович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Шюлжич (обговорення | внесок) |
впорядкування назв князівств Галицького та Волинського |
||
Рядок 38: | Рядок 38: | ||
}} |
}} |
||
'''Лев Дани́лович''' (бл. {{ДН|||1225}}<ref name="В14"/> — бл.[[1301]]) — [[ |
'''Лев Дани́лович''' (бл. {{ДН|||1225}}<ref name="В14"/> — бл.[[1301]]) — [[Правителі Галицького і Волинського князівств|князь галицький, князь волинський]] ([[1264]]—[[1301]]); [[Перемиське князівство|князь перемишльський]] (бл. [[1240]]—[[1269]]), [[Список Белзьких князів|белзький]] (після [[1245]]—[[1269]]) і [[Галицьке князівство|галицький]] ([[1264]]—бл. [[1301]]). Представник дому [[Романовичі]]в, гілки [[Волинські Мономаховичі|Волинських Мономаховичів]] із династії [[Рюриковичі]]в. Син руського короля [[Данило Романович|Данила]] і галицької князівни [[Анна Мстиславівна|Анни]]. Чоловік угорської принцеси [[Констанція Угорська|Констанції]], доньки угорського короля [[Бела IV|Бели IV]]. Батько руського короля [[Юрій Львович|Юрія]]. Вперше відзначився у поході проти [[Куремса|Куремси]]<ref name="ЕІУ"/>. Після розпаду [[Руське королівство|Руського королівства]] по смерті Данила ([[1264]]) успадкував [[Галицька земля|Галицьку]] і [[Перемишльська земля|Перемишльську землі]], ставши найсильнішим серед членів дому<ref name="ЕІУ"/>. Визнав себе васалом [[Золота Орда|Золотої Орди]]<ref name="ЕІУ"/>. Убив литовського князя [[Войшелк]]а за передачу [[Велике князівство Литовське|Литви]] його братові [[Шварн Данилович|Шварну]] ([[1267]])<ref name="ЕІУ"/>. Тим самим зіпсував відносини з литовцями, які замість русина поставили наступним князем литовця [[Тройден]]а; поховав ідею єдиної Русько-Литовської держави під егідою Романовичів<ref name="ЕІУ"/>. Безуспішно претендував на литовську ([[1269]]) та польську ([[1289]]) спадщину, залучаючи до походів татар. Замість краківської корони здобув лише [[Люблінська земля|Люблінську землю]]. Спільно з ординцями воював в Угорщині, на короткий час приєднав [[Закарпаття]] ([[1283]])<ref name="ЕІУ"/>. Прославився як мужній воїн і полководець, але нерозважливий і нестриманий політик<ref name="ЕІУ"/>. Занедбав своє князівство через часті війни з сусідами<ref name="ЕІУ"/>. За переказом у старості прийняв [[чернецтво]]<ref name="Войтович"/>. Іменем Лева названо місто [[Львів]]<ref name="Войтович">Войтович 2000.</ref>. У західноєвропейських джерелах називається королем Русі, хоча в руських джерелах ніколи так не титулувався<ref>Войтович 2003: 66.</ref>. |
||
== Імена == |
== Імена == |
||
Рядок 52: | Рядок 52: | ||
Точна дата народження Лева невідома. М. Котляр і Л. Войтович припускають, що він народився близько [[1225]] року<ref name="ЕІУ">Котляр 2009: 72</ref><ref name="В14">Войтович 2014; у попередніх роботах Войтович вказував іншу дату — бл. 1228 року (Войтович 2000).</ref>. |
Точна дата народження Лева невідома. М. Котляр і Л. Войтович припускають, що він народився близько [[1225]] року<ref name="ЕІУ">Котляр 2009: 72</ref><ref name="В14">Войтович 2014; у попередніх роботах Войтович вказував іншу дату — бл. 1228 року (Войтович 2000).</ref>. |
||
Лев був другим сином<ref name="ЕІУ"/> руського короля [[Данило Романович|Данила Романовича]], старшого сина першого |
Лев був другим сином<ref name="ЕІУ"/> руського короля [[Данило Романович|Данила Романовича]], старшого сина першого галицького і волинського князя [[Роман Мстиславич|Романа Мстиславича]], представника [[Волинські Мономаховичі|волинської гілки Мономаховичів]], і галицької князівни [[Анна Мстиславна|Анни]], доньки галицького князя [[Мстислав Удатний|Мстислава Удатного]], представника [[Смоленські Мономаховичі|смоленської гілки Мономаховичів]]<ref>Войтович 2012: 8—9.</ref>. По батьківський лінії він був нащадком великих київських князів [[Роман Мстиславич|Романа]] і [[Мстислав Ізяславич|Мстислава]], а також візантійського імператора [[Ісаак II Ангел|Ісаака II Ангела]]. По лінії матері його прадідами були новгородський князь [[Мстислав Ростиславич]] та [[половці|половецький]] хан [[Котян]]. |
||
Перша згадка про Лева в літописі датується 1233 роком<ref name="Войтович"/>. |
Перша згадка про Лева в літописі датується 1233 роком<ref name="Войтович"/>. |
||
У [[1240]] році разом з батьком був в [[Угорське королівство|Угорському королівстві]], де Данило шукав союзників проти [[Монгольська імперія| |
У [[1240]] році разом з батьком був в [[Угорське королівство|Угорському королівстві]], де Данило шукав союзників проти [[Монгольська імперія|монгололів]]. |
||
Військово-політичну діяльність князь Лев Данилович розпочав ще за життя свого батька, беручи участь у всіх його походах. [[1244]] року був у війську Данила, яке зазнало невдачі у битві проти претендента на галицький престол князя [[Ростислав Михайлович|Ростислава Михайловича]] на р. Січниці, лівій притоці Вишні у Перемишльській землі. |
Військово-політичну діяльність князь Лев Данилович розпочав ще за життя свого батька, беручи участь у всіх його походах. [[1244]] року був у війську Данила, яке зазнало невдачі у битві проти претендента на галицький престол князя [[Ростислав Михайлович|Ростислава Михайловича]] на р. Січниці, лівій притоці Вишні у Перемишльській землі. |
||
Рядок 64: | Рядок 64: | ||
У [[1247]] році (за іншими даними, в [[1251]]—[[1252]]) для зміцнення союзу з Угорським королівством Данило Романович одружив його з донькою [[Бела IV|Бели IV]] [[Констанція Угорська|Констанцією]]. Можливо, на знак цієї події було засновано місто [[Львів]], назване іменем Лева Даниловича. |
У [[1247]] році (за іншими даними, в [[1251]]—[[1252]]) для зміцнення союзу з Угорським королівством Данило Романович одружив його з донькою [[Бела IV|Бели IV]] [[Констанція Угорська|Констанцією]]. Можливо, на знак цієї події було засновано місто [[Львів]], назване іменем Лева Даниловича. |
||
[[1249]] року брав участь у поході на [[Слонім]] в ході втручання |
[[1249]] року брав участь у поході на [[Слонім]] в ході втручання галицьких та волинських військ в литовські усобиці на стороні князя [[Товтивіл]]а. |
||
У [[1252]]—[[1254]] роках разом з батьком воював з |
У [[1252]]—[[1254]] роках разом з батьком воював з монгольським [[баскак]]ом [[Куремса|Куремсою]]. |
||
В цей ж час, [[1252]] року, здійснив похід у чеські землі на підтримку брата [[Роман Данилович|Романа]] в ході війни за австрійську спадщину [[Бабенберги|Бабенбергів]]. |
В цей ж час, [[1252]] року, здійснив похід у чеські землі на підтримку брата [[Роман Данилович|Романа]] в ході війни за австрійську спадщину [[Бабенберги|Бабенбергів]]. |
||
Рядок 82: | Рядок 82: | ||
У [[1267]] році великий князь литовський [[Войшелк]] передав литовський престол Левовому братові Шварну, який був його швагром, а сам постригся в [[Чернецтво|монахи]] у одному з монастирів Галичини. Згодом Лев покликав Войшелка погостювати та вбив під час сварки, ймовірно через те що останній зробив своїм наступником Шварна а не його. Після цього стосунки між литовськими та руськими князями значно погіршились і вилились у спустошливі війни. |
У [[1267]] році великий князь литовський [[Войшелк]] передав литовський престол Левовому братові Шварну, який був його швагром, а сам постригся в [[Чернецтво|монахи]] у одному з монастирів Галичини. Згодом Лев покликав Войшелка погостювати та вбив під час сварки, ймовірно через те що останній зробив своїм наступником Шварна а не його. Після цього стосунки між литовськими та руськими князями значно погіршились і вилились у спустошливі війни. |
||
Проте [[1269]] року помер [[Шварно Данилович]] і Лев успадкував [[Холм]] і [[Дорогочин|Дорогичин]], та передав останні своєму сину [[Юрій Львович|Юрію]]. В цей же час здійснив невдалу спробу утвердитись у Литві в якій Шварно був великим князем був. [[1270]] року помер [[Василько Романович]], який, здається, перед смертю пішов у монахи, і відтоді Лев, як старший з [[Романовичі]]в де-факто став верховним князем [[Галицько-Волинське князівство| |
Проте [[1269]] року помер [[Шварно Данилович]] і Лев успадкував [[Холм]] і [[Дорогочин|Дорогичин]], та передав останні своєму сину [[Юрій Львович|Юрію]]. В цей же час здійснив невдалу спробу утвердитись у Литві в якій Шварно був великим князем був. [[1270]] року помер [[Василько Романович]], який, здається, перед смертю пішов у монахи, і відтоді Лев, як старший з [[Романовичі]]в де-факто став верховним князем [[Галицько-Волинське князівство|Галицького та Волинського князівств]]. |
||
Лев не був коронований Папською короною, адже в [[Золота Орда|Золотій Орді]] на той час зміцнів [[Темник (військове звання)|темник]] [[Ногай]], який відновив владу золото-ординських ханів над Галицько-Волинським князівством. Свій вплив в Орді Ногай зберігав до самої смерті в [[1300]] році. Упродовж всього часу Лев залишався васалом Орди і навряд чи міг коронуватися. |
Лев не був коронований Папською короною, адже в [[Золота Орда|Золотій Орді]] на той час зміцнів [[Темник (військове звання)|темник]] [[Ногай]], який відновив владу золото-ординських ханів над Галицько-Волинським князівством. Свій вплив в Орді Ногай зберігав до самої смерті в [[1300]] році. Упродовж всього часу Лев залишався васалом Орди і навряд чи міг коронуватися. |
||
Рядок 88: | Рядок 88: | ||
За деякими даними, Лев у [[1272]] році переніс свою столицю до [[Львів|Львова]]. Згідно з хронікою [[Бартоломей Зиморович|Бартоломея Зиморовича]] та іншими давніми документами{{Якими}}, Лев близько [[1271]] року відбудував [[Львів]], спорудивши [[Високий замок]], навіть перебув у ньому холодну зиму, але наступного року переніс резиденцію в новозбудований [[Низький замок]] на березі [[Полтва (притока Західного Бугу)|Полтви]]. |
За деякими даними, Лев у [[1272]] році переніс свою столицю до [[Львів|Львова]]. Згідно з хронікою [[Бартоломей Зиморович|Бартоломея Зиморовича]] та іншими давніми документами{{Якими}}, Лев близько [[1271]] року відбудував [[Львів]], спорудивши [[Високий замок]], навіть перебув у ньому холодну зиму, але наступного року переніс резиденцію в новозбудований [[Низький замок]] на березі [[Полтва (притока Західного Бугу)|Полтви]]. |
||
У [[1272]]—[[1273]] роках разом з братом [[Мстислав Данилович|Мстиславом]] та володимирським полком [[Володимир Василькович|Володимира Васильковича]] втрутився у польську міжусобицю на боці свояка, [[Болеслав V Сором'язливий|Болеслава V Сором`язливого]]. Тоді ж об'єднанні |
У [[1272]]—[[1273]] роках разом з братом [[Мстислав Данилович|Мстиславом]] та володимирським полком [[Володимир Василькович|Володимира Васильковича]] втрутився у польську міжусобицю на боці свояка, [[Болеслав V Сором'язливий|Болеслава V Сором`язливого]]. Тоді ж об'єднанні галицькі та волинські полки виступили проти [[Ятвяги|ятвягів]] та взяли їхнє місто Злину, після чого з ятвягами був укладений мир. |
||
Весною [[1275]] року війська литовського князя [[Тройден]]а спустошила [[Дорогичин]]. У відповідь на це в кінці того ж року Лев організував великий похід проти литовців, у якому крім галицько-волинського війська взяли участь [[Брянське князівство|брянський князь]] [[Роман Михайлович Старий|Роман Михайлович]] з сином [[Олег Романович Брянський|Олегом]], [[Смоленське князівство|смоленський князь]] [[Гліб Ростиславич]], турово-пінські князі та татари очолювані воєводою [[Ягурчин]]ом. Під час походу Лев разом з татарами здобув [[Новогрудок]] не дочекавшись підходу основних сил союзників. Через це останні відмовились продовжувати війну та вернулись в свої уділи. |
Весною [[1275]] року війська литовського князя [[Тройден]]а спустошила [[Дорогичин]]. У відповідь на це в кінці того ж року Лев організував великий похід проти литовців, у якому крім галицько-волинського війська взяли участь [[Брянське князівство|брянський князь]] [[Роман Михайлович Старий|Роман Михайлович]] з сином [[Олег Романович Брянський|Олегом]], [[Смоленське князівство|смоленський князь]] [[Гліб Ростиславич]], турово-пінські князі та татари очолювані воєводою [[Ягурчин]]ом. Під час походу Лев разом з татарами здобув [[Новогрудок]] не дочекавшись підходу основних сил союзників. Через це останні відмовились продовжувати війну та вернулись в свої уділи. |
||
Рядок 100: | Рядок 100: | ||
[[1282]] року брав участь у поході [[Ногай|Ногая]] в Угорщину. |
[[1282]] року брав участь у поході [[Ногай|Ногая]] в Угорщину. |
||
[[1285]] року в союзі з Володимиром Васильковичем та литвою воював проти мазовецького князя Болеслава Земовитовича. [[1287]] року ходив на Польщу в складі |
[[1285]] року в союзі з Володимиром Васильковичем та литвою воював проти мазовецького князя Болеслава Земовитовича. [[1287]] року ходив на Польщу в складі монголського війська [[Телебуга|Телебуги]]. |
||
[[1289]] року Лев знову вирядився на [[Краків]], тепер підтримуючи кандидатуру Болеслава Земовитовича, і проти його суперників ходив аж у [[Сілезія|Сілезію]]. У цій війні Лев частково досягнув своєї мети — зайняв [[Люблін|Люблінську землю]], яка до [[1302]] р. залишалася при Галицькому князівстві. Під час цих подій Лев увійшов у близьке порозуміння з чеським королем [[Вацлав II (король Богемії)|Вацлавом ІІ]]: «держав з ним велику дружбу і склав з ним мир до кінця життя» |
[[1289]] року Лев знову вирядився на [[Краків]], тепер підтримуючи кандидатуру Болеслава Земовитовича, і проти його суперників ходив аж у [[Сілезія|Сілезію]]. У цій війні Лев частково досягнув своєї мети — зайняв [[Люблін|Люблінську землю]], яка до [[1302]] р. залишалася при Галицькому князівстві. Під час цих подій Лев увійшов у близьке порозуміння з чеським королем [[Вацлав II (король Богемії)|Вацлавом ІІ]]: «держав з ним велику дружбу і склав з ним мир до кінця життя» |
Версія за 19:11, 14 лютого 2020
Лев | ||
Лев у великокняжій короні на фоні Львова | ||
| ||
---|---|---|
1240 — 1269 | ||
Попередник: | уділ утворено | |
Наступник: | вернулось в склад Галицького князівства | |
| ||
1245 — 1269 | ||
Попередник: | Данило Романович | |
Наступник: | Юрій Львович | |
| ||
1264 — 1301 | ||
Попередник: | Данило Романович | |
Наступник: | Юрій Львович | |
Народження: | бл. 1225[1] | |
Смерть: |
бл. 1301 Львів | |
Рід: | Романовичі | |
Батько: | Данило Романович | |
Мати: | Анна Мстиславна | |
Шлюб: | Констанція Угорська | |
Діти: | Юрій, Анастасія, Святослава | |
Лев Дани́лович (бл. 1225[1] — бл.1301) — князь галицький, князь волинський (1264—1301); князь перемишльський (бл. 1240—1269), белзький (після 1245—1269) і галицький (1264—бл. 1301). Представник дому Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син руського короля Данила і галицької князівни Анни. Чоловік угорської принцеси Констанції, доньки угорського короля Бели IV. Батько руського короля Юрія. Вперше відзначився у поході проти Куремси[2]. Після розпаду Руського королівства по смерті Данила (1264) успадкував Галицьку і Перемишльську землі, ставши найсильнішим серед членів дому[2]. Визнав себе васалом Золотої Орди[2]. Убив литовського князя Войшелка за передачу Литви його братові Шварну (1267)[2]. Тим самим зіпсував відносини з литовцями, які замість русина поставили наступним князем литовця Тройдена; поховав ідею єдиної Русько-Литовської держави під егідою Романовичів[2]. Безуспішно претендував на литовську (1269) та польську (1289) спадщину, залучаючи до походів татар. Замість краківської корони здобув лише Люблінську землю. Спільно з ординцями воював в Угорщині, на короткий час приєднав Закарпаття (1283)[2]. Прославився як мужній воїн і полководець, але нерозважливий і нестриманий політик[2]. Занедбав своє князівство через часті війни з сусідами[2]. За переказом у старості прийняв чернецтво[3]. Іменем Лева названо місто Львів[3]. У західноєвропейських джерелах називається королем Русі, хоча в руських джерелах ніколи так не титулувався[4].
Імена
- Ле́в Дани́лович — в українській традиції з патронімом[2].
- Ле́в І — у західній традиції з номером правителя.
- Ону́фрій — хрещене ім'я[3].
- Ле́в-Ону́фрій Дани́лович — складене ім'я[3].
Біографія
Ранні роки
Точна дата народження Лева невідома. М. Котляр і Л. Войтович припускають, що він народився близько 1225 року[2][1].
Лев був другим сином[2] руського короля Данила Романовича, старшого сина першого галицького і волинського князя Романа Мстиславича, представника волинської гілки Мономаховичів, і галицької князівни Анни, доньки галицького князя Мстислава Удатного, представника смоленської гілки Мономаховичів[5]. По батьківський лінії він був нащадком великих київських князів Романа і Мстислава, а також візантійського імператора Ісаака II Ангела. По лінії матері його прадідами були новгородський князь Мстислав Ростиславич та половецький хан Котян.
Перша згадка про Лева в літописі датується 1233 роком[3].
У 1240 році разом з батьком був в Угорському королівстві, де Данило шукав союзників проти монгололів.
Військово-політичну діяльність князь Лев Данилович розпочав ще за життя свого батька, беручи участь у всіх його походах. 1244 року був у війську Данила, яке зазнало невдачі у битві проти претендента на галицький престол князя Ростислава Михайловича на р. Січниці, лівій притоці Вишні у Перемишльській землі.
Взяв участь у битві під Ярославом 1245 року, у якій війська Данила Галицького розбили Ростислава Михайловича.
У 1247 році (за іншими даними, в 1251—1252) для зміцнення союзу з Угорським королівством Данило Романович одружив його з донькою Бели IV Констанцією. Можливо, на знак цієї події було засновано місто Львів, назване іменем Лева Даниловича.
1249 року брав участь у поході на Слонім в ході втручання галицьких та волинських військ в литовські усобиці на стороні князя Товтивіла.
У 1252—1254 роках разом з батьком воював з монгольським баскаком Куремсою.
В цей ж час, 1252 року, здійснив похід у чеські землі на підтримку брата Романа в ході війни за австрійську спадщину Бабенбергів.
Зимою 1253—1254 року очолив похід у ятвязьку землю проти князя Стекинта. В ході цієї війни з наказу Данила швидким маршем перекидує військо до Бакоти і приводить до покори боярина Милія, який став ординським баскаком.
Наступної зими здійснив каральний похід у Болохівську землю, князі якої як ординські данники підтримали Куремсу (Коренцу) у верхів'я Південного Бугу.
У кінці 1255 року вирушив до Новогрудка на допомогу братові Роману, який претендував на литовський престол, після чого розбив ятвягів.
Самостійне правління
Після смерті короля Данила у 1264 р. в додачу до Перемишльського князівства отримав також Галицьке та Белзьке[6]. Як виглядає[де?][джерело?], верховним князем Руського Королівства тоді був Василько.
У 1267 році великий князь литовський Войшелк передав литовський престол Левовому братові Шварну, який був його швагром, а сам постригся в монахи у одному з монастирів Галичини. Згодом Лев покликав Войшелка погостювати та вбив під час сварки, ймовірно через те що останній зробив своїм наступником Шварна а не його. Після цього стосунки між литовськими та руськими князями значно погіршились і вилились у спустошливі війни.
Проте 1269 року помер Шварно Данилович і Лев успадкував Холм і Дорогичин, та передав останні своєму сину Юрію. В цей же час здійснив невдалу спробу утвердитись у Литві в якій Шварно був великим князем був. 1270 року помер Василько Романович, який, здається, перед смертю пішов у монахи, і відтоді Лев, як старший з Романовичів де-факто став верховним князем Галицького та Волинського князівств.
Лев не був коронований Папською короною, адже в Золотій Орді на той час зміцнів темник Ногай, який відновив владу золото-ординських ханів над Галицько-Волинським князівством. Свій вплив в Орді Ногай зберігав до самої смерті в 1300 році. Упродовж всього часу Лев залишався васалом Орди і навряд чи міг коронуватися.
За деякими даними, Лев у 1272 році переніс свою столицю до Львова. Згідно з хронікою Бартоломея Зиморовича та іншими давніми документами[якими?], Лев близько 1271 року відбудував Львів, спорудивши Високий замок, навіть перебув у ньому холодну зиму, але наступного року переніс резиденцію в новозбудований Низький замок на березі Полтви.
У 1272—1273 роках разом з братом Мстиславом та володимирським полком Володимира Васильковича втрутився у польську міжусобицю на боці свояка, Болеслава V Сором`язливого. Тоді ж об'єднанні галицькі та волинські полки виступили проти ятвягів та взяли їхнє місто Злину, після чого з ятвягами був укладений мир.
Весною 1275 року війська литовського князя Тройдена спустошила Дорогичин. У відповідь на це в кінці того ж року Лев організував великий похід проти литовців, у якому крім галицько-волинського війська взяли участь брянський князь Роман Михайлович з сином Олегом, смоленський князь Гліб Ростиславич, турово-пінські князі та татари очолювані воєводою Ягурчином. Під час походу Лев разом з татарами здобув Новогрудок не дочекавшись підходу основних сил союзників. Через це останні відмовились продовжувати війну та вернулись в свої уділи.
В кінці 1277 р. послав загін під керівництвом свого сина Юрія у новий похід проти Литви, організований татарами, який закінчився невдалою облогою Гродна.
Після смерті краківського князя Болеслава V Сором'язливого (1279), одруженого з Кунегундою Угорською — сестрою його дружини Констанції, в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава II Мазовецького (сина сестри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лешком II Чорним. В кінці 1279 — на початку 1280 за підтримки татар та інших Романовичів здійснив похід на Польщу в ході якого русько-татарські сили спустошили околиці Сандомира, проте були розбиті поляками у битві під Гозліцами зазнавши значних втрат.
У 1281 році приєднав жупу Берег та інші володіння на Закарпатті до своїх земель.
1282 року брав участь у поході Ногая в Угорщину.
1285 року в союзі з Володимиром Васильковичем та литвою воював проти мазовецького князя Болеслава Земовитовича. 1287 року ходив на Польщу в складі монголського війська Телебуги.
1289 року Лев знову вирядився на Краків, тепер підтримуючи кандидатуру Болеслава Земовитовича, і проти його суперників ходив аж у Сілезію. У цій війні Лев частково досягнув своєї мети — зайняв Люблінську землю, яка до 1302 р. залишалася при Галицькому князівстві. Під час цих подій Лев увійшов у близьке порозуміння з чеським королем Вацлавом ІІ: «держав з ним велику дружбу і склав з ним мир до кінця життя»
Остання згадка про Лева в джерелах — друга зустріч з Вацлавом ІІ в Брно 1299 року.
Лев підтримував союзні стосунки із Золотою Ордою, в його підпорядкуванні знаходився й Київ, а сам він носив титул Великого князя Київського[джерело?].
Докладав багато зусиль до створення Галицької митрополії, яка постала 1303 року, вже за короля Юрія I Львовича.
Смерть і поховання
Точна дата смерті Лева невідома. У 1796 році Й. Енгль припустив, що князь помер близько 1301 року. Цю дату підтримали історики М. Карамзін, Д. Зубрицький, І.Шараневич, В.Антонович, Л. Войтович[3].
За легендою, Лева поховали у Онуфріївському монастирському храмі села Лаврів. Однак каплиця, до якої традиція прив'язувала його могилу, виявилася будовою XVII-XVIII ст.[3][7][8]. Більш рання церква у Лаврові не знайдена, хоча монастир був закладений у XIII ст[3].
Відомості про смерть Лева у Спаському монастирі, так само як і версія віднайдення у 1767 р. багатої гробниці князя, срібло з якої пішло на відновлення монастиря, дуже непевні[3].
Оцінки
- У першій частині Галицько-Волинського літопису (ХІІІ ст.) Лев Данилович описується позитивно, як найближчий сподвижник батька Данила, учасник усіх його походів: «Князь думен и хоробор на рати, немало бо показа мужьство свое во многых ратех»[9]. Проте в другій частині його змальовано негативно, як «безчесного князя»[10]. На думку дослідника М. Бартницького, це пов'язано з тим, що Лев, зайнятий війнами, не потурбувався про власного літописця, а волинські редактори літопису, екстраполювали туди неприязнь своїх князів до свого брата і сюзерена[11].
- Хроніст Бартоломей Зиморович високо оцінював Лева, називаючи його винахідником машин для здобування фортець[12].
- У ХV-XIX ст. князь Лев був дуже популярним серед різних верств руського населення Галичини і Волині, про що свідчать народна традиція і численні підробки княжих грамот[13][10].
Сім'я
- Батько: Данило (1202—1264), князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238), київський (1239—1240), галицько-волинський (1238—1264), король Русі (1253—1264)
- Брати і сестри:
- Іраклій (бл. 1223—до 1240), помер молодим
- Переяслава (?—1283) ∞ Земовит І, мазовецький князь
- NN (?—?) ∞ Андрій, володимиро-суздальський князь
- Софія (?—?) ∞ Генріх V, шварцбурзький граф
- Роман (бл. 1230—бл. 1261), князь новогрудський (1251—1256), холмський (?—1261), герцог австрійський (1252—1254)
- Мстислав (?—після 1292), князь луцький (1264—1292), володимирський (1288—1292)
- Шварн (?—після 1292), князь холмський і великий князь литовський (1264—1269)
- NN (?—бл. 1253), помер немовлям
- NN (?—бл. 1253), померла немовлям
Дружина — Констанція Угорська, дочка угорського короля Бели IV.
- Діти:
- Юрій (1252/1257—1308), князь белзький (бл. 1269—1301), володимирський (1301—1308), король Русі (1301—1308)
- Святослава (?—1302), черниця
- Анастасія (?—1335) ∞ Земовит, добжинський князь
Родовід
8. Мстислав, великий князь київський | ||||||||||||||||
4. Роман, великий князь київський | ||||||||||||||||
9. Агнешка, польська князівна | ||||||||||||||||
2. Данило, король Русі | ||||||||||||||||
10. Ісаак II, візантійський імператор | ||||||||||||||||
5. Анна, візантійська принцеса | ||||||||||||||||
11. Ірина, візантійська аристократка | ||||||||||||||||
1. Лев, галицький князь | ||||||||||||||||
12. Мстислав, новгородський князь | ||||||||||||||||
6. Мстислав, галицький князь | ||||||||||||||||
13. N Глібівна, рязанська князівна | ||||||||||||||||
3. Анна, галицька князівна | ||||||||||||||||
14. Котян, половецький хан | ||||||||||||||||
7. Марія, половецька князівна | ||||||||||||||||
15. невідомо | ||||||||||||||||
У культурі
Кіно
- 1987: Данило, князь Галицький
- 2018: Король Данило
Вулиці
- На честь нього названа Вулиця Князя Лева у місті Львів.
- Вулиця Князя Лева у м. Городенка.
- На честь нього названа Перша міська клінічна лікарня імені Князя Лева у місті Львів
- На честь нього названо 71 курінь УПЮ імені князя Лева.
Примітки
- ↑ а б в Войтович 2014; у попередніх роботах Войтович вказував іншу дату — бл. 1228 року (Войтович 2000).
- ↑ а б в г д е ж и к л м Котляр 2009: 72
- ↑ а б в г д е ж и к Войтович 2000.
- ↑ Войтович 2003: 66.
- ↑ Войтович 2012: 8—9.
- ↑ Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. — Київ: Наукова думка, 1984. — С. 105.
- ↑ Площанский 1866: 78—106.
- ↑ Малевская 1981: 278.
- ↑ ПСРЛ, Т.2, Стб. 935.
- ↑ а б Войтович 2012: 6.
- ↑ Bartnicki 2011: 93–100.
- ↑ Zimorowicz 1899: 54.
- ↑ Мицько 2002: 187–194.
Бібліографія
Джерела
- Полное собрание русских летописей (ПСРЛ), Т.2. III. Ипатьевская летопись. Санкт-Петербург, 1843.
- Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. Київ: Дніпро, 1989.
- Купчинський, О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ — першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. Львів, 2004.
- Zimorowicz, J.B. Opera guibus res gestae urbis Leopolis illustrantur / Ed. C.Heck. Leopoli, 1899.
Монографії
- Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000. С. 26, 62, 90, 98, 185, 227, 230, 284–288, 376, 417–418, 425, 438, 441–442, 445–446, 450, 454, 457, 467, 499, 514.
- Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти [1]. — Біла Церква, 2006. С. 497–501
- Войтович, Л. Князь Лев Данилович. Львів, 2012.
- Войтович, Л. Лев Данилович, князь галицько-волинський (бл. 1225 ;— бл. 1301). Львів, 2014.
Статті
- Войтович, Л. Де була столиця Лева Даниловича? (Джерелознавчий аспект проблеми) // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. Т.1. Київ–Львів, 2004, С. 712–720.
- Войтович, Л. . Військове мистецтво Галицько-Волинської держави: князь Лев Данилович // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». № 502. Держава та армія. 2004, С. 13–18.
- Войтович, Л. Штрихи до портрету князя Лева Даниловича // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до ХVIII ст.). Вип.5. Київ, 2005, С. 143–156.
- Войтович, Л. Реформи армії князями Данилом Романовичем та Левом Даниловичем у середині ХІІІ ст. // Вісник національного університету «Львівська політехніка». № 571. Держава та армія. Львів, 2006, С. 89–93.
- Войтович, Л. Князь Лев Данилович — полководець і політик // Confraternitas. Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 15. Львів, 2006-2007, С. 115–124.
- Войтович, Л. Королівство Русі: факти і міфи // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць. 2003. Вип. VII. С. 63—71.
- Домбровський Д. Матримоніальна політика князя Лева Даниловича // Записки НТШ. Т.240. Львів, 2002, С. 195–218.
- Малевская М. В. Архитектурно-археологичемкие исследования в Львовской области // Археологические открытия за 1980 г. Москва, 1981, С. 278.
- Мицько І. Феномен грамот князя Лева // Старосамбірщина. Т.2. 2002. С. 187–194.
- Площанский В. Лавров село и монастырь в Самборском округе // Научнный сборник изданый Литературным обществом Галицко-Русской матицы. — Львов, 1866. С. 78—106.
- Bartnicki M. Wizerunek «безчесного князя» w Kronice Halicko-Wołyńskiej // Actіs testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип.20. Львів, 2011. С.93–100.
- Dąbrowski, D. Stosunki polityczne Lwa Daniłowicza z sąsiadami zachodnimi w latach 1264-1299/1300 r. // Галичина та Волинь у добу середньовіччя. Історичні та культурологічні студії. Т.3. Львів, 2001, С. 42–69.
Довідники
- Котляр, М.Ф. Лев Данилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 72. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Котляр, М.Ф. Лев І Данилович // Українська дипломатична енциклопедія, 2004, Т. 1.
- Лев Данилович // Довідник з історії України. Київ, 1993.
- Лев Данилович // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 813. — 1000 екз.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лев Данилович
|
|