Хрустальний

Хрустальний
Файл:Kryshtalevyy herb.jpg Герб Хрустального Прапор Хрустального
Краснолуцька міська рада
Основні дані
Країна	Україна
Область	Луганська область
Район	Краснолуцька міськрада
Код КАТОТТГ:	UA44080050010029178
Засноване	1895
Статус міста	з 1926 року
Населення	▼ 79 764 (01.01.2021)
Площа	153,56 км²
Густота населення	519 осіб/км²
Поштові індекси	94500-94529
Телефонний код	+380-6432
Координати	48°07′38″ пн. ш. 38°55′09″ сх. д.
Висота над рівнем моря	269 м
Водойма	р. Міус, Кришталева, Юліна, Глуха, Янівське водосховище
Відстань
Найближча залізнична станція	Красний Луч
До обл./респ. центру
- залізницею	136 км
- автошляхами	62 км
До Києва
- автошляхами	784 км
Міська влада
Адреса	94500, Луганська обл., м. Хрустальний, вул. Комуністична, 33
Міський голова	Філіппова Марина Вікторівна
Хрустальний у Вікісховищі Карта Хрустальний Хрустальний

Хруста́льний (до 1920 року — Криндачі́вка, у 1920—2016 роках — Кра́сний Луч) — місто обласного підпорядкування в Луганській області. Краснолуцькій міській раді підпорядковані 3 міста районного значення Боково-Хрустальне, Міусинськ, Петрово-Красносілля, 8 селищ міського типу, 5 сіл та 6 селищ. З весни 2014 року місто перебуває під контролем терористичного угруповання «Луганська народна республіка».

Географія

Відстань шосейними шляхами до Луганська — 62 км, фізична відстань до Києва — ~636,3 км.

Сусідні населені пункти:

Історія

Терен сучасного міста ймовірно заселено ще в глибоку давнину, про що свідчать курганні поховання епохи пізньої бронзи. Перші значні поселення поблизу міста виникли у XVII столітті. Через них проходив шлях, яким доставляли сіль з Бахмута до Ростова, Таганрога й Новочеркаська. Згодом уздовж шляху селилися люди, займаючись скотарством і землеробством.

У 1880-х на південних схилах Донецького кряжу знайшли значні поклади антрациту.

У 1894 на території міста з'явилася перша шахта. Розвиток вугільних підприємств стримувала відсутність залізничного транспорту. Гужовий транспорт уже не задовольняв шахтовласників. Тому виникла нагальна потреба у будівництві залізничної гілки, що зв'язує рудники з найближчою станцією Штерівка. У 1900 залізнична гілка довжиною 12,5 верст з'єднала вугільні підприємства з казенною Катерининською залізницею. Нову станцію назвали Криндачівка за іменем власника ділянки землі Криндача. Незабаром навколо станції виросло робітниче селище, яке отримало однойменну назву. До 1913 в Криндачівці вже діяло 18 вугледобувних шахт.

Напередодні першої світової війни Криндачівка являла собою невелике глухе містечко, що потопає в бруді. У 1913 в ньому проживало 3 500 осіб. На вузьких кривих вулицях селища тулилися одна до іншої глинобитні хатини та землянки сімейних шахтарів. Було також близько двадцяти кам'яних казарм і дерев'яних бараків, схожих на труни, в яких жили сезонні робітники й шахтарі, що ще не мають власної халупи. У селищі не було жодної мощеної вулиці. Навесні і влітку тут стояла непролазна багнюка. За питною водою ходили за 2-3 кілометри. Із заходом сонця Криндачівка поринала в темряву. Вкрай важкими були умови праці криндачівских шахтарів — робочий день тривав 12 годин. Заробітна ж плата у забійників, вагонщиків і саночників не перевищувала 1 карбованець 50 копійок в день, а у робітників інших категорій була ще менше.

До 1917 існувало лютеранське село Маручине (Марієнфельд) на орендованій землі в Катеринославській губернії, Слов'яносербський повіт, Іванівська волость; у радянський період — Ворошиловградська/Донецька область, Іванівський/Краснолуцький район. Лютеранський прихід Ростов-Луганськ. Землі 1135 десятин. Мешканці: 100 (1905), 250 (1911), 189/51 німці (1926).

У 1920-ті за планом ГОЕЛРО за 7 км від селища почали будувати Штерівську електростанцію. Згодом на честь цієї події відбувся мітинг гірників, на якому вирішено перейменувати Криндачівку в Красний Луч. У 1926 Красний Луч отримав статус міста районного підпорядкування та електроенергію від Штерівської ДРЕС.

З 18 липня 1942 по 1 вересня 1943 місто було під контролем нацистів.

З 1991 — у складі незалежної України.

12 травня 2016 ВРУ постановила надати місту назву Хрустальний. Постанова набрала чинності з дня, наступного за днем її опублікування.

Війна на сході України

Невдовзі після проголошення «Луганської народної республіки» в 2014 місто опинилося під контролем сепаратистів. Так, ще 25 квітня депутати міської ради висловили свою підтримку сепаратизму, а 30 квітня над будівлею міськради було вивішено російський прапор. 3 червня було захоплено податкову, а 18 червня — військкомат.

Починаючи з 9 серпня антитерористичними силами здійснювалися спроби визволення міста від терористів, того дня в бою загинув солдат 95-ї бригади Віталій Галянт. В центрі міста почалися активні бойові дії; нанесені авіаційні удари по місцях дислокації бойовиків — біля заводу «Стандарт», здійснювалися удари по блок-постах у місті, знищений блок-пост на виїзді з Хрустального в бік Сніжного (Штергрес). Чимало мешканців намагалися залишити місто. Проте відбити місто українським військам не вдалося.

22 листопада в місті перекинулася російська вантажівка зі зброєю та набоями, усі окупанти у військовій формі із російськими шевронами загинули.

Станом на ранок 9 грудня з Хрустального позникали «казаки», місто патрулюють російські військові, велике скупчення військової техніки — біля водосховища Грабово стоять «Гради» та гаубиці.

12 грудня надходить інформація, що жителі міста повністю вигнали російських бойовиків-казаків.

Протягом 2-4 лютого 2015 українські військові поблизу Хрустального знищили зведений танковий підрозділ терористів — 7 танків було підбито в першу добу наступу, 4 танки протягом наступних 2 діб, ще 3 танки вийшли з ладу з інших причин. З 5 на 6 лютого до Хрустального доставлено до 80 трупів — чергову партію — терористів, ліквідованих під Дебальцевим.

Населення

Згідно з переписом населення 2001 року у Хрустальному проживало 94875 осіб.

Динаміка населення

1923	1926	1939	1959	1970	1979	1989	1992	2001	2006	2010	2020
1 811	7 009	59 271	93 764	102 636	105 946	113 278	114 200	94 875	88 413	84 792	79 957

Національність

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в населенні міста присутні такі етнічні групи:

• українці — 49,2 %
• росіяни — 46,1 %
• білоруси — 1,1 %

Економіка

Видобуток кам'яного вугілля (антрациту) — ДП «Донбасантрацит», Шахти «Краснолуцька», імені газ. Ізвєстія, «Княгининська», «Краснокутська», «Новопавлівська», «Міусинська», «Хрустальська»). Машинобудівний, ливарно-механічний заводи. Виробництво будматеріалів, легка, харчова промисловість. Швейна фабрика. Головна гордість міста (в економічному плані) — цегельня «Фагот».

Завод «Красний луч», що спеціалізується на випуску гідроакустичних та навігаційних систем для військово-морського флоту, нині не працює. Господарський суд Луганської області в серпні 2007 року схвалив план санації заводу. Передбачається вивіз з підприємства впродовж року основних ліквідних активів (близько 70 % тих, що є в наявності).

Транспорт

Північною околицею міста проходить E50М03.

Пам'ятники міста

Меморіальний комплекс Міус-фронт

У районі річки Міус розташований меморіальний комплекс Міус-фронт. У час німецько-радянської війни тут проходив однойменний оборонний рубіж. Деякі вулиці міста названі на честь Героїв Радянського Союзу, які загинули в боях за вигнання нацистів з Донбасу. Це відома пілот-винищувач, «біла лілія Сталінграда» Лідія Литвяк, Погорелов та ін.

Краснолуцька стіна героїв

Спорт

У місті працює ДЮСШ, яка зростила чимало відомих спортсменів в різних видах спорту, особливо з легкої атлетики, футбол і важкої атлетики. Також у місті тривалий час у Палаці піонерів працював шаховий гурток під керівництвом Новоскольцева Миколи Федоровича, який виховав чимало спортсменів різного рівня: кандидатів у майстри спорту і першорозрядників.

Навчальні заклади

• Краснолуцький гірничий технікум
• Краснолуцький приладобудівний технікум
• Краснолуцький аероклуб

Органи влади

Місцеві органи влади представлені Краснолуцькою міською радою, яка входить до складу Луганської області України.

Міський голова — Філіппова Марина Вікторівна. До міської ради входить 50 депутатів.

Відомі люди

• Абдумаликов Фатхула (Федір Федорович) — військовий комісар міста, депутат міськради кількох скликань
• Братченко Станіслав Никифорович — український археолог
• Зеленець Микола Анатолійович — литовський дипломат. Почесний консул Литви в Луганську.
• Косичі (династія)
• Овсюк Олександр Михайлович — український дипломат, правознавець, письменник. Кандидат юридичних наук.
• Редькин Віктор Миколайович (1977-2014) — молодший лейтенант МВС України, учасник російсько-української війни.
• Шматько Микола Гаврилович — український скульптор, художник.
• Шух Михайло Аркадійович — український композитор, педагог, диригент. Заслужений діяч мистецтв України (2001).
• Жемчугов Володимир Павлович — український партизан, учасник російсько-української війни, герой України (2017).
• Гресь Віктор Степанович — радянський і український режисер, сценарист, актор. Заслуженй діяч мистецтв УРСР (1982). Народний артист України (2000).
• Лук'янченко Володимир Валерійович (1964—2014) — український військовий, учасник війни на сході України.
• Данілов Олексій Мячеславович - український політик, секретар РНБО. Голова Ради експертів з питань енергетичної безпеки.

Посилання

• Краснолучский приборостроительный техникум (рос.)
• Украина избавилась от производителя навигационных систем для ВМФ (рос.)
• Мармурова скульптура Короля мармуру Миколи Шматько (рос.)

Література

• Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
• Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
• Куромія Г. Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-ті рр. — Київ: Основи, 2002. — 510 с. (резюме, djvu)
• Подов. В. И., Курило В. С. История Донбасса: В 3 т. Т.2: Донбасс в XIX в. — Луганск: Альма-матер, 2004. — 384 с.
• Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
• Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. — Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Г. Шевченка», 2009. — 300 с.
• Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.