Berliet

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Berliet
Automobiles Marius Berliet
Тип Акціонерне товариство
Форма власності Акціонерне товариство
Галузь Автомобілебудування
Доля 1968 - компанію купує фірма Citroën
1978 - компанія увійшла до концерну Renault Vehicules Industriels (RVI)
Наступник(и)
(спадкоємці)
Renault Trucks
Засновано 1899
Засновник(и) Маріус Берліє
Закриття (ліквідація) 1978
Штаб-квартира Ліон, Франція
Попередні назви Automobiles M. Berliet SA (1917-1942)
Berliet & Cie (1942-1944)
Automobiles M. Berliet (1949-1974)
Філії CAMIVA
Ключові особи Поль Берліє
Продукція Транспортні засоби
Власник(и) Citroën (1968-1974)
Renault (1974-1978)
Співробітники 24000 (1975)
Холдингова компанія Citroën
Сайт Fondation Berliet

CMNS: Berliet на Вікісховищі

Berliet (Берліє) — з 1899 року французький виробник автомобілів, автобусів, тролейбусів та військової техніки. Штаб-квартира розташована в місті Ліон. У 1968 році компанію купує фірма Citroën. У 1978 році компанія увійшла до концерну Renault Vehicules Industriels (RVI), відомого сьогодні як Renault Trucks. У 1980 році компанія припинила виробництво автомобілів. Компанія відноситься до найбільш знаменитих фірм, які коли-небудь виготовляли вантажні автомобілі, багато з яких стали широко відомими. Майже за 80 років існування на ній створили понад тисячу різних моделей вантажівок і сотні[джерело?] варіантів двигунів.

Маріус Берліє[ред. | ред. код]

Маріус Берліє

Багато з кращих машин Berliet з'явилися завдяки таланту одного з найвідоміших автоконструкторів світу — Маріуса Берліє[ru] (Marius Berliet, 18661949 рр.). Маріус Максимин Франсуа Жозеф Берліє народився в численній сім'ї дрібного ліонського фабриканта сатинових підкладкових тканин для головних уборів Жозефа Берліє.

Berliet 22CV 1903 року

У 1892 році він познайомився з першими бензиновими екіпажами і вирішив присвятити себе створенню самохідних машин. У 1893 році Маріус розробив проект свого першого легкового автомобіля і протягом наступного року самостійно побудував його. А до 1900 року в його послужному списку було вже кілька різних автомобілів, випущених спільно з П'єром Дегуттом. Ці машини під назвою Pierre-Berliet 23/70CV Desgouttes були оснащені 2- і 4-циліндровими двигунами, потужність яких досягала 12 кінських сил. Вони оперативно стали досить популярними, і на виробництво одного з таких авто була куплена ліцензія англійською компанією Sunbeam.

Заснування компанії. Початок виробництва автомобілів[ред. | ред. код]

Після смерті батька у 1899 році він повністю переобладнав сімейну майстерню під свої технічні експерименти, а незабаром перебрався в квартал Монплезир, в приміщення збанкрутілої фірми Audibert et Lavirotte. Результатом став випуск нової моделі Berliet, яка нагадувала Mercedes своїм плоским радіатором. Ця модель була на рівень кращою за всі попередні автомобілі Berliet, оскільки замість дерев'яної рами використовувалося металеве шасі — більш міцне і довговічне, що допомогло зміцнити відповідну репутацію компанії. До 1905 року у Berliet вже працювало 250 чоловік, які склали три сотні легкових автомобілів. У червні 1905 року на фірму прибув віце-президент американської компанії ALCO пан Піткінс, a 1 липня Берліє підписав з ним контракт на ліцензійне виробництво в США своїх легкових машин. Цей контракт приніс Маріусу Берліє 500 тисяч доларів золотом, що істотно допомогло в подальшому розвитку його виробництва. В результаті заводи були оснащені сучасним обладнанням. Ця подія і стала відправною точкою в історії фірми Berliet, що дозволило розширити виробництво і організувати випуск вантажівок.

Оскільки головною продукцією американського компаньйона були паровози, то з цього часу емблемою Berliet став силует заокеанського локомотива. Першою машиною Berliet для перевезення вантажів став у 1902 році фургон на шасі стандартного легкового автомобіля, а перше вантажне шасі з двигуном, потужністю 24 к.с., зібрали у 1904 році. Через два роки з'явився новий 2-тонний прототип з 4-циліндровим двигуном, робочим об'ємом 6,3 літра і потужністю 14 к.с., 4-ступінчастою коробкою передач, ланцюговим приводом на задні колеса, відкритою платформою на чотирьох масивних дерев'яних колесах із залізними ободами і місцем водія над двигуном. У перший рік продали всього 12 машин, а з 1907 року на їх основі складали вантажівки серії «L» — всього 37 екземплярів. За ними пішов 3,5-тонний автомобіль моделі «М» з двигуном, робочим об'ємом 4,5 л і потужністю 22 к.с., який користувався успіхом.

Berliet на Тарга Флоріо 1908 року

До цього часу машини Berliet стали брати участь в гонках і займати призові місця. Все це сприяло зміцненню репутації компанії. У 1907 році Berliet стала сьомою серед всіх французьких автомобілебудівників — за рік компанія випустила близько 1000 авто.

У 1910 році була запущена у виробництво перша серйозна малолітражка — легковий автомобіль, оснащений двигуном з робочим об'ємом 1,5 літра, потужність якого становила 12 кінських сил.

У 1911 році почалося виробництво класичних капотних вантажівок «CAD» і «САК», забезпечених уніфікованими 4-циліндровими моторами з ходом поршня 140 мм, багатодисковими зчепленнями, 4-ступінчастими коробками передач, ланцюговим приводом і барабанними гальмами. Особливістю двигуна для моделі «САК» були два розподільних вала для окремого приводу впускних і випускних клапанів, а також компресійне гальмо-сповільнювач. До цього часу Берліє пропонував вантажні машини в 32 варіантах. Для розширення їх виробництва він викупив ділянку землі у Венісьє, східному передмісті Ліона, і розпочав будівництво нового заводу, де згодом вперше у Франції складання вантажівок перевели на конвеєр.

Berliet CBA 1915 року

У 1913 році Berliet М став основою для одного з найвідоміших вантажівок першого періоду — 3,5-тонної моделі «CAT» з місцем водія над двигуном. Перед самим початком Першої світової війни з'явилася ще більш популярна вантажівка «СВА» класичного компонування з 4-циліндровим мотором серії «Z» (5,3 л, 25 к.с.) з алюмінієвими поршнями, багатодисковим зчепленням, 4-ступінчастою коробкою передач в блоці з головною передачею і диференціалом та кульковими підшипниками в трансмісії. При власній масі 3580 кг Berliet СВА міг перевозити 3,5-4 т вантажів зі швидкістю 30-35 км/год. У 1912 році на Berliet працювало вже дві тисячі осіб, а в програму 1911-1915 років входили 23 моделі вантажних автомобілів, в тому числі легкі машини «САС» (10 к.с.), 3,5-тонні «САМ», спеціальні шасі «CAU» і автобуси «САТ». Компанія Berliet контролювала в той час 65 % національного виробництва вантажівок.

В цілому, до початку Першої світової війни каталог компанії пропонував легкові авто, потужність яких варіювалася від 8 до 60 кінських сил. Серед них була унікальна модель з бензиновим двигуном і електромотором для приводу коліс, а також з генераторною установкою. Найбільше випускалося автомобілів з 4-циліндровими двигунами, об'ємом 2,4 і 4,4 літра. Також виготовлялася модель з 6-циліндровим силовим агрегатом, об'єм якого становив 9,5 літра. Активно випускалася і техніка для французької армії — це були вантажівки СВА і танки FT-17.

Фінансове становище компанії зміцнили великі державні замовлення на снаряди і легкі танки FT17. У цей період Berliet на 30 % перевершував американський Ford за обсягом виробництва вантажної техніки і кількості зайнятих у цій галузі. Але в мирні часи потік вигідних замовлень вичерпався. «СВА» залишився єдиним представником вантажної програми Berliet, і Маріус продовжував до 1932 року його випуск в 10 варіантах (до моделі «CBAU»). Вирішивши використовувати готове шасі, на основі американського Studebaker Берліє побудував легку модель «VB». Для її виготовлення використовували кращі сорти американської сталі і якісні матеріали, що залишилися невикористаними за час війни. Така розкіш у важкі роки призвела фірму на грань банкрутства і змусила подивитися тверезо на життя.

Після закінчення війни з'явилося кілька невеликих легкових автомобілів, крім того, у виробництво повернулися довоєнні моделі, які були модернізовані і оснащені двигунами, об'ємом від 2,5 до 5 літрів. Потужність цих моторів досягала 80 кінських сил. Серед моделей 1923 року випускалася Berliet 23/70CV, оснащена рядним 4-циліндровим двигуном з робочим об'ємом майже 4 літри. Потужність агрегату цієї машини становила 70 кінських сил. Автомобіль, зібраний на лонжеронній рамі з механічною 4-ступінчастою коробкою передач і барабанними гальмами на задніх колесах, міг розвивати швидкість до 120 км/год. Але ці авто дуже швидко втратили свою колишню актуальність.

У 1923 році Берліє запустив у виробництво гаму нових вантажівок «VL», «VM» і «VH». На легкій моделі «VHA», здатній розвивати швидкість 60 км/год, у 1924 році вперше з'явилося електричне освітлення. Тритонна «VMP» з двигуном, об'ємом 3,3 л, отримала у 1925 році підсилювач приводу гальм, а один з перших у світі 3-вісних автомобілів «VPD» (6×4) у 1926 році був успішно випробуваний у двомісячному пробігу через піски Сахари протяжністю 2800 км — від Алжиру до Нігеру і назад. Це був вантажопасажирський варіант на 8 осіб і 500 кг вантажу, оснащений 6-циліндровим двигуном, потужністю 120 к.с., з електростартером і 4-ступінчастою коробкою передач. Поступово становище Berliet стабілізувалося, і заводи в Монплезирі і Венісьє заробили на повну потужність. На початку 1930-х років з їх воріт виходили різноманітні 2- і 3-вісні бензинові автомобілі: розвізні «VIL», «VIР» і «VIR», вантажопідйомністю 1,2-2 т, з двигунами, робочим об'ємом 1,5-2,4 л, середні «VD» і «VS» на 4-5 т, а також 1-тонні пікапи моделі «944» — найлегші вантажні автомобілі марки Berliet на шасі легкової серії «VIRL».

Вантажний Berliet 1925 року

У 1924 році модельний ряд компанії суттєво оновився. Двигуни тепер використовувалися з верхніми клапанами. Швидкий розвиток автомобілебудівної індустрії і висока конкуренція на ринку змушували вкладати все більше коштів в удосконалення автомобілів і необхідного устаткування. Менших змін вимагали вантажні машини, які і стали пріоритетом для компанії Berliet.

Проте, виробництво легкових авто ні на секунду не зупинялося. Так вдалою і своєчасною виявилася модель Berliet 7CV, оснащена двигуном, об'ємом 1,2 літра. А в 1927 році з'явилося ще дві моделі, на які встановлювалися 6-циліндрові двигуни, об'ємом 1,8 і 4,0 літра. Маріус Берліє завжди відчував, яке виробництво слід посилити, і на що необхідно звернути увагу. З огляду на існуючий попит, колишній механік-самоучка направляв всі зусилля на те, щоб продукція його компанії була затребуваною і зберігала свою репутацію.

Тим часом насувалася «ера дизелізації», і Маріус Берліє ясно відчув необхідність переходу на принципово інший тип двигуна. На початку 1930 року він з'їздив до Німеччини і зустрівся з Робертом Бошем, інженерами фірми Deutz і придбав ліцензію на систему безпосереднього вприскування палива Асго конструкції інженера Екройда Стюарта. У червні 1930 року креслення нового мотора були готові, а 15 вересня зібрали перший 4-циліндровий дизель Berliet MDA. У листопаді його поставили на шасі «СВАС». Після невеликої модернізації в січні 1931 року дизель встановили на дослідні 3-вісні автомобілі.

Але перші варіанти моторів виявилися ненадійними, і клієнти, які придбали такі вантажівки, заявили фірмі протест. Берліє довелося зібрати команду ремонтників, які замінили на місцях 600 дефектних головок блоків, щоб відновити репутацію фірми. Проте, у 1932 році на Berliet запустили у виробництво три нових дизелі — два 4- і один 6-циліндровий, і вся подальша історія Berliet стала тісно пов'язана з дизельними двигунами. Успіху сприяв початок виробництва вдалої серії «GD», вантажопідйомністю 6-7 т, що випускалася до 1953 року у великій кількості модифікацій. Перший серійний 4-циліндровий дизель, робочим об'ємом 7250 см3, був встановлений на 2-вісній вантажівці «GDHL» і в 1932 році вдало пройшов перевірку в черговому транс-сахарському пробігу. З 1934 року в програмі Berliet з'явилася найважча модель «GDM» повною масою 20 т 6-циліндровим дизелем, робочим об'ємом 10850 см3 і 4-ступінчастою коробкою передач з прискореною передачею. До 1953 року виготовили 7 тис. таких автомобілів. З 1935 року замість серії «СВА» випускали нове сімейство «GDR7» вантажопідйомністю 5,5 т з суцільнометалевою кабіною і верхньоклапанним 4-циліндровим довгохідним (110 × 155 мм) дизелем «MDF» (5,7 л, 75 к.с.).

У 1933 році модельний ряд легкових автомобілів Berliet складався всього з двох машин. Обидві були оснащені 4-циліндровими двигунами з верхніми клапанами, об'єм цих моторів становив 1,5 і 2,0 літра. Дані моделі відрізнялися незалежною передньою підвіскою і рульовим управлінням рейкового типу.

У 1936 році Берліє вирішив перейти на більш надійні двигуни з овальною перед-камерою за ліцензією Ricardo. Їх випускали в 4- і 6-циліндрових варіантах «MDF3» і «MDB4» з однаковою розмірністю (120 × 160 мм), що розвивали потужність 75 і 95 к.с.. Дизелі виявилися вдалими: їх встановлювали на 11 моделей вантажівок серій «GD», «GC» і «GP» вантажопідйомністю 5-15 тонн. Тоді ж з'явилися перші вантажівки «GDR» з суцільнометалевою кабіною над двигуном. Незадовго до Другої світової війни було освоєно нове сімейство дизелів «MDJ» зі сферичною вихровою камерою Ricardo Comet Mk II.

Berliet Dauphine 1936 року
Berliet Dauphine 1939 року

У 1936-1939 роках випускалася ще одна модель легкового автомобіля, що стала останньою в історії компанії Berliet — Dauphine. Машина була оснащена передньою незалежною підвіскою, двигуном, об'ємом 2 літри, а також кузовом виробництва Peugeot (Peugeot 402). З 1939 року автомобілебудівна фірма Berliet виробляла тільки автобуси і вантажівки, які принесли їй популярність по всьому світу.

Передчуваючи наближення нового військового конфлікту в Європі, Берліє розгорнув серійне виробництво машин з газогенераторними установками (найбільш відома модель «VDANG»), а також почав розробку гами військових вантажівок «GDR», легких розвідувальних машин «VPD» і бронеавтомобілів «VPC». Однак, у вересні 1939 року Берліє отримав дивний наказ на виготовлення снарядів, але відмовився від їх виробництва, запропонувавши уряду свої автомобілі. В період 1941-1946 років фірма випустила 18 тисяч бензинових і 6 тисяч газогенераторних машин.

Заводи Berliet, що залишалися в неокупованій зоні Франції, 1 травня 1944 року були вщент зруйновані американською авіацією, а 4 вересня Маріуса Берліє заарештували за відмову виконати військове замовлення своєї батьківщини і за те, що його вантажівки потрапили на озброєння німецької армії. Всіма справами на підприємствах Berliet став займатися молодший син Поль Берліє (1918 р.н.). Його батько постав перед судом тільки в 1946 році і був засуджений до двох років в'язниці з конфіскацією майна і забороною проживання в департаментах поблизу Ліона. Через рік його звільнили, винагородивши довічною пенсією в розмірі 120 тисяч франків щомісяця. Навесні 1949 року Маріусу Берліє вручили другий Орден Почесного легіону (перший він отримав ще в 1911 році), але 17 травня 1949 року він помер.

Перші повоєнні роки виявилися надзвичайно важкими для фірми Berliet. Виготовлення вантажівок почалося наприкінці 1945 року з трохи модернізованої довоєнної моделі «GDR7» з 4-циліндровим дизелем «MDB4C», потужністю 85 к.с., зі зміненою головкою блоку Ricardo Comet Mk III. За перші два мирних роки було виготовлено всього 600 шасі, а в цілому за період 1946-1949 років обсяг виробництва досяг всього лише 10 % від довоєнних показників. У 1950 році фірма заявила про початок серійного виробництва нової гами безкапотних машин «GLA5», повною масою 7,5-8,5 тонн, з більш сучасною кабіною над двигуном і передкамерним дизелем «MDJ», робочим об'ємом 5 л і потужністю 75 к.с.. До серійного виробництва вдалося приступити лише три роки по тому. З 1956 року випускали дві модернізовані моделі «GLA5R» і «GLB5R» з 4- і 5-циліндровими двигунами, потужністю 80 і 100 к.с..

Експортні поставки з кінця 1950-х років здійснювали в Алжир, Марокко, Китай, Польщу і Кубу.

У 1951 році була представлена найбільш відома серія важких автомобілів Berliet GLR, які через багато років визнали одними з кращих вантажівок XX століття. Їх серійне виробництво почалося у 1953 році. Найвідомішими представниками цього сімейства стали автомобілі «GLR8» з новим 5-циліндровим дизелем «MDU», робочим об'ємом 7,9 л і потужністю 125 к.с. з головкою блоку Ricardo Comet Mk III, 5-ступінчастою коробкою передач, пневматичною гальмівною системою і гідропідсилювачем рульового механізму. На сідельних тягачах «TLM» застосовували 6-циліндровий дизель (150 к.с.). З 1952 року випускали серію «GLC6» з 4-циліндровим дизелем «МОХ» (6,3 л, 95 к.с.), що дала життя численному сімейству повноприводних машин, розрахованих на експорт в країни Африки.

Berliet GLC
Berliet GLR
Облігація Berliet 1953 року

Першою з них у 1955 році стала повноприводна модель «GLC28» повною масою 11,5 т з двигуном, потужністю 145 к.с., що перетворилася через рік у відомий всюдихід «GLC8» (6×6). До 1977 року було виготовлено 32 тисяч таких машин в різних виконаннях. Успіх сімейства «GLR/GLC» дозволив фірмі значно зміцнити своє становище і збільшити обсяг виробництва важких шасі з 2 тисяч у 1952 році до 10 тисяч до середини 1950-х років. З цього часу почалося втілення нової програми досліджень, що висунуло Berliet в ряд найбільш передових компаній світу. У жовтні 1956 року на Паризькому автосалоні був показаний перший дизель з турбонаддувом (9,5 л, 175 к.с.), призначений для нової серії вантажівок «GLM». У цей найпродуктивніший в історії Berliet час вона посилила свій потенціал, приєднавши невеликі фірми Laffly і Rochet-Schneider.

«Хітом» кінця 1950-х років у Франції стала капотна вантажівка «GLR8R/M», повною масою 16-18 т, обладнана 5-циліндровим дизелем «MDU», потужністю 150 к.с. з головкою блоку Ricardo Comet Mk III і більш обтічною передньою частиною кабіни. Не менш популярний варіант «GLM10R», повною масою 19-21 тонн, отримав 6-циліндровий мотор «MDZ» з турбонаддувом (180 к.с.). На їх базі виготовляли тягачі «TLR10» і «TLM10R» для автопоїздів, повною масою 26-40 тонн. В ті роки компанія Berliet організувала ряд експедицій по Північній Африці через піски Сахари, довжиною по 8-10 тисяч кілометрів. Найвідоміша проходила під керівництвом Поля Берліє з листопада 1959 по січень 1960 років з Алжиру до форту Ламі на озері Чад. У ній взяли участь 9 повноприводних вантажівок «GBC8» (6×6), які отримали прізвисько «Газель» (Gazelle), з 5-циліндровим дизелем «MDU» (150 к.с.), 2-дисковим зчепленням, 5-ступінчастою коробкою передач, гідропідсилювачем рульового управління.

На їх шасі встановлювали бортові платформи, самоскидні кузови і гідрокрани. Одночасно на фірмі працювали над модернізацією дизельних двигунів. У 1959 році колишні вихорокамерні моделі були замінені на дизелі з безпосереднім уприскуванням і напівсферичною камерою згоряння в голівці поршня (процес «VI»), що випускалися за ліцензією німецької фірми MAN. Вони забезпечували підвищену потужність і більш високий крутний момент на низьких обертах, були більш економними і менш гучними.

Гама нових дизелів «MDO» включала 4-, 5- і 6-циліндрові двигуни, потужністю 95-240 к.с.. Завдяки ним з'явилися надважкі вантажівки Berliet для роботи у важких дорожніх умовах і пісках Сахари. Про ці машини сьогодні говорять, що саме вони відкривали і освоювали Сахару. Першим з цієї серії, розробленої конструкторами Андре Білльє (Andre Billiez) і Жираром (Girard), став у 1955 році стандартний 2-вісний сідельний тягач «TLM15» (4×2) на шасі вантажівки «GBM15» з 6-циліндровим дизелем «MS640» (14,8 л, 200 к.с.). З 1959 року двигун отримав турбонаддув і розвивав 240 к.с.. У 1957 році почалося виготовлення спеціальної «сахарської серії», що складалася з 3-вісних вантажівок «GBO15P» (6×2, 6×4 і 6х6) і сідельних тягачів «ТВО15» для автопоїздів, повною масою до 60 тонн. На них застосовували вже згаданий двигун з наддувом, потужністю 300—320 к.с..

З 1968 року на «ТВО15М» використовували американський дизель Cummins, потужністю 335 к.с.. У всіх машин було 2-дискове зчеплення, 5-ступінчаста коробка передач з 4-ступінчастою додатковою коробкою з пневматичним управлінням, ресорна підвіска з гідроамортизаторами, два паливних бака по 500 літрів. Автомобілі мали масу по 20 т і призначалися для автопоїздів, повною масою до 95 тонн. Всього їх виготовили близько 50 штук. Для дорожніх вантажівок наприкінці 1950-х років були розроблені нові сучасні суцільнометалеві кабіни над двигуном Relaxe, 5-ступінчаста коробка передач і пневматичний привід барабанних гальм. Всі ці новинки і 4-циліндровий дизель «MDX24 Magic» з головкою блоку Ricardo Comet Mk III (6320 см3, 120 к.с.) застосували для нової гами середніх вантажівок «GAK», повною масою 7,5-10,5 т, здатних розвивати максимальну швидкість 80 км/год.

Berliet у власності компанії Citroën[ред. | ред. код]

У 1959 році на Berliet почалася розробка більш легкого сімейства вантажівок, яке отримало свій розвиток в 1964 році з початком тісної кооперації з компанією Citroen. Першим результатом співпраці стало представлення 15 травня 1965 року нової вантажівки Berliet Stradair зі спадаючим вперед коротким незграбним капотом і нахиленою назад решіткою радіатора. Форму суцільнометалевої кабіни створили в бюро стилю Berliet під керівництвом Жірардена (Girardin) і за участю незалежного дизайнера Філіпа Шарбонно (Philippe Charbonneaux). Особливостями конструкції стали пневматична підвіска всіх коліс (4 пневмобалони ззаду і 2 спереду) і привід як на задні, так і на передні колеса, за бажанням покупця. Першу модель Stradair 20 (RS612), повною масою 9 т, спочатку оснащували власним 4-циліндровим дизелем М420/30 з безпосереднім уприскуванням (5880 см3, 120 к.с.), а потім — англійським двигуном Perkins 4.236.

Автобус Berliet PH 12-180 1967 року

У наступні два роки гаму Stradair розширили до 12 бортових моделей, повною масою 6-12,5 т, і 5 сідельних тягачів для роботи в складі автопоїздів, повною масою до 19 тонн. На базі Stradair деякий час випускали передньопривідний розвізний автомобіль Tekel з колісною формулою 6×2, чотирма задніми колесами невеликого діаметру і малою вантажною висотою. Широкого поширення вони не отримали, в основному через невисоку надійність пневмобалонів і недостатню міцність конструкції: до кінця 1970 року було зібрано всього 5944 автомобілі. Вже з 1967 року їх замінили серією Berliet К, яка включала в себе останні розробки Citroen. Під марками Berliet-Citroen або Berliet випускали кілька варіантів, повною масою від 4 до 17 т (моделі від «180К» до «950К»), з силовими агрегатами і кабіною від Stradair. Але незабаром цю незвичайну кабіну замінила модель «CS», а потім — розроблена на Citroen, ще простіша і раціональна, — Club.

Вантажне відділення Citroen повністю злилося з Berliet у 1974 році, і серію «К» в модернізованому виконанні «KB» випускали до останніх днів існування Berliet. Співпраця з Citroen дозволила збільшити до 1969 року загальний обсяг виробництва вантажівок до 24,6 тисячі, з яких на частку колишніх машин Citroen доводилося 4,5 тисячі штук. В каталозі того часу Berliet рекламував гаму з 77 варіантів стандартних вантажних шасі, 35 повноприводних виконань, 18 шасі пожежних машин і 30 типів автобусів.

Найкращим днем в історії Berliet можна вважати 2 жовтня 1957 року. Того дня, незадовго до півночі, в Париж на автосалон, що відкривався, в обстановці ажіотажу була доставлена 3-вісна вантажівка «Т100» довжиною 13,4 м, шириною 5,5 м і висотою 4,5 метра. Фірма Berliet створила цей гігант з колісною формулою 6×4 для освоєння важкопрохідних районів Північної Африки і для перевезення важкого нафтовидобувного обладнання. На першому примірнику стояв дизель Cummins V12 (30 л, 600 к.с.) з двома турбонагнітачами, що важив 2,5 тонни. Згодом його потужність довели до 700 к.с.. Автомобіль міг рухатися зі швидкістю 35 км/год і з вантажем витрачав 640 л палива на 100 км. При повній масі понад 200 тонн питомий тиск його широкопрофільних шин діаметром 2,2 м на пісок не перевищував тиску ноги верблюда. Всього було побудовано 5 автомобілів «Т100» з вантажною платформою і самоскидним кузовом, причому, самоскид мав кабіну над двигуном.

Berliet PLR-C 10-U 1975 року
Berliet PCM-U 1975 року

На них використовувалося 5 різних механічних і гідромеханічних коробок передач, а також випробовували газову турбіну Turbomeca. До кожного «Т100» надавався автомобіль-пілот Berliet Gazelle для перевезення запчастин і спеціального домкрата. До сих пір зберігся лише один примірник «Т100». У 1968 році з'явився перший спадкоємець відомої серії «сахарських гігантів» — автомобіль «GPO71P» (6×6) вантажопідйомністю 45-50 т з платформою, довжиною 11,9 м і шириною 7,0 м, американським дизелем GM V12, робочим об'ємом 14 л і потужністю 425 к.с., і автоматичною 6--ступінчастою коробкою передач Allison. Він розвивав швидкість 64 км/год і витрачав 140 л палива на 100 км. Через два роки на Паризькому автосалоні з'явилася більш важка 50-тонна вантажівка «GXO», що розраховувалася на суперництво в Африці з американським Kenworth 95. З вересня 1971 року при температурі до + 44oС він почав возити із середньою швидкістю 34 км/год вантажі по трасі Хаса Мессауд (Алжир), довжиною 510 км, з яких 415 км доводилося на піщані дюни. На нього встановили двигун GM V12 (18,6 л, 530 к.с.) і автоматичну 5-ступінчасту коробку передач Twin Disc. Ця машина не витримала конкуренції американських компаній і залишилася в єдиному екземплярі. У 1972 році важку гаму машин поповнила серія кранових шасі «PG» з колісною формулою 6×4 або 8×4, повною масою до 63 тонн. Завдяки Полю Берліє фірма не тільки не втратила своїх позицій, а й стала прискореними темпами перетворюватися на найбільшого у Франції і одного з найбільш потужних і авторитетних у світі виробників середніх і важких вантажних автомобілів. Вперше за 25 післявоєнних років її персонал зріс з 5 до 21 тисячі чоловік, були побудовані ще два заводи поблизу ЛіонаБург-ан-Брессі і Сен-Пріє — по сусідству з Венісьє), підприємства в Алжирі (1958 рік) і Марокко (1959 рік), дослідницький та освітній центр в Сен-Пріє (1962 рік). У 1970 році на основі компанії Guinard була створена філія CAMIVA з виробництва пожежної техніки і наступного року — ще один складальний завод в Арбреслі.

Емблема Berliet

На підприємстві у Венісьє налагодили виробництво гами вантажних машин, повною масою від 10 до 38 т, тягачів для автопоїздів, повною масою до 50 т, а також спеціальних машин. За ліцензією вантажівки і автобуси Berliet складали в Польщі1974 року), Сенегалі та на Кубі. Автомобілі цієї марки поставляли більш ніж в 60 країн світу, включаючи СРСР. Наприкінці 1960-х років почалася розробка другого покоління дизелів із системою уприскування за ліцензією фірми MAN. Спочатку програма включала 6- і 8-циліндрові V-подібні двигуни (моделі «V600», «V800», «V825»), потужністю 130, 170 і 280 к.с.. Найбільші надії покладалися на 300-сильний варіант «V825», який з лютого 1971 року встановлювали на сідельний тягач «TR300» з новою кабіною, що відкидалася «КВ2400», але він виявився ненадійним і знизив репутацію фірми. Через два роки його модернізований варіант «V835», потужністю 310 к.с., стали застосовувати на вантажівках і тягачах важкої серії «GR/TR/TRH320» (для автопоїздів, повною масою до 120 т). У травні 1977 року він став першим серійним дизелем V8 з турбонаддувом, який дозволив підняти потужність до 352—356 к.с.. Ним оснащували гаму «GR/TR350», а для спеціальних тягачів «TRH380» потужність довели до 380 к.с.. Самостійні роботи над 6-циліндровими агрегатами з 1971 року були обмежені систематичною модернізацією рядного 12-літрового двигуна «MS635», який виявився однією з найбільш економічних і вдалих розробок Berliet. Він мав безпосереднє уприскування палива за допомогою вертикально встановленої форсунки високого тиску, тороїдальну камеру згоряння в днищі поршня і володів підвищеним крутним моментом. Згодом мотор, що розвивав 250—266 к.с., отримав найменування Maxicouple і нове позначення «MDS 06.35.40». Його застосовували на серіях «GR/TR260» і «GR/TR280», а також на самоскидах «GBH280». У травні 1977 року варіант «MDR 06.35.40» вперше обладнали турбонагнітачем і проміжним охолодженням наддувного повітря. На вантажівках «GR305» він розвивав 300—305 к.с.. Це дозволило до 1974 року розширити гаму вантажних автомобілів Berliet до 14 базових серій при повній масі одиночного автомобіля до 38 тонн.

Berliet у власності компанії Renault[ред. | ред. код]

Приміщення заводу Berliet

Наприкінці 1960-х років почалося виробництво 2-вісних кар'єрних самоскидів, вантажопідйомністю 22-60 т (моделі «Т22», «ТЗ0», «Т45» і «Т60») з американськими агрегатами. Наприклад, на найбільш відому модель «Т45», повною масою 84 т, встановлювали 2-тактний дизель GM V16 (18,5 л, 635 к.с.) і 6-ступінчасту автоматичну коробку передач Allison . У 1970-ті роки 30 самоскидів «Т60» було продано в СРСР. Крім того, невеликими партіями випускали шарнірно-зчленований самоскид «ТХ40», вантажопідйомністю 40 т, з дизель-електричним приводом всіх чотирьох коліс. Під маркою Berliet випускали також автобуси, тролейбуси, армійські спеціальні повноприводні вантажівки та бронеавтомобілі «VXB». За часів енергетичної кризи 1970-х років Поль Берліє став активно шукати можливості взаємовигідного співробітництва з більшими фірмами. Але французький уряд, втративши у 1975 році фірму Unic, що відійшла до концерну IVECO, вирішив запобігти аналогічній ситуації з Berliet. Вів виділив необхідні кошти, і в 1978 році державне підприємство Renault, заручившись найвищим рішенням президента Франції, викупило фірму Berliet. Нове об'єднання отримало назву Renault Vehicules Industriels, відоме під абревіатурою RVI.

Спочатку об'єднання з Renault благотворно вплинуло на подальшу діяльність Berliet. Спільно фірми прийняли до виконання широку програму оновлення всієї гами і інвестицій для раціоналізації виробництва та розробки нових автомобілів. Виготовлення серії «KB» було припинено (за винятком моделі «950КВ6»), і заводи Berliet зосередилися на випуску найважчих тягачів «TR280», «TR305» і «TR350» з модернізованою кабіною «КВ2480» або Premiere, що повністю задовольняла всі ергономічні вимоги свого часу. Однією з цілей об'єднання було створення більш повної гами вантажних автомобілів, додавши до тяжких машин Berliet серію середніх вантажівок фірми SAVIEM, яка також входила до складу RVI.

Припинення виробництва автомобілів. Закриття компанії[ред. | ред. код]

У результаті у 1978 році з'явилася так звана «раціональна» гама «GF/GR», яка представляла собою шасі SAVIEM з дизелем «Berliet 06.20.30», потужністю 195 к.с. і новою кабіною Club. Останньою самостійною розробкою Berliet у 1980 році виявилася вантажівка «MS300», що був розвитком серії «GF» і призначений для виробництва на американській фірмі Mack. Останній автомобіль марки Berliet був виготовлений 21 квітня 1980 року. Важкі машини Berliet стали основою нових серій «G» і «R» фірми Renault. Поль Берліє у 1982 році став президентом громадського фонду, що отримав ім'я його знаменитого батька. Спільними зусиллями вдалося зібрати практично всі основні автомобілі марки Berliet. Найстаріша вантажівка Франції, що зберігається у фонді, — Berliet М 1910 року — 2 листопада 1988 році отримав офіційний титул «Національний технічний пам'ятник». Ім'я Маріуса Берліє сьогодні носить модернізований завод Renault у Венісьє.

Маркування вантажівок Berliet[ред. | ред. код]

Приклад: GAK 5r.

Маркування двигунів для важких вантажівок[ред. | ред. код]

Приклад: MIDS 06.35.40

I: безпосереднє вприскування Berliet

D: дизельний двигун

S: турбонаддув (турбонагнітач), буква R замість S означає охолоджений (турбонагнітач з повітряним охолодженням)

06: 6 циліндрів

35: 135 мм діаметр циліндра

40: 140 мм хід поршня

Ця система маркування залишилася в компанії RVI.

Список продукції компанії Berliet[ред. | ред. код]

Легкові автомобілі[ред. | ред. код]

Вантажні автомобілі[ред. | ред. код]

Автобуси[ред. | ред. код]

Багато шасі з двигунами були оснащені різними кузовами.

Автобуси для довгих рейсів[ред. | ред. код]

Тролейбуси[ред. | ред. код]

Комплектуючі для тролейбусів (автобуси або шасі з кузовом) компанія Berliet поставляла фірмі Vétra, яка встановлювала на них електрообладнання.

Військові автомобілі[ред. | ред. код]

Berliet вже давно був одним з основних постачальників французької армії і експортував велику кількість військових транспортних засобів.

  • GCM, виграв військовий конкурс 1926 року
  • VPB 4x4 1926 року
  • VPC 6x6 1926 року (бронеавтомобіль)
  • VPDF 6x4 1928 року
  • VPR 6х6 1928 року (броньований)
  • VUR 4x4 1928 року
  • VURB 4x4 1929 року (розвідувальний)
  • VPDB 4x4 1930 року (броньований)
  • VUDP 1930 року
  • VSH 6x6 1932 року
  • GPE 1934 року (автоцистерна)
  • GLC 4x4
  • GLM 1952 року (автоцистерна)
  • GBU 6x6
  • GBO
  • T12 8x8 1962 року (автоцистерна)
  • GBC 6x6 «Gazelle»
  • GBC 8KT 6x6 1962 року, був на озброєнні ріхних полків, зокрема RTCA
  • T30 (самоскид), виготовлено 6 штук
  • VXB 170 1971 року
  • VXB 1971 року (броньований, для жандармерії)
  • VXB (захищений 90-мм озброєнням)
  • GBA 1973 року, з капотом і відкритою кабіною
  • GBC 8KT CMD (Camion Moyen Dépannage) 6x6 (автокран)
  • GBD 4x4 та 6x6 з відкритою кабіною
  • GBD 6x6 (тягач для ракет Exocet)
  • GBD 6x6 (автокран)
  • TBU 15 6x6 тягач з напівпричепом-цистерною AMX 13
  • TBU 15 CLD (Camion Lourd Dépannage) 6x6 з поворотним краном 5Т (10T з опорами) (ліцензія Austin Western) (для французької та бельгійської армій)
  • TBU ?? (спеціальний тягач для напівпричепа Frhehauf (60 примірників для китайської армії)
  • TR 280 1979 року, обладнаний для перевезення важкої техніки та потягів
  • TLR 280 1980 року, тягач напівпричепа для чутливих елементів систем ядерного озброєння (8 штук)
  • TRH 320 (автоцистерна)
  • VTE, ядерний ракетний носій для плато Альбіон (3 примірники)

Залізнична техніка[ред. | ред. код]

  • RBD 250 1933 року
  • RBD 300 1937—1938 років
  • BE ZZDM 101, 102, 103, 104 1937 року
  • BE 3001 … 3014 1937 року

Галерея[ред. | ред. код]

Легкові автомобілі
Berliet
Berliet 22CV
Berliet 40CV
Berliet 24CV
Berliet 1906 року
Berliet 22CV
Berliet 22CV
Шасі Berliet 40CV
Berliet 40CV 1908 року
Berliet 1912 року
Berliet 1915 року
Berliet VB
Berliet VL
Berliet MGB-2
Berliet VHC Torpedo 12CV
Berliet D 68 (VITS)
Berliet VIL
Berliet 944
Berliet Dauphine 11
Berliet Dauphine
Berliet Dauphine A1
Вантажні автомобілі
Berliet CBA
Berliet CBA
Berliet CBA
Berliet VB
Berliet VL
Berliet TLM15L
Berliet TLM10M3
Berliet GLC
Berliet CLC6
Berliet GLR
Berliet GLR
Berliet GLR
Berliet CLR8R
Berliet TLR
Berliet CBC
Berliet GBC8KT
Berliet GAK
Berliet GBU15
Berliet TBU15
Berliet Stradair
Berliet TR
Berliet GBH260
Berliet 770KB
Berliet 770KB
Berliet GF230
Berliet GF
Berliet GBK
Berliet TBC8KT
Berliet TF
Автобуси
Berliet CAB
Berliet 1CB
Berliet 1915 року
Berliet CBL
Berliet 1925 року
Berliet PLB8
Berliet PLR10
Berliet PH80
Berliet PH12-180
Berliet PCM-U
Berliet TCM
Berliet PCM-RE
Berliet PR100
Berliet PR100B
Berliet PR100MI
Berliet PR100L6
Тролейбуси
Berliet 1953 року
Berliet-Vetra ELR
Berliet-Vetra VA3B2
Berliet-Vetra VBH
Berliet ER100
Berliet ER100
Військова техніка
Peugeot FT-17
Berliet GBU
Berliet GBC8KT
Berliet VXB
Berliet TBU15
Залізнична техніка
Berliet 1950 року
Тепловоз Berliet

Джерела[ред. | ред. код]

  • George Nick Georgano (Chefredakteur): The Beaulieu Encyclopedia of the Automobile. Volume 1: A–F. Fitzroy Dearborn Publishers, Chicago 2001, ISBN 1-57958-293-1.
  • Berliet de Lyon, par J.Borgé et N. Viassnoff, éditions E.P.A., 1981. (ISBN 2-85120-127-1)
  • Charge-Utile [archive] hors-série no 31, les dumpers Berliet.
  • Marius Berliet, l'inflexible, par Saint-Loup, Presses de la Cité, 1962.
  • Charge-Utile [archive] no 109, les Berliet Cruisair.
  • 75 ans d'autobus en France, par Daniel Tillet et Christian Coullaud, éditions E.P.A., 1979.
  • L'atlas des camions français, éditions Atlas, 2007. (ISBN 978-2-7234-5924-2)
  • L'atlas les camions de légende, éditions Atlas, 2004. (ISBN 2-7234-4889-4)
  • L'atlas les camions de chantiers, éditions Atlas, 2006. (ISBN 2-7234-5532-7)
  • Les camions de chez nous, par François Coeffier et Jean-Gabriel Jeudy, éditions MDM, 1992. (ISBN 2-909313-06-9)
  • René Courant et Pascal Bejui, , Grenoble, Presses et éd. ferroviaires, 1985, 157 p. (ISBN 978-2-905-44701-2, OCLC 635646240)
  • Histoire des transports dans les villes de France, par Jean Robert à compte d'auteur, 1974.
  • Joël Darmagnac: auteur d'une série d'articles dans le magazine Charge Utile.