Відносини Швейцарія — Європейський Союз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Відносини Швейцарія — Європейський Союз
Європейський Союз
ЄС 		Швейцарія
Швейцарія
Ця стаття про відносини між Європейським Союзом і Ісландією. Про процес переговорів про вступ див. Вступ Швейцарії до Європейського Союзу.

Швейцарія не є членом Європейського Союзу (ЄС). Вона асоціюється із Союзом через низку двосторонніх договорів, у яких Швейцарія прийняла різні положення законодавства Європейського Союзу, щоб брати участь в єдиному ринку Союзу, не вступаючи як член. Усі, крім однієї (мікродержава Ліхтенштейн) сусідніх із Швейцарією країн є членами ЄС.

Порівняння

[ред. | ред. код]
Європейський Союз Європейський Союз Швейцарія Швейцарія
Населення 447,206,135[1] 8 570 146 (2019 estimate)[2]
Площа 4,324,782 км2 (1,669,808 sq mi)[3][4] 41,285 км2 (15,940 sq mi)
Густота населення 115/км2 (300/sq mi) 207/км2 (536.1/sq mi)
Столиця Брюссель (де-факто) Немає (де-юре), Берн (де-факто)
Найбільші міста[5][6] Париж, Рим, Берлін, Відень, Мадрид, Амстердам, Атени, Дублін, Гельсінкі, Варшава, Лісабон, Стокгольм, Копенгаген, Прага, Бухарест, Нікосія, Будапешт, Загреб, Софія Цюрих
Уряд Наднаціональна парламентська демократія на основі європейських договорів[7] Федеративна напівпряма демократія в умовах багатопартійної незалежної[8][9] директоріальної республіки
Перший лідер Президент вищої влади Жан Моне Йонас Фуррер (Перший президент конфедерації)
Поточний лідер Голова ради Шарль Мішель

Голова комісії Урсула фон дер Ляєн

Іґнаціо Кассіс (президент)

Ален Берсе (віце-президент)

Вальтер Турнгерр (федеральний канцлер)

Офіційні мови 24 офіційні мови, з яких 3 вважаються "процедурними" (англійська , французька та німецька)[10] Німецька, французька, італійська, ретороманська
Основні релігії 72% християн (48% римські католики, 12% протестанти, 8% православні, 4% інші християни), 23% нерелігійні, 3% інші, 2% іслам 65,5% християн (35,8% римо-католики, 23,8% швейцарці-реформати, 5,9% інші християни), 26,3% не мають релігії, 5,3% іслам, 1,6% інші, 1,3% невідомі[11]
Етнічні групи німці (близько 83 мільйонів),[12] французи (близько 67 мільйонів),італійці (близько 60 мільйонів), іспанці (близько 47 мільйонів), поляки (близько 46 мільйонів), румуни (близько 16 мільйонів), нідерландці (близько 13 мільйонів), греки (близько 11 мільйонів), португальці (бл. 11 млн.) та інші
ВВП (номінальний) 16,477 трлн доларів, 31 801 доларів на душу населення 584 мільярди доларів, 67 557 доларів на душу населення

Торгівля

[ред. | ред. код]

Європейський Союз є найбільшим торговим партнером Швейцарії, а Швейцарія - четвертим торговим партнером ЄС після Великої Британії, США та Китаю. На частку Швейцарії припадає 5,2% імпорту ЄС; головним чином хімічні речовини, лікарські засоби, машини, прилади та деталі. Що стосується послуг, то експорт ЄС до Швейцарії склав 67,0 млрд. Євро у 2008 році, тоді як імпорт із Швейцарії склав 47,2 млрд. Євро.

Договори

[ред. | ред. код]
Лист щодо переговорів про членство

Швейцарія підписала угоду про вільну торгівлю з тодішнім Європейським економічним співтовариством у 1972 р., Яка набрала чинності в 1973 р.[13]

Швейцарія є членом Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) і брала участь у переговорах щодо угоди про Європейський економічний простір (ЄЕЗ) з Європейським Союзом. Він підписав угоду 2 травня 1992 року та подав заявку на вступ до ЄС 20 травня 1992 року. Однак після того, як швейцарський референдум, проведений 6 грудня 1992 р., Відхилив членство в ЄЕЗ на 50,3% - 49,7% [14] уряд Швейцарії вирішив припинити переговори про членство в ЄС до подальшого повідомлення. Вони не відновилися, і в 2016 році Швейцарія офіційно відкликала заявку на членство в ЄС.[15][16]

У 1994 р. Швейцарія та ЄС розпочали переговори про особливі відносини за межами ЄЕЗ. Швейцарія хотіла захистити економічну інтеграцію з ЄС, яку міг би дозволити договір про ЄЕЗ, одночасно очищаючи взаємозв'язок між суперечливими точками, які призвели до того, що люди відкинули референдум. Швейцарські політики наголосили на двосторонньому характері цих переговорів, де переговори велись між двома рівноправними партнерами, а не між 16, 26, 28 або 29, як це відбувається для переговорів про договори про ЄС.

Результатом цих переговорів стало десять договорів, узгоджених у два етапи, сума яких робить велику частку законодавства ЄС застосовним до Швейцарії. Договорами є:

Двосторонні угоди I (підписані 1999 р., Набули чинності 1 червня 2002 р.)
  1. Вільне пересування людей
  2. Повітряний рух
  3. Дорожній рух
  4. Сільське господарство
  5. Технічні торгові бар'єри
  6. Державні закупівлі
  7. Наука
Двосторонні II угоди
  1. Безпека та притулок та членство в Шенгені
  2. Співпраця у справах шахрайства
  3. Заключні положення у відкритих питаннях щодо сільського господарства, навколишнього середовища, засобів масової інформації, освіти, догляду за літніми, статистики та послуг.

Двосторонні угоди I виражаються як взаємозалежні. Якщо когось із них денонсують чи не поновлять, вони всі припиняють застосовувати. Згідно з преамбулою рішення ЄС про ратифікацію угод.

Це називають " пунктом гільйотини ". Хоча двосторонній підхід теоретично захищає право відмовити у застосуванні нових норм ЄС до Швейцарії, на практиці сфера цього обмежена цим пунктом. Угода про Європейський економічний простір містить подібний пункт.

До 2014 року двосторонній підхід, як його називають у Швейцарії, постійно підтримувався швейцарцями на референдумах. Це дозволяє швейцарцям зберегти відчуття суверенітету завдяки домовленостям, коли зміни до законодавства ЄС застосовуватимуться лише після того, як Спільний комітет ЄС та Швейцарії вирішить це консенсусом.[17][18] Це також обмежує вплив ЄС на десять областей, де ЄЕЗ включає більше областей, за більшим винятком, ніж ЄЕЗ.

З точки зору ЄС, договори містять здебільшого такий же зміст, що і договори про ЄЕЗ,  робить Швейцарію віртуальним членом ЄЕЗ. Більшість законів ЄС застосовуються універсально на всій території ЄС, ЄЕЗ та Швейцарії, забезпечуючи більшість умов вільного пересування людей, товарів, послуг та капіталу, що стосуються держав-членів. Швейцарія сплачує до бюджету ЄС. Швейцарія поширила двосторонні договори на нові країни-члени ЄС; кожне продовження вимагало схвалення швейцарських виборців на референдумі.

На референдумі 5 червня 2005 року швейцарські виборці більшістю 55% погодились приєднатися до Шенгенської зони. Це набуло чинності 12 грудня 2008 р.[19]

У 2009 році швейцарці проголосували за продовження вільного пересування людей до Болгарії та Румунії на 59,6% за і до 40,4% проти.[20] Хоча Директива ЄС 2004/38 / ЄС про право вільно пересуватися та проживати не поширюється на Швейцарію, двостороння угода Швейцарії та ЄС про вільне пересування людей містить однакові права як для громадян Швейцарії та ЄЕЗ, так і для членів їх сімей.[21]

До 2010 року Швейцарія уклала близько 210 торгових договорів з ЄС. Після інституційних змін в ЄС, зокрема щодо зовнішньої політики та посилення ролі Європейського парламенту, президент Європейської ради Герман Ван Ромпей та президент Швейцарії Доріс Лойтхард висловили бажання "перезавантажити" відносини ЄС та Швейцарії більш простим і чистим способом застосування законодавства ЄС у Швейцарії.[22] У грудні 2012 року Рада Європейського Союзу заявила, що подальших договорів з питань єдиного ринку не буде, якщо Швейцарія та ЄС не домовляться про нову правову базу, подібну до ЄЕЗ, яка, між іншим, буде тісніше пов'язувати Швейцарію з розвивається ЄС законодавство.[23] Пізніше президент Європейської комісії Хосе Мануель Баррозу підтвердив цю позицію. Однак другого референдуму щодо членства у Швейцарії в ЄЕЗ не очікується [14] і швейцарська громадськість продовжує проти приєднання.[24]

Шенгенська угода

[ред. | ред. код]

У 2009 році Швейцарія стала учасником Шенгенської зони, прийнявши угоду про асоціацію шляхом всенародного референдуму в 2005 році.[25] Це означає, що не існує паспортного контролю на кордонах Швейцарії з сусідами, хоча митний контроль продовжує застосовуватися.

Референдум 2014 року

[ред. | ред. код]

На референдумі в лютому 2014 року швейцарські виборці вузько схвалили пропозицію обмежити свободу пересування іноземних громадян до Швейцарії. Європейська комісія заявила, що їй доведеться вивчити наслідки результату для відносин між ЄС та Швейцарією, оскільки буквальне імплементація передбачає застереження щодо гільйотини.[26]

22 грудня 2016 року Швейцарія та ЄС уклали угоду, згідно з якою новий швейцарський закон (у відповідь на референдум) вимагатиме від швейцарських роботодавців приймати всіх шукачів роботи (будь то громадяни Швейцарії чи громадяни, які не є швейцарцями, зареЄСтровані в швейцарських агентствах з працевлаштування) продовжуючи спостерігати за вільним переміщенням громадян ЄС до Швейцарії, дозволяючи їм там працювати.[27]

Швейцарські фінансові внески

[ред. | ред. код]

З 2008 року Швейцарія внесла 1,3 мільярда швейцарських франків на різні проєкти, спрямовані на зменшення економічних та соціальних диспропорцій у розширеному ЄС.[28] Одним із прикладів використання цих грошей є залізничний вокзал Легіоново в Польщі, який будується за швейцарський бюджет на 9,6 мільйона швейцарських франків.[29]

Запропонована рамкова угода

[ред. | ред. код]

Переговори між Швейцарією та Європейською Комісією про домовленість про інституційні рамки розпочались у 2014 році та завершились у листопаді 2018 року. 7 грудня 2018 року Федеральна рада Швейцарії вирішила ні прийняти, ні відхилити узгоджену угоду, натомість обравши публічні консультації.[30] Переговорна угода [31] охоплюватиме п’ять областей існуючих угод між ЄС та Швейцарією, укладених у 1999 році:

  • вільне пересування осіб
  • повітряний транспорт
  • перевезення вантажів та пасажирів залізничним та автомобільним транспортом
  • торгівля сільськогосподарською продукцією
  • взаємне визнання стандартів

Примітно, що угода сприятиме легкому перенесенню законодавства ЄС у цих сферах у швейцарське законодавство, а Європейський суд буде остаточним та обов'язковим арбітром у суперечках у цих сферах. Якби угода була прийнята Швейцарією, країна мала б подібну позицію щодо введення законодавства ЄС (хоча і лише у вищезазначених п’яти сферах), як і в інших країнах ЄАВТ, які є членами ЄЕЗ. Окрім питань суверенітету, конкретні занепокоєння, порушені у Швейцарії, включають можливий вплив на закон про державну допомогу в кантональних банках, потенціал для транспонування Директиви про права громадян у швейцарське законодавство (і будь-який наслідк, що це впливає на соціальне забезпечення, наприклад) вплив на заробітну плату в країні. Комісія вважає прийняття угоди необхідним для надання Швейцарії доступу до нових сфер європейського єдиного ринку, включаючи ринок електроенергії та еквівалентність фондової біржі.[30]

До червня 2019 року Федеральна рада Швейцарії не знайшла значного компромісу ні з внутрішніми консалтинговими партнерами, такими як швейцарські профспілки та представники бізнесу, ні з президентом Європейської комісії, що відходить, Жаном-Клодом Юнкером. Країни-члени ЄС також висловили думку, що подальший компроміс щодо тексту запропонованої рамкової угоди зі Швейцарією не буде можливим. Як результат, Брюссель не поширив свою еквівалентність фондового ринку на швейцарську фондову біржу через цей зрив переговорів між Швейцарією та ЄС, а в якості контрзаходу було введено в дію постанову Федеральної ради Швейцарії від листопада 2018 року, що обмежує майбутній обмін найбільше швейцарських акцій, що торгуються в ЄС, на швейцарську біржу SIX у Цюриху.[32][33]

Переговори щодо запропонованої рамкової угоди між Швейцарією та ЄС були відновлені 23 квітня 2021 року, коли в Брюсселі зустрілися член Федеральної ради Швейцарії Гі Пармелін і президент Комісії ЄС Урсула фон дер Ляєн. Зустріч відбулася у дружній атмосфері, але домовитися не вдалося, оскільки федеральний радник наполягав на виключенні з угоди таких ключових питань, як захист заробітної плати в Швейцарії, Директива про права громадян та державна допомога кантональним банкам. Наступного тижня Стефані Рісо, заступник голови Кабінету міністрів у Комісії ЄС, поінформувала представників 27 країн-членів про прогрес щодо рамкової угоди зі Швейцарією. Комісія ЄС сприйняла вимоги Швейцарії як ультиматум, а країни ЄС висловили підтримку лідерству ЄС у переговорах.[34] Міністр закордонних справ Ігнаціо Кассіс заявив журналістам, що глухий кут стався через інше тлумачення положення про «вільне пересування людей» у рамковій угоді. У вересні 2020 року швейцарські виборці однозначно відхилили захід Швейцарської народної партії щодо обмеження вільного пересування людей і вирішили віддати перевагу двостороннім угодам з ЄС.[35] Згідно з внутрішніми звітами Федеральної ради Швейцарії, невдалі переговори з Єврокомісією вже відбулися 11 листопада 2020 року, коли головний переговорник Лівія Леу піднялася на трибуну для переговорів між Швейцарією та ЄС.[36]

26 травня 2021 року Швейцарія вирішила знову призупинити переговори з ЄС і не підписувати розроблену інституційну рамкову угоду між ЄС і Швейцарією. Основні розбіжності стосувалися свободи пересування, рівних умов та правил державної допомоги.[37]

15 листопада 2021 року Марош Шефчович, віце-президент ЄС, відповідальний за переговори між Швейцарією та ЄС та Brexit, під час зустрічі в Брюсселі налаштував більш примирливий тон із міністром закордонних справ Швейцарії Ігнаціо Кассісом. Сторони домовилися встановити структурований політичний діалог на рівні міністрів і відновити двосторонні переговори на початку 2022 року. Зокрема, міністр закордонних справ Швейцарії наполягав на тому, що Швейцарія буде знову інтегрована в програми Erasmus+ та Horizon Europe. На кону – низка угод між Швейцарією та ЄС, включаючи майбутній доступ до ринку електроенергії ЄС, а також наявність у громадян ЄС швейцарських пільг соціального страхування.[38]

Хронологія швейцарських голосів

[ред. | ред. код]
Результати референдуму Швейцарського Європейського економічного простору за кантонами 1992 р.[39]
   Так
   Ні

Хронологія швейцарських голосів щодо Європейського Союзу:[40][41]

  • 3 грудня 1972 року : Угоду про вільну торгівлю з Європейськими Співтовариствами схвалили 72,5% виборців
  • 6 грудня 1992 року : приєднання до Європейського економічного простору відхилено 50,3% виборців. Це голосування наголосило на культурному розриві між німецьким та франкомовним кантонами, Röstigraben. Єдиними кантонами, які говорять за ЄЕЗ, були Базель-Штадт і Базель-Ландшафт, які межують з Францією та Німеччиною.
  • 8 червня 1997 року : федеральна народна ініціатива "Переговори щодо членства в ЄС: нехай люди вирішують!" про необхідність затвердження референдуму та кантонів для початку переговорів про вступ з ЄС (« Переговори про перехід на наступний час : que le peuple décide ! ») Відхилено 74,1% виборців.
  • 21 травня 2000 р. : двосторонні угоди з ЄС приймають 67,2% виборців.
  • 4 березня 2001 року : федеральна народна ініціатива "так до Європи!" (« Oui à l'Europe ! ») Щодо відкриття переговорів про вступ з ЄС відхилено 76,8% виборців.
  • 5 червня 2005 року : Шенгенську угоду та Дублінський регламент затверджують 54,6% виборців.
  • 25 вересня 2005 року : поширення вільного пересування осіб на десять нових членів Європейського Союзу приймають 56,0% виборців.
  • 26 листопада 2006 року : внесок у згуртованість у розмірі одного мільярда для десяти нових країн-членів Європейського Союзу (Закон про співробітництво Східної Європи) затверджено 53,4% виборців.
  • 8 лютого 2009 року : поширення вільного пересування осіб на нових членів ЄС, Болгарію та Румунію, схвалено 59,61% виборців.
  • 17 травня 2009 року : запровадження біометричних паспортів, як вимагає Шенгенське законодавство, схвалено 50,15% виборців.
  • 17 червня 2012 року : федеральна народна ініціатива "Міжнародні угоди: нехай люди говорять!" (« Міжнародні згоди : la parole au peuple ! ») Щодо вимоги затвердження всіх міжнародних договорів на референдумі, розпочатому Кампанією за незалежну та нейтральну Швейцарію, відхилено 75,3% виборців.
  • 9 лютого 2014 року : федеральну народну ініціативу "проти масової імміграції", яка обмежує вільне пересування людей з країн-членів ЄС, приймають 50,3% виборців.
  • 27 вересня 2020 року : відхиляється популярна ініціатива "За помірну імміграцію", яка вимагатиме від уряду відмови від Угоди 1999 року про вільне пересування людей та запобігання укладенню майбутніх угод, що дозволяють вільне пересування людей іноземним громадянам 61,7% виборців.
  • 15 травня 2022 року: прийняття постанови ЄС про Європейську прикордонну та берегову охорону, яка збільшить внесок швейцарського уряду в прикордонне агентство Frontex, схвалили 71,5% виборців.

Серед цих тринадцяти голосів три проти подальшої інтеграції з ЄС або за скасування інтеграції з ЄС (6 грудня 1992 р., 4 березня 2001 р. Та 9 лютого 2014 р.); решта десять - це голоси за поглиблення або підтримку інтеграції між Швейцарією та Європейським Союзом.[40]

Пропозиції щодо членства в ЄС

[ред. | ред. код]
Докладніше: Вступ Швейцарії до Європейського Союзу

Швейцарія взяла участь у переговорах про угоду про ЄЕЗ з ЄС, підписала угоду 2 травня 1992 року та подала заявку на вступ до ЄС 20 травня 1992 року. Швейцарський референдум, проведений 6 грудня 1992 р., Відхилив членство в ЄЕЗ. Як наслідок, уряд Швейцарії припинив переговори про вступ до ЄС до подальшого повідомлення. Ратифікувавши другий раунд двосторонніх договорів, Швейцарська федеральна рада знизила свою характеристику повноправного членства Швейцарії в ЄС зі "стратегічної мети" до "варіанту" у 2006 році. Членство продовжувало залишатися метою уряду і було "довгостроковою метою" Федеральної ради до 2016 року, коли заморожена заявка Швейцарії була відкликана.[42][43] Пропозиція була прийнята Радою держав, а потім Федеральною радою в червні.[44][45][16] У листі від 27 липня Федеральна рада повідомила головуючий в Раді Європейського Союзу, що відкликає свою заявку.[46]

Побоювання з приводу втрати нейтралітету та суверенітету є ключовими питаннями щодо членства деяких громадян. Опитування громадської думки Швейцарії у 2018 році показало, що лише 3% вважають, що приєднання до ЄС є реальним варіантом.[47]

Популярна ініціатива "Так до Європи!", Яка закликає до негайних переговорів про членство в ЄС, була відхилена на референдумі 4 березня 2001 року 76,8% та усіма кантонами.[48][49] Федеральна рада Швейцарії, яка виступала за членство в ЄС, порадила населенню проголосувати проти цього референдуму,  оскільки передумови для відкриття переговорів не були дотримані. 

Нещодавно швейцарський федеральний уряд зазнав кількох значних поворотів у політиці, однак щодо конкретних домовленостей з ЄС про свободу пересування робітників та питань, що стосуються ухилення від сплати податків, розглядалися в рамках швейцарської банківської системи. Це було результатом першого саміту Швейцарія-ЄС у травні 2004 року, де було підписано дев'ять двосторонніх угод. Колишній президент Єврокомісії Романо Проді заявив, що домовленості "наблизили Швейцарію до Європи". Джозеф Дайс із швейцарської Федеральної ради сказав: "Ми, можливо, знаходимося не в самому центрі Європи, але ми, безумовно, в самому центрі Європи". Він продовжив: "Ми починаємо нову еру відносин між нашими двома суб'єктами".[50]

Населення Швейцарії погодилося на участь своєї країни у Шенгенській угоді та приєдналося до цієї території у грудні 2008 р.[51]

Результат референдуму щодо розширення свободи пересування людей до Болгарії та Румунії, які приєднались до ЄС 1 січня 2007 року, змусив Швейцарію порушити свої зобов'язання перед ЄС. У вересні 2009 року швейцарський уряд заявив, що двосторонні договори не є рішеннями, і дебати щодо членства повинні бути розглянуті ще раз,[52] тоді як ліві Партія зелених та Соціал-демократична партія заявили, що поновлюють свій намір на членство Швейцарії в ЄС.[53]

На лютневому референдумі з питань імміграції у Швейцарії, який проводився федеральною народною ініціативою "проти масової імміграції", швейцарські виборці жорстко схвалили заходи, що обмежують свободу пересування іноземних громадян до Швейцарії. Європейська комісія заявила, що їй доведеться вивчити наслідки результату для відносин між ЄС та Швейцарією.[26] Через відмову Швейцарії надати Хорватії вільне пересування людей, ЄС прийняв доступ Швейцарії до програми мобільності студентів Еразмус + лише як "країну-партнера", на відміну від "країни програми", а ЄС заморозив переговори про доступ до ринок електроенергії ЄС. 4 березня 2016 року Швейцарія та ЄС підписали договір, який поширює угоду про вільне пересування людей до Хорватії, що призвело до повного реадмісії Швейцарії до програми "Горизонт 2020", європейської системи фінансування досліджень та розробок.[54][55] Договір був ратифікований Національною радою 26 квітня [56] за умови, що буде знайдено вихід із глухого кута щодо здійснення референдуму 2014 року. Договір був прийнятий у грудні 2016 р.[57] Це дозволило Швейцарії знову приєднатися до програми "Горизонт 2020" 1 січня 2017 року.

Зовнішня політика

[ред. | ред. код]

У сфері зовнішньої політики та політики безпеки Швейцарія та ЄС не мають загальних угод. Але у своєму звіті про безпеку за 2000 рік Федеральна рада Швейцарії заявила про важливість сприяння стабільності та миру поза межами Швейцарії та побудові міжнародної спільноти спільних цінностей. Згодом Швейцарія почала співпрацювати у проєктах спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС (CFSP). Швейцарія надала персонал або матеріали для місій ЄС з підтримання миру та безпеки в Боснії та Герцеговині, Демократичній Республіці Конго, Косово, Македонії та Ачеху в Індонезії.

Також налагоджена тісна співпраця у сфері міжнародних санкцій. Станом на 2006 рік Швейцарія прийняла п'ять санкцій ЄС, запроваджених поза межами ООН. Постраждалі від колишньої Республіки Югославії (1998), М'янми (2000), Зімбабве (2002), Узбекистану (2006) та Білорусі (2006).[58]

Використання євро в Швейцарії

[ред. | ред. код]

Валютою Швейцарії є швейцарський франк. Швейцарія (разом із Ліхтенштейном ) перебуває в незвичному положенні, коли її оточують країни, які використовують євро. Як результат, євро де-факто приймається в багатьох місцях, особливо біля кордонів та в туристичних регіонах. Швейцарська федеральна залізниця приймає євро як на касах, так і в автоматичних автоматах.[59] Також багато громадських телефонів, торгових автоматів або автоматів для продажу квитків приймають монети євро. Багато магазинів та дрібні підприємства, які приймають євро, роблять лише купюри та дають обмін у швейцарських франках, як правило, за менш вигідним курсом обміну, ніж банки. Багато банківських банкоматів випускають євро за обмінним курсом, а також швейцарські франки.

6 вересня 2011 року швейцарський франк фактично закріпився за євро: франк завжди плавав самостійно, доки його подорожчання не стало неприйнятним під час боргової кризи єврозони. Швейцарський національний банк встановив прив'язку швейцарських франків / євро, яка передбачала мінімальний обмінний курс 1,20 франка до євро без верхньої межі. Банк зобов'язався підтримувати цей обмінний курс для забезпечення стабільності. Прив'язка була відмовлена від 15 січня 2015 року, коли поновлений тиск на швейцарський франк, що зростав, перевищив рівень толерантності Банку.[60]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Population on 1 January. Eurostat. European Commission. Процитовано 9 березня 2015.
  2. ↑ Bevölkerungsbestand am Ende des 2. Quartal 2019 [Recent monthly and quarterly figures: provisional data] (XLS) (official statistics) (нім.) (фр.) (італ.). Neuchâtel, Switzerland: Swiss Federal Statistical Office (FSO), Swiss Confederation. 19 вересня 2019. 1155-1500. Процитовано 20 вересня 2019.
  3. ↑ Field Listing – Area. The World Factbook. Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 9 березня 2015.
  4. ↑ Field Listing – Area. The World Factbook. Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 20 October 2018. Процитовано 9 березня 2015.
  5. ↑ Cities ranked "alpha" in 2020 by the Globalization and World Cities Research Network.
  6. ↑ GaWC - The World According to GaWC 2020. www.lboro.ac.uk.
  7. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 21 січня 2015. Процитовано 21 січня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  8. ↑ Shugart, Matthew Søberg (December 2005). Semi-Presidential Systems: Dual Executive And Mixed Authority Patterns. French Politics. 3 (3): 323—351. doi:10.1057/palgrave.fp.8200087. S2CID 73642272.
  9. ↑ Elgie, Robert (2016). Government Systems, Party Politics, and Institutional Engineering in the Round. Insight Turkey. 18 (4): 79—92. ISSN 1302-177X. JSTOR 26300453.
  10. ↑ European Commission - PRESS RELEASES - Press release - Frequently asked questions on languages in Europe. europa.eu (англ.). Архів оригіналу за 16 грудня 2020. Процитовано 24 червня 2017.
  11. ↑ Religions (official statistics). Neuchâtel, Switzerland: Federal Statistical Office FSO. 2020. Процитовано 30 травня 2020.
  12. ↑ Population by sex and citizenship. Federal Statistical Office (англ.). Процитовано 22 липня 2020.
  13. ↑ Summary of Treaty. Treaties office database. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 16 лютого 2021.
  14. ↑ а б Miserez, Marc-Andre (2 грудня 2012). Switzerland poised to keep EU at arm's length. swissinfo. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 9 лютого 2013.
  15. ↑ EU membership application not to be withdrawn. swissinfo. 26 жовтня 2005. Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 12 березня 2015.
  16. ↑ а б Schreckinger, Ben. Switzerland withdraws application to join the EU – POLITICO. Politico.eu. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 17 червня 2016.
  17. ↑ EUR-Lex - 22011D0702 - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu.
  18. ↑ EUR-Lex - 22012D0195 - EN - EUR-Lex. Архів оригіналу за 19 січня 2022. Процитовано 16 лютого 2021.
  19. ↑ Entry to Switzerland. Swiss Federal Office for Migration. Архів оригіналу за 10 березня 2014. Процитовано 24 листопада 2008.
  20. ↑ Schweiz, 8. Februar 2009 : Weiterführung des Freizügigkeitsabkommens zwischen der Schweiz und der Europäischen Gemeinschaft und Ausdehnung auf Bulgarien und Rumänien (нім.). Database and Search Engine for Direct Democracy. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 12 лютого 2014.
  21. ↑ Agreement with the Swiss Federation: free movement of persons. European Commission. Архів оригіналу за 27 травня 2014. Процитовано 26 травня 2014.
  22. ↑ Pop, Valentina (19 July 2010) EU looking to reset relations with Switzerland [Архівовано 21 липня 2010 у Wayback Machine.], EU Observer
  23. ↑ Council of the European Union, 8 Jan 2013: Council conclusions on EU relations with EFTA countries [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
  24. ↑ Keiser, Andreas (30 листопада 2012). Swiss still prefer bilateral accords with EU. Swissinfo. Архів оригіналу за 22 квітня 2014. Процитовано 9 лютого 2013.
  25. ↑ Allen M. (March 2009). Switzerland's Schengen entry finally complete [Архівовано 3 квітня 2012 у Wayback Machine.]. swissinfo.ch; retrieved 14 June 2013.
  26. ↑ а б Swiss immigration: 50.3% back quotas, final results show. BBC. 9 лютого 2014. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 10 лютого 2014.
  27. ↑ EU and Switzerland agree on free movement [Архівовано 19 вересня 2018 у Wayback Machine.] – euobserver, 22 Dec 2016
  28. ↑ The Swiss contribution in brief. www.dfae.admin.ch. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 16 лютого 2021.
  29. ↑ Transport Center in Legionowo - Switzerland's Contribution to the Enlarged EU [Архівовано 22 жовтня 2016 у Wayback Machine.] - Swiss Federal Department of Foreign Affairs, retrieved 12 July 2016
  30. ↑ а б Swissinfo [Архівовано 8 травня 2021 у Wayback Machine.] 7 December 2018
  31. ↑ Swiss Confederation [Архівовано 12 листопада 2020 у Wayback Machine.] ACCORD FACILITANT LES RELATIONS BILATÉRALES... 23.11.2018
  32. ↑ "EU equivalence assessment of Swiss stock exchanges" [Архівовано 20 серпня 2019 у Wayback Machine.]. ILO.com. Retrieved 19 August 2019.
  33. ↑ Brüssel soll warten – die Schweiz schiebt den Rahmenvertrag auf die lange Bank [Архівовано 26 листопада 2019 у Wayback Machine.] (in German). Neue Zürcher Zeitung. Retrieved 19 August 2019.
  34. ↑ Israel, Stephan (28. April 2021). "Das Schweizer «Ultimatum» kommt schlecht an" (in German). Tages Anzeiger. Retrieved 28 April 2021.
  35. ↑ "Free movement is main hurdle in Swiss-EU treaty talks: Swiss minister". Reuters. Retrieved 28 April 2021.
  36. ↑ Markus Häfliger, Beni Gafner (April 26 2021). "Weshalb der Bundesrat in Brüssel auflief – die Details" (in German). Berner Zeitung. Retrieved 28 April 2021.
  37. ↑ Switzerland pulls out of negotiations to redefine relationship with EU over free movement directive. euronews.com. 26 травня 2021.
  38. ↑ "EU wants Swiss roadmap in place early next year" swissinfo.ch. Retrieved 30 November 2021.
  39. ↑ Switzerland referendum on the Agreement on the European Economic Area (EEA). European Election Database. Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 12 квітня 2022.
  40. ↑ а б "Ce qui nous lie à l'Union européenne", Le Temps, Friday 4 April 2014.
  41. ↑ Switzerland and the European Union (PDF). Federal Department of Foreign Affairs. 2016. Архів оригіналу (PDF) за 11 листопада 2020. Процитовано 19 березня 2016.
  42. ↑ Swiss Lawmakers Vote to Pull Forgotten EU Application. The Local. 2 березня 2016. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 6 березня 2016.
  43. ↑ Alexe, Dan (2 березня 2016). Switzerland Withdraws Its Old, Outdated EU Application. New Europe. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 березня 2016.
  44. ↑ Swiss to Withdraw Dormant EU Bid. Swissinfo. 15 червня 2016. Архів оригіналу за 16 червня 2016. Процитовано 15 червня 2016.
  45. ↑ Switzerland withdraws its application for EU membership. Lenews.ch. 6 грудня 1992. Архів оригіналу за 17 червня 2016. Процитовано 17 червня 2016.
  46. ↑ Retrait de la demande d'adhesion de la Suisse a l'UE (PDF). Swiss Federal Council. 27 липня 2016. Архів оригіналу (PDF) за 22 жовтня 2016. Процитовано 13 вересня 2016.
  47. ↑ Webwire [Архівовано 18 листопада 2020 у Wayback Machine.] Credit Suisse Europe Barometer (13 November 2018)
  48. ↑ Swiss say 'no' to EU. BBC News. 4 березня 2001. Архів оригіналу за 20 лютого 2009. Процитовано 5 травня 2008.
  49. ↑ Votation populaire du 4 mars 2001. Federal Chancellery. Архів оригіналу за 14 травня 2009. Процитовано 17 липня 2009.
  50. ↑ Europa.admin.ch. Europa.admin.ch. 14 грудня 2010. Архів оригіналу за 5 лютого 2001. Процитовано 7 січня 2011.
  51. ↑ Entry to Switzerland. Swiss Federal Office for Migration. Архів оригіналу за 4 December 2008. Процитовано 24 листопада 2008.
  52. ↑ Bundesrat verweist auf Grenzen des bilateralen Wegs, Neue Zürcher Zeitung (нім.), 23 вересня 2009, архів оригіналу за 25 листопада 2011, процитовано 16 лютого 2021.
  53. ↑ Linke lanciert neue EU-Beitrittsdebatte (нім.). baz.online. 8 лютого 2009. Архів оригіналу за 19 липня 2009. Процитовано 9 лютого 2009.
  54. ↑ Franklin, Joshua (4 березня 2016). Swiss, EU Agree to Extend Free Movement Deal to Workers From Croatia. Reuters. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 8 березня 2016.
  55. ↑ Geiser, Urs (4 березня 2016). Swiss Announce Unilateral Safeguard Clause to Curb Immigration. Swissinfo. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 8 березня 2016.
  56. ↑ Swiss Lawmakers Back Croatia Free Movement Treaty. Swissinfo. 26 квітня 2016. Архів оригіналу за 28 квітня 2016. Процитовано 28 квітня 2016.
  57. ↑ Swiss Extend Free Movement to Croatia After Immigration Vote. Swissinfo. 16 грудня 2016. Архів оригіналу за 17 грудня 2016. Процитовано 16 грудня 2016.
  58. ↑ Itten, Anatol (2010): Foreign Policy Cooperation between the EU and Switzerland: Notice of the wind of changes [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]. Saarbrücken: VDM-Verlag.
  59. ↑ SBB ticket machines accept euros. SBB. Архів оригіналу за 26 січня 2008. Процитовано 14 травня 2008.
  60. ↑ Swiss franc soars as Switzerland abandons euro cap. BBC News. 15 січня 2015. Архів оригіналу за 4 грудня 2020. Процитовано 16 січня 2015.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Відносини_Швейцарія_—_Європейський_Союз